Справа № 420/29830/23
01 лютого 2024 року Одеський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Радчука А.А.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022, код ЄДРПОУ 14099344), Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (вул. Канатна, 83, м. Одеса, 65012, код ЄДРПОУ 20987385) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -
До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, у якій позивач просить суд:
визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо неврахування ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ) до страхового стажу періоду роботи з 17.01.1993 р. по 18.01.1994 р. та з 25.01.1994 р. по 20.11.2002 р., з 01.06.2005 р. по 30.06.2005 р. та з 01.11.2021 р. по 30.11.2021 р.;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ) до страхового стажу період роботи з 17.01.1993 р. по 18.01.1994 р., з 25.01.1994р. по 20.11.2002 р., з 01.06.2004 р. по 31.10.2004 р., з 01.06.2005 р. по 30.06.2005 р. та з 01.11.2021 р. по 30.11.2021 р. та перерахувати ОСОБА_1 розмір пенсії починаючи з дати призначення пенсії - 02.10.2023 року;
стягнути з Відповідачів на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 1073,60 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що з 02.10.2023 року позивачу - ОСОБА_1 призначено пенсію відповідно до ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Проте, у подальшому після призначення пенсії позивач дізнався, що йому до страхового стажу ГУ ПФУ в Харківській області було зараховано не всі періоди робити, а саме з 17.01.1993 р. по 18.01.1994 р., з 25.01.1994 р. по 20.11.2002 р., з 01.06.2004 р. по 31.10.2004 р., з 01.06.2005 р. по 30.06.2005 р. та з 01.11.2021 р. по 30.11.2021 р.
З метою відновлення порушеного права на отримання пенсії належного розміру, представник позивача звернувся до ГУ ПФУ в Одеській області із адвокатським запитом, у якому просив повідомити про причини незарахування до страхового стажу періодів роботи з 17.01.1993 р. по 18.01.1994 р. та з 25.01.1994 р. по 20.11.2002 р. Листом ГУ ПФУ в Одеській області від 20.10.2023 р. № 1500-0306-8/148631 позивачу повідомило про те, пенсія призначена за екстериторіальним принципом ГУ ПФУ в Харківській області, а причини незарахування відповідних періодів роботи такі: з 17.01.1993 р. по 18.01.1994 р., оскільки Позивач працював в Росії; з 25.01.1994 р. по 20.11.2002 р., оскільки назва організації дописана, наявні виправлення в даті звільнення та відсутні дані в індивідуальних відомостях про застраховану особу.
Крім того, позивач провів зіставлення записів в трудовій книжці ОСОБА_1 із розрахунком стажу, використаним відповідачем для призначення пенсії, та встановив, що до страхового стажу також не було враховано наступні періоди роботи: з 01.06.2004 р. по 31.10.2004 р., з 01.06.2005 р. по 30.06.2005 р., з 01.11.2021 р. по 30.11.2021 р.
Вважаючи протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо неврахування до страхового стажу періодів роботи з 17.01.1993 р. по 18.01.1994 р. та з 25.01.1994 р. по 20.11.2002 р., з 01.06.2005 р. по 30.06.2005 р. та з 01.11.2021 р. по 30.11.2021 р., позивач звернувся до суду з даним позовом.
У своїх доводах позивач посилається на те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Згідно записів у трудовій книжці № 22 та № 23 Позивач у період з 17.01.1993 р. по 18.01.1994 р. працював в «Вуктильському лінійному виробничому управлінні магістральних газопроводів «Севергазпром» («Вуктыльское линейное производственное управление магистральных газопроводов «Севергазпром» - мовою оригіналу). Вказане підприємство територіально знаходилося на території РФ. Позивач зазначає, що у зв'язку зі збройною агресією РФ проти України, не має можливості подати відповідні запити до підприємства або архіву для отримання підтверджуючих довідок. Водночас, позивач стверджує, що трудова книжка заповнена відповідно до вимог Інструкції № 58 та містить необхідні записи, які дають можливість встановити дату прийняття та звільнення з роботи.
Також щодо трудового стажу за період з 17.01.1993 р. по 18.01.1994 р., набутого в РФ, позивач зазначив, що на момент набуття ним трудового стажу в РФ була чинною та діяла Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, тому трудовий стаж за період з 17.01.1993 р. по 18.01.1994 р. на території РФ підлягає зарахуванню до страхового стажу.
Згідно записів у трудовій книжці № 24 та № 25 Позивач у період з 25.01.1994 р. по 20.11.2002 р. працював в науково-виробничому південному центрі «Еліта». У даті звільнення відсутні виправлення, втім під графою « 20.11.2002» зазначено « 25.09.08». Позивач зазначає, що дата звільнення 20.11.2002 р. співпадає із датою наказу про звільнення № 67-К. При цьому, в записі про прийнятті на роботу відсутнє дописування назви організації, про що помилково було зазначено пенсійним органом у відповіді на адвокатський запит.
