05.02.2024 року м.Дніпро Справа № 908/2365/23
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Чус О.В. (доповідач)
судді: Парусніков Ю.Б., Кощеєв І.М.
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Мельникова Віктора Георгійовича на рішення Господарського суду Запорізької області від 17.10.2023 (повний текст рішення складено 26.10.2023, суддя Корсун В.Л.) у справі № 908/2365/23
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес Позика", 01123, м. Київ, бул. Лесі Українки, буд. 26, офіс 411
до: фізичної особи-підприємця Мельникова Віктора Георгійовича
про: стягнення 182 200,29 грн,-
Короткий зміст позовних вимог та рішення суду.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Бізнес Позика" звернулося до Господарського суду Запорізької області з позовною заявою про стягнення з фізичної особи-підприємця Мельникова Віктора Георгійовича заборгованості за договором про надання кредиту від 01.02.2022 № 419840-КС-003 у сумі 182 200,29 грн., а саме: 75 000,00 грн прострочених платежів по тілу кредиту, 100 009,14 грн прострочених платежів по процентах та 7 191,15 грн прострочених платежів за комісією.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що на виконання умов договору № 419840-КС-003 від 01.02.2022 позивач надав відповідачу кредит у сумі 75 000,00 грн. Однак відповідач свої зобов'язання за договором належним чином не виконав, а лише частково здійснював оплату за кредитним договором на загальну суму 13 800,00 грн, у зв'язку з чим по договору виникла заборгованість у сумі 182 200,29 грн, яка складається з: 75 000,00 грн - суми прострочених платежів по тілу кредиту, 100 009,14 грн - суми прострочених платежів по процентах та 7 191,15 гр. - суми прострочених платежів за комісією.
Рішенням Господарського суду Запорізької області від 17.10.2023, у даній справі, позов задоволено. Стягнуто з фізичної особи-підприємця Мельникова Віктора Георгійовича на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» заборгованість за договором про надання кредиту від 01.02.2022 № 419840-КС-003, а саме: 75 000,00 грн - суму прострочених платежів по тілу кредиту, 100 009,14 грн - суму прострочених платежів по процентах, 7 191,15 грн - суму прострочених платежів за комісією, 2 186,40 грн. судового збору.
При прийнятті судового рішення місцевий господарський суд виходив з того, що матеріалами цієї господарської справи підтверджено, що сторонами укладено договір від 01.02.2022 №419840-КС-003 про надання кредиту в електронній формі. При цьому, договір містить усі істотні умови, необхідні для такого виду договору. На виконання вимог ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» договір підписано позичальником шляхом введення одноразового ідентифікатора G-5523, який було надіслано кредитодавцем на номер телефону, вказаний самим позичальником.
Також в ході розгляду справи суд першої інстанції встановив, що відповідачем не заперечувався факт укладання такого договору, як і не заперечувався факт надання своїх особистих даних, необхідних для укладення відповідного договору.
В судовому засіданні 17.10.2023 господарським судом було прослухано аудіофайл (додаток до додаткових пояснень позивача, які були подані в системі «Електронний суд» 29.09.2023) - запис телефонної розмови відповідача з оператором ТОВ «Бізнес Позика» щодо зміни номеру картки для перерахування кредитних коштів. Відповідачем в судовому засіданні не заперечувалось та не було спростовано того, що це дійсно ним здійснено вказаний телефонний дзвінок, що це його голос звучить із прослуханого аудіо файлу (зазначеного вище). Після прослуховування аудіофайлу, відповідач підтвердив, що він дійсно отримав на свої банківські картки грошові кошти у сумі 75 000,00 грн. Проте зазначив, що кошти надійшли не від ТОВ «Бізнес Позика», а від невідомої особи. При цьому, відповідач зазначив, що до банківської установи для з'ясування особи відправника таких коштів він не звертався.
Вказані пояснення відповідача було розцінено господарським судом як намагання ФОП Мельникова В.Г. ухилитись від виконання зобов'язань по договору №419840-КС-003 від 01.02.2022 щодо повернення отриманих кредитних коштів та сплати платежів по комісії та відсотках.
Крім того, суд першої інстанції вказав, що часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій є тією дією, яка свідчить про визнання ним боргу.
Доводи та вимоги апеляційної скарги.
