ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
31 січня 2024 року Справа № 906/1002/22
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії:
Головуючого судді Гудак А.В.
судді Мельник О.В.
судді Олексюк Г.Є.
секретар судового засідання Новосельська О.В.
за участю представників:
прокурор: Манжаюк Д.С. прокурор
позивача: не з"явився
відповідача 1: не з"явився
відповідача 2: не з"явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Заступника керівника Житомирської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Житомирської області від 14.11.2023 у справі №906/1002/22 (суддя Прядко О.В., м. Житомир, повний текст складено 24.11.2023)
за позовом Керівника Коростенської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Житомирської обласної державної (військової) адміністрації
до 1. Басейнового управління водних ресурсів річки Прип'ять;
2. Фізичної особи-підприємця Кутишенка Дмитра Олександровича
про визнання недійсним договору
Керівник Коростенської окружної прокуратури Житомирської області в інтересах держави в особі Житомирської обласної державної (військової) адміністрації звернувся до Господарського суду Житомирської області з позовом до Басейнового управління водних ресурсів річки Прип'ять та Фізичної особи-підприємця Кутишенка Дмитра Олександровича про визнання недійсним договору про спільну господарську діяльність від 01.11.2007, укладеного між Коростенським міжрайонним управлінням водного господарства, правонаступником якого було Житомирське міжрайонне управління водного господарства, а наразі - Басейнове управління водних ресурсів річки Прип'ять та фізичною особою-підприємцем Кутишенком Д.О., предметом якого є використання ставка с. Літки площею 36,3081 га для вирощування риби.
Рішенням Господарського суду Житомирської області від 14.11.2023 у справі №906/1002/22 у задоволенні позову відмовлено в повному обсязі.
Не погоджуючись з ухваленим рішенням, Заступник керівника Житомирської обласної прокуратури звернувся до суду з апеляційною скаргою в якій просить суд рішення Господарського суду Житомирської області від 14.11.2023 у справі № 906/1002/22 скасувати і ухвалити нове, про задоволення позову.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги прокурор посилається на те, що судом неповно досліджено та невірно оцінено докази та підтвердження того, що прокурору було відомо про укладений оспорюваний правочин раніше.
Прокурор зазначає, що як зазначалося у позовній заяві та відповіді на відзив прокурором порушення вимог законодавства при використанні ставка в с.Літки на підставі договору про спільну господарську діяльність від 01.11.2007 та додаткових угод до нього було встановлено у червні 2022 року. Так, у травні 2022 року при здійсненні моніторингу судових рішень було виявлено ухвалу Коростенського міськрайонного суду від 03.05.2022 про закриття провадження у справі №279/174/22 за позовом Басейнового управління водних ресурсів річки Прип'ять до ОСОБА_1 про розірвання договору про спільну господарську діяльність та стягнення заборгованості. У зв'язку з цим до Басейнового управління водних ресурсів річки Прип'ять було направлено запит від 27.05.2022 з вимогою надати інформацію та визначений перелік документів, що стосується укладення оспорюваного правочину, а 21.06.2022 отримано лист-відповідь від 15.06.2022 з додатками, за наслідками вивчення яких і було виявлено дані порушення. З-поміж іншого, на вказаний запит прокуратури Басейнове управління водних ресурсів річки Прип'ять надало копію спірного договору та інформацію щодо укладення 02.01.2019, 02.01.2020 та 27.04.2021 додаткових угод до нього. Вивченням вказаного правочину встановлено, що він підписаний сторонами (Коростенське МУВГ (правонаступник Басейнове управління водних ресурсів річки Прип'ять) та ФОП Кутишенком Д.О.) без будь-якої його державної реєстрації. Вказане підтверджує те, що а ні Житомирська обласна державна (військова) адміністрація, а ні органи прокуратури не знали та не могли знати про нього раніше, у тому числі не знали і не могли знати про зміст договору про спільну діяльність, надати йому юридичну оцінку та здобути достатні докази для того, щоб довести, що при його укладені порушено публічний інтерес.
Таким чином, прокурор вважає, що суд першої інстанції без наявності будь-яких підтверджуючих доказів щодо обізнаності позивача про наявність та зміст оскаржуваного правочину, дійшов до помилкового висновку про можливість його оскарження у 2012-2013 роках.
Зокрема, судом взято до уваги надані ОСОБА_1 поштою копії листа прокуратури Луганського району Житомирської області від 19.03.2012 №68/558 вих.-12, адресованого ФОП Кутишенку Д.О., про надання у строк до 23.03.2012 копій документів, а саме: договору про спільну господарську діяльність від 01.11.2007 та додатків до нього, укладеного з Коростенським МУВГ щодо використання водойми на території Літківської сільської ради, дозволу на спецводокористування, водогосподарського паспорту на відповідну водойму; а також надано копію постанови прокуратури Лугинського району Житомирської області про проведення перевірки у порядку нагляду за Додержанням і застосуванням законів від 03.12.2013, якою постановлено провести перевірку в діяльності Коростенського МУВГ щодо законності укладення управлінням договору про спільну діяльність від 01.11.2007 щодо використання ставка площею 36,3081 га на території Літківської сільради, враховуючи те, що укладення цього договору може свідчити про порушення земельного, водного законодавства, оскільки він має ознаки договору оренди водного об'єкту та земельної ділянки, на якій його розміщено, з огляду на те, що основною ознакою договору є користуванням майном за плату.
Разом з тим, вказані документи не підтверджують факт отримання прокурором спірного договору у 2012-2013 роках, ознайомлення з його змістом та можливістю надання йому юридичну оцінку.
Крім того, прокурор зазначає, що підприємець Кутишенко Д.О. жодного разу в судове засідання не з'явився, оригіналів, надісланих поштою документів - не надав. Таким чином, в суді не було можливості надати оцінку їх достовірності. З-поміж іншого, Басейнове управління водних ресурсів річки Прип'ять як правонаступник Коростенського міжрайонного управління водного господарства, в суді не підтверджувало факт проведення прокурором відповідної перевірки. Відповідно до інформації Коростенської окружної прокуратури встановлено, що вищевказані документи та матеріали до окружної прокуратури не передавалися, в архіві окружної прокуратури оригінали відповідних документів відсутні.
Отже, прокурор вважає, що у справі відповідачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження обізнаності прокурора або Житомирської обласної державної (військової) адміністрації та судом першої інстанції вказаного не досліджено.
У зв'язку з вищевикладеним, прокурор вважає, що рішення Господарського суду Житомирської області від 14.11.2023 у справі №906/1002/22 є незаконним та необґрунтованим, прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому відповідно до ст.ст. 275, 277 ГПК України підлягає скасуванню, з прийняттям нового рішення про задоволення позову прокурора у повному обсязі.
Ухвалою суду від 15.01.2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Заступника керівника Житомирської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Житомирської області від 14.11.2023 у справі №906/1002/22 та розгляд апеляційної скарги призначено на 31 січня 2024 року.
30 січня 2024 року від Житомирської обласної державної адміністрації надійшла заява про розгляд справи за відсутності представника останньої. У вказаній заяві позивач зазначив, що враховуючи обставини справи №906/1002/22 Житомирська обласна державна (військова) адміністрація при вирішенні апеляційної скарги заступника керівника Житомирської обласної прокуратури покладається на розсуд суду.
Прокурор в судовому засіданні 31.01.2024 підтримав доводи апеляційної скарги та надав відповідні пояснення. Просив суд рішення Господарського суду Житомирської області від 14.11.2023 у справі № 906/1002/22 скасувати і ухвалити нове, про задоволення позову.
