вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"31" січня 2024 р. Справа№ 910/8847/23
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Кропивної Л.В.
суддів: Руденко М.А.
Пономаренка Є.Ю.
без виклику представників сторін
розглянувши матеріали апеляційної скарги Фонду гарантування вкладів фізичних осіб
на ухвалу Господарського суду міста Києва від 19.09.2023
(про передачу справи за виключною підсудністю)
у справі № 910/8847/23 (суддя Павленко Є.В.)
за позовом Фонду гарантування вкладів фізичних осіб,
до Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації
про стягнення 650 962 132,30 грн, -
У червні 2023 року Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) звернувся до Господарського суду міста Києва з вказаним позовом про стягнення з Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації 650 962 132,30 грн майнової шкоди, заподіяної Публічному акціонерному товариству "Комерційний банк "Промекономбанк" (далі - Банк), процедура ліквідації якого здійснювалася Фондом з лютого 2014 року.
Під час вирішення питання про відкриття провадження у справі за позовом суд прийшов до висновку, що спір не підвідомчий господарському суду міста Києва, з огляду на суб'єктний склад його сторін, у зв'язку з чим ухвалою Господарського суду міста Києва від 12 червня 2023 року відмовлено Фонду у відкритті провадження в господарській справі за вищевказаним позовом.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 8 серпня 2023 року ухвалу Господарського суду міста Києва від 12 червня 2023 року скасовано, матеріали справи № 910/8847/23 передано на розгляд до Господарського суду міста Києва.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.09.2023 матеріали справи № 910/8847/23 за позовом Фонду гарантування вкладів фізичних осіб до Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації про стягнення 650 962 132,30 грн передано до Господарського суду Донецької області.
Передаючи справу за підсудністю до Господарського суду Донецької області, суд першої інстанції вказав, що нерухоме майно, з приводу якого виник спір, та вартість якого є найвищою у складі всього майна Банку, знаходиться у місті Донецьк, тож розгляд цього спору відноситься до виключної підсудності Господарського суду Донецької області в силу правозастосовної практики ч. 3 ст. 30 ГПК України, що сформована Великою Палатою Верховного Суду при розгляді спору у господарській справі № 910/10647/18 (постанова від 07 липня 2020 року).
29.09.2023 від Фонду гарантування вкладів фізичних осіб до Північного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга № 46-11421/23 від 27.09.2023, в якій апелянт просив скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 19.09.2023 у справі № 910/8847/23 та направити справу для продовження її розгляду до Господарського суду міста Києва .
За доводами апеляційної скарги, прийнята Господарським судом міста Києва 19.09.2023 ухвала суперечить нормам процесуального права, оскільки переданий на вирішення господарського суду спір не стосується нерухомого майна Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Промекономбанк", при тому, що питома вага нерухомості у складі майна Банку, що знаходиться у процесі ліквідації, становить лише 2,2 % від усієї кількості належного йому майна.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.10.2023, у зв'язку з перебуванням судді Барсук М.А., яка входить до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем, у відрядженні, матеріали апеляційної скарги Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у судовій справі № 910/8847/23 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя - Кропивна Л.В., судді - Руденко М.А., Пономаренко Є.Ю.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.10.2023 зобов'язано Господарський суд міста Києва направити до Північного апеляційного господарського суду матеріали господарської справи № 910/8847/23.
23.10.2023 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи № 910/8847/23.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.10.2023 відкрито апеляційне провадження у справі № 910/8847/23 за апеляційною скаргою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 46-11421/23 від 27.09.2023 на ухвалу Господарського суду міста Києва від 19.09.2023; справу № 910/8847/23 за апеляційною скаргою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 46-11421/23 від 27.09.2023 на ухвалу Господарського суду міста Києва від 19.09.2023 розглядати без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження.
Розглянувши доводи апелянта, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права при вирішенні спору, колегія суддів дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги, з огляду на таке.
Відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно із ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Як вбачається з матеріалів справи, предметом позову в даній справі виступає матеріально-правова вимога майнового характеру про відшкодування збитків, завданих незаконними діями іноземної держави, внаслідок чого вартість активів Банку, що ліквідується, суттєво зменшилася.
Натомість місцевий господарський суд виснував, що спір між позивачем та іноземною державою пов'язаний із нерухомим майном, а отже відповідно до правозастосовної практики Верховного Суду має розглядатися за правилами виключної підсудності.
