Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 319
Іменем України
12.11.2007
Справа №2-23/12356-2007А
за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кримсклосервіс». (95044, АР Крим, м. Сімферополь, вул.60 років Жовтня, 6),
до відповідача Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим, (95053, АР Крим, м. Сімферополь, вул. М.Залки, 1/9),
про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень,
Суддя Г.М.Іщенко
при секретарі Лауман Ю.С.
представники:
від позивача - Гукова О.М. - представник, дов. від 09.10.2007р., Попкова Є.А. - представник, дов. від 07.08.2007р.,
від відповідача - Євсікова О.В. - старший державний податковий інспектор відділу супроводження справ у судах юридичного управління ДПА в АР Крим, дов. від 14.02.2007р. №1782/9/10, Шаравіна А.М. - головний державний податковий інспектор відділу супроводження актуальних та резонансних справ юридичного управління, дов. від 25.05.2007р. №46/100, Юдіна Н.В. - головний державний податковий ревізор-інспектор відділу організації та супроводження перевірок великих підприємств управління аудиту юридичних осіб ДПА в АР Крим, дов. від 09.10.2007р. №107/10,
Суть спору: Товариство з обмеженою відповідальністю «Кримсклосервіс» звернулось до господарського суду АР Крим із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень від 07.02.2007р. №0001052301/0 і №0001072301/0; від 16.04.2007р. №00011052301/1 і №0001072301/1; від 20.06.2007р. №0001052301/2 і №0001072301/2; від 04.09.2007р. №0001052301/3 і №0001072301/3; (том 1, аркуші справи 11-18).
В судовому засіданні 09.10.2007р. позивач, уточнив позовні вимоги відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України, просить суд визнати нечинними вказані податкові повідомлення-рішення, якими йому визначені суми податкових зобов'язань:
- з податку на прибуток: від 04.09.2007р. №0001072301/3, від 20.06.2007р. №0001072301/2, від 16.04.2007р. №0001072301/1, від 07.02.2007р. №0001072301/0 в розмірі 701863,30грн. (основний платіж - 521815,00грн., штрафні санкції - 180048,30грн.);
- з податку на додану вартість: від 04.09.2007р. №0001052301/3, від 20.06.2007р. №0001052301/2, від 16.04.2007р. №0001052301/1, від 07.02.2007р. №0001052301/0 в розмірі 559750,50грн. (основний платіж - 373167,00грн., штрафні санкції - 186583,50грн.), (том 1, уточнення до позовної заяви, протокол судового засідання від 09.10.2007р., аркуші справи 11,12).
Відповідач з позовними вимогами не згоден за мотивами, викладеними у запереченнях на позов, (том 2, аркуш справи 2).
Згідно пункту 6 Закону України «Про внесення змін до Кодексу адміністративного судочинства України», до початку діяльності окружних та апеляційних адміністративних судів адміністративні справи, підвідомчі господарським судам відповідно до Господарського процесуального кодексу України 1991року, вирішують у першій та апеляційній інстанціях відповідні місцеві та апеляційні господарські суди за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Провадження по адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, що діє на час здійснення окремої процесуальної дії, розгляду справи.
Розглянув матеріали справи, заслухав пояснення представників сторін, дослідив надані сторонами докази, суд
встановив:
Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2002р. визначено що частина 2 статті 124 Конституції України передбачає право юридичної особи на захист судом своїх прав, встановлює юридичні гарантії її реалізації, надаючи можливість кожному захищати свої права будь-якими не забороненими законом засобами. Кожна особа має право вільно обирати не заборонений законом засіб захисту прав, у тому числі судовий захист. Суб'єкти правовідносин, у тому числі юридичні особи у разі виникнення спору можуть звертатися до суду за його вирішенням. Юридичні особи мають право на звернення до суду для захисту своїх прав безпосередньо на підставі Конституції України. Держава має забезпечувати захист прав усіх суб'єктів правовідносин, в тому числі у судовому порядку. Право юридичної особи на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами.
Згідно з частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); пропорційно, зокрема з дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення.
Відповідачем проведено виїзну планову перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Кримсклосервіс» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2005р. по 30.09.2006р., за результатами якої складено акт №346/23-2/32673149 від 25.01.2007р., (том 1,аркуш справи 23).
На підставі вказаного акту перевірки відповідачем 07.02.2007р. прийняти податкові повідомлення-рішення: №0001072301/0 про визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 701863,30грн. (основний платіж - 521815,00грн., штрафні санкції - 180048,30грн.) та №0001052301/0 про визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 559750,50грн. (основний платіж - 373167,00грн., штрафні санкції - 186583,50грн.).