Позивач зазначає, що надати додаткові документи, які підтверджують період роботи в науково-виробничому південному центрі «Еліта» з 25.01.1994 р. по 20.11.2002 р. не має можливості, оскільки до трудового архіву Татарбунарської міської ради не надходили на зберігання документи з кадрових питань підприємства. Позивач наполягає, що його вини у цьому не має; а недоліки записів у трудовій книжці не можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Згідно записів у трудовій книжці № 26 та № 27 Позивач у період з 20.11.2002 р. по 14.11.2006 р. безперервно працював в ПАТ «Одеснафтопродукт». Втім, до страхового стажу було зараховано лише наступні періоди: з 20.11.2002 р. по 31.05.2004 р., з 01.11.2004 по 31.05.2005 р. та з 01.07.2005 р. по 14.11.2006 р., що свідчить про часткове зарахування періодів роботи в ПАТ «Одеснафтопродукт».
Згідно записів у трудовій книжці № 30 Позивач починаючи з 01.05.2010 р. по сьогоднішній день працює в ПАТ «Одеснафтопродукт». Втім, до страхового стажу було зараховано лише наступні періоди: з 01.05.2010 р. по 31.10.2021 р., з 01.12.2021 по 31.12.2021 р. та з 01.11.2022 р. по 30.06.2023 р., що свідчить про часткове зарахування періодів роботи в ПАТ «Одеснафтопродукт».
Щодо не зарахування вказаних періодів у позові зазначено, що позивач не повинен відповідати за неналежне виконання роботодавцем - страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків чи подачі звітності, а отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам чи не подання звітності не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періодів роботи з 01.06.2004 р. по 31.10.2004 р., з 01.06.2005 р. по 30.06.2005 р., та з 01.11.2021 р. по 30.11.2021 р.
Ухвалою суду від 06.11.2023 року позовну заяву залишено без руху, а позивачу надано десятиденний строк на усунення недоліків.
17.11.2023 року від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків разом з уточненою позовною заявою, якою недоліки позовної заяви було усунуто шляхом зазначення відомостей про наявність у представника позивача електронного кабінету, а також шляхом надання до суду доказів на підтвердження обставин, зазначених у позовній заяві.
Ухвалою суду від 04.12.2023 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами в порядку ч. 5 ст. 262 КАС України.
25.12.2023 року до суду надійшов відзив на позовну заяву від Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області
Відповідно до відзиву, відповідач проти задоволення позову заперечує.
У відзиві зазначено, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області позивачу призначено пенсію за віком з 02.10.2023 року відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відповідач вказує, що за доданими документами до страхового стажу не зараховано наступні періоди:
- період роботи на території росії з 17.01.1993 по 18.01.1994 року згідно з трудовою книжкою серії НОМЕР_2 . Оскільки з 01.01.2023 року російська федерація припиняє участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року, до страхового стажу зараховуються періоди роботи (служби) на території РРФСР по 31.12.1991 року.
- період роботи з 25.01.1994 по 20.11.2002 року згідно з трудовою книжкою серії НОМЕР_2 , оскільки назва підприємства дописана іншими чорнилами та наявне виправлення в даті звільнення, яке не завірене належним чином, що є порушенням Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників № 58 від 29.07.1993 року. До того ж, інформація про сплату страхових внесків за період з 01.01.1998 по 20.11.2002 року у відомостях, що містяться в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, відсутня. Страховий стаж після 01.01.2004 року обчислюється на підставі даних про сплату страхових внесків, що містяться в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.
- періоди роботи з 01.06.2004 по 31.10.2004, з 01.06.2005 по 30.06.2005, з 01.11.2021 по 30.11.2021 року не зараховані, оскільки відповідно до відомостей, що містяться в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, інформація про сплату страхових внесків за ці періоди відсутня.
При цьому позивач зауважив, що Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області не приймало участі у розгляді заяви ОСОБА_1 , а пенсія призначена за екстериторіальним принципом Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області.
28.12.2023 року до суду надійшов відзив на позовну заяву від Головного управління Пенсійного фонду України у Харківській області
Відповідно до відзиву, відповідач проти задоволення позову заперечує. Зазначає, що 02.10.2023 ОСОБА_1 призначено пенсію за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”. Страховий стаж Позивача склав 30 років 09 місяці 12 днів.
Щодо незарахування періоду, набутого на території російської федерації, відповідач зазначив, що період роботи з 17.01.1993 по 18.01.1994 не зараховано до страхового стажу, згідно трудової книжки серії НОМЕР_2 , оскільки з 01 січня 2023 року російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року.
Щодо незарахування періоду роботи з 01.06.2004 по 31.10.2004, з 01.06.2005 по 30.06.2005, з 01.11.2021 по 30.11.2021, відповідач зазначив, що ці періоди не зараховані до страхового стажу Позивача, оскільки відсутні відомості за даними персоніфікованого обліку про сплату страхових внесків.
Щодо незарахування періоду роботи з 25.01.1994 по 20.11.2002 відповідач зазначив, що за доданими до заяви про призначення пенсії документами до страхового стажу Позивача не зараховано період роботи згідно трудової книжки серії НОМЕР_2 з 25.01.1994 по 20.11.2002, оскільки назва підприємства дописана іншими чорнилами та наявне виправлення в даті звільнення, яке не завірене належним чином.
