ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"02" лютого 2024 р. справа № 300/6342/23
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Чуприни О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправним дій щодо відмови у здійсненні перерахунку і виплаті підвищення до пенсії та зобов'язання здійснити перерахунок і виплату підвищення до пенсії відповідно до пункту "г" частини 1 статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" в розмірі 50% мінімальної пенсії за віком, починаючи з 24.07.2023, урахуваннями виплачених сум, -
ОСОБА_1 (надалі по тексту також - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася в суд з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (надалі по тексту також відповідач, Головне управління ПФУ в області, Управління, орган пенсійного забезпечення) про визнання протиправними дій щодо відмови у здійсненні перерахунку і виплаті підвищення до пенсії та зобов'язання здійснити перерахунок і виплату підвищення до пенсії відповідно до пункту "г" частини 1 статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" в розмірі 50% мінімальної пенсії за віком, починаючи з 24.07.2023, урахуваннями виплачених сум.
Позовні вимоги мотивовано тим, що відповідач протиправно, в порушення вимог чинного законодавства, відмовив позивачу у проведенні перерахунку пенсії з врахуванням надбавки в розмірі 50% мінімальної пенсії за віком як репресованій особі, яку у подальшому було реабілітовано.
На переконання ОСОБА_1 є незаконним посилання Управління на необхідності застосування положень постанови Кабінету Міністрів України від 16.07.2008 за №654 "Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян" (надалі по тексту також - Постанова №654), згідно якої громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані проводиться підвищення пенсії в розмірі 54,40 гривень, а членам їх сімей, яких було примусово переселено 43,52 гривень. Як наслідок безпідставним є врахування у відношенні до позивача коментованих положень постанови Уряду України, у відповідності до яких до пенсії позивача за віком нараховується надбавка в розмірі 43,52 гривень як членам сімей реабілітованих.
За доводами ОСОБА_1 , вона перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 за №1058-IV (надалі по тексту також - Закон №1058-IV). Позивач, 24.07.2023 звернулася до відповідача із заявою здійснити перерахунок та виплату підвищення до пенсії відповідно до пункту "г" частини 1 статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 за №1788-ХІІ (надалі по тексту також - Закон №1788-ХІІ) в розмірі 50% мінімальної пенсії за віком як репресованій особі, яку у подальшому було реабілітовано, починаючи з дня звернення. Однак, відповідач відмовив позивачу у проведенні такого перерахунку пенсії з врахуванням надбавки в розмірі 50% мінімальної пенсії за віком, протиправно мотивуючи таке рішення застосуванням до обчислення спірної підвищення пенсії положення Постанова №654, у відповідності до яких ОСОБА_1 має право на підвищення пенсії в розмірі 43,52 гривень як члену сім'ї громадян, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані, та яких було примусово переселено.
Позивач не погоджується із твердженнями відповідача про те, що з 01.01.2004 до категорії осіб, до яких належить ОСОБА_1 , вже не діють норми Закону України "Про пенсійне забезпечення" в частині визначення розміру надбавок і підвищень.
ОСОБА_1 вважає, що таким чином, відповідач протиправно не визнає її статусу репресованої особи, яку в подальшому було реабілітовано, вважаючи її лише членом сім'ї реабілітованої особи, а також права позивача на підвищення до пенсії відповідно до пункту "г" частини 1 статті 77 Закону №1788-ХІІ в розмірі 50% мінімальної пенсії за віком, яку в подальшому було реабілітовано. Водночас позивач зауважує, що її було визнано саме репресованою особою, яку у подальшому було реабілітовано, а не визнано членом сім'ї реабілітованої особи, відтак, вона має право на підвищення призначеної пенсії на 50 відсотків пенсії за віком, а не 25 відсотків. З наведених підстав позивач просив позов задовольнити повністю.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 19.09.2023 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Одночасно судом витребувано у сторін докази необхідні для розгляду даної адміністративної справи (а.с.19).
