Справа № 529/2/23 Номер провадження 11-кп/814/942/24Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1 Доповідач ап. інст. ОСОБА_2
29 січня 2024 року м. Полтава
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Полтавського апеляційного суду у складі:
головуючого - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
із секретарем - ОСОБА_5 ,
за участі прокурора - ОСОБА_6 ,
захисника - адвоката ОСОБА_7 ,
обвинуваченої - ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 12022221100001274 за апеляційною скаргою прокурора Дворічанського відділу Куп'янської окружної прокуратури Харківської області ОСОБА_9 на вирок Диканського районного суду Полтавської області від 26 вересня 2023 року,
встановила:
Цим вироком
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , українку, громадянку України, уродженку смт Шевченкове Шевченківського району Харківської області, зареєстровану та проживаючу по АДРЕСА_1 , з середньою освітою, не заміжню, не працюючу, пенсіонерку, не судиму,
засуджено за 1 ст. 436-2 КК України на 2 роки позбавлення волі.
На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_8 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з встановленням іспитового строку 1 рік та покладенням, обов'язків, передбачених ст. 76 КК України.
За вироком суду ОСОБА_8 визнана винуватою у вчиненні кримінального правопорушення за таких обставин.
24 лютого 2022 року військовослужбовці Збройних Сил Російської Федерації, шляхом збройної агресії, з погрозою застосування зброї та її фактичним застосуванням, незаконно вторглися на територію України через державні кордони України в Автономній Республіці Крим, Харківській, Донецькій, Луганській, Херсонській, Миколаївській, Сумській, Чернігівській, інших областях та здійснила збройний напад на державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, військові частини, інші об'єкти, які мають важливе народногосподарське чи оборонне значення, та здійснили окупацію частини території України, чим вчинили дії з метою зміни межі території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України. Збройна агресія Російської Федерації продовжується по теперішній час та призводить до загибелі людей та інших тяжких наслідків.
24 лютого 2022 року Указом Президента України № 64/2022, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" введено воєнний стан на всій території України, який триває до теперішнього часу.
Протягом усього періоду тимчасової окупації Куп'янського району Харківської області, а саме з 27 лютого 2022 року по 07 вересня 2022 року, ОСОБА_8 , будучи громадянкою України, реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на виправдовування, визнання правомірною, заперечення тимчасової окупації частини території України, а також глорифікацію осіб, які здійснювали збройну агресію Російської Федерації проти України, розпочату у 2014 році, що полягав у систематичних висловлюваннях серед місцевих мешканців смт Шевченкове Куп'янського району Харківської області щодо правомірних дій з боку військової агресії Російської Федерації проти України та дій незаконно створеної адміністрації окупаційної влади в особі ОСОБА_10 та інших працівників, а також, що такої держави як Україна вже не існує та більше не буде, вважаючи, що при військовому захопленні та посяганні країною-агресора Російської Федерації на територію України нормалізується життя українців.
Реалізуючи свій умисел, спрямований на підтримку збройної агресії Російської Федерації проти цілісності території України, обвинувачена ОСОБА_8 закликала населення смт Шевченкове Куп'янського району Харківської області до зміни громадянства України на громадянство Російської Федерації з подальшим отриманням російських паспортів, перереєстрацію українського підприємництва на російське, отримання російської гуманітарної допомоги та грошових коштів у російських рублях. Крім цього, ОСОБА_8 підтримувала дружні відносини з військовослужбовцями Російської Федерації та неодноразово, у супроводі останніх, вказувала місце розташування державних адміністративних установ, які розташовані на території смт Шевченкове Куп'янського району Харківської області, та при активних висловлюваннях щодо правомірності збройної агресії Російської Федерації проти України, у разі відмови погрожувала місцевим мешканцям розправою з боку військовослужбовців країни-агресора Російської Федерації.
Таким чином, ОСОБА_8 вчинила злочин, передбачений ч. 1 ст. 436-2 КК України, у вигляді виправдовування, визнання правомірною, заперечення збройної агресії Російської Федерації проти України, розпочатої у 2014 році, виправдовування, визнання правомірною, заперечення тимчасової окупації частини території України, а також глорифікації осіб, які здійснювали збройну агресію Російської Федерації проти України, розпочату у 2014 році, представників збройних формувань Російської Федерації, іррегулярних незаконних збройних формувань, озброєних банд та груп найманців, створених, підпорядкованих, керованих та фінансованих Російською Федерацією, а також представників окупаційної адміністрації Російської Федерації, яку складають її державні органи і структури, функціонально відповідальні за управління тимчасово окупованими територіями України, та представників підконтрольних Російській Федерації самопроголошених органів, які узурпували виконання владних функцій на тимчасово окупованих територіях України.
На вирок суду прокурор подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме застосування закону, який не підлягає застосуванню - неправильне звільнення на підставі ст. 75 КК України, невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м'якості, просить вирок суду скасувати, ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_8 засудити за ч.1 ст. 436-2 КК України у виді 3 років позбавлення волі.
Свою апеляційну скаргу мотивує тим, що суд не врахував тяжкість вчиненого злочину, підвищену суспільну та національну небезпеку вчиненого, предметом якого є мир, безпека людства та міжнародного порядку, особу обвинуваченої та її дії під час тимчасової окупації Куп'янського району Харківської області. Тому вважає, що суд безпідставно звільнив ОСОБА_8 від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України.
Інші учасники провадження вирок не оскаржували.
Заслухавши доповідача, прокурора в підтримку апеляційної скарги, обвинувачену та її захисника, які заперечили проти задоволення апеляційної скарги та просили вирок суду залишити без змін, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла такого висновку.