Утім такий висновок місцевого господарського суду колегія суддів вважає необґрунтованим, з огляду на таке.
У справі, яка розглядалася Великою Палатою Верховного Суду ( постанова від 16 лютого 2021 р. справі № 911/2390/18, провадження № 12_73гс20 ) і у якій Велика Палата Верховного Суду вирішувала питання щодо територіальної юрисдикції спору, Суд навів критерії віднесення того чи іншого позову до спору, який виникає з приводу нерухомого майна.
За висновком Великої Палати Верховного Суду, такими є позови у спорах, які є наслідком правовідносин, пов'язаних з обігом нерухомого майна, однак нерухоме майно не обов'язково має виступати безпосереднім об'єктом спірного матеріального правовідношення.
У справі, яка була передана на вирішення місцевого господарського суду Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, підлягає установленню, чи відповідає спір критеріям, які вказала Велика Палата Верховного Суду для віднесення спору до спорів, які належать розглядати за правилами ч. 3 ст. 30 ГПК України.
Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що відсутні ознаки, за якими спір може бути віднесений до категорії спорів, що виникають з приводу нерухомого майна.
Статтею 181 Цивільного Кодексу України визначено, що крім земельних ділянок, а також об'єктів, що розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни призначення, режим нерухомої речі може бути поширений законом на інші об'єкти, зокрема на повітряні та морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні об'єкти, а також інші речі, права на які підлягають державній реєстрації.
В силу статті 532 Цивільного Кодексу України місце зобов'язання встановлюється у договорі. Якщо місце виконання зобов'язання не встановлено у договорі, виконання провадиться:
1) за зобов'язанням про передання нерухомого майна - за місцезнаходженням цього майна;
2) за зобов'язанням про передання товару (майна), що виникає на підставі договору перевезення, - за місцем здавання товару (майна) перевізникові;
3) за зобов'язанням про передання товару (майна), що виникає на підставі інших правочинів, - за місцем виготовлення або зберігання товару (майна), якщо це місце було відоме кредиторові на момент виникнення зобов'язання;
4) за грошовим зобов'язанням - за місцем проживання кредитора, а якщо кредитором є юридична особа, - за її місцезнаходженням на момент виникнення зобов'язання. Якщо кредитор на момент виконання зобов'язання змінив місце проживання (місцезнаходження) і сповістив про це боржника, зобов'язання виконується за новим місцем проживання (місцезнаходженням) кредитора з віднесенням на кредитора всіх витрат, пов'язаних із зміною місця виконання ;
5) за іншим зобов'язанням - за місцем проживання (місцезнаходженням) боржника.
2. Зобов'язання може бути виконане в іншому місці, якщо це встановлено актами цивільного законодавства або випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Місцезнаходженням юридичної особи за правилами частини 1 статті 93 Цивільного Кодексу України є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.
За доводами позову, органом управління юридичної особи Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Промекономбанк", процедура ліквідації якого здійснювалася Фондом з лютого 2014 року, є посадова особа Фонду, місцем знаходження якої є м. Київ , отже і місцем знаходження Банку є також місто Київ.
Зобов'язання з відшкодування шкоди /збитків, як правило, є грошовим, якщо особа, якій завдана шкода, не вимагає її відшкодування у натурі, тож таке грошове зобов'язання підлягало виконанню особою, якою завдано шкоду, за місцем знаходження посадової особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.
Право на доходи від використання свого майна належать власнику майна, який несе як тягар утримання , так і ризик знищення чи пошкодження власного майна несе власник, якщо інше не встановлено договором чи законом.
За правилами ч. 1 ст. 27 ГПК України позови пред'являються, як правило, до господарського суду за місцем знаходження чи місцем проживання відповідача.
Відповідно до ч. 6 ст. 29 ГПК України позови до відповідача, місце реєстрації проживання або перебування невідоме, пред'являються за місцем знаходження майна відповідача чи за останнім відомим зареєстрованим його місцем проживання або перебування чи постійної його діяльності.
З аналізу позовної заяви вбачається, що при зверненні до Господарського суду міста Києва заявник керувався тим, що останнє відоме йому місцезнаходження майна відповідача є будівля Посольства Російської Федерації, яка знаходиться за адресою: м. Київ, Повітрофлотський проспект, 27.
