02 лютого 2024 р. Справа № 120/13582/23
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Слободонюка М.В., розглянувши у м. Вінниці в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області та Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
До Вінницького окружного адміністративного суду надійшли матеріали позовної заяви ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач), які подані його представником - адвокатом Довганем О.О. (далі - представник позивача) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі - ГУ ПФУ в Харківській області, відповідач 1) та Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (далі - ГУ ПФУ у Вінницькій області, відповідач 2) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії.
Заявлені позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач звернувся до органів Пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". За результатами розгляду даної заяви ГУ ПФУ в Харківській області винесено рішення №025150005292 від 11.05.2023 яким було відмовлено у призначенні пенсії з підстав відсутності необхідного страхового стажу, підтвердивши лише 18 років 6 місяців 5 днів із 23 необхідних років.
Як зазначає позивач, відповідач під час вирішення питання про призначення пенсії безпідставно не зарахував період його роботи відображений в наданій трудовій книжці серії НОМЕР_1 з 23.09.1992 по 01.02.1995, оскільки запис про звільнення завірено печаткою для розрахунково-грошових документів та період роботи з 26.02.2000 по 31.08.2007, оскільки наказ про звільнення датований 31.08.2000.
На думку позивача, дані обставини в жодному разі не повинні впливати на підтвердження його стажу за такий період, позаяк є суто формальними недоліками трудової книжки, відповідальність за які працівник не повинен нести. Окрім того, на переконання позивача, необґрунтоване неврахування зазначених вище періодів його трудової діяльності до страхового стажу суперечить нормам пенсійного законодавства та порушує його право на належний соціальний захист.
За таких обставин позивач просить суд визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ в Харківській області №025150005292 від 11.05.2023 про відмову у призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку та зобов'язати ГУ ПФУ у Вінницькій області повторно розглянути його заяву, а також призначити йому пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" з моменту звернення його із відповідною заявою.
Ухвалою від 08.09.2023 судом відкрито провадження у справі та ухвалено проводити її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні). Крім того, встановлено відповідачам 15-денний строк для подання відзиву на позовну заяву в порядку, передбаченому статтею 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
10.10.2023 відповідачем 1 ГУ ПФУ в Харківській області подано до суду відзив на позовну заяву, за вимогами якого останній просить суд відмовити у задоволенні позову. Так, заперечуючи проти позову відповідач 1 зазначив, що позивач звернувся до територіальних органів Пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку. За принципом екстериторіальності зазначена заява розглядалася Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області та за результатами розгляду якої було винесено рішення про відмову у призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку № НОМЕР_2 від 11.05.2023. Відповідач 1 вказує, що при прийнятті даного рішення до страхового стажу позивача не зараховано періоди його роботи згідно трудової книжки НОМЕР_3 від 05.01.1987, а саме період роботи з 23.09.1992 по 01.01.1995, оскільки запис про звільнення завірено печаткою для розрахунково-грошових документів та період роботи з 26.02.2000 по 31.08.2007, оскільки наказ на звільнення датований 31.08.2000, а це є порушенням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Міністерством соціального захисту населення України 29 липня 1993р № 58 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993р. за № 110 і даний період не підтверджується даними по довідці ОК-5.
Відповідач 1 вказує, що враховуючи те, що позивач мав лише 18 років 6 місяців 5 днів страхового стажу із 23 необхідних років, ГУ ПФУ в Харківській області прийняло правомірне рішення про відмову у призначенні пенсії, у зв'язку з чим в позові просить відмовити.
Натомість, відповідач 2 копію ухвали про відкриття провадженні у справі від 08.09.2023 отримав в електронний кабінет 08.09.2023 о 14:26 про що свідчить відповідна довідка, яка наявна в матеріалах справи. Однак своїм правом на подання відзиву не скористався.
Наведені обставини згідно ч. 6 ст. 162 КАС України не є перешкодою в розгляді справи за відсутності відзиву від відповідача 2.
Інших заяв від учасників справи до суду не надходило.
