Справа № 712/1345/24
Провадження № 1-кс/712/661/24
01 лютого 2024 року м. Черкаси
Слідчий суддя Соснівського районного суду м. Черкаси ОСОБА_1 за участю секретаря судових засідань ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , підозрюваного ОСОБА_4 , захисника ОСОБА_5 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси внесене в кримінальному провадженні № 62023100140000522, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 05.10.2023 року за ч. 4 ст. 402 КК України клопотання слідчого Четвертого слідчого відділу (з дислокацією у м. Черкасах) Територіального управління Державного бюро розслідувань ОСОБА_6 , погоджене прокурором Черкаської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону ОСОБА_3 , про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно підозрюваного ОСОБА_4 , -
Cлідчий Четвертого слідчого відділу (з дислокацією у м. Черкасах) Територіального управління Державного бюро розслідувань ОСОБА_6 , за погодженням з прокурором Черкаської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону ОСОБА_3 , звернувся до слідчого судді про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно підозрюваного ОСОБА_4 .
Клопотання мотивує тим, що Четвертим слідчим відділом (з дислокацією у м. Черкасах) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві за процесуального керівництва Черкаської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 62023100140000522 від 05.10.2023 за підозрою ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Відповідно до ч. 2 ст. 5 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» у разі прийняття рішення щодо необхідності введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях Президент України видає указ про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях і негайно звертається до Верховної Ради України щодо його затвердження та подає одночасно відповідний проект закону.
У такий спосіб, з моменту видання Указу Президента України №64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №2102-IX від 24.02.2022, на території України з 05 години 30 хвилин 24.02.2022 почав діяти воєнний стан, строком на 30 діб.
Указом Президента України №133/2022 від 14.03.2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» №2119-IX від 15.03.2022 змінено статтю 1 Указу Президента України №64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України №2102-IX від 24.02.2022 та продовжено дію воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26.03.2022 строком на 30 діб.
В подальшому, Указом Президента України №259/2022 від 18.04.2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» №2212-IX від 21.04.2022 змінено статтю 1 Указу Президента України №64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні» та продовжено дію воєнного стану в Україніз 05 години 30 хвилин 25.04.2022 строком на 30 діб.
Указом Президента України №341/2022 від 17.05.2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» №2263-IX від 22.05.2022 змінено статтю 1 Указу Президента України №64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України №2102-ІХ від 24.02.2022 року та продовжено дію воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25.05.2022 строком на 90 діб.
Указом Президента України №573/2022 від 12.08.2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» №2500-IX від 15.08.2022 змінено статтю 1 Указу Президента України №64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України №2102-ІХ від 24.02.2022 та продовжено дію воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 23.08.2022 строком на 90 діб.
Указом Президента України №757/2022 від 07.11.2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» №2738-IX від 16.11.2022 змінено статтю 1 Указу Президента України №64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України №2102-ІХ від 24.02.2022 та продовжено дію воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 21.11.2022 строком на 90 діб.
Указом Президента України №58/2023 від 06.02.2023 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» №2915-IX від 07.02.2023 змінено статтю 1 Указу Президента України №64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України №2102-ІХ від 24.02.2022 та продовжено дію воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 19.02.2023 строком на 90 діб.
Указом Президента України №254/2023 від 01.05.2023 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» №3057-IX від 02.05.2023 змінено статтю 1 Указу Президента України №64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України №2102-ІХ від 24.02.2022 та продовжено дію воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 20.05.2023 строком на 90 діб.
Указом Президента України № 451/2023 від 27.07.2023 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» № 3275-IX від 27.07.2023 продовжено дію воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 18 серпня 2023 року строком на 90 діб.
Указом Президента України №734/2023 від 06.11.2023 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» № 3429-IX від 08.11.2023 продовжено дію воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 16 листопада 2023 року строком на 90 діб.
Так, в січні 2017 року громадянин ОСОБА_4 призваний ІНФОРМАЦІЯ_1 для проходження військової служби за контрактом, після чого проходив її в різних підрозділах Державної прикордонної служби України, поки відповідно до наказу начальника 15 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України №615-ОС від 21.09.2023 майор ОСОБА_4 призначений на посаду начальника другої прикордонної застави третього відділу прикордонної служби (тип С) третьої прикордонної комендатури швидкого реагування.
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» № 2232-XII від 25.03.1992 з січня 2017 року ОСОБА_4 набув статусу військовослужбовця, який проходить військову службу за контрактом, у зв'язку з чим повинен, окрім іншого, керуватися вимогами ст. ст. 11, 16, 49 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України.
