01 лютого 2024 року Київ № 640/9396/22
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Шевченко А.В., розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві (далі - відповідач), в якому просить суд:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови у проведені перерахунку та виплаті пенсії з 01.04.2019 у розмірі 90 % грошового забезпечення, зазначеного в довідці Фінансово-економічного управління Служби безпеки України від 24.07.2020 № 21/3/2-9/878-352, з урахуванням рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 квітня 2020 року у справі № 640/4782/20, рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 листопада 2021 року у справі № 640/23397/20, без обмеження максимальним розміром;
-зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві провести перерахунок та виплату пенсії з 01.04.2019 у розмірі 90 % грошового забезпечення, зазначеного в довідці Фінансово-економічного управління Служби безпеки України від 24.07.2020 № 21/3/2-9/878-352, з урахуванням рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 квітня 2020 року у справі № 640/4782/20, рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 листопада 2021 року у справі № 640/23397/20, без обмеження максимальним розміром, з урахуванням проведених раніше виплат.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначив, що він отримує пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон № 2262), розмір якої становив на момент призначення 90% сум грошового забезпечення.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.06.2022 відкрито провадження у справі, вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи (у письмовому провадженні).
13.12.2022 Верховною Радою України було прийнято Закон України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» №2825-IX, статтею 1 якого встановлено ліквідувати Окружний адміністративний суд міста Києва.
Пунктом 1 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» вказаного Закону визначено, що цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування.
Згідно з пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» вказаного Закону установлено, що з дня набрання чинності цим Законом Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя; до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 31.07.2023 прийнято адміністративну справу до провадження, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами та витребувано від відповідача докази по справі.
Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, зазначив, на час здійснення перерахунку пенсії позивача діяла редакція статті 13 Закону № 2262, згідно якої максимальний розмір пенсії не повинен перевищувати 70 відсотків відповідних сум грошового забезпечення.
У зв'язку з цим, здійснення перерахунку пенсії позивача, виходячи з 70% грошового забезпечення, відповідач вважає правомірним.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
ОСОБА_1 є пенсіонером, перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві, та отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону № 2262, розмір якої на момент призначення пенсії дорівнював 90% грошового забезпечення.
З матеріалів справи вбачається, що при здійсненні перерахунку пенсії позивача з 01.01.2018 її розмір був обмежений 70% грошового забезпечення, що стало підставою для звернення позивача до суду за захистом своїх порушених прав.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 квітня 2020 року у справі № 640/4782/20 визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови у проведенні перерахунку пенсії в розмірі 90% сум грошового забезпечення та зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити перерахунок та виплату з 1 січня 2018 року пенсії в розмірі 90% грошового забезпечення.
Судом також встановлено, що 24.07.2020 Фінансовим-економічним управлінням Служби безпеки України було складено оновлену довідку №21/3/2-9/878-352 про розмір грошового забезпечення позивача для перерахунку пенсії, який визначений на рівні 38164, 10 грн.
Враховуючи відмову Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві у здійсненні перерахунку пенсії позивача на підставі цієї нової довідки, позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 листопада 2021 року у адміністративній справі № 640/23397/20 зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві провести перерахунок та виплату пенсії з 01.04.2019 відповідно до довідки Фінансово-економічного управління Служби безпеки України від 24.07.2020 № 21/3/2-9/878-352 про розмір грошового забезпечення станом на 05.03.2019.
На виконання цього рішення відповідач здійснив перерахунок пенсії з 01.04.2019 на підставі оновленої довідки, однак при здійсненні такого перерахунку відповідач використовував відсоткове значення розміру грошового забезпечення на рівні 70% (а не 90%), а також обмежив пенсію максимальним розміром (не більше десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність).
Не погоджуючись з правомірністю дій відповідача щодо повторного зниження відсоткового значення грошового забезпечення для визначення розміру пенсії з 90% до 70%, а також обмеження пенсії максимальним розміром, позивач звернувся до суду з позовом у цій справі, з приводу чого суд зазначає таке.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України передбачено, що виключно законами України визначаються: основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Спеціальним законом, який регулює правовідносини у сфері пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, є Закон № 2262, відповідно до якого законодавство про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, базується на Конституції України і складається з цього Закону, Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та інших нормативно-правових актів України, прийнятих відповідно до цих законів.
