02 лютого 2024 р. справа № 400/7189/23
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Мороза А.О., в спрощеному позовному провадженні без повідомлення сторін, в письмовому провадженні, розглянув адміністративну справу
за позовомОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ,
до відповідачаГоловного управління ДПС у Миколаївській області, вул. Лягіна, 6, м. Миколаїв, 54001,
провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 25.01.23 р. № 0002091-2413-1419
ОСОБА_1 (далі позивач або ОСОБА_1 ) звернувся з позовом до Головного управління ДПС у Миколаївській області (далі відповідач або ГУ ДПС у Миколаївській області), в якому просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 25 січня 2023 р. № 0002091-2413-1419, яким позивачу нараховано податкове зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2021 р. в розмірі 10 329,60 грн.
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що спірним рішенням податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на об'єкт нежитлової нерухомості нараховано безпідставно, адже відповідачем не враховано, що цей об'єкт нерухомості використовується позивачем як сільськогосподарським товаровиробником, а тому, в силу приписів ст. 266 п. 266.2. пп. 266.2.2. “ж” Податкового кодексу України (далі ПК України), не є об'єктом оподаткування. Про протиправність рішення також свідчить порушення відповідачем строків його надсилання, встановлених ст. 266 п. 266.7. пп. 266.7.2. ПК України.
Не погодившись з позовом, відповідач подав відзив, в якому пояснив, що для користування пільгою, передбаченою ст. 266 п. 266.2. пп. 266.2.2. “ж” ПК України, позивач повинен мати статус фізичної особи-підприємця. Відсутність такого статусу свідчить про те, що позивач не є виробником сільськогосподарської продукції, а тому відсутня вся сукупність умов, передбачених згаданою нормою, за яких нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, можливо звільнити від оподаткування.
Справа призначена до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Вирішуючи спір, суд виходить з наступного.
ОСОБА_1 є власником нежитлової будівлі (складу), розташованого за адресою: Миколаївська область, Єланецький район, с. Ясногородка, що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1 та свідоцтвом про реєстрацію права власності на нерухоме майно серії НОМЕР_2 .
25 січня 2023 р. ГУ ДПС у Миколаївській області прийняло спірне податкове повідомлення-рішення № 0002091-2413-1419, яким ОСОБА_1 нарахований податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2021 р. в сумі 10 329,60 грн.
31 березня 2023 р. позивач направив до відповідача лист, в якому, посилаючись на висновок КП Міжміське бюро технічної інвентаризації № 0016.2021 від 1 грудня 2021 р., зазначив, що нерухоме майно (склад) відноситься до будівель сільськогосподарського призначення, а тому відповідно до ст. 266 п. 266.2. пп. 266.2.2. “ж” ПК України, не є об'єктом оподаткування.
2 травня 2023 р. листом ГУ ДПС у Миколаївській області позивачу було відмовлено у застосуванні податкової пільги. Не заперечуючи того, що нерухоме майно позивача відноситься до будівель сільськогосподарського призначення, відповідач зазначив, що відповідно до Закону України “Про сільськогосподарський перепис” виробником сільськогосподарської продукції може бути тільки фізична особа-підприємець, в той час як позивач займається особистим селянським господарством, а згідно з Законом України “Про особисте селянське господарство”, особисте селянське господарство не відноситься до підприємницької діяльності. За даними відповідача, позивач не зареєстрований як фізична особа-підприємець, в декларації про майновий стан і доходи за 2021 р. відсутній дохід отриманий від вирощування сільськогосподарської продукції. Враховуючи ці обставини, відповідач зробив висновок, що відсутня сукупність умов, визначених ст. 266 п. 266.2. пп. 266.2.2. “ж” ПК України для звільнення об'єкту нерухомості позивача від податку.
Оскільки відповідач не заперечує того, що нерухомість позивача належить до будівель сільськогосподарського призначення, спірним питанням в даній справі є можливість застосування податкової пільги, передбаченої ст. 266 п. 266.2. пп. 266.2.2. “ж” ПК України до фізичних осіб, які не мають статусу підприємців.
За приписами ст. 30 ПК України податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов'язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті.
Згідно з ст. 266 п. 266.1. пп. 266.1.1. ПК України, платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (ст. 266 п. 266.2. пп. 266.2.1. ПК України), а базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток (ст. 266 п. 266.3. пп. 266.3.1. ПК України).
Статтею 266 п. 266.2. пп. 266.2.2. ПК України встановлено перелік об'єктів нерухомості, які не є об'єктами оподаткування.
Так, відповідно до ст. 266 п. 266.2. пп. 266.2.2. “ж” ПК України не є об'єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу “Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства” (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.
Аналіз процитованої норми дає підстави для висновку, що для її застосування необхідна одночасна наявність двох умов:
1) власник об'єкта нерухомості є сільськогосподарським товаровиробником;
2) об'єкт нерухомості призначений для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності.
Відповідно до ст. 14 п. 14.1. пп. 14.1.235. ПК України, сільськогосподарський товаровиробник для цілей глави 1 розділу XIV цього Кодексу - юридична особа незалежно від організаційно-правової форми або фізична особа - підприємець, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання.
Визначення терміну “сільськогосподарський товаровиробник”, яке міститься в наведеній статті застосовується виключно для цілей глави 1 розділу ХІV ПК України “Спрощена система оподаткування, облік та звітність”, тоді як в даному спорі йдеться про сплату податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (розділ ХІІ ПК України “Податок на майно”).