Відповідно до ст. 2 Угоди між Урядом Російської Федерації та Кабінетом Міністрів України про умови розміщення та обслуговування дипломатичних представництв Російської Федерації в Україні та України в Російській Федерації від 19.11.1998 українська сторона надає право власності Російській стороні на будинки, розташовані за адресою: м. Київ, Повітрофлотський проспект, 27 для розміщення Посольства Російської Федерації. Зазначена нерухомість передається Російській стороні після підписання цієї Угоди.
Відповідно до ст. 3 Віденської конвенції про дипломатичні зносини, ратифікованої 21.03.1964, функції дипломатичного представництва полягають, зокрема, у представництві акредитуючої держави в державі перебування, а також у захисті держави перебування інтересів акредитуючої держави і її громадян в межах, допустимих міжнародним правом.
Таким чином, як майно Російської Федерації, так і останнє зареєстроване місцезнаходження Посольства Російської Федерації, яке здійснювало представництво її інтересів в Україні, знаходилося за адресою: м. Київ, Повітрофлотський проспект, 27.
Колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд мав врахувати, що у даному випадку вибір підсудності справи між місцем заподіяння шкоди позивачу або місцем знаходження відповідача належав позивачу, адже позови про відшкодуванні шкоди, заподіяної майну відповідно до ч. 8 статті 29 ГПК України могли бути пред'явлені також і за місцем заподіяння шкоди.
Фонд гарантування зробив свій вибір, звернувшись із позовом до Господарського суду м. Києва, тому висновок суду першої інстанції про виключну підсудність даного спору Господарському суду Донецької області є таким, що не відповідає процесуальному господарському законодавству, що має наслідком скасування оскарженої ухвали і направлення матеріалів оскарження до Господарського суду м. Києва.
Про судовий імунітет іноземної держави, межі застосування норм процесуального законодавства щодо судових викликів та повідомлень, а також щодо забезпечення умов для рівного доступу сторін до суду, подання доказів, змагальності процесу в умовах збройної агресії та ведення бойових дій постановлено ряд правових висновків судом касаційної інстанції, які є обов'язковими для застосування всіма судами.
Так, у постанові від 14.04.2022 у справі № 308/9708/19 Верховний суд дійшов висновку, що після початку війни в Україні з 2014 року суд України, розглядаючи справу, де відповідачем визначено Російську Федерацію, має право не враховувати імунітет цієї країни та розглядати справи про відшкодування шкоди за позовом, поданим саме до цієї країни.
Додатково Верховний Суд визначив, що юрисдикція судів України поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи (частина третя статті124 Конституції України).
Верховний Суд також постановив правовий висновок про те, що починаючи з 2014 року відсутня необхідність у направленні до посольства Російської Федерації в Україні запитів щодо згоди РФ бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди у зв'язку з вчиненням РФ збройної агресії проти України та ігноруванням нею суверенітету та територіальної цілісності Української держави. А починаючи з 24лютого 2022 року таке надсилання неможливе ще й у зв'язку із розірванням дипломатичних зносин України з РФ.
Верховний Суд у зазначеній постанові визнав, що вирішення питання щодо судового імунітету у зазначеній категорії справ про відшкодування шкоди має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики.
Аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 18.05.2022 у справі № 428/11673/19 та у справі № 760/17232/20-ц.
Зважаючи на вказане, колегія суддів зазначає, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, є обґрунтованими , тож апеляційну скаргу слід задовольнити.
Положеннями п. 4 ч. 1 ст. 277 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Оскільки судом апеляційної інстанції скасовано ухвалу місцевого господарського суду з передачею справи на розгляд суду першої інстанції, то розподіл сум судового збору, пов'язаного з розглядом відповідної апеляційної скарги, здійснюється судом першої інстанції за результатами розгляду ним справи, згідно із загальними правилами статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст.ст. 269, 270, 271, 275, 277, 280-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-
1. Апеляційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ухвалу Господарського суду міста Києва від 19.09.2023 у справі № 910/8847/23 задовольнити.
2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 19.09.2023 у справі № 910/8847/23 скасувати.
3. Справу № 910/8847/23 надіслати до Господарського суду міста Києва для продовження розгляду.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України.
Повний текст постанови складено 31.01.2024
Головуючий суддя Л.В. Кропивна
Судді М.А. Руденко
Є.Ю. Пономаренко