В судове засідання 31.01.2024 Фізична особа-підприємець Кутишенко Дмитро Олександрович не з'явився, Басейнове управління водних ресурсів річки Прип'ять свого представника не направило, про день, час та місце проведення судового засідання повідомлені належним чином, причини неявки суду не повідомили.
Згідно ст. 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.
Враховуючи, що наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи, судова колегія визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності Фізичної особи-підприємця Кутишенко Дмитра Олександровича та представників Житомирської обласної державної (військової) адміністрації Басейнового управління водних ресурсів річки Прип'ять.
Заслухавши пояснення прокурора в судовому засіданні 31.01.2024, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскарженого рішення, оцінивши висновки суду першої інстанції на відповідність дійсним обставинам справи, судова колегія дійшла наступного висновку.
З матеріалів справи вбачається, що 01.11.2007 між Коростенським міжрайонним управлінням водного господарства (сторона-1) та підприємцем Кутишенком Дмитром Олександровичем (сторона-2) у зв'язку з обмеженим фінансуванням бюджетних коштів та з метою ефективного використання ставка в с.Літки Лугинського району, площею 36,3081 га, що знаходиться на балансі управління, укладено договір про спільну господарську діяльність для вирощування риби в ставку с.Літки (далі - договір) (п.1.1 договору) (а.с.34-36 т.1).
Відповідно до п.п.3.1, 3.7 договору, сторона-2 зобов'язується забезпечувати утримання в належному стані прибережну захисну смугу, а також за рахунок своїх коштів проводити зарибнення водойми, вирощування, вилов та реалізацію рибної продукції; забезпечувати своєчасну оплату КМУВГ за домовленістю сторін в сумі 237,00 грн в місяць незалежно від результатів господарської діяльності підприємця. Ця сума щомісячно перераховується стороні - 1 за поточний місяць протягом десяти банківських днів від початку місяця. Сума оплати коригується щорічно станом на 01 січня відповідного року з урахуванням (підвищенням) цін та тарифів (п.3.8 договору).
Пунктом 5.1 договору передбачено, що за невиконання або неналежне виконання та порушення умов договору сторони несуть відповідальність згідно до чинного законодавства України.
Договір укладений терміном на 20 років, вступає в силу з моменту його підписання з 01.11.2007, і може бути перезаключений як договір оренди при змінах в чинному законодавстві (п.8.1 договору). Дострокове розірвання цього договору може мати місце у разі невиконання договірних зобов'язань, або за згодою сторін (п.8.2 договору).
Згідно Державного акта на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ №070375 від 19.02.2008, на підставі розпорядження Лугинської районної державної адміністрації від 07.03.2006 №53, земельну ділянку площею 36,3081 га, кадастровий номер 1822883000:06:006:0059, розташовану на території Літківської сільської ради Лугинського району Житомирської області, передано у постійне користування Коростенському міжрайонному управлінню водного господарства для догляду за водними об'єктами (а.с.47-49 т.1).
Наказом Державного агентства водних ресурсів України від 15.01.2018 №11, реорганізовано Коростенське міжрайонне управління водного господарства шляхом приєднання до Житомирського міжрайонного управління водного господарства. Житомирське міжрайонне управління водного господарства є правонаступником Коростенського міжрайонного управління водного господарства, до якого з моменту припинення діяльності перейшли усі майнові права та обов'язки Коростенського МУВГ (а.с.28-30 т.1).
02 січня 2019 року між Житомирським міжрайонним управлінням водного господарства та ФОП Кутишенком Д.О. укладено додаткову угоду до договору про спільну господарську діяльність від 01.11.2007, зокрема про те, що згідно пункту 3.7 вказаного договору ФОП Кутишенко Д.О. зобов'язується забезпечувати своєчасну оплату Житомирському МУВГ за домовленістю сторін в сумі 868,67 грн на місяць згідно рахунків (а.с.28 т.1).
Поряд з цим, 02.01.2019 між Житомирським міжрайонним управлінням водного господарства та ФОП Кутишенком Д.О. укладено договір про сплату земельного податку до договору про спільну господарську діяльність від 01.11.2007, за умовами якого останній незалежно від результатів господарської діяльності зобов'язується забезпечити відшкодування сплати земельного податку в сумі 1921,00 грн на місяць Житомирському МУВГ згідно рахунків (т.1, а.с.37).
У подальшому 02.01.2020 між Житомирським міжрайонним управлінням водного господарства та ФОП Кутишенком Д.О. укладено додаткову угоду до договору про спільну господарську діяльність від 01.11.2007, зокрема про те, що згідно пункту 3.7 вказаного договору ФОП Кутишенко Д.О. зобов'язується забезпечувати своєчасну оплату Житомирському МУВГ за домовленістю сторін в сумі 904,28 грн на місяць згідно рахунків (а.с.40 т.1).
Крім того, 02.01.2020 між Житомирським міжрайонним управлінням водного господарства та ФОП Кутишенком Д.О. укладено договір про сплату земельного податку до договору про спільну господарську діяльність від 01.11.2007, згідно з умовами якого останній незалежно від результатів господарської діяльності зобов'язується забезпечити відшкодування сплати земельного податку в сумі 1943,48 грн на місяць Житомирському МУВГ згідно рахунків (а.с.39 т.1).
Наказом Державного агентства водних ресурсів України від 03.12.2019 №742, реорганізовано Житомирське міжрайонне управління водного господарства шляхом приєднання до Басейнового управління водних ресурсів річки Прип'ять. Басейнове управління водних ресурсів річки Прип'ять є правонаступником Житомирського МУВГ, до якого з моменту припинення діяльності перейшли усі майнові права та обов'язки Житомирського МУВГ (а.с.31-33 т.1).
27 квітня 2021 року між Басейновим управлінням водних ресурсів річки Прип'ять та ФОП Кутишенком Д.О. укладено додаткову угоду до договору про спільну господарську діяльність від 01.11.2007, зокрема про те, що згідно пункту 3.7 вказаного договору ФОП Кутишенко Д.О. зобов'язується забезпечити своєчасну оплату Басейновому управлінню водних ресурсів річки Прип'ять за домовленістю сторін в сумі 1139,39 грн (в тому числі ПДВ 189,90 грн) на місяць згідно рахунків (а.с.42 т.1).
27 квітня 2021 року між Басейновим управлінням водних ресурсів річки Прип'ять та ФОП Кутишенком Д.О. укладено договір про сплату земельного податку до договору про спільну господарську діяльність від 01.11.2007, за умовами якого останній незалежно від результатів господарської діяльності зобов'язується забезпечити відшкодування сплати земельного податку в сумі 3239,14 грн на місяць Басейновому управлінню водних ресурсів річки Прип'ять згідно рахунків (а.с.41 т.1).
Прокурор зазначає, що у травні 2022 року при здійсненні моніторингу судових рішень, виявлено ухвалу Коростенського міськрайонного суду від 03.05.2022 закрито провадження у справі №279/174/22 за позовом Басейнового управління водних ресурсів річки Прип'ять до ОСОБА_1 про розірвання договору про спільну господарську діяльність та стягнення заборгованості. В апеляційному порядку зазначена ухвала не оскаржена.