Згідно з ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , має статус особи, потерпілої внаслідок Чорнобильської катастрофи 4 категорії, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_4 від 27.05.1997 та, відповідно, має право на пільги та компенсації, встановлені Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
04.05.2023 позивач звернувся з до ГУ ПФУ у Вінницькій області із заявою про призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", додавши до заяви необхідний пакет документів.
У подальшому, згідно з Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за № 1566/11846 (із змінами) (далі - Порядок № 22-1) після реєстрації вказана заява позивача за принципом екстериторіальності була передана на розгляд до ГУ ПФУ в Харківській області.
За результатами розгляду такої заяви та поданих документів ГУ ПФУ в Харківській області прийняло рішення №025150005292 від 11.05.2023 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу в розумінні ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Мотивами прийняття даного рішення слугувало те, що згідно наданих до заяви документів про стаж, страховий стаж заявника на день звернення складає 18 років 6 місяців 5 днів страхового стажу із мінімально 23 необхідних років.
При цьому, до страхового стажу позивача згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 не зараховано періоди його з роботи 23.09.1992 по 01.02.1995, оскільки запис про звільнення завірено печаткою для розрахунково-грошових документів а також період роботи з 26.02.2000 по 31.08.2007 оскільки наказ про звільнення датований 31.08.2000.
Вважаючи, що орган Пенсійного фонду безпідставно дійшов висновку про не зарахування вказаних вище періодів його трудової діяльності до страхового стажу та, у зв'язку з цим, протиправно відмовив йому у призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом з метою захисту порушених, на його думку, прав та інтересів.
Визначаючись щодо заявлених позовних вимог суд виходив із наступного.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Частиною першою статті 9 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.03.2003 №1058-ІV (далі - Закон №1058-ІV), передбачено, що за рахунок коштів Пенсійного фонду України в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності; пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Умови призначення пенсії за віком встановлено ст.26 Закону №1058-ІV.
Зокрема, частиною першою статті 26 Закону №1058-ІV визначено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років ; з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років, з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років.
Водночас, основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закон України від 28.02.1991 №796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - Закон №796-ХІІ).
Статтею 49 Закону №796-ХІІ визначено, що пенсії особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4 встановлюються у вигляді а) державні пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення визначені в статті 55 Закону № 796-XII.
Абзацом першим частини першої статті 55 Закону № 796-XII передбачено, що особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.
Відповідно до абзацу 5 пункту 2 частини 1 статті 55 Закону № 796-XII потерпілі від Чорнобильської катастрофи особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років, мають право на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку на 2 роки та додатково 1 рік за 3 роки проживання, роботи, але не більше 5 років.
При цьому початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Частиною 3 статті 55 Закону №796-ХІІ прямо передбачено, що призначення та виплата пенсій названим категоріям проводиться відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" і цього Закону.
Згідно з п.13 розділу ХV "Прикінцеві положення" Закону №1058-ІV, у разі якщо особа має право на отримання пенсії відповідно до законів України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи та цього Закону, призначається одна пенсія за її вибором. Порядок фінансування цих пенсій встановлюється відповідними законами.
Системний аналіз вказаних правових норм свідчить про те, що призначення та виплата пенсій особам, які працювали або проживали та територіях радіоактивного забруднення, провадиться, у разі вибору цих осіб, згідно з нормами Закону №1058-ІV і з урахуванням додаткових пільг, встановлених Законом №796-ХІІ. Іншими словами, норми спеціального закону в даному випадку застосовуються субсидіарно із нормами загального закону, доповнюють і конкретизують їх.
Так судом встановлено, що позивачу фактично відмовлено у призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст. до ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" з підстав відсутності необхідного страхового стажу, підтвердивши лише 18 років 6 місяців 5 днів із 23 необхідних років.
Щодо вищевикладеного суд зазначає, що законодавством, яке діяло до прийняття Закону від 09.07.2003 № 1058-IV, а саме статтею 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.91 № 1788-XII визначено періоди трудової діяльності до 01.01.2004, які зараховуються до страхового стажу. Зокрема, до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. До стажу роботи зараховується також будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків.