Крім того відповідач зазначив, що позовні вимоги про зарахування стажу для призначення/перерахунку пенсії за віком є втручанням в дискреційні повноваження Пенсійного фонду та виходить за межі завдань адміністративного судочинства, відтак вимоги щодо зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу період роботи з 17.01.1993 по 18.01.1994, з 25.01.1994 по 20.11.2002, з 01.06.2004 по 31.10.2004, з 01.06.2005 по 30.06.2005 та з 01.11.2021 по 30.11.2021 та перерахувати ОСОБА_1 розмір пенсії починаючи з 02.10.2023 року, - незаконні, безпідставні, а отже не підлягають задоволенню.
Інші заяви по суті справи учасниками справи не надавались.
З урахуванням вищенаведеного, суд вирішує справу за наявними у ній матеріалами в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження.
Дослідивши матеріали адміністративної справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується адміністративний позов, судом встановлено наступне.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся до територіального відділу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області із заявою від 14.09.2023 року, зареєстрована за №6802, про призначення пенсії за віком відповідно Закону України від 09.07.2003 № 1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (надалі - Закон №1058) (а.с. 72).
Відповідно до п. 1.1 розд. 1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України 07.07.2014 № 13-1), заява про призначення, перерахунок, поновлення пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший (Заява про призначення/перерахунок пенсії - додаток 1) подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію).
Згідно з пунктом 4.2 розділу IV Порядку, після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
За принципом екстериторіальності заяву позивача про призначення пенсії розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області №155250023331 від 21.09.2023 року призначено ОСОБА_1 пенсію за віком з 02.10.2023 року, враховуючи страховий стаж 30 років 9 місяців 12 днів (а.с. 74, 115).
Згідно розрахунку стажу (а.с. 75, 115 зворот. стор.), до страхового стажу позивача зараховані періоди:
з 01.09.1980 по 26.04.1983 рр.;
з 27.04.1983 по 20.04.1985 рр.;
з 26.08.1985 по 30.04.1986 рр.;
з 21.05.1986 по 03.12.1986 рр.;
з 04.12.1986 по 15.10.1989 рр.;
з 16.10.1989 по 12.10.1990 рр.;
з 25.10.1990 по 02.12.1992 рр.;
з 20.11.2002 по 31.12.2003 рр.;
з 01.01.2004 по 31.05.2004 рр.;
з 01.11.2004 по 31.05.2005 рр.;
з 01.07.2005 по 14.11.2006 рр.;
з 15.11.2006 по 30.04.2010 рр.;
з 01.05.2010 по 31.10.2021 рр.;
з 01.12.2021 по 31.12.2021 рр.;
з 01.11.2022 по 30.06.2023 рр.
Відповідно, до страхового стажу не зараховано періоди робити, а саме з 17.01.1993 р. по 18.01.1994 р. та з 25.01.1994 р. по 20.11.2002 р., а також з 01.06.2004 р. по 31.10.2004 р., з 01.06.2005 р. по 30.06.2005 р. та з 01.11.2021 р. по 30.11.2021 р.
13.10.2023 р. представник позивача звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області із адвокатським запитом, у якому просив повідомити про причини не зарахування до страхового стажу періодів роботи з 17.01.1993 р. по 18.01.1994 р. та з 25.01.1994 р. по 20.11.2002 р.
Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 20.10.2023 року вих. № 1500-0306-8/148631 (а.с. 61) позивачу повідомлено таке:
період роботи з 17.01.1993 по 18.01.1994 не враховано до страхового стажу ОСОБА_1 , оскільки заявник відповідно до трудової книжки серії НОМЕР_2 працював в росії;
період роботи з 25.01.1994 по 20.11.2002 не враховано до страхового стажу, оскільки назва організації дописана, наявні виправлення в даті звільнення та відсутні дані в індивідуальних відомостях про застраховану особу (форма ОК-5) ОСОБА_1 .
Не погоджуючись із діями Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо неврахування ОСОБА_1 до страхового стажу періодів роботи з 17.01.1993 р. по 18.01.1994 р., з 25.01.1994 р. по 20.11.2002 р., з 01.06.2004 р. по 31.10.2004 р., з 01.06.2005 р. по 30.06.2005 р. та з 01.11.2021 р. по 30.11.2021 р., позивач звернувся до суду з даним позовом.
Вирішуючи спірні правовідносини, суд виходить з наступного.
Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписом пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Умови призначення пенсії за віком визначає стаття 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” від 09.07.2003 № 1058-IV (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначаються Законом України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” від 9 липня 2003 року №1058-IV.
Статтею 8 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Відповідно до статті 24 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (ч. 1).
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (ч. 2).
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (ч. 4).
Згідно умов призначення пенсії, визначених ч. 1 ст. 26 Закону, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу:
з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років;
з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років;
з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років;
з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років;
з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років;
з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років;
з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року;
з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років;
з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років;
з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років;
починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.
Як встановлено судом, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області №155250023331 від 21.09.2023 року призначено ОСОБА_1 пенсію за віком з 02.10.2023 року, враховуючи страховий стаж 30 років 9 місяців 12 днів (а.с. 74, 115).
Однак, до страхового стажу не зараховано періоди робити, а саме з 17.01.1993 р. по 18.01.1994 р. та з 25.01.1994 р. по 20.11.2002 р., а також з 01.06.2004 р. по 31.10.2004 р., з 01.06.2005 р. по 30.06.2005 р. та з 01.11.2021 р. по 30.11.2021 р., що становить предмет спору.