Виконуючи вимоги ухвали суду про відкриття провадження у справі, 09.2023 на адресу суд надійшли письмові пояснення позивача (а.с.24), в якому остання зазначає, що відповідно до довідки про реабілітацію від 14.08.1992 ОСОБА_2 , 1910 р.н., ОСОБА_3 , 1931 р.н., ОСОБА_4 , 1890 р.н., та з ними неповнолітня ОСОБА_5 , 1935 р.н., в квітні 1950 року виселені з селища Тисмениця на спецпоселення в Томську область з конфіскацією майна. ОСОБА_6 на спецпоселенні померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . З спецпоселення звільнені: ОСОБА_2 , ОСОБА_7 у вересні 1956 року, ОСОБА_8 в січні 1957 року. На підставі статті 3 Закону України "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні" вищезазначені особи реабілітовані повністю в усіх громадянських правах та поверненням конфіскованого майна або його вартості.
Як стверджує позивач в тому числі реабілітована й вона, та зазначає, що її статус репресованої особи, яку в подальшому реабілітовано підтверджує посвідчення реабілітованого.
Відповідач скористався правом подання відзиву на позовну заяву від 27.09.2023 за №0900-0903-7/47660, реєстрацію якого в суді із відповідними доказами здійснено 02.10.2023 (а.с.25-42). Відповідач не погоджується з доводами позивача, викладеними у позовній заяві, вказує на їх безпідставність та вважає, що такі не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Як стверджує відповідач, пунктом 6 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що до прийняття відповідного закону до пенсії, передбаченої за цим Законом, установлюється надбавка та здійснюється їх підвищення згідно із Законом України "Про пенсійне забезпечення". Зазначена надбавка та підвищення встановлюється в розмірі, що фактично виплачуються на день набрання чинності цим Законом з наступною інформацією відповідно до законодавства про індексацію грошових доходів населення. Виплата їх здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Також, просить суд врахувати, що Законом №1058-ІV передбачено виплату до пенсії за рахунок коштів Державного бюджету України, тому Урядом було прийнято постанову Кабінету Міністрів України №654. Такою постановою Уряду України встановлено, що з 1 вересня 2008 року громадян, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані, до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, підвищення проводиться у розмірі 54,40 гривні, а членам їх сімей, яких було примусово переселено 43,52 гривні. Управління звертає увагу на те, що в силу вимог частини 3 статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених згідно з цим Законом. Саме тому розмір мінімальної пенсії, встановлений частиною 1 статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" не може застосовуватись для визначення розміру підвищення до пенсії позивачки.
Розглянувши матеріали адміністративної справи, вивчивши адміністративний позов, відзив на позовну заяв, письмові пояснення позивача, дослідивши і оцінивши зібрані по справі докази, в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд встановив наступні обставини.
ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з врахуванням підвищення до пенсії примусово переселених членів сім'ї (реабілітованих) у розмірі 43,52 гривень на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 16.07.2008 за №654 "Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян".
Вказана обставина підтверджується матеріалами пенсійної справи ОСОБА_1 (а.с.28-41), поясненнями позивача, наведеними у позовній заяві (а.с.3), листом Головному управлінні Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 18.08.2023 за №7751-7228/П-02/8-0900/23 (а.с.14-16) та не заперечується відповідачем (а.с.26).
Відповідно до змісту довідки Управління внутрішніх справ Івано-Франківської обласної від 14.08.1992, ОСОБА_2 , 1910 р.н., ОСОБА_3 , 1931 р.н., ОСОБА_4 , 1890 р.н., та з ними неповнолітня ОСОБА_5 , 1935 р.н., в квітні 1950 року виселені з селища Тисмениця на спецпоселення в Томську область з конфіскацією майна. ОСОБА_6 на спецпоселенні померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . З спецпоселення звільнені: ОСОБА_2 , ОСОБА_7 у вересні 1956 року, ОСОБА_8 в січні 1957 року. На підставі статті 3 Закону України "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні" вищезазначені особи реабілітовані повністю в усіх громадянських правах та поверненням конфіскованого майна або його вартості (а.с.10).
Наявне в матеріалах справи свідоцтва про народження ОСОБА_9 від 08.03.1951 Серія ЯЮ №452392 (а.с.11) та свідоцтва про шлюб від 22.05.1985 Серія НОМЕР_1 (а.с.12) засвідчує, що дошлюбним прізвище ОСОБА_1 є прізвище ОСОБА_10 .
