ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"01" лютого 2024 р. справа № 300/7849/23
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Боброва Ю.О., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
Адвокат Візінський Василь Васильович в інтересах ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач) про визнання бездіяльності протиправною щодо нарахування та виплати грошового забезпечення за періоди з 01.02.2020 по 26.10.2021 та з 28.02.2022 по 30.04.2023 з урахування посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт та зобов'язання нарахувати і виплатити грошове забезпечення за вказані періоди з урахування посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт.
Позовні вимоги мотивовані тим, що під час проходження позивачем військової служби, відповідачем у період з 01.02.2020 по 26.10.2021 та з 28.02.2022 по 30.04.2023 протиправно проведено виплату грошового забезпечення, із урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт. Зазначив, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 в справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови №103, яким були внесені зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України №704, що визначала розміри посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року. Тому, оскільки ці зміни визнанні судом протиправними і скасовані, а Кабінет Міністрів України після їх скасування не прийняв іншого нормативного акту щодо визначення складових розміру грошового забезпечення військовослужбовців, застосуванню підлягає пункту 4 Постанови №704, в редакції до внесення змін пунктом 6 Постанови №103, а саме: розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються із урахуванням прожиткового мінімуму встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року. На звернення позивача щодо виплати належного грошового забезпечення, відповідачем було відмовлено. З наведених підстав, просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження.
Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву. У відзиві представник відповідача проти заявлених позовних вимог заперечив, просив суд в задоволенні позову відмовити та зазначив, що відповідно до п. 4 Постанови №704 розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно із додатками 1, 12, 13 і 14, чим і керувалося командування військової частини під час визначення розміру грошового забезпечення позивачу та похідних від нього виплат. Розрахунковою величиною для обрахунку грошового забезпечення позивача у зазначений позивачем період є стала величина - прожитковий мінімум станом на 1 січня 2018 року, а скасування пункту 6 постанови Постанови № 103 не впливає на порядок та процедуру проведення перерахунку розміру посадового окладу позивача і не створює підстав для здійснення перерахунку грошового забезпечення позивача. Також вказав, що згідно пункту 3 розділу Прикінцеві та перехідні положення Закону України №1774-VІІІ мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. Відтак розмір грошового забезпечення обрахований відповідачем відповідно до вимог чинного законодавства. З урахуванням викладеного, відповідач просить відмовити у задоволенні позову.
Розглянувши матеріали адміністративної справи за правилами спрощеного позовного провадження відповідно до вимог статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, за наявними у справі матеріалами, дослідивши і оцінивши докази в їх сукупності з урахуванням норм матеріального права, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
Згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 26.10.2021 №221 майора ОСОБА_1 , звільненого наказом командира Повітряних Сил Збройних Сил України від 13.09.2021 №549 у запас, з 26 жовтня 2021 року виключено із списків особового складу військової частини, усіх видів забезпечення та направлено для зарахування на військовий облік до Івано-Франківського ТЦК і СП (а.с. 19).
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 28.02.2022 №46 позивача прийнято на військову службу та з 28.02.2022 зараховано на всі види забезпечення (а.с. 20).
Як встановлено судом, відповідно довідки від 10.10.2023 про нараховане і виплачене грошове забезпечення за період з 01.01.2018 по 26.10.2021, зокрема, розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями позивача та похідні від нього суми за вказаний період, визначалися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018, на відповідний тарифний коефіцієнт.
У зв'язку з виплатою позивачу грошового забезпечення не у повному розмірі, представник позивача 29.09.2023 звернувся до відповідача із заявою про здійснення виплати з 01.02.2020 по 26.10.2021 та з 28.02.2022 по 30.04.2023 грошового забезпечення з урахування посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт (а.с. 21-22).
Листом від 07.10.2023 військовою частиною НОМЕР_1 відмовлено позивачу у здійсненні виплати місячного грошового забезпечення за період з 01.02.2020 по 26.10.2021 та з 28.02.2022 по 30.04.2023та повідомлено, що відповідно до п. 4 Постанови №704 розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14. Тому відсутні правові підстави для виплати грошового забезпечення із врахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року (а.с. 22-24).
Вважаючи протиправними дії відповідача щодо невиплати позивачу грошового забезпечення за період військової служби з 01.02.2020 по 26.10.2021 та з 28.02.2022 по 30.04.2023 із урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня відповідного календарного року, позивач звернулася до суду з даним позовом.