Відповідно до статті 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Пунктом 3 частини 1 статті 409 КПК України передбачено, що підставою для скасування судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.
Відповідно до ч.1 ст. 412 КПК України істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Обов'язковою умовою прийняття законного, обґрунтованого та справедливого судового рішення є неухильне дотримання вимог кримінального процесуального законодавства в процесі судового розгляду.
Відповідно до ст.374 КПК України та роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених в п.15 постанови №5 від 29 червня 1990 року «Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку», мотивувальна частина обвинувального вироку має містити насамперед формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, з обов'язковим зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків злочину, форми вини і його мотивів.
В цій частині вироку потрібно викласти весь обсяг обвинувачення, визнаного доведеним, а також обставини, які визначають ступінь винуватості обвинуваченого та його роль у вчиненні злочину.
Вказаний обсяг обвинувачення повинен відповідати кваліфікації дій обвинуваченого.
Як вбачається з оскаржуваного вироку, він не відповідає наведеним вимогам закону.
А саме, відповідно до вироку, суд першої інстанції визнав ОСОБА_8 винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 436-2 КК України, а саме: виправдовування, визнання правомірною, заперечення збройної агресії Російської Федерації проти України, розпочатої у 2014 році, виправдовування, визнання правомірною, заперечення тимчасової окупації частини території України, а також глорифікації осіб, які здійснювали збройну агресію Російської Федерації проти України, розпочату у 2014 році, представників збройних формувань Російської Федерації, іррегулярних незаконних збройних формувань, озброєних банд та груп найманців, створених, підпорядкованих, керованих та фінансованих Російською Федерацією, а також представників окупаційної адміністрації Російської Федерації, яку складають її державні органи і структури, функціонально відповідальні за управління тимчасово окупованими територіями України, та представників підконтрольних Російській Федерації самопроголошених органів, які узурпували виконання владних функцій на тимчасово окупованих територіях України.
Проте, викладені у вироку фактичні обставини події, які визначають ступінь винуватості обвинуваченої та які встановлені в судовому засіданні, не в повній мірі відповідають зазначеній у вироку кваліфікації, із вказанням усіх кваліфікуючих ознак, які суд вважає доведеними.
Тобто, в судовому рішенні не встановлено відповідність між ознаками абсолютної небезпечно-суспільної дії і ознаками, передбаченого в нормах кримінального закону.
Відсутність в мотивувальній частині обвинувального вироку встановлених судом фактичних обставин, які відповідають кваліфікації кримінального правопорушення (всім кваліфікуючим ознакам, визнаних судом доведеними), є істотним порушенням кримінального процесуального закону, що передбачено ч.1 ст.412 КПК України, оскільки перешкодило ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення і забезпечити права і законні інтереси учасників провадження, та таким, що призводить до скасування вироку з призначення нового розгляду в суді першої інстанції.
Окрім цього колегія суддів звертає увагу, що суд у своєму рішенні посилається на показання деяких свідків наданих з чужих слів.
При цьому суд, посилаючись у вироку на показання з чужих слів, не врахував положення ч. 3 ст. 97 КПК України, яким встановлено випадки, в яких первинні показання можуть бути замінені показаннями із чужих слів у зв'язку з тим, що суд визнає неможливість безпосереднього допиту особи в суді.
Не зазначені судом підстави неможливості допиту особи чи осіб, які надали первинні пояснення, а також не вказано чи створювала обвинувачена або сприяла створенню обставин, за яких особа не може бути допитана.
Разом з тим, показання із чужих слів не може бути допустимим доказом факту чи обставин, на доведення яких вони надані, якщо показання не підтверджується іншими доказами, визнаними допустимими згідно з правилами, відмінними від положень ч. 2 ст. 97 КПК України.
Тобто законність та обґрунтованість судового рішення має визначатися в такому разі підтвердженням показань із чужих слів сукупністю інших належних, допустимих і достовірних доказів.
Європейський суд з прав людини у своїй практиці щодо визнання показання із чужих слів допустимим доказом також звертав увагу на те, що показання із чужих слів не можуть бути вирішальними та єдиними під час винесення судового рішення, а мають бути підтверджені іншими допустимими доказами (п. 55 рішення у справі «Корнєв і Карпенко проти України» (Заява № 17444/04) від 21 жовтня 2010 року).
Таким чином, суд першої інстанції, визнавши допустимим доказом показання із чужих слів свідків та поклавши їх в основу обвинувального вироку, як вирішальні докази винуватості обвинуваченої, за відсутності інших належних доказів, визнаних допустимими згідно з правилами, відмінними від положень ч. 2 ст. 97 КПК України, істотно порушив вимоги кримінального процесуального закону.
Обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови, коли в ході судового розгляду винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення доведена.
З огляду на вказане, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга прокурора підлягає частковому задоволенню, вирок суду скасуванню з призначенням нового розгляду в суді першої інстанції.
Під час нового судового розгляду суду слід провести судовий розгляд відповідно до положень КПК України, провести процедуру провадження з дотриманням вимог закону, перевірити доводи апеляційної скарги та ухвалити законне, обґрунтоване і вмотивоване рішення.
Керуючись ст. 404, 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу прокурора Дворічанського відділу Куп'янської окружної прокуратури Харківської області ОСОБА_9 задовольнити частково.
Вирок Диканського районного суду Полтавської області від 26 вересня 2023 року щодо ОСОБА_8 - скасувати.
Призначити новий розгляд кримінального провадження щодо ОСОБА_8 в суді першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий ОСОБА_2
Судді ОСОБА_3
ОСОБА_4