Справа № 420/30846/23
01 лютого 2024 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Вовченко O.A., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії, -
До Одеського окружного адміністративного суду 08.11.2023 надійшов позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 в якому позивач просить суд:
1. Визнати протиправним рішення відповідача № 6561 від 07.11.2023., яким ОСОБА_1 було відмовлено у праві звільнитися з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та скасувати його;
2. Зобов'язати відповідача звільнити ОСОБА_1 з військової служби.
Ухвалою від 14 листопада 2023 року прийнято до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 , відкрито провадження у адміністративній справі та визначено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що 21.10.2023 року за дорученням позивача адвокат Марченко В.В. подав до відповідача рапорт з додатками ОСОБА_1 про звільнення з військової служби через сімейні обставини у зв'язку з тим, що мати його дружини, тобто теща позивача ОСОБА_2 , за висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду. В заяві були посилання на припис 4-го абзацу підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», як на підставу для звільнення позивача. За результатами звернення на електрону адресу представника позивача надійшов лист № 6561 від 07.11.2023 року, в якому було відмовлено у задоволені рапорту позивача щодо звільнення позивача з військової служби. Рішення № 6561 від 07.11. 2023, не має конкретного обґрунтування та містить абстрактне посилання, що не вбачаються підстав для звільнення з військової служби за документами, долученими до рапорту ОСОБА_1 . Рішення є формальною відпискою, без зазначення чому медичний висновок лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я про потребу здійснення постійного догляду за матерію дружини позивача не взятий відповідачем до уваги. Також рішення є свавільним та протиправним, порушує законне право ОСОБА_1 на звільнення з військової служби на підставі 4- го абзацу підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу». Позивач вважає, що дискреційні повноваження в у рамках цього спору у відповідача відсутні, а тому суд вправі примусити відповідача звільнити позивача з військової служби.
Відповідач 21.11.2023 року подав до суду відзив на позовну заяву, де зазначено, що позовні вимоги є необґрунтованими, безпідставними, базуються на обставинах, що не відповідають дійсності, власних та помилкових судженнях позивача, а також усупереч законодавства України, у зв'язку із чим адміністративний позов не підлягає задоволенню. За приписами статті 65 Конституції України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону. На підставі Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні», введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року. Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №69/2022 «Про загальну мобілізацію» оголошено загальну мобілізацію. Строк дії воєнного стан та проведення мобілізації в Україні продовжено й наразі триває. Рапорт позивача від 21 жовтня 2023 року про звільнення з військової служби поданий командиру військової частини НОМЕР_1 із порушенням процедури. Рапорт військовослужбовця про звільнення зі служби подається по команді та вирішується в порядку підпорядкування, субординації. Зазначений рапорт від 21 жовтня 2023 року про звільнення з військової служби та долучені до рапорту документи по суті і в сукупності не підтверджують необхідність здійснення постійного догляду за хворою матір'ю дружини позивача зі сторони ОСОБА_1 . Таким чином, позовні вимоги щодо звільнення з військової служби ОСОБА_1 через необхідність здійснення постійного догляду за хворим членом сім'ї є безпідставними та необґрунтованими.
Вивчивши матеріали справи, ознайомившись з позовною заявою, відзивом, дослідивши обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення та перевіривши їх наданими з боку учасників справи доказами, суд встановив наступне.
Як зазначено представником позивача та не спростовується відповідачем ОСОБА_1 проходив службу у 2023 році у військовій частині НОМЕР_1 .
До суду не надано копію військового квитка ОСОБА_3 , а тому не вбачається за можливе встановити звання та посаду ОСОБА_1 у військовій частині НОМЕР_1 .
21.10.2023 року Марченком В.В. - представником позивача ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку надіслано на адресу Військової частини НОМЕР_1 :
- заяву адвоката в інтересах ОСОБА_1 щодо звільнення з військової служби та ордер адвоката Марченко В.В.;
- оптичний диск з оригіналом рапорту ОСОБА_1 про звільнення з військової служби командиру 2-ї стрілецької роти 2-го стрілецького батальйону в/ч НОМЕР_1 ;
- нотаріально засвідчену копію картки платника податків ОСОБА_1 ;
- нотаріально засвідчену копію картки платника податків ОСОБА_5 ;
- нотаріально засвідчену копію картки платника податків ОСОБА_2 ;
- нотаріально засвідчену копію паспорта ОСОБА_1 ;
- нотаріально засвідчену копію свідоцтва про народження ОСОБА_6 де матір'ю значиться ОСОБА_2 ;
- нотаріально засвідчена довідка ЛКК стосовно того що ОСОБА_2 потребує постійного догляду;
- нотаріально посвідчена копія свідоцтва про шлюб що підтверджує зміну прізвища ОСОБА_6 на ОСОБА_7 ;
- посвідчена адвокатом копія рапорту щодо звільнення з військової служби ОСОБА_1 (а.с. 8)
07.11.2023 року військовою частиною НОМЕР_1 ОСОБА_1 направлено лист № 6561 де зазначено: « 1. Заява адвоката Марченка В.В. та Ваш рапорт про звільнення з військової служби розглянуто у порядку Закону України «Про звернення громадян». 2. Встановлено, що не вбачається підстав для звільнення з військової служби за документами, долученими до Вашого рапорту. 3. У разі незгоди з прийнятими рішеннями Ви маєте право його оскаржити до посадової особи вищого рівня або до суду.» (а.с. 12 зв.).
