справа №380/25568/23
31 січня 2024 року
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Кухар Н.А., розглянувши у письмовому провадженні заяву представника позивача про ухвалення додаткового судового рішення у справі за позовом Фермерського господарства "Рончка" до Головного управління ДПС у Львівській області, ДПС України про визнання протиправними, скасування рішень та зобов'язання вчинити дії,-
До Львівського окружного адміністративного суду звернулося Фермерське господарство "Рончка" (вул. І. Мазепи, 62, с. Дернів, Кам'янка-Бузький район, Львівська область, 80430) з позовом до Головного управління ДПС у Львівській області (вул. Стрийська, 35,м. Львів, 79026), ДПС України (пл. Львівська, 8, м. Київ, 04053) про визнання протиправними, скасування рішень та зобов'язання вчинити дії.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 24 січня 2024 року позов Фермерського господарства "Рончка" задоволено повністю - визнано протиправним та скасовано рішення Комісії з питань зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних Головного управління ДПС України у Львівській області №9168354/41252525 від 11.07.2023 року; зобов'язано Державну податкову службу України зареєструвати в Єдиному державному реєстрі податкових накладних податкову накладну Фермерського господарства "Рончка" №2 від 22.06.2022 року датою її подання; визнано протиправним та скасовано рішення Комісії з питань зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних Головного управління ДПС України у Львівській області №9168355/41252525 від 11.07.2023 року; зобов'язано Державну податкову службу України зареєструвати в Єдиному державному реєстрі податкових накладних податкову накладну Фермерського господарства "Рончка" №3 від 22.06.2022 року датою її подання.
30 січня 2024 року представник позивача подав заяву про ухвалення додаткового судового рішення (вх. №7472), яким просить суд стягнути з відповідача на користь позивача 11000,00 гривень витрат на професійну правничу допомогу.
При вирішенні заяви позивача про ухвалення додаткового судового рішення, суд виходить з наступного.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 252 Кодексу адміністративного судочинства України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Частинами першою та третьою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Згідно із частинами другої-п'ятої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до частини сьомої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
При цьому, відповідно до частини третьої статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.
Аналіз частини сьомої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України та частини третьої статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України свідчить, що вирішити питання про судові витрати після прийняття рішення можливо лише за умови заявлення або подання особою заяви про неможливість подання таких доказів до закінчення судових дебатів, тобто, до прийняття судового рішення, у випадку якщо судові дебати не проводяться під час розгляду в порядку спрощеного позовного провадження. При цьому, причини, з яких сторона не може надати докази про понесені витрати до ухвалення рішення суду, мають бути поважними.
За загальним правилом, питання про стягнення таких витрат має вирішуватися судом одночасно із задоволенням позову такої сторони у рішенні, постанові або ухвалі. Разом з тим, суд може розглянути це питання і після вирішення справи, але лише за наявності визначених законом передумов: неможливості подати докази розміру понесених витрат внаслідок поважних причин з подачею відповідної заяви «про це» до закінчення судових дебатів.
Вирішуючи питання темпоральних меж подання заяви про стягнення витрат на правову допомогу, а також доказів на підтвердження їх фактичного понесення та розміру, колегія суддів об'єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у справі №340/2823/21 зауважила, що вказівка у частині сьомій статті 139, частині третій статті 143 КАС України на судові дебати, до закінчення яких сторона може заявити суду прохання (вимогу, клопотання) про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, потрібно розуміти не як єдино можливу стадію розгляду справи по суті, на якій дозволяється повідомити суду про цю обставину. Це є останній етап - перед виходом суду до нарадчої кімнати для ухвалення судового рішення за наслідками розгляду справи - для того, щоб сторона могла заявити про необхідність подати докази на підтвердження розміру понесених витрат, які підлягають розподілу за наслідками розгляду справи.
Проте підстави для розподілу судових витрат, зокрема витрат на правничу допомогу, мають існувати до того, як справа буде розглянута по суті, і з цим пов'язується ухвалення додаткового рішення в цій частині.
Передбачена процесуальними нормами можливість подати суду протягом п'яти днів докази на підтвердження витрат на правничу допомогу з метою розподілу цих витрат й ухвалення з цього питання додаткового судового рішення є не способом заявити суду про необхідність вирішення цього питання (про яке сторона не висловлювалася раніше), а механізмом довести суду факт понесення цих витрат, як умову для їх розподілу.