Також із свідоцтва про народження ОСОБА_9 слідує, що ОСОБА_2 , згадана у довідці Управління внутрішніх справ Івано-Франківської обласної від 14.08.1992 являється матір'ю ОСОБА_11 . Відтак, ОСОБА_2 , 1910 р.н. (мати позивачки) та з нею неповнолітня ОСОБА_5 , 1935 р.н.(позивачка) в квітні 1950 року виселені з селища Тисмениця на спецпоселення в Томську область з конфіскацією майна.
Згідно з посвідченням серії НОМЕР_2 виданим 05.12.2005 позивач має право на пільги і компенсації, встановлені Закону України "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні" (а.с.9), яке за формою та реквізитами відповідає зразку посвідчення про право на пільги реабілітованих, затвердженому постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 24.06.1991 за №48 "Про заходи щодо реалізації Закону Української РСР "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні".
При дослідженні такого посвідчення суд зважає на те, що пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 19.05.2021 за №535 "Деякі питання реалізації Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років" затверджено зразок посвідчення реабілітованої особи. Пунктом 2 вказаної постанови Уряду, установлено, що посвідчення реабілітованого, видане до набрання чинності цією постановою за зразком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 24.06.1991 за №48 "Про заходи щодо реалізації Закону Української РСР "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні", є дійсним протягом строку його дійсності. А отже, посвідчення серії Фв №0140 від 05.12.2002 є дійсним.
24.07.2023 позивач звернулася до відповідача із заявою здійснити перерахунок та виплату підвищення до пенсії відповідно до пункту "г" частини 1 статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" в розмірі 50% мінімальної пенсії за віком як репресованій особі, яку у подальшому було реабілітовано, починаючи з дня звернення (а.с.13)
Відповідач листом від 18.08.2023 за №7751-7228/П-02/8-0900/23 відмовив позивачу у проведенні перерахунку пенсії з врахуванням надбавки в розмірі 50% мінімальної пенсії за віком як репресованій особі, яку у подальшому було реабілітовано. В спірному випадку Управління посилаючись на те, що до пенсії позивача за віком нараховується надбавка в розмірі 43,52 гривень як членам сімей реабілітованих відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 16.07.2008 за №654 "Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян", згідно якої громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані проводиться підвищення пенсії в розмірі 54,40 гривень, а членам їх сімей, яких було примусово переселено 43,52 гривень. Орган пенсійного забезпечення стверджує, що положення Закону України "Про пенсійне забезпечення" в частині розмірів надбавок та підвищень з 01.01.2024 не діє (а.с.14-16).
ОСОБА_1 , вважаючи протиправною відмову відповідача у здійсненні перерахунку та виплати підвищення до пенсії згідно з пунктом "г" частини 1 статті 77 Закону №1788-XII, в розмір 50% мінімальної пенсії за віком, звернулася до суду з метою захисту свого порушеного права.
Надаючи правову оцінку публічно-правовим відносинам, суд виходить із наступних підстав та мотивів.
У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин суд зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних відносин.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, який включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписами пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які набули правового статусу реабілітованих, основи їх соціального захисту та гарантії їх соціальної захищеності шляхом надання пільг і державної соціальної підтримки визначені та закріплені в Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років" від 17.04.1991 за №962-ХІІ (надалі по тексту також - Закон №962-ХІІ), дія якого поширюється на осіб, необґрунтовано засуджених судами України або репресованих на території республіки іншими державними органами в будь-якій формі, включаючи позбавлення життя або волі, переселення в примусовому порядку, вислання і заслання за межі республіки, позбавлення громадянства, примусове поміщення до лікувальних закладів, позбавлення чи обмеження інших громадянських прав або свобод з мотивів політичного, соціального, класового, національного і релігійного характеру.
Приписами статті 1 Закону №962-XII (в редакції, чинній на час реабілітації позивача) встановлено, що реабілітованими є, зокрема, особи, які з політичних мотивів були необґрунтовано засуджені судами або піддані репресіям позасудовими органами, в тому числі "двійками", "трійками", особливими нарадами і в будь-якому іншому позасудовому порядку, за вчинення на території України діянь, кваліфікованих як контрреволюційні злочини за кримінальним законодавством України до набрання чинності Законом СРСР "Про кримінальну відповідальність за державні злочини" від 25.12.1958, за винятком осіб, зазначених у статті 2 цього Закону.