У зв'язку з цим, в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» до Басейнового управління водних ресурсів річки Прип'ять направлено запит від 27.05.2022 №52-86-2307вих-23, з вимогою надати інформацію та визначений перелік документів що стосується укладення правочину про спільну господарську діяльність з ФОП Кутишенко Д.О. Керуючись ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», просила у строк до 17.06.2022 надати наступну інформацію та копії належним чином завірених документів: матеріалів встановлення (виявлення) Управлінням порушень чинного законодавства Кутишенка Д.О.; матеріалів досудового та судового врегулювання питання усунення Кутишенком Д.О. порушень чинного законодавства та стягнення заподіяної шкоди (збитків); вжиті Управлінням заходи після відмови судом у відкритті позовного провадження та стан усунення допущеного Кутишенком Д.О. порушення (а.с.13 т.1).
Прокурор зазначає, що 21.06.2022 до прокуратури з супровідним листом від 15.06.2022 №01-673 з Басейнового управління водних ресурсів річки Прип'ять у відповідь на запит надійшли документи, за наслідками вивчення яких встановлено порушення вимог законодавства при наданні в користування земельної ділянки. Зокрема, у вказаному листі управління повідомило прокуратуру про укладення з відповідачем вищевказаних договорів. Разом з тим повідомило, що починаючи з 2020 року ФОП Кутишенко Д.О. належним чином не виконує умови договору про спільну господарську діяльність щодо сплати коштів за договором про спільну господарську діяльність та не відшкодовує Басейновому управлінню водних ресурсів річки Прип'ять сплату земельного податку. Враховуючи злісне невиконання істотних умов Договору про спільну господарську діяльність, договору про сплату земельного податку до договору про спільну господарську діяльність, додаткової угоди до договору про спільну господарську діяльність ФОП Кутишенко Д.О., управління звернулось до Господарського суду Житомирської області з позовними вимогами про розірвання договору та стягнення заборгованості за договором. Ухвалою від 17.12.2021 Господарський суд Житомирської області відмовив у відкритті провадження у справі №906/1336/21 за позовом Басейнового управління водних ресурсів річки Прип'ять до Фізичної особи-підприємця Кутишенка Дмитра Олександровича про розірвання договору про спільну господарську діяльність від 01.11.2007, додаткових угод до договору від 01.11.2007, укладених між Басейновим управлінням водних ресурсів річки Прип'ять та Фізичною особою-підприємцем Кутишенком Дмитром Олександровичем та стягнення 53378,52 грн. з яких: 47015,80 грн заборгованості за договором, 3471,25 грн пені, 852,29 грн 3 % річних, 2038,18 грн інфляційних. Ухвалою від 03.05.2022 Коростенський міськрайонний суд Житомирської області закрив провадження в цивільній справі №279/174/22 за позовом Басейнового управління водних ресурсів річки Прип'ять до ОСОБА_1 про розірвання договору про спільну господарську діяльність та стягнення заборгованості. Таким чином, управління просить прокуратуру сприяння у врегулюванні питання усунення ОСОБА_1 порушень чинного законодавства та стягнення 53378,52 грн, з яких: 47015,80 гри заборгованості за договором. 3471.25 грн пені, 852,29 грн 3% річних, 2038,18 грн інфляційних. (а.с.20-24, 44-45 т.1).
Листом від 08.09.2022 №03-1113 Басейнове управління водних ресурсів річки Прип'ять повідомило прокуратуру, що а даний час земельна ділянка, до складу якої входить водний об'єкт, перебуває на балансі Басейнового управління водних ресурсів річки Прип'яті (інвентарний номер земельної ділянки №1011000038, інвентарний номер ставка с.Літки №101330010). Басейнове управління водних ресурсів річки Прип'ять є правонаступником Коростенського міжрайонного управління водного господарства (накази Державного агентства водних ресурсів України від 15.01.2018 №11 та від 03.12.2019 №742). В управлінні наявна копія документації із землеустрою на земельну ділянку площею 36,3081 га в межах Літківської сільської ради затверджена Розпорядженням голови Луганської районної державної адміністрації від 07.03.06 №53 (а.с.46-49 т.1).
Прокурор зазначає, що у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, відсутні будь-які відомості про укладення правочину щодо вищезазначеної земельної ділянки площею 36,3081 га, з кадастровим номером 1822883000:06:006:0059 (а.с. 51 т.1).
Згідно інформації Головного управління ДПС у Житомирській області від 25.10.2022 №3718/5/06-30-14-01-05, ОСОБА_1 перебуває на податковому обліку в Коростенській ДПІ ГУ ДПС платником, основним місцем обліку якого є ГУ ДПС у м. Києві, Шевченківська ДПІ (а.с.50 т.1).
Керівник Коростенської окружної прокуратури звернувся до Житомирської обласної державної адміністрації з повідомленням в порядку ч.4 ст.23 Закону України «Про прокуратуру» від 24.10.2022 №52-88-5775вих.22 в якому повідомив про встановлені обставини порушення вимог законодавства та що договір від 01.11.2007, укладений між відповідачами, не містить ознак договору про спільну діяльність, а є фактично договором оренди земельної ділянки водного фонду. Прокурор, зазначив, що вбачається наявність правових підстав для визнання недійсним Договору про спільну діяльність від 05.11.2007, оскільки сторонами в момент вчинення правочину не були додержані вимоги частин 1, 2, 5 ст.203 Цивільного кодексу України, а правочин було вчинено з метою приховати договір оренди земельної ділянки. На виконання вимог ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» повідомив, що у випадку невжиття заходів до усунення вищевказаних порушень, органами прокуратури вирішуватиметься питання щодо ініціювання позову в інтересах держави в особі Житомирської обласної державної адміністрації до Басейнового управління водних ресурсів річки Прип'ять та ФОП Кутишенка Д.О. про визнання недійсним договору про спільну господарську діяльність від 01.11.2007, предметом якого є використання ставка в с. Літки площею 36,3081 га, для вирощування риби (а.с.52-61 т.1).
Листом від 24.10.2022 №52-86-5779вих22 Житомирська обласна державна (військова) адміністрація повідомила про розгляд повідомлення прокуратури, у якому зазначила, що немає підстав для звернення до суду з відповідним позовом (а.с.96 т.1).
Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави в разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Частиною 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" визначено, що наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.
Згідно з ч. 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції в спірних правовідносинах.
Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу (ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру").
Системне тлумачення положень ст. 53 Господарського процесуального кодексу України та ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво у суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (висновок викладений у постановах Верховного Суду від 31.10.2019 у справі №923/35/19, від 23.07.2020 у справі №925/383/18).
Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.
Вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва, суд не повинен установлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи. Частиною 7 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що в разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов'язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження. Відтак, питання про те, чи була бездіяльність компетентного органу протиправною та які її причини, суд буде встановлювати за результатами притягнення відповідних осіб до відповідальності. Господарсько-правовий спір між компетентним органом, в особі якого позов подано прокурором в інтересах держави, та відповідачем не є спором між прокурором і відповідним органом, а також не є тим процесом, у якому розглядається обвинувачення прокурором посадових осіб відповідного органу у протиправній бездіяльності.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим (аналогічні висновки викладено у пунктах 38-40, 42, 43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18).
Обґрунтовуючи підстави для представництва інтересів держави в особі Житомирської ОДА, прокурор зазначив, що остання є уповноваженим органом щодо розпорядження земельної ділянки державної власності з розташованим на ній водним об'єктом, і будучі обізнаною про виявлені правопорушення та маючи відповідні повноваження, всупереч інтересам держави не вжито жодних заходів на врегулювання спірного питання.
З матеріалів справи вбачається, що на повідомлення Коростенської окружної прокуратури від 24.10.2022 №52-88-5775вих.22, Житомирська обласна державна (військова) адміністрація листом від 24.10.2022 №52-86-5779вих22 повідомила, що немає підстав для звернення до суду з відповідним позовом.
Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч.1 ст.116 ЗК України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Відповідно до ст.3 ВК України, усі води (водні об'єкти) на території України становлять її водний фонд, до якого належать поверхневі води, зокрема штучні водойми (водосховища, ставки) і канали.
Згідно зі ст.4 ВК України, до земель водного фонду належать землі зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, інтими водоймами, болотами, а також островами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.
Згідно зі ст.58 ЗК України, до земель водного фонду належать землі, зайняті водосховищами, іншими водними об'єктами, болотами, прибережними захисними смугами навколо водойм, гідротехнічними, водогосподарськими спорудами.
Статтею 59 ЗК України встановлено, що громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо.
За ст.6 ВК України, води (водні об'єкти) є виключною власністю Українського народу і надаються тільки у користування. Народ України здійснює право власності на води (водні об'єкти) через Верховну Раду України, Верховну Раду Автономної Республіки Крим і місцеві Ради. Окремі повноваження щодо розпорядження водами (водними об'єктами) можуть надаватися відповідним органам державної виконавчої влади.
Згідно з приписами ст. 51 ВК України (в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин), у користування на умовах оренди водні об'єкти (їх частини) місцевого значення та ставки, що знаходяться в басейнах річок загальнодержавного значення, можуть надаватися водокористувачам лише для риборозведення, виробництва сільськогосподарської і промислової продукції, а також у лікувальних і оздоровчих цілях. Передача орендарем права на оренду водного об'єкта (чи його частини) іншим суб'єктам господарювання забороняється. Орендодавцями водних об'єктів загальнодержавного значення є Кабінет Міністрів України та місцеві державні адміністрації. Розподіл повноважень щодо передачі водних об'єктів загальнодержавного значення визначається Кабінетом Міністрів України відповідно до цього Кодексу та інших законів України. Право водокористування на умовах оренди оформляється договором, погодженим з державними органами охорони навколишнього природного середовища та водного господарства. Умови, строки і збір за оренду водних об'єктів (їх частин) визначаються в договорі оренди за згодою сторін. Користування водними об'єктами (їх частинами) на умовах оренди здійснюється відповідно до вимог водного законодавства і регулюється цим Кодексом та іншими актами законодавства України.
Так, ст.17 ЗК України (в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить, зокрема, розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.
Частиною 3 ст.122 ЗК України (в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що районні державні адміністрації на їх території передають земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а)сільськогосподарського використання; б) ведення водного господарства, крім випадків, передбачених частиною сьомою цієї статті; в) будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), крім випадків, визначених частиною сьомою цієї статті.
Обласні державні адміністрації надають земельні ділянки на їх території із земель державної власності у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами третьою, сьомою цієї статті (ч.4 ст.122 ЗК України (в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин)).
Згідно з ч.1 ст.124 ЗК України (в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин), передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.
За Концепцією розвитку водного господарства України, схваленою постановою Верховної Ради України від 14.01.2000 №1390-ХІV, водне господарство - галузь, завданням якої є забезпечення потреб населення і народного господарства у водних ресурсах, збереження, охорона та відтворення водного фонду, попередження шкідливої дії вод і ліквідація її наслідків.
Відповідно до ст.1 Водного кодексу України, водні ресурси - обсяги поверхневих, підземних і морських вод відповідної території. Водний об'єкт - природний або створений штучно елемент довкілля, в якому зосереджуються води (море, річка, озеро, водосховище, ставок, канал, водоносний горизонт).
Загальнодержавною програмою розвитку рибного господарства України на період до 2010 року, затвердженою Законом України “Про Загальнодержавну програму розвитку рибного господарства України на період до 2010 року”, закріплені поняття: рибогосподарське підприємство (рибницьке, рибальське, рибопереробне) - суб'єкт підприємницької діяльності, основними видами діяльності якого є вилов (збирання), відтворення, вирощування, переробка риби та інших водних живих ресурсів і продукції з них, а сума, одержана від її реалізації або її окремого виду, перевищує 50 відсотків загальної суми валового доходу підприємства; товарне рибництво - вирощування у спеціально створених штучних умовах або визначених для цього рибогосподарських водних об'єктах товарної риби та інших водних живих ресурсів, що реалізуються населенню або використовуються рибопереробними підприємствами як сировина.
Аналіз вищенаведеного дає підстави для висновку, що поняття “водне господарство” та “рибне господарство” не є тотожними.
Потребу у веденні водного господарства не можна ототожнювати з потребами та цілями, для яких надаються у користування на умовах оренди водні об'єкти згідно зі ст.51 ВК України, зокрема для риборозведення.
Поряд з цим, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що рибне господарство - це зовсім інша галузь економіки, зокрема це - галузь народного господарства, завданням якої є вивчення, охорона, використання і відтворення на науковій основі водних живих ресурсів з метою одержання різноманітних видів харчової, кормової, технічної та медичної продукції (п.1 Тимчасового порядку ведення рибного господарства і здійснення рибальства, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.09.96 № 1192, яким врегульовані відносини у галузі охорони, використання і відтворення водних живих ресурсів, ведення рибного господарства та здійснення рибальства).
За змістом ст.1 Закону України “Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів”, рибогосподарська діяльність - діяльність юридичних осіб і фізичних осіб - підприємців, пов'язана з вивченням водних біоресурсів, їх охороною, відтворенням, спеціальним використанням, переробкою, реалізацією тощо.
На підставі наказу Державного комітету України із земельних ресурсів від 23.07.2010 №548 затверджено Класифікацію видів цільового призначення земель, яка наводить 12 видів цільового призначення земель водного фонду: 10.01 для експлуатації та догляду за водними об'єктами; 10.02 для облаштування та догляду за прибережними захисними смугами; 10.03 для експлуатації та догляду за смугами відведення; 10.04 для експлуатації та догляду за гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами і каналами; 10.05 для догляду за береговими смугами водних шляхів; 10.06 для сінокосіння; 10.07 для рибогосподарських потреб; 10.08 для культурно-оздоровчих потреб, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей; 10.09 для проведення науково-дослідних робіт; 10.10 для будівництва та експлуатації гідротехнічних, гідрометричних та лінійних споруд; 10.11 для будівництва та експлуатації санаторіїв та інших лікувально-оздоровчих закладів у межах прибережних захисних смуг морів, морських заток і лиманів; 10.12 для цілей підрозділів 10.01 - 10.11 та для збереження та використання земель природно-заповідного фонду.
Отже, ведення водного господарства - це лише один із видів цільового призначення земель водного фонду, а тому передача земельних ділянок водного фонду для ведення водного господарства обмежується підрозділами 10.01-10.12 Класифікації, у свою чергу виділення та передача земельної ділянки для рибогосподарських потреб (підрозділ 10.07) не є веденням водного господарства.
Таким чином, “водне господарство” та “рибне господарство” є істотно різними поняттями, а тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що для передачі земельної ділянки державної форми власності, розташованої за межами населеного пункту, для рибогосподарських потреб необхідне рішення уповноваженого органу, яким, в силу ст.122 ЗК України, є Житомирська обласна державна адміністрація.
Отже, незважаючи на те, що Житомирській обласній державній (військовій) адміністрації відомо про виявлені правопорушення, відповідних заходів не вжито.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів з огляду на встановлені обставини та з урахуванням правових висновків Верховного Суду, викладених, зокрема у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18, що зверненню прокурора з позовом у цій справі передувало відповідне листування з Житомирською обласною державною адміністрацією з дотриманням процедури встановленої ч. ч. 3,4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" та нездійснення Житомирською обласною державною адміністрацією захисту інтересів держави у спірних правовідносинах шляхом звернення до суду із відповідним позовом, дійшла висновку про доведення прокурором наявності підстав для звернення до суду з цим позовом в інтересах держави в особі Житомирської обласна державна (військова) адміністрація.