Надаючи оцінку правовідносинам, що виникли між сторонами, з урахуванням фактичних обставин справи та норм матеріального права, суд зазначає наступне.
У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин суд зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення дії чи конкретної події, обставини і врегулювання відповідних правовідносин.
Згідно із положеннями частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Положеннями статті 9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Кабінет Міністрів України 30.08.2017 прийняв постанову №704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” (далі - Постанова №704), яка набрала чинності 01 березня 2018 року.
Згідно з пунктом 2 цієї постанови, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Додатком 1 до Постанови №704 визначено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Пунктом 4 Постанови №704 (в редакції на дату прийняття) передбачено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до Постанови №704 посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
Надалі, Кабінет Міністрів України 21.02.2018 прийняв постанову №103 “Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб”, пунктом 6 якої внесені зміни до постанов Кабінету Міністрів України. Зокрема, у Постанові № 704 пункт 4 викладено в такій редакції: 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Постанова №103 набула чинності 24 лютого 2018 року.
Отже, станом на 01.03.2018 пункт 4 Постанови №704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.
Однак, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 в справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови №103, яким були внесені зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України №704.
Відтак, оскільки пунктом 6 Постанови №103 були внесені зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України №704 і ці зміни визнанні судом протиправними і скасовані, а Кабінет Міністрів України після їх скасування не прийняв іншого нормативного акту щодо визначення розміру грошового забезпечення військовослужбовців, застосуванню підлягає пункту 4 Постанови №704, в редакції до внесення змін пунктом 6 Постанови №103.
Таким чином, з 29.01.2020 в законодавстві відсутня норма, яка б передбачала обчислення розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, у зв'язку з чим, використання з 29.01.2020 при розрахунку розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців такого показника як встановлений законом на 1 січня 2018 року розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, суперечить чинному законодавству.
Закон України “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії” від 05.10.2000 №2017-III (далі - Закон №2017-III) визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, згідно із положеннями статті 1 якого державні соціальні стандарти це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.
Базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров'я та освіти (стаття 6 Закону України №2017-III).
Отже, з 29 січня 2020 року виникають підстави для розрахунку грошового забезпечення з урахуванням розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням та відсоткової надбавки за вислугу років, а також додаткових видів грошового забезпечення, виходячи з розміру складових, розрахованих згідно з Постановою №704 у відповідності до вимог статті 9 Закону №2011-ХІІ.
Пунктом 3 розділу Прикінцеві та перехідні положення Закону України №1774-VІІІ від 06.12.2016 “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України”, який набрав чинності 01.01.2017 (далі - Закон №1774-VІІІ), встановлено, що після набрання чинності цим Законом мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.
Отже, після набрання чинності цим Законом, положення нормативно-правових актів щодо обчислення виплат у процентному співвідношенні до мінімальної заробітної плати застосуванню не підлягають.
Відтак, суд звертає увагу, що встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів розрахованих згідно з Постановою №704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величиною є прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом саме на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.
Таким чином, згідно з Постановою №704 та положеннями пункту 3 розділу Прикінцеві та перехідні положення Закону України №1774-VІІІ розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за спеціальним (військовим) званням як складових грошового забезпечення є саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01 січня календарного року.
Редакції законів України про Державний бюджет на 2019, 2020, 2021, 2022, 2023 роки свідчать про зміни в розмірах прожиткового мінімуму для працездатних осіб в сторону їх поступового збільшення.
Таким чином, з 2020 по 2023 році відбулися зміни в розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб в сторону його збільшення.
Отже, через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, у осіб з числа військовослужбовців виникло право на визначення розміру їх грошового забезпечення, з урахуванням оновлених даних про розмір посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, які визначаються шляхом застосування пункту 4 Постанови №704 із використанням для їх визначення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
Правовий висновок щодо застосування норм пункт 4 постанови №704 у редакції змін згідно із пунктом 6 постанови № 103, зроблено Верховним Судом у постанові від 02.08.2022 по справі №440/6017/21.
У вказаній постанові Суд сформував таку позицію: “... зазначення у пункті 4 постанови № 704 в формулі обрахунку розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням базового державного соціального стандарту (прожиткового мінімуму для працездатних осіб) як розрахункової величини для їх визначення, не суперечить делегованим Уряду повноваженням щодо визначення розміру грошового забезпечення для перерахунку пенсій, призначених згідно із Законом № 2262-XII.