Не погодившись з зазначеним рішенням суду, до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернувся ФОП Мельников Віктор Георгійович, в якій просив рішення Господарського суду Запорізької області від 17.10.2023 скасувати та ухвалити нове рішення, яким повністю відмовити в задоволенні позовних вимог.
Апелянт вважає, що судом не було взято до уваги те, що договір про надання кредиту від 01.02.2022 № 419840-КС-003 не був підписаний відповідачем як фізичною особою-підприємцем за допомогою електронного підпису у спосіб, який вимагає стаття 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг».
Скаржник звертає увагу, що позивач не надав до суду документів, на підставі яких ТОВ ФК «Елаєнс» надало довідки ТОВ «Бізпозика». Довідки, які надані ТОВ «ФК «Елаєнс» для ТОВ "Бізнес Позика" не містять інформації, по якій можливо ідентифікувати платника, а саме:- номера рахунку, з якого було здійснено переказ коштів, або номера електронного платіжного засобу, за допомогою якого було ініційовано платіжну операцію, тому не можуть підтвердити перерахування коштів позивачем.
Також відповідач зазначає, що зміст довідок без вихідних даних протирічить випискам з АТ КБ «Приватбанк», які були надані суду відповідачем, а саме: у стовбці «опис транзакції» - «Зарахування переказу на картку. DUMMY 02 CARD. CASH2CARD P2PCREDIT» і «DUMMY 02 CARD. Зарахування переказу на картку», не міститься згадки про перерахування кредитних коштів за договором, а прямо вказується на переказ готівки з одної картки на іншу, без якихось додаткових реквізитів платежу - «P2PCREDIT». «P2P» означає переказ готівки між картками, а «CREDIT» означає зарахування коштів на картку.
Як зазначає апелянт, саме у стовбці «опис транзакції» міститься інформація про призначення платежу, яка, як що була внесена при заповненні платіжного документу, нікуди не зникає, а супроводжує платіж до адресату і відображається у описі платежу.
В апеляційній скарзі стверджується, що оскільки позивачем не було надано доказів, які свідчать, що саме позивач переказав кошти відповідачу, а згідно з діючим в Україні законодавства по обмеженню операцій з готівкою, здійснити у законний спосіб позивач цього не міг, то у позивача відсутні законні підстави вимагати у господарському суді виконання договору, який не був підписаний як господарський і не був виконаній сторонами як господарський.
Також відповідач заперечує проти використання як доказу виконання позивачем у повному обсязі умов договору про надання кредиту № 419840-КС-003, надані додатки 4-6 до пояснень від 29.09.2023 копії довідок (чеків) №№ 489259292, 489264552, 489264768 про успішне перерахування кредитних коштів на картку Відповідача сформованої через платіжну систему «Fondy», тому, що зміст цих документів не відповідає вимогам про Обов'язкові реквізити Документів за операціями з використанням електронних платіжних засобів, які встановлюються у пункті 8 розділу VII Постанови НБУ №705 від 05.11.2014: 1) найменування платіжної системи; 3) ідентифікатор платіжного пристрою (номер терміналу з якого ініційовано операцію); 7) реквізити електронного платіжного засобу, які дозволені правилами безпеки платіжної системи (за звичай це шість перших і чотири останні цифри електронного платіжного засобу за допомогою якого ініційовано переказ коштів); 9) код авторизації або інший код, що ідентифікує операцію в платіжній системі.
Скаржник доводить, що договір не був виконаний сторонами у передбачений чинним законодавством для суб'єктів господарювання спосіб, а саме: кредитні кошти було переховано у готівковій формі на банківські картки, відповідачу як фізичній особі, а не було перераховано на поточний рахунок фізичної особи-підприємця згідно з вимогами Постанови Правління Національного Банку України від 29.12.2017 №148 «Про затвердження Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні».
Таким чином, на думку відповідача, правочин не був підписаний відповідачем електронним підписом як фізичною особою-підприємцем та позивач і відповідач не вступали один з одним у господарські відносини суто завдяки діям позивача, який свідомо і послідовно вів справи з відповідачем як з фізичною особою.