Щодо суті спору колегія суддів зазначає, що звертаючись з позовом про визнання недійсними договорів, позивач згідно з вимогами статей 13, 74 ГПК України повинен довести наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення. Без доведення позивачем обставин недодержання сторонами в момент вчинення оспорюваного правочину конкретних вимог законодавства у суду відсутні підстави для задоволення відповідного позову.
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Законодавець встановлює, що наявність підстав для визнання правочину недійсним має визначатися судом на момент його вчинення. Для такого визнання з огляду на приписи статті 5 ЦК України суд має застосувати акт цивільного законодавства, чинний на момент укладення договору. При цьому розірвання сторонами договору, виконаного повністю або частково, не позбавляє сторони права на звернення до суду з позовом про визнання такого договору недійсним (такі висновки сформульовано в постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі №905/1227/17 і від 13.07.2022 у справі №363/1834/17).
Відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1- 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.
Згідно з частиною 1 статті 235 ЦК України удаваний правочин - це правочин, вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який вони насправді вчинили.
У такій ситуації існують два правочини: один - удаваний, а інший - той, який сторони дійсно мали на увазі. Таким чином, удаваний правочин своєю формою приховує реальний правочин. За удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. За удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.
Правова конструкція статті 235 Цивільного кодексу України передбачає, що сторона, звертаючись до суду із відповідним позовом, має довести: для приховання якого саме правочину вчинено спірний правочин; спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж тих, що передбачені насправді вчиненим правочином; настання між сторонами інших прав та обов'язків, ніж тих, що передбачені удаваним правочином.
Статтею 1130 Цивільного кодексу України визначено поняття договору про спільну діяльність. Так, за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об'єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об'єднання вкладів учасників.
Відповідно до частини 2 статті 1131 Цивільного кодексу України умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.
Водночас договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства (стаття 13 Закону України "Про оренду землі").
За змістом положень частин 1, 2 статті 15 цього Закону істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови.
Згідно з частинами 1, 2 статті 21 Закону України "Про оренду землі" орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до ПК України).
Таким чином, на відміну від договору про спільну діяльність, договір оренди землі укладається саме для отримання можливості користуватися земельною ділянкою та вилучення внаслідок такого користування корисних властивостей землі. При цьому правовими наслідками договору оренди землі є для однієї сторони (орендодавця) отримання плати за надане у користування майно (земельну ділянку), а для іншої (орендаря) - використання майна (земельної ділянки).
Правова природа договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на зміст, тому при оцінці відповідності волі сторін та укладеного договору фактичним правовідносинам, суд повинен надати правову оцінку його умовам, правам та обов'язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків, дійсним намірам сторін спору при укладенні оспорюваних договорів, встановити фактичні правовідносин, які склалися між сторонами, і застосувати до цих правовідносин відповідні норми матеріального права. Водночас невикористання при вчиненні певного правочину термінів, які визначають притаманні такому виду правочинів поняття, із закріпленням їх натомість у завуальований спосіб, а також викладення у різних документах взаємопов'язаних між собою прав і обов'язків сторін, що в сукупності складають зміст відповідних правовідносин, можуть бути засобами, які використовуються задля приховання суті правочину, укладення якого мають на меті сторони, шляхом оформлення "про людське око" (напоказ) іншого правочину. Тобто відсутність у спірних правочинах чіткого викладення усіх істотних умов, необхідних для договорів оренди, про яку зазначає суд апеляційної інстанції, не є достатньою підставою для висновку про відсутність між сторонами фактичних орендних правовідносин, адже неналежне оформлення відповідних відносин саме є тим способом, завдяки якому досягається прихована мета передачі земельних ділянок в користування (аналогічні висновки сформульовано в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №915/166/17, від 17.01.2019 у справі №923/241/18, від 21.05.2019 у справі №925/550/18, від 06.11.2019 у справі №916/1424/18, від 07.07.2021 у справі №903/601/20, від 03.11.2021 у справі №918/1226/20, від 02.02.2022 у справі №927/1099/20, від 29.09.2022 у справі №918/351/21 (918/672/21), від 07.12.2022 у справі №924/11/22).
З матеріалів справи вбачається, що 01.11.2007 між Коростенським міжрайонним управлінням водного господарства (сторона-1) та підприємцем Кутишенком Дмитром Олександровичем (сторона-2) у зв'язку з обмеженим фінансуванням бюджетних коштів та з метою ефективного використання ставка в с.Літки Лугинського району, площею 36,3081 га, що знаходиться на балансі управління, укладено договір про спільну господарську діяльність для вирощування риби в ставку с.Літки, затвердженого 05.11.2007 заступником голови Державного комітету України по водному господарству Бабичем М.Я. (а.с.34-36 т.1).
Відповідно до п.п.3.1, 3.7 договору, сторона-2 зобов'язується забезпечувати утримання в належному стані прибережну захисну смугу, а також за рахунок своїх коштів проводити зарибнення водойми, вирощування, вилов та реалізацію рибної продукції; забезпечувати своєчасну оплату КМУВГ за домовленістю сторін в сумі 237,00 грн в місяць незалежно від результатів господарської діяльності підприємця. Ця сума щомісячно перераховується стороні - 1 за поточний місяць протягом десяти банківських днів від початку місяця. Сума оплати коригується щорічно станом на 01 січня відповідного року з урахуванням (підвищенням) цін та тарифів (п.3.8 договору).
Договір укладений терміном на 20 років, вступає в силу з моменту його підписання з 01.11.2007, і може бути перезаключений як договір оренди при змінах в чинному законодавстві (п.8.1 договору). Дострокове розірвання цього договору може мати місце у разі невиконання договірних зобов'язань, або за згодою сторін (п.8.2 договору).
Наказом Державного агентства водних ресурсів України від 15.01.2018 №11, реорганізовано Коростенське міжрайонне управління водного господарства шляхом приєднання до Житомирського міжрайонного управління водного господарства. Житомирське міжрайонне управління водного господарства є правонаступником Коростенського міжрайонного управління водного господарства, до якого з моменту припинення діяльності перейшли усі майнові права та обов'язки Коростенського МУВГ.
02 січня 2019 року між Житомирським міжрайонним управлінням водного господарства та ФОП Кутишенком Д.О. укладено додаткову угоду до договору про спільну господарську діяльність від 01.11.2007, зокрема про те, що згідно пункту 3.7 вказаного договору ФОП Кутишенко Д.О. зобов'язується забезпечувати своєчасну оплату Житомирському МУВГ за домовленістю сторін в сумі 868,67 грн на місяць згідно рахунків.
02 січня 2020 року між Житомирським міжрайонним управлінням водного господарства та ФОП Кутишенком Д.О. укладено додаткову угоду до договору про спільну господарську діяльність від 01.11.2007, зокрема про те, що згідно пункту 3.7 вказаного договору ФОП Кутишенко Д.О. зобов'язується забезпечувати своєчасну оплату Житомирському МУВГ за домовленістю сторін в сумі 904,28 грн на місяць згідно рахунків.