Однак Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили”.
При цьому колегія суддів Верховного Суду зазначила, що пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України від 23.11.2018 №2629-VIII “Про Державний бюджет України на 2019 рік” було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року (що узгоджувалося із нормою пункт 4 постанови № 704 у редакції змін згідно із пунктом 6 постанови № 103).
У свою чергу, Закон України від 14.11.2019 № 294-IX “Про Державний бюджет України на 2020 рік” (далі - Закон № 294-IX) таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року на 2020 рік, відповідно, не містить.
Тобто, положення пункту 4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно з постановою №704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року до 01.01.2020 - набрання чинності Законом № 294-IX не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили.
Підсумувавши Верховний Суд дійшов висновку, що з 01.01.2020 положення пункту 4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік (2020, 2021), у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів.
Як встановлено судом, розмір грошового забезпечення позивача, зокрема, посадовий оклад та оклад за військовим званням, визначалися з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, що підтверджується наданими Військовою частиною НОМЕР_1 довідкою від 10.10.2023 про нараховане і виплачене грошове забезпечення за період з 01.01.2018 по 26.10.2021 та відповіддю на заяву позивача, наявними в матеріалах даної адміністративної справи (а.с. 20, 22-24).
Відтак, при розрахунку грошового забезпечення позивача за період з 01.02.2020 по 26.10.2021 та з 28.02.2022 по 30.04.2023 військова частина НОМЕР_1 повинна була застосувати пункт 4 постанови №704 в редакції до внесення змін пунктом 6 Постанови №103, в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік згідно Законів України Про Державний бюджет України на відповідний рік).
Щодо можливості застосування до спірних правовідносин норм Постанови №481, то суд зазначає таке.
В спірних правовідносин суд зважає на те, що 17.05.2023 на веб-сторінці “Урядовий портал” (Єдиний веб-портал органів виконавчої влади України) розміщено повідомлення про прийняття Кабінетом Міністрів України постанови “Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. №103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. №704” від 12.05.2023 за №481 (далі - Постанова №481, постанова Уряду України №481).
Даною постановою Уряду України вирішено:
1. Скасувати підпункт 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. № 103 “Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб” (Офіційний вісник України, 2018 р., № 20, ст. 662).
2. Внести зміну до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” (Офіційний вісник України, 2017 р., № 77, ст. 2374), виклавши абзац перший в такій редакції:
“4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.”.
3. Установити, що видатки, пов'язані з виконанням пункту 2 цієї постанови, здійснюються в межах асигнувань на грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб, передбачених у державному бюджеті на відповідний рік для утримання відповідних державних органів.
Водночас, відомостями з офіційного веб-порталу Верховної Ради України підтверджується, що Постанова №481 набрала чинності 20.05.2023.
Крім того, жодним із положень Постанови №481 не надано зворотної дії в часі застосування її приписів, в тому числі в період з 29.01.2020 (дня ухвалення Шостим апеляційним адміністративним судом постанови у справі №826/6453/18, якою залишено в силі рішення суду першої інстанції про визнання протиправним та скасування пункту 6 Постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 за №103, яким внесені зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України №704).
За загальними правилами застосування норм права в часі, відповідний нормативно-правовий акт врегульовує правовідносини із дати набрання ним чинності (в залежності від обставин опублікування тощо), із дати значно пізніше від дати прийняття і набрання чинності, вказівку про що містить такий акт, або із дати, яка в календарному застосуванні передує даті прийняття акту, відомості у зв'язку із чим повинні зазначатися в останньому.
Відповідно до ч. 1 ст. 52 Закону України “Про Кабінет Міністрів України”», постанови Кабінету Міністрів України набирають чинності з дня їх офіційного опублікування, якщо інше не передбачено самими постановами, але не раніше дня їх опублікування.
Зважаючи на відсутність вказівок у Постанові №481 щодо її застосування із іншої дати, ніж дата набрання чинності, у суду станом на час вирішення спору відсутні підстави формувати інші висновки, ніж ті, які містяться в усталеній практиці Верховного Суду.
