02 лютого 2024 року м. ПолтаваСправа №440/16862/23
Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Шевякова І.С. розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління державної міграційної служби України у Полтавській області в особі Шевченківського відділу у м. Полтава, Управління державної міграційної служби України у Полтавській області про зобов'язання вчинити певні дії.
Позовні вимоги:
змусити Шевченківський відділ у м. Полтава розробити та видати на ім'я ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт-книжечку зразка 1994 р. в зв'язку пошкодженням та втратою айді картки;
змусити відповідне ДМСУ: знищити персональні дані, які на момент отримання ними даної заяви, знаходяться в Єдиному державному демографічному реєстрі, у тому числі Унікальний номер запису в реєстрі, за яким закріплені мої персональні дані - на виконання вимог і положень Закону України "Про захист персональних даних", у встановленому законодавством порядку.
Під час розгляду справи суд
ОСОБА_1 (надалі також позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Управління державної міграційної служби України у Полтавській області в особі Шевченківського відділу у м. Полтава (далі також відповідач-1) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 20.11.2023 позовна заява залишено без руху.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 05.12.2023 позовна заява прийнята до розгляду, відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи; залучено до участі у справі в якості співвідповідача - Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області (далі також відповідач-2).
Аргументи учасників справи
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначав, що орган міграційної служби протиправно відмовляє йому у видачі паспорта громадянина України у формі паспортної книжечки замість втраченого. Наполягав на тому, що позбавлення ОСОБА_1 , як громадянина України, права вибору форми документа, що посвідчує особу власника і підтверджує громадянство України, є порушенням прав та охоронюваних законом інтересів останнього, а примушування до отримання паспорта у вигляді пластикової картки суперечить його внутрішньому волевиявленню, а отже є неправомірним втручанням в особисте життя з боку держави.
Стверджував, що дана справа за суттю спору повністю збігається з зразковою справою №806/3265/17 (Пз/9901/2/18) та про можливість врахування правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених за результатами розгляду зразкової справи.
26.12.2023 до суду надійшов спільний відзив на позовну заяву, у якому представник відповідачів просив суд відмовити у її задоволенні. Зазначав, що позивачем своє право щодо оформлення та отримання паспорта громадянина України у формі ID картки попередньо реалізовано у 2022 році. Зазначене свідчить, що станом на 2022 рік позивач не вбачав жодних перешкод щодо реалізації свого права на документування паспортом громадянина України у формі ID картки згідно приписів Закону України №5492-VІ та Порядку №302.
Позивачем не заперечується отримання паспорта громадянина України у формі ID картки. Зазначене підтверджено заявою-анкетою №7540050 від 17.03.2022 для внесення інформації до Єдиного державного демографічного реєстру.
Представник відповідачів зазначив, що оскільки в даному випадку обставини справи свідчать про бажання позивача здійснити обмін свого паспорта у формі пластикової картки ID на паспорт у формі книжечки, дана справа не відповідає ознакам типової справи, в зв'язку з чим відсутні підстави для застосування правових висновків Великої Палати Верховного Суду, які викладені в постанові від 19.09.2018 у зразковій справі №806/3265/17.
Також представник відповідачів зауважував, що заява від 08.09.2023 з оформлення паспорта громадянина України у формі книжечки, що подана ОСОБА_1 до органу міграційної служби, не відповідає додатку 1 до Тимчасового порядку оформлення видачі паспорта громадянина України, який затверджено наказом МВС України від 06.06.2019 №456 (далі - Тимчасовий порядок). ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського відділу із вимогою та не надав документів, передбачених Тимчасовим порядком для обміну паспорта у зв'язку із втратою документа.
Справу розглянуто судом за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі факти та відповідні до них правовідносини.
Обставини справи, встановлені судом
До Шевченківського відділу у м. Полтава 09.09.2023 електронною поштою надійшла вимога ОСОБА_1 від 08.09.2023 про вчинення певних дій, а саме: знищити його персональні дані, які містяться в ЄДДР, виготовити та видати на його ім'я "паспорт книжечку", а також проставити відмітку реєстрації місця проживання та прописки /а.с. 31-34/.
Зазначена заява розглянута відповідачем-1 відповідно до вимог Закону України "Про звернення громадян" та позивачу надана відповідь листом від 14.09.2023 № 5312-2315/5312-23, в якому ОСОБА_1 роз'яснено порядок надання адміністративної послуги з оформлення паспорта громадянина України.
