01 лютого 2024 року справа № 580/5966/23
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кульчицького С.О., розглянувши в порядку письмового провадження в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
До Черкаського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач),якому позивач просить:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу середнього заробітку за весь час затримки розрахунку із грошового забезпечення з 26.06.2019 по 29.06.2023;
- зобов'язати відповідача виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні виходячи з його грошового забезпечення за останні два місяці, що передують звільненню, з 26.06.2019 до 29.06.2023 у сумі 204 074,58 грн;
- визнати протиправними дії відповідача щодо несвоєчасної виплати індексації грошового забезпечення позивачу;
- зобов'язати відповідача виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходу у зв'язку з несвоєчасною виплатою індексації грошового забезпечення відповідно до Порядку № 159 з січня 2016 року по день фактичного розрахунку.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що на день звільнення з військової служби йому не виплачено у повному обсязі належне грошове забезпечення, а остаточний розрахунок з ним з індексації грошового забезпечення на виконання рішення суду в справі № 580/4768/21 проведений лише 29.06.2023. Тому просив стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні та компенсацію втрати частини грошового забезпечення у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення.
Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 11.08.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
28.08.2023 відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому він просить суд у задоволенні позову відмовити. Вказує, що норми КЗпП України не розповсюджуються на спірні правовідносини, оскільки вони врегульовані нормами спеціального законодавства. Також наголошує ст. 117 КЗпП України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення за наслідками спору щодо остаточного розрахунку при звільненні. Позивач не звертався до керівництва військової частини з приводу незгоди із розміром виплат при звільненні. Тому підстави для застосування ст. 117 КЗпП України відсутні. Щодо компенсації втрати частини доходу у зв'язку з несвоєчасною виплатою індексації грошового забезпечення, відповідач зазначає, що індексація не є постійною складовою грошового забезпечення та не є доходом у розумінні Закону України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати”, а отже вказаний Закон до спірних правовідносин не застосовується.
Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд зазначає таке.
ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 26.06.2019 № 149 відповідно до підпункту «к» пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» позивача звільнено з військової служби у запас.
При звільненні позивача з військової служби у запас йому не виплачено індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 із застосуванням січня 2008 року як місяця, з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця).
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 06 січня 2022 року у справі № 580/4768/21 позов задоволено частково. Визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 із встановленням базового місяця - січень 2008 року та зобов'язано військову частину НОМЕР_1 провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 до 28.02.2018, застосувавши для обчислення індексації місяця підвищення (базового місяці) - січень 2008 року, з урахуванням виплачених сум. Визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період за період з 01.03.2018 до 26.06.2019 з урахуванням абзацу 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1078 від 17.07.2003, з урахуванням виплачених сум та зобов'язано військову частину НОМЕР_1 провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 26.06.2019 з урахуванням абзацу 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1078 від 17.07.2003, з урахуванням виплачених сум. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19.09.2022 у справі № 580/4768/21 апеляційні скарги ОСОБА_1 та військової частини НОМЕР_1 залишено без задоволення, а рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 06 січня 2022 року залишено без змін.
На виконання рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 06.01.2022 у справі № 580/4768/21, відповідачем 29.06.2023 проведено виплату позивачу в сумі 61 943,16 грн.
Вважаючи не обґрунтованою затримку у виплаті вказаних вище коштів, позивач звернувся в суд зі вказаним вище позовом.
Надаючи оцінку спірним обставинам, суд врахував ч. 2 ст. 19 Конституції України, якою встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 9 Закону України від 20.12.1991 № 2011-ХІІ “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” (далі - Закон № 2011-ХІІ) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Однак, вищенаведені норми спеціального законодавства не містять норми щодо порядку та відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби.
З цього приводу суд врахував правову позицію Верховного Суду у п. 27 постанови від 18.12.2018 (справа № 820/4619/16), що відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України підлягає врахуванню, згідно з якою за загальним правилом норми спеціального законодавства є пріоритетними перед нормами загальними. Тобто, норми Кодексу законів про працю України підлягають застосуванню у разі, коли нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.
Тому наявні підстави застосувати для спірних правовідносин норми КЗпП, а доводи відповідача що до спірних правовідносин такі норми не застосовуються суд вважає необґрунтованими.
Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП (у редакції до 19.07.2022) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Статтею 117 КЗпП (у редакції до 19.07.2022) встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Як встановлено судом, наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 26.06.2019 № 149 відповідно до підпункту «к» пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» позивача звільнено з військової служби у запас.
Натомість, за вирішенням спору до суду щодо належних йому під час звільнення виплат (індексації грошового забезпечення) позивач звернувся 08.07.2021 у справі № 580/4768/21.
Отже, спір у справі, що розглядається, стосується питання застосування частини другої статті 117 КЗпП України у випадку, якщо безпосередньо після звільнення між працівником і роботодавцем не виникло спору щодо належних звільненому працівникові сум.
Суд зазначає, що Верховний Суд уже викладав висновок щодо підстав для стягнення з роботодавця середнього заробітку відповідно до статті 117 КЗпП України у згаданому контексті.
Так, у постанові від 04 грудня 2019 року у справі № 825/742/16 Верховний Суд зазначив, що аналіз наведених положень свідчить про те, що підставою для виплати передбаченого статтею 117 КЗпП України відшкодування відповідно до частини 1 цієї статті є: нарахування сум належних працівникові при звільнені; відсутність спору щодо їх розміру; невиплата нарахованих сум в день звільнення.
Підставою для виплати передбаченого статтею 117 КЗпП України відшкодування відповідно до частини 2 цієї статті є: нарахування сум належних працівникові при звільнені; незгода працівника з нарахованими/ненарахованими сумами, що стало підставою для виникнення трудового спору, який вирішився на користь працівника.