При цьому, суд зважає на те, що Урядом України у даній постанові не розкрито зміст, яким чином врегульовувати спірні правовідносини щодо врахування сталої величини (1762 грн.) для розрахунку розмірів посадового окладу і окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб за період з 29.01.2020 (дня ухвалення Шостим апеляційним адміністративним судом постанови у справі №826/6453/18) до 12.05.2023 (дня прийняття Урядом України Постанови №481).
Отже, зважаючи на відсутність в Постанові №481 приписів про її застосування з іншої дати, ніж дати набрання чинності, то в суду, станом на час вирішення цього спору, нема підстав для висновку, відмінного від вищевикладеного, згідно усталеної практики Верховного Суду.
Таким чином, зміна (підвищенням) прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2020-2023 років, в порівнянні із таким значенням, встановленого 1 січня 2018 року (1762,00 гривні), є об'єктивною обставиною, що призводять до зміни розміру грошового забезпечення при визначенні розміру яких враховуються посадовий оклад та оклад за спеціальне звання.
З огляду на наведене дії відповідача щодо виплати позивачу грошового забезпечення за період з 01.02.2020 по 26.10.2021 та з 28.02.2022 по 30.04.2023, з урахування посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року на відповідний тарифний коефіцієнт є протиправною.
При цьому, ураховуючи вказане вище, суд зазначає, що посилання відповідача у відзиві на судову практику, викладену у рішеннях: Великої Палати Верховного Суду - у постанові від 11.12.2019 у справі №240/4946/18; Верховного Суду - у постановах: від 21.11.2018 у справі №700/668/16-а, від 24.04.2019 у справі №826/8546/18, від 27.05.2021 №520/5794/20, від 19.08.2021 у справі №400/5496/21, від 10.09.2021 у справі №480/5496/20 та інших - є безпідставними і необґрунтованими та не підлягають до застосування у спірних правовідносинах, що вирішуються в даній справі.
Згідно із ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Згідно із ч. 1 ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.
Відповідно до п. 58 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Серявін та інші проти України” від 10.02.2010 року, заява 4909/04, суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” від 09.12.1994).
З огляду на вказане вище, дії відповідача щодо нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення за період з 01.02.2020 по 26.10.2021 та з 28.02.2022 по 30.04.2023, з урахування посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року на відповідний тарифний коефіцієнт є протиправною.
Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги є обґрунтованими, а позов таким що підлягає задоволенню повністю.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат суд зазначає, що у відповідності до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України “Про судовий збір” позивач звільнений від сплати судового збору.
Стаття 132 Кодексу адміністративного судочинства України визначає види судових витрат.
Відповідно до частини 1 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 132 даного Кодексу до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з частиною 1 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Відповідно частини 2 статті 134 даного Кодексу за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Згідно з пунктом 1 частини 3 зазначеної статті Кодексу адміністративного судочинства України для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Відповідно до частини 4 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч.5 ст.134 Кодексу).
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись (ч.9 ст.139 Кодексу).
При визначенні суми відшкодування суд також враховує критерії реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерій розумності, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
На підтвердження факту понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5000 грн., суду надано договір про надання правової допомоги від 28.09.2023, ордер серії АТ №1053200; акт приймання-передачі виконаних робіт від 25.10.2023 до договору про надання правової допомоги; квитанція до прибуткового касового ордеру №128 від 25.10.2023 на суму 5000 грн.
Так, беручи до уваги зміст виконаних робіт (наданих послуг), суд вважає, що витрати на правничу допомогу за такі послуги в розмірі 5000 грн, зважаючи на предмет даного позову, є співмірними із складністю справи, обсягом наданих адвокатом послуг, та відповідають складності та змістовності поданих процесуальних документів.
Враховуючи вказане, суд дійшов висновку, що витрати на надання професійної правничої допомоги в розмірі 5000 грн. є співмірними зі складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягам послуг пов'язаних із справою та відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру.
Як наслідок, на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000 гривень.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статями 132, 134, 139, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо здійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 01.02.2020 по 26.10.2021 та з 28.02.2022 по 30.04.2023 без урахування посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 01.02.2020 по 26.10.2021 та з 28.02.2022 по 30.04.2023 з урахування посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням раніше виплачених сум.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000 (п'ять тисяч) гривень.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Відповідно до статей 295, 297 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.
Згідно статті 255 КАС України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
Позивач:
ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ;
Відповідач:
Військова частина НОМЕР_1 , код в ЄДРПОУ - АДРЕСА_2 .
Суддя /підпис/ Бобров Ю.О.