ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
23.01.2024Справа № 910/10221/23
Господарський суд міста Києва у складі судді Маринченка Я.В., за участі секретаря судового засідання Коваленко М.О. розглянувши матеріали справи
За позовом ОСОБА_1
до Акціонерного товариства «Українська залізниця»
про стягнення 423379,30 грн
за участі представників:
від позивача - Корсун Ю.Ю. (уповноважений представник);
від відповідача - Редевич О.М. (уповноважений представник).
У червні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення 200167,50 грн.
Позовні вимоги з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог обґрунтовуються тим, що факт незаконного звільнення його із займаної посади встановлений рішенням Господарського суду міста Києва від 06.01.2021 у справі №760/9300/17-ц, проте відповідачем не було виконано зазначене рішення суду в частині поновлення позивача на роботі. На підставі викладеного позивач просить суд стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки роботодавцем виконання рішення про поновлення на роботі за період з 30.03.2023 по 28.09.2023 у розмірі 423379,30 грн.
Відповідач заперечив проти задоволення позову, вказавши, що для поновлення позивача на роботі, необхідною умовою є його особисте бажання, оскільки, рішення суду про поновлення на роботі неможливо виконати у належний спосіб без особистої участі позивача, а ОСОБА_1 жодного разу не звертався до відповідача для вирішення питання щодо поновлення на роботі. Також відповідач зазначає, що пункт 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100, на який посилається позивача, виключено на підставі Постанови Кабінету Міністрів №1213 від 09.12.2020, яка набрала чинності 12.12.2020.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.07.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив задовольнити позов.
Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував, просив суд відмовити.
Розглянувши матеріали справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.
Господарськими судами у справі №760/9300/17-ц, встановлено, що 26.07.2016 на підставі наказу Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" від 26.07.2016 №1524/ос ОСОБА_1 призначений на посаду начальника філії «Залізнична охоронна компанія» ПАТ «Укрзалізниця» (структурного підрозділу без статусу юридичної особи).
15.11.2016 рішенням правління Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» назву філії Залізнична охоронна компанія» ПАТ «Укрзалізниця» змінено на філія Відомча воєнізована охорона» ПАТ «Укрзалізниця».
18.01.2017 позивачу у зв'язку з незадовільним станом здоров'я, відкрито лист тимчасової непрацездатності у Київській клінічній лікарні на Залізничному транспорті № 2, де він перебував на амбулаторному та стаціонарних режимах до 06.05.2017.
Рішенням правління Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» від 17-18.01.2017, оформленого протоколом №Ц-57/4 Ком.т., зокрема, ухвалено звільнити ОСОБА_1 , начальника філії «Відомча воєнізована охорона» ПАТ «Укрзалізниця» у зв'язку з припиненням повноважень посадової особи згідно з п. 5 ч. 1 ст. 41 Кодексу законів про працю України.
19.01.2017 на підставі вказаного рішення видано відповідний наказ №72/ос про звільнення ОСОБА_1 , начальника філії «Відомча воєнізована охорона» ПАТ «Укрзалізниця» з роботи 19.01.2017, у зв'язку з припиненням повноважень посадової особи згідно з п. 5 ч. 1 ст. 41 Кодексу законів про працю України.
10.05.2017 позивача було ознайомлено з наказом №28/ос від 10.05.2017 про припинення трудового договору (контракту).
Також, в ході розгляду справи №760/9300/17-ц господарським судом встановлено, що середньоденний заробіток позивача на момент звільнення становив 799,87 грн.
Відповідно ч.4 ст.75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Так, преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.01.2021 у справі №760/9300/17-ц, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 05.07.2021, позовні вимоги ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про визнання наказу про звільнення незаконним та поновлення на роботі задоволено повністю. Визнано незаконним та скасовано рішення правління Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» від 18.01.2017 (Протокол №Ц-57/4 Ком.т.) в частині щодо звільнення ОСОБА_1 у зв'язку з припиненням повноважень посадової особи згідно п. 5 ч. 1. ст. 41 КЗпП України. Визнано незаконним та скасовано наказ Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» від 19.01.2017 №72/ос про звільнення ОСОБА_1 у зв'язку з припиненням повноважень посадової особи згідно п. 5 ч. І. ст. 41 КЗпП України. Поновлено ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на посаді начальника філії «Відомча воєнізована охорона» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця».
Постановою Касаційного господарського суду Верховного Суду від 22.11.2021 закрито касаційне провадження у справі №760/9300/17-ц.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
За змістом ст.235 Кодексу законів про працю України (далі-КЗпП України) передбачено, що рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
Згідно ст.65 Закону України "Про виконавче провадження" рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника виконується невідкладно в порядку, визначеному статтею 63 цього Закону. Рішення вважається виконаним боржником з дня видання відповідно до законодавства про працю наказу або розпорядження про поновлення стягувача на роботі, після чого виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
У відповідності до ч.2 ст.129 Конституції України обов'язковість судових рішень є однією із основних засад судочинства.
Статтею 129-1 Конституції України передбачено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд справи судом; право на судовий захист є гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.