Вважаючи відмову у знищенні персональних даних та видачі ОСОБА_1 паспорта громадянина України у формі книжечки протиправними, позивач звернувся суду з даним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Норми права, які підлягають застосуванню
Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Законом України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" від 20.11.2012 №5492-VI (далі - Закон №5492-VI), постановою Верховної Ради України "Про затвердження положень про паспорт громадянина України та про паспорт громадянина України для виїзду за кордон" від 26.06.1992 року №2503-ХІІ (далі - Положення №2503-ХІІ), постановою Кабміну України "Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України" від 25.03.2015 №302 (далі - Порядок №302).
Законом №5492-VI визначені правові та організаційні засади створення та функціонування Єдиного державного демографічного реєстру та видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, а також права та обов'язки осіб, на ім'я яких видані такі документи.
Згідно з частиною першою статті 1 Закону №5492-VI суспільні відносини, пов'язані із збиранням, накопиченням, захистом, зберіганням, обліком, використанням і поширенням інформації Єдиного державного демографічного реєстру (далі - Реєстр), оформленням, видачею, обміном, пересиланням, вилученням, поверненням державі, визнанням недійсними та знищенням передбачених цим Законом документів, регулюються Конституцією України, міжнародними договорами України, цим та іншими законами України, а також прийнятими на їх виконання нормативно-правовими актами у сферах, де використовуються відповідні документи, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи.
Відповідно до частини першої статті 4 Закону №5492-VI єдиний державний демографічний реєстр (Реєстр) - це електронна інформаційно-телекомунікаційна система, призначена для зберігання, захисту, обробки, використання і поширення визначеної цим Законом інформації про особу та про документи, що оформлюються із застосуванням засобів Реєстру, із забезпеченням дотримання гарантованих Конституцією України свободи пересування і вільного вибору місця проживання, заборони втручання в особисте та сімейне життя, інших прав і свобод людини та громадянина.
Реєстр та майнові права інтелектуальної власності на створені на замовлення уповноважених суб'єктів для функціонування Реєстру об'єкти інтелектуальної власності належать державі. Відчуження, передача чи інше використання, ніж визначено цим Законом, Реєстру, його структурних складових та майнових прав інтелектуальної власності забороняються.
Єдиний державний демографічний реєстр ведеться з метою ідентифікації особи для оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсними та знищення передбачених цим Законом документів. Єдиний державний демографічний реєстр у межах, визначених законодавством про свободу пересування та вільний вибір місця проживання, використовується також для обліку інформації про реєстрацію місця проживання чи місця перебування.
Згідно з частинами другою та третьою статті 4 Закону №5492-VI визначені цим Законом уповноважені суб'єкти для обліку даних ведуть відомчі інформаційні системи (далі - ВІС). Порядок ведення Реєстру та взаємодії між уповноваженими суб'єктами встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до частини першої статті 10 Закону №5492-VI внесення інформації до Реєстру здійснюється уповноваженими суб'єктами за зверненням заявника, на підставі інформації державних органів реєстрації актів цивільного стану, органів реєстрації фізичних осіб, а також інформації органів виконавчої влади, інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з дотриманням вимог Закону України "Про захист персональних даних".
У разі якщо інформація про особу вноситься до Реєстру вперше, проводиться ідентифікація особи, після завершення якої автоматично формується унікальний номер запису в Реєстрі та фіксуються час, дата та відомості про особу, яка оформила заяву-анкету (в електронній формі). Унікальний номер запису в Реєстрі є незмінним.
Документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру (далі - документи Реєстру), відповідно до їх функціонального призначення поділяються на документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, і документи, що посвідчують особу та підтверджують її спеціальний статус (частина перша статті 13 Закону №5492-VI).
Одним із документів Реєстру, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, зазначено паспорт громадянина України (підпункт "а" пункту 1 частини першої статті 13 Закону №5492-VI).
Частинами першою, другою статті 14 Закону №5492-VI встановлено, що форма кожного документа встановлюється цим Законом. Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета.
Згідно з частиною другою статті 15 Закону №5492-VI бланки документів, якщо інше не визначено цим Законом, виготовляються за єдиними зразками та технічними описами, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до частини першої статті 16 Закону №5492-VI оформлення, видача, обмін документів, їх пересилання, вилучення, повернення державі та знищення відбуваються в порядку, встановленому законодавством, якщо інше не передбачено цим Законом.
