25 січня 2024 року м. Харків Справа № 922/2307/23
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Лакіза В.В., суддя Бородіна Л.І., суддя Здоровко Л.М.,
за участю секретаря судового засідання: Фурсової А.М.,
за участю представників сторін:
від позивача - адвокат Данько К.А. - на підставі ордеру на надання правничої (правової) допомоги від 01.12.2023 та договору про надання правової допомоги від 03.11.2023,
від відповідача - Волков І.М. - на підставі довіреності від 24.11.2023,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Східного апеляційного господарського суду матеріали апеляційної скарги Фізичної особи-підприємця Савченко Максима Борисовича, м. Харків (вх.№2731Х/2 від 12.12.2023)
на рішення Господарського суду Харківської області від 13.07.2023 у справі №922/2307/23 (повний текст складено 18.07.2023, суддя Шатерніков М.І.)
за позовом Інституту проблем машинобудування ім. А.М. Підгорного Національної академії наук України, м. Харків,
до Фізичної особи-підприємця Савченко Максима Борисовича, м. Харків,
про стягнення 131645,53 грн,
Інститут проблем машинобудування ім. А. М. Підгорного Національної академії наук України звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Савченко Максима Борисовича про стягнення заборгованості за договором оренди нерухомого майна № 3-18/а від 01.02.2018 та договором про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг №387-К від 30.10.2020.
Відповідно до позовної заяви ціна позову становить 131645,53 грн та складається з боргу у розмірі 109668,53 грн, який виник за період з листопада 2021 по грудень 2022 за договором про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг орендарю № 387-К від 30.10.2020 та 21997,30 грн боргу з орендної плати за період з грудня 2021 по грудень 2022.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 13.07.2023 у справі №922/2307/23 позов задоволено повністю. Стягнуто з Фізичної особи-підприємця Савченко Максима Борисовича ( АДРЕСА_1 , ідент. номер НОМЕР_1 ) на користь Інституту проблем машинобудування ім. А.М. Підгорного Національної академії наук України (61046, м. Харків, вул. Пожарського, 2/10, ідент. код 03534570) 109668,53 грн за договором про відшкодування витрат балансоутримувача орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю №389-К від 30.10.2020 року з листопада 2021 по грудень 2022 та 21997,30 грн заборгованості з орендної плати з листопада 2021 по грудень 2022, а також витрати зі сплати судового збору в розмірі 2 684,00 грн.
Місцевий господарський суд, посилаючи на положення ст.ст. 11, 509, 626, 628, 759, 762 ЦК України, ст.ст. 173, 174, 179, 283, 284, 286 ГК України, вказує на підтвердження матеріалами справи факту користування відповідачем орендованим майном та відсутності повної та своєчасної сплати 131645,53 грн заборгованості з орендної плати та заборгованості з відшкодування комунальних та інших визначених договором витрат на утримання орендованого майна. Суд першої інстанції вказує на відсутність надання відповідачем належних доказів на підтвердження звільнення його від покладених умовами договору обов'язків щодо сплати орендної плати за спірний період часу, що має наслідком необґрунтованого перекладання комерційного ризику на позивача.
12.12.2023 до Східного апеляційного господарського суду від Фізичної особи-підприємця Савченко Максима Борисовича надійшла апеляційна скарга на рішення Господарського суду Харківської області від 13.07.2023 у справі №922/2307/23, в якій відповідач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення Господарського суду Харківської області від 13.07.2023 у справі №922/2307/23 скасувати; ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги Інституту проблем машинобудування ім. А.М. Підгорного Національної академії наук України залишити без задоволення; стягнути з позивача витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 4026,00 грн.
В обґрунтування своєї позиції у справі заявник вказує на наступні обставини справи:
- з огляду на розмерзання системи опалення орендованої будівлі через недбалість позивача фактичне користування відповідачем орендованою будівлею за договором оренди нерухомого майна № 3-18/а припинилося в січні 2022 року. Таким чином, відповідач був позбавлений можливості використання орендованого майна для здійснення своєї господарської діяльності в зимовий період.
- позивачем було від'єднано орендовану будівлю від електропостачання та недопущення відповідача до орендованого майна з 21.02.2022, що позбавило права використання відповідачем орендованого майна за призначенням;
- у зв'язку з веденням активних бойових дій у м. Харкові відповідач зазначає про свій виїзд за межі міста (на підтвердження чого посилається на довідку внутрішньо переміщеної особи) та з 01.09.2022 - за межі країни, що мало наслідком відсутність можливості фактичного користування орендованим майном з січня 2022 року.
- позивачем безпідставно нарахована заборгованість за договором № 387-К в розмірі 109668,53, з огляду на відсутність належних доказів фактичного отримання відповідачем послуг.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 25.12.2023 у справі №922/2307/23 задоволено клопотання Фізичної особи-підприємця Савченко Максима Борисовича про поновлення строку на апеляційне оскарження. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Савченко Максима Борисовича на рішення Господарського суду Харківської області від 13.07.2023 у справі №922/2307/13. Призначено справу до розгляду.
У відзиві на апеляційну скаргу Інститут проблем машинобудування ім. А.М. Підгорного Національної академії наук України просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін (вх.№ 27 від 02.01.2024).