Визначене ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне обов'язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін.
Належним виконання судового рішення про поновлення на роботі слід вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов'язків.
Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що законодавець передбачає обов'язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення працівника на роботі, і цей обов'язок полягає в тому, що у роботодавця обов'язок видати наказ про поновлення працівника на роботі виникає відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде дане рішення суду оскаржуватися.
Проте, в порушення вимог ст.235 КЗпП України, а також принципу обов'язковості судового рішення, Акціонерне товариство «Українська залізниця» станом на дату вирішення спору по суті не виконало рішення Господарського суду міста Києва від 06.01.2021 у справі №760/9300/17-ц про поновлення ОСОБА_1 на роботі.
Відповідно до ст.236 КЗпП України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
За змістом положень ст.236 КЗпП України затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі слід вважати невидання власником (уповноваженим органом) негайно після проголошення судового рішення наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин.
З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що невиконання відповідачем протягом тривалого часу рішення Господарського суду міста Києва від 06.01.2021 у справі №760/9300/17-ц про поновлення ОСОБА_1 на роботі має наслідком застосування приписів ст.236 КЗпП України про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі.
Позивач просить суд стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки роботодавцем виконання рішення про поновлення на роботі за період з 30.03.2023 по 28.09.2023 у розмірі 423379,30 грн, застосовуючи коефіцієнт збільшення посадових окладів, нарахування якого було передбачено п.10 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100.
Проте, суд не погоджується з таким розрахунком позивача з огляду на наступне.
Середній заробіток працівника визначається за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок №100) тут і далі в редакції, чинній до 12.12.2020 та ст.27 Закону України «Про оплату праці».
Відповідно до п.2 Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
У разі зміни структури заробітної плати з одночасним підвищенням посадових окладів працівникам органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до актів законодавства період до зміни структури заробітної плати виключається з розрахункового періоду.
У разі коли зміна структури заробітної плати з одночасним підвищенням посадових окладів працівників органів державної влади та органів місцевого самоврядування відбулася у період, протягом якого за працівником зберігається середня заробітна плата, а також коли заробітна плата у розрахунковому періоді не зберігається, обчислення середньої заробітної плати провадиться з урахуванням виплат, передбачених працівникові згідно з умовами оплати праці, що встановлені після підвищення посадових окладів.
Згідно з п.5 Порядку №100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Згідно з п.8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.
Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.
Згідно п.10 Порядку №100 у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення. На госпрозрахункових підприємствах і в організаціях коригування заробітної плати та інших виплат провадиться з урахуванням їх фінансових можливостей.
Виходячи з відкоригованої таким чином заробітної плати у розрахунковому періоді, за встановленим у пунктах 6, 7 і 8 розділу ІV порядком визначається середньоденний (годинний) заробіток. У випадках, коли підвищення тарифних ставок і окладів відбулось у періоді, протягом якого за працівником зберігався середній заробіток, за цим заробітком здійснюються нарахування тільки в частині, що стосується днів збереження середньої заробітної плати з дня підвищення тарифних ставок (окладів).
У разі зміни тарифної ставки (посадового окладу) працівникові у зв'язку з присвоєнням вищого розряду, переведенням на іншу вищеоплачувану роботу (посаду) тощо таке коригування середньої заробітної плати не провадиться.
Постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 №1213 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100», яка набула чинності 12.12.2020, п.10 Порядку №100 виключено.
Тобто, у спірний період зазначена норма не діяла.
Отже, суд здійснює нарахування середнього заробітку позивача у період з 30.03.2023 по 28.09.2023, виходячи з суми, яка визначена у рішенні Господарського суду міста Києва від 06.01.2021 у справі №760/9300/17-ц як середньоденний заробіток позивача на момент звільнення, тобто на суму 799,87 грн * на 131 робочих днів.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню у розмірі 104782,97 грн.
Інші доводи сторін судом розглянуто та відхилено, оскільки вони не впливають на встановлені судом обставини та результат вирішення спору.
Згідно із ч.2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч.1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч.1 ст.77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами ч.1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
З урахуванням положень ст.129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.
Оскільки відповідно до п. 1. ч. 1. ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі, ОСОБА_1 звільнений від сплати судового збору у даній категорії справ.
Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.
Враховуючи викладене, судовий збір підлягає стягненню у дохід Державного бюджету України з відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.
Керуючись ст.ст.13, 73, 74, 76, 77, 86, 129, ст.ст.232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (03150, м. Київ, вул. Єжи Ґедройця, буд. 5; ідентифікаційний код 40075815) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) суму середнього заробітку за час затримки роботодавцем виконання рішення про поновлення на роботі у розмірі 104782 (сто чотири тисячі сімсот вісімдесят дві) грн 97 коп.
В іншій частині позову відмовити.
Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (03150, м. Київ, вул. Єжи Ґедройця, буд. 5; ідентифікаційний код 40075815) в дохід Державного бюджету України судовий збір у розмірі 1571 (одна тисяча п'ятсот сімдесят одна) грн 74 коп.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено: 05.02.2024.
Суддя Я.В. Маринченко