За результатами апеляційного оскарження Державною податковою інспекцією у м. Сімферополі АР Крим прийняті наступні податкові повідомлення-рішення, які також оспорюються позивачем в даній справі, а саме: від 04.09.2007р. №0001072301/3 про визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 701863,30грн. (основний платіж - 521815,00грн., штрафні санкції - 180048,30грн.), від 20.06.2007р. №0001072301/2 про визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 701863,30грн. (основний платіж - 521815,00грн., штрафні санкції - 180048,30грн.), від 16.04.2007р. №0001072301/1 про визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 701863,30грн. (основний платіж - 521815,00грн., штрафні санкції - 180048,30грн.) та від 04.09.2007р. №0001052301/3 про визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 559750,50грн. (основний платіж - 373167,00грн., штрафні санкції - 186583,50грн.), від 20.06.2007р. №0001052301/2 про визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 559750,50грн. (основний платіж - 373167,00грн., штрафні санкції - 186583,50грн.), від 16.04.2007р. №0001052301/1 про визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 559750,50грн. (основний платіж - 373167,00грн., штрафні санкції - 186583,50грн.).
Підставою для нарахування податку на прибуток в сумі 521815,00грн. і застосування штрафних санкцій в сумі 180048,30грн. та нарахування податку на додану вартість в сумі 373167,00грн. і застосування штрафних санкцій в сумі 186583,50грн. стали наступні обставини.
Матеріалами справи підтверджено, що Товариством з обмеженою відповідальністю «Кримсклосервіс» (замовник) у перевіряємому періоді укладені договори про надання послуг по транспортуванню товару із Будівельно-виробничим підприємством «Строітель-Плюс», із Підприємством «Шек», із Фірмою «Авінда». А також, у березні 2005р., у листопаді 2005р. позивачем укладені договори експедирування з Приватним підприємством «Верітас» і з Приватним підприємством «Таран» та разова угода з Товариством з обмеженою відповідальністю «Сан-Мішель».
Відповідач прийшов до висновку, що під час оформлення експедиторських послуг були відсутні документи, які підтверджують виконання вказаних послуг, а саме: відсутні кошториси на виконані роботи, калькуляції на витратну частину, акти на виконані роботи не мають повної інформації, а саме: кілометраж, прізвища, ім'я по батькові експедитора. Також, підприємством «Шек» надані товарно-транспортні накладні, у яких відсутні печатки від третьої сторони-підприємства перевізника, ім'я по батькові водіїв, відсутні талони замовника Форми «ФІТ-3», яка затверджена наказом Міністерства транспорту України від 29.12.1995р. №488/346 та наказом Міністерства статистики України та Міністерства транспорту України від 07.08.1996р. №228/253. Відповідач прийшов до висновку, що витрати з транспортних та експедиційних послуг склопляшки, які оформлені вказаними документами, не мають право бути віднесеними до валових витрат. Державною податковою інспекцією у м. Сімферополі АР Крим встановлено заниження податку на прибуток у розмірі 521815,00грн., а саме: за 4 квартал 2006р. у розмірі 81517,00грн., 1 квартал 2006р. - 256149,00грн., за 2 квартал 2006р. -222283,00грн., 3 квартал 2006р. - 184151,00грн. Дані зведені і наведені тільки у таблиці, (том 1, аркуш справи 46,47). Також, встановлено заниження податку на додану вартість в сумі 373167,00грн., що наведено у таблиці, (том 1,аркуші справи 48,49). Тобто, відповідач вважає, якщо встановлені валові витрати, які не мають право бути віднесені до валових, то згідно із підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях в межах господарської діяльності платника податку.
Податковий орган вважає, що вищевказані транспортні та експедиторські послуги не мають відносин до господарської діяльності позивача і не можуть бути віднесені до складу валових витрат підприємства, оскільки не спричинили отримання доходу при веденні господарської діяльності підприємства. Отже, вказані витрати, не відповідають вимогам, що пред'являються до складу валових витрат.
Однак, поза увагою відповідача залишився той факт, що для підтвердження правомірності віднесення затрат з надання послуг з транспортування та експедирування у валові витрати позивачем надані: і договори на виконання робіт, які підписані обома сторонами, і акти виконаних робіт (надання послуг), які підписані сторонами, і актами звірок з постачальниками.
Відповідно до пункту 11.2 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка із подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).