Обґрунтовуючи свою позицію у справі, позивач зазначає, що відповідач був належним чином повідомлений судом про розгляд даного спору; неотримання адресатом кореспонденції від судового органу є суб'єктивною поведінкою здійснення стороною своїх процесуальних прав, що не може вважатися поважною причиною, яка перешкоджала відповідачу подати відзив на позовну заяву у встановлений судом строк. Крім того, позивач вказує на перебування орендованого майна у відповідача за спірний період часу з огляду відсутність його повернення на підставі складеного акту прийому-передачі, а перебування апелянта за кордоном не може бути підставою для невиконання ним взятих на себе зобов'язань за договором. Обставина надання послуг позивачем з утримання орендованого майна підтверджується наданими актами виконаних робіт (надання послуг); відповідач не звертався до позивача з вимогою про невідповідність нарахованих сум.
В судовому засіданні представник заявника апеляційної скарги просив суд скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 13.07.2023 у справі №922/2307/23 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Представник позивача заперечував проти задоволення вимог апеляційної скарги, просив суд рішення Господарського суду Харківської області від 13.07.2023 у справі № 922/2307/23 залишити без змін.
Колегія суддів, заслухавши представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права встановила наступне.
Між ДП "Дослідне виробництво "Інститут проблем машинобудування ім. А.М. Підгорного Національної академії наук України" (орендодавець, позивач) та Фізичною особою-підприємцем Савченко Максимом Борисовичем (орендар, відповідач) було укладено договір оренди №3-18/а майна, що належить до майнового комплексу НАН України від 01.02.2018 року, за умовами якого позивач передає, а відповідач приймає в строкове платне користування державне майно - нежитлові приміщення з трьох кімнат (№ 2-10, 2-18, 2-19) загальною площею 21,3 кв.м, розміщені за адресою: 61068, м. Харків, пров. Механічний, 4 на другому поверсі адміністративно-виробничої будівлі, що перебуває на балансі ДП "Дослідне виробництво "Інститут проблем машинобудування ім. А.М. Підгорного Національної академії наук України", та нежитлове приміщення з однієї кімнати частина № І випробувального комплексу і нежитлове приміщення з однієї кімнати складу інвентарю (к. № 1) загальною площею 100 кв.м, розміщене за адресою: 61068, м.Харків, пров. Механічний, буд. 4, на першому поверсі випробувального комплексу і складу інвентарю, що перебуває на балансі ДП "Дослідне виробництво "Інститут проблем машинобудування ім. А.М. Підгорного Національної академії наук України", (далі - майно) вартість яких згідно з висновком про вартість майна від 06 листопада 2017 р. і становить за незалежною оцінкою станом на 06 листопада 2017 р. 306100 грн (п. 1.1 договору).
Вищевказане нерухоме майно було передане відповідачу, як орендарю, за актом приймання-передачі нерухомого майна до договору оренди №3-18/а від 01.02.2018 року, підписаного між сторонами 01.02.2018 року.
Додатковою угодою від 30.10.2020 року до договору оренди № 3-18/а було змінено орендодавця на Інститут проблем машинобудування ім. А. М. Підгорного Національної академії наук України (далі - позивач).
Крім того, Додатковою угодою від 30.10.2020 року до договору оренди № 3-18/а було вирішено продовжити строк дії основного договору оренди на 2 роки та визначено строк дії цього договору наступним чином: "Цей Договір укладено на строк 4 роки 11 міс., та діє з "01 лютого 2018 року до 31 грудня 2022 року включно".
За актом приймання-передачі нерухомого майна до договору оренди №3-18/а від 01.02.2018 року, підписаного між сторонами 31.12.2020 року, відповідачем було повернуто позивачу - орендодавцю нежитлове приміщення з трьох кімнат (кімн. № 2-10, 2-18, 2-19) площею 21,3 кв. м, розташоване на другому поверсі адміністративно-виробничої будівлі літ. «А-3», розміщене за адресою: 61068, м. Харків, пров. Механічний, буд. 4.
31 грудня 2020 року між позивачем та відповідачем було укладено додаткову угоду, якою сторони домовились з 01.01.2021 р. внести зміни до договору (в частині «Стаття 1. Предмет договору» п.п. 1.1, 1.2, в частині «Стаття 3. Орендна плата» п.п. 3.1) та викласти їх в наступній редакції:
п. 1.1. Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування державне майно - нежитлове приміщення з однієї кімнати частина № І випробувального комплексу і нежитлове приміщення з однієї кімнати складу інвентарю (к. № 1) загальною площею 100 кв.м, розміщене за адресою: 61068, м. Харків, пров. Механічний, буд. 4, що перебуває на балансі Інституту проблем машинобудування ім. А.М. Підгорного Національної академії наук України, вартість якого за незалежною оцінкою згідно з висновком про вартість майна від «06» листопада 2017 року станом на « 06» листопада 2017 року становить 223800 грн. (без ПДВ).
п. 1.2. Майно передається в оренду з метою використання під виготовлення металоконструкцій.
п. 3.1 Орендна плата визначена на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04 жовтня 1995 року № 786 (зі змінами) (далі - Методика розрахунку), і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку грудень 2017 року 2850,91 грн.
Розмір орендної плати за перший місяць оренди лютий 2018 року встановлюється шляхом коригування орендної плати за базовий місяць на індекс інфляції за січень 2018 р.
Крім орендної плати Орендар сплачує Орендодавцю за розрахунками Орендодавця: відшкодування податку на землю, відшкодування комунальних платежів, витрат на утримання будинку та прилеглої території, інші витрати за договором про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг Орендарю.
Вищевказане нерухоме майно було передане відповідачу, як орендарю, за актом приймання-передачі нерухомого майна до договору оренди №3-18/а від 01.02.2018 року, підписаного між сторонами 01.02.2018 року.
