31 січня 2024 року № 320/40156/23
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Щавніський В.Р., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом за позовом Апарату Верховної Ради України до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання протиправною та скасування постанови,
Апарат Верховної Ради України звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України з вимогою визнати протиправною та скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження від 30.05.2023 №71911234 за виконавчим листом №640/10624/20, виданим Київським окружним адміністративним судом 06.04.2023.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 09.11.2023 відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі, в порядку, визначеному положеннями ст. 287 КАС України та призначено судове засідання.
В обґрунтування заявленого позову позивач зазначив про те, що враховуючи положення ст. 6 Закону України «Про виконавче провадження», ст. 1 та ст. 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» виконання рішення суду про стягнення коштів за час роботи стягувача на посаді помічника-консультанта народного депутата України, у тому числі при звільненні з такої посади, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для виконання рішень суду, що гарантовані державою, відповідальним виконавцем якої він є, а саме Державною казначейською службою України. У справі №640/10624/20 за позовом ОСОБА_1 до Апарату Верховної Ради України про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії предметом є нарахування та виплата грошової компенсації за невикористані дні основної щорічної та додаткової відпусток за період його роботи на посаді помічника-консультанта народного депутата України, у зв'язку з чим спірна постанова про відкриття виконавчого провадження №71911234 прийнята державними виконавцями Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України без належного з'ясування обставин справи та з порушенням вимог чинного законодавства.
Також, позивач відмітив, що постанови державного виконавця від 30.05.2023 про стягнення мінімальних витрат виконавчого провадження та про стягнення виконавчого збору у цьому провадженні (додаються), також прийняті у супереч положень ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження», виконавчий збір визначений у розмірі 26800,00 грн., як за виконання рішення суду немайнового характеру, а за судовим рішенням від 13.05.2022 у справі №640/10624/20, на підставі якого судом виданий виконавчий лист, є рішенням майнового характеру, адже передбачає нарахування та виплату позивачу компенсації за невикористану відпустку та середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. В Інформації із Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень зазначено, що сума грошових коштів, яка підлягає стягненню за виконавчим документом - 0 гривень, що не відповідає рішенню суду на підставі якого відкрито виконавче провадження, адже рішення передбачає виплату позивачу грошових коштів. Позивач, вказуючи на те, що постанови державного виконавця від 30.05.2023 про стягнення мінімальних витрат виконавчого провадження та про стягнення виконавчого збору, також є незаконними, та є похідними від постанови про відкриття виконавчого провадження, Апарат Верховної Ради останні не оскаржує.
Спірну постанову від 30.05.2023 №71911234 про відкриття виконавчого провадження вважає протиправною та просить суд її скасувати.
Відповідачем подано до суду через систему «Електронний суд» відзив на позовну заяву та копії з матеріалів виконавчого провадження №71911234.
У поданому відзиві відповідач вважає заявлені позовні вимоги безпідставними та необґрунтованими. Вказуючи на положення ст. 1, ст. 3, ст. 18, ст. 24-27 Закону України «Про виконавче провадження», положення Інструкції з організації примусового виконання щодо вимог до виконавчого документа, вимог до постанови виконавця, дій які має вчинити виконавець отримавши на виконання виконавчий документ, наполягає на відсутності у виконавця причин щодо не відкриття виконавчого провадження за виконавчим листом зобов'язального характеру №640/10624/20, виданого Київським окружним адміністративним судом 06.04.2023.
Посилаючись на ч. 1 ст. 7 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» зауважує, що виконання рішення суду щодо зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є державний орган, державне підприємство, юридична особа, юридична особа, здійснюється в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження», з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом. Однак, виконавчий лист на підставі якого відкрито спірне виконавче провадження містить вимоги про зобов'язання вчинити певні дії, а не стягнення коштів чи майна, що виключає можливість застосування норм Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» в процесі виконання рішення, виконавчий лист передбачає одноразовий характер виконання перерахунку та виплати надбавки відповідно до статті 44 Закону України «Про статус суддів», а не стягнення періодичних платежів, рішення суду у справі №640/10624/20, не містить звернення стягнення, як форми заходу примусового виконання рішення, у вказаному рішенні позивача зобов'язано вчинити певні дії, тому спір несе зобов'язальний характер.
Відповідач наголошує, що державний виконавець Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби діяв на підставі та в межах своїх повноважень, в задоволенні позову просить суд відмовити.
Позивач про час, дату та місце проведення судових засідань належним чином повідомлений, явку свого представника у судові засідання не забезпечив, проте 29.01.2024 представник позивача подав заяву про розгляд даної справи у порядку письмового провадження.