Пунктом 19 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», яке затверджене наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999р. №318, встановлено, що витрати на збут включають такі витрати, які зв'язані з реалізацією (збутом) продукції (товарів, робіт, послуг).
Відповідно з пунктом 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальної формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Згідно підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3- 5.8 цієї статті.
Підпунктом 1.32 статті 1 зазначеного Закону визначено, що господарська діяльність, це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.
Згідно статтям 43, 44 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, здійснювана суб'єктами господарювання з метою досягнення економічних і соціальних результатів в одержання прибутку. Підприємництво здійснюється на основі вільного вибору видів підприємницької діяльності, комерційного розрахунку і власного комерційного ризику.
Діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність (стаття 3 Господарського кодексу України).
Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та за метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватися і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).
Таким чином, з аналізу зазначених норм законодавства не випливає, що господарська діяльність підсумком якої є збиток, або неотримання очікуваного прибутку, не є господарською діяльністю у розумінні чинного законодавства.
Суб'єкти підприємницької діяльності мають право без обмеження здійснювати господарську діяльність, що не суперечить законодавству. Незаконне втручання й перешкоджання господарської діяльності суб'єктів господарювання з боку органів державної влади, їхніх посадових осіб при здійснені ними державного контролю і нагляду забороняються (стаття 19 Цивільного кодексу України).
Отже, вартість виконаних послуг згідно пунктів договорів з надання транспортних та експедиторських послуг повністю узгоджується з вимогами підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», відповідно до приписів якого, валові витрати повинні бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення та зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Тобто, послуги, які передбачені вказаними договорами з надання транспортних та експедиторських послуг, відносяться до складу валових витрат підприємства. Отже, висновки акту перевірки про не підтвердження позивачем витрат спростовуються наданими доказами у справі. Матеріалами справи підтверджено, що всі необхідні первісні бухгалтерські документи на отримання та сплату послуг були надані перевіряючим, у тому числі: акти виконаних робіт (надання послуг), які є первинними документами і мають усі необхідні обов'язкові реквізити, акти звірки, які підтверджують визнання постачальником факту виконаних їм послуг та їх об'єми.
Судом не приймаються до уваги посилання відповідача на статтю 12 Закону України «Про транспортно-експедиційну діяльність» щодо відсутності у позивача необхідних документів, а саме: кошторисів на виконані роботи, калькуляції на витратну частину, відсутність в актах кілометражу, оскільки статтею 12 Закону України «Про транспортно-експедиційну діяльність» передбачений тільки обов'язок клієнта з своєчасного надання експедитору повної інформації відносно найменування, кількості, якості вантажу. Умови надання інформації (письмова або усна) законом не передбачені. Також законом не передбачена необхідність складання кошторисів, калькуляцій. Для виконання завдання експедитору вручаються документи, які містять відомості про товар: товарно-транспортна накладна, сертифікат якості, якісне посвідчення. Клієнт зобов'язаний в порядку, передбаченому договором, розрахуватися з експедитором, а також відшкодувати документально передбачені витрати, понесені експедитором в інтересах клієнта в цілях виконання договору з надання транспортних та експедиторських послуг.
Однак, відповідач ввів обмеження з віднесення до валових витрат транспортних та експедиторських послуг, які не передбачені Законом України «Про оподаткуванню прибутку підприємств», зокрема, про необхідність надання калькуляцій, кошторисів, талонів замовника. Порядок передачі робіт (послуг) визначається договором. Укладені договори містять відомості про вартість експедиторських послуг, яка визначається виходячи із фіксованого проценту (в залежності від ємкості) та загальної вартості супроводженої склопляшки, які знайшли своє відображення у акті виконаних робіт.
Матеріали справи свідчать, що акти виконаних робіт відповідають умовам договорів і повністю узгоджуються з вимогами Положення про документальне забезпечення запису у бухгалтерському звіті, затвердженому наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, згідно якому первісні документи - це письмові свідоцтва, які фіксують та підтверджують господарські операції. Наявність первісних документів, які підтверджують витрати, відповідно з підпунктом 5.3.9 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» є достатньою підставою для відображення операції у податковому звіті, за умовами, що витрати зв'язані з господарською діяльністю платника податків. Сплата транспортних послуг відповідно з умовами договорів проводиться згідно акту виконаних робіт.
Отже, суд приходить до висновку, що зв'язок експедиторських та транспортних послуг з господарською діяльністю підприємства повністю підтверджений наданими позивачем документами.