Наказом Державного агентства водних ресурсів України від 03.12.2019 №742, реорганізовано Житомирське міжрайонне управління водного господарства шляхом приєднання до Басейнового управління водних ресурсів річки Прип'ять. Басейнове управління водних ресурсів річки Прип'ять є правонаступником Житомирського МУВГ, до якого з моменту припинення діяльності перейшли усі майнові права та обов'язки Житомирського МУВГ (а.с.31-33 т.1).
27 квітня 2021 року між Басейновим управлінням водних ресурсів річки Прип'ять та ФОП Кутишенком Д.О. укладено додаткову угоду до договору про спільну господарську діяльність від 01.11.2007, зокрема про те, що згідно пункту 3.7 вказаного договору ФОП Кутишенко Д.О. зобов'язується забезпечити своєчасну оплату Басейновому управлінню водних ресурсів річки Прип'ять за домовленістю сторін в сумі 1139,39 грн (в тому числі ПДВ 189,90 грн) на місяць згідно рахунків (а.с.42 т.1).
Тобто, аналіз положень договору про спільну господарську діяльність від 01.11.2007 року та додаткових угод не свідчить про наявність спільної мети сторін, об'єднання зусиль, вкладів, для здійснення спільної діяльності, внаслідок чого сторони отримують прибуток, що підлягає розподілу відповідно до умов договору, право спільної власності на доходи від спільної діяльності.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що жодної спільної господарської мети сторони не мали, окрім здійснення відповідачем-2 господарської діяльності на земельній ділянці водного фонду, що перебуває на балансі відповідача-1; лише ФОП Кутишенко Д.О. отримує прибуток від зариблення водойми, вирощування, вилову та реалізації рибної продукції, будь яких-прав на такий прибуток Управління водного господарства не набувало, але у свою чергу отримувало щомісячну плату у порядку та розмірі, визначених п.3.7 договору, більше того сторони передбачили відповідальність за порушення термінів такої оплати.
Отже, участь відповідача-1 у договорі про спільну діяльність обмежилася наданням у користування визначеної договором земельної ділянки з водним об'єктом, у той час як відповідач-2 самостійно використовував цю земельну ділянку для ведення рибного господарства та зобов'язався здійснювати щомісячну плату.
Колегія суддів зазначає, що відповідно до частини першої статті 25 Закону України "Про оренду землі" орендар земельної ділянки має право, зокрема, самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі, отримувати продукцію і доходи.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що фактичний стан правовідносин між відповідачами свідчить про те, що укладений 01.11.2007 між ними договір спільну господарську діяльність не містить ознак договору про спільну діяльність, а є договором оренди земельної ділянки водного фонду з водним об'єктом з огляду на те, що основною ознакою останнього є передача за плату земельної ділянки у володіння та користування на певний строк.
Поряд з цим, суд апеляційної інстанції відзначає, що прихований правочин завжди підлягає оцінці з точки зору відповідності його загальним умовам чинності правочину і сам факт прикриття його іншим правочином не може бути підставою його недійсності. Закон не передбачає недійсність удаваного правочину, а лише пропонує застосувати до відносин сторін норми, що регулюють той правочин, який сторони дійсно мали на увазі.
Установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин (удаваний правочин), суд на підставі ст.235 ЦК України має визнати, який правочин насправді вчинили сторони, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення, в якому встановлює нікчемність цього правочину або визнає його недійсним.
Такий правовий висновок викладено у постанові Великої палати Верховного Суду від 23.01.2019 у справі №522/14890/16-ц, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 15.06.2018 у справі №916/933/17.
При цьому колегія суддів зазначає, що відносини, пов'язані з орендою землі, врегульовані Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Законом про оренду землі та іншими нормативно-правовими актами. Вказаними законодавчими актами визначено істотні умови та порядок укладання договорів оренди.
Так, за змістом положень статей 93, 124 Земельного кодексу України та статті 4 Закону про оренду землі орендодавцями земельних ділянок є їх власники або уповноважені ними особи або особи, які використовують земельні ділянки на праві емфітевзису. Зокрема, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 зазначеного Кодексу та, за загальним правилом, за результатами проведення земельних торгів.
Водночас право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку (частина перша статті 92 Земельного кодексу України).
З матеріалів справи вбачається, що земельна ділянка площею 36,3081 га, кадастровий номер 1822883000:06:006:0059, розташована на території Літківської сільської ради Лугинського району Житомирської області, до складу якої входить водний об'єкт, передана у постійне користування Коростенського міжрайонного управління водного господарства, правонаступном якого є Басейнове управління водних ресурсів річки Прип'ять, на підставі державного акта на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ №070375 від 19.02.2008, виданого згідно розпорядження Лугинської районної державної адміністрації від 07.03.2006 №53.
Обсяг прав землекористувачів закріплений у статті 95 Земельного кодексу України та передбачає, зокрема, право: самостійно господарювати на землі; на вироблену продукцію тощо.
Однак положення земельного законодавства не надають постійному землекористувачу права розпоряджатися відповідною земельною ділянкою, в тому числі шляхом надання її в оплатне користування (оренду), оскільки цим правом наділений саме відповідний орган, уповноважений державною на здійснення таких функцій. Подібного за змістом висновку дійшов Верховний Суд, зокрема, у постановах від 28.03.2018 у справі №915/166/17, від 17.01.2019 у справі №923/241/18, від 19.06.2019 у справі №920/22/18.
Колегія суддів також звертає увагу, що в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №915/166/17, від 17.01.2019 у справі №923/241/18, від 21.05.2019 у справі №925/550/18, від 06.11.2019 у справі №916/1424/18, зокрема сформульовано такий правовий висновок:
"Державний акт на право постійного користування не є тим документом, який надає право користувачу земельної ділянки (відповідач-1) надавати третім особам земельну ділянку, тобто розпоряджатися нею, в тому числі шляхом надання в оренду чи в спільну діяльність, оскільки цим правом наділений відповідний орган, уповноважений державою на здійснення даних функцій".
Конституційний Суд України у пункті 5.6 Рішення від 22.09.2005 №5-рп/2005 також наголосив, що суб'єктивне право постійного користування земельною ділянкою суттєво відрізняється від суб'єктивного права власності на землю та суб'єктивного права оренди. Зокрема, власники землі та орендарі разом із повноваженнями щодо володіння та користування наділяються і повноваженнями щодо розпорядження земельними ділянками (орендарі - в частині передачі земель у суборенду за згодою власника), а постійні користувачі такої можливості позбавлені.
Враховуючи вищевикладене, судова колегія дійшла висновку, що оскільки відповідач 1, як постійний користувач земельної ділянки площею 36,3081 га на якій знаходиться водний об'єкт - ставок в с. Літки площею 36,3081 га, що є предметом договору про спільну господарську діяльність від 01.11.2007 укладеного між Коростенським міжрайонним управлінням водного господарства, правонаступником якого було Житомирське міжрайонне управління водного господарства, а наразі - Басейнове управління водних ресурсів річки Прип'ять та фізичною особою-підприємцем Кутишенком Д.О., не наділений правом передавати її іншим особам, зокрема в оплатне користування (оренду), укладення спірного у справі договору про спільну господарську діяльність від 01.11.2007, який є удаваним договором оренди землі, суперечить наведеним вимогам земельного законодавства, що є достатньою правовою підставою для визнання його недійсним.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для визнання недійсним договору про спільну діяльність від 01.11.2007, оскільки сторонами в момент вчинення правочину не було додержано вимог ч.ч.1, 2, 5 ст.203 ЦК України, а правочин було вчинено з метою приховати договір оренди земельної ділянки, який насправді сторони мали на увазі.
Щодо поданої відповідачем-2 18.07.2023 до суду першої інстанції заяви про застосування строків позовної давності (а.с.258 т.1) колегія суддів зазначає наступне.