Узагальнені доводи інших учасників провадження у справі.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Бізнес Позика" надало відзив на апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Мельникова Віктора Георгійовича, в якому позивач наводить наступні аргументи на спростування доводів апелянта:
-в судових засіданнях відповідачем не заперечувався факт укладання договору, як і не заперечувався факт надання своїх особистих даних, необхідних для укладення відповідного договору;
- судом першої інстанції було досліджено та встановлено належність доказів видачі кредитних коштів відповідачу, а також відсутність доказів на спростування факту укладення договору та видачі кредиту позивачем відповідачу на виконання умов договору;
- місцевим судом було вірно застосовано стандарт доказування «вірогідності доказів», який на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу;
- судом першої інстанції було враховано позицію Верховного Суду, висвітлену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17: «якщо одна зі сторін здійснила фактичні дії щодо виконання договору, правові наслідки таких дій визначаються нормами ЦК України (частина 8 ст. 181 ГК України). З огляду на вказані приписи не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами».
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті.
Згідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.11.2023 у даній справі визначена колегія суддів у складі: головуючий, доповідач суддя Чус О.В., судді: Кощеєв І.М., Парусніков Ю.Б.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 20.11.2023 відкладено вирішення питань, пов'язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження до Центрального апеляційного господарського суду матеріалів справи № 908/2365/23. Доручено Господарському суду Запорізької області надіслати до Центрального апеляційного господарського суду матеріали справи № 908/2365/23.
29.11.2023 матеріали справи надійшли до Центрального апеляційного господарського суду.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 04.12.2023 апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Запорізької області від 17.10.2023 у справі № 908/2365/23 залишено без руху. Рекомендовано скаржнику усунути недоліки апеляційної скарги, а саме: подати до апеляційного суду належні докази сплати судового збору та докази надсилання скарги позивачу, надавши строк 10 днів з дня отримання копії цієї ухвали для усунення недоліків.
14.12.2023 від представника заявника до Центрального апеляційного господарського суду надійшла заява про усунення недоліків, якою долучено до матеріалів апеляційної скарги квитанцію № 184196318 від 14.12.2023 про сплату судового збору у розмірі 4099,50 грн та докази надсилання скарги позивачу.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 20.12.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ФОП Мельникова Віктора Георгійовича на рішення Господарського суду Запорізької області від 17.10.2023 у справі № 908/2365/23 та вирішено розглянути апеляційну скаргу у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, в порядку письмового провадження.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції.
01.02.2022 між ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» /кредитодавець/ та ФОП Мельниковим Віктором Георгійовичем /позичальник/ укладено договір № 419840-КС-003 про надання кредиту (Електронна форма) шляхом використання інформаційно-телекомунікаційних систем, дистанційно, в електронній формі, в порядку, передбаченому Законом України «Про електронну комерцію».
Як свідчить розділ 12 договору, з боку позичальника договір підписано електронним підписом - одноразовим ідентифікатором G-5523.
Відповідно до п. 1 договору кредитодавець надає позичальнику грошові кошти у розмірі 75 000,00 грн на засадах строковості, поворотності, платності (надалі - кредит), а позичальник зобов'язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом у порядку та на умовах, визначених цим договором про надання кредиту, та правилами про надання грошових коштів у кредит фізичним особам - підприємцям. Тип кредиту - кредит; строк кредиту - 24 тижні; процентна ставка - в день 0,86587334, фіксована; комісія за надання кредиту - 11 250,00 грн; загальний розмір наданого кредиту - 75 000,00 грн; термін дії договору - до 19.07.22; орієнтовна загальна вартість наданого кредиту - 165 000,00 грн.
В п. 3 договору сторонами визначено графік платежів по кредиту.
Відповідно до п. 5 договору, позичальник підтверджує, що він ознайомлений з договором про надання кредиту та Правилами, текст яких розміщено на сайті кредитодавця, повністю розуміє всі умови, їх зміст, суть, об'єм зобов'язань та погоджується неухильно дотримуватись їх, та, відповідно, укладає договір.
В п. 8 договору зазначено, що підписанням цього договору позичальник підтверджує, що до укладання договору отримав від кредитодавця інформацію, надання якої передбачено законодавством України, зокрема, передбачену ч. 2 ст. 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».
В анкеті клієнта позичальником ФОП Мельниковим В.Г. було вказано паспортні дані, ІПН, електронну адресу, номер телефону та номер банківської картки для отримання кредиту (№ НОМЕР_1 (PRIVATBANK).
Позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення в примусовому порядку з відповідача заборгованості за договором про надання кредиту від 01.02.22 № 419840-КС-003 у розмірі 182 200,29 грн, а саме: 75 000,00 грн - сума прострочених платежів по тілу кредиту, 100 009,14 грн - сума прострочених платежів по процентах та 7 191,15 грн - сума прострочених платежів за комісією.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши у порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлених місцевим господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до вимог частин 1, 2, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Відповідно до положень статей 74, 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до статей 51, 52, 598-609 ЦК України однією із особливостей підстав припинення зобов'язань для фізичної особи-підприємця є те, що у випадку припинення суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи (виключення з реєстру суб'єктів підприємницької діяльності) її зобов'язання за укладеними договорами не припиняються, а залишаються за нею, як фізичною особою, оскільки фізична особа не перестає існувати. Фізична особа-підприємець відповідає за своїми зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном.
Згідно з частиною 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з врахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 Цивільного кодексу України).
З аналізу матеріалів справи встановлено, що 01.02.2022 між ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА», як кредитодавцем, та ФОП Мельниковим Віктором Георгійовичем, як позичальником, укладено договір про надання кредиту № 419840-КС-003 з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, дистанційно, в електронній формі, в порядку передбаченому Законом України "Про електронну комерцію".
Закон України "Про електронну комерцію" регулює відносини, спрямовані на отримання прибутку, що виникають під час вчинення правочинів щодо набуття, зміни або припинення цивільних прав та обов'язків, здійснені дистанційно з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, внаслідок чого в учасників таких відносин виникають права та обов'язки майнового характеру (п. 1 ч. 1 ст. 3 цього Закону).
Відповідно до частин 1, 3, 4 статті 11 Закону України "Про електронну комерцію" пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах .
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (частина 6 цієї статті Закону).
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства (частина 7 статті 11 Закону України "Про електронну комерцію").
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа (частина 12 цієї статті Закону).
За змістом статті 12 Закону України "Про електронну комерцію", якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Пунктом 6 ч. 1 ст. 3 Закону України "Про електронну комерцію" надано таке визначення для терміну "електронний підпис одноразовим ідентифікатором" - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
Відповідно до пункту 12 частини першої статті 3 Закону України "Про електронну комерцію" одноразовим ідентифікатором є алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.
Отже, підписання договору (електронного правочину) за допомогою одноразового пароля-ідентифікатора є належним та допустимим доказом на підтвердження укладення сторонами такого договору.
Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений (Аналогічна правова позицію, викладена у постанові Верховного Суду від 12.01.2021 у справі № 524/5556/19).
Наявний в матеріалах справи договір про надання кредиту від 01.02.2022 № 419840-КС-003 містить відмітку про підписання його одноразовим ідентифікатором G-5523.
Одноразовий ідентифікатор, яким підписаний договір, складається з комбінації цифр і літер, що відповідає нормам Закону України «Про електронну комерцію», а тому належними й допустимими доказами підтверджено факт укладення договору між фізичною особою-підприємцем Кантемир Олександром Анатолійовичем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика».
Крім того, колегія суддів звертає увагу апелянта на те, що з п. 5 договору, позичальник (відповідач) підтвердив, що він ознайомлений з договором про надання кредиту та правилами, текст яких розміщено на сайті кредитодавця, повністю розуміє всі умови, їх зміст, суть, об'єм зобов'язань та погоджується неухильно дотримуватись їх та відповідно, укладає договір.
В поданій апеляційній скарзі апелянт також підтверджує факт укладання (підписання) кредитного договору та підтверджує факт отримання кредитних коштів.
На підставі наведеного колегія суддів зауважує, що кредитний договір є укладеним, правовідносини сторін виникли з виконання правочину у господарській діяльності, а отже, спір у даній справі підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.
Підписуючи договір електронним цифровим підписом, саме як фізична особа-підприємець, апелянт підтвердив, що він погоджується виконувати його умови та розуміє їх зміст.
Суд апеляційної інстанції наголошує, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.
У разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 2- 1383/2010).
З урахуванням принципів добросовісності, справедливості та розумності, сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) мають тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності (постанова Верховного Суду від 10.03.2021 у справі № 607/11746/17).
Скаржник не надає доказів про визнання недійсним договору про надання кредиту від 01.02.2022 № 419840-КС-003, а отже повинен виконувати його умови у повному обсязі.
Частиною 1 статті 1054 Цивільного кодексу України унормовано, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (частина 1 статті 509 Цивільного кодексу України).
За приписами статті 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (ст. 1049 Цивільного кодексу України).
Частиною першою статті 1048 Цивільного кодексу України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549 - 552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої статті 1056-1 Цивільного кодексу України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Отже, за договором позики та кредитним договором обов'язку позикодавця (кредитодавця) передати позичальнику грошові кошти кореспондує обов'язок позичальника повернути позикодавцю (кредитодавцю) грошові кошти або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості (при наданні позики), а також сплатити проценти, якщо це передбачено договором.
Таким чином, договір позики та кредитний договір вважаються виконаними в момент повернення позичальником грошових коштів, такої ж кількості речей того ж роду та такої ж якості (при наданні позики), а також сплати процентів, якщо це передбачено договором.
За наявними у справі доказами позивач належним чином виконав свої зобов'язання за договором та перерахував на банківські карти відповідача кредитні кошти в загальній сумі 75 000,00 грн.
Як свідчать довідки ТОВ «ФК «Елаєнс» від 21.04.2023, на карту № НОМЕР_1 (PRIVATBANK) було двічі перераховано по 25 000,00 грн, призначення платежу «Перерах. коштів ОСОБА_1 ІПН НОМЕР_2 зг. до кредитного дог. №419840- КС-003 від 01.02.2022 Без ПДВ».
Відповідно до довідки ТОВ «ФК «Елаєнс» від 21.04.2023, на картку № НОМЕР_3 було перераховано грошові кошти у розмірі 25 000,00 грн, призначення платежу «Перерах. коштів ОСОБА_1 ІПН НОМЕР_2 зг. до кредитного дог. №419840- КС-003 від 01.02.2022 Без ПДВ».
Статтею 526 Цивільного кодексу України, яка кореспондується з нормами статті 193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У відповідності до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Обов'язок щодо повернення кредиту відповідач своєчасно та в повному обсязі не виконав.
Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 Цивільного кодексу України).
За приписами статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).
З аналізу вищеописаних правових норм та матеріалів даної справи, зважаючи на наявність простроченої заборгованості відповідача перед позивачем по поверненню кредиту, колегія суддів констатує наявність правових підстав для задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача заборгованості по кредиту в розмірі 75 000,00 грн., яка документально підтверджена та відповідачем не спростована.
Також, відповідач не підтвердив належними та допустимими доказами виконання свого зобов'язання щодо сплати відсотків за користування кредитом та комісії за надання кредиту, у розмірі та в порядку, передбачених в п.1 договору про надання кредиту №419840-КС-003 від 01.02.2022.
Разом з тим, колегія суддів зауважує, що договір про надання кредиту №419840-КС-003 від 01.02.2022 відповідач у судовому порядку не оспорив, отримавши кредитні кошти, користувався ними та в рахунок погашення отриманого кредиту та сплати процентів за користування кредитом здійснював часткові платежі з метою виконання умов договору. Відповідач ні у відзиві на позовну заяву, ні в апеляційній скарзі не заперечує факт часткового погашення заборгованості відповідачем.
Згідно з статтями 1048, 1054 Цивільного кодексу України одним із обов'язків позичальника за кредитним договором є сплата процентів за користування кредитом, розмір і порядок одержання яких встановлюється договором.
Відповідно до наявного у справі розрахунку заборгованість відповідача перед позивачем за процентами складає 100 009,14 грн. та 7 191,15 грн. за комісією.
Відповідач не надав суду доказів сплати заборгованості по процентах та комісії, тому вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості по процентам та комісії правомірно задоволена судом першої інстанції.
Також доводи апелянта про те, що позивач перерахував грошові кошти у розмірі 75 000,00 грн. на банківську картку № НОМЕР_1 (PRIVATBANK), як фізичній особі, а не було перераховано на поточний рахунок фізичної особи-підприємця, є безпідставними.
В довідках про проведення платежів, які надані позивачем на підтвердження надання спірного кредиту відповідачу, наявне посилання на кредитний договір №419840-КС-003 від 01.02.2022. Також в анкеті клієнта, заповненій відповідачем, відображено номер рахунку/банківської картки для перерахування коштів (кредиту в сумі 75 000,00 грн).
Скаржник наголошує, що довідки (чеки) ТОВ "ФК "Елаєнс" від 21.04.2023 про перерахунок грошових коштів на картку відповідача не можуть вважатися документами, які підтверджують переказ коштів від позивача, оскільки позивач не надав документів, на підставі яких ТОВ ФК «Елаєнс» надало довідки ТОВ «Бізпозика».