Згідно вимог ст. 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.91 № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, що затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.93 № 637 (далі - Порядок № 637) також визначено, що основним документом який підтверджує стаж роботи є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Згідно з п. 3 цього Порядку за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Отже, аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, при цьому потреба у наданні додаткових відомостей або ж уточненні інших відомостей виникає лише тоді, коли у заявника відсутня трудова книжка або відповідні записи у ній, або ж містяться неточні записи про період його роботи.
Вказаний висновок узгоджується із правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 05.12.2019 по справі № 235/805/17, від 06.12.2019 по справі № 663/686/16-а, від 06.12.2019 по справі № 242/2536/16-а, від 12.09.2022 по справі №569/16691/16-а, від 01.01.2022 по справі № 620/1178/19 та інших.
Як слідує зі змісту оскаржуваного рішення ГУ ПФУ в Харківській області від № №025150005292 від 11.05.2023 про відмову у призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку, підставою для не зарахування позивачу до страхового стажу періоду його роботи з 23.09.1992 по 01.02.1995, слугувало те, що запис про звільнення завірено печаткою для розрахунково-грошових документів.
Підставою не зарахування іншого періоду його роботи з 26.02.2000 по 31.08.2007 стало те, що в трудовій книжці запис про наказ про звільнення датований 31.08.2000, а також даний період не підтверджується даними по довідці ОК-5.
Так, на момент заповнення (01.01.1987) та внесення у трудову книжку позивача серії НОМЕР_5 спірних записів у період до 29.07.1993 була чинна Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затверджена постановою Госкомтруда СРСР від 20.06.1974 № 162 (далі - Інструкція № 162), а з 29.07.1993 була чинна Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників від 29.07.1993 № 58 (далі - Інструкція № 58).
Зокрема, пунктами 2.3, 2.4 Інструкції № 58 передбачено, що записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.
Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
У разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис.
Як зазначено у пункті 4.1 Інструкції № 58 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Досліджуючи копію трудової книжки ОСОБА_1 НОМЕР_1 , а саме зміст спірних записів, судом встановлено, що позивач у період з 23.09.1992 по 01.02.1995 працював на посаді водія в МП "Раціональ" (запис 4-5), а у період 26.02.2000 по 31.08.2007 працював на посаді водія в "Агро" (запис 10-11).
Суд враховує, що вказані записи містять необхідні відомості про роботу у спірний період, а саме відомості про дату прийняття позивача на посаду, назву цієї посади, дату звільнення з посади, зазначення відомостей, на підстави чого внесена відповідні записи. Крім того суд зазначає, що записи у трудовій книжці позивача є вчиненими у хронологічному порядку та правильній логічній послідовності, оскільки після звільнення 01.02.1995, позивача - 25.02.1995 було прийнято на роботу водієм у МП "Агро", та після звільнення 31.08.2007, позивача - 06.09.2007 було прийнято на роботу зварником за трудовим договором №2905 від 06.09.2007 зареєстованим у Тульчинському РЦЗ.
Наведене спростовує сумніви у можливому маніпулюванні з цими записами. Тобто, суд вважає такі записи належними та допустимими доказами для підтвердження трудового стажу позивача.
В той же час суд зазначає, що у записі №11 від 31.08.2007 дійсно вказано дату наказу про звільнення "31.08.2000", однак така дата є очевидною технічною опискою.
Як вже було зазначено вище відповідно до п. 2.4 Інструкції № 58 записи до трудової книжки працівника вносяться власником або уповноваженим ним органом лише після видання відповідного наказу (розпорядження), при цьому у разі звільнення особи такі записи вносяться у день звільнення. Тобто очевидним є те, що наказ про звільнення позивача не міг бути виданим у 2000 році, а запис про звільнення внесеним у його трудову книжку у 2007 році (через 7 років).
Крім того суд також враховує те, що для підтвердження вказаного спірного періоду його трудової діяльності позивачем була надана уточнююча довідка виконавчого комітету Тульчинської міської ради від 07.09.2022 №552 в якій міститься інформація про те, що згідно трудової книжки НОМЕР_6 ОСОБА_1 у період з 26.02.2000 по 31.08.2007 працював в МП "Агро" м. Тульчин. Також в матеріалах справи міститься і інша довідка, видана директором "Агро", яка теж підтверджує той факт, що позивач у спірний період до 31.08.2007 працював у Колективному малому підприємстві "Агро" на посаді водія.
