ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ
31 січня 2024 року м. ОдесаСправа № 916/2579/23
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Аленіна О.Ю.
суддів: Таран С.В., Філінюка І.Г.
секретар судового засідання Герасименко Ю.С.
За участю представників учасників справи:
від ТОВ “Тепла енергетична компанія” - адвокат Рябова Г.В.
від ТОВ “Механічний завод” - адвокат Ковальова Н.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Механічний завод”
на рішення Господарського суду Одеської області від 18.10.2023 (повний текст складено та підписано 24.10.2023, суддя Д'яченко Т.Г.)
по справі №916/2579/23
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Тепла енергетична компанія”
до Товариства з обмеженою відповідальністю “Механічний завод”
про стягнення 1318123,43 грн
Товариство з обмеженою відповідальністю “Тепла енергетична компанія” (далі - ТОВ “Тепла енергетична компанія”, позивач) звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю “Механічний завод” (далі - ТОВ “Механічний завод”, відповідач) заборгованості у загальному розмірі 1318123,22 грн.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення з боку відповідача умов договору постачання природного газу для потреб непобутових споживачів в частині повної та своєчасної оплати спожитого газу.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 18.10.2023 по справі №916/2579/23 позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 715712 грн. 21 коп., 3% річних у розмірі 26627 грн. 94 коп., інфляційні втрати у розмірі 180020 грн. 43 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 13835 грн. 41 коп., витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 30000 грн. 00 коп.
В мотивах оскаржуваного рішення суд першої інстанції зазначив, що на підставі наявних у матеріалах справи доказів судом було встановлено факт неналежного виконання відповідачем прийнятих на себе зобов'язань за умовами укладеного з позивачем договору, що не спростовано з боку відповідача належними та допустимими доказами за час розгляду справи, у зв'язку з чим, судом визнано заявлені позовні вимоги в частині стягнення основного боргу обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
З приводу заявлених позивачем до стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат, місцевим господарський судом зазначено, що здійснений позивачем розрахунок інфляційних втрат є вірним, однак, перевіривши наданий позивачем розрахунок трьох процентів річних, суд встановив, що правомірною сумою до стягнення є 26627,94 грн., оскільки при складанні сум за періоди позивачем було допущено арифметичну помилку.
Щодо заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 70000 грн, місцевий господарський суд вказав, що з огляду на часткове задоволення позовних вимог позивача, пропорційно розраховані витрати становлять суму 48982,70 грн.
Разом з цим, місцевий господарський суд дійшов висновку, що заявлений позивачем розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, який підлягає відшкодуванню за рахунок відповідача, є завищеним та неспівмірним з обсягом наданих послуг адвоката, а тому підлягає зменшенню та відшкодуванню в сумі 30000,00 грн., яка, на думку суду, може вважатись розумною, співмірною та справедливою .
Не погодившись із даним рішенням до Південно-західного апеляційного господарського суду звернувся відповідач з апеляційною скаргою в якій просить скасувати рішення господарського суду Одеської області від 18.10.2023 року у справі № 916/2579/23 та ухвалити нове рішення, яким змінити розмір боргу, 3 % річних, інфляційних втрат відповідно до наданого відповідачем розрахунку.
Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення є необ'єктивним та винесеним при неповному встановленні обставин, які мають значення для справи, не дослідження їх та не надання їм оцінки.
Так, апелянт зазначає, що в відзиві на позовну на заяву відповідач надав суду свій розрахунок заборгованості, який судом не був оцінений та досліджений. Відповідачем було наведено, що існували випадки, коли позивач надсилав за один й той же період рахунки за різними цінами, які сплачувались відповідачем, при цьому будь-яких перерахунків не робилось.
Скаржник стверджує, що ним, з урахуванням фактів подвійної оплати за один й той же період за різними цінами був наданий свій розрахунок заборгованості перед ТОВ «Тепла енергетична компанія», який не був судом досліджений. Крім того, у своєму розрахунку відповідач враховував той факт, що його місцезнаходження є місто Херсон, і починаючи з 24.02.2022 він зупинив свою роботу.
Як зазначає апелянт, він не може підтвердити або спростувати вказані позивачем об'єми споживання природного газу у лютому 2022 року, оскільки не має доступу до лічильників газу.
ТОВ «Механічний завод» вважає, що з урахуванням наявної переплати, загальний розмір боргу складає 337 156, 26 грн. Отже, враховуючи загальний розмір боргу, є відповідно меншими розміри інфляційних втрат та трьох процентів річних.
Крім того, апелянт вважає, що задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості за березень та квітень 2022 року є необґрунтованим, оскільки є загальновідомим той факт, що з початком повномасштабного вторгнення рф на територію України, м. Херсон, яке є місцезнаходженням відповідача, було окупованою, що зумовило неможливість фізичного перекриття запірних пристроїв газоспоживаючого обладнання та складання відповідного акту.
В свою чергу, апелянт зазначає, що ним було зупинене роботу головного обладнання - роторної печі, промислових вентиляційних систем, лабораторії тощо, з огляду на що, використання газу у березні-квітні 2022 впало практично до нульового рівня.
Наголошує апелянт й на тому, що його деякі працівники перейшли на бік окупаційної влади та добровільно з нею співпрацювали, а інші працівники, які не співпрацювали з окупаційною владою, не відвідували територію заводу.
Звертає апелянт увагу й на те, що Додаткова угода на постачання природного газу у квітні 2022 року між сторонами не укладалась. Разом з цим, позивач знаючи, що місто Херсон є тимчасово окупованим, знаючи, що газ подається не для населення, подовжував його постачання.
Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу апелянт вважає, що розмір 30 000,00 грн, стягнутий судом першої інстанції є завищеним, виходячи з наступного.