Відповідно до ч. 1 ст. 56 Закону України “Про пенсійне забезпечення”, яка визначає види трудової діяльності, що зараховується до стажу роботи, який дає право на трудову пенсію, - до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Згідно з приписами статті 62 Закону України “Про пенсійне забезпечення”, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до пунктів 1-2 Порядку №637, основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Документи можуть бути подані в електронному вигляді з накладенням електронного підпису, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису.
Документи, визначені цим Порядком, є підставою для внесення відомостей до частини персональної електронної облікової картки в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, що відображає трудову діяльність застрахованої особи, в тому числі за період до 1 січня 2004 року.
У разі коли документи про стаж роботи не збереглися, підтвердження стажу роботи здійснюється органами Пенсійного фонду України на підставі показань свідків.
Згідно пункту 3 Порядку №637, за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
З аналізу наведених законодавчих приписів слідує, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами, показань свідків.
Як вбачається з матеріалів справи та не спростовується відповідачем, позивач подав до пенсійного органу для призначення пенсії основний документ, який підтверджує стаж роботи, - Трудову книжку серії НОМЕР_2 , дата заповнення 05.04.1982 року (а.с. 53-57), а також Трудову книжку серії НОМЕР_3 , дата заповнення 15.11.2006 року (а.с. 58-59).
Щодо незарахування стажу з 17.01.1993 р. по 18.01.1994 р., набутого на території російської федерації, суд зазначає наступне.
Згідно записів у Трудовій книжці серії НОМЕР_2 , дата заповнення 05.04.1982 року, ОСОБА_1 з 17.01.1993 р. по 18.01.1994 р. працював на підприємстві «Вуктыльское линейное производственное управление магистральных газопроводов «Севергазпром» (мовою оригіналу) на території Російської Федерації.
Під час розгляду заяви позивача про призначення пенсії відповідачем не зараховано до страхового стажу вказаний період роботи, оскільки російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.
Надаючи оцінку наведеним обставинам справи, суд зазначає наступне.
Статтею 4 Закону №1058-IV передбачено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається, серед іншого, з міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
Із урахуванням того, що спірний період роботи здобутий позивачем на території рф, тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення Угоди про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудящих-мігрантів від 15.04.1994р., ратифікованої Законом України від 11.07.1995р. №290/95-ВР, яка підписана, зокрема, Урядами рф та України.
Відповідно до ст. 1 Угоди ця Угода регулює основні напрями співробітництва Сторін у галузі трудової діяльності та соціального захисту осіб (далі працівники) і членів їхніх сімей, які постійно проживають на території однієї з держав Сторін і провадять свою трудову діяльність на підприємствах, в установах, організаціях усіх форм власності (далі роботодавці або наймачі) на території іншої держави Сторін відповідно до законодавства Сторони працевлаштування.
Статтею 4 вказаної Угоди передбачено, зокрема, що трудовий стаж, зокрема стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.
У разі остаточного виїзду трудівника-мігранта зі Сторони працевлаштування роботодавець (наймач) видає йому довідку або інший документ, який містить відомості про тривалість роботи та заробітну плату помісячно.
За змістом статті 9 Угоди питання пенсійного забезпечення працівників і членів їхніх сімей регулюються Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року або (і) двосторонніми угодами.
Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, яка діяла на момент здобуття позивачем спірного періоду роботи, передбачено наступне.
Пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають (стаття 1).
Статтею 3 Угоди передбачено, що всі витрати, пов'язані зі здійсненням пенсійного забезпечення за цією Угодою, несе держава, що надає забезпечення. Взаємні розрахунки не проводяться, якщо інше не передбачено двосторонніми угодами.
Призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.
Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.
Обчислення пенсій проводиться з заробітку (доходу) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу (ст. 6).
Органи, що здійснюють пенсійне забезпечення в державах - учасницях Угоди, співпрацюють між собою у порядку, який визначається угодою між їхнім центральними органами (ст. 8).
Необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані у належному порядку на території держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, що входили до складу СРСР або до 1 грудня 1991 року, приймаються на території держав учасниць Співдружності без легалізації (стаття 11).
Пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають (стаття 13).
Отже, цією Угодою визначено стаж, який підлягає безумовному врахуванню при визначенні розміру пенсії.
Згідно з абзацами 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і урядом російської федерації «Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і росії, які працюють за межами кордонів своїх країн» від 14 січня 1993 року, трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.
З огляду на зміст наведених вище положень нормативно-правових актів, стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць здійснюється за законодавством держави, на території якого вони проживають.
Відповідно до статті 22 федерального закону №167-Ф3 від 15.12.2001р. «Про обов'язкове пенсійне страхування в російській федерації» страхувальники по відношенню до застрахованих осіб з числа іноземних громадян або осіб без громадянства, які тимчасово проживають на території російської федерації, а також іноземні громадяни та особи без громадянства які тимчасово перебувають на території російської федерації, сплачують страхові внески по тарифу, встановленому діючим Федеральним законом для громадян російської федерації на фінансування страхової частини трудових (страхових) пенсій, незалежно від року народження вказаних застрахованих осіб.