Дія цієї статті поширюється на осіб, громадян України, які постійно проживали в Україні і яких з різних причин було переміщено за межі колишнього Радянського Союзу, необґрунтовано засуджено військовими трибуналами, Верховним Судом Союзу РСР чи піддано репресіям позасудовими органами.
Статтями 3, 4 Закону №962-XII, у редакції до 05.05.2018, постановлено реабілітувати всіх громадян, засланих і висланих з постійного місця проживання та позбавлених майна за рішенням органів державної влади і управління з політичних, соціальних, національних, релігійних та інших мотивів під приводом боротьби з куркульством, противниками колективізації, так званими бандпособниками та їх сім'ями.
Поновити реабілітованих в усіх громадських правах, у тому числі в праві проживання в населених пунктах і місцевостях, в яких вони постійно проживали до репресій, поширивши це право на членів їх сімей.
Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедури реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років" №2325-VIII від 13.03.2018 внесено ряд суттєвих змін до Закону №962-ХІІ, а також викладено в новій редакції, зокрема, назву закону "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", преамбулу та статті 1, 3, 6 Закону №962-ХІІ.
Зазначений перелік надав значно ширшого тлумачення поняттю репресованих осіб та осіб, які потерпіли від репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, та розширив коло осіб, до яких можуть бути застосовано пільги, передбачені Законом №962-ХІІ.
Відповідно до статті 11 Закону №962-XII:
- репресована особа - особа, яка зазнала репресій з мотивів та у формах, визначених цим Законом;
- члени сім'ї - чоловік або дружина репресованої особи, діти репресованої особи, у тому числі повнолітні або усиновлені, батьки, вітчим, мачуха репресованої особи, усиновлювач, опікун, піклувальник, а також інші родичі або особи, які на момент здійснення репресій проживали з репресованою особою однією сім'єю і були пов'язані спільним побутом.
Із порівняльного аналізу редакцій статті 6 вищевказаного Закону слідує, що частина 1 статті 6 Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років" із змінами, внесеними Законом №2325-VIII, передбачає надання пільг всім реабілітованим відповідно до цього Закону громадянам, без диференціації залежно від підстави, за якою особу було реабілітовано, як це було передбачено в редакції Закону, яка діяла до 05.05.2018.
Згідно із статтею 6 Закону №962-XII реабілітованим, які мають право на передбачені цим Законом пільги, видається посвідчення єдиного зразка, що затверджується Кабінетом Міністрів України. Видача цього посвідчення проводиться за місцем проживання виконавчими комітетами відповідних місцевих Рад народних депутатів.
Матеріалами справи підтверджено, що позивач ОСОБА_1 має право на пільги і компенсації, встановлені Законом №962-XII, про що свідчить "посвідчення реабілітованого" серії Фв №0140 від 05.12.2005 (а.с.9).
Відповідно до пункту "г" частини 1 статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" призначені пенсії підвищуються репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, на 50 процентів, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - на 25 процентів мінімальної пенсії за віком.
Мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом (частина 1 статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування").
Як визначено частини 2, 3 статті 28 України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з 1 січня 2018 року для осіб, які досягли віку 65 років, мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу встановлюється в розмірі 40 відсотків мінімальної заробітної плати, визначеної законом про Державний бюджет України на відповідний рік, але не менше прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. За наявності страхового стажу меншої тривалості, ніж передбачено абзацом першим частини першої цієї статті, мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі, пропорційному до наявного страхового стажу, виходячи з прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. Для пенсій, призначених після 1 січня 2018 року, мінімальний розмір пенсії за віком, передбачений абзацом першим цієї частини, виплачується після досягнення особою віку 65 років. До досягнення цього віку таким особам може бути призначена державна соціальна допомога на умовах і в порядку, визначених Законом України "Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям".
В силу правового регулювання, регламентованого частиною 4 статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений частинами першою - третьою цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом.
Разом з тим, абзацом 3 статті 19 Закону України "Про пенсійне забезпечення" передбачено, що мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі мінімального споживчого бюджету. В умовах кризового стану економіки та спаду виробництва мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі не нижче межі малозабезпеченості.
