31 січня 2024 року м.Київ № 640/20619/19
Суддя Київського окружного адміністративного суду Лисенко В.І., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Генеральної прокуратури України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі,
До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшов позов ОСОБА_1 до Генеральної прокуратури України, в якому позивач просив суд визнати протиправним та скасувати наказ Генерального прокурора від 25 вересня 2019 року №952ц, згідно з яким позивач вважається звільненим з посади заступника Генерального прокурора з 25 вересня 2019; поновити позивача на посаді заступника Генерального прокурора.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивача незаконно було звільнено з займаної посади на підставі п.п. 4 п. 21 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1697-VII. Стверджує, що спірним наказом порушено його право на працю.
Відповідач проти задоволення позову заперечував, стверджував, що спірний наказ є законним та правомірним. Зазначає, що до Закону України "Про прокуратуру" внесені зміни Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" від 19.09.2019 №113-IX (діє з 25 вересня 2019 року). Підпунктом 4 п. 21 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1697-VII передбачено, що з дня набрання чинності цим Законом: особи, які на день набрання чинності цим Законом займають адміністративні посади першого заступника Генерального прокурора, заступника Генерального прокурора, заступника Генерального прокурора - Головного військового прокурора, вважаються звільненими з указаних адміністративних посад. Дія цього пункту не поширюється на заступника Генерального прокурора - керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, а також на першого заступника і заступників Генерального прокурора, призначених на посаду після 30 серпня 2019 року. Оскільки позивач був призначений на посаду заступника Генерального прокурора до 30.08.2019, оскаржуваний наказ Генеральним прокурором видано на виконання вимог положення п.п. 4 п. 21 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1697-VII. Тобто, Генеральним прокурором лише реалізовано Закон №1697-VII. Крім того, представник відповідача зазначає, що про невідповідність Закону №113-IX нормам Конституції України, наділений Конституційний Суд України, яким жодних рішень з цього питання не приймалось.
Позивач надав відповідь на відзив, у якій навів обґрунтування аналогічні тим, що викладені у позовні заяві.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.10.2019 вказану позовну заяву прийнято до провадження та відкрито провадження у справі.
На виконання положень п. 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" від 13 грудня 2022 року №2825-ІХ, дана справа отримана Київським окружним адміністративним судом за належністю, та протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями справа розподілена судді Лисенко В.І.
Ухвалою суду від 15.11.2023 справу прийнято до провадження та постановлено здійснювати її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.
Наказом Генерального прокурора України №542ц від 03.07.2019 державного радника юстиції 3 класу ОСОБА_1 призначено заступником Генерального прокурора України.
Наказом Генерального прокурора від 25.09.2019 №952ц на підставі ст. 9 Закону України «Про прокуратуру» та п.п. 4 п. 21 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів з реформи органів прокуратури» звільнено державного радника юстиції 3 класу ОСОБА_1 з посади заступника Генерального прокурора з 25.09.2019.
Не погоджуючи з оскаржуваним наказом про звільнення, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною першою та другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Законом України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 №1697-VII (далі - Закон №1697-VII) визначені правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України визначає Закон України "Про прокуратуру".
Відповідно до ст. 4 Закону №1697-VII організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Пунктом 1 частини 1 статті 16 Закону №1697-VII встановлено, що незалежність прокурора забезпечується, зокрема, особливим порядком його призначення на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності.
Відповідно до приписів частини 3 цієї статті, прокурор призначається на посаду безстроково та може бути звільнений з посади, його повноваження на посаді можуть бути припинені лише з підстав та в порядку, передбачених законом.
До Закону України "Про прокуратуру" внесені зміни Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" від 19.09.2019 №113-IX (діє з 25 вересня 2019 року).
Зокрема, в тексті Закону №1697-VII слова "Генеральна прокуратура України", "регіональні прокуратури", "місцеві прокуратури" замінено відповідно на "Офіс Генерального прокурора", "обласні прокуратури", "окружні прокуратури".