Не погоджуючись з рішенням відповідача представником позивача подано до суду позовну заяву.
Вирішуючи дану адміністративну справу, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено в Законі України «Про військовий обов'язок і військову службу» № 2232-XII від 25.03.1992 року (далі Закон № 2232-XII).
Відповідно до ст. 1 Закону № 2232-XII, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України (ч.1). Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями (ч.2). Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку (ч.3).
У зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №69/2022 «Про загальну мобілізацію» оголошено загальну мобілізацію.
Строк дії воєнного стан та проведення мобілізації в Україні продовжено й наразі триває.
Прийняття на військову службу до Збройних Сил України, проходження військової служби та звільнення з військової служби визначені Законом № 2232-XII.
Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі Положення № 1153/2008).
Приписами п. 233 розділу XII Положення №1153/2008, передбачено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Дослідивши наданий до суду рапорт ОСОБА_1 від 21.10.2023 року (а.с. 7зворот), судом встановлено, що рапорт адресований по команді: командиру другої стрілецької роти другого стрілецького батальйону в/ч НОМЕР_1 ; також в рапорті зазначено підстави звільнення з військової служби: «параграф 4 підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Проте в рапорті позивача від 21.10.2023 року не зазначено: думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю та районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
В статті 26 Закону № 2232-XII визначені підстави звільнення з військової служби.
Так в абзаці 4 п.п. «г» п.2 ч.4 ст. 26 Закону № 2232-XII зазначено, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: під час дії воєнного стану: через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
В свою чергу, постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу» від 12.06.2013 № 413 передбачено, що військовослужбовці, крім військовослужбовців строкової військової служби, та особи рядового і начальницького складу на їх прохання можуть бути звільнені з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу через такі сімейні обставини та інші поважні причини: необхідність постійного стороннього догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії для осіб віком понад 18 років чи лікарсько-консультативної комісії для осіб до 18 років.
При цьому, обов'язок повнолітніх дітей піклуватися про своїх непрацездатних батьків закріплено в статті 51 Конституції України.
Згідно з ч. 2 ст. 51 Конституції України повнолітні діти зобов'язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків.
Положеннями ч. ч. 1-4 ст. 15 Сімейного кодексу України встановлено, що сімейні обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.
Якщо особа визнана недієздатною, її сімейний обов'язок особистого немайнового характеру припиняється у зв'язку з неможливістю його виконання.
Майновий обов'язок недієздатної особи за її рахунок виконує опікун.
Якщо в результаті психічного розладу, тяжкої хвороби або іншої поважної причини особа не може виконувати сімейного обов'язку, вона не вважається такою, що ухиляється від його виконання.
Невиконання або ухилення від виконання сімейного обов'язку може бути підставою для застосування наслідків, встановлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.
Згідно з ч. ст. 202 Сімейного кодексу України повнолітні дочка, син зобов'язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.
Суд зазначає, що обов'язок повнолітніх дітей утримувати батьків виникає на підставі сукупності певних умов, а саме: походження дитини від матері, батька (кровне споріднення) або наявність між ними інших юридично значущих зв'язків (зокрема, усиновлення); непрацездатність матері, батька (тобто вони є особами, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» або особами з інвалідністю»); потреба матері, батька в матеріальній допомозі.
Стаття 203 Сімейного кодексу України встановлює обов'язок дочки, сина брати участь у додаткових витратах на батьків.
Так, відповідно до частини першої вказаної статті, дочка, син крім сплати аліментів зобов'язані брати участь у додаткових витратах на батьків, викликаних тяжкою хворобою, інвалідністю або немічністю.
Відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», непрацездатними особами, зокрема, є особи, які досягли встановленого законом пенсійного віку або визнані інвалідами.
Відповідно до ст. 47 Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні», діти зобов'язані піклуватися про батьків похилого віку, подавати їм допомогу і підтримку, в разі необхідності здійснювати догляд за ними.
