29 січня 2024 р.Справа № 160/2129/24
Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Рищенко А.Ю., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Верхньодніпровського відділу державної виконавчої служби у Кам'янському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), третя особа - ОСОБА_2 про скасування постанов,-
23.01.2023 на розгляд Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Верхньодніпровського відділу державної виконавчої служби у Кам'янському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), третя особа - ОСОБА_2 , в якій позивач просить:
- визнати протиправною і скасувати постанову державного виконавця Верхньодніпровського відділу державної виконавчої служби у Кам?янському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Чорнобай Оксани Олександрівни у виконавчому провадженні №59471659 від 05.12.2023 про накладення штрафу в сумі 66619,17 грн на боржника - ОСОБА_1 ;
- зобов?язати Верхньодніпровський відділ державної виконавчої служби у Кам?янському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) повернути у виконавчому провадженні №59471659 боржнику - ОСОБА_1 суму штрафу в сумі 66619,17 грн.;
- визнати протиправною і скасувати постанову державного виконавця Верхньодніпровського відділу державної виконавчої служби у Кам?янському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Чорнобай Оксани Олександрівни у виконавчому провадженні №59471659 від 05.12.2023 про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження в сумі 305 грн.;
- зобов?язати Верхньодніпровський відділ державної виконавчої служби у Кам?янському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) повернути у виконавчому провадженні №59471659 боржнику - ОСОБА_1 суму мінімальних витрат виконавчого провадження в розмірі 305 грн.;
- визнати протиправною і скасувати постанову державного виконавця Верхньодніпровського відділу державної виконавчої служби у Кам?янському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Чорнобай Оксани Олександрівни у виконавчому провадженні №59471659 від 07.12.2023 про стягнення виконавчого збору в сумі 13323,83 грн.;
- зобов?язати Верхньодніпровський відділ державної виконавчої служби у Кам?янському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) повернути у виконавчому провадженні №59471659 боржнику - ОСОБА_3 суму виконавчого збору в розмірі 13323,83 грн.
Вирішуючи питання, викладені у ч.1 ст. 171 КАС України, суддя приходить до висновку, що поданий позов не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Відповідно статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно ст. 3 КАС України, порядок здійснення адміністративного судочинства встановлюється Конституцією України, цим Кодексом та міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Таким чином, визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є те, що вона повинна містити у собі публічно - правовий спір.
Неправомірні рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, прийняті з порушенням прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, можуть бути оскаржені відповідно до ч. 2 ст. 55 Конституції України та ст. 5 КАС України в порядку адміністративного судочинства.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.
Спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII), відповідно до статті 1 якого виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно з частиною першою статті 18 Закону № 1404-VIII виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Пунктом 16 частини третьої статті 18 цього ж Закону передбачено право виконавця під час здійснення виконавчого провадження накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом.
Відповідно до частини другої статті 63 Закону № 1404-VIII у разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.
Статтею 71 Закону № 1404-VIII визначений порядок стягнення аліментів, за приписами частини чотирнадцятої якої за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за один рік, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 20 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів.
За наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за два роки, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 30 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів.
За наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за три роки, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 50 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів.
У подальшому постанова про накладення штрафу у розмірі, визначеному абзацом першим цієї частини, виноситься виконавцем у разі збільшення розміру заборгованості боржника на суму, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за один рік.
Суми штрафів, передбачених цією частиною, стягуються з боржника у порядку, передбаченому цим Законом, і перераховуються стягувачу.
Порядок оскарження рішень, дій або бездіяльності виконавців та посадових осіб органів державної виконавчої служби встановлений статтею 74 Закону № 1404-VIII.
Відповідно до частини першої статті 74 Закону № 1404-VIII рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
За нормами частини другої статті 74 Закону № 1404-VIII рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
У розумінні пункту 5 частини першої статті 3 Закону № 1404-VІІІ постанови державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанови державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанови приватних виконавців про стягнення основної винагороди є виконавчими документами, які підлягають примусовому виконанню.
Частиною першою статті 287 КАС України передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду з позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Цивільний процесуальний кодекс України (далі ЦПК України) також містить приписи стосовно можливості оскарження за нормами ЦПК України рішень, дій чи бездіяльності виконавця.
Статтею 447 ЦПК України передбачено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Згідно із частиною першою статті 448 ЦПК України скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.
Згідно з частинами першою та другою статті 196 Сімейного кодексу України (далі СК України) у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості.
У разі застосування до особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду, заходів, передбачених частиною чотирнадцятою статті 71 Закону України "Про виконавче провадження", максимальний розмір пені повинен дорівнювати різниці між сумою заборгованості та розміром застосованих заходів примусового виконання, передбачених частиною чотирнадцятою статті 71 Закону України "Про виконавче провадження".