Щодо тверджень відповідача про те, що період трудової діяльності позивача з 23.09.1992 по 01.02.1995 не може бути зарахований до страхового стажу, оскільки запис про звільнення 01.02.1995 завірено печаткою для розрахунково-грошових документів, то суд вказує на те, що вимоги щодо внесення записів про звільнення з роботи та завірення печаткою запису про звільнення прямо передбачені Інструкцією №58. Однак вимог до печатки, якою завіряються записи трудової книжки, Інструкція №58 не містить. Завірення запису про звільнення позивача печаткою для розрахунково-грошових документів не робить такий запис неправдивим.
Крім того суд також вказує про те, що спірний період трудової діяльності позивача підтверджується відомостями, які містяться в довідці виконавчого комітету Тульчинської міської ради від 07.09.2022 №138.
Суд наголошує на тому, що неточності печатки на записах в трудовій книжці, виправлення в записах, помилки, інші неточності допущені працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки а також іншої документації підприємства, не можуть бути підставою для виключення певних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення та належний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства.
Також акцентує увагу на те, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки чи інших документів на підприємстві.
Верховний Суд у постановах від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а (провадження №К/9901/2310/18) та від 04.09.2018 у справі №423/1881/17 (провадження №К/9901/22172/18) висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Поряд із тим, відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 "Про трудові книжки працівників", відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Тобто, законодавцем покладено обов'язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, тому її не належне ведення не може позбавити позивача права на включення спірного періоду роботи до його страхового стажу і на отримання пенсії з його врахуванням.
Отже, недотримання правил ведення трудової книжки, може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а тому й не може впливати на його особисті права. Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 по справі № 677/277/17.
Такий правовий висновок щодо застосування норм права наведений у постанові Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі №677/277/17.
Крім того, Верховний Суд у іншій постанові від 21.02.2018 в справі №687/975/17 вказав, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки чи іншої документації з вини адміністрації підприємства, відтак вказані обставини не можуть бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань з призначення пенсії за віком.
Таким чином на позивача не слід покладати ризик негативних наслідків (позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії по віку) за формальні недоліки, які містить трудова книжка, позаяк такі недоліки не пов'язані із виною позивача.
При цьому, належних доказів в підтвердження недостовірності та неправдивості інформації, що міститься в трудовій книжці позивача, матеріали справи не містять, а остання в судовому порядку недійсною не визнавалась.
Щодо непідтвердження спірного періоду (26.02.2020 по 31.08.2007) даними по довідці ОК-5, на що також звертає увагу відповідач 1 у своєму рішенні, то як визначено статтею 1 Закону № 1058-ІVстрахові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, яке діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Відповідно до частин другої, четвертої статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Отже, періоди трудової діяльності здобуті до впровадження системи персоніфікованого обліку зараховуються до страхового стажу особи в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло до набрання чинності Законом № 1058-IV.
Відповідно до статті 106 Закону № 1058-ІV обов'язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника. Тобто відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.
Верховний Суд у постановах від 17 липня 2019 року (справа № 144/669/17) та від 20 березня 2019 року (справа № 688/947/17) зробив висновок, згідно якого, несплата страхувальником страхових внесків не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу періодів роботи на підприємстві, оскільки працівник не несе відповідальності за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку сплати страхових внесків.
Тобто, внаслідок невиконання страхувальником обов'язку по сплаті внесків позивач позбавлений соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи на вказаному підприємстві, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Європейського суд з прав людини у справі "Рисовський проти України" (заява №29979/04, рішення від 20.10.2011 року) підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування". Цей принцип передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.
Відтак, враховуючи вищевикладене суд вважає, що спірний період трудової діяльності позивача підтверджений належним чином, тому не зарахування органом Пенсійного фонду періоду його роботи 23.09.1992 по 01.02.1995 (у рішенні помилково вказано 01.01.1995) та з 26.02.2000 по 31.08.2007 до страхового стажу з визначених у оскаржуваному рішенні підстав є протиправним.