Відповідач про час, дату та місце проведення судового засідання належним чином повідомлений, явку свого уповноваженого представника у судові засідання не забезпечив, про причини неявки суд не повідомляв.
Дослідивши наявні у матеріалах справи докази та з'ясувавши обставини справи, суд вважає, що у задоволенні даного адміністративного позову слід відмовити, виходячи з наступного.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.05.2022 у справі №640/10624/20 адміністративний позов задоволено:
- зобов'язано Апарат Верховної Ради України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за 86,5 календарних днів невикористаної щорічної основної відпустки;
- зобов'язано Апарат Верховної Ради України (ідентифікаційний код 20064120, місцезнаходження: 01008, м. Київ, вул. Грушевського, 5) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.».
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 07.12.2022 апеляційну скаргу Апарату Верховної Ради України залишено без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.05.2022, - без змін.
Таким чином, рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.05.2022 набрало законної сили - 07.12.2022.
Враховуючи положення Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» від 13.12.2022 №2825-ІХ, справа №640/10624/20 передана за належністю до Київського окружного адміністративного суду.
06.04.2023 Київським окружним адміністративним судом видано виконавчий лист №640/10624/20 щодо зобов'язання Апарату Верховної Ради України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за 86,5 календарних днів невикористаної щорічної основної відпустки.
За заявою ОСОБА_1 , заступником начальника Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Заєць Тетяною Ігорівною, керуючись статтями 3, 4, 24, 25, 26, 27 Закону України "Про виконавче провадження" винесено постанову про відкриття виконавчого провадження від 30.05.2023 ВП № 71911234.
Боржник за вказаною постановою - Апарат Верховної Ради України; (ідентифікаційний код 20064120, місцезнаходження: 01008, м. Київ, вул. Грушевського, 5).
Стягувач - ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ).
В даній постанові в п. 2 зазначено про те, що боржнику необхідно виконати рішення суду протягом 10 робочих днів, та в п. 3 вказано також про стягнення з боржника виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця у розмірі 26800 гривня.
Постановою державного виконавця від 30.05.2023 за вказаним ВП №71911234, керуючись ст. 42 Закону України «Про виконавче провадження», ч. 2 розділу VІ Інструкції з примусового виконання рішень №512/5, стягнуто з боржника мінімальні витрати виконавчого провадження у розмірі 401,85 грн.
Постановою державного виконавця від 30.05.2023 за вказаним ВП №71911234, керуючись ст.ст. 3, 27, 40 Закону України «Про виконавче провадження», стягнуто з боржника виконавчий збір у розмірі 26800,00 грн.
Не погоджуючись із постановою про відкриття виконавчого провадження, позивач звернувся до суду щодо захисту порушених прав та інтересів.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає таке.
Вирішуючи спір за його предметом суд зазначає, що частиною другою статті 19 Конституції України установлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Частиною другою та четвертою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VIII судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.
Суд зазначає, що за ст. 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Відповідно до Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05.06.2012 №4901-VI (далі - Закон №4901-VI) цей Закон встановлює гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України "Про виконавче провадження" (далі - рішення суду), та особливості їх виконання (ст. 1 Закон №4901-VI).
Абзацом 1 пункту 1 статті 2 Закону №4901-VI визначено, що держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган; державні підприємство, установа, організація (далі - державне підприємство); юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства (далі - юридична особа).
За ст. 3 Закону №4901-VI слідує, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Виконання рішення суду про стягнення коштів за час роботи стягувача на посаді помічника-консультанта народного депутата України, у тому числі при звільненні з такої посади, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для виконання рішень суду, що гарантовані державою, відповідальним виконавцем якої він є.
Стягувач за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу звертається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у строки, встановлені Законом України "Про виконавче провадження", із заявою про виконання рішення суду (абз. 1 ч. 2 ст. 3 Закону № 4901-VI).
Перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей (ч. 4 ст. 3 Закону № 4901-VI).
Тобто, в даному випадку йде мова про наявність рішення суду з яким стягнуто з державного органу кошти на користь особи, яка має відношення до даного державного органу, працює чи працювала в ньому, та відповідно порядок такого виконання рішення суду відбувається органом казначейської служби, до якого стягувач подає заяву та виконавчий документ у строки, встановлені Законом України "Про виконавче провадження".
Також, суд зазначає, що ст. 7 вказаного Закону № 4901-VI визначає, що виконання рішень суду про зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за якими є державний орган, державне підприємство, юридична особа, здійснюється в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження", з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.
Відповідно, положення Закону №4901-VI в своїй статті 7 також передбачає та визначає порядок виконання рішення суду зобов'язального характеру, за яким державний орган, державне підприємство чи юридична особа мають вчинити певні дії щодо майна, боржником якого вони є, в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження" та з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.
Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VIII (далі - Закон №1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Пунктом 1 та пунктом 5 частини 1 статті 3 Закону №1404-VIII відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів - виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України; постанов державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанов державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанов приватних виконавців про стягнення основної винагороди.
За ч. 1 ст. 5 Закону №1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Відповідно до ч. 2 ст. 6 Закону №1404-VIII рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ, рішення про стягнення коштів за час роботи стягувача на посаді помічника-консультанта народного депутата України, у тому числі при звільненні з такої посади, виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.
Відтак вбачається, що виконання рішення суду майнового характеру, де боржником виступає державний орган, державне підприємство чи юридична особа, стосується таке виконання саме майна, боржником якого вони є та відбувається виконання такого рішення відповідним органом казначейської служби, який є розпорядником коштів чи майна боржника відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» із дотримання Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень». Якщо пред'явлено до виконання рішення суду не майнового характеру, таке рішення виконується державним виконавцем із дотриманням Закону України «Про виконавче провадження» та з урахуванням Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень».
За ст. 13 Закону № 1404-VIII під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 15 Закону №1404-VIII сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов'язок щодо виконання рішення.
Статтею 18 Закону № 1404-VIII виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Виконавець зобов'язаний, серед переліченого: 1) здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; 2) надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; 3) розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання; 4) заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; 5) роз'яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов'язки, а також виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, з урахуванням вказаного, зокрема: 1) проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; 2) проводити перевірку виконання юридичними особами незалежно від форми власності, фізичними особами, фізичними особами - підприємцями рішень стосовно працюючих у них боржників; 3) з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну; 16) накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом; 18) вимагати від матеріально відповідальних і посадових осіб боржників - юридичних осіб або боржників - фізичних осіб надання пояснень за фактами невиконання рішень або законних вимог виконавця чи іншого порушення вимог законодавства про виконавче провадження; 22) здійснювати інші повноваження, передбачені цим Законом.
Вимоги виконавця щодо виконання рішень є обов'язковими на всій території України. Невиконання законних вимог виконавця тягне за собою відповідальність, передбачену законом (ч. 4 ст. 18 №1404-VIII).
Згідно абз. 1 ч. 1 ст. 19 Закону №1404-VIII сторони виконавчого провадження та прокурор як учасник виконавчого провадження мають право ознайомлюватися з матеріалами виконавчого провадження, робити з них виписки, знімати копії, заявляти відводи у випадках, передбачених цим Законом, мають право доступу до автоматизованої системи виконавчого провадження, право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність виконавця у порядку, встановленому цим Законом, надавати додаткові матеріали, заявляти клопотання, брати участь у вчиненні виконавчих дій, надавати усні та письмові пояснення, заперечувати проти клопотань інших учасників виконавчого провадження та користуватися іншими правами, наданими законом.
Сторони зобов'язані невідкладно, не пізніше наступного робочого дня після настання відповідних обставин, письмово повідомити виконавцю про повне чи часткове самостійне виконання рішення боржником, а також про виникнення обставин, що обумовлюють обов'язкове зупинення вчинення виконавчих дій, про встановлення відстрочки або розстрочки виконання, зміну способу і порядку виконання рішення, зміну місця проживання чи перебування (у тому числі зміну їх реєстрації) або місцезнаходження, а боржник - фізична особа - також про зміну місця роботи (ч. 4 ст. 19 Закону №404-VIII).
Згідно ч. 5 ст. 19 Закону №1404-VIII боржник, серед іншого, зобов'язаний: 1) утримуватися від вчинення дій, що унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення; 6) надавати пояснення за фактами невиконання рішень або законних вимог виконавця чи іншого порушення вимог законодавства про виконавче провадження.
Особи, які беруть участь у виконавчому провадженні, зобов'язані сумлінно користуватися усіма наданими їм правами з метою забезпечення своєчасного та в повному обсязі вчинення виконавчих дій (ч. 8 ст. 19 Закону 1404-VIII).
Суд зазначає, що згідно п. 1 ч. 1 ст. 26 Закону № 1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону - за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Згідно ч. 5 ст. 26 Закону № 1404-VIII виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.
У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
Частиною 6 вказаної статті визначено, що за рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною).
Згідно частин 1-3 статті 63 Закону №1404-VIII за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.
У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.
Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.
У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом.
У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
Відтак, порядок виконання таких рішень за якими боржник має вчинити дії, регулюється розділом VIII вказаного Закону.
До рішень немайнового характеру, які підлягають примусовому виконанню, належать рішення: про відібрання дитини, встановлення побачення з дитиною тощо; про виселення боржника, вселення стягувача; інші рішення, за якими боржника зобов'язано особисто вчинити певні дії на користь стягувача чи утриматися від здійснення таких дій.
Суд зазначає, що немайновий характер відповідно наявний коли боржнику необхідно вчинити певні дії чи утриматись від вчинення певних дій, та в свою чергу майновий характер може бути лише в тому разі коли виконавчим документом визначено стягнення з боржника певної заборгованості, сум, наприклад, аліментів, заборгованість по заробітній платі.
Виходячи з рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.05.2022 у справі № 640/10624/20, останнім в пункті 2 зокрема, зазначено про зобов'язання Апарату Верховної Ради України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за 86,5 календарних днів невикористаної щорічної основної відпустки.
Суд зазначає, що пункт 2 резолютивної частини рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.05.2022 у справі №640/10624/20 має саме зобов'язальний характер, що передбачає до вчинення Апаратом Верховної Ради України дій по нарахуванню та виплаті ОСОБА_1 компенсації за 86,5 календарних днів невикористаної щорічної основної відпустки. Вказане рішення не містить зазначення конкретної суми середнього заробітку який підлягає стягненню, а містить саме зобов'язання нарахувати такий та виплатити.
Відповідно, суд робить висновок, що рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.05.2022 у справі № 640/10624/20 пред'явлене вірно до виконання стягувачем за виконавчим листом №640/10624/20 виданого Київським окружним адміністративним судом 06.04.2023 до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України та державним виконавцем правомірно винесено спірну постанову від про відкриття виконавчого провадження від 30.05.2023 №71911234, у суду відсутні правові підстави вважати таку постанову протиправною, державний виконавець діяв відповідно до норм діючого законодавства.
Суд зазначає, що в кожному випадку за наслідками виконання виконавчого документа за яким необхідно здійснити нарахування та виплати стягувачу коштів чи то за стягненням безпосередньо визначеної у рішенні судом боржником, стягувач відповідно має наслідки зміни його майнового стану, та такі твердження позивача щодо майнових інтересів стягувача не визначають характер виконання рішення суду за предметом пред'явленого виконавчого документа до виконання, та саме резолютивна частина вказаного вище рішення суду визначає та покладає на сторону по справі відповідні дії, обов'язки чи утримання від вчинення певних дій.
Належних та достатніх доказів протилежному, позивачем до суду не надано, в позові необґрунтовано.
Також, суд зазначає, що згідно ч. 1 та ч. 2 ст. 27 Закону № 1404-VIII виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
Зокрема, ч. 3 ст. 27 Закону № 1404-VIII визначено, що за примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи.
Державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів) (ч. 4 ст. 27 Закону № 1404-VIII).
Стягнутий виконавчий збір перераховується до Державного бюджету України протягом трьох робочих днів з дня надходження на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби.
Частина 5 статті 27 Закону № 1404-VIII визначає випадки коли виконавчий збір не стягується.
Варто відмітити, що стягнення виконавчого збору, крім визначених законом випадків, коли виконавчий збір не стягується, пов'язується з початком примусового виконання. Останнє державний виконавець розпочинає на підставі виконавчого документа, відтак одночасно з відкриттям виконавчого провадження повинен вирішити питання про стягнення виконавчого збору та винести постанову про стягнення виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
Такий висновок суду відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 13.02.2019 у справі № 295/13991/16-а, від 20.02.2019 у справі № 712/5014/17, від 28.01.2021 у справі №640/24233/19.
Виконавчий збір за своєю правовою природою не є санкцією, що застосовується за невиконання рішення суду, а є платою за вчинення дій, пов'язаних з примусовим виконанням виконавчого документу, що здійснюються органами державної виконавчої служби, тобто є державним збором (платою) за таку процедуру.
Отже, стягнення виконавчого збору одночасно з відкриттям виконавчого провадження є обов'язком державного виконавця. Саме тому на час відкриття виконавчого провадження у державного виконавця відсутні законні підстави для того, щоб не вирішувати питання про стягнення виконавчого збору за виконавчим документом.
Згідно із частиною восьмою розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 02.04.2012 №512/5 (далі - Інструкція №512/5) про стягнення з боржника виконавчого збору та його розмір державний виконавець зазначає у постанові про відкриття виконавчого провадження.
Виконавчий збір стягується з боржника на підставі постанови про стягнення виконавчого збору, у якій зазначаються розмір та порядок стягнення нарахованого виконавчого збору.
Постанову про стягнення виконавчого збору державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження (крім виконавчих документів про стягнення аліментів) та не пізніше наступного робочого дня після її винесення надсилає сторонам виконавчого провадження.
Відповідно до ст. 42 Закону № 1404-VІІІ витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження.
Розмір та види витрат виконавчого провадження встановлюються Міністерством юстиції України.
Пунктом 2 розділу VI Інструкції №512/5 визначено, що витрати виконавчого провадження стягуються з боржника на підставі постанови виконавця про їх стягнення, у якій зазначаються види та суми витрат виконавчого провадження. Постанова про стягнення витрат виконавчого провадження надсилається сторонам виконавчого провадження не пізніше наступного робочого дня після її винесення.
Отже, як приписами ст. 27, ст. 42 Закону №1404-VІІІ так і положеннями Інструкції №512/5 чітко визначено обов'язок державного виконавця щодо винесення постанови про стягнення виконавчого збору при надходженні виконавчого документа державному виконавцю одночасно із постановою про відкриття виконавчого провадження та про стягнення витрат виконавчого провадження.
При цьому, положення Інструкції №512/5 слід розглядати як такі, що прийняті відповідно до вимог, зокрема Закону № 1404-VІІІ, та такі, що не можуть йому суперечити, у тому числі встановлювати нові вимоги, які прямо не передбачені законами, на виконання яких ця Інструкція затверджена.
Так і в силу наведених вище положень Закону № 1404-VІІІ виконавець повинен вчиняти виконавчі дії з дотриманням вимог Закону № 1404-VІІІ, а також відповідно до інших законів, які є обов'язковими при вчиненні ним тих чи інших виконавчих дій, що є гарантією належного виконання виконавцем своїх обов'язків і недопущення порушення прав сторін виконавчого провадження.
Таким чином, виконавець повинен діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законами України. В цьому реалізується "правомірна поведінка" державного виконавця.
Відтак, стягнення виконавчого збору є безумовною дією, яку здійснює державний виконавець у межах виконавчого провадження, незалежно від здійснених дій, і є встановленою державою складовою процедури виконавчого провадження, що гарантує ефективне здійснення виконання рішення суду боржником за допомогою стимулювання боржника до намагання виконати виконавчий документ самостійно до відкриття виконавчого провадження у зв'язку із ймовірністю стягнення відповідної суми у випадку примусового виконання та при цьому, суд зауважує вкотре, до такі дії мають бути вчинені державним виконавцем на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законами України.
Як наслідок, постанова про стягнення витрат виконавчого провадження є аналогічно безумовною дією виконавця та за наслідками вчинених дій в ході виконавчого провадження, забезпечення організації таких дій із визначенням розміру та виду витрат виконавчого провадження згідно нормативно-правових актів Міністерства юстиції України.
Вказані постанови про стягнення виконавчого збору та витрат виконавчого провадження від 30.05.2023 за ВП №71911234 позивач у справі не оскаржує але зауважує про їх протиправність в силу наявності предмету майнового характеру за виконавчим лисом №640/10624/20 та враховуючи вище встановлене та зазначене, суд вважає такі постанови правомірними, державний виконавець вчиняв необхідні дії в межах виконавчого провадження №71911234, що мали наслідком винесення зазначених постанов.
Відповідно до ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).
Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі (абз. 2 ч. 2 ст. 77 КАС України).
Позивач не обґрунтував та не надав належних та достатніх доказів щодо наявності обставин протиправності спірної постанови від 30.05.2023 про стягнення виконавчого збору винесену державним виконавцем в межах виконавчого провадження №71911234 та відповідач в свою чергу довів законність та правомірність спірної постанови.
Враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку про правомірність та законність винесеної заступником начальника Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Заєць Тетяною Ігорівною постанови від 30.05.2023 про відкриття виконавчого провадження №71911234 за виконавчим листом №640/10624/20, виданим Київським окружним адміністративним судом 06.04.2023, відповідність останньої ч. 2 ст. 2 КАС України, у зв'язку з чим позовні вимоги позивача є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.
Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ч.1 ст.90 КАС України).
Відповідно до ч. ч. 1-4 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При цьому, суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).
З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд дає вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах та системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов не підлягає задоволенню.
Решта доводів та тверджень сторін по справі не впливають на висновки суду.
Питання щодо витрат по справі суд не вирішує за відсутність на те процесуальних підстав.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255, 287 КАС України, суд
У задоволенні адміністративного позову - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.
Суддя Щавінський В.Р.