№ 548-XIV від 24.03.1999, та ст. ст. 1, 2, 3, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, затвердженого Законом України № 551-XIV від 24.03.1999, які вимагають від нього свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок, бути хоробрим, ініціативним і дисциплінованим, беззастережно виконувати накази командирів (начальників), постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, знати та виконувати свої обов'язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України, поважати бойові та військові традиції, допомагати іншим військовослужбовцям, що перебувають у небезпеці, стримувати їх від вчинення протиправних дій, поважати честь і гідність кожної людини, вести бойові дії ініціативно, наполегливо, до повного виконання поставленого завдання, виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку і дисципліни, виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою.
Статтями 17, 65 Конституції України визначено, що захист Вітчизни, Незалежності та територіальної цілісності України є обов'язком громадян України.
Статтями 1, 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» передбачено, що військовий обов'язок встановлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення Збройних Сил України військовослужбовцями.
Згідно із статтями 1, 2, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених військовим статутами та іншим законодавством України. Військова дисципліна зобов'язує кожного військовослужбовця, зокрема, додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги військових статутів, накази командирів.
Статтею 6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, визначено право командира - віддавати накази і розпорядження, а обов'язок підлеглого - їх виконувати, крім випадку віддання явно злочинного наказу чи розпорядження. Наказ має бути виконаний сумлінно, точно та у встановлений строк.
У разі непокори чи опору підлеглого командир зобов'язаний для відновлення порядку вжити всіх передбачених статутами Збройних Сил України заходів примусу аж до притягнення його до кримінальної відповідальності.
Відповідно до ст. ст. 11, 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України (далі - Статут) військовослужбовці зобов'язані свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок, беззастережно виконувати накази командирів (начальників), виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку і дисципліни, бути хоробрим, ініціативним і дисциплінованим. Кожний військовослужбовець зобов'язаний виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою, ці обов'язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.
Згідно ст. ст. 28, 29, 30 Статуту, єдиноначальність є одним із принципів будівництва і керівництва Збройними Силами України і полягає в: наділенні командира (начальника) всією повнотою розпорядчої влади стосовно підлеглих і покладенні на нього персональної відповідальності перед державою за всі сторони життя та діяльності військової частини, підрозділу і кожного військовослужбовця; наданні командирові (начальникові) права одноособово приймати рішення та віддавати накази; забезпеченні виконання зазначених рішень (наказів), виходячи із всебічної оцінки обстановки та керуючись вимогами законів і статутів Збройних Сил України.
Начальник має право віддавати підлеглому накази і зобов'язаний перевіряти їх виконання, а підлеглий зобов'язаний беззастережно виконувати накази начальника, крім випадків віддання явно злочинного наказу, і ставитися до нього з повагою.
Статтями 35, 36, 37 Статуту, передбачено, що накази віддаються, як правило, в порядку підпорядкованості. За крайньої потреби командир (начальник), старший за службовим становищем, ніж безпосередній начальник, може віддати наказ підлеглому, минаючи його безпосереднього начальника, наказ можна віддавати одному чи групі військовослужбовців усно або письмово, у тому числі з використанням технічних засобів зв'язку. Наказ повинен бути сформульований чітко і не може допускати подвійного тлумачення.
Командир (начальник) відповідає за відданий наказ, його наслідки та відповідність законодавству, а також за невжиття заходів для його виконання, за зловживання, перевищення влади чи службових повноважень.
Військовослужбовець після отримання наказу відповідає: "Слухаюсь" і далі виконує його. Для того, щоб переконатися, чи правильно підлеглий зрозумів відданий наказ, командир (начальник) може зажадати від нього стисло передати зміст наказу. Підлеглий має право звернутися до командира (начальника) з проханням уточнити наказ. Військовослужбовець зобов'язаний неухильно виконати відданий йому наказ у зазначений термін.
Відповідно до ст. 74 Статуту, заступник командира бригади (полку, окремого батальйону) з озброєння - начальник технічної частини у мирний і воєнний час відповідає за технічне забезпечення бригади (полку, окремого батальйону); за технічний стан, правильну експлуатацію, ремонт та евакуацію озброєння, бойової та іншої техніки підпорядкованих служб; за зберігання боєприпасів і забезпечення ними підрозділів (крім авіаційних); за облік і зберігання зброї та боєприпасів на складах, а також за стан спеціальних споруд, технічних позицій, підпорядкованих складів, парків (стоянок літальних апаратів) та організацію в них внутрішньої служби; за технічну підготовку особового складу бригади (полку, окремого батальйону); за бойову та мобілізаційну готовність безпосередньо підпорядкованих підрозділів і служб; за бойову підготовку, виховання, військову дисципліну і морально-психологічний стан їх особового складу; за стан пожежної безпеки підпорядкованих об'єктів.