Європейський Суд з прав людини наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.96 за заявами №22083/93 та №22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою №14902/04 у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").
Механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб'єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (пункти 62, 66 рішення від 20.12.2007 у справі "Фінікарідов проти Кіпру").
Таким чином, застосування інституту позовної давності є одним з інструментів, який забезпечує дотримання принципу юридичної визначеності, тому, вирішуючи питання про застосування позовної давності, суд має повно з'ясувати усі обставини, пов'язані з фактом обізнаності та об'єктивної можливості особи бути обізнаною щодо порушення її прав та законних інтересів, ретельно перевірити доводи учасників справи у цій частині, дослідити та надати належну оцінку наданим ними в обґрунтування своїх вимог та заперечень доказів.
Частиною 1 статті 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
За змістом статей 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу), яка в силу приписів статті 257 цього Кодексу встановлюється тривалістю у три роки.
Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об'єктивні (сам факт порушення права), так і суб'єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники.
Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 ГПК України, про обов'язковість доведення стороною справи тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.
Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами "довідалася" та "могла довідатися" у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.
Якщо у передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об'єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів (постанови Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 у справі №362/44/17, Верховного Суду від 12.06.2019 у справі №487/10128/14-ц, від 11.09.2019 у справі №487/10132/14-ц, від 07.04.2021 у справі №911/2669/19).
У застосуванні наведених вище положень законодавства слід враховувати правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі №907/50/16, в якій зазначено, що це правило пов'язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об'єктивною можливістю цієї особи знати про такі обставини.
Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі №907/50/16).
Так прокурор, приймаючи на себе компетенцію представляти інтереси держави у спірних правовідносинах, автоматично приймає на себе обов'язок бути компетентним (обізнаним) в усіх юридично значущих обставинах цих відносин (постанова Верховного Суду від 05.02.2020 у справі №911/2191/16).
В свою чергу, прокурор обґрунтовуючи, що звернення з позовною заявою відбулося в межах строків позовної давності, зазначив, що у травні 2022 року при здійсненні моніторингу судових рішень було виявлено ухвалу Коростенського міськрайонного суду від 03.05.2022 про закриття провадження у справі №279/174/22 за позовом Басейнового управління водних ресурсів річки Прип'ять до ОСОБА_1 про розірвання договору про спільну господарську діяльність та стягнення заборгованості. У зв'язку з цим до Басейнового управління водних ресурсів річки Прип'ять було направлено запит від 27.05.2022 з вимогою надати інформацію та визначений перелік документів, що стосується укладення оспорюваного правочину, а 21.06.2022 отримано лист-відповідь від 15.06.2022 з додатками, за наслідками вивчення яких і було виявлено дані порушення. Таким чином, прокурор стверджує, що про порушення вимог законодавства при використанні ставка в с.Літки на підставі договору про спільну господарську діяльність від 01.11.2007 та додаткових угод до нього було встановлено Коростенською окружною прокуратурою у червні 2022 року.
Проте, відповідач-2 в обґрунтування заяви про застосування строків позовної давності посилається на те, що органами прокуратури Житомирської області, починаючи з 2012 року, неодноразово проводились перевірки додержання вимог законодавства стосовно законності передачі в оренду ставка с.Літки, при цьому жодного реагування у зв'язку з укладенням оспорюваного договору з боку прокуратури не було, а відтак прокурор, звернувшись до суду 09.11.2022 пропустив трирічний строк позовної давності, оскільки в момент проведення таких перевірок у 2012 та 2013 роках міг дізнатись про допущені, на його думку, порушення законодавства (а.с.238-239 т.1).
На підтвердження вказаних обставин, відповідачем-2 додано до матеріалів справи копію листа прокуратури Лугинського району Житомирської області від 19.03.2012 №68/558 вих.-12, адресованого ФОП Кутишенку Д.О., про надання у строк до 23.03.2012 копій документів, а саме: договору про спільну господарську діяльність та додатків до нього, укладеного з Коростенським МУВГ щодо використання водойми на території Літківської сільської ради від 01.11.2007, який погоджений 05.11.2007 заступником голови Державного комітету України по водному господарству Бабичем М.Я., дозволу на спец водокористування, водогосподарського паспорту на відповідну водойму; копію постанови прокуратури Лугинського району Житомирської області про проведення перевірки у порядку нагляду за додержанням і застосуванням законів від 03.12.2013, якою постановлено провести перевірку в діяльності Коростенського МУВГ щодо законності укладення управлінням договору про спільну діяльність щодо використання ставка площею 36,3081 га на території Літківської сільради, враховуючи те, що укладення цього договору може свідчити про порушення земельного, водного законодавства, оскільки він має ознаки договору оренди водного об'єкту та земельної ділянки, на якій його розміщено, з огляду на те, що основною ознакою договору є користуванням майном за плату (а.с.208-210 т.1).
Таким чином, зі змісту постанови прокуратури Лугинського району Житомирської області про проведення перевірки у порядку нагляду за додержанням і застосуванням законів від 03.12.2013 вбачається, що прокурор, з використанням повноважень з нагляду за додержанням і застосуванням законів, передбачених Законом України "Про прокуратуру", в редакції, чинній на час прийняття вказаної постанови, зазначив, що договір про спільну господарську діяльність від 01.01.2007 між Коростенським МУВГ та ФОП Кутишенком Д.О. по вирощуванню риби в ставку с.Літки Лугинського району, площею 36,3081 га має ознаки договору оренди водного об'єкта та земельної ділянки на якій його розміщено з огляду на те, що основною ознакою договору є користування майном за плату.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що прокурор за результатами вищевказаної перевірки та враховуючи строк позовної давності у спірних правовідносинах міг оперативно звернутися з відповідним позовом до суду.
Проте, враховуючи вищевикладене звернення прокурора з позовом у даній справі відбулося зі спливом майже 9 років без наведення поважних причин такого значного пропуску позовної давності.
Суд апеляційної інстанції відхиляє як необґрунтований аргумент прокурора, що подані відповідачем-2 докази, на підставі яких встановлено сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є недопустимими, оскільки не є належним чином засвідчені, враховуючи наступне.
Відповідно до частини четвертої статті 91 ГПК України копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством.
Відповідно до висновку, що викладений у пункті 65 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2023 року у справі №233/4365/18, вимоги до процесуальних документів і додатків до них визначає процесуальний закон, а не Національний стандарт України, затверджений Державним комітетом з питань технічного регулювання та споживчої політики. Правила проставлення відмітки про засвідчення копії документа, визначені у ДСТУ 4163:2020 не поширюються на засвідчення копій документів, які учасники справи подають до суду.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30.01.2019 у справі №755/10947/17 виснувала, що суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.
Зокрема, відповідно до абзацу другого частини п'ятої статті 91 ГПК України учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.
З матеріалів справи вбачається, що копії листа прокуратури Лугинського району Житомирської області від 19.03.2012 №68/558 вих.-12, адресованого ФОП Кутишенку Д.О., про надання у строк до 23.03.2012 копій документів та постанови прокуратури Лугинського району Житомирської області про проведення перевірки у порядку нагляду за додержанням і застосуванням законів від 03.12.2013 засвідчені підписом відповідача-2 Кутищенко Д.О. із зазначенням дати такого засвідчення.