Пунктом 1 статті 11 федерального закону російської федерації №400-ФЗ від 28.12.2013р. передбачено, що в страховий стаж включаються періоди роботи або іншої діяльності, які виконуються на території російської федерації при умові, що за ці періоди нараховувались і сплачувались страхові внески в пенсійний фонд російської федерації.
Таким чином, як законодавством України, так і законодавством російської федерації передбачено зарахування періоду трудової діяльності до страхового стажу при умові сплати страхових внесків до Пенсійного фонду тієї країни, на території якої здійснювалася така діяльність.
При цьому, порушення страхувальником вимог законодавства щодо порядку та строків сплати страхових внесків тягне негативні наслідки лише щодо самого страхувальника (зокрема, у вигляді сплати недоїмки, штрафних санкцій та пені) та не може мати негативних наслідків для застрахованої особи у вигляді не зарахування до страхового стажу періоду роботи, протягом якого такій особі нараховувалася заробітна плата, на яку, у свою чергу, нараховувалися страхові внески.
Відсутність у територіального органу ПФУ можливості здійснити перевірку відомостей на підприємстві, яке знаходиться на території російської федерації, не може бути підставою для відмови у реалізації його права на пенсійне забезпечення.
Суд враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постановах від 17 липня 2019 року (справа № 144/669/17) та від 20 березня 2019 року (справа № 688/947/17), згідно якої несплата страхувальником страхових внесків не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу позивача періодів його роботи на такому підприємстві, оскільки працівник не несе відповідальності за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку сплати страхових внесків.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27.03.2018 у справі №208/6680/16-а (2а/208/245/16).
Спір між сторонами виник щодо відмови пенсійного органу у зарахуванні до страхового стажу позивача для призначення пенсії періоду роботи в російській федерації з огляду на припинення участі РФ в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.
Крім того, Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову від 29.11.2022 № 1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення».
Однак ці доводи відповідача суд вважає неприйнятними, оскільки у період роботи позивача вказана Угода була чинною та передбачала право на пенсію громадянам держав - учасниць Угоди з врахуванням трудового стажу, набутого на території будь-якої з цих держав.
При цьому суд зазначає, що за наявності чинних, у період роботи позивача, положень Угоди, що передбачали відповідне право, позивач не може нести негативні наслідки у вигляді відмови у зарахуванні спірного періоду роботи до страхового стажу.
Також суд зазначає, що в силу пункту 2 статті 13 Угоди пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
Тож, припинення участі РФ в Угоді, так само, як і прийняття постанови Кабінетом Міністрів України від 29.11.2022 №1328 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення", не є підставою для відмови в обчисленні стажу роботи позивача, адже такий стаж ним набутий до ухвалення відповідних рішень.
Крім того, суд зауважує, що набутий позивачем трудовий стаж не повинен піддаватися сумніву та позбавляти особу права на зарахування відповідних періодів до стажу з тих міркувань, що у зв'язку з військовою агресією РФ припинено співробітництво з країною-агресором.
Позиція відповідача суперечить принципу верховенства права, оскільки право позивача на призначення / перерахунок пенсії не пов'язується з такими чинниками, як припинення дипломатичних відносин з однією з держав-учасниць Угоди.
На підставі викладеного суд дійшов висновку про наявність підстав для зарахування позивачу до страхового стажу періоду роботи з 17.01.1993 р. по 18.01.1994 р., набутого на території російської федерації, згідно записів у Трудовій книжці серії НОМЕР_2 , дата заповнення 05.04.1982 року, на підприємстві «Вуктыльское линейное производственное управление магистральных газопроводов «Севергазпром» (мовою оригіналу).
Щодо незарахування до страхового стажу періоду роботи з 25.01.1994 р. по 20.11.2002 р., суд зазначає наступне.
Згідно записів у Трудовій книжці серії НОМЕР_2 , дата заповнення 05.04.1982 року, ОСОБА_1 з 25.01.1994 р. по 20.11.2002 р. працював на підприємстві - «Науково-виробничий південний центр «Еліта».
Підстава внесення записів: Наказ 21-к від 25.01.1994 року про прийняття на посаду інженера-механіка; Наказ 67-к від 20.11.2021 року про звільнення за власним бажанням ст. 38 КЗпП України. Під записами наявні печатки підприємства, а також вказано посади осіб, які внесли ці записи та їх підписи.
Відповідачем не зараховано до страхового стажу період роботи з 25.01.1994 по 20.11.2002, оскільки назва організації дописана, наявні виправлення в даті звільнення та відсутні дані в індивідуальних відомостях про застраховану особу (форма ОК-5).
Дослідивши записи у Трудовій книжці серії НОМЕР_2 , вбачається, що у даті звільнення відсутні виправлення, втім під графою « 20.11.2002» зазначено « 25.09.08».
Водночас, дата звільнення 20.11.2002 р. співпадає із датою наказу про звільнення - Наказ 67-к від 20.11.2021 року про звільнення за власним бажанням ст. 38 КЗпП України.
При цьому, в записі про прийнятті на роботу відсутнє дописування назви організації, про що помилково було зазначено пенсійним органом у відповіді на адвокатський запит.
Як вже було зазначено, за приписами статті 62 Закону України “Про пенсійне забезпечення”, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно пункту 3 Порядку №637, за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Отже, основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, а за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами, показань свідків.