Заступник командира бригади (полку, окремого батальйону) з озброєння (інженерно-авіаційної служби) - начальник технічної частини підпорядковується командирові і є прямим начальником усього особового складу бригади (полку, окремого батальйону).
Відповідно до наказу начальника 15 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України №10-ОС від 16.02.2023полковник ОСОБА_7 вважається таким, що приступив до виконання службових обов'язків за посадою заступника начальника загону з озброєння та техніки, з 10 лютого 2023 року.
Відповідно до бойового розпорядження начальника 15 мобільного прикордонного загону полковника ОСОБА_8 №909-БР-ДСК від 21.09.2023 у зв'язку з службовою необхідністю, підтриманням належного рівня бойової готовності та виконання завдань за призначенням, зобов'язано заступника начальника загону з озброєння та техніки, направити в зону виконання бойових завдань до окремого командного пункту НОМЕР_1 мобільного прикордонного загону ( АДРЕСА_1 ), в термін до 22.09.2023, майора ОСОБА_4 , начальника другої прикордонної застави третього відділу прикордонної служби (тип С) третьої прикордонної комендатури швидкого реагування. Переміщення військовослужбовця здійснити службовим транспортом.
В подальшому на виконання вказаного розпорядження заступником начальника загону з озброєння та техніки полковником ОСОБА_7 22.09.2023 близько 06 год. 00 хв., в місці дислокації 15 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України (н.п. АДРЕСА_1 ) проведено шикування зведеної групи військовослужбовців зазначеного підрозділу з 23 військовослужбовців, серед яких перебував майор ОСОБА_4 .
Після чого заступник начальника загону з озброєння та техніки полковник ОСОБА_7 , який є прямим начальником усього особового складу 15 мобільного прикордонного загону віддав усний наказ який не суперечить чинному законодавству, не був пов'язаними з порушенням конституційних прав та свобод, не носив в собі подвійного тлумачення та явно злочинного змісту, у зв'язку з чим підлягав беззастережному та неухильному виконанню з боку підлеглих,22.09.2023здійснити переміщення службовим автомобільним транспортом з н.п. Оршанецьдо н.п. Чкаловське.
Додатково, на виконання бойового розпорядження №909-БР-ДСК від 21.09.2023 полковник ОСОБА_7 віддає усний наказ начальнику 2-ї прикордонної комендатури швидкого реагування майору ОСОБА_4 відповідно до якого у зв'язку з службовою необхідністю, підтриманням належного рівня бойової готовності та виконання завдання за призначенням, майор ОСОБА_9 направляється в зону виконання бойових завдань на ділянку відповідальності третьої прикордонної комендатури, переміщення здійснюється службовим транспортом.
Проте, ОСОБА_4 22.09.2023 близько 06 год. 05 хв., проходячи військову службу за контрактом у військовому звані «майор», будучи придатним до військової служби відповідно до довідки гарнізонної військово-лікарської комісії Головного військово-медичного клінічного центру Державної прикордонної служби України № 3585 від 20.09.2023, проходячи військову службу за контрактом у військовому звані «майор», будучи придатним до військової служби відповідно до довідки. № 3585 від 20.09.2023 гарнізонної військово-лікарської комісії Головного військово-медичного клінічного центру (Центральний клінічний госпіталь) Державної прикордонної служби України,перебуваючи в місці дислокації 15 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України ( АДРЕСА_1 ), діючи з прямим умислом, усвідомлюючи протиправність своїх дій, з надуманих мотивів, у порушення вимог ст. ст. 17, 65, 68 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. ст. 1, 2, 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», ст. ст. 6, 11, 16, 28 - 32, 49, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. ст. 1, 3, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, Військової присяги, затвердженої Постановою Верховної Ради України «Про текст Військової присяги» від 06.12.1991, відкрито відмовився виконати усний наказ заступника начальника загону з озброєння та техніки полковника ОСОБА_7 який є прямим начальником по відношенню до нього, відданий на виконання бойового розпорядження №909-БР-ДСК від 21.09.2023, про переміщення за маршрутом н.п. Оршанець до н.п. Чкаловське в зону виконання бойових завдань на ділянку відповідальності третьої прикордонної комендатури, який не суперечив чинному законодавству, не був пов'язаним з порушенням конституційних прав та свобод майора ОСОБА_4 , не носив в собі подвійного тлумачення та явно злочинного змісту, у зв'язку з чим підлягав беззастережному та неухильному виконанню з боку останнього, та був доведений до нього уповноваженою на те особою, встановленим порядком, що потягло за собою підрив дисципліни у підрозділу, зниження рівня бойової готовності та невиконання завдань за призначенням.
