Справа № 210/3869/23
Провадження № 2/210/159/24
іменем України
02 лютого 2024 року
Дзержинський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі Головуючого судді Сільченко В. Є., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості та відсотків за договором позики, -
Позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом. В обґрунтування якого зазначив, що 03.09.2020 року між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 укладено договір позики та складено розписку. За умовами договору позики ОСОБА_2 отримала в борг від ОСОБА_1 в присутності двох свідків - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , 8000 доларів США, які отримані в борг строком 1 рік 2 місяці, тобто до 01.11.2021 року.
Відповідач своє зобов'язання з повернення коштів не виконав та ухиляється від виконання зобов'язання зі сплати заборгованості. У зв'язку з чим, позивач просить суд, стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 8000 (вісім тисяч) доларів США за договором позики від 03.09.2020 року та 411 (чотириста одинадцять) доларів США та 62 центра США - 3 % річних за прострочення виконання договору позики від 03.09.2020 року, а разом - 8411 (вісім тисяч чотириста одинадцять) доларів США та 62 центра США, а також витрати щодо сплати судового збору у рорзмірі 3076, 02 грн. та 15000 грн. витрат на правничу допомогу адвоката.
В судове засідання сторони не викликались.
Відповідно до ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.
Відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України, суд розглядає справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Клопотання учасників провадження до суду про розгляд справи з викликом сторін до судового засідання не надходило.
У відповідності до вимог ст. 280-281 ЦПК України, з урахуванням особливостей, встановлених для розгляду справ в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, суд вважає за можливе вирішити справу в заочному порядку, з огляду на те, що відповідач повідомлявся про перебування в провадженні суду даної справи на поштову адресу за місцем реєстрації, однак у встановлений судом термін відзив на позовну заяву та/або клопотання про розгляд справи з викликом сторін - не подав, крім того, позивач не заперечує проти заочного вирішення справи.
Суд, вивчивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Статтею 15 ЦК України визначено право кожної особи та захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства. Отже, об'єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес і саме воно є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту. Такі способи захисту передбачені статтею 16 ЦК України.
Судом встановлено, що 03.09.2020 р. позивач ОСОБА_1 , з одного боку та відповідач ОСОБА_2 , з іншого боку, уклали договір позики. Згідно договору, позивач надав відповідачу суму позики у розмірі 8000 доларів США, строком на 1 рік 2 місяці, а саме до 01.11.2021 року. На підтвердження укладення договору позики відповідач надав власноручно написану розписку в присутності двох свідків: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , які також поставили свої підписи (а.с. 10, 27).
Статтею 202 ЦК визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч ч.1 та 2 ст. 207 ЦК правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Згідно ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом ст. 1046 ЦК договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Статтею 1047 Цивільного кодексу України передбачено, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.
На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи його укладення, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.
Позивачем надано до суду оригінал розписки, наданої відповідачем.
Наявність оригіналу розписки у позивача, відсутність доказів неправомірного заволодіння позивачем розписками, свідчить, що відповідач зобов'язань щодо повернення грошових коштів до теперішнього часу не виконав.
Відповідно до частини 2 статті 533 ЦК України допускає, що сторони можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривні за офіційним курсом Національного банку України.
Згідно з частиною третьою статті 533 ЦК України використання іноземної валюти як засобу платежу при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається лише у випадку, передбаченому законом (частина друга статті 192 ЦК України).
Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що незалежно від валюти боргу (тобто грошової одиниці, в якій обчислена сума зобов'язання), валютою платежу, тобто засобом погашення грошового зобов'язання і фактичного його виконання є національна валюта України - гривня.
Згідно з офіційним курсом гривні щодо іноземних валют станом на 20.07.2023 року, який розміщений на офіційному сайті Національного банку України (https://bank.gov.ua/ua/markets/exchangerates) вартість одного долара США становить 36, 5686 грн., тобто гривневий еквівалент 8000 доларів США за офіційним курсом НБУ станом на 20.07.2023 року становить 307601, 17 грн.
При цьому, як зазначено в правовій позиції, викладеній в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 року у справі №373/2054/16-ц, із аналізу наведених правових норм можна зробити висновок, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.
Таким чином, суд вважає що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за договором позики у розмірі 8000 доларів США.
Відповідно до ч. 1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Згідно положень ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Тобто, з відповідач окрім основної суми боргу, підлягає стягненню три проценти річних від простроченої суми за період з 01.11.2021 року по 20.07.2023 року, яка складає 411, 62 доларів США, яка розраховується за формулою: сума санкції - С х 3 х Д : 365 : 100, де, С - сума заборгованості, Д - кількість днів прострочення, тобто: 8000х3х626:365:100=411,62.
Щодо вимог позивача про стягнення витрат на правничу допомогу.
Згідно з частинами першою, третьою статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з частиною другою статті 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Також за статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з'їздом адвокатів України від 09 червня 2017 року, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової Постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі 755/9215/15-ц).
Відповідно до ч. 4 ст.. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Враховуючи, що розгляд справи здійснювався в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, суд користуючись наданими дискреційними повноваженнями при вирішенні питання про стягнення витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, суд дійшов висновку, що судові витрати у виді витрат на професійну правничу допомогу заявлені до відшкодування представником позивача у сумі 15000 грн. є не співмірним із складністю справи, а тому підлягають частковому задоволенню у розмірі 5000 грн.
Згідно із вимогами ч. 3 ст.12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 2 ст. 78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Оцінивши докази по даній справі в їх сукупності, суд доходить до переконання, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Крім того, відповідно до положень ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача слід стягнути судовий збір у розмірі 3076,02 грн.
На підставі викладеного, ст.ст. 1046-1050 ЦК України, керуючись ст. ст. 6-13, 81, 133, 141, 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд,-
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості та відсотків за договором позики - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 ) заборгованість у розмірі 8000 (вісім тисяч) доларів США за договором позики від 03.09.2020 року та 411 (чотириста одинадцять) доларів США та 62 (шістдесят два) цента США - 3 % річних за прострочення виконання договору позики від 03.09.2020 року, що разом становить 8411 (вісім тисяч чотириста одинадцять) доларів США та 62 (шістдесят два) цента США.
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 ) сплачений судовий збір в розмірі 3076,02 (три тисячі сімдесят шість гривень дві копійки) та витрати на правничу допомогу у розмірі 5000,00 (п'ять тисяч) грн.
Відповідачам, які не з'явилися в судове засідання, направляється копія заочного рішення в порядку, передбаченому статтею 272 ЦПК України. Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів в порядку, передбаченому статтею 354 ЦПК України.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом встановлених законом строків не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Рішення суду складено 02.02.2024 року.
Суддя: В. Є. Сільченко