З дітей, які ухиляються від виконання цих обов'язків, на підставі судового рішення утримуються аліменти у розмірі, передбаченому на аліментні виплати батьків дітям.
У випадках, коли батьки похилого віку знаходяться на державному утриманні в будинках-інтернатах, пансіонатах або в інших установах, аліментні виплати на їх догляд сплачуються цим установам.
Системний аналіз вищевказаних положень свідчить про те, що застосування абзацу 4 підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», як підстави звільнення з військової служби під час воєнного стану у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), можливий у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд.
З досліджених матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_2 , має доньку ОСОБА_8 , що підтверджено, свідоцтвом про народження (а.с. 22), Отже згідно приписів чинного законодавства ОСОБА_5 повинна піклуватися про свою матір ОСОБА_2 .
Представник позивача направивши рапорт про звільнення ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , на підтвердження обґрунтованості підстави звільнення позивача за абзацу 4 підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», надав висновок ЛКК № 295 Комунального некомерційного підприємства Любашівська багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування Любашівської селищної ради від 16.10.2023 року, яка видана ОСОБА_2 , адреса с. Троїцке; діагноз основний: Психоорганічний синдром з параноїчними включеннями; супутні захворювання артроз ДОА обох колінних суглобів, кардіосклероз; висновок: потребує постійного стороннього догляду та нездатна до самообслуговування, хронічно хвора (а.с. 22 зворот).
Також були надані засвідчені копії паспортів, картки фізичних осіб - платників податків: позивача, його дружини та ОСОБА_2 (матері дружини), копію свідоцтва про народження ОСОБА_6 (дружина позивача) та копію свідоцтва про укладення шлюбу. З зазначених документів вбачається, що ОСОБА_2 є тещею позивача.
Відповідач розглянувши документи, що були долучені до рапорту у відповіді від 09.11.2023 року №6562, зазначив, « 2. Встановлено, що не вбачаються підстави для звільнення з військової служби за документами, долученими до Вашого рапорту.»
Надаючи правову оцінку висновку ЛКК № 295 Комунального некомерційного підприємства Любашівська багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування Любашівської селищної ради від 16.10.2023 року, судом встановлено наступне.
Відповідно до Порядку організації експертизи тимчасової втрати працездатності, затвердженого Наказом МОЗ України від 09.04.2008 № 189 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров'я України від 01 червня 2021 року № 1066), лікарсько-консультативна комісія: видає документи, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи, відповідно до вимог пункту 4 розділу IV цього Порядку; здійснює направлення хворих на огляд та обстеження до МСЕК для встановлення інвалідності; надає до МСЕК документи хворого, направленого на огляд та обстеження; вживає заходів щодо перевірки та усунення недоліків у суб'єкта господарювання, що були виявлені за результатом перевірки уповноваженими лікарями, перелік яких затверджується правлінням Пенсійного фонду України, обґрунтованості медичних висновків про тимчасову непрацездатність (у разі звернення керівника суб'єкта господарювання) (п.3 розділу ІІІ). ЛКК видає такі документи, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи: форму рішення для встановлення причинно-наслідкового зв'язку захворювання з умовами праці відповідно до вимог, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17 квітня 2019 року № 337 «Про затвердження Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві»; висновки або рекомендації щодо догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі, коли дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний),- до досягнення дитиною 16-річного віку (п.4 розділу IV).
Постановою Кабінету Міністрів України від 21 листопада 2013 р. № 917 затверджено «Положення про лікарсько-консультативну комісію».
Зазначене Положення визначає механізм проведення медико-соціальної експертизи хворих, що не досягли повноліття, і потерпілих від нещасного випадку на виробництві дітей віком від 15 до 18 років, дітей з інвалідністю (далі - діти) з метою встановлення ступеня обмеження життєдіяльності під час взаємодії із зовнішнім середовищем та часу настання інвалідності.