В розумінні положень статті 1 Законну України "Про мінімальний споживчий бюджет" від 03.07.1991 за №1284-ХІІ (надалі по тексту також - Закон №1284-ХІІ) мінімальний споживчий бюджет - це набір продовольчих і непродовольчих товарів та послуг у натуральному і вартісному вираженні, що забезпечує задоволення основних фізіологічних і соціально-культурних потреб людини.
Згідно з статтею 7 Закону України "Про державний бюджет на 2023 рік" від 03.11.2023 за №2710-ІХ прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність на місяць встановлюється в розмірі 2 093,00 гривні.
Оцінюючи правове регулювання досліджуваних відносин суд вкотре звертається до норм статті 3 Закону України "Про мінімальний споживчий бюджет", за змістом яких склад споживчих коштів затверджується Кабінетом Міністрів України і періодично, але не рідше одного разу на п'ять років, переглядається з урахуванням реальних можливостей економіки республіки та зміни стандартів споживання. Величина вартості мінімального споживчого бюджету визначається виходячи із середніх цін купівлі відповідних товарів і послуг з урахуванням усіх видів торгівлі. Вартісна оцінка мінімального споживчого бюджету переглядається з урахуванням індексу цін на споживчі товари та послуги, але не рідше одного разу на рік. Відомості про структуру та величину вартості мінімального споживчого бюджету регулярно публікуються в офіційних виданнях і доводяться до відома населення іншими засобами масової інформації.
Постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.1991 за №244 "Про мінімальний споживчий бюджет" затверджено мінімальний споживчий бюджет на 1991 рік у розмірі 256 крб. на душу населення та склад споживчих товарів і послуг, що входять до нього, згідно з додатком. Після чого Кабінетом Міністрів України не переглядався.
В ухвалі Конституційного суду України у справі №2-25/2009 від 19.05.2009, Конституційний суд зазначає наступне:
"Непоширення мінімального розміру пенсії за віком, встановленого у абзаці першому частини першої статті 28 Закону №1058-IV (1058-15 ), на правовідносини, що виникають на підставі інших законів, крім цього Закону (1058-15), дає підстави стверджувати про наявність прогалини у законодавчому регулюванні виплат дітям війни, передбаченої у статті 6 Закону №2195-IV (2195-15). Ця прогалина полягає у відсутності механізму вирахування мінімальної пенсії за віком, на 30 відсотків якої мають підвищуватися дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії. Заповнення прогалин має здійснюватися законодавцем, а тому вирішення цього питання не належить до повноважень Конституційного Суду України".
Відтак, та момент виникнення спірних правовідносин (з 24.07.2023) наявна колізія між Законом №1058-IV та Законом №1788-ХІI - у частині визначення мінімальної пенсії за віком.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.11.2018 у справі № 812/292/18 зазначила, що норми законодавства, які допускають неоднозначне або множинне тлумачення, завжди трактуються на користь особи.
У постанові від 13.02.2019, яка ухвалена Великою Палатою Верховного Суду у зразковій справі №822/524/18 із посиланням на положення статей 1, 8, 92 Конституції України, а також на статтю 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права, зроблено висновок про те, що у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, наявність у національному законодавстві правових "прогалин" щодо захисту прав людини та основних свобод, зокрема, у сфері пенсійного забезпечення, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Зважаючи на викладене, у цій справі для визначення мінімального розміру пенсії за віком для встановлення підвищення до пенсії, застосуванню підлягають норми статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
В котре оцінюючи і визначаючи основні норми матеріального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд зважає на наступне.
Пунктом 6 розділу XV Прикінцевих положень Закону №1058-IV визначено, що до прийняття відповідного закону до пенсій, передбачених цим Законом, установлюються надбавки та здійснюється їх підвищення згідно із Законом №1788-ХІІ. Зазначені надбавки та підвищення встановлюються в розмірах, що фактично виплачувалися на день набрання чинності цим Законом з наступною індексацією відповідно до законодавства про індексацію грошових доходів населення. Виплата їх здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Згідно з пунктом "г" частини 1 статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 за №1788-XII призначені пенсії підвищуються репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, на 50 процентів, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - на 25 процентів мінімальної пенсії за віком.
Водночас, нормами підпункту 2 пункту 4 Постанови №654 установлено, що з 1 вересня 2008 року громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані, до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачуються замість пенсії, підвищення проводиться в розмірі 54,40 гривні, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - 43,52 гривні.
Стаття 8 Конституції України гарантує, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, Конституція має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй.
Визначаючи джерела права, які застосовуються судом, сліду керуватися частиною 1 та 2 статті 7 КАС України, за змістом яких суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Суд звертає увагу, що, станом на день подання позивачем заяви про перерахунок підвищення та прийняття відповідачем оскаржуваного рішення, положення пункту "г" частини 1 статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" є чинними.
Очевидним є те, що Постанова №654 зовсім по іншому врегульовує правовідносини, які визначені пунктом "г" частини 1 статті 77 Закону №1788-ХІІ.
Відповідач не навів жодну норму Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", якою б було скасовано чи припинене дію, в тому числі змінено правове застосування положень коментованої норми Закону №1788-ХІІ.
Окремо суд аналізує аргументи відповідача в частині застосування положень пунктом 6 розділу XV Прикінцевих положень Закону №1058-IV. Як вже відзначено, згаданою правовою нормою, поряд з іншим, визначено, що "…Зазначені надбавки та підвищення встановлюються в розмірах, що фактично виплачувалися на день набрання чинності цим Законом".
Закон №1058-IV набрав чинності з 01.01.2004. У зв'язку із вказаним слід зацитувати приписи пункту "г" частини 1 статті 77 Закону №1788-ХІІ, чинних станом на 01.01.2004, зокрема - "громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані, призначені пенсії підвищуються на 50 процентів, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - на 25 процентів мінімальної пенсії за віком".
Вказане засвідчує, що як станом на 2004 рік так і станом на 2023 рік спірний розмір підвищення обчислювався, виходячи із величини мінімальної пенсії за віком, а не Постанови №654, яка набрала чинності 24.07.2008, тобто після набрання чинності з 01.01.2004 положень Закону №1788-ХІІ.
Виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, при визначенні розміру підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані та членам їх сімей, яких було примусово переселено, слід керуватися нормами Закону №1788-ХІІ, який має вищу юридичну силу, а не підпункту 2 пункту 4 Постанови №654, зважаючи на те, що остання звужує розмір сум, які підлягають виплаті реабілітованим громадянам та суперечить наведеним нормам Закону.
Аналогічні правові висновки у подібних правовідносинах викладені Верховним Судом у постановах від 09.04.2020 у справі №446/1525/16-а, від 04.03.2020 у справі №446/1566/16-а, від 16.01.2020 у справі №446/1535/16-а, від 24.10.2019 у справі №446/1526/16-а, від 02.10.2019 у справі №446/1542/16-а.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 5 статті 242 КАС України).
Повертаючись до фактичних обставин справи встановлених вище по тексту судового рішення, згідно довідки Управління внутрішніх справ Івано-Франківської обласної від 14.28.1992 ОСОБА_2 , 1910 р.н. (мати позивачки), ОСОБА_3 , 1931 р.н., ОСОБА_4 , 1890 р.н., та з ними неповнолітня ОСОБА_5 (позивачка), 1935 р.н., в квітні 1950 року виселені з селища Тисмениця на спецпоселення в Томську область з конфіскацією майна. ОСОБА_6 на спецпоселенні померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . З спецпоселення звільнені: ОСОБА_2 , ОСОБА_7 у вересні 1956 року, ОСОБА_8 в січні 1957 року. На підставі статті 3 Закону України "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні" вищезазначені особи реабілітовані повністю в усіх громадянських правах та поверненням конфіскованого майна або його вартості (а.с.10).
Оскільки, позивач не надав суду інших доказів, які підтверджували б, що остання є репресованою особою, яку реабілітували, окрім довідки Управління внутрішніх справ Івано-Франківської обласної від 14.08.1992 (а.с.10) та "посвідчення реабілітованого" серії Фв №0140 від 05.12.2005 (а.с.9), суд зазначає, що саме мати позивача ОСОБА_2 є репресованою особою, а позивач є членом сім'ї репресованої особи (як дитина репресованої особи) та потерпілою від репресій в розумінні статті 1-4 Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років".
Суд не заперечує, що позивач, в силу вимог статей 1 і 3 Закону №962-XII, як член сім'ї репресованої особи, вважається реабілітованою і такою, яку поновлено в усіх громадських правах.