Відповідно до пункту а частини першої статті 13 Закону № 2262 (у редакції, чинній на момент призначення позивачу пенсії) пенсії за вислугу років призначаються в таких розмірах: особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які мають вислугу 20 років і більше (пункт а статті 12): за вислугу 20 років - 50 процентів, а звільненим у відставку за віком або за станом здоров'я - 55 процентів відповідних сум грошового забезпечення (стаття 43); за кожний рік вислуги понад 20 років - 3 проценти відповідних сум грошового забезпечення.
Частиною другою статті 13 Закону № 2262 (в редакції, яка була чинна на момент призначення позивачу пенсії) було визначено, що загальний розмір пенсії, обчислений відповідно до цієї статті, не повинен перевищувати 90 процентів відповідних сум грошового забезпечення, а особам, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження служби і віднесені до категорії 1, - 100 процентів, до категорії 2 - 95 процентів.
08.07.2011 Верховною Радою України прийнято Закон України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» № 3668-VI (далі - Закон № 3668), який набрав чинності 01.10.2011, підпунктом 8 Прикінцевих та перехідних положень якого внесено зміни до Закону №2262, зокрема у частині другій статті 13 цифри « 90» замінено цифрами « 80».
27.03.2014 Верховною Радою України прийнято Закон України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» № 1166-VII (далі - Закон № 1166), який набрав чинності з 01.04.2014, крім деяких положень, пунктом 23 Розділу ІІ якого внесено зміни до Закону №2262: у частині другій статті 13 цифри « 80» замінено цифрами « 70». Ці зміни набрали чинності з 01.05.2014.
Частина вісімнадцята статті 43 Закону №2262 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлює, що у разі якщо на момент призначення або виплати пенсії відбулася зміна розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення та/або були введені для зазначених категорій осіб нові щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії у розмірах, встановлених законодавством, пенсія призначається з урахуванням таких змін та/або нововведень, а призначена пенсія підлягає невідкладному перерахунку.
Згідно з частиною четвертою статті 63 Закону № 2262 усі призначені за цим Законом пенсії підлягають перерахунку у зв'язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, на умовах, у порядку та розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України. У разі якщо внаслідок перерахунку пенсій, передбаченого цією частиною, розміри пенсій звільненим із служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, є нижчими, зберігаються розміри раніше призначених пенсій.
Відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 13.02.2008 № 45 (далі - Порядок № 45, в редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) пенсії, призначені відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», у зв'язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію згідно із цим Законом, перераховуються на умовах та в розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту 3 Порядку № 45 на підставі списків уповноважені органи готують довідки про розмір грошового забезпечення, що враховується для перерахунку пенсій, для кожної особи, зазначеної в списку, за формою згідно з додатками 2 і 3 (далі - довідки) та у місячний строк подають їх головним управлінням Пенсійного фонду України. Зазначені довідки надсилаються до державних органів, у яких особи проходили службу до відрядження, а їх уповноважені органи подають довідки у п'ятиденний строк головним управлінням Пенсійного фонду України.
Пунктом 4 Порядку № 45 визначено, що перерахунок пенсії здійснюється на момент виникнення такого права і проводиться у строки, передбачені частинами другою і третьою статті 51 Закону. Якщо внаслідок перерахунку розмір зменшується, пенсія виплачується в раніше встановленому розмірі.
Кабінет Міністрів України у Порядку № 45 визначив, що перерахунок пенсії здійснюється на момент виникнення такого права.
Суд зазначає, що стаття 13 Закону № 2262 регулює порядок призначення пенсій, а стаття 63 визначає підстави, умови і порядок їх перерахунку.
Зміни до статті 63 Закону № 2262 ані Законом № 3668, ані Законом № 1166 у частині підстав, умов, розміру або порядку перерахунку пенсій не вносилися.
Постанови Кабінету Міністрів України № 45 і № 103 також не містять жодних положень про зміну відсоткового значення розміру призначених пенсій при їх перерахунку.
