Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 323
Іменем України
20.11.2007
Справа №2-21/11574.2-2007
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮБС», м. Сімферополь,
До відповідача Дочірнього підприємства «Торговий центр «ВАТ «Кримський содовий завод», м. Красноперекопськ
Третя особа Приватне підприємство «Діоніс», м. Красноперекопськ
про визнання недійсним договору
Суддя Господарського
Суду Автономної Республіки Крим
С.І. Чонгова
Представники:
Позивач Біда В.А., ліквідатор, паспорт ЕС 859589 від 17.11.1998 р.
Відповідач Пономарьов С.А., представник, д/п № 1 від 04.01.2007 р.;
Третя особа не з'явилась
Сутність спору: Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮБС», м. Сімферополь, звернулося до Господарського суду АРК із позовом до Дочірнього підприємства «Торговий центр «ВАТ «Кримський содовий завод», м. Красноперекопськ, у якому просить визнати недійсним договір уступки вимог б/н від 13 грудня 2002 року підписаний між ДП «Торгівельний центр» ВАТ «Кримський содовий завод» та Приватним підприємством «Діоніс». Крім того, просить стягнути з відповідача судові витрати, пов'язані з оплатою державного мита і витрати на інформаційне-технічне забезпечення судового процесу.
Рішенням господарського суду АР Крим від 06.03.2006 р. у справі № 2-1/3891-2006 позов ТОВ «ЮБС», м. Сімферополь, задоволений у повному обсязі, був визнаний недійсним договір уступки вимоги б/н від 13.12.2002 року, підписаний між ДП «Торговий центр» ВАТ «Кримський содовий завод» та ПП «Діоніс».
Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 09.06.2006 р. у справі № 2-1/3891-2006 апеляційна скарга Дочірнього підприємства «Торговий центр» ВАТ «Кримський содовий завод» залишена без задоволення, а рішення Господарського суду АР Крим від 06.03.2006 року у справі № 2-1/3891-2006 залишено без змін.
Постановою Вищого Господарського Суду України від 05.10.2006 р. у справі № 2-1/3891-2006 касаційна скарга Дочірнього підприємства «Торговий центр» ВАТ «Кримський содовий завод» задоволена, рішення Господарського суду АР Крим від 06.03.2006 р. та постанова Севастопольського апеляційного господарського суду від 09.06.2006 р. у справі № 2-1/3891-2006 скасовані, справа передана на новий розгляд до господарського суду АР Крим.
26 листопада 2006 р. позивачем до матеріалів справи було надано заяву про зміну предмету позову відповідно до статті 22 Господарського процесуального кодексу, згідно з якою сторони мають право до винесення рішення судом робити зміну підстав та предмету позову й просить розірвати договір уступки права вимоги від 13.12.2002 року і мотивує позовні вимоги тим, що у грудні 2005 року Ліквідатором були отримані висновки податкової міліції м. Сімферополь у відношенні діяльності ТОВ «ЮБС» у термін, який передував банкрутству позивача, враховуючи підписання договору уступки вимоги від 13.12.2002 року і було встановлено, що керівництво ТОВ «ЮБС» на момент підписання договору уступки вимог від 13.12.2002 року було неплатіжоспропожне. Тобто на час укладання договору уступки вимоги, позивач не мав змоги відповідати перед третьою особою по зобов'язанням своїм майном. Крім цього позивач вказував, що на час укладання угоди усе майно боржника знаходилося у заставі в КРФ АБ «Кредит банк (Україна)», що підтверджується відповіддю цієї установи № 3137 від 26.09.2005 року. Також позивач посилається на статті 651, 652 Цивільного кодексу України, якими передбачена можливість розірвання угоди за рішенням суду на вимогу однієї з сторін. Істотною обставиною є та, коли б вона була відома сторонам, то вони не уклали б договір.
18 грудня 2006 року відповідач представив суду відзив на позов, згідно якого проти позовних вимог позивача заперечує за мотивами, що відповідно до пункту 10 договору уступки права вимоги ДП «Торгівельний центр» ВАТ «Кримський содовий завод» не несе відповідальності перед новим кредитором ПП «Діоніс» за неможливість його виконання боржником ТОВ «ЮБС», м. Сімферополь. Також посилається на те, що ТОВ «ЮБС» не має право вимагати розірвання договору, або визнавати його недійсним, оскільки ТОВ «ЮБС» не є стороною у вказаному договорі. Відповідач вважає, що стан платоспроможності ТОВ «ЮБС» не має значення для укладення договору уступки права вимоги між ДП «Торгівельний цент» ВАТ «Кримський содовий завод» та ПП «Діоніс» і не може бути підставою для розірвання договору уступки вимоги або визнання його недійсним. Також відповідач вказує на те, що позивачем пропущений трирічний строк позовної давності для звернення до суду.
Рішенням господарського суду АР Крим від 08.02.2007 р. у справі № 2-13/3891.1-2006 позов ТОВ «ЮБС», м. Сімферополь, був задоволений у повному обсязі, був розірваний договір уступки вимоги б/н від 13.12.2002 року, підписаний між ДП «Торговий центр» ВАТ «Кримський содовий завод» та ПП «Діоніс».
Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 19.04.2007 р. у справі № 2-13/3891.1-2006 апеляційна скарга Дочірнього підприємства «Торговий центр» ВАТ «Кримський содовий завод» залишена без задоволення, а рішення Господарського суду АР Крим від 06.03.2006 року у справі № 2-13/3891.1-2006 залишено без змін.
Постановою Вищого Господарського Суду України від 02.09.2007 р. у справі № 2-13/3891.1-2006 касаційна скарга Дочірнього підприємства «Торговий центр» ВАТ «Кримський содовий завод» задоволена, рішення Господарського суду АР Крим від 08.02.2007 р. та постанова Севастопольського апеляційного господарського суду від 19.04.2007 р. у справі № 2-13/3891.1-2006 скасовані, справа передана на новий розгляд до господарського суду АР Крим.
Ухвалою Господарського суду АР Крим від 10 вересня 2007 р. справу № 2-21/11574.2-2007 була прийнята до провадження суддею Господарського суду АР Крим Чонговою С.І. та справу призначено до розгляду.
Представник позивача у судове засідання з'явився, позовні вимоги підтримав у повному обсязі та надав заяву про уточнення до позовної заяви, у якій просить розірвати договір уступки вимог б/н від 13 грудня 2002 року підписаний між ДП «Торгівельний Центр» ВАТ «Кримський содовий завод» та ПП «Діоніс».
Представник відповідача у судове засідання з'явився, проти позову заперечував та надав письмовий відзив на позовну заяву.
Представник третьої особи у судове засідання не з'явився, про день розгляду справи був повідомлений належним чином, про причини неявки суду не повідомив.
Суд вважає можливим розглянути справу у відсутність третьої особи, оскільки у матеріалах справи є достатньо документів для розгляду справи. Крім того, у третьої особи було достатньо часу для надання документів, необхідних за його думкою, для розгляду спору.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення та заперечення представників позивача, відповідача, суд, -
13 грудня 2002 року між Дочірнім підприємством «Торгівельний центр ВАТ «Кримський содовий завод» та Приватним підприємством «Діоніс» був укладений договір уступки вимоги
Відповідно до умов укладеного договору відповідач (кредитор за договором) передав, а Приватне підприємство «Діоніс» (новий кредитор за договором) прийняло право вимоги суми 461544,20 грн. за договором № 96 від 13 лютого 2001 року між кредитором та боржником, яким являється ТОВ «ЮБС».
За спірним договором Новий кредитор отримує право вимагати від Боржника належного виконання зобов'язань за оплатою за вищевказаним договором на суму 164544,20 грн.
Стаття 197 Цивільного кодексу України, який діяв у період укладення договору, визначає, що уступка вимоги кредитором іншій особі допускається, якщо вона не суперечить закону чи договору або коли вимога не пов'язана з особою кредитора. Не допускається уступка вимог про відшкодування майнової шкоди, викликаної ушкодженням здоров'я або заподіянням смерті. До набувача вимоги переходять права, що забезпечують виконання зобов'язання.
Якщо боржник не був повідомлений про уступку вимоги, що відбулася, то виконання зобов'язання первісному кредиторові визнається виконанням належному кредиторові (стаття 199 Цивільного кодексу України, який діяв у період укладення договору).
Відповідно до вимог частини 1 статті 516 Цивільного кодексу України, який діє з 01.01.2004 р., - заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Таким чином, законодавство, яке діяло на час укладення договору і на теперішній час не передбачає наявність згоди боржника на заміну кредитора у зобов'язані.
Крім того, підставою для розірвання договору за рішенням суду, згідно зі ст. ст. 651, 652 Цивільного кодексу України, є вимога однією із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною, або істотна зміна обставин, якими сторони керувались при укладені договору.
Позивач не є стороною за договором від 13 грудня 2002 року.
Зобов'язання щодо виконання договору про відступлення права вимагати виникають між первісним та новим кредиторами, зобов'язання боржника у цьому випадку регулюються частиною 2 статті 517 Цивільного кодексу України.
26 грудня 2002 року між Дочірнім підприємством «Торгівельний центр ВАТ «Кримський содовий завод» та ТОВ «ЮБС» був підписаний Акт звірки взаємних розрахунків, згідно з яким заборгованість ТОВ «ЮБС» перед Дочірнім підприємством «Торгівельний центр ВАТ «Кримський содовий завод» склала 461544,40 грн.
Сторони і третя особа не надали у матеріали справи текст договору № 96 від 13.02.2001 р. посилаючись на його втрату.
Таким чином, суд не має можливості дослідити факти, чи передбачено вказаним договором обов'язковість узгодження з боржником відступлення кредитором права вимагати.
Позивач не надав доказів порушення його прав укладенням договору кредиторами про відступлення права вимагати та не надав доказів, що він має бути стороною за спірним договором.
Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
У відповідності зі ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Виходячи з викладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача задоволенню не підлягають.
Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати з оплати державного мита та судові витрати, пов'язані з інформаційно-технічним забезпеченням судового процесу підлягають віднесенню на позивача.
У засіданні суду було оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Рішення оформлено та підписано відповідно до ст. 84 ГПК України 26 листопада 2007 р.
Враховуючи викладене, керуючись ст.. ст.. 197, 199, 516 Цивільного кодексу України, ст. ст. 75, 49, 82, 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
У задоволені позову відмовити.
Суддя Господарського суду
Автономної Республіки Крим Чонгова С.І.