В розумінні статті 4 Закону №962-XII ОСОБА_1 є членом сім'ї репресованої особи, на яку розповсюджуються права реабілітованих осіб, втім остання не є особисто репресованою особою.
Позивач відповідно до пункту 4 Постанови №654 отримує підвищення до пенсії в сумі 43,52 гривень, що підтверджується листом відповідача від 18.18.2023 за №7751-7228/П-02/8-0900/23 (а.с.14-16), і не заперечується сторонами.
З огляду на викладене, підвищення до пенсії, яке виплачується позивачу в обсягах, визначених Постановою №654, а саме в розмірі 43,52 гривень, суперечить Закону №1788-XII, який має вищу юридичну силу та звужує права позивача в частині розміру суми, що підлягає виплаті реабілітованим громадянам.
Відтак, суд дійшов висновку про наявність у позивача права на підвищення до пенсії у розмірі, передбаченому пунктом "г" частини 1 статті 77 Закону №1788-XII, із розрахунку 25% мінімальної пенсії за віком, як член сім'ї репресованої особи.
Згідно з вимогами частини 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Попри це, незважаючи на розгляд судом адміністративних справ не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до КАС України, в межах позовних вимог, суд, керуючись частиною 2 статті 9, пунктом 10 частини 2 статті 245 КАС України вважає за необхідне обрати інший спосіб захисту прав, свобод та інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічних-правових відносин з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Оцінюючи питання способу відновлення порушеного права та календарної дати, з якої таке відновлення слід здійснити, суд виходить із наступних норм матеріального права.
Частиною 4 статті 45 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", визначено, що перерахунок призначеної пенсії, крім випадків, передбачених частиною першою статті 35, частиною другою статті 38, частиною третьою статті 42 і частиною п'ятою статті 48 цього Закону, провадиться в такі строки, зокрема, у разі виникнення права на підвищення пенсії - з першого числа місяця, в якому пенсіонер звернувся за перерахунком пенсії, якщо відповідну заяву з усіма необхідними документами подано ним до 15 числа включно, і з першого числа наступного місяця, якщо заяву з усіма необхідними документами подано ним після 15 числа.
Так як позивач подала заяву про перерахунок пенсії 24.07.2023, то перерахунок пенсії ОСОБА_1 підлягає з 01.08.2023.
Відтак, суд дійшов висновку, що ефективним способом відновлення порушених прав позивача є спонукання (зобов'язання) відповідача здійснити перерахунок і виплату підвищення до пенсії відповідно до пункту "г" частини 1 статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" в розмірі 25% мінімальної пенсії за віком, починаючи з 01.08.2023, урахуваннями виплачених сум.
Підсумовуючи свої висновки, суд вважає, що позов належить задовольнити частково.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволення позовних вимог (частина 3 статті 139 КАС України).
Так як заявлені позовні вимоги підлягають до задоволення частково, а позивач згідно з квитанцією від 13.09.2023 за №0.0.3195261615.1 підтвердив сплату судового збору на суму 1 073,60 гривень (а.с.1), то на користь ОСОБА_1 підлягає стягнення із відповідача 536,80 гривень судових витрат, що пропорційно становить 50% від задоволених позовних вимог.
Сторонами не подано до суду будь-яких доказів про понесення ними інших витрат, пов'язаних з розглядом справи, відтак у суду відсутні підстави для вирішення питання щодо їх розподілу.
На підставі статті 1291 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області щодо не здійснення перерахунку і виплату підвищення до пенсії ОСОБА_1 відповідно до пункту "г" частини 1 статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 за №1788-ХІІ в розмірі 25% мінімальної пенсії за віком, починаючи з 01.08.2023, урахуваннями виплачених сум.
Зобов'язати Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області здійснити перерахунок і виплату підвищення до пенсії ОСОБА_1 відповідно до пункту "г" частини 1 статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 за №1788-ХІІ в розмірі 25% мінімальної пенсії за віком, починаючи з 01.08.2023, урахуваннями виплачених сум.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківський області (ідентифікаційний код юридичної особи 20551088) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) судовий збір у розмірі 536,80 гривень.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ), АДРЕСА_1 ;
відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (ідентифікаційний код юридичної особи 20551088), вул. Січових Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, 76018.
Суддя Чуприна О.В.