Також, п.п. 4 п. 21 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1697-VII передбачено, що з дня набрання чинності цим Законом: особи, які на день набрання чинності цим Законом займають адміністративні посади першого заступника Генерального прокурора, заступника Генерального прокурора, заступника Генерального прокурора - Головного військового прокурора, вважаються звільненими з указаних адміністративних посад. Дія цього пункту не поширюється на заступника Генерального прокурора - керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, а також на першого заступника і заступників Генерального прокурора, призначених на посаду після 30 серпня 2019 року.
У той же час, пунктом 3 частини першої статті 9 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що Генеральному прокурору надано право звільняти прокурорів з адміністративних посад.
Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом, наказом Генерального прокурора України №542ц від 03.07.2019 державного радника юстиції ОСОБА_1 призначено заступником Генерального прокурора України.
Наказом Генерального прокурора від 25.09.2019 №952ц на підставі ст. 9 Закону України «Про прокуратуру» та п.п. 4 п. 21 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів з реформи органів прокуратури» звільнено державного радника юстиції 3 класу ОСОБА_1 з посади заступника Генерального прокурора з 25.09.2019.
Враховуючи те, що позивача призначено на посаду заступника Генерального прокурора до 30.08.2019, Генеральним прокурором на виконання вимог пп. 4 п. 21 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113- IX у день набрання ним чинності (25.09.2019) видано наказ № 950ц, відповідно до якого ОСОБА_1 вважається звільненим з вказаної адміністративної посади.
Таким чином, оскаржуваний наказ видано з метою реалізації зазначених норм Закону № 113- IX.
У той же час Генеральний прокурор видаючи оскаржуваний наказ лише відтворив зміст та виконав положення п.п. 4 п. 21 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури».
Тобто, фактично позивач був звільнений з посади заступника Генерального прокурора на підставі п.п. 4 п. 21 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів з реформи органів прокуратури» від 19.09.2019 №113-IX.
Слід зазначити, що п.п. 4 п. 21 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів з реформи органів прокуратури» на підставі якого позивача звільнено з посади заступника Генерального прокурора має ознаки акта правозастосування у відносинах за участю ОСОБА_1 та Генеральної прокуратури України і не містить вимоги щодо видання будь-яких рішень на його реалізацію.
За таких обставин доводи позивача про невідповідність Закону № 113-ІХ Конституції України не заслуговують на увагу, оскільки повноваженнями визнавати закон чи окремі його положення такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), наділений єдиний орган - Конституційний Суд України.
Водночас Конституційним Судом України не приймалося рішення про визнання неконституційним пп. 4 п. 21 розд. II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113- IX, на виконання якого Генеральним прокурором видано оскаржуваний наказ.
Крім того, ч. 2 ст. 15 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що прокурори в Україні мають єдиний статус незалежно від місця прокуратури в системі прокуратури України чи адміністративної посади, яку прокурор обіймає у прокуратурі.
Згідно з п. З ч. 1 ст. 39 Закону України «Про прокуратуру» посада заступника Генерального прокурора є адміністративною.
Відповідно до положень ч. ч. 4, 5 ст. 41 Закону України «Про прокуратуру» звільнення прокурора з адміністративної посади чи припинення його повноважень на адміністративній посаді, крім випадку, передбаченого п. 2 ч. 2 цієї статті, не припиняє його повноважень прокурора.
Так, ст. 41 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що після звільнення прокурора з адміністративної посади або припинення його повноважень на цій посаді він не пізніше 1 місяця призначається на одну з вакантних посад у цьому ж органі прокуратури або в разі відсутності вакантних посад переводиться на посаду до іншого органу прокуратури того ж або нижчого рівня за його письмовою згодою.
У разі відмови прокурора від призначення на вакантну посаду у відповідному органі прокуратури або від переведення на посаду до іншого органу прокуратури у зазначений строк прокурор звільняється з посади прокурора.
До моменту прийняття рішення про призначення прокурора на посаду, переведення на посаду до іншого органу прокуратури або звільнення з посади прокурора повноваження відповідного прокурора зупиняються зі збереженням гарантій матеріального, соціального та побутового забезпечення, передбачених законодавством для прокурорів.
Таким чином, відповідно до вимог ч. 4 ст. 41 Закону України «Про прокуратуру» видання Генеральним прокурором наказу про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника Генерального прокурора не припиняло його повноважень прокурора та не потягло за собою припинення трудових відносин з ним.
У подальшому, наказом Генерального прокурора від 25.10.2019 № 1221ц, який позивачем не оскаржується, ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора Генеральної прокуратури України.
Згідно з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 07.03.2018 у справі №807/211/17, під час вирішення справ щодо звільнення публічних службовців, пріоритетними є норми спеціальних законів, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних відносин, та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі.
Норми Закону України «Про прокуратуру» та Закону №113-IX, які визначають умови і підстави звільнення прокурора з посади, у тому числі з адміністративної, є спеціальними по відношенню до інших нормативних актів, у тому числі КЗпП України.
За таких обставин твердження позивача про порушення Конституції України, Європейської конвенції з прав людини, які начебто допущені внаслідок видання оскаржуваного наказу, є необґрунтованими.
Щодо посилання позивача про невідповідність вказаного Закону №113-IX Конституції України, суд не приймає їх до уваги, оскільки Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність Конституції України законів України та у передбачених цією Конституцією випадках інших актів, здійснює офіційне тлумачення Конституції України, а також інші повноваження відповідно до цієї Конституції (ст. 147 Конституції України).
Так, встановлено, що на офіційному сайті Конституційного Суду України наявна інформація про відкриття конституційного провадження за конституційним поданням 54 народних депутатів України (3/116/20) щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів з реформи органів прокуратури» від 19.09.2019 №113-IX (зі змінами) в цілому.
Станом на дату прийняття рішення у даній адміністративній справі, Конституційним Судом України не прийнято рішення за результатами розгляду вказаного вище конституційного подання народних депутатів України.
Також слід зазначити, що згідно з частинами 4, 5 статті 41 Закону України «Про прокуратуру» звільнення прокурора з адміністративної посади чи припинення його повноважень на адміністративній посаді, крім випадку, передбаченого пунктом 2 частини другої цієї статті, не припиняє його повноважень прокурора.
Після звільнення прокурора з адміністративної посади або припинення його повноважень на цій посаді він не пізніше одного місяця призначається на одну з вакантних посад у цьому ж органі прокуратури або в разі відсутності вакантних посад переводиться на посаду до іншого органу прокуратури того ж або нижчого рівня за його письмовою згодою. У таких випадках рішення про призначення на посаду приймається керівником відповідного органу прокуратури.
У разі відмови прокурора від призначення на вакантну посаду у відповідному органі прокуратури або від переведення на посаду до іншого органу прокуратури у зазначений строк прокурор звільняється з посади прокурора.
До моменту прийняття рішення про призначення прокурора на посаду, переведення на посаду до іншого органу прокуратури або звільнення з посади прокурора повноваження відповідного прокурора зупиняються із збереженням гарантій матеріального, соціального та побутового забезпечення, передбачених законодавством для прокурорів.
Таким чином, відповідно до вимог ч. 4 ст. 41 Закону України «Про прокуратуру» оскаржуваний наказ Генерального прокурора про звільнення позивача з посади заступника Генерального прокурора не припиняв його повноважень прокурора та не призвів припинення трудових відносин з ним.
За таких обставин, на підставі вищевикладеного суд приходить до висновку, що оскаржуваний наказ Генерального прокурора від 25.09.2019 №952ц прийнятий на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначений п.п. 4 п. 21 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів з реформи органів прокуратури» та ст. 9 Закону України «Про прокуратуру», з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано.
Інші доводи та аргументи учасників не спростовують висновків суду.
Згідно з ч. 1 ст. 9, ст. 72, ч.ч. 1, 2, 6 ст. 77 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані учасниками справи докази, суд дійшов до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.
У зв'язку із тим, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» та у зв'язку із тим, що у задоволенні позовних вимог відмовлено, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні адміністративного позову - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Лисенко В.І.