Системний аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що внесені Законом № 3668 та Законом № 1166 зміни до статті 13 Закону № 2262 щодо розміру пенсії у відсотках стосуються порядку призначення пенсії за вислугу років військовослужбовцям та особам, які мають право на пенсію за цим Законом у разі реалізації ними права на пенсійне забезпечення, а не перерахунку вже призначеної пенсії. Процедури призначення та перерахунку пенсії є різними за змістом і механізмом їх проведення. Нормами, які визначають механізм здійснення перерахунку пенсії за вислугу років є норми статті 63 Закону № 2262, яка не зазнала змін у зв'язку з прийняттям Закону № 3668 та Закону № 1166.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що при перерахунку пенсії позивача відповідно до нової довідки про розмір грошового забезпечення відсутні підстави для застосування механізму нового обчислення пенсії із застосуванням норм частини другої статті 13 Закону № 2262, яка застосовується саме при призначенні пенсії. Тому при перерахунку пенсії змінною величиною є лише розмір грошового забезпечення, натомість відсоткове значення розміру основної пенсії, яке обчислювалося при її призначенні відповідно до наявної у позивача вислуги років, є незмінним.
Саме такий правовий висновок викладено Верховним Судом у рішенні від 04.02.2019 у зразковій справі № 240/5401/18 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 79615886), яке залишено без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 16.10.2019 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 85174587).
Більш того, суд звертає увагу на те, що право позивача на застосування показника відсоткового значення грошового забезпечення для перерахунку пенсії саме на рівні 90%, а не 70% вже було підтверджено рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 квітня 2020 року у справі № 640/4782/20, про яке згадувалося вище.
На виконання цього судового рішення відповідачем був здійснений перерахунок пенсії позивача, розмір якої був визначений на рівні 90% сум грошового забезпечення, але в подальшому, не зважаючи на наявність цього рішення, при наступному перерахунку пенсії її розмір знов був зменшений з 90%до 70% грошового забезпечення.
Вказані дії Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві розцінюються судом як такі, що порушують одну з головних конституційних засад судочинства, визначених статтею 129 Основного Закону, а саме: принцип обов'язковості рішень суду.
Так, стаття 129 Конституції України визначає, що однією з основних засад судочинства є обов'язковість судового рішення.
За неповагу до суду чи судді винні особи притягаються до юридичної відповідальності.
Згідно зі статтею 129-1 Основного Закону суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання.
Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Положеннями статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» закріплено, що судове рішення, яким закінчується розгляд справи в суді, ухвалюється іменем України.
Судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд у межах повноважень, наданих йому законом.
Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.
Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Судові рішення не можуть бути переглянуті іншими органами чи особами поза межами судочинства, за винятком рішень про амністію та помилування.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання.
Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України також визначено, що однією з основних засад (принципів) адміністративного судочинства є обов'язковість судового рішення.
Відповідно до статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Суд зазначає, що належне і остаточне виконання судового рішення виключає можливість номінального, формального ставлення пенсійного органу до відновлення порушеного права позивача на отримання пенсії у розмірі 90% сум грошового забезпечення, аби у подальшому, при здійсненні наступного перерахунку пенсії її розмір знов був обмежений до 70% грошового забезпечення, незважаючи на встановлений судовим рішенням факт протиправності такої позиції відповідача.
Суд зазначає, що встановлена в межах розгляду цієї справи поведінка пенсійного органу у вигляді допущення повторного порушення прав позивача (шляхом протиправного зниження розміру його пенсії з 90% до 70% сум грошового забезпечення при наявності висновку Верховного Суду у рішенні по зразковій справі та такого, що набрало законної сили, судового рішення, яким констатовані протиправні дії відповідача за абсолютно ідентичних обставин) свідчить про свідоме ігнорування відповідачем судових рішень, зневажливе ставлення до правових принципів, на яких будується демократична і правова держава.
Враховуючи вказане, суд дійшов висновку про те, що відповідач протиправно повторно порушив права позивача та здійснив зменшення відсоткового значення розміру пенсії з 90% до 70% сум грошового забезпечення при здійсненні перерахунку пенсії з 01.04.2019 на підставі довідки Фінансово-економічного управління Служби безпеки України від 24.07.2020 №21/3/2-9/878-352 про розмір грошового забезпечення станом на 05.03.2019.
Відповідно, порушені права позивача підлягають судовому захисту.
Щодо застосування відповідачем обмеження пенсії максимальним розміром під час її виплати та нарахування, суд зазначає таке.
Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону №2262, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, вперше введено в дію Законом України від 08.07.2011 №3668-VІ «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» (далі - Закон № 3668-VІ), який набрав законної сили 01.10.2011.