Поняття “сільськогосподарський товаровиробник” міститься в ст. 1 Закону України “Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001 - 2004 років”, під яким законодавець визначає фізичну або юридичну особу, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції, переробкою власновиробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацією.
З метою визнання осіб такими, що займаються сільськогосподарською діяльністю, законодавцем вживається також поняття “виробники сільськогосподарської продукції”.
Так, згідно із ст. 1 Закону України “Про сільськогосподарський перепис” виробники сільськогосподарської продукції - це юридичні особи всіх організаційно-правових форм господарювання та їх відокремлені підрозділи, фізичні особи (фізичні особи - підприємці, домогосподарства), які займаються сільськогосподарською діяльністю, передбаченою класифікацією видів економічної діяльності, мають у володінні, користуванні або розпорядженні землі сільськогосподарського призначення чи сільськогосподарських тварин.
Системний аналіз наведених норм права дає підстави вважати, що поняття “сільськогосподарський товаровиробник”, яке вживається в Законах України “Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001 - 2004 років” та “Про сільськогосподарський перепис” за своїм значенням не суперечить визначенню цього терміну в ст. 14 п. 14.1. пп. 14.1.235. ПК України.
Аналогічний висновок зроблено Верховним Судом у постановах від 26 листопада 2020 р. у справі № 560/168/19 та від 18 травня 2021 р. у справі № 820/3705/17.
Отже, ст. 266 ПК України прямо передбачає, що її норми стосуються в тому числі фізичних осіб, адже вона визначає їх в якості платників податку, а також передбачає, що не є не є об'єктами оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників як юридичних так і фізичних осіб.
Крім цього, Закон України “Про сільськогосподарський перепис” також в якості виробника сільськогосподарської продукції передбачає фізичних осіб.
За таких обставин висновок відповідача про те, що пільга, встановлена ст. 266 п. 266.2. пп. 266.2.2. “ж” ПК України, може бути застосована виключно до фізичних осіб-підприємців, але не до фізичних осіб, помилковий, так як ґрунтується на невірному тлумаченні законодавства.
В той же час, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 77 ч. 1 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (ст. 161 ч. 4 КАС України).
Оскільки до предмету доказування в даній справі входить питання доведеності наявності у позивача статусу сільськогосподарського товаровиробника, зважаючи на вищенаведені вимоги КАС України, позивач повине був подати докази того, що він не тільки “де юре” має статус сільськогосподарського товаровиробника, але й “де факто” займається такою діяльністю, адже передбачена ст. 266 п. 266.2. пп. 266.2.2 “ж” ПК України пільга стосується саме сільськогосподарських товаровиробників та направлена на створення сприятливих умов для здійснення ними сільськогосподарської діяльності, стимулювання такої діяльності та досягнення її збалансованого податкового навантаження.
Разом з тим, позивач не надав жодних доказів того, що він фактично займається виробництвом сільськогосподарської продукції, її переробкою на власних чи орендованих потужностях, в тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання, тобто є саме товаровиробником.
Посилання позивача на наявність у нього власних та орендованих земельних ділянок не доводять факту реального ведення ним сільськогосподарської діяльності. Крім того, не надано позивачем і доказів того, що об'єкт нерухомості (склад), щодо оподаткування якого виник спір, фактично використовується ним у такій діяльності.
Підтвердження фізичною особою статусу сільськогосподарського товаровиробника має відбуватися з урахуванням положень податкового законодавства, з наданням відповідних документальних підтверджень цього статусу.
Щодо доводів позивача про прийняття ГУ ДПС у Миколаївській області спірного податкового повідомлення-рішення з порушенням строків встановлених ст. 266 п. 266.7. пп. 266.7.2. ПК України, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 266 п. 266.7. пп. 266.7.2. ПК України, податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком).
Отже, вказана норма визначає порядок і строки надсилання (вручення) рішення контролюючого органу.
Норма, що визначає строки давності закріплена в ст. 102 ПК України, відповідно до якої контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня у разі проведення перевірки контрольованої операції відповідно до статті 39 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов'язання (в тому числі від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.
В розвиток цього положення ст. 266 п. 266.10. пп. 266.10.3. ПК України містить норму про те, що податкове зобов'язання з цього податку може бути нараховано за податкові (звітні) періоди (роки) в межах строків, визначених пунктом 102.1 статті 102 цього Кодексу.
Затримка у надісланні (врученні) контролюючим органом у встановлений ст. 266 п. 266.7. пп. 266.7.2. ПК України строк може свідчити лише про порушення процедури направлення (вручення).
Невручення, несвоєчасне вручення податкового повідомлення-рішення впливає на дату початку перебігу строку сплати нарахованого грошового зобов'язання, а також на звільнення від відповідальності за несвоєчасну його сплату, як це і передбачено ст. 266 п. 266.10. пп. 266.10.2. ПК України.
Факт недотримання контролюючим органом строків направлення податкового повідомлення-рішення не може бути підставою для звільнення платника податку від обов'язку щодо своєчасної сплати суми податку. Порушення строку направлення податкового повідомлення-рішення не впливає на його законність.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 13 лютого 2018 р. у справі № 820/1975/17 та від 28 лютого 2020 р. у справі № 804/4231/16.
За таких обставин позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Судові витрати покладаються на позивача.
Керуючись ст. 2, 19, 139, 241, 244, 242 - 246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) до Головного управління ДПС у Миколаївській області (вул. Лягіна, 6, м. Миколаїв, 54001, ЄДРПОУ 44104027) відмовити.
2. Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга може бути подана до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя А. О. Мороз