Так, за твердженням апелянта, зі змісту акту надання послуг вбачається, що виконавець ФОП Пасічник Олександр Володимирович здійснив виключно підготовку позовної заяви до суду, у кількості господарських операцій - 1 одиниця. Будь-яких інших доказів про надання іншої правової допомоги Пасічником О. В., ані як ФОП, ані як адвокатом, не надано.
На переконання апелянта, оцінка такої послуги у розмірі 30 000,00 грн є значно завищеною та не може перевищувати розмір 9 000,00 грн.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 08.12.2023 відкрито апеляційне провадження по справі №916/2579/23 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю “Механічний завод” на рішення Господарського суду Одеської області від 18.10.2023 та призначено справу до розгляду на 31.01.2024.
Судом апеляційної інстанції отримано відзив на апеляційну скаргу в якому позивач просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.
В обґрунтування своїх заперечень позивач зазначає, що відповідач помилково вважає вірним зроблений ним розрахунок вартості газу, виходячи із сумарної вартості придбаного газу протягом місяця постачання, поділеного на середньоденну величину споживання газу.
За твердженням позивача, керуючись положеннями укладеного між сторонами договору та Правилами постачання, він використав дані Інформаційної платформи Оператора ГТС про щодобовий обсяг споживання газу відповідачем у розрахункових періодах січня-квітня 2022 року.
Позивач також зазначає, що ним були складені, підписані та направлені відповідачеві акти приймання-передачі природного газу за договором постачання за період січня-квітня 2022 року. Акт приймання-передачі газу за січень 2022 року був підписаний відповідачем без заперечень, а акти приймання-передачі природного газу за період лютого - квітня 2022 року не були підписані з боку відповідача, докази направлення мотивованої відмови від їх підписання відповідачем в матеріали справи не надано, що згідно з умовами укладеного між сторонами договору постачання свідчить про узгодження таких актів відповідачем.
Отже, на переконання позивача, дані Інформаційної платформи Оператора ГТС, що були використані для складення актів приймання-передачі є встановленими та достовірними та не потребують підтвердження або спростування відповідачем. Розрахунок заборгованості ТОВ «Механічний завод» був виконаний позивачем в залежності від замовлених та спожитих обсягів газу у відповідних періодах за цінами, обумовленими в додаткових угодах.
Як на тому наголошує позивач, дійсно на період постачання квітня 2022 року сторонами не було укладено додаткової угоди, але споживання газу припинено не було, про що свідчать роздруківки з Інформаційної платформи Оператора ГТС. Оскільки між сторонами не була підписана додаткова угода, позивач вважає, що ціна та загальна вартість природного газу, поставленого постачальником та спожитого споживачем у квітні 2022 року має визначатися у порядку ч.4 ст.632 ЦК України.
Позивач вважає, що наступні конклюдентні дії відповідача являлись фактичним укладанням додаткової угоди в межах договору про постачання природного газу на квітень 2022 року, а саме: - відсутності заяви відповідача про припинення постачання та виключення його з Реєстру споживачів Постачальника на інформаційній платформі Оператора ГТС у відповідному розрахунковому періоді, відсутності протягом квітня 2022 року заяви про припинення постачання, відсутності пропозиції щодо узгодження порядку визначення ціни природного газу в спосіб на дату початку постачання в інший спосіб, ніж визначений ч.4 ст.632 ЦК України.
Щодо твердження апелянта про неможливість споживання газу в період березня-квітня 2022 року, позивач зазначає, що саме по собі місце розташування об'єктів газоспоживання споживача на території, що була тимчасово окупована, жодним чином не вплинуло на щомісячне забезпечення цілодобового доступу споживача до газорозподільної системи.
Позивач зазначає, що у заявлений період належним чином виконував взяті на себе договірні зобов'язання, в той же час відповідачем не надано будь-яких доказів на підтвердження, зокрема перекриття запірних пристроїв газоспоживаючого обладнання або повідомлення Оператора ГРМ - АТ «Херсонгаз» про припинення відбору газу з газорозподільної системи.
Щодо витрат позивача на професійну правничу допомогу, останній зазначає, що ним було надано належні докази на підтвердження понесення таких витрат, які становлять менше 10% від суми основної заборгованості.
На переконання позивача, з урахуванням того, що оплата послуг адвоката включає в себе усі етапи ведення справи, заявлений розмір витрат на правову допомогу є справедливим та співмірним до позовних вимог та обсягу виконуваної адвокатом роботи.
Під час судового засідання від 31.01.2024 представник апелянта підтримав вимоги за апеляційною скаргою та наполягав на її задоволенні.
Представник позивача надав пояснення у відповідності до яких не погоджується із доводами та вимогами апеляційної скарги, просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.
Відповідно до ст. 240 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет їх юридичної оцінки господарським судом Одеської області та проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Як зазначалося раніше, рішення Господарського суду Одеської області від 18.10.2023 по даній справі оскаржується відповідачем лише в частині стягнення основного боргу, 3 % річних, інфляційних втрат та розподілу судових витрат, у зв'язку з чим, відповідно до вимог ст.269 Господарського процесуального кодексу України, переглядається в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Як вбачається з наявних матеріалів справи, 29.12.2021 між ТОВ “Тепла енергетична компанія” (постачальник) та ТОВ “Механічний завод” (споживач) було укладено договір постачання природного газу для потреб непобутових споживачів №ЗП 29/12/21-1 (договір) відповідно до умов якого постачальник зобов'язується поставити природний газ споживачу у необхідних для нього обсягах, а споживач зобов'язується прийняти та оплатити вартість газу у розмірі, строки та порядку, передбачених даним договором. Річний плановий обсяг постачання газу - до 100000 куб.м.
Пунктом 1.3. договору встановлено, шо планові обсяги постачання газу на місяць постачання узгоджуються у відповідних додаткових угодах до договору.