Частиною сьомою вказаної статті передбачено, що уповноважений суб'єкт, якщо інше не передбачено цим Законом, має право відмовити заявникові у видачі документа виключно у разі, якщо: 1) за видачею документа звернувся заявник, який не досяг шістнадцятирічного віку, або представник особи, який не має документально підтверджених повноважень на отримання документа; 2) заявник вже отримав документ такого типу, який є дійсним на день звернення (крім випадків, зазначених у частині сьомій цієї статті); 3) заявник не подав усіх визначених законодавством документів, необхідних для оформлення і видачі документа; 4) дані, отримані з бази даних розпорядника Реєстру, не підтверджують інформацію, надану заявником.
У рішенні про відмову у видачі документа, яке доводиться до відома заявника у порядку і строки, встановлені законодавством, мають зазначатися підстави для відмови. Особа має право звернутися до уповноваженого суб'єкта з повторною заявою у разі зміни або усунення обставин, через які їй було відмовлено у видачі документа.
Рішення про відмову у видачі документа може бути оскаржено особою в адміністративному порядку або до суду.
Згідно з частинами першою та другою статті 21 Закону №5492-VI паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України. Кожен громадянин України, який досяг чотирнадцятирічного віку, зобов'язаний отримати паспорт громадянина України. Оформлення, видача, обмін паспорта громадянина України, його пересилання, вилучення, повернення державі та знищення здійснюються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до частини четвертої статті 21 Закону №5492-VI паспорт громадянина України виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій.
Пунктом 2 Порядку №302 визначено, що паспорт виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій.
У разі втрати або викрадення паспорта особі замість втраченого або викраденого оформляється та видається новий паспорт (пункт 5 Порядку №302).
Висновки щодо правозастосування
Матеріалами справи підтверджується та обставина, що 30.03.2022 ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 , було видано паспорт громадянина України у формі ID картки, з терміном дії до 30.03.2032, та присвоєно позивачу унікальний номер запису (УНЗР) в Єдиному державному демографічному реєстрі 19850213-05918 /а.с. 39/. Цих обставин не заперечує й позивач.
Паспорт громадянина України був виданий позивачу на підставі особисто поданої заяви-анкети №7540050 від 17.03.2022, у якій останній надав згоду на внесення стосовно себе інформації до Єдиного державного демографічного реєстру /а.с. 38/.
Таким чином, позивачем було реалізовано своє право щодо оформлення та отримання паспорта громадянина України у формі ID картки.
Зазначене свідчить про те, що станом на 2022 рік ОСОБА_1 не вбачав жодних перешкод щодо реалізації свого права на документування паспортом громадянина України у формі ID картки згідно приписів Закону №5492-VI та Порядку №302.
Позивач у заяві відповідачу-1, а також у позові не зазначив, які саме внутрішні переконання спонукали ОСОБА_1 до отримання паспорта громадянина України у формі книжечки.
Разом з тим, посилаючись на правову позицію, викладену в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.08.2018 у зразковій справі №806/3265/17, позивач вказує на наявність у нього права на отримання паспорта громадянина України у формі книжечки та знищення його персональних даних.
Проте такі доводи позивача суд відхиляє.
Так, положенням пункту 21 частини першої статті 4 КАС України визначено, що типові адміністративні справи - адміністративні справи, відповідачем у яких є один і той самий суб'єкт владних повноважень (його відокремлені структурні підрозділи), спір у яких виник з аналогічних підстав, у відносинах, що регулюються одними нормами права, та у яких позивачами заявлено аналогічні вимоги.
Відповідно до пункту 22 частини першої статті 4 КАС України, зразкова адміністративна справа - типова адміністративна справа, прийнята до провадження Верховним Судом як судом першої інстанції для постановлення зразкового рішення.
При цьому, частиною третьою статті 291 КАС України визначено, що при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені за результатами розгляду зразкової справи.
Позивач стверджував, що дана справа є типовою щодо зразкової справи №806/3265/17, а тому правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2018, мають бути враховані при вирішенні спірних правовідносин.