Як вбачається з матеріалів справи та не спростовується відповідачем, позивач подав до пенсійного органу для призначення пенсії основний документ, який підтверджує стаж роботи, - Трудову книжку серії НОМЕР_2 , дата заповнення 05.04.1982 року (а.с. 53-57), а також Трудову книжку серії НОМЕР_3 , дата заповнення 15.11.2006 року (а.с. 58-59).
Згідно записів у Трудовій книжці серії НОМЕР_2 , дата заповнення 05.04.1982 року, ОСОБА_1 з 25.01.1994 р. по 20.11.2002 р. працював на підприємстві - «Науково-виробничий південний центр «Еліта».
У матеріалах справи наявний лист-відповідь Трудового архіву Татарбунарської міської ради від 25.07.2023 року вих. № Є-436/09-22 (а.с. 62), у якому позивачу на його запит повідомлено, що документи з кадрових питань (особового складу) науково-виробничого південного центру «Еліта» не надходили на зберігання до архіву (а.с. 62).
Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.93 № 58 затверджена Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників (надалі - Інструкція №58).
Згідно п. 1.1 Інструкції №58, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п'ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Згідно п. 1.2 Інструкції №58, трудові книжки раніше встановленого зразка обміну не підлягають.
Відповідно до абз. 2 п. 2.2 Інструкції №58, до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди. Стягнення до трудової книжки не заносяться.
Відповідно до п. 2.4 Інструкції №58, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1993 р., у графі 2 трудової книжки записується "05.01.1993".
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Згідно п. 2.6 Інструкції №58, у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов'язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.
Відповідно до п. 2.7 Інструкції №58, у разі необхідності власник або уповноважений ним орган видає працівникам на їх прохання завірені виписки з трудових книжок відомостей про роботу.
Згідно п. 2.8 Інструкції №58, якщо підприємство, яке зробило неправильний або неточний запис, ліквідоване, відповідний запис робиться правонаступником і засвідчується печаткою, а в разі його відсутності - вищестоящою організацією, якій було підпорядковане підприємство, а в разі його відсутності - облархівом, держархівом м.Києва, держархівом м.Севастополя і держархівом при Раді Міністрів Криму.
У відповідності з п. 2.9 Інструкції №58, виправлені відомості про роботу, про переведення на іншу роботу, про нагородження та заохочення та інші мають повністю відповідати оригіналу наказу або розпорядження. У разі втрати наказу чи розпорядження або невідповідності їх фактично виконуваній роботі виправлення відомостей про роботу здійснюється на основі інших документів, що підтверджують виконання робіт, не зазначених у трудовій книжці. Показання свідків не можуть бути підставою для виправлення занесених раніше записів.
Згідно п. 2.10 Інструкції №58, у розділі "Відомості про роботу", "Відомості про нагородження", "Відомості про заохочення" трудової книжки (вкладиша) закреслення раніше внесених неточних або неправильних записів не допускається. У разі необхідності, наприклад, зміни запису відомостей про роботу після зазначення відповідного порядкового номеру, дати внесення запису в графі 3 пишеться: "Запис за N таким-то недійсний". Прийнятий за такою-то професією (посадою) і у графі 4 повторюються дата і номер наказу (розпорядження) власника або уповноваженого ним органу, запис з якого неправильно внесений до трудової книжки.
Згідно п. 2.14 Інструкції №58, у графі 3 розділу "Відомості про роботу" як заголовок пишеться повне найменування підприємства. Під цим заголовком у графі 1 ставиться порядковий номер запису, що вноситься, у графі 2 зазначається дата прийняття на роботу.
Відповідно до п. 2.27 Інструкції №58, запис про звільнення у трудовій книжці працівника провадиться з додержанням таких правил: у графі 1 ставиться порядковий номер запису; у графі 2 - дата звільнення; у графі 3 - причина звільнення; у графі 4 зазначається на підставі чого внесено запис, наказ (розпорядження), його дата і номер.
Разом із тим, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 р. № 301 “Про трудові книжки працівників” відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність (п. 4).
На підставі викладеного, суд зазначає, що відповідальність за повноту і точність тих чи інших записів в трудовій книжці покладено на власника підприємства, установи, організації або на уповноважену ним особу, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06 лютого 2018 року у справі №677/277/17, від 30 вересня 2021 року у справі №300/860/17.
Верховним Судом в постанові від 24 травня 2018 року у справі №490/12392/16-а викладено правову позицію, відповідно до якої, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.
На підставі викладеного, дослідивши записи у Трудовій книжці серії НОМЕР_2 , дата заповнення 05.04.1982 року, суд вважає, що записами у трудовій книжці позивача підтверджується, що ОСОБА_1 у період з 25.01.1994 р. по 20.11.2002 р. працював на підприємстві - «Науково-виробничий південний центр «Еліта».
На підставі викладеного суд дійшов висновку про наявність підстав для зарахування позивачу до страхового стажу періоду роботи з 25.01.1994 р. по 20.11.2002 р., згідно записів у Трудовій книжці серії НОМЕР_2 , дата заповнення 05.04.1982 року, на підприємстві - «Науково-виробничий південний центр «Еліта».