Незгода працівника з розміром належних до виплати при звільненні сум повинна мати активні прояви шляхом звернення до роботодавця або безпосередньо до суду.
Це звернення повинно бути здійснене відразу після виплати цих сум чи ознайомленні з їхнім розміром або принаймні у достатньо стислі строки.
Такі дії будуть свідчити про наявність спору щодо розміру належних йому сум при звільненні.
У справі № 825/742/16 Верховний Суд з'ясував, що спір щодо невиплачених при звільненні сум між роботодавцем і працівником виник більш ніж через півтора роки після звільнення. З урахуванням викладеного Верховний Суд дійшов висновку, що у такому випадку підстави для застосування положень статті 117 КЗпП України відсутні.
Як встановлено судом у цій справі, позивач був звільнений з військової служби 26.06.2019, і безпосередньо після звільнення у нього не виникло зауважень щодо нарахованих і виплачених йому сум, а до суду він звернувся 08.07.2021.
Отже, у спір про належні позивачеві суми при звільненні виник через більш ніж 24 місяці після звільнення, у зв'язку з чим у спірних правовідносинах не настало передбачених у частині другій статті 117 КЗпП України умов для стягнення середнього заробітку.
Посилання позивача на висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, зазначених висновків не спростовує, адже вказана справа стосувалася інших аспектів застосування статті 117 КЗпП України, а саме: чи припиняється обов'язок роботодавця виплатити середній заробіток за затримку розрахунку після прийняття судом рішення про стягнення відповідних сум, належних працівнику при звільненні.
У справі № 821/1083/17 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, у зв'язку з чим відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.
Суд також зазначає, що у справі № 821/1083/17 позивачка за вирішенням трудового спору щодо неповного розрахунку звернулася у строк, що не перевищував двох місяців, тоді як у цій справі за вирішенням відповідного спору позивач звернувся більш ніж через 17 місяців.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про відсутність підстав покладення на відповідача обов'язку нарахувати та виплатити позивачу середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні на підставі положень статті 117 КЗпП України.
Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 28 листопада 2022 року у справі №3 80/693/20.
Тому суд вважає необґрунтованими позовні вимоги зобов'язати військову частину НОМЕР_1 виплатити позивачу його середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
Щодо позовної вимоги зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини грошового забезпечення у зв'язку з порушенням строків виплати індексації, суд зазначає таке.
Питання, пов'язані із здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати” (далі - Закон № 2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 159 від 21.02.2001 (далі - Порядок № 159).
Згідно зі статтями 1 та 2 Закону № 2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Отже, дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата).
Основною умовою для виплати громадянину компенсації, що передбачена статтею 2 Закону № 2050-ІІІ та Порядком № 159, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (у цій справі - пенсійним органом) добровільно чи на виконання судового рішення.
Згідно з пунктом 2 Порядку № 159, компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат).
Аналіз наведених нормативних актів дає підстави вважати, що основною умовою для виплати громадянину, передбаченої статтею 2 Закону № 2050-ІІІ та Порядком № 159, компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу не відповідає ознакам платежу, що має разовий характер, оскільки зумовлена порушенням строків сплати відповідачем пенсії, що носило триваючий характер. У зв'язку з цим виплата компенсації проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов'язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати. При цьому слід зазначити, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах від 18.11.2014 у справі № 21-518а14, від 11.07.2017 у справі № 21-2003а16, Верховним Судом у постановах від 20.02.2018 у справі № 522/5664/17, від 21.06.2018 у справі № 523/1124/17, від 03.07.2018 у справі № 521/940/17, від 05.10. 2018 у справі № 127/829/17, від 12.02.2019 у справі № 814/1428/18, від 08.08.2019 у справі № 638/19990/16-а.
Положення Закону № 2050-ІІІ пов'язують виплату компенсації втрати частини доходів з виплатою основної суми доходу.
Відповідно до ст. 4 Закону № 2050-ІІІ, виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Згідно з п. 3 Порядку № 159, компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру.
Отже, основними умовами для виплати суми компенсації є: 1) порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів та 2) виплата нарахованих доходів.
При цьому виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу.
Відтак, Закон № 2050-ІІІ пов'язує виплату компенсації втрати частини доходів з виплатою основної суми доходу.
Як встановлено судом, виплата коштів в сумі 61 943,16 грн на виконання рішення суду у справі № 580/4768/21 здійснена 29.06.2023.
Тому суд дійшов висновку про наявність права у позивача на одержання компенсації за втрату частини доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати складових грошового забезпечення (індексації).
Виходячи з меж, підстав та предмету позову, аналізу викладених положень законодавства, та оцінки наявних у матеріалах справи доказів у сукупності, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з вищевикладених підстав.
Під час вирішення питання про розподіл судових витрат, суд враховує наступне.
Відповідно до частини 1 статті 139 вказаного Кодексу при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Зважаючи на те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, то судові витрати зі сплати судового збору, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань відповідача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 2, 6, 14, 242-245, 255, 257-262, 295 КАС України, суд,
Адміністративний позов задовольнити частково.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) компенсацію втрати частини доходу у зв'язку з порушенням строку виплати індексації грошового забезпечення за період з січня 2016 року до 29.06.2023.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) понесені судові витрати зі сплати судового збору за звернення з позовною заявою до адміністративного суд в сумі 1073 (одна тисяча сімдесят три) гривні 60 копійок
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Копію рішення направити учасникам справи.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного його тексту.
Суддя Сергій КУЛЬЧИЦЬКИЙ