Згідно з п. 2.5. договору визначення (звіряння) фактичного обсягу поставленого (спожитого) природного газу між сторонами здійснюється в наступному порядку:
2.5.1. За підсумками розрахункового періоду споживач до 05 числа місяця, наступного за розрахунковим, зобов'язаний надати постачальнику копію відповідного акта про фактичний об'єм (обсяг) розподіленого (протранспортованого) природного газу споживачу за розрахунковий період, що складений між Оператором ГРМ та споживачем, відповідно до вимог Кодексу ГРМ.
2.5.2. Для складання акту приймання-передачі природного газу у відповідному розрахунковому місяці постачальник використовує дані з Інформаційної платформи Оператора ГТС про остаточну алокацію щодо споживача. На підставі даних, отриманих від Оператора ГТС постачальник готує та надає споживачу два примірники акта приймання-передачі природного газу за розрахунковий період, підписані уповноваженим представником постачальника або з використанням кваліфікованого електронного підпису відповідно до Закону України «Про електронні довірчі послуги», «Про електронні документи та електронний документообіг» та Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».
2.5.3. Споживач протягом двох днів з дати одержання акта приймання-передачі природного газу зобов'язується повернути постачальнику один примірник оригіналу акта приймання-передачі природного газу, підписаний уповноваженим представником споживача, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта приймання-передачі природного газу.
2.5.4. У випадку відмови від підписання акту приймання-передачі газу споживачем, обсяг постачання (споживання) газу встановлюється постачальником в односторонньому порядку, на підставі даних Оператора ГРМ чи Оператора ГТС. Споживач в такому разі не позбавлений права звернутись до суду за вирішенням спору з приводу обсягів спожитого газу. До прийняття рішення судом та набрання таким рішенням законної сили, обсяг спожитого газу та вартість послуг з його постачання встановлюється відповідно до даних постачальника.
У випадку не повернення споживачем підписаного оригіналу акту приймання-передачі газу, або ненадання письмової обґрунтованої відмови від його підписання протягом 2 календарних днів з дати отримання, такий акт вважається підписаним споживачем, а обсяг спожитого газу встановлюється відповідно до даних постачальника.
2.5.5. Сторони домовилися, що до моменту обміну оригіналами актів приймання-передачі газу, скановані копі підписаних сторонами актів приймання-передачі газу, надіслані сторонами одна одній по електронній пошті за адресами, які зазначені в розділі 10 договору, мають силу оригіналу.
У відповідності до п. 3.1. договору розрахунки за поставлений споживачеві газ здійснюються за цінами, що вільно встановлюються між постачальником та споживачем.
Ціна узгоджується сторонами шляхом підписання додаткової угоди до цього договору на відповідний місяць постачання (п. 3.2. договору).
Згідно з п. 3.3. місячна вартість газу визначається як добуток ціни газу та загального обсягу фактично поставленого (спожитого) газу, визначеного згідно з розділом 2 цього договору.
Загальна сума договору складається із сум вартості газу, поставленого споживачеві за даним договором (п.3.4. договору).
Відповідно до п.п. 4.1.-4.4. договору розрахунковий період за договором становить один календарний місяць. Оплата газу за договором здійснюється споживачем виключно грошовими коштами у національній валюті України - гривні в порядку, визначеному сторонами у додаткових угодах на кожний місяць постачання газу. У разі збільшення в установленому порядку підтвердженого обсягу газу протягом розрахункового періоду Споживач здійснює оплату вартості додатково заявлених обсягів газу в п'ятиденний строк після збільшення цього обсягу. Датою оплати (здійснення розрахунку) є дата зарахування коштів на банківський рахунок постачальника.
Розділом 5 договору визначені взаємні права та обов'язки сторін, зокрема постачальник зобов'язується, забезпечувати постачання газу до пунктів призначення на умовах та в обсягах, визначених договором, за умови дотримання споживачем дисципліни відбору газу та розрахунків за його постачання, а споживач зобов'язується оплачувати постачальнику вартість газу на умовах та в обсягах, визначених договором.
У відповідності до п.6.1. договору за невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань за договором сторони несуть відповідальність згідно з договором і чинним законодавством України. Відповідальність споживача за порушення строків оплати встановлена пунктом 6.2.1. договору у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу, за кожен день простроченого платежу.
Згідно з п. 9.1. договору цей Договір набуває чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін (за наявності) і діє в частині постачання газу з газової доби, з якої споживач включений до реєстру споживачів постачальника в інформаційній платформі оператора ГТС до 31.12.2022 року, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.
У додаткових угодах до договору, сторони визначили орієнтовний обсяг споживання природного газу споживачем та домовились про узгодження ціни за природний газ.
Так, у Додатковій угоді № 1 від 29.12.2021 року - плановий обсяг 6,0 тис.м.куб. за ціною з урахуванням вартості транспортування 46163,89 грн.. в т.ч. ПДВ - постачання січня, Додаткову угода № 2 від 13.01.2022 року - плановий обсяг 3,0 тис.м.куб. за ціною з урахуванням вартості транспортування 37963,90 грн.. в т.ч. ПДВ - постачання січня, Додаткову угоду № 3 від 21.01.2022 року - плановий обсяг 3,0 тис.м.куб. за ціною з урахуванням вартості транспортування 36363,90 грн., в т.ч. ПДВ - постачання січня, Додаткову угоду № 4 від 21.01.2022 року - плановий обсяг 30,0 тис.м.куб. за ціною з урахуванням вартості транспортування 33863,89 грн., в т.ч. ПДВ - постачання лютого, Додаткову угоду № 5 від 04.02.2022 року - плановий обсяг 30,0 тис.м.куб. за ціною з урахуванням вартості транспортування 35563,90 грн.. в т.ч. ПДВ - постачання лютого, Додаткову угода № 6 від 17.02.2022 року - плановий обсяг 20,0 тис.м.куб. за ціною з урахуванням вартості транспортування 33163,90 грн., в т.ч. ПДВ - постачання лютого; Додаткову угоду № 7 від 18.02.2022 року - плановий обсяг 30,0 тис.м.куб. за ціною з урахуванням вартості транспортування 31763,89 грн. в т.ч. ПДВ - постачання березня.
У відповідності до наданих позивачем Актів приймання-передачі природного газу, протягом січня-квітня 2022 року відповідач спожив природного газу з ресурсу ТОВ “Тепла енергетична компанія” в кількості 78,1998 тис.м.куб. загальною вартістю 2082369,48 грн., включаючи компенсацію вартості доступу до потужності, в т.ч. по періодах: січень 2022 - 12,0304 тис.м.куб. загальною вартістю 501318,13 грн. з ПДВ; лютий 2022 - 65,227 тис.м.куб. загальною вартістю 2257330,88 грн. з ПДВ; березень 2022 - 0,4804 тис.м.куб. загальною вартістю 24907, 57 грн. з ПДВ; квітень 2022 - 0,462 тис.м.куб. загальною вартістю 14812,90 грн. з ПДВ.
Названі Акти були направлені відповідачеві через систему електронного документообігу “Вчасно” проте, як свідчать наявні матеріали справи, відповідачем було підписано електронним цифровим підписом лише акт за січень 2022, інші акти з боку відповідача підписані не були.
Звертаючись із позовом до суду, позивач зазначив, що у періоді постачання квітня 2022 року споживання газу відповідачем здійснювалося без укладення додаткової угоди, внаслідок чого ціна природного газу для постачання відповідачу в квітні була розрахована виходячи з ринкової ціни природного газу, що склалася на енергетичному ринку України за результатами біржових торгів на ТОВ “Українська енергетична біржа”.
Наявними матеріалами справи підтверджується, що в рахунок оплати природного газу відповідачем загалом було сплачено 2082657,27 грн., а саме: в період з 11.01.2022р. по 31.01.2022р. - 462092,00 грн., в період з 09.02.2022р. по 23.02.2022р. - 1620565,27 грн. Дані кошти було спрямовано на оплату ресурсу спожитого газу в січні (501318,13 грн.) та частково на оплату ресурсу газу лютого (1581339,14 грн.).
Відтак, позивач вважає, що за відповідачем рахується заборгованість за спожитий газ у загальному розмірі 715712,21 грн, а також позивачем було здійснено нарахування пені у розмірі 395762,84 грн., 3% річних у розмірі 26627,95 грн. та інфляційних втрат у розмірі 180020,43 грн.
Також, позивачем було заявлено до стягнення з відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 70000,00 грн.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку щодо обґрунтованості заявлених позовних вимог в частині стягнення основного боргу, трьох процентів річних та інфляційних втрат, а також частково задовольнив заяву позивача про розподіл витрат на професійну правничу допомогу.
Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду з цього приводу зазначає таке.
За загальними положеннями цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у ст. 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї ж статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
За змістом ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно з ч. 1 ст. 175 Господарського Кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до вимог ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Зобов'язана сторона має право відмовитися від виконання зобов'язання у разі неналежного виконання другою стороною обов'язків, що є необхідною умовою виконання.
Статтями 525, 526 і 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами, а зобов'язання за ним має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 Цивільного кодексу України).
Статтею 265 Господарського кодексу України встановлено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Нормами частини 1 статті 656 Цивільного кодексу України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.
Згідно з частиною 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Відповідно до статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
У відповідності до норм частини 1 статті 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.
Згідно з частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до ст. 12 Закону України "Про ринок природного газу" постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов'язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов'язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором. Якість та інші фізико-хімічні характеристики природного газу визначаються згідно із нормативно-правовими актами. Постачання природного газу побутовим споживачам здійснюється на підставі типового договору, що затверджується Регулятором та оприлюднюється в установленому порядку (абзаци перший та другий зазначеної норми).
У відповідності до ч.2 ст. 13 Закону України "Про ринок природного газу" споживач зобов'язаний, зокрема: 1) укласти договір про постачання природного газу; 2) забезпечувати своєчасну та повну оплату вартості природного газу згідно з умовами договорів; 3) не допускати несанкціонованого відбору природного газу; 4) забезпечувати безперешкодний доступ уповноважених представників оператора газотранспортної системи, оператора газорозподільної системи до вузлів обліку природного газу та з метою встановлення вузлів обліку газу; 5) припиняти (обмежувати) споживання природного газу відповідно до вимог законодавства та умов договорів.
Так, наявними матеріалами справи підтверджується, що сторонами у додаткових угодах до договору було визначено орієнтовний обсяг споживання природного газу споживачем та узгоджено ціни за природний газ.
Позивачем було складено та надіслано на підписання відповідачеві Акти приймання-передачі природного газу, а саме Акт №ТЕК00000133 від 31.01.2022, спожито газу - 12,0304 тис.м.куб. загальною вартістю 501318,13 грн. з ПДВ; Акт №ТЕК00000213 від 28.02.2022, спожито газу 65,227 тис.м.куб. загальною вартістю 2257330,88 грн з ПДВ; Акт №ТЕК00000383 від 31.03.2022, спожито газу 0,4804 тис.м.куб. загальною вартістю 24907, 57 грн. з ПДВ та Акт №ТЕК00000555 від 30.04.2022, спожито газу 0,462 тис.м.куб. загальною вартістю 14812,90 грн. з ПДВ.
В свою чергу, відповідачем було підписано лише Акт №ТЕК00000133 від 31.01.2022, решта актів підписана не була.
Колегія суддів відзначає, що за умовами п. 2.5.3. укладеного між сторонами договору, відповідач наділений правом надання в письмовій формі мотивованої відмови від підписання акта приймання-передачі природного газу.
Однак, як свідчать наявні матеріли справи, відповідач своїм правом на надання письмової мотивованої відмови від підписання актів приймання-передачі природного газу не скористався.
При цьому, судова колегія зазначає, що у відповідності до п. 2.5.4. укладеного між сторонами договору, у випадку не повернення споживачем підписаного оригіналу акту приймання-передачі газу, або ненадання письмової обґрунтованої відмови від його підписання протягом 2 календарних днів з дати отримання, такий акт вважається підписаним споживачем, а обсяг спожитого газу встановлюється відповідно до даних постачальника.
Наявні матеріали справи свідчать про те, що відповідачем в рахунок оплати природного газу загалом було сплачено 2082657,27 грн., а саме: в період з 11.01.2022р. по 31.01.2022р. - 462092,00 грн., в період з 09.02.2022р. по 23.02.2022р. - 1620565,27 грн.
Дані кошти позивачем були зараховані в рахунок оплати ресурсу спожитого газу в січні (501318,13 грн.) та частково на оплату ресурсу газу лютого (1581339,14 грн.).
Решта заборгованості відповідачем сплачена не була, що свідчить про неналежне виконання ТОВ “Механічний завод” взятих на себе договірних зобов'язань в частині повної за своєчасної оплати за спожитий газ.
З огляду на таке, судова колегія вважає, що позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 715712,21 грн. боргу є обґрунтованими, та такими, що підтверджені належними та допустимими доказами.
Щодо заявлених позовних вимог про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат, колегія суддів зазначає таке.
Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Перевіривши здійснений позивачем розрахунок інфляційних втрат у розмірі 180020,43 грн, колегією суддів встановлено, що він є здійснений з урахуванням суми прострочених платежів та періодів заборгованості, є вірним та арифметично правильним.
В свою чергу, як вірно встановлено місцевим господарським судом та перевірено під час апеляційного перегляду справи, позивачем при розрахунку суми трьох процентів річних допущено арифметичну помилку, а тому вірною сумою трьох відсотків річних є 26627,94 грн.
З огляду на наведене, колегія суддів погоджується із висновками місцевого господарського суду про обґрунтованість заявлених позовних вимог в частині стягнення основного боргу, трьох процентів річних та інфляційних втрат та вважає, що такі вимоги підлягають задоволенню.
Разом з цим, колегія суддів вважає помилковим наданий відповідачем під час розгляду справи у суді першої інстанції та наведений в апеляційній скарзі розрахунок заборгованості за спожитий газ, з огляду на таке.
Так, за твердженням апелянта, протягом січня 2022 року за 31 день відповідач спожив природного газу 12 030, 4 м3, таким чином, в день споживалось природного газу - 388, 08 м3. Відповідач зазначає, що не може підтвердити або спростувати вказані позивачем об'єми споживання природного газу у лютому 2022 року, оскільки не має доступу до лічильників газу, але, якщо припустити та взяти за увагу вказані позивачем спожити у лютому 2022 за 28 днів об'єми газу у розмірі 65 227, 0 м3, то за 1 день споживалось 2 329, 5 м3.
Як вказує апелянт, він за постачання природного газу сплатив: у січні 2022 року - 501 318, 13 грн.; у лютому 2022 року - 1 581 339, 14 грн.
Отже, враховуючи суми проведеної оплати та здійснені розрахунки, апелянт вважає, що переплата за січень складає: 501 318, 13 грн. - 488 080, 76 грн. = 13 237, 37 грн. Борг за лютий складає: 1 931 732, 77 грн. - 1 581 339, 14 грн. = 350 393, 63 грн.
Таким чином, ТОВ «Механічний завод» вважає, що загальний розмір боргу складає 350 393, 63 грн. - 13 237, 37 грн. = 337 156, 26 грн.
Відповідно, на думку апелянта, розмір 3% річних складає 12 608,72 грн, а інфляційні втрати - 93 135, 21 грн.
Втім, у даному випадку, колегія суддів вважає, що апелянтом під час здійснення такого розрахунку не було враховано наступне.
Відповідно до пункту 2.5. укладеного між сторонами договору, визначення фактичного обсягу поставленого природного газу здійснюється у порядку, визначеному підпунктами 2.5.1, 2.5.2, 2.5.3. Пунктом 2.5.2. договору визначено, що для складання акту приймання-передачі природного газу Постачальник використовує дані з Інформаційної платформи Оператора ГТС про остаточну алокацію щодо споживача. Саме на підставі даних, отриманих від Оператора ГТС, постачальник готує та надає споживачу акти приймання-передачі природного газу за розрахунковий період.
Керуючись названими положеннями договору, позивач використав дані Інформаційної платформи Оператора ГТС про щодобовий обсяг споживання газу відповідачем у розрахункових періодах січня-квітня 2022 року.
Так, відповідно до даних Інформаційної платформи Оператора ГТС фактичне споживання природного газу (остаточна алокація) ТОВ «Механічний завод» за ЕІС кодом 56XO0000UIJ1T009 становило такі величини: січень 2022 року - 12 030,40 куб.м; лютий 2022 року - 65 227,00 куб.м; березень 2022 року - 480,40 куб.м; квітень 2022 року - 462,00 куб.м.
Названі відомості щодо споживання природного газу були відображені й в актах приймання-передачі природного газу, які в силу умов п. 2.5.4. укладеного між сторонами договору, вважаються підписаними споживачем.
Колегія суддів також наголошує на тому, що позивачем та судом першої інстанції під час здійснення розрахунку заборгованості за спожитий газ було враховано наявні у матеріалах справи докази на підтвердження оплати відповідачем природного газу у загальному розмірі 2082657,27 грн та відраховано дані суми від загального боргу за спожитий відповідачем природний газ.