Щодо незарахування до страхового стажу періодів роботи з 01.06.2004 р. по 31.10.2004 р., з 01.06.2005 р. по 30.06.2005 р. та з 01.11.2021 р. по 30.11.2021 р., суд зазначає наступне.
Згідно записів у Трудовій книжці серії НОМЕР_2 , дата заповнення 05.04.1982 року, ОСОБА_1 з 20.11.2002 р. по 14.11.2006 р. безперервно працював в ПАТ «Одеснафтопродукт».
Згідно записів у Трудовій книжці серії НОМЕР_3 , дата заповнення 15.11.2006 року, ОСОБА_1 з 01.05.2010 року та на дату звернення до суду працює в ПАТ «Одеснафтопродукт».
Відповідачем не зараховано до страхового стажу періоди роботи з 01.06.2004 р. по 31.10.2004 р., з 01.06.2005 р. по 30.06.2005 р. та з 01.11.2021 р. по 30.11.2021 р., оскільки відсутні відомості за даними персоніфікованого обліку про сплату страхових внесків.
Надаючи оцінку наведеним обставинам справи, суд зазначає наступне.
Як вже було зазначено, відповідно до ч. 2 ст. 24 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Статтею 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що страхові внески - це кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування; страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 14 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, страхувальниками відповідно до цього Закону є роботодавці: підприємства, установи і організації, створені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, об'єднання громадян, профспілки, політичні партії (у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, профспілок, політичних партій, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами), фізичні особи - підприємці та інші особи (включаючи юридичних та фізичних осіб - підприємців, які обрали особливий спосіб оподаткування (єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок), які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, або за договорами цивільно-правового характеру, - для осіб, зазначених у пунктах 1, 4-1, 10, 14 статті 11 цього Закону.
Порядок обчислення та сплати страхових внесків визначено у статті 20 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», відповідно до якої страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.
Відповідно до ч.ч. 2-3 цієї статті, обчислення страхових внесків застрахованих осіб, зазначених у пунктах 1, 2, 5-7, 9, 10, 12, 15, 17 і 18 статті 11 цього Закону, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.
Обчислення страхових внесків територіальними органами Пенсійного фонду у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі складених актів перевірки правильності нарахування та сплати страхових внесків, звітності, що подається страхувальником, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суму заробітної плати (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.
Страхові внески обчислюються територіальним органом Пенсійного фонду в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, за непрямим методом виходячи з оцінки валового доходу та витрат страхувальника, кількості осіб, які перебувають з ним у трудових відносинах, обсягу виробленої (реалізованої) продукції (послуг), суми сплачених ним податків, інших обов'язкових платежів, передбачених законодавством, у разі: ухилення страхувальника чи його посадових осіб від надання територіальному органу Пенсійного фонду звітності чи інших документів про сплату страхових внесків; неведення страхувальником бухгалтерського обліку чи відсутності в нього відповідних первинних документів; якщо сума страхових внесків, нарахована страхувальником, не підтверджується документами.
Обчислення територіальними органами Пенсійного фонду сум страхових внесків за минулі періоди провадиться виходячи з розміру страхового внеску, що діяв на день нарахування виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.
Відповідно до ч. 12 ст. 20 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.
Згідно зі статтею 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати.
Відповідно до статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи для призначення пенсії зараховується, будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків.
Отже, страхові внески є складовою умовою існування солідарної системи і підлягають обов'язковій сплаті, перерахунок пенсії провадиться з урахуванням часу, коли особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, та за який підприємством, де працює людина, (страхувальником) сплачені щомісячні страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Обов'язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника.
Таким чином, позивач не повинен відповідати за неналежне виконання страхувальником свого обов'язку щодо належного нарахування та сплати страхових внесків, а отже, ненарахування та несплата страхувальником страхових внесків за позивача у спірні періоди, не може бути підставою для неврахування при призначенні застрахованій особі пенсії, заробітної плати з якої не нараховані страхові внески.
Як свідчать матеріали справи, позивач у спірний період часу з 01.06.2004 р. по 31.10.2004 р., з 01.06.2005 р. по 30.06.2005 р. та з 01.11.2021 р. по 30.11.2021 р. ОСОБА_1 працював в ПАТ «Одеснафтопродукт», що підтверджується записами трудової книжки.
Суд зазначає, що внаслідок невиконання роботодавцем обов'язку по нарахуванню та сплаті внесків до Пенсійного фонду України позивач позбавлений соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи на вказаному підприємстві у спірні періоди, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту.
Суд враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постановах від 17 липня 2019 року (справа № 144/669/17) та від 20 березня 2019 року (справа № 688/947/17), згідно якої несплата страхувальником страхових внесків не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу позивача періодів його роботи на такому підприємстві, оскільки працівник не несе відповідальності за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку сплати страхових внесків.
Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією висловленою Верховним Судом у постановах від 27 березня 2018 року у справі № 208/6680/16-а, від 24 травня 2018 року у справі № 490/12392/16-а, від 01 листопада 2018 року у справі № 199/1852/15-а, від 27 лютого 2019 року у справі № 638/5795/17, від 31 жовтня 2019 року у справі № 683/1814/16-а, від 23 березня 2020 року у справі № 535/1031/16-а та від 26 березня 2020 року у справі № 299/3616/16-а.