Відповідно до п. 3.4 договору, в редакції додаткових угод, підписаних сторонами, визначено, що орендна плата перераховується орендарем у повному обсязі (незалежно від наслідків своєї господарської діяльності) відповідно до вимог чинного законодавства за весь час фактичного користування приміщенням щомісячно не пізніше останнього робочого дня поточного місяця.
Відповідно до п. 10.6 договору чинність договору припиняється внаслідок закінчення строку на який його було укладено.
Згідно з п. 5.17 договору оренди орендар зобов'язався здійснювати витрати, пов'язані з утриманням орендованого Майна та прилеглої до будинку території, надаванням послуг, сплатою податків та інших платежів.
Разом з цим, 30 жовтня 2020 року між Позивачем та Відповідачем було укладений договір про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг орендарю № 387-К від 30.10.2020 року відповідно.
Відповідно до п. п. 2.2.6, 2.2.7 договору № 387-К орендар зобов'язується оплачувати балансоутримувачу в повному обсязі передбачені послуги за цим договором та додатками до нього, послуги балансоутримувача з технічного обслуговування внутрішніх мереж будівлі, прибирання внутрішніх приміщень та прилеглої території, послуги сторожа, послуги з оформлення бухгалтерської та іншої необхідної документації стосовно оренди приміщень та їх експлуатації, на підставі виставлених рахунків включно до дня повернення орендованого майна за актом приймання-передачі, який є невід'ємною частиною договору оренди від 01 лютого 2018 р. № 3-18/а та щомісячно проводити звіряння взаєморозрахунків за цим договором та оформляти відповідно акти звіряння.
Додатком № 1 до договору № 387-К сторони узгодили перелік робіт та послуг, пов'язаних з обслуговуванням та утриманням будівельі прилеглої території.
- Комунальні послуги: електропостачання, теплопостачання, водопостачання, водовідведення.
- Послуги з утримання будівель та прилеглої території: санітарно-технічне обслуговування, протипожежні заходи,освітлення місць загального користування та прилеглої території, ремонт насосних, електрощитових, трубопроводів, електрокабелів, послуги з ремонту приміщень, будівель, споруд (ремонт даху, підвальних приміщень, фасаду, сходових маршів та інших приміщень будівель, що спільно використовуються, та інше, пов'язане з експлуатацією та утриманням будівель, послуги з технічного обслуговування внутрішніх інженерних мереж будівель, послуги з прибирання внутрішніх приміщень будівель та прилеглої території, послуги сторожа, послуги з оформлення бухгалтерської та іншої необхідної документації стосовно оренді, приміщень та їх експлуатації.
Факт передачі майна в оренду підтверджується актом приймання-передачі від 01.02.2018.
Додатковою угодою від 31.12.2020 року до договору відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю № 387-К сторонами було узгоджено, що балансоутримувач забезпечує обслуговування, експлуатацію та ремонт нежитлової будівлі «О-1» (випробувальний комплекс з майстернями) та нежитлової будівлі «Ц-1» (склад інвентарю ЕМУ), що знаходяться за адресою: 61068, м. Харків, пров. Механічний, 4 (далі Будівля), загальною площею 137,4 кв. м, а також утримання прилеглої території, а Орендар бере участь у витратах Балансоутримувача на виконання вказаних робіт пропорційно до займаної ним площі в цій Будівлі, якщо інше не випливає з характеру послуг, наданих Балансоутримувачем за цим договором.
Орендар користується частиною нежитлового приміщення в нежитловій будівлі «О-1» (випробувальний комплекс з майстернями), а саме кім. № І загальною площею 93,2 кв.м (без допоміжних площ), і нежитловим приміщенням в нежитловій будівлі «Ц-1» (склад інвентарю ЕМУ), а саме кім. № 1 загальною площею 6,8 кв.м (без допоміжних площ), вартість яких за незалежною оцінкою станом на 06.11.2017 р. складає 223800 грн. (далі Приміщення), відповідно до плану розміщення приміщення, що додається до договору оренди.
Орендоване приміщення використовується під розміщення виробництва металоконструкцій.
Як вказує позивач, він виконував взяті на себе зобов'язання в повному обсязі, але відповідач за вказані послуги не сплатив, ухиляється від підписання актів прийому- передачі виконаних робіт.
У зв'язку з ухиленням відповідача від оплати орендної плати заборгованість склала 21977,30 грн за період утворення з грудня 2021 року по грудень 2022 року та заборгованість з наданих послуг за договором про відшкодування витрат балансоутримувача орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю №387-К від 30.10.2020 року - в розмірі 109668,23 грн за період з листопада 2021 року по грудень 2022 року.
Зазначені обставини і стали підставою для звернення позивача з даним позовом до Господарського суду Харківської області за захистом свого порушеного права.
13.07.2023 року прийнято оскаржуване рішення у справі.
Згідно з ст. 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи, наведені в апеляційній скарзі, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд дійшов висновку про наступне.
Згідно з ст. 11 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.
У відповідності до п. 1 ст. 12 ЦК України особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.
Відповідно до частини 1 ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Частинами 1, 2 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно зі статтею 526 ЦК України і статтею 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Як визначено ст. 67 ГК України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.
Згідно ст. 174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
За приписами ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 статті 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст. 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частина 1 ст. 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
В силу ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Укладений між сторонами договір від 01.02.2018 № 3-18/а за своєю правовою природою є договором найму (оренди) нерухомого майна, відтак спірні правовідносини регулюються нормами Глави 58 Цивільного кодексу України, Глави 30 Господарського кодексу України та Закону України "Про оренду державного та комунального майна".