31.01.2024, встановивши наявність достатніх доказів для підозри ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця м. Суми, українця, громадянина України, із вищою освітою, військовослужбовця призваного на військову службу за контрактом, начальника другої прикордонної застави третього відділу прикордонної служби (тип С) третьої прикордонної комендатури швидкого реагування 15 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України, у військовому звані «майор», зареєстрованому та фактично проживаючому за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого, повідомлено про підозру у непокорі, тобто відкритій відмові виконати наказ начальника, вчиненій в умовах воєнного стану, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України.
Обґрунтованість підозри ОСОБА_4 у вчиненні даного кримінального правопорушення підтверджуються зібраними доказами, а саме: повідомленням про виявлення ознак кримінального правопорушення військової частини від 22.09.2023 № 1600/5-74 за фактом непокори ОСОБА_4 ; протоколами допитів свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_7 , ОСОБА_12 ; Висновком службового розслідування щодо факту відмови від виконання бойового наказу майора ОСОБА_4 ; іншими матеріалами кримінального провадження.
Вказані матеріали свідчать про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_4 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України, санкція якого передбачає покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 5 до 10 років.
Згідно ст. 12 КК України даний злочин відноситься до категорії тяжких злочинів.
У відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 184 КПК України під час досудового розслідування встановлено наявність ризиків, передбачених п. п. 1, 3, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Ризик, передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, обґрунтовуються тим, що ОСОБА_4 , усвідомлюючи свою вину та невідворотність покарання за вчинення інкримінованого йому злочину, санкція якого передбачає безальтернативне покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 5 до 10 років (тяжкий злочин), може ухилятись від органів досудового розслідування та суду.
Ризик, передбачений п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, обґрунтовується тим, що ОСОБА_4 , перебуваючи на свободі може незаконно впливати на свідків у кримінальному провадженні, зокрема військовослужбовців 15 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України, які надали викривальні покази щодо вчиненого ним злочину, шляхом підбурювання, вмовляння, залякування, підкупу з метою примушування їх до надання завідомо неправдивих показів або відмови від їх надання, що негативно вплине на хід досудового розслідування та судового розгляду.
Ризик, передбачений п. 4 ч. 1 ст. 177 КПК України - іншим чином перешкодити кримінальному провадженню, може виразитися у створенні підозрюваним штучних доказів та підбурюванні осіб, зокрема, з числа військовослужбовців НОМЕР_1 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України, які не були свідками кримінального правопорушення, до надання завідомо неправдивих свідчень на підтвердження висунутих ним версій свого захисту.
Ризик, передбачений п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, обґрунтовується тим, що ОСОБА_4 є військовослужбовцем, тому у разі не застосування до нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, може продовжити вчиняти кримінальні правопорушення, а також може бути передислокований разом з частиною до іншого місця служби з урахуванням воєнного стану в країні, що унеможливіть виконання ним покладених на нього обов'язків у кримінальному провадженні та порушить принципи, визначені ст. 2 КПК України та розумні строки досудового розслідування.
Оцінюючи особу підозрюваного, з урахуванням положень ст. 178 КПК України, орган досудового розслідування приходить до висновку, що ОСОБА_4 , працездатний, раніше не судимий, за місцем служби характеризується негативно, характер та обставини вчиненого ним правопорушення характеризують його як особу, що не має достатніх моральних цінностей, схильну до вчинення кримінальних правопорушень, що слугує підставою та є наявністю ризиків для застосування у відношенні нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Так, при обранні запобіжного заходу ОСОБА_4 слід врахувати обставини вчинення кримінального правопорушення, а саме нехтування статутами Збройних Сил України, іншими нормативно-правовими актами, що регламентують порядок проходження військової служби.
Водночас ОСОБА_4 , порушивши Військову Присягу, не усвідомлюючи свого військового обов'язку, відповідальності за захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, діючи в порушення Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, не виконав наказ, внаслідок чого, можна зробити висновок, що його дії в умовах правового режиму воєнного стану мають надзвичайно високий ступінь суспільної небезпеки.
У разі не застосування до ОСОБА_4 безальтернативного запобіжного заходу - тримання під вартою, останній, усвідомлюючи можливість реального покарання у вигляді позбавлення волі, буде переховуватись від органу досудового розслідування та суду, впливати на свідків.
Таким чином, оцінивши сукупність усіх обставин у кримінальному провадженні, а саме вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним кримінального правопорушення та тяжкість покарання, а саме, що за ч. 4 ст. 402 КК України передбачене безальтернативне покарання у виді позбавлення волі строком від 5 до 10 років, сторона обвинувачення приходить до висновку, що виключно застосування запобіжного заходу - тