31 січня 2024 року 640/34527/21
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Балаклицького А.І., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві про скасування вимоги, визнання протиправної бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі також - ОСОБА_1 , позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління ДПС у м. Києві (далі також - ГУ ДПС у м. Києві, відповідач), в якому просить суд:
- визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 02.09.2021 №Ф-96129-17;
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління ДПС у м. Києві щодо списання безнадійної заборгованості;
- зобов'язати Головне управління ДПС у м. Києві списати всю безумовно безнадійну заборгованість, що міститься у даних інформаційної системи податкових органів стосовно позивача.
На підставі вимог Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» дану справу передано на розгляд до Київського окружного адміністративного суду.
Ухвалою суду від 04.05.2023 справу прийнято до провадження та вирішено здійснювати її розгляд у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.
Позовні вимоги обґрунтовано протиправністю оскаржуваних рішення та бездіяльності з огляду на відсутність у позивача будь-якої податкової заборгованості перед контролюючими органами.
Заперечуючи проти заявлених позовних вимог відповідач, у наданому суду відзиві, наголошує на обґрунтованості прийнятого ним оскаржуваного рішення з огляду на відповідність вимогам чинного законодавства як самих рішення, так і дотримання визначеного законом порядку його прийняття.
Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем отримано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 02.09.2021 № Ф-96129-17 від ГУ ДПС у місті Києві на суму 522 353, 15 грн зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
05.10.2021 позивачем направлено скаргу на вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-96129-17 від 02.09.2021 до Державної податкової служби України з проханням скасувати дану вимогу та списати безнадійну заборгованість, що міститься у даних інформаційної системи податкових органів.
Рішенням про результати розгляду скарги Державної податкової служби України №9408/М/99-00-06-02-01-09 від 25.10.2021 відмовлено у задоволенні скарги.
Не погоджуючись з наведеним вище рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.
Згідно з пп. 16.1.4 п. 16.1 статті 16 Податкового кодексу України (далі - ПК України) платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених Кодексом та законами з питань митної справи.
Пунктом 36.1 статті 36 ПК України визначено, що податковим обов'язком визнається обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом.
Відповідно до п. 36.5 статті 36 ПК України відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку несе платник податків, крім випадків, визначених Кодексом або законами з питань митної справи.
Статтею 67 Конституції України передбачено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску, умови та порядок нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон України від 08.07.2010 № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 2464).
Дія Закону № 2464 поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених Законом № 2464, або у частині, що не суперечить Закону № 2464 ( п. 1 статті 2 Закону № 2464).
Відповідно до ч. 1 статті 4 Закону № 2464 платниками єдиного внеску є зокрема:
фізичні особи - підприємці, зокрема ті, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно-правовим договором (крім цивільно- правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань);
фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Згідно із п. 2 ч. 1 статті 7 Закону № 2464 для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 ч. 1 статті 4 цього Закону єдиний внесок нараховується - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник має право самостійно визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
З 01.01.2017 відповідно до Закону України від 06.12.2016 № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», набрали чинності зміни, зокрема, в порядку нарахування, обчислення єдиного внеску.
Так, відповідно до п. 2 ч. 1 статті 7 Закону № 2464 платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону нараховують єдиний внесок на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі, якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Таким чином, з 01.01.2017 Законом № 2464 обов'язок визначення бази нарахування єдиного внеску покладено на платників, вказаних у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців. які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини 1 статті 4 Закону № 2464, як тих, що отримують, так і тих, які не отримують дохід від провадження діяльності.
З 01.01.2018 Законом України від 03 жовтня 2017 року № 2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» до п. 2 ч. 1 статті 7 Закону № 2464 внесено зміни, а саме, для бази нарахування єдиного внеску змінено період (рік на квартал).
Згідно з п. 5 ч. 1 статті 1 Закону № 2464 мінімальний страховий внесок - це сума єдиного внеску, що визначається розрахункове як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.
Згідно з нормами ч. 5 статті 8 Закону № 2464 єдиний внесок для зазначених категорій платників єдиного внеску встановлено у розмірі 22 відсотки до бази нарахування єдиного внеску.
Платники єдиного внеску, зазначені у п. 4, 5 та 5-1 ч. 1 статті 4 Закону № 2464 зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до J0 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок (абз. 3 ч 11 статті 9 Закону № 2464).
Платники єдиного внеску зобов'язані своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати, сплачувати єдиний внесок та подавати звітність до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску (пункти 1, 4 ч. 2 статті 6 Закону №2464).
Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника (ч. 12 статті 9 Закону № 2464).
Відповідно до п. 6 ч. 1 статті 1 Закону 2464 сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом - є недоїмкою.
На підставі ч. 11 статті 9 Закону № 2464, у разі несвоєчасної або не в повному обсязі сплати єдиного внеску до платника застосовуються фінансові санкції, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно- правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
За даними інформаційної системи органу доходів і зборів ОСОБА_1 перебувала на обліку в Головному управлінні ДПС у м. Києві (ДПІ в Дарницькому районі) як ФОП з 27.05.2004 (дата реєстрація ФОП) по 18.01.2018 (дата проведення державної реєстрації припинення) на загальній системі оподаткування.
Згідно даних інтегрованої картки платника ФОП ОСОБА_1 за кодом платежу:
1) 71040000 (для фізичних осіб - підприємців, у тому числі які обрали спрощену систему -оподаткування та осіб, які проводять незалежну професійну діяльність) заборгованість виникла на підставі:
Вимоги про сплату боргу (недоїмки) № 0002221306 від 12.05.2017 на загальну суму - 258 194,22 грн;
Рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування або своєчасно не нарахованого єдиного внеску № 0002231306 від 12.05.2017 на загальну суму - 66 954,43 грн;
Самостійно поданої декларації № 9002224863 у розмірі - 704,00 грн;
Самостійно поданої декларації № 9295736077 у розмірі - 8 448,00 грн;
Рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування або своєчасно не нарахованого єдиного внеску № 0010854203 від 10.02.2020 у розмірі - 30 383,10 грн;
Вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-064 на загальну суму - 101 277,00 грн, яка поновлена на підставі рішення суду.
2) 71010000 (єдиний внесок нарахований робот, на суми: заробітної плати, винагороди за договором ЦПХ, допомога по тимчасовій непрацездатності) заборгованість виникла на підставі:
Рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування або своєчасно не нарахованого єдиного внеску № 0010864203 від 10.02.2020 на загальну суму - 15 136,00 грн;
Податкового повідомлення-рішення (форма «ПС») № 0010844203 від 10.02.2020 на загальну суму - 2 040,00 грн;
Вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-063 на загальну суму - 30 272,00 грн, яка поновлена на підставі рішення суду.
У зв'язку з тим, що сплата по єдиному соціальному внеску згідно вищезазначених нарахувань здійснена частково, то в картці платника обліковувалась недоїмка в сумі 513 408,75 гривень.
Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені Законом № 2464, є недоїмкою та стягується з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.
У разі якщо платник має несплачену суму недоїмки, штрафів та пені, сплачені ним суми єдиного внеску зараховуються в рахунок стати недоїмки, штрафів, пені у порядку календарної черговості їх виникнення (ч. 6 статті 25 Закону № 2464).
Згідно з пунктами 3, 4 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 № 449, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 07.05.2015 за № 508/26953, у разі, якщо платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску та/або борги зі сплати фінансових санкцій орган доходів і зборів, протягом 10 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла або зросла недоїмка зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій) надсилають вимогу про її сплату. Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів платника на суму боргу, що перевищує 10 гривень.
Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.
Згідно ч. 6 статті 25 Закону № 2464 за рахунок сум, що надходять від платника єдиного внеску або від державної виконавчої служби, погашаються суми недоїмки, штрафних санкцій та пені у порядку календарної черговості їх виникнення. У разі якщо платник має несплачену суму недоїмки, штрафів та пені, сплачені ним суми єдиного внеску зараховуються в рахунок сплати недоїмки, штрафів та пені у порядку календарної черговості їх виникнення.
Відповідно до Інструкції № 449 вимога про сплату боргу (недоїмки) формується під одним порядковим номером до повного погашення сум боргу.
Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).
Орган доходів і зборів веде реєстр виданих вимог про сплату боргу (недоїмки) за формою згідно з додатком 8 до цієї Інструкції.
При формуванні вимоги про сплату боргу (недоїмки) їй присвоюється порядковий номер, який складається з трьох частин: перша частина - літера «Ю» (вимога де юридичної особи) або «Ф» (вимога до фізичної особи), друга частина - порядковий номер, третя частина - літера «У» (узгоджена вимога).
В третій частині літера «У» (інформація щодо узгодження вимоги) проставляється у разі надсилання:
платнику узгодженої вимоги внаслідок процедури оскарження;
вимоги до органів державної виконавчої служби або до органів Казначейства відповідно до цієї Інструкції.
Відповідно до пункт 3 Розділу 6 органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо:
дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів;
платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску;
платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.
Крапка з комою означає, що в реченні наявний безсполучниковий зв'язок (тобто фактично це заміна сполучника «або»).
Законодавець чітко визначив, що вимога надсилається, якщо має місце одна з умов передбачених пунктом 3 Розділу 6, наявність однієї є самостійною підставою для формування і направлення податкової вимоги.
Таким чином, засобами інформаційної системи ДПС в автоматичному режимі сформовано та направлено податкову вимогу про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску від 02.09.2021 № Ф-96129-17, яка отримана позивачем особисто 29.09.2021.
Разом з тим, суд звертає увагу на те, що відповідно до п. 9-15 розділу Прикінцеві та перехідні положення Закону № 2464 підлягають списанню за заявою платника та у порядку, визначеному цим Законом, несплачені станом на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Закону № 2464-VI щодо усунення дискримінації за колом платників» від 13.05.2020 № 592-ІХ (далі - Закон № 592) з урахуванням особливостей, визначених цим пунктом, суми недоїмки, нараховані платникам єдиного внеску, зазначеним у п. 4 (крім ФОП), які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 ч. 1 статті 4 Закону № 2464, за період з 1 січня 2017 року до дня набрання чинності Законом N° 592, а також штрафи та пеня, нараховані на ці суми недоїмки, у разі, якщо таким платниками не отримано дохід (прибуток) від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та за умови подання протягом 90 календарних днів з дня набрання чинності Законом № 592 платниками, зазначеними у п. 4 ч. 1 статті 4 Закону № 2464 (крім ФОП, які обрали спрощену систему оподаткування), - державному реєстратору за місцем знаходження реєстраційної справи ФОП заяви про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності та до податкового органу - звітності відповідно до вимог ч. 2 статті 6 Закону № 2464 за період з 1 січня 2017 року до дня набрання чинності Законом № 592. Зазначена звітність подається платником виключно у випадку, якщо вона не була подана раніше.
Відповідно, у ГУ ДПС у м. Києві не було підстав для списання заборгованості по сплаті єдиного соціального внеску.
Зазначене вище в сукупності свідчить про необґрунтованість доводів позивача про наявність правових підстав для визнання протиправним та скасування оскаржуваного рішення, яке ґрунтується на таких висновках.
Беручи до уваги зазначене суд вважає, що відповідачем, за час розгляду справи, на виконання вимог частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України) було доведено правомірність прийнятого ним оскаржуваного рішення.
Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).
З огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд зазначає, що решта доводів та тверджень учасників справи, у контексті наведених правових вимог, не впливають на висновки суду за наслідком розгляду даної справи.
Відповідно до статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:
1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;
2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.
Відповідно до положень частин 1 та 2 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
За наслідком здійснення аналізу оскаржуваного рішення та бездіяльності на відповідність наведеним вище критеріям, суд, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень наведеного законодавства України, матеріалів справи, приходить до висновку про те, що заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки оскаржувані рішення та бездіяльність відповідають наведеним у частині 2 статті 2 КАС України критеріям.
На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 5-11, 19, 72-77, 90, 241-246, 250, 263 КАС України суд, -
У задоволенні адміністративного позову - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Балаклицький А. І.