Таким чином, з огляду на викладене, вказаний період підлягає зарахуванню до страхового стажу як такий, що має бути врахований при вирішенні питання про призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку.
Окремо суд також звертає увагу на те, відповідачі не надали жодного доказу в обґрунтування того, що відмовляючи у зарахуванні до страхового стажу позивача спірного періоду вони діяли обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, добросовісно, тобто з забезпеченням усіх прав особи. Рішення не є пропорційним з огляду на те що воно порушує баланс між несприятливими наслідками для реалізації конституційного права позивача на соціальний захист (ст. 46 Конституції України) і цілями на які, врешті, спрямоване це рішення.
За таких обставин оскаржуване рішення ГУ ПФУ в Харківській області №025150005292 від 11.05.2023 є протиправним та підлягає скасуванню.
Щодо наступної позовної вимоги зобов'язального характеру про зобов'язання відповідача 2 повторно розглянути його заяву про призначення пенсії за віком, а також призначити та виплачувати його пенсію з моменту звернення із заявою, то суд зазначає, що згідно з частинами 3 та 4 статті 245 КАС України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Як вказано у частині 4 статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Тобто, законодавець передбачив обов'язок суду змусити суб'єкта владних повноважень до правомірної поведінки, а не вирішувати питання, які належать до функцій і виключної компетенції останнього (дискреційні повноваження), тому втручання в таку діяльність є формою втручання в дискреційні повноваження наведеного органу та виходить за межі завдань адміністративного судочинства.
Отже, оскільки суд не уповноважений надавати оцінку всім обставинам та документам, необхідним для призначення пенсії, які не були предметом спору у цій справі, а також враховуючи те, що призначення пенсії належить до виключної компетенції пенсійного органу, який і має здійснити відповідний повторний розрахунок страхового стажу позивача із урахуванням спірних періодів його роботи, а також дійти висновку про дотримання позивачем усіх необхідних умов передбачених ст 55 Закону №796-ХІІ, суд вважає що належним способом захисту в даному випадку буде зобов'язання ГУ ПФУ у Вінницькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди його трудової діяльності з 23.09.1992 по 01.02.1995 та з 26.02.2000 по 31.08.2007 та повторно розглянути його заяву щодо призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Частиною першою статті 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Відповідно до ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а згідно з вимогами ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єктів владних повноважень на підтвердження правомірності своїх рішень і дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково у визначений судом спосіб.
Вирішуючи питання відносно розподілу судових витрат суд враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При цьому згідно частини 3 статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Як видно з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання позовної заяви до суду в розмірі 1073,60 грн.
Таким чином, за результатами розгляду справи на користь позивача належить стягнути понесені ним витрати зі сплати судового збору за рахунок бюджетних асигнувань обох відповідачів в рівних частинах (по 536,80 грн. з кожного).
Водночас суд зауважує, що на користь позивача підлягає відшкодуванню вся сума судового збору. Адже, незважаючи на часткове задоволення позовних вимог, суд визнав порушення законних прав позивача внаслідок неправомірного рішення суб'єкта владних повноважень (тобто задоволена основна вимога немайнового характеру, яка підлягала оплаті судовим збором), тоді як прийняття рішення про часткове задоволення позову пов'язується зі способом захисту порушених прав позивача.
Керуючись ст.ст. 9, 72, 77, 90, 139, 242, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області №025150005292 від 11.05.2023 щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди його трудової діяльності з 23.09.1992 по 01.02.1995, з 26.02.2000 по 31.08.2007 та повторно розглянути його заяву про призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", із врахуванням висновків суду викладених у цьому рішенні.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені витрати на сплату судового збору в розмірі 536 грн. 80 коп. (п'ятсот тридцять шість гривень 80 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області.
Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені витрати на сплату судового збору в розмірі 536 грн. 80 коп. (п'ятсот тридцять шість гривень 80 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повне судове рішення складено 02.02.24.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_7 );
Відповідач 1: Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, Держпром, 3 під., 2 пов., м. Харків, 61022, код ЄДРПОУ 14099344);
Відповідач 2: Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Зодчих, 22, м. Вінниця, 21005, код ЄДРПОУ 13322403).
Суддя Слободонюк Михайло Васильович