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2021 року в справі №2610/27695/2012 відійшла від правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 березня 2020 року у справі №682/3112/18 (провадження № 14-580цс19), в якій з посиланням на частину другу статті 74 Закону № 1404-VІІІ зроблено загальний правовий висновок про те, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про накладення штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані.
Так, у постанові від 14 грудня 2021 року в справі №2610/27695/2012 Велика Палата Верховного Суду, вирішуючи питання предметної юрисдикції справи, предметом оскарження в якій була постанова про накладення державним виконавцем штрафу на боржника у зв'язку з несплатою аліментів, виходила з наступного.
Поняття та різновиди штрафів, що передбачені нормами Закону № 1404-VIII, і штрафу, передбаченого статтею 549 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), мають різну правову природу, оскільки в останньому випадку штраф є різновидом неустойки - грошової суми або іншого майна, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Поняття штрафу, вжите у частині другій статті 74 Закону № 1404-VIII, стосується випадків покладення відповідальності на боржника за невиконання рішення, та його стягнення проводиться на користь держави.
У той час як суми штрафів за невиконання судових рішень про стягнення аліментів, передбачені частиною чотирнадцятою статті 71 Закону № 1404-VIII, перераховуються на користь стягувача аліментів.
Указане, на думку Великої Палати Верховного Суду, свідчить про те, що правова природа, характер, цільове призначення та стягувач штрафу, визначеного в частині другій статті 63 Закону № 1404-VIII, частині другій статті 74 Закону № 1404-VIII, та штрафу, передбаченого частиною чотирнадцятою статті 71 Закону № 1404-VIII, є відмінними, оскільки постанова виконавця про накладення штрафу у зв'язку з наявністю заборгованості зі сплати аліментів є рішенням виконавця щодо виконання судового рішення про стягнення аліментів, як це передбачено частиною першою статті 74 Закону № 1404-VIII. Це дає можливість тлумачити частину другу статті 74 Закону № 1404-VIII таким чином, що оскарження постанов виконавців про накладення штрафу у зв'язку з наявністю заборгованості зі сплати аліментів має відмінний порядок від оскарження постанов виконавців про накладення інших штрафів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства.
Також Великою Палатою Верховного Суду враховано, що відповідно до частини третьої статті 195 СК України розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, приватним виконавцем, а в разі виникнення спору - судом й такі спори вирішуються за правилами цивільного судочинства.
Порядок стягнення аліментів, крім норм СК України, регулюється також положеннями статті 71 Закону № 1404-VIII, якою передбачається, серед іншого, накладення на користь стягувача штрафу за наявності заборгованості зі сплати аліментів у відповідних розмірах (частина чотирнадцята).
Оскільки предметом регулювання за указаними нормами є як визначення розміру заборгованості за аліментами, так і накладення штрафів за наявності заборгованості, порядок вирішення спору як щодо розміру заборгованості, так і про накладення штрафу з огляду на наявність заборгованості має відбуватися у межах однієї юрисдикції - у порядку цивільного судочинства, що буде відповідати принципам верховенства права та ефективності провадження як механізму судового захисту.
Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що скарга на постанову державного виконавця про накладення штрафу у зв'язку з наявною заборгованістю зі сплати аліментів підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки така постанова не є постановою про накладення штрафу в розумінні частини другої статті 63 Закону № 1404-VIII, яка підлягає оскарженню до суду в порядку, визначеному частиною другою статті 74 цього Закону, тобто в порядку адміністративного судочинства.
Частиною п'ятою статті 242 КАС України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже, враховуючи приведений висновок Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норм процесуального права при визначенні юрисдикції спору про оскарження постанови про накладення штрафу у зв'язку з наявною заборгованістю зі сплати аліментів, суддя доходить до висновку, що ця справа, предметом оскарження в якій є саме постанова державного виконавця про накладення штрафу на боржника у зв'язку з наявною заборгованістю зі сплати аліментів, має розглядатися за правилами цивільного судочинства.
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У пункті 24 рішення в справі «Сокуренко і Стригун проти України» від 20 липня 2006 року Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.
Крім того, ЄСПЛ у справі «Занд проти Австрії» від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у ч. 1 ст. 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, здійснює судовий розгляд на підставі практики, яка не передбачена законом.
З урахуванням викладеного, суддя дійшов висновку, що зазначена категорія спорів не належить до юрисдикції адміністративних судів, а вказаний спір має вирішуватися в порядку цивільного судочинства.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 170 КАС України, суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо: позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Керуючись ст.ст 2, 19, 170, 256, 295, 297 КАС України, суддя,
Відмовити у відкритті провадження за позовною заявою ОСОБА_1 до Верхньодніпровського відділу державної виконавчої служби у Кам'янському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), третя особа - ОСОБА_2 про скасування постанов.
Роз'яснити позивачу, що даний спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня складання повного тексту ухвали.
Суддя А. Ю. Рищенко
Пом