Відповідно до положень статті 2 Закону № 3668-VI максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Митного кодексу України, законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про статус народного депутата України», «Про Національний банк України», «Про Кабінет Міністрів України», «Про дипломатичну службу», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про судову експертизу», «Про статус і соціальний захист громадян, як постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», «Про наукову і науково-технічну діяльність», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», «Про пенсійне забезпечення», «Про судоустрій і статус суддів», Постанови Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року «Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України», не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Водночас Законом № 3668-VI внесено зміни у статтю 43 Закону № 2262, яку викладено в редакції Закону № 3668-VI, а саме: максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262.
Згідно з пунктом 2 резолютивної частини вказаного Рішення положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262, які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, тобто 20.12.2016.
Конституційний Суд України у Рішенні від 20.12.2016 №7-рп/2016, яким визнав таким, якими, що не відповідають статті 17 Конституції України, положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262, виходив із того, що норми-принципи частини п'ятої статті 17 Конституції України щодо забезпечення державою соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей є пріоритетними та мають безумовний характер. Тобто заходи, спрямовані на забезпечення державою соціального захисту вказаної категорії осіб, зокрема у зв'язку з економічною доцільністю, соціально-економічними обставинами не можуть бути скасовані чи звужені. При цьому Конституційний Суд України стверджує, що обмеження максимального розміру пенсії, призначеної особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлене Законом № 2262, порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених частиною п'ятою статті 17 Конституції України, які зобов'язані захищати суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України.
Таким чином, з 20 грудня 2016 року, з урахуванням положень рішення КСУ № 7-рп/2016, у Законі України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» відсутня частина сьома статті 43, а внесені до неї зміни, що полягають у зміні слів і цифр є нереалізованими.
Даний висновок узгоджується з позицією, що викладена в постановах Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/4267/17, від 16 жовтня 2018 року у справі № 522/16882/17, від 06 листопада 2018 року у справі № 522/3093/17, від 31 січня 2019 року у справі № 638/6363/17, від 12 березня 2019 року у справі № 522/3049/17, від 14 травня 2019 року у справі № 591/2109/17, від 08 серпня 2019 року у справі № 522/3271/17, від 10 жовтня 2019 року у справі № 522/22798/17, від 30 жовтня 2020 року у справі № 522/16881/17 та від 17 травня 2021 року у справі № 343/870/17.
Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону №2262, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, введено в дію Законом № 3668-VI, яким внесено зміни у статтю 43 Закону № 2262, шляхом викладення її в редакції Закону № 3668-VI.
Тобто, положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262 та положення частини першої статті 2 Закону № 3668-VІ (у частині поширення її дії на Закон № 2262), прийняті одночасно для регулювання одних і тих самих правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсій, призначених відповідно до Закону № 2262) та є однаковими за змістом.
Конституційним Судом України у Рішенні від 20.12.2016 №7-рп/2016 надано оцінку правовому регулюванню спірних правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців) та визнано таким, що не відповідає статті 17 Конституції України положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262.
При цьому положення статті 2 Закону № 3668-VI (у частині поширення її дії на Закон № 2262), які дублюють зміст частини сьомої статті 43 Закону №2262, тобто є однопредметними правовими нормами, які прийняті одночасно для регулювання спірних правовідносин - змін не зазнали та передбачали обмеження максимальним розміром пенсії осіб, пенсія яким призначена відповідно до Закону №2262.
Тобто, на момент виникнення спірних правовідносин наявна колізія між Законом №2262 з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016 та Законом № 3668-VI- у частині обмеження максимальним розміром пенсії особам, яким призначена пенсія відповідно до Закону № 2262.
Оскільки норми вказаних законів неоднаково регулюють правовідносини щодо пенсійного забезпечення осіб, яким призначена пенсія відповідно до Закону №2262, у частині обмеження їх пенсії максимальним розміром, суд доходить висновку, що вони явно суперечать один одному.
Положеннями статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.11.2018 у справі № 812/292/18 зазначила, що норми законодавства, які допускають неоднозначне або множинне тлумачення, завжди трактуються на користь особи.