Відповідно до Інструкції про порядок надання висновку лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я України від 31.07.2013 № 667, висновок лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу (далі - висновок ЛКК) видається лікарською консультативною комісією (далі - ЛКК) закладу охорони здоров'я за місцем проживання чи реєстрації особи з інвалідністю (п.1). Підставою для надання висновку ЛКК закладу охорони здоров'я щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I групи внаслідок психічного розладу є встановлення медико-соціальною експертною комісією І групи інвалідності внаслідок психічного розладу. Обмеження життєдіяльності повинні бути зумовлені психічним розладом (п.4). Підставою для надання висновку ЛКК закладу охорони здоров'я щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю IІ групи внаслідок психічного розладу є постійна (упродовж не менше місяця) наявність в особи з інвалідністю одного з перелічених видів обмеження життєдіяльності: обмеження самообслуговування - здатність до самообслуговування за допомогою інших осіб та нездатність до самообслуговування з використанням допоміжних засобів; обмеження здатності до самостійного пересування - здатність до самостійного пересування за допомогою інших осіб та нездатність до самостійного пересування з використанням допоміжних засобів; обмеження здатності до орієнтації - здатність до орієнтації в часі і просторі за допомогою інших осіб; обмеження здатності до спілкування - здатність до спілкування за допомогою інших осіб та нездатність до спілкування з використанням допоміжних засобів; обмеження здатності контролювати свою поведінку - здатність частково чи повністю контролювати свою поведінку тільки за допомогою інших осіб. Обмеження життєдіяльності повинні бути зумовлені психічним розладом (п. 5). Особам з інвалідністю I групи висновок ЛКК видається на строк встановлення їм інвалідності. Особам з інвалідністю II групи висновок ЛКК видається строком не більше ніж до завершення строку встановлення їм інвалідності, але не менше ніж на 6 місяців, а у разі якщо за особою з інвалідністю II групи догляд здійснюється непрацюючим пенсіонером (особою з інвалідністю), висновок ЛКК видається строком не менше ніж на 12 місяців (п. 6).
До суду не надані належні та допустимі докази, що ОСОБА_2 є особою з інвалідністю, а тому ЛКК Комунального некомерційного підприємства Любашівська багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування Любашівської селищної ради не є уповноваженим органом на видачу довідок щодо обмеження самообслуговування громадян та необхідності постійного стороннього догляду.
З приводу висновку лікарсько-консультативної комісії № 295 від 16.10.2023 року, суд зазначає, що проаналізувавши вище вказані приписи чинного законодавства, висновок не може підтверджувати необхідності здійснення постійного стороннього догляду за хворою матір'ю дружини, оскільки стосовно підтвердження цього факту уповноваженим органом є інша установа.
Долучений позивачем до рапорту про звільнення з військової служби висновок ЛКК, не може бути визнаний документом, передбаченим чинним законодавством, на підставі якого позивач підлягає звільненню з військової служби, оскільки висновок, виданий такою комісією, може підтверджувати відповідні обставини лише стосовно особи, яка не досягла 18 років або є особою з інвалідністю І чи II групи.
Процедуру проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю (далі - особи, що звертаються для встановлення інвалідності) з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації визначено Положенням про медико-соціальну експертизу, яке затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 № 1317 (далі - Положення № 1317).
Згідно з п. 3 Положення № 1317 медико-соціальна експертиза проводиться особам, що звертаються для встановлення інвалідності, за направленням лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності відомостей, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.
Пунктом 17 Положення № 1317 визначено, що медико-соціальна експертиза проводиться після повного медичного обстеження, проведення необхідних досліджень, оцінювання соціальних потреб особи з інвалідністю, визначення клініко-функціонального діагнозу, професійного, трудового прогнозу, одержання результатів відповідного лікування, реабілітації за наявності даних, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.
Абзацами 2 та 4 п.п. 1 п. 11 Положення № 1317 визначено, що міські, міжрайонні, районні комісії визначають:
- ступінь обмеження життєдіяльності осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі, реабілітації, реабілітаційний потенціал, групу інвалідності, причину і час її настання, професію, з якою пов'язане ушкодження здоров'я, а також ступінь втрати професійної працездатності (у відсотках) працівників, які одержали ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням ними трудових обов'язків;
- потребу осіб з інвалідністю, потерпілих від нещасного випадку на виробництві, із стійкою втратою працездатності у медичній та соціальній допомозі, в тому числі у додатковому харчуванні, ліках, спеціальному медичному, постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі, побутовому обслуговуванні, протезуванні, санаторно-курортному лікуванні, придбанні спеціальних засобів пересування;
Таким чином, необхідність здійснення постійного стороннього догляду за особами з інвалідністю, що досягли повноліття підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії.
Позивач до рапорту від 21.10.2023 не долучив висновок медико-соціальної експертної комісії, який би підтверджував необхідність здійснення постійного догляду за його тещею, що також свідчить про відсутність підстав для звільнення його з військової служби.
Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Беручи до уваги наведене, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, виходячи з наведених висновків в цілому, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
Відповідно до приписів положень статті 139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 6, 8, 9, 14, 22, 139, 241, 242-246, 250, 255, 262, 295, КАС України, суд
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним рішення № 6561 від 07.11.2023, яким ОСОБА_1 відмовлено у праві звільнитися з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та скасування його, зобов'язання відповідача звільнити ОСОБА_1 з військової служби - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Учасники справи:
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 );
Відповідач: військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ).
Суддя О.А. Вовченко