Відповідно до ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).
Статтею 283 ГК України визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
Відповідно до статті 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.
Договір найму укладається на строк, встановлений договором (ч. 1 ст. 763 ЦК України).
За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором (ч.ч. 1, 5 ст. 762 ЦК України).
За визначенням ч. ч. 1, 4 ст. 286 ГК України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.
Правова природа плати за користування річчю (орендної плати) безпосередньо пов'язана із правомірним користуванням річчю протягом певного строку, а обов'язок здійснення такого платежу є істотною ознакою орендних правовідносин, що вбачається із змісту регулятивних норм ст.ст. 759, 762, 763 ЦК України, ст.ст. 283, 284, 286 ГК України.
Отже, двосторонній характер договору зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов'язків. Тобто, з укладенням такого договору орендодавець бере на себе обов'язок передати майно у користування і, водночас, орендар зобов'язується прийняти вказане майно та вчасно вносити за користування майном орендну плату.
Факт передачі відповідачем в оренду, прийняття та користування ФОП Савченко М.Б. об'єктом оренди за договором, а саме: нежитловими приміщення з однієї кімнати частина №І випробувального комплексу і нежитлове приміщення з однієї кімнати складу інвентарю (к. № 1) загальною площею 100 кв.м, розміщеними за адресою: 61068, м.Харків, пров. Механічний, буд. 4, на першому поверсі випробувального комплексу і складу інвентарю, що перебуває на балансі Інституту проблем машинобудування ім. А.М. Підгорного Національної академії наук України підтверджується наявним у справі актом приймання-передачі в оренду об'єкта нерухомості від 01.02.2018.
Відповідно до ч. 2 ст. 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" договір оренди припиняється, зокрема, в разі закінчення строку, на який його було укладено. Аналогічні приписи містяться у ч. 2 ст. 291 ГК України.
Згідно з п. 10.6 договору сторони визначили, що чинність договору оренди припиняється внаслідок закінчення строку, на який його було укладено.
У пункті 10.7 договору визначено, що у разі припинення або розірвання цього договору орендоване майно повертається орендарем орендодавцю протягом трьох робочих днів.
Згідно з п. 10.8 договору майно вважається поверненим орендодавцю з моменту підписання сторонами акта приймання-передачі. Обов'язок щодо складання акта приймання-передачі про повернення майна покладається на орендаря.
Відповідно до п. 3.4 договору оренди № 3-18/а (з наступними змінами, внесеними на підставі додаткової угоди до договору № 1 від 01.01.2019) сплата орендної плати визначена за весь час фактичного користування приміщенням щомісячно не пізніше 13 числа поточного місяця.
Таким чином, початок та припинення правовідносин з оренди нерухомого майна пов'язані з фактом підписання сторонами акту приймання-передачі нерухомого майна.
При цьому, обов'язок відповідача сплачувати орендну плату за користування орендованим майном зберігався до припинення строку дії договору, оскільки орендна плата є платою орендаря за користування належним орендодавцю майном та відповідає суті орендних правовідносин, що полягають у строковому користуванні орендарем об'єктом оренди на платній основі.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Матеріали справи не містять доказів на підтвердження наявності обставин дострокового припинення або розірвання договору оренди від 01.02.2018 № 3-18/а, а також повернення відповідачем на виконання умов п.п. 5.14, 10.7, 10.8 орендованого нерухомого майна позивачу на підставі складеного акта приймання-передачі.
З огляду на те, що положеннями п. 2 додаткової угоди до договору оренди майна від 30.10.2020 сторонами визначено строк дії договору - до 31.12.2022 включно, місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку, що орендар несе обов'язок зі сплати орендної плати до 31.12.2022.
З приводу посилання апелянта на відсутність в січні 2022 року можливості використання орендованого майна для здійснення своєї господарської діяльності в зимовий період через розмерзання системи опалення орендованої будівлі та від'єднання 21.02.2022 орендованої будівлі від електропостачання та недопущення відповідача до орендованого майна, колегія суддів зазначає наступне.
Право наймача вимагати зменшення плати або звільнення від неї через обставини, за які він не відповідає, та які впливають на можливість користування майном, передбачено законом.
Відповідно до ч. 6 ст. 762 Цивільного кодексу України наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.
Обставини, зазначені у нормі ч. 6 ст. 762 ЦК України повністю не охоплюються поняттям форс-мажорних обставин, адже на відміну від останніх, ознаками яких є їх об'єктивна та абсолютна дія, а також непередбачуваність, перші можуть бути спричинені, зокрема, й безпосередньо вольовою дією орендодавця, тобто обставини згідно з ч. 6 ст. 762 ЦК України можуть включати обставини непереборної сили та випадку, втім не обмежуються ними.
Під неможливістю використання орендованого майна слід також розуміти об'єктивну відсутність у суб'єкта господарських правовідносин можливості користування переданим майном за його цільовим призначенням, у тому числі за наслідком спричинення об'єктивної неможливості здійснення господарської діяльності, що у розумінні положень статей 3, 42 Господарського Кодексу України спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру та має на меті досягнення економічних і соціальних результатів і одержання прибутку.
Аналіз наведених положень законодавства дає підстави для висновку, що з огляду на відсутність у ч. 6 ст. 762 ЦК України вичерпного переліку обставин, які унеможливлюють використання орендарем майна, підстав виникнення таких обставин, засобів їх підтвердження, умовою для застосування цієї норми є встановлення факту неможливості використання орендарем майна з незалежних від нього причин на загальних підставах, визначених процесуальним законодавством.