Відповідно до Закону України «Про податок на додану вартість» право на включення до складу податкового кредиту дано платнику податку на додану вартість на підставі отриманої від постачальника податкової накладної, яка оформлена в установленому цим законом порядку та при умові, що податкова накладна виписана у зв'язку з придбанням товарів та послуг, які в подальшому використовуються у оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності. Інші обмеження при включенні податку на додану вартість до податкового кредиту Законом України «Про податок на додану вартість» не передбачені. Отже, право на податковий кредит виникає у випадку використання послуг у оподатковуваних операціях в рамках господарської діяльності, тобто, під будь-якою діяльністю, яка спрямована на отримання доходу. Право Товариства з обмеженою відповідальністю «Кримсклосервіс» на податковий кредит підтверджено належним чином оформленими податковими накладними.
Суд приходить до висновку, що відповідачем необґрунтовано із податкового кредиту виключені суми податку на додану вартість із транспортних та експедиторських послуг. Таким чином відсутні підстави для донарахування податку на додану вартість в сумі 373167,00грн. та застосування штрафних санкцій з податку на додану вартість в сумі 186583,50грн.
Крім того, як на основу незаконності прийняття відповідачем спірних податкових повідомлень-рішень в частині визначення штрафних санкцій з податку на прибуток та податку на додану вартість суд зазначає наступне.
Згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платника податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», податкове зобов'язання платника податку, нараховане контролюючим органом відповідно до пункту 4.2 і пункту 4.3 статті 4 Закону, вважається узгодженим у день отримання платником податку податкового повідомлення, за винятком випадків, визначених підпунктом 5.2.2, то фактично підпункт 17.1.3 встановлює необхідність погодження податкового зобов'язання, з якого сплачуються штрафні санкції. На момент винесення рішення про застосування штрафних санкцій у зазначених сумах, податкові зобов'язання не були узгодженими. Таким чином, застосування відповідачем штрафних санкцій у спірних податкових повідомленнях-рішеннях є неправомірним.
Суд приходить до висновку, що визначення позивачу податкових зобов'язань з податку на прибуток та з податку на додану вартість згідно спірним податковим повідомленням-рішенням є неправомірними і висновки акту перевірки від 25.01.2007р. №346/23-2/32673149 згідно з частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України мали бути підтверджені відповідачем.
Відповідно статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Для органів державної податкової служби таким доказом є акт документальної перевірки, у якому згідно з пунктом 1.7 розділу 1 Порядку оформлення результатів невиїзних документальних виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 10.08.2005р. №327,(зареєстрований в Міністерстві юстиції України 25.08.2005р. за №925/112050) зазначено, що факти виявлених порушень податкового і валютного законодавства в акті документальної перевірки повинні викладатися чітко, об'єктивно та в повній мірі, з посиланням на первинні документи, що підтверджують наявність зазначених фактів та на підставі яких вчинені записи у податковому та бухгалтерському обліку, з наведенням кореспонденції рахунків та інших доказів, що достовірно підтверджують наявність факту порушення, із зазначенням змісту порушень.
Лише за умови дотримання контролюючим органом зазначених вимог щодо фіксування факту виявлених порушень є підстави для визначення платнику податкових зобов'язань.
Відповідно до вказаного наказу податкові повідомлення-рішення приймаються протягом трьох робочих днів від дня підписання акту документальної перевірки.
Проте, як вбачається з копії акту перевірки від 25.01.2007р. №346/23-2/32673149 (на бланку №094753), він не був підписаний позивачем. Також вказаний акт перевірки не містить відомості про те, що позивач з обов'язками, правами, відповідальністю та порядком оскарження рішень і дій посадових осіб державних податкових органів ознайомлений, що один примірник акта він отримав.
Більш того, акт перевірки не містить відомостей про те, що позивач з висновками перевірки та (або) фактами та даними, викладеними в акті перевірки, не згоден, протягом трьох робочих днів від дня отримання примірника акта перевірки будуть подані до органу державної податкової служби заперечення до акта перевірки, (том 1, аркуш справи 58). Не зважаючи на це, відповідачем 07.02.2007р. були прийняті спірні податкові повідомлення-рішення про визначення позивачу податкових зобов'язань.
У зв'язку з чим суд дійшов висновку, що акт перевірки від 25.01.2007р. №346/23-2/32673149, як доказ у справі, одержано з порушенням закону.
Відповідно до частини 3 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги.
На підставі наявних у справі доказів відповідно до вимог статей 69,70,86 Кодексу адміністративного судочинства України судом не приймається акт перевірки від 25.01.2007р. №346/23-2/32673149, як доказ встановлення фактів порушення позивачем Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та Закону України «Про податок на додану вартість».