Проте такі твердження позивача є помилковими, адже під час розгляду зразкової адміністративної справи №806/3265/17 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що ознаками цієї типової справи є:
а) позивач фізична особа, якій територіальним органом ДМС України відмовлено у видачі паспорту у формі книжечки, у відповідності до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ;
б) відповідач - територіальні органи ДМС України;
в) предмет спору вимоги щодо неправомірної відмови відповідача у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки у зв'язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних та зобов'язання відповідача видати позивачеві паспорт у формі книжечки, у відповідності до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ.
У даному ж випадку обставини справи свідчать про бажання позивача отримати паспорт у формі книжечки замість втраченого паспорта у формі пластикової картки ID. При цьому позивач раніше надавав свою згоду на обробку персональних даних.
Аналіз наведених обставин адміністративної справи №440/16862/23 дає можливість дійти беззаперечного висновку щодо відмінності обставин вказаної та зразкової адміністративної справи, та неможливості врахування правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2018.
Відтак, можливість отримання позивачем паспорта громадянина України у вигляді ID-картки жодним чином не порушує права позивача та не є втручанням у його приватне і сімейне життя.
На думку суду, відповідач-1 обґрунтовано вказав про те, що відсутні підстави для оформлення та видачі паспорта громадянина України відповідно до постанови Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХII. Водночас висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 19.09.2018 за результатами розгляду зразкової справи №806/3265/17 (Пз/9901/2/18), належить застосовувати в адміністративних справах щодо звернення осіб до суду з позовом до територіальних органів ДМС України з вимогами видати паспорт громадянина України у формі книжечки у зв'язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ.
Отже, дана справа не відповідає ознакам типової справи, в зв'язку з чим відсутні підстави для застосування правових висновків Великої Палати Верховного Суду, які викладені в постанові від 19.09.2018 у зразковій справі №806/3265/17.
На думку суду, особисте ініціювання позивачем процедури оформлення його паспортом громадянина України згідно приписів Закону №5492-VI та Порядку №302 має наслідком застосування норм саме вказаних правових актів, в тому числі, під час отримання паспорта громадянина України у формі ID картки в зв'язку з втратою попереднього.
Застосування положень постанови Верховної Ради України "Про затвердження положень про паспорт громадянина України та про паспорт громадянина України для виїзду за кордон" від 26.06.1992 №2503-ХІІ є належним у випадках, коли особа ще не надавала згоду на внесення її персональних даних до ЄДДР та збір і використання її персональних даних суперечить її релігійним переконанням.
Оскільки в обставинах справи, що розглядається, позивачу вже було видано паспорт громадянина України у формі ID картки та внесено за його згодою інформацію до ЄДДР, то правові підстави для видачі паспорта громадянина України у формі книжечки відсутні.
Більш того, звертаючись із вимогою від 08.09.2023 з оформлення паспорта громадянина України у формі книжечки, ОСОБА_1 не надав жодного документа згідно додатку 1 до Тимчасового порядку оформлення видачі паспорта громадянина України, який затверджено наказом МВС України від 06.06.2019 №456 для обміну паспорта у зв'язку із втратою документа, зокрема, заяви про втрату паспорта, фотокарток, документа про сплату державного мита.
Позивач не позбавлений права отримати у належній процедурі паспорт громадянина України у формі ID картки в зв'язку з втратою попереднього. Порушення внутрішніх переконань та захист персональних даних у цій справі суд не встановив.
Щодо вимоги позивача про знищення персональних даних, які знаходяться в Єдиному державному демографічному реєстрі, у тому числі Унікальний номер запису в реєстрі, за яким закріплені персональні дані, суд зазначає про таке.
Відповідно до пунктів 5-8 частини другої статті 8 Закону України "Про захист персональних даних" (далі - Закон №2297-VI) суб'єкт персональних даних має право: пред'являти вмотивовану вимогу володільцю персональних даних із запереченням проти обробки своїх персональних даних; пред'являти вмотивовану вимогу щодо зміни або знищення своїх персональних даних будь-яким володільцем та розпорядником персональних даних, якщо ці дані обробляються незаконно чи є недостовірними; на захист своїх персональних даних від незаконної обробки та випадкової втрати, знищення, пошкодження у зв'язку з умисним приховуванням, ненаданням чи несвоєчасним їх наданням, а також на захист від надання відомостей, що є недостовірними чи ганьблять честь, гідність та ділову репутацію фізичної особи; звертатися із скаргами на обробку своїх персональних даних до Уповноваженого або до суду.