Проте, наймач повинен довести обставини, які свідчать про те, що майно не використовувалося або не могло бути використане, і він не відповідає за ці обставини.
Як встановлено судовою колегією, в матеріалах справи відсутні докази, якими підтверджується обставини неможливості використання орендованого приміщення відповідачем з січня 2022 року, на які посилається апелянт, як підставу для відсутності обов'язку сплати орендної плати за вказаний період часу.
Більш того, матеріали справи містять акт здачі-приймання виконаних робіт (надання послуг) від 28.02.2022 року щодо розрахунку отриманих послуг з оренди нерухомого майна у лютому 2022 року згідно договору № 3-18/а від 01.02.2018, підписаний обома сторонами договору без зауважень (а.с. 62).
З наявних у матеріалах письмових доказів також не вбачається факту звернення орендаря до орендодавця з вимогою усунення порушень умов спірного договору та додатків до нього в частині обов'язків останнього щодо забезпечення належних умов для провадження господарської діяльності орендаря.
Тобто, відсутність заперечень відповідача від прийняття об'єкта оренди, а також щодо виконання орендодавцем вимог п. 7.2 договору, свідчить про те, що орендар, фактично своїми конклюдентними діями підтвердив належний стан приміщення, яке передано йому в оренду.
Відтак самі лише посилання відповідача в апеляційній скарзі про припинення використання орендованого нерухомого майна з січня 2022 року, за відсутності належних та допустимих доказів у розумінні ст.ст. 76 - 77 ГПК України на підтвердження вказаних обставин, не можуть бути визнані підставою для відмови в задоволення позовних вимог в цій частині.
В той же час, з 24.02.2022 року в Україні фактично настали форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), у зв'язку із військовою агресією Російської Федерації проти України, які є надзвичайними, невідворотними та об'єктивними до їх офіційного закінчення.
При цьому, надзвичайними є ті обставини, настання яких не очікується сторонами при звичайному перебігу справ. Під надзвичайними можуть розумітися такі обставини, настання яких добросовісний та розумний учасник правовідносин не міг очікувати та передбачити при прояві ним достатнього ступеня обачливості.
Відтак, обставини невідворотної сили стосуються у повній мірі всіх учасників спірних правовідносин.
У постанові Верховного Суду від 22.06.2022 року у справі №904/5328/21 вказано, що сторона позбавляється права посилатися на форс-мажорні обставини через несвоєчасне повідомлення, що має бути прямо зазначено в договорі.
Також, у постанові Верховного суду Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 31.08.2022 року у справі №910/15264/21 касаційний суд дійшов висновку, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов'язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов'язання.
В будь-якому разі сторона зобов'язання, яка його не виконує, повинна довести, що в кожному окремому випадку саме ці конкретні обставини мали непереборний характер саме для цієї конкретної особи при виконання нею конкретних договірних зобов'язань. І кожен такий випадок має оцінюватись судом незалежно від наявності засвідчених компетентним органом обставин непереборної сили.
Зважаючи на вищевикладене, судова колегія вважає, що відповідачем ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції не доведено належними письмовими доказами факту неможливості використання орендованого майна та, відповідно, неможливості виконання умов спірного договору оренди за період з березня 2022 року по грудень 2022 року (включно) саме з огляду на запровадження в Україні воєнного стану та виїзд відповідача за кордон з 01.09.2022.
Більш того, як вбачається з матеріалів справи, позивачем при визначенні розміру загальної заборгованості з орендної плати за договором від 01.02.2018 № 3-18/а було застосовано п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 27.05.2022 № 634 «Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану», у відповідно до якої орендна плата за договором від 01.02.2018 № 3-18/а за період з березня 2022 року по вересень 2022 року (включно) не нараховувалась, за період з жовтня 2022 року по грудень 2022 року - у розмірі 50 відсотків визначеної умовами договору розміру орендної плати.
Судова колегія також звертає увагу відповідача, що довідку внутрішньо переміщеної особи, на яку він посилається в апеляційній скарзі, як на доказ у справі, матеріали справи не містять.
При визначені розміру орендної плати у відповідності до п. 3.1 додаткової угоди до договору оренди від 31.12.2020 сторонами визначено застосовувати положення Методики розрахунку орендної плати за державне майно та її пропорції, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995р. № 786 (зі змінами).
Пунктом 3.6 договору сторонами визначено, що розмір орендної плати переглядається на вимогу однієї із сторін у разі зміни Методики її розрахунку, істотної зміни стану об'єкта оренди з незалежних від сторін причин та в інших випадках, передбачених чинним законодавством. Матеріли справи не містять доказів зміни сторонами умов договору щодо порядку визначення розміру орендної плати за користування нерухомим майном.
Відповідно до наданих до матеріалів справи документів загальний розмір заборгованості становить 21997,30 грн та складається з наступних щомісячних платежів:
- відповідно до акту здачі-приймання виконаних робіт від 31.12.2021року загальний розмір орендної плати за грудень 2021 року складає 4486,87 грн (а.с. 69);
- відповідно до акту здачі-приймання виконаних робіт від 31.01.2022 року загальний розмір орендної плати за січень 2022 року складає 4513,79 грн (а.с. 65);
- відповідно до акту здачі-приймання виконаних робіт від 28.02.2022 загальний розмір орендної плати за лютий складає 4572,47 грн (а.с. 62);
- відповідно до акту здачі-приймання виконаних робіт від 31.10.2022 загальний розмір орендної плати за жовтень 2022 року складає 2749,00 грн (а.с. 42);
- відповідно до акту здачі-приймання виконаних робіт від 30.11.2022 загальний розмір орендної плати за листопад 2022 року складає 2817,72 грн (а.с. 45);
- відповідно до акту здачі-приймання виконаних робіт від 31.12.2022 загальний розмір орендної плати за грудень 2022 року складає 2837,45 грн (а.с. 37).