Згідно зі статтею 70 Кодексу адміністративного судочинства України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
При цьому суд виходить з того, що акт перевірки є основним джерелом фіксації та закріплення доказів правопорушень, тому повинен містити вичерпні елементи його складу і підтверджуватись первинними документами. Інші докази, окрім акту перевірки, що підтверджували б факти вчинення позивачем зазначених порушень, відповідачем суду не надані через їх відсутність.
Частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Зазначена норма кореспондується із приписами частини 2 статті 19 Конституції України.
Статтею 13 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» передбачено, що посадові особи органів державної податкової служби зобов'язані дотримувати Конституції і законів України, інших нормативних актів, прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій, забезпечувати виконання покладених на органи державної податкової служби функцій та повною мірою використовувати надані їм права.
Згідно частині 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Проте, доказів правомірності і законності обґрунтованості спірних податкових повідомлень-рішень про визначення податкових зобов'язань з податку на прибуток та податку на додану вартість відповідачем суду не надано. Висновки перевіряючих, що викладені у акті перевірки від 25.01.2007р. №346/23-2/32673149, не підкріплені жодними доказами і носять характер суб'єктивних припущень, оскільки отримання транспортних послуг, обумовлених договорами, підтверджено актами виконаних робіт. Доказом отримання транспортних послуг, крім актів виконаних робіт, є акти звірки, які свідчать про підтвердження постачальником факту виконаних їм послуг та їх об'єми.
За таких умов факти вказаних порушень слід вважати неналежно встановленими, отже, визначення позивачу податкових зобов'язань з податку на прибуток в сумі 701863,30грн. та податку на додану вартість в сумі 559750,50грн. згідно спірним податковим повідомленням-рішенням неправомірно.
Викладене є підставою для задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Кримсклосервіс» в повному обсязі.
Судові витрати, понесені позивачем, підлягають стягненню на його користь у розмірі 3,40грн. з Державного бюджету України на підставі частини 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України.
Вступну та резолютивну частини постанови проголошено в судовому засіданні 12 листопада 2007року.
У повному обсязі постанову складено 19 листопада 2007 року.
На підставі викладеного, керуючись статтями 7,8,9,11,12,70,79, 86, 94, 98, 122, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
1. Позов задовольнити повністю.
2. Визнати нечинним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим від 04.09.2007р. №0001072301/3 про визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 701863,30грн. (основний платіж - 521815,00грн., штрафні санкції - 180048,30грн.).
3. Визнати нечинним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим від 20.06.2007р. №0001072301/2 про визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 701863,30грн. (основний платіж - 521815,00грн., штрафні санкції - 180048,30грн.).
4. Визнати нечинним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим від 16.04.2007р. №0001072301/1 про визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 701863,30грн. (основний платіж - 521815,00грн., штрафні санкції - 180048,30грн.).
5. Визнати нечинним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим від 07.02.2007р. №0001072301/0 про визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 701863,30грн. (основний платіж - 521815,00грн., штрафні санкції - 180048,30грн.).
6. Визнати нечинним податкове повідомлення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим від 04.09.2007р. №0001052301/3 про визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 559750,50грн. (основний платіж - 373167,00грн., штрафні санкції - 186583,50грн.).
7. Визнати нечинним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м.Сімферополі АР Крим від 20.06.2007р. №0001052301/2 про визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 559750,50грн. (основний платіж - 373167,00грн., штрафні санкції - 186583,50грн.).
8. Визнати нечинним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м.Сімферополі АР Крим від 16.04.2007р. №0001052301/1 про визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 559750,50грн. (основний платіж - 373167,00грн., штрафні санкції - 186583,50грн.).
9. Визнати нечинним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим від 07.02.2007р. №0001052301/0 про визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 559750,50грн. (основний платіж - 373167,00грн., штрафні санкції - 186583,50грн.).
10. Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кримсклосервіс» (95044, АР Крим, м. Сімферополь, вул. 60 лет Октября,6, ідентифікаційний номер 32673149) 3,40грн. судового збору.
Постанова може бути оскаржена до Севастопольського апеляційного господарського суду через господарський суд АР Крим шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження постанови в десятиденний строк з дня складення постанови у повному обсязі, з подальшим поданням апеляційної скарги на постанову протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження та в порядку, передбаченому частиною 5 статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, у разі неподання відповідної заяви (стаття 254 Кодексу адміністративного судочинства України).
Суддя Господарського суду
Автономної Республіки Крим Іщенко Г.М.