Якщо ж до завершення розгляду сторона не заявила суду про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді, й, відповідно, не надала документів, які ці витрати підтверджують, суд у такому випадку не має підстав розподіляти ці витрати. Не виникне підстав для їх розподілу шляхом ухвалення додаткового судового рішення відповідно до статті 252 КАС України й тоді, коли заява про розподіл витрат на правничу допомогу, як і докази, які ці витрати підтверджують, будуть подані суду вже після того, як цей суд розгляне справу й ухвалить відповідне рішення.
Судом встановлено, що позивачем надано до суду докази понесення витрат на правничу допомогу з порушенням правил, встановлених ч. 7 ст. 139 КАС України. Позивач у позовній заяві не вказав про понесення витрат на професійну правничу допомогу,не надав до суду до винесення рішення заяву про розподіл витрат на професійну правничу допомогу та доказів понесення витрат на професійну правничу допомогу та не вказав поважних причин, які заважали йому подати докази понесення витрат на професійну правничу допомогу та розміру таких витрат до закінчення розгляду справи.
Заяву про відшкодування витрат на правничу допомогу, а також документи, які підтверджують понесені витрати, позивач подав до суду лише 30.01.2024, тобто після ухвалення судом рішення в даній справі.
До цього позивач із заявами такого змісту не звертався, документів, які б підтверджували понесені ним витрати на правничу допомогу до суду не подавав, відповідно суд, ухвалюючи рішення у справі, не мав підстав та обов'язку вирішувати таке питання.
У прохальній частині позовної заяви позивачем була заявлена, зокрема, вимога про покладення судових витрат на відповідача та при винесенні рішення у даній справі судом було вирішене питання щодо розподілу судових витрат на сплату судового збору.
Щодо посилань позивача на те, що про понесення судових витрат ним було зазначено у тексті позовної заяви, суд зазначає наступне.
Позовна заява в мотивувальній частині не містить посилання позивача на те, що у нього виникли та в майбутньому можуть виникнути додаткові судові витрати з надання професійної правничої допомоги, пов'язані з розглядом справи. При цьому, зазначення про розподіл таких витрат, подання позивачем доказів на підставі ч. 7 ст. 139 КАС України та зазначення неможливості їх подання до закінчення розгляду справи позовна заява не містить. У прохальній частині позову навпаки зазначено лише покладення судових витрат на відповідача1.
Отже, суд не приймає такі доводи позивача до уваги, оскільки позивачем в мотивувальній частині адміністративного позову не зазначено про те, що у нього в майбутньому можуть виникнути додаткові судові витрати, заявлення в прохальній частині про покладення судових витрат на відповідача не може розцінюватись як належне звернення до суду із заявою про відшкодування судових витрат (в тому числі на правову допомогу), адже без викладу таких вимог в мотивувальної частини, суд фактично позбавлений можливості встановити склад таких витрат, факт їх понесення та розмір.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 26.07.2023 у справі № 160/16902/20.
Як було зазначено вище, відповідно до позиції об'єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у справі №340/2823/21 саме своєчасне звернення сторони із заявою про стягнення судових витрат є передумовою розгляду судом питання про розподіл судових витрат.
Згідно ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Зважаючи на викладене, суд встановив, що позивачем не було дотримано положень частини 7 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України в частині належного та своєчасного звернення із клопотанням про стягнення витрат на правову допомогу, у зв'язку з чим заява позивача про ухвалення додаткового рішення у справі підлягає залишенню без розгляду.
Відповідно до частини 4 статті 252 Кодексу адміністративного судочинства України про відмову в ухваленні додаткового рішення суд постановляє ухвалу.
Керуючись ст.ст. 248, 252, 256 КАС України, суд, -
Заяву представника позивача про ухвалення додаткового судового рішення у справі за позовом Фермерського господарства "Рончка" до Головного управління ДПС у Львівській області, ДПС України про визнання протиправними, скасування рішень та зобов'язання вчинити дії - залишити без розгляду.
Ухвалу надіслати (надати) сторонам по справі.
Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями).
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
Суддя Кухар Н.А.