На підставі викладеного, зважаючи на те, що обов'язок щодо сплати страхового внеску так і обов'язок по його нарахуванню покладено саме страхувальника (роботодавця), а отже і відповідальність за ненарахування страхового внеску покладено також на страхувальника, позивач не повинен відповідати за неналежне виконання роботодавцем - страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків чи подачі звітності, а отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам та/або не подання звітності не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періодів роботи з 01.06.2004 р. по 31.10.2004 р., з 01.06.2005 р. по 30.06.2005 р., та з 01.11.2021 р. по 30.11.2021 р.
На підставі викладеного суд дійшов висновку про наявність підстав для зарахування позивачу до страхового стажу періодів роботи з 01.06.2004 р. по 31.10.2004 р., з 01.06.2005 р. по 30.06.2005 р. та з 01.11.2021 р. по 30.11.2021 р., згідно записів у Трудовій книжці серії НОМЕР_2 та у Трудовій книжці серії НОМЕР_3 , в ПАТ «Одеснафтопродукт».
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують.
Необхідно зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.
З урахуванням викладеного, надавши оцінку встановленим обставинам справи, суд дійшов висновку про те, що відповідачем безпідставно незараховано позивачу до страхового стажу спірні періоди роботи, оскільки цей стаж підтверджується доказами, що досліджувались судом.
Отже, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області неправомірно відмовлено у включені до страхового стажу періодів роботи позивача:
з 17.01.1993 р. по 18.01.1994 р. в «Вуктильському лінійному виробничому управлінні магістральних газопроводів «Севергазпром»;
з 25.01.1994 р. по 20.11.2002 р. в науково-виробничому південному центрі «Еліта»;
з 01.06.2004 р. по 31.10.2004 р. та з 01.06.2005 р. по 30.06.2005 р. в ПАТ «Одеснафтопродукт»;
з 01.11.2021 р. по 30.11.2021 р. в ПАТ «Одеснафтопродукт».
При цьому, суд зазначає, що дії по незарахуванню до страхового стажу позивача означений періодів роботи вчинені саме Головним управлінням Пенсійного фонду України Харківській області, яке розглядало заяву позивача про призначення пенсії за принципом екстериторіальності.
Відповідно до пункту 4.10 розділу IV Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України 07.07.2014 № 13-1), після призначення, перерахунку пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший вид електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем фактичного проживання особи, за місцезнаходженням установи виконання покарань, де відбуває покарання засуджений до позбавлення (обмеження) волі, для здійснення виплати пенсії.
За таких обставин, враховуючи, що після призначення в ГУ ПФУ в Харківській області пенсії Позивачу пенсійна справа була передана до органу за місцем проживання ОСОБА_1 , тобто до ГУ ПФУ в Одеській області, та у разі визнання дій ГУ ПФУ в Харківській області протиправними, - саме ГУ ПФУ в Одеській області буде виплачувати перераховану пенсію ОСОБА_1 , суд вважає обґрунтованими позовні вимоги в частині зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу періодів роботи з 17.01.1993 р. по 18.01.1994 р., з 25.01.1994р. по 20.11.2002 р., з 01.06.2004 р. по 31.10.2004 р., з 01.06.2005 р. по 30.06.2005 р. та з 01.11.2021 р. по 30.11.2021 р. та перерахувати ОСОБА_1 розмір пенсії, починаючи з дати призначення пенсії - 02.10.2023 року.
Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (ч. 1 ст. 2 КАС України).
Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Водночас, відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ч.1 ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Згідно зі статтею 249 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтувалося на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про те, що адміністративний позов належить задовольнити.
Згідно ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, у відповідності до приписів ст. 139 КАС України, розподіл судових витрат здійснюється на користь позивача у розмірі 1073,60 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, яким допущено протиправні дії.
Керуючись ст.ст. 2, 5-9, 72, 74, 76-77, 90, 132, 139, 242-246, 250, 255, 262, 295, 297 КАС України,
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022, код ЄДРПОУ 14099344), Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (вул. Канатна, 83, м. Одеса, 65012, код ЄДРПОУ 20987385) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо незарахування ОСОБА_1 до страхового стажу для обчислення пенсії періодів роботи з 17.01.1993 р. по 18.01.1994 р., з 25.01.1994 р. по 20.11.2002 р., з 01.06.2004 р. по 31.10.2004 р., з 01.06.2005 р. по 30.06.2005 р., з 01.11.2021 р. по 30.11.2021 р.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу для обчислення пенсії періоди роботи з 17.01.1993 р. по 18.01.1994 р., з 25.01.1994р. по 20.11.2002 р., з 01.06.2004 р. по 31.10.2004 р., з 01.06.2005 р. по 30.06.2005 р., з 01.11.2021 р. по 30.11.2021 р. та здійснити ОСОБА_1 перерахунок пенсії, починаючи з дати призначення пенсії - 02.10.2023 року.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022, код ЄДРПОУ 14099344) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) сплачений судовий збір у розмірі 1073,60 грн. (одна тисяча сімдесят три гривні 60 коп.).
Рішення набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст. 255 КАС України.
Рішення може бути оскаржено в порядку та строки встановлені ст. ст. 293, 295 КАС України.
Суддя А.А. Радчук