Акт від 28.02.2022 підписаний з боку обох сторін договору та скріплений печаткою з боку балансоутримувача.
Акти виконаних робіт на надання орендних послуг від 31.12.2021, від 31.01.2022, від 31.10.2022, від 30.11.2022 та від 31.12.2022 не підписані з боку відповідача, були направлені йому листом з описом вкладення (а.с. 84).
Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (ч. 1 ст. 530 ЦК України).
Згідно зі ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
За змістом ст. ст. 610-612 ЦК України невиконання зобов'язання у погоджений сторонами в договорі строк є порушенням зобов'язання, що зумовлює застосування до боржника наслідків, установлених договором або законом.
Судова колегія зазначає, що умовами договору не покладено настання строку оплати в залежність від підписання актів виконаних робіт. Навпаки порядок визначення розміру орендної плати та строки оплати чітко встановлені договором, а підписання актів виконаних робіт не є умовою для сплати орендних платежів.
Водночас неналежне документальне оформлення господарської операції відповідними первинними документами, зокрема непідписання актів приймання-передачі без надання у визначені договором та/або законом строки вмотивованої відмови від їх підписання, не може свідчити про їх безумовну невідповідність змісту господарської операції. Правові наслідки створює саме господарська операція (реальна поставка товару, надання послуг/виконання робіт), а не первинні документи.
Отже, 01.03.2018 балансоутримувач виконав свій обов'язок з передачі майна в користування відповідача, а відповідач виконав свій обов'язок в частині приймання майна в оренду і одночасно з цим у відповідача виник обов'язок вчасно вносити за користування майном орендну плату.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок заборгованості зі сплати орендної плати за користуванням нерухомим майном на загальну суму 21997,30 грн (а.с. 83), колегія суддів дійшла висновку про його відповідність умовами укладеного між сторонами договору та положенням вищевказаної Методики та постанови Кабінету Міністрів України від 27.05.2022 № 634.
Враховуючи реальність отриманих відповідачем послуг, а також те, що на момент звернення позивача з даним позовом до суду строк оплати за договором оренди нерухомого майна є таким, що настав, суд вважає підтвердженою заборгованість відповідача перед позивачем у період з грудня 2021 року по грудень 2022 у розмірі 21997,30 грн, яка складається із заборгованості з орендної плати.
Відтак, недоведеність відповідачем наявності обставин неможливості використання об'єкту оренди за призначенням та повернення його орендодавцю відповідно до порядку, визначеного умовами договору від 01.02.2018 № 3-18/а, а також відсутність виконання обов'язку щодо сплати 21997,30 грн орендної плати за користування майному визначений п.3.4 договору строк, висновки суду першої інстанції про задоволення цієї позовної вимоги є законними та обґрунтованими, а оскаржуване судове рішення в цій частині підлягає залишенню без змін.
Судовою колегією також встановлено, що в оскаржуваному рішенні Господарського суду Харківської області від 13.07.2023 у справі № 922/2307/23 помилково визначений спірний період виникнення заборгованості відповідача зі сплати орендної плати за договором № 3-18/а з листопада 2021 року по грудень 2022 року 2021 року, замість періоду з грудня 2021 року по грудень 2022 року.
Разом з тим, з огляду, що вказана обставина не призвела до прийняття неправомірного рішення у справі, у суду апеляційної інстанції відсутні підстави для його скасування в цій частині.
Судова колегія, переглянувши оскаржуване судове рішення в частині наявності заборгованості за договором про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг орендарю № 387-К від 30.10.2020 вказує про таке.
За умовами п. 2.1.1 договору від 30.10.2020 № 387-К визначено, що балансоутримувач зобов'язується:
- виконувати весь комплекс робіт, пов'язаних з обслуговуванням та утриманням будівлі і прилеглої території, та створювати необхідні умови для здійснення господарської діяльності, у тому числі орендарю і його співробітникам, згідно з вимогами чинного законодавства про користування будівлями.
Перелік таких робіт та послуг, порядок та умови їх оплати встановлюються додатками до цього договору.
Розмір оплати за обслуговування і ремонт будівлі, прилеглої території залежить від складу робіт і послуг, які надаються балансоутримувачу ремонтно-будівельними організаціями та іншими суб'єктами господарювання, визначаються:
-розрахунком щомісячних платежів по відшкодуванню податку на землю, комунальних платежів, витрат на утримання будівлі, прилеглої території та інших витрат балансоутримувача;
- розрахунком щомісячних платежів за надані послуги балансоутримувача з технічного обслуговування внутрішніх інженерних мереж будівлі, прибирання прилеглої території, послуги сторожа, послуги з оформлення бухгалтерської та іншої документації стосовно оренди приміщення та його експлуатації.
Відповідно до п. 2.2.3, 2.2.7 договору орендар зобов'язується: не пізніше 23 числа поточного місяця отримати рахунки та не пізніше останнього робочого дня поточного місяця здійснювати оплату на рахунок балансоутримувача за санітарне обслуговування прилеглої території та допоміжних приміщень будівлі, технічне обслуговування будівлі відповідно до загальної площі приміщення, за ремонт відповідно до відновної вартості приміщення, за комунальні та інші послуги згідно з наданими рахунками; щомісячно проводити звіряння взаєморозрахунків за цим договором та оформляти відповідно акти звіряння.