За змістом абзацу другого частини шостої статті 91 ГПК України доказ не береться судом до уваги за двох умов: якщо оригінал письмового доказу неподаний; учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу. Прокурор в суді першої інстанції не заявляв про підробку документів (листа від 19.03.2012 №68/598вих.-12, постанови прокуратури Лугинського району Житомирської області від 03.12.2013 (а.с.208-210 т.1)), наявність обставин та доказів, щоб ставили під сумнів достовірність таких доказів, тому Господарський суд Житомирської області обґрунтовано, вирішив спір на підставі доказів, що подані в належним чином засвідчених копіях за правилами частини другої статті 91 ГПК України.
Твердження прокурора про те, що ним не пропущений строк позовної давності у зв'язку з тим, що а ні Житомирська обласна державна (військова) адміністрація, а ні органи прокуратури не знали та не могли знати про укладений договір про спільну господарську діяльність між Коростенським МУВГ та ФОП Кутишенком Д.О. раніше і у тому числі не знали та не могли знати про зміст договору про спільну діяльність, надати йому юридичну оцінку та здобути достатні докази для того, щоб довести, що при його укладені порушено публічний інтерес, колегія суддів вважає безпідставним, оскільки зі змісту постанови прокуратури Лугинського району Житомирської області про проведення перевірки у порядку нагляду за додержанням і застосуванням законів від 03.12.2013 вбачається що, прокурор знав про укладений договір про спільну господарську діяльність між Коростенським МУВГ та ФОП Кутишенком Д.О. так як у вказаній постанові зазначено: «05.11.2007 Коростенським МУВГ укладено договір «Про спільну господарську діяльність» з ФОП Кутишенком Д.О. по вирощуванню риби в ставку с.Літки Лугинського району, площею 36,3081 га, як мета договору вказано збереження ставка та риборозведення. Термін дії договору - 20 років. Згідно вказаного договору ОСОБА_1 зобов'язано проводити своєчасну оплату Коростенському МУВГ у розмірі 237 грн незалежно від результатів господарської діяльності. У випадку порушення термінів оплати передбачено накладення на підприємця пені у розмірі 0,5% від суми боргу за кожний прострочений день.»
Вказане також спростовує доводи прокурора в апеляційній скарзі про те, що вказаний документ не підтверджує факт отримання прокурором спірного договору у 2012-2013 роках, ознайомлення з його змістом та можливістю надання йому юридичну оцінку.
Суд апеляційної інстанції відзначає, що відповідно до ст.1 Закону України “Про прокуратуру”, прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.
Згідно з ч.5 ст.7 Закону України “Про прокуратуру”, єдність системи прокуратури України забезпечується, зокрема, єдиними засадами організації та діяльності прокуратури; єдиним статусом прокурорів; єдиним порядком організаційного забезпечення діяльності прокурорів.
Отже, посилання прокурора на обставини того, що при реорганізації прокуратури Лугинського району Житомирської області, матеріали зазначеної перевірки до Коростенської місцевої (окружної) прокуратури не передавались колегія суддів вважає необгрунтованими, оскільки всі обставини, на які посилається прокурор, є виключно суб'єктивними, викликані організаційними процесами в самій прокуратурі, тобто, прокуратура внаслідок власних внутрішніх процесів, не дотрималась вимог закону.
Поряд з цим, колегія суддів звертає увагу, що прокурором не враховано усталених правових висновків Верховного Суду про те, що позовна давність має обчислюватися з дня, коли про порушення права держави довідався або міг довідатися прокурор тільки у випадку, якщо прокурор довідався чи мав об'єктивну можливість довідатися про порушення прав та інтересів держави раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, що не мало місце у спірних правовідносинах (постанова Верховного Суду від 17.01.2024 у справі №918/195/23).
Таким чином враховуючи, що прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому Законом України “Про прокуратуру”, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що органам прокуратури з 03.12.2013 достеменно було відомо про укладення оспорюваного договору про спільну діяльність та його умови, що вбачається зі змісту постанови прокуратури Лугинського району Житомирської області про проведення перевірки у порядку нагляду за додержанням і застосуванням законів від 03.12.2013, а отже, саме з 03.12.2013 у прокуратури була інформація щодо здійсненого правопорушення.
Доказів необізнаності або об'єктивних обставин, які перешкоджали проведенню вказаної перевірки, суду не надано.
Поряд з цим, колегія суддів не приймає до уваги долучений прокурором до апеляційної скарги лист Коростенської окружної прокуратури №52-1159 вих-23 від 12.12.2023, враховуючи наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.
Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу (ч. 4 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України).
Частинами 1, 2 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та (одночасно) перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Водночас, за положеннями ч. 3 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази про неможливість їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Разом з цим, така обставина, як відсутність існування доказів на момент прийняття рішення суду першої інстанції взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку, передбаченому статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, незалежно від причин неподання стороною таких доказів. Саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення зазначеної норми процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якої є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів.
Наведений висновок послідовно викладалася Верховним Судом, зокрема, у постановах від 25.04.2018 у справі №911/3250/16, від 06.02.2019 у справі №916/3130/17, від 26.02.2019 у справі №913/632/17, від 06.03.2019 у справі №916/4692/15, від 16.12.2020 у справі №908/1908/19, від 21.01.2021 у справі №908/3359/19, від 03.11.2021 у справі №915/951/20, від 10.08.2022 у справі №922/739/21.
Колегія суддів зауважує, що лист Коростенської окружної прокуратури №52-1159 вих-23 від 12.12.2023 датований після ухвалення рішення суду першої інстанції, яке оскаржується.
Таким чином, відсутність існування вищевказаного доказу станом на момент прийняття рішення судом першої інстанції взагалі виключає прийняття його апеляційним судом.
Прокурор звернувся з даним позовом до Господарського суду Житомирської області 08.11.2022, про що свідчить дата оформлення накладної на поштовому конверті (а.с.74 на звороті т.1), тобто зі значним спливом трирічного строку позовної давності без наведення поважних причин його пропущення, з урахуванням того, що в силу своїх повноважень міг довідатись про порушення інтересів держави, особу, яка їх порушила, та обставини набуття у користування іншою особою спірної земельної ділянки.
Відповідно до ч.ч.3, 4 ст.267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову Керівника Коростенської окружної прокуратури Житомирської області в інтересах держави в особі Житомирської обласної державної (військової) адміністрації до Басейнового управління водних ресурсів річки Прип'ять та Фізичної особи-підприємця Кутишенка Дмитра Олександровича про визнання недійсним договору про спільну господарську діяльність від 01.11.2007, укладеного між Коростенським міжрайонним управлінням водного господарства, правонаступником якого було Житомирське міжрайонне управління водного господарства, а наразі - Басейнове управління водних ресурсів річки Прип'ять та фізичною особою-підприємцем Кутишенком Д.О., предметом якого є використання ставка с. Літки площею 36,3081 га для вирощування риби, на підставі ст.267 ЦК України у зв'язку зі спливом позовної давності.
Відповідно до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищезазначене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Господарського суду Житомирської області від 14.11.2023 у справі №906/1002/22 відповідає чинному законодавству та матеріалам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається.
З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладається на апелянта в порядку ст. 129 ГПК України.
Керуючись статтями 129, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Апеляційну скаргу Заступника керівника Житомирської обласної прокуратури залишити без задоволення, рішення Господарського суду Житомирської області від 14.11.2023 у справі №906/1002/22, без змін.
2. Справу №906/1002/22 повернути Господарському суду Житомирської області.
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з моменту складення повного тексту в порядку, передбаченому главою 2 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складений "05" лютого 2024 р.
Головуючий суддя Гудак А.В.
Суддя Мельник О.В.
Суддя Олексюк Г.Є.