Пунктом 2 частини другої статті 15 Закону №2297-VI передбачено, що персональні дані підлягають видаленню або знищенню у разі припинення правовідносин між суб'єктом персональних даних та володільцем чи розпорядником, якщо інше не передбачено законом.
Статтею 4 Закону №5492-VI визначено, що Єдиний державний демографічний реєстр - це електронна інформаційно-телекомунікаційна система, призначена для зберігання, захисту, обробки, використання і поширення визначеної цим Законом інформації про особу та про документи, що оформлюються із застосуванням засобів Реєстру, із забезпеченням дотримання гарантованих Конституцією України свободи пересування і вільного вибору місця проживання, заборони втручання в особисте та сімейне життя, інших прав і свобод людини та громадянина.
Статтею 10 Закону №5492-VI врегульовано порядок ведення Єдиного державного демографічного реєстру, відповідно до частини першої якої внесення інформації до Реєстру здійснюється уповноваженими суб'єктами за зверненням заявника, на підставі інформації державних органів реєстрації актів цивільного стану, органів реєстрації фізичних осіб, а також інформації органів виконавчої влади, інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з дотриманням вимог Закону України "Про захист персональних даних".
До документів, оформлення яких передбачається цим Законом зі застосуванням засобів Реєстру, належить, зокрема, паспорт громадянина України (пункт 1 частини першої статті 13 Закону).
У ході розгляду цієї справи суд встановив, що паспорт громадянина України у формі ID-картки, який був виданий позивачу, оформлений за допомогою засобів ЄДДР внаслідок волевиявлення останньої, тобто позивач надав згоду на обробку її персональних даних
Водночас Закон України №5492-VI "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" встановлює гарантії захисту і безпеки інформації Єдиного державного демографічного реєстру.
За твердженням позивача, суб'єкт персональних даних має право пред'являти вмотивовану вимогу щодо зміни або знищення своїх персональних даних будь-яким володільцем та розпорядником персональних даних, проте таке право виникає у володільця персональних даних виключно якщо ці дані обробляються незаконно чи є недостовірними.
Водночас, будь-яких доказів про незаконність чи недостовірність обробки персональних даних відповідачем позивач до суду не надав, отже правових підстав для вчинення дій щодо видалення/анулювання персональних даних немає.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 08.12.2022 у справі №380/6916/20, від21.12.2021 у справі №160/1/21.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 28.01.2020 у справі №260/99/19 зазначив, що законна і добровільна видача позивачу паспорта громадянина України у формі картки та внесення інформації щодо неї до Реєстру жодним чином не суперечить нормам Конституції України, Закону №2297-VI, а позивач фактично має право на поновлення або виправлення інформації, але ніяк не вилучення її, в зв'язку з релігійними переконаннями.
Організаційні засади створення і функціонування Єдиного державного демографічного реєстру, види персональних даних, які підлягають обробці засобами Реєстру і мета цієї обробки визначені на законодавчому рівні, оскільки сфера цих суспільних відносин, за статтею 92 Конституції України, є предметом винятково законодавчого регулювання.
Враховуючи вищевикладене та зважаючи на те, що інформація про позивача була отримана з дозволу останнього і без порушень вимог Закону №2297-VI, як і Закону №5492-VI та є достовірною, підстави для видалення УНЗР, а також даних щодо позивача з Реєстру - відсутні.
Верховний Суд у вищезгаданій постанові наголосив, що висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 19.09.2018 за результатами розгляду справи №806/3265/17 (Пз/9901/2/18), не можуть бути застосовані при розгляді справи щодо вилучення даних про особу з Реєстру з огляду на нетотожність предмета спору.
З врахуванням встановлених судом обставин справи та досліджених доказів, суд дійшов висновку про необґрунтованість та безпідставність позовних вимог ОСОБА_1 , з огляду на що у задоволенні адміністративного позову слід відмовити повністю.
Розподіл судових витрат
Оскільки суд відмовляє в задоволенні позову, то згідно з вимогами статті 139 КАС України судові витрати на користь позивача не стягуються.
Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,
Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до Управління державної міграційної служби України у Полтавській області в особі Шевченківського відділу у м.Полтава (вул. Героїв України, 30, м. Полтава), Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області (вул. Пушкіна, 63, м. Полтава, Полтавська область, 36039, код ЄДРПОУ 37829297) про зобов'язання вчинити дії.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя І.С. Шевяков