З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору про відшкодування витрат № 387-К від 30.10.2020 року позивачем складено акти здачі-приймання виконаних робіт (надання послу) за період листопад 2021 року по грудень 2022 року на загальну суму 109668,53 грн, а саме:
- за послуги з ТО інженерних мереж та інші послуги:
за листопад 2021 року - актом від 30.11.2021 від на суму 7846,76 грн; за грудень 2021 року - актом від 31.12.2021 року на суму 8500,81 грн, за січень 2022 року - актом від 31.01.2022 року на суму 5352,55 грн, за лютий 2022 року - актом від 28.02.2022 року на суму 5507,44 грн, за березень 2022 року - актом від 31.03.2022 року на суму 5507,44 грн, за квітень 2022 року - актом від 30.04.2022 року на суму 8078,24 грн, за травень 2022 року - актом від 31.05.2022 року на суму 8078,24 грн, за червень 2022 року - актом від 30.06.2022 року на суму 8125,96 грн, за липень 2022 року - актом від 31.07.2022 року на суму 6240,95 грн, за серпень 2022 року - актом від 31.08.2022 року на суму 5957,48 грн, за вересень 2022 року - актом від 30.09.2022 року на суму 6586,30 грн, за жовтень 2022 року - актом від 31.10.2022 року на суму 79770 грн, за листопад 2022 року - актом від 30.11.2022 року на суму 2817,87 грн, за грудень 2022 року - актом від 31.12.2022 року на суму 6834,25 грн.
- за відшкодування витрат балансоутримувача на утримання нерухомого майна:
за грудень 2021 року - актом від 31.12.2021 року на суму 2060,57 грн, актом від 31.12.2021 року на суму 6364,29 грн (позивачем визнається часткова сплата заборгованості за цим актом на суму 1200,01 грн), за січень 2022 року - актом від 31.01.2022 року на суму 2828,16 грн, за лютий 2022 року - актом від 28.02.2022 року на суму 2794,28 грн, за березень 2022 року - актом від 31.03.2022 року на суму 88,86 грн, за квітень 2022 року - актом від 30.04.2022 року на суму 87,33 грн, за травень 2022 року - актом від 31.05.2022 року на суму 91,87 грн, за червень 2022 року - актом від 30.06.2022 року на суму 104,48 грн,за липень 2022 року - актом від 31.07.2022 року на суму 105,01 грн, за серпень 2022 року - актом від 31.08.2022 року на суму 19,71 грн, за вересень 2022 року - актом від 30.09.2022 року на суму 19,10 грн, за жовтень 2022 року - актом від 31.10.2022 року на суму 22,92 грн, за листопад 2022 року - актом від 30.11.2022 на суму 24,90 грн, за грудень 2022 року - актом від 31.12.2022 року на суму 30,18 грн.
Позивачем до матеріалів справи надані докази направлення на адресу відповідача актів звірки взаєморозрахунків за договором № 387-К від 30.10.2020, актів здачі-приймання виконаних робіт на оплату комунальних витрат та витрат підприємства-балансоутримувача на утримання орендованого майна, інших платежів (опис вкладення №6104608290372, а.с. 84).
Як встановлено судовою колегією, акти здачі-приймання виконаних робіт від 28.02.2022 були підписані з боку обох сторін. Інші акти здачі-приймання виконаних робіт (надання послуг) залишені відповідачем без погодження, підписання або ж надання вмотивованих відмов від їх отримання з боку ФОП Савченко М.Б.
Матеріали справи також не містять доказів звернення відповідача до орендодавця на виконання вимог п.2.2.2 договору № 387-К щодо отримання відповідних рахунків щомісячних платежів з орендної плати, а також проведення звіряння взаєморозрахунків наявності заборгованості у відповідності до п. 2.2.7 договору.
Таким чином, оскільки відповідач не надав доказів оплати вказаної суми заборгованості судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що обов'язки відповідача з компенсування позивачу витрат за договором про відшкодування витрат не припинились до моменту закінчення дії договору, і, відповідно, відповідач зобов'язаний здійснити відшкодовування позивачу витрат за послуги, зазначені в переліку робіт та послуг, пов'язаних з обслуговуванням та утриманням будівлі та прилеглої території в розмірі 109668,53 грн.
У зв'язку з цим суд першої інстанції правомірно задовольнив позовні вимоги про стягнення заборгованості з витрат на утримання орендованого приміщення в розмірі 109668,53 грн, а оскаржуване рішення суду в цій частині підлягає залишенню без змін.
З приводу посилань заявника апеляційної скарги на відсутність обізнаності відповідача про розгляд справи № 922/2307/23 судова колегія вказує про таке.
Як вбачається з матеріалів справи, ухвали суду першої інстанції від 06.06.2023 та від 29.06.2023 у справі № 922/3707/23, якими було визначено час та місце розгляду справи, були направлені судом рекомендованими листами з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача ФОП Савченко М.Б., зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: 61013,м.Харків, вул. Омська, 45.
Зазначена кореспонденція повернулась на адресу Господарського суду Харківської області без вручення адресату, зокрема, 23.06.2023 з відміткою пошти «адресат відсутній за вказаною адресою» (а.с. 95) та 09.08.2023 з відміткою пошти «за закінченням терміну зберігання» (а.с. 125).
Відповідно до частин третьої і сьомої статті 120 ГПК України, виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Порядок вручення судових рішень визначено у статті 242 ГПК України, за змістом частини 5 якої учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності в особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення, якщо така адреса відсутня.