У постанові від 13.02.2019, що винесена Великою Палатою Верховного Суду у зразковій справі № 822/524/18 із посиланням на положення статей 1, 8, 92 Конституції України, а також на статтю 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права зроблено висновок, що у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, наявність у національному законодавстві правових прогалин щодо захисту прав людини та основних свобод, зокрема, у сфері пенсійного забезпечення, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Зважаючи на викладене, у цій справі застосуванню підлягають норми Закону № 2262 з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016, а не норми Закону № 3668-VI.
З огляду на вищевказане, суд у цій справі дійшов висновку, що обмеження відповідачем максимального розміру пенсії позивача, право на пенсійне забезпечення якого встановлене Законом № 2262, є протиправним.
Саме такий висновок щодо застосування норм права у подібних спірних правовідносинах викладено Верховним Судом у численних постановах, зокрема від 25 липня 2022 року у справі № 580/3451/21; від 20 липня 2022 року у справі № 340/2476/21; від 11 липня 2022 року у справі №620/613/21; від 29 червня 2022 року у справі №640/19118/18; від 18 травня 2022 року у справі № 380/12337/20.
У зв'язку з цим, суд вважає, що відповідач протиправно застосував обмеження пенсії позивача максимальним розміром при проведенні перерахунку та виплати пенсії з 01.04.2019 згідно з довідкою Фінансово-економічного управління Служби безпеки України від 24.07.2020 №21/3/2-9/878-352 про розмір грошового забезпечення станом на 05.03.2019.
Враховуючи вказане, суд вважає за необхідне визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві щодо зменшення основного розміру пенсії позивача з 90% до 70% сум грошового забезпечення та застосування обмеження його пенсії максимальним розміром при проведенні перерахунку та виплати пенсії з 01.04.2019 згідно з довідкою Фінансово-економічного управління Служби безпеки України від 24.07.2020 №21/3/2-9/878-352 про розмір грошового забезпечення станом на 05.03.2019.
При цьому стосовно позовної вимоги про зобов'язання відповідача нарахувати та провести виплату позивачу пенсії суд зазначає таке.
Згідно з Рекомендацією № R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Отже, дискреційним повноваженням є повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийняті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) обрати один з кількох варіантів рішення.
Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Водночас, згідно з пунктом 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов'язання відповідача вчинити певні дії. При цьому, у випадку, коли закон встановлює повноваження суб'єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов'язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб'єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення), з урахуванням встановлених судом обставин.
З урахуванням тієї обставини, що оскаржувані дії відповідача у розглядуваній ситуації не ґрунтуються на дискреційних повноваженнях відповідача як суб'єкта владних повноважень, оскільки алгоритм їх дій чітко зазначений законодавчо, у даному випадку задоволення позову в частині дій зобов'язального характеру не є втручанням у дискреційні повноваження відповідача.
У зв'язку з цим, суд вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м.Києві здійснити з 01.04.2019 перерахунок та виплату пенсії позивачу згідно з довідкою Фінансово-економічного управління Служби безпеки України від 24.07.2020 № 21/3/2-9/878-352 про розмір грошового забезпечення станом на 05.03.2019, виходячи з відсоткового значення розміру пенсії 90% суми грошового забезпечення, з урахуванням рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 квітня 2020 року у справі № 640/4782/20, рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 листопада 2021 року у справі № 640/23397/20, без обмеження максимального розміру пенсії та з урахуванням раніше виплачених сум.
Таким чином, позов підлягає задоволенню повністю.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки спір вирішено на користь сторони, звільненої від сплати судового збору, а також за відсутності витрат, пов'язаних із залученням свідків та проведенням судових експертиз, судові витрати (судовий збір) стягненню з відповідача не підлягають.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 159, 162, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо зменшення основного розміру пенсії ОСОБА_1 з 90% до 70% сум грошового забезпечення та застосування обмеження його пенсії максимальним розміром при проведенні перерахунку та виплати пенсії з 01.04.2019 на підставі довідки Фінансово-економічного управління Служби безпеки України від 24.07.2020 № 21/3/2-9/878-352.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м.Києві провести перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 починаючи з 01.04.2019 у розмірі 90% грошового забезпечення, зазначеного в довідці Фінансово-економічного управління Служби безпеки України від 24.07.2020 № 21/3/2-9/878-352 без обмеження максимальним розміром та з урахуванням проведених раніше виплат.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Шевченко А.В.