печерський районний суд міста києва
Справа № 757/59241/23-к
26 січня 2024 року слідчий суддя Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_1 , при секретарі ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні скаргу ОСОБА_3 на постанову старшого слідчого Другого слідчого відділу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Києві, ОСОБА_4 від 27.11.2023 про відмову в задоволенні клопотання, у рамках кримінального провадження № 42023000000000411,
До Печерського районного суду м. Києва надійшла скарга ОСОБА_3 в порядку п. 5 ч. 1 ст. 303 КПК України, на постанову старшого слідчого Другого слідчого відділу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Києві, ОСОБА_4 від 27.11.2023 про відмову в задоволенні клопотання, у рамках кримінального провадження № 42023000000000411.
В обґрунтування доводів та вимог скарги особа, що подала скаргу вказує, що постанова про відмову у визнанні потерпілим є необґрунтованою, безпідставною, формально винесеною в порушення вимог КПК України, просить її скасувати.
У судове засідання особа, яка подала скаргу не з'явився, про розгляд скарги повідомлений належним чином, у вимогах скарги зазначив про розгляд скарги у його відсутність, слідчий суддя дійшов висновку про можливість її розгляду за відсутності особи, яка її подала.
Слідчий в судове засідання не з'явився, про день та час розгляду скарги повідомлявся належним чином.
Згідно з ч. 3 ст. 306 КПК України, відсутність слідчого чи прокурора не є перешкодою для розгляду скарги.
Зважаючи на ці положення закону та враховуючи, що слідчий, не з'явився в судове засідання, будучи повідомленим про час та місце розгляду справи, а відтак суд визнав за можливе прийняти рішення по суті скарги без його участі в судовому засіданні на підставі наявних доказів.
Слідчий суддя, дослідивши матеріали скарги та додані до неї матеріали приходить до наступного висновку.
Як вбачається з матеріалів скарги, що Другим слідчим відділом Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Києві, здійснюється досудове розслідування кримінального провадження № 42023000000000411 від 13.03.2023 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 365, ч. 3 ст. 382 КК України.
Постановою старшого слідчого Другого слідчого відділу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Києві, ОСОБА_4 від 27.11.2023 відмовлено у визнанні потерпілим ОСОБА_3 та у проведенні визначених в клопотанні від 02.11.2023 вих. № 1/1-411 переліку слідчих (розшукових) дій у рамках кримінального провадження № 42023000000000411.
Відповідно до ч. 1 ст. 55 КПК України, потерпілим у кримінальному провадженні може бути фізична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди, а також юридична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової шкоди.
Згідно з положеннями ч. 2 ст. 55 КПК України, права і обов'язки потерпілого виникають в особи з моменту подання заяви про вчинення щодо неї кримінального правопорушення або заяви про залучення її до провадження як потерпілого.
Згідно положень ч. 5 ст. 55 КПК України, за наявності очевидних та достатніх підстав вважати, що заява, повідомлення про кримінальне правопорушення або заява про залучення до провадження як потерпілого подана особою, якій не завдано шкоди, зазначеної у частині першій цієї статті, слідчий або прокурор виносить вмотивовану постанову про відмову у визнанні потерпілим, яка може бути оскаржена слідчому судді.
За змістом цієї норми, права і обов'язки потерпілого виникають в особи з моменту подання заяви про вчинення щодо неї кримінального правопорушення.
У відповідності до вимог ст. 110 КПК України, постанова слідчого має бути мотивованою, її зміст повинен відповідати фактичним обставинам, встановленим матеріалами справи, зокрема в ній має бути викладено суть заяви особи, яка звернулася з метою захисту своїх прав, та відповіді на всі поставлені нею питання, що є однією з гарантій забезпечення прав і законних інтересів учасників процесу.
У рішенні ЄСПЛ «Шмалько проти України» п. 33 та «Далбан проти Румунії» п. 44 визначено, що термін «потерпілий» у сенсі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод означає особу, яка безпосередньо постраждала від дії чи бездіяльності, яка є предметом судового розгляду; при цьому порушення Конвенції може мати місце навіть за відсутності шкоди. Отже, прийняття рішення чи вжиття заходу на користь заявника в принципі не є достатнім для позбавлення останнього статусу «потерпілого», якщо державні органи не визнали порушення Конвенції, чи то безпосередньо, чи по суті, і не надали за це порушення компенсації.
Обґрунтовуючи постанову про відмову у визнанні потерпілим слідчий зазначав, що з відсутні підстави надання ОСОБА_3 статусу потерпілого.
Окрім того, суб'єктом звернення у скарзі не наведено обставин, які свідчили б про спричинення вказаній особі будь-якої шкоди, доказів не надано.
Слідчий суддя, вважає оскаржувану постанову законною, винесеною з дотриманням положень кримінально-процесуального законодавства та з дотримання прав особи у кримінальному провадженні, а відтак відсутні правові підстави для її скасування, а скарга підлягає залишенню без задоволення.
Керуючись ст. ст. 303, 305, 306, 307, 309, ч. 2 ст. 376 КПК України, слідчий суддя,-
Скаргу ОСОБА_3 на постанову старшого слідчого Другого слідчого відділу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Києві, ОСОБА_4 від 27.11.2023 про відмову в задоволенні клопотання, у рамках кримінального провадження № 42023000000000411 - залишити без задоволення.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Слідчий суддя ОСОБА_1