З цього приводу, колегія суддів зазначає, що правовідносини між позивачем та ТОВ "ФК "Елаєнс" у сфері надання послуг з переказу грошових коштів (переказу на картку), приймання платежів тощо, не стосуються предмета доказування у цій справі, оскільки предметом даного спору є вимога про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості, яка виникла внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором про надання кредиту №419840-КС-003 від 01.02.2022, укладеного між ним та позивачем.
Також, як вбачається з апеляційної скарги, апелянт стверджує, що позивач і відповідач не вступали один з одним у господарські відносини, позивач вів справи з відповідачем як з фізичною особою.
Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, 15.12.2010 року здійснено запис про державну реєстрацію підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця Мельникова Віктора Георгійовича (дата державної реєстрації: 27.08.2022) та внесено відповідний запис №21030170000061963, вид підприємницької діяльності: 22.29 Виробництво інших виробів із пластмас.
Відповідно до законодавчих приписів кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (стаття 42 Конституції України). Це право закріплено і у статті 50 Цивільного кодексу України, відповідно до якої право на здійснення підприємницької діяльності, не забороненої законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.
Тобто фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур за жодних умов не втрачає і не змінює свого статусу фізичної особи, якого вона набула з моменту народження, а лише набуває до нього нової ознаки - підприємця.
При цьому правовий статус фізичної особи-підприємця сам по собі не впливає на будь-які правомочності фізичної особи, зумовлені її цивільною правоздатністю та дієздатністю, та не обмежує їх.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.06.2018 у справі №910/16713/15 (провадження №12-118гс18), яка в силу вимог ч. 4 ст. 236 ГПК України врахована апеляційним господарським судом.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
Відповідно до ч. 1 ст. 128 Господарського кодексу України громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 11 договору: Юридичні адреси та реквізити сторін: Позичальник: фізична особа-підприємець Мельников В.Г.
Відповідно до п. 2.1. правил кредит надається позичальнику для придбання товарів (робіт, послуг) здійснення підприємницької діяльності, господарської діяльності, незалежної професійної діяльності або будь-якої іншої, незабороненої законом, діяльності.
Матеріалами справи підтверджено, зокрема, анкетою клієнта (відповідача), що відповідач був ознайомлений з умовами договору та Правилами, обравши відповідний тип кредиту як для фізичної особи-підприємця, зазначивши особисті дані та номер банківського рахунку/банківської картки для перерахунку коштів, який є у відповідача для зарахування коштів.
Відповідно до ч. 2 статті 76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
За наслідками апеляційного перегляду оскарженого судового рішення колегія суддів констатує, що доводи апелянта не знайшли свого підтвердження в ході розгляду апеляційної скарги. Ці доводи не спростовують висновків, наведених в рішенні господарського суду Запорізької області від у справі №908/2365/23.
Згідно з частинами 1, 2, 4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ч.ч. 1-5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з практикою Європейського Суду з прав людини, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, у рішеннях судів та органів, що вирішують спори, має бути належним чином викладено підстави, на яких вони ґрунтуються. Обсяг цього обов'язку щодо обґрунтовування рішення може бути різним залежно від характеру самого рішення і має визначатись з урахуванням обставин відповідної справи. Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Підсумовуючи вищевказане, апеляційний господарський суд приходить до висновку про те, що суд першої інстанції вірно встановив обставини, що мають значення для справи, надав належну оцінку дослідженим доказам, прийняв законне обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального і процесуального права, тому його необхідно залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.
Зважаючи на відмову у задоволенні апеляційної скарги, судові витрати, понесені у зв'язку із апеляційним оскарженням, згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на заявника у скарзі і відшкодуванню не підлягають.
Керуючись ст. ст. 129, 240, 269-270, 275, 276, 281-282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд,-
Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Мельникова Віктора Георгійовича на рішення Господарського суду Запорізької області від 17.10.2023 у справі № 908/2365/23- залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Запорізької області від 17.10.2023 у справі №908/2365/23 - залишити без змін.
Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на фізичну особу-підприємця Мельникова Віктора Георгійовича.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя О.В. Чус
Суддя І.М. Кощеєв
Суддя Ю.Б. Парусніков