Слід також відзначити, що за твердженням апелянта, він не може підтвердити або спростувати вказані позивачем об'єми споживання природного газу, але припускає, що у лютому 2022 за 1 день споживалось 2 329, 5 м3.
Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обов'язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, в господарському процесі є складовою обов'язку сприяти всебічному, повному та об'єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.
Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 14 Господарського процесуального кодексу України).
Судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях та містити неточності у встановленні обставин, які мають вирішальне значення для правильного вирішення спору, натомість висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки мають бути вичерпними, відповідати дійсності і підтверджуватися достовірними доказами.
Даний висновок Південно-західного апеляційного господарського суду повністю узгоджується з правовою позицією об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеною в постанові від 05.06.2020 у справі №920/528/19.
З огляду на таке, а також враховуючи наявні у матеріалах справи докази, зокрема відомості з Інформаційної платформи Оператора ГТС, акти приймання-передачі в яких відображено щодобовий обсяг споживання газу відповідачем у розрахункових періодах, колегія суддів вважає, що висловлені апелянтом припущення щодо щоденного споживання ним природного газу, не можуть бути взяті до уваги та враховані під час прийняття рішення.
Слід також зазначити, що стверджуючи про подвійну оплату за спожитий газ, відповідач не надав жодних належним та допустимих доказів на підтвердження таких обставин. Натомість, як вже було вказано вище, усі здійснені відповідачем оплати за спожитий газ у спірний період були враховані, як позивачем, так й судом першої інстанції під час визначення загальної суми заборгованості.
З приводу доводів апелянта про те, що між сторонами у квітні 2022 не укладалась додаткова угода на постачання природного газу в якій мав бути зафіксований плановий обсяг споживання газу та його вартість, та відповідно позивач не мав права на нарахування боргу за вказаних період, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до умов укладеного між сторонами договору постачання природного газу споживач зобов'язався прийняти та оплатити вартість газу у розмірі, строки та порядку, передбачених договором.
Пунктом 1.2. договору сторони встановили річний плановий обсяг постачання газу в кількості до 1 000 000 куб.м.
Відповідно до пунктів 1.2.та 3.2. планові обсяги та ціна газу узгоджуються сторонами шляхом підписання додаткових угод.
Дійсно, на період постачання квітня 2022 між сторонами не було укладено додаткової угоди, що також не заперечується останніми, проте, як вже було вказано вище та підтверджується наявними матеріалами справи, споживання газу відповідачем припинено не було.
В свою чергу, обов'язок оплати отриманого товару закріплено, зокрема в ст.691 ЦК України.
Так, відповідно до ч.1 ст.691 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.
Згідно з ч.4 ст.632 ЦК України якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.
Статтею 13 Закону України «Про ринок природного газу» передбачено, що до обов'язків споживачів, зокрема належить забезпечення своєчасної та повної оплати вартості природного газу згідно з умовами договорів.
3 огляду на наведені законодавчі приписи та умови укладеного між сторонами договору, відповідачем для визначення вартості спожитого природного газу протягом квітня 2022 року була використана середньозважена ціна короткострокових стандартизованих продуктів, що публікується на сайті ТОВ «Українська енергетична біржа» та є обов'язковою для всіх учасників ринку природного газу при визначенні вартості добового споживання газу.
Кодексом ГТС визначено, що короткостроковий стандартизований продукт це визначений обсяг природного газу, який продається і придбавається на торговій платформі на умовах передачі протягом газової доби (D) або (D+1) сім днів на тиждень відповідно до правил торгової платформи та положень цього Кодексу. Торгова платформа - електронна платформа, котра використовується учасниками торгів для розміщення пропозицій про купівлю-продаж природного газу, у тому числі для врегулювання небалансів (короткострокових коливань попиту та пропозиції) протягом газової доби (D), на якій реєструються укладені угоди купівлі-продажу природного газу та яка функціонує відповідно до правил та умов користування, визначених її оператором, з урахуванням вимог Кодексу ГТС на якій Оператор газотранспортної системи здійснює купівлю-продаж природного газу з метою забезпечення дій із врегулювання добових небалансів замовників послуг транспортування.
З урахуванням даних ТОВ «УЕБ», позивачем визначено, що середньозважена величина ринкової ціни газу у квітні 2022, яка розраховано шляхом додавання ціни кожної газової доби протягом квітня та ділення підсумку на 30 днів складає 31 913,54 грн (957406,31/30).
Відтак, у квітні 2022 ціна природного газу для постачання відповідачу розрахована виходячи з ринкової ціни природного газу, що склалася на енергетичному ринку України за результатами біржових торгів на ТОВ “Українська енергетична біржа”.
Слід також наголосити на тому, що відповідач не повідомляв позивача про припинення постачання газу у квітні 2022 та виключення його з Реєстру споживачів постачальника на інформаційній платформі Оператора ГТС, як того передбачено положеннями абз.5 п.21 Розділу ІІ Правил постачання природного газу, не вносив пропозиції щодо узгодження порядку визначення ціни природного газу, натомість продовжував споживання природного газу.
Не приймаються колегією суддів до уваги й твердження апелянта про безпідставне нарахування та стягнення заборгованості за період з березня по квітень 2022, зокрема через збройну агресію рф проти України, перебування міста Херсон в тимчасовій окупації, відсутність доступу до приміщень, тощо з огляду на таке.
Постачання природного газу кінцевим споживачам, в тому числі непобутовим, регулюється Правилами постачання природного газу, затвердженими постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2496 (далі - Правила постачання) та здійснюється постачальниками на підставі відповідних договорів.
Пунктом 10 розділу ІІ Правил постачання визначено обов'язок споживача самостійно контролювати власне газоспоживання та для недопущення перевищення підтвердженого обсягу природного газу в розрахунковому періоді самостійно і завчасно обмежити (припинити) власне газоспоживання.
Крім того, пунктом 7 розділу ІІ Правил постачання визначено, що у разі звільнення займаного приміщення та/або остаточного припинення користування природним газом споживач зобов'язаний повідомити постачальника та Оператора ГРМ/ГТС не пізніше ніж за 20 робочих днів до дня звільнення приміщення та/або остаточного припинення користування природним газом та надати заяву про розірвання договору і здійснити оплату всіх видів платежів, передбачених відповідними договорами, до вказаного споживачем дня звільнення приміщення та/або остаточного припинення користування природним газом включно.
У разі неповідомлення або несвоєчасного повідомлення споживачем постачальника про звільнення приміщення та/або остаточне припинення користування природним газом споживач зобов'язаний здійснювати оплату спожитого об'єктами газоспоживання природного газу та інших платежів, виходячи з умов відповідних договорів.
Відповідно до пункту 20 розділу ІІ Правил постачання, споживач зобов'язується: самостійно обмежувати (припиняти) споживання природного газу, зокрема, у випадку порушення строків оплати за договором на постачання природного газу та інших випадках, передбачених цими Правилами та чинним законодавством.
Главою 7 розділу VІ Кодексу ГРМ передбачено порядок обмеження та припинення розподілу природного газу споживачу. Пунктом 7 глави 7 розділу розділу VІ встановлено, що якщо за ініціативою споживача необхідно припинити газопостачання (розподіл природного газу) на об'єкт споживача чи його окремі газові прилади для проведення ремонтних робіт, реконструкції чи технічного переоснащення або з інших причин, споживач не пізніше ніж за сім днів повинен письмово повідомити про це Оператора ГРМ та узгодити з ним дату припинення газопостачання (розподілу природного газу), а Оператор ГРМ в узгоджену із споживачем дату зобов'язаний припинити газопостачання (розподіл природного газу) споживачеві.
Припинення газопостачання за ініціативою споживача здійснюється, зокрема, шляхом перекриття та опломбування запірних пристроїв або встановлення інвентарної заглушки та її опломбування, або в інший спосіб, визначений споживачем відповідно до ПБСГ.
Постачання/розподіл природного газу вважається припиненим за умови наявності пломб Оператора ГРМ на запірних пристроях, інвентарних заглушках тощо, що зафіксовано відповідним актом.
Однак, як свідчать наявні матеріали справи, та не спростовано відповідачем, останнім не було ані повідомлено позивача про необхідність припинення газопостачання, ані вчинено дій щодо самостійного припинення користування природним газом.
З огляду на відсутність відповідного повідомлення та припинення користування природним газом, у позивача, у відповідності до умов укладеного між сторонами договору та приписів чинного законодавства, були відсутні підстави для припинення постачання природного газу відповідачеві.
При цьому, колегія суддів зазначає, що у наявних матеріалах справи міститься копія Наказу ТОВ “Механічний завод” №8 від 24.02.2022 про зупинення роботи обладнання та Наказу №10 від 24.03.2022 про призупинення трудових договорів з працівниками.
Відтак, на переконання суду апеляційної інстанції, відповідач не був позбавлений об'єктивної можливості повідомити позивача про припинення споживання природного газу, однак як вже було вказано вище, таких дій не вчинив.
Не заслуговують на увагу й посилання скаржника на порушені кримінальні справи у відношенні колишніх працівників ТОВ “Механічний завод”, оскільки дані обставини не стосуються предмету даного спору.
Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до приписів статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
За положеннями ч. 1 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Частиною 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Крім того, п. 2 ч. 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
За положеннями ч. 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до приписів ч. 6 ст. 126 ГПК України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
У розумінні положень ч. 5 ст. 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи (аналогічну правову позицію викладено зокрема в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц, у постанові Об'єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19 та у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 28.09.2021 у справі №918/1045/20).
Відповідно до ч.8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Згідно з ч. 1 ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
За змістом статті ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Отже, адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката у залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 07.09.2020 у справі № 910/4201/19).
На підтвердження надання правової допомоги суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат (аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 24.09.2020 у справі №520/9408/18).
Позивачем, на підтвердження розміру понесених судових витрат позивачем до суду надано Договір №01/07/2022-Юр про надання правової допомоги від 01.07.2022, Акт надання послуг №8 від 20.06.2023 на суму 70000,00 грн та платіжну інструкцію №734 від 21.06.2023 на суму 70000,00 грн.
Так, 01.07.2022 між адвокатом Пасічніком О.В. (адвокат) та ТОВ “Тепла енергетична компанія” (клієнт) було укладено договір про надання правової допомоги №01/07/2022-Юр за умовами п. 1 якого клієнт доручає, а адвокат приймає на себе зобов'язання надати правову допомогу клієнту в обсязі та на умовах передбачених цим договором, у тому числі здійснювати захист інтересів клієнта у якості його представника.
У відповідності до п. 2.1. названого договору перелік судових справ та виконавчих проваджень та вартість послуг з надання правової допомоги, щодо яких адвокат надає правову допомогу за цим договором, визначається сторонами у додатках, що є невід'ємною частиною договору.
Згідно з п. 4.1. договору за надання правової допомоги клієнт сплачує адвокату винагороду (гонорар) у строки та розмірі, визначених цим договором. Вартість послуг, що надаються адвокатом, залежить від обсягу та складності правової допомоги та визначається сторонами в додатках до договору.
За результатами надання правової допомоги складається Акт наданих послуг, що підписується сторонами (п. 4.3. договору).
01.06.2023 адвокатом Пасічніком О.В. (адвокат) та ТОВ “Тепла енергетична компанія” (клієнт) складено та підписано додаток №2 до договору про надання правової допомоги №01/07/2022-Юр у відповідності до якого адвокат надає клієнту правову допомогу щодо стягнення у судовому порядку дебіторської заборгованості за природний газ з ТОВ «Механічний завод» за Договором постачання природного газу для потреб непобутових споживачів № ЗП 29/12/21-1 від 29.12.2021 року. Розмір основного боргу 715 712,21 грн.
Обсяг правової допомоги: правовий аналіз первинних документів та іншої документації клієнта, визначення стратегії захисту інтересів клієнта у судовій справі за результатами вивчення документів клієнта; надання консультацій/рекомендацій щодо підбору та підготовки пакета документів для підготовки позовної заяви та надання пояснень в ході розгляду справи судами; підготовка розрахунку штрафних санкцій; збирання доказів, в тому числі шляхом подання адвокатських запитів та подання заяв про забезпечення доказів; підготовка та подання процесуальних документів, документи по суті справи, листів, повідомлень, вимог/претензій з питань, поставлених судом; ознайомлення з матеріалами справи, отримання копій ухвал/рішень/виконавчих документів та інших матеріалів судової справи шляхом подання відповідних заяв; вчинення забезпечення позову шляхом подання відповідних заяв та вчинення дій; правовий аналіз ухвал/рішення суду першої інстанції, надання рекомендацій щодо перспектив оскарження; правовий аналіз постанови суду апеляційної інстанції, надання рекомендацій щодо перспектив оскарження; підготовка та подання апеляційних/касаційної скарг на ухвали/рішення/постанови судів у разі прийняття клієнтом рішення про їх оскарження; підготовка та подання в інтересах клієнта до органів виконавчої служби та приватним виконавцям документи, заяв та інших документів, спрямованих на виконання судових рішень у справі; - надання консультацій (усних, письмових), висновків, довідок з правових питань, що виникають у клієнта в ході розгляду справ судами України та виконання судових рішень/наказів.
Вартість надання правової допомоги адвокатом за даним додатком становить 70 000,00 грн без ПДВ, та сплачується клієнтом після прийняття господарським судом ухвали про порушення провадження у справі.
20.06.2023 адвокатом Пасічніком О.В. (адвокат) та ТОВ “Тепла енергетична компанія” (клієнт) складено та підписано акт надання послуг №8.
21.06.2023 ТОВ “Тепла енергетична компанія” було перераховано на користь адвоката Пасічніка О.В. грошові кошти у розмірі 70000 грн відповідно до платіжної інструкції №734.
Отже, позивачем надано докази на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції у розмірі 121 521,14 грн.
Згідно з ч. 4 ст. 129 ГПК України, інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відтак, приймаючи до уваги часткове задоволення позовних вимог позивача, пропорційно розраховані витрати на професійну правничу допомогу становлять 48982,70 грн.
Разом з цим, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2022 року № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19), пункт 7.8 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21 (провадження № 12-43гс22)).
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 ГПК України, відповідно до якої інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Проте у частині п'ятій статті 129 ГПК України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення (пункт 112 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22)).
Зокрема, відповідно до частини п'ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
На предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку /дії/ бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат (пункт 115 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22)).
Такий критерій, як обґрунтованість та пропорційність (співмірність) розміру витрат на оплату послуг адвоката до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес, суд має враховувати як відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 126 ГПК України (у разі недотримання - суд за клопотанням іншої сторони зменшує розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу), так і відповідно до пункту 2 частини п'ятої статті 129 цього Кодексу (у разі недотримання - суд за клопотанням сторони або з власної ініціативи відмовляє у відшкодуванні витрат повністю або частково при здійсненні розподілу).
Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою - сьомою та дев'ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу (пункт 119 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22)).
У такому випадку суд, керуючись частинами п'ятою - сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення.
Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи (пункт 120 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22)).
Висновки, аналогічні відображеним вище, раніше були викладені і в постановах Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 22.11.2019 у справі № 910/906/18.
Так, колегія суддів зазначає, що дана справа за своїм предметом та підставами не відноситься до категорії складних, матеріли справи не містять значного обсягу доказів по справі, які потребують детального дослідження сторонами по справі.
Разом з цим, колегія суддів враховує, що предстанем позивача підготовлено та надано до суду першої інстанції позовну заяву, клопотання про витребування доказів, відповідь на відзив, а також представник відповідача приймав участь у судових засіданнях суду першої інстанції, що безумовно впливає на вартість витрат на професійну правничу допомогу.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає обґрунтованим, справедливим та співмірним часткове задоволення заяви позивача та стягнення з відповідача 30 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу понесених в суді першої інстанції.
При цьому, суд апеляційної інстанції вважає, що скаржником ані під час розгляду справи у суді першої інстанції, ані під час апеляційного перегляду справи не обґрунтовано необхідність стягнення на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 9000 грн.
Так, посилаючись на те, що згідно з Актом надання послуг від 20.06.2023 № 8 адвокат здійснив виключно підготовку позовної заяви до суду, апелянт залишив поза увагою те, що за умовами укладеного між адвокатом та позивачем договором обсяг та вартість правової допомоги визначається сторонами в додатках до договору.
Такий додаток було складено та підписано між адвокатом Пасічніком О.В. та ТОВ “Тепла енергетична компанія” 01.06.2023 та в ньому відображений повний обсяг наданої адвокатом правової допомоги.
Згідно з статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").
Тому інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.
Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відтак, колегія суддів вважає, що наведені скаржником порушення допущені судом першої інстанції не знайшли свого підтвердження, а тому підстави для скасування рішення Господарського суду Одеської області від 18.10.2023 відсутні, що зумовлює залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного рішення без змін.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.
Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -
Рішення Господарського суду Одеської області від 18.10.2023 по справі №916/2579/23 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Постанова, згідно ст. 284 ГПК України, набуває законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного суду у випадках передбачених Господарським процесуальним кодексом України.
Повний текст постанови складено та підписано 05.02.2024.
Головуючий суддя Аленін О.Ю.
Суддя Таран С.В.
Суддя Філінюк І.Г.