Частиною одинадцятою статті 242 ГПК України передбачено, що у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Згідно з положеннями частини 6 статті 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення (пункт 3); день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду (пункт 4); день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси (пункт 5).
Порядок надання послуг поштового зв'язку, права та обов'язки операторів поштового зв'язку і користувачів послуг поштового зв'язку визначають Правила надання послуг поштового зв'язку, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 №270, і які регулюють відносини між ними.
Відповідно до пунктів 116, 117 Правил надання послуг поштового зв'язку, у разі неможливості вручення одержувачам поштові відправлення зберігаються об'єктом поштового зв'язку місця призначення протягом одного місяця з дня їх надходження.
Поштові відправлення повертаються об'єктом поштового зв'язку відправнику у разі, зокрема, з позначкою «відмова від отримання».
Враховуючи відсутність в матеріалах справи підтверджень наявності порушень оператором поштового зв'язку вимог Правил надання послуг поштового зв'язку, господарський суд вважає, що факт неотримання відповідачем поштової кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася до суду у зв'язку з її неотриманням адресатом, залежав від волевиявлення самого адресата, тобто мав суб'єктивний характер та є наслідком неотримання адресатом пошти під час доставки за вказаною адресою і незвернення самого одержувача кореспонденції до відділення пошти для отримання рекомендованого поштового відправлення.
Виходячи зі змісту статей 120, 242 ГПК України, пунктів 11, 17, 99, 116, 117 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 №270 (далі - Правила №270), у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною (наявність такої адреси в ЄДР прирівнюється до повідомлення такої адреси стороною), і судовий акт повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі (аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 17.11.2021 у справі №908/1724/19, від 14.08.2020 у справі №904/2584/19 та від 13.01.2020 у справі №910/22873/17).
Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17, постановах Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №913/879/17, від 21.05.2020 у справі №10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі №24/260-23/52-б, від 21.01.2021 у справі №910/16249/19, від 19.05.2021 у справі №910/16033/20, від 20.07.2021 у справі №916/1178/20).
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначав, що відсутнє порушення, якщо відповідач у цивільній справі відсутній, при цьому його не було знайдено за адресою, яку надали позивачі, а місце його перебування неможливо було встановити, незважаючи на зусилля національних органів влади, зокрема, розміщення оголошень у газетах та подання запитів до поліції (рішення у справі "Нун'єшДіаш проти Португалії" від 10.04.2003, заяви №69829/01, №2672/03).
Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 січня 2023 року у справі № 9901/278/21, ініціювавши судовий розгляд справи, позивач насамперед повинен активно використовувати визначені законом процесуальні права, здійснювати їх з метою, з якою такі права надано. Реалізація особою процесуальних прав невіддільна від виконання нею процесуального обов'язку щодо сприяння встановленню в судовому процесі дійсних обставин у справі з метою отримання правосудного судового рішення.
Відповідно до статті 9 Закону "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" (далі - Закон "Про державну реєстрацію") відомості до ЄДР про юридичну особу, в тому числі щодо її місця знаходження, вносяться відповідно до інформації, наданої самою юридичною особою.
Вказане дає підстави вважати, що така адреса є актуальною, та саме на особу, місцезнаходження якої визначено конкретною адресою, покладено обов'язок перевіряти надходження поштової кореспонденції.
Судова колегія також бере до уваги і те, що ухвала Господарського суду Харківської області від 06.06.2023, всі подальші ухвали та оскаржуване судове рішення були оприлюднені в Єдиному державному реєстрі судових рішень невідкладно.
Суд вважає за необхідне зазначити, що статтями 42, 43 ГПК України передбачено, що учасники справи мають право ознайомлюватися з матеріалами справи, робити з них витяги, копії, одержувати копії судових рішень; а також повинні добросовісно користуватися процесуальними правами.
Сторони мають цікавитися станом відомих їм судових проваджень.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (частина третя статті 13 ГПК України).
Згідно частини четвертої статті 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Вжиття заходів для прискорення процедури розгляду є обов'язком не тільки для держави, а й в осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватись від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Дослідивши матеріали справи, повно та всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд першої інстанції прийняв рішення у справі.
З урахуванням режиму воєнного стану та можливості повітряної тривоги в місті Харкові у Господарському суді Харківської області встановлено особливий режим роботи й запроваджено відповідні організаційні заходи. Відтак, враховуючи вищевказані обставини та факти, справу розглянуто у розумні строки за наявності належного повідомлення сторін про її розгляд.
Доводи скаржника про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.
Приписами ст.76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно із ст.78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів апеляційного суду зазначає, що судом першої інстанції в повному обсязі досліджені обставини, що мають значення для справи, а викладені в оскаржуваному рішенні висновки відповідають фактичним обставинам справи, у зв'язку з чим апеляційна скарга Фізичної особи-підприємця Савченко Максима Борисовича задоволенню не підлягає, а рішення Господарського суду Харківської області від 13.07.2023 у справі №922/2307/23 підлягає залишенню без змін.
З огляду на те, що апеляційна скарга залишається без задоволення, відповідно до ст. 129 ГПК України судовий збір за її подання покладається судом на скаржника.
Керуючись ст.ст. 129, 255, 269, 270, 271, 275, 276, 281 - 284 ГПК України, Східний апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Савченко Максима Борисовича залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Харківської області від 13.07.2023 у справі №922/2307/23 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.
Порядок і строки оскарження передбачені статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 02.02.2024.
Головуючий суддя В.В. Лакіза
Суддя Л.І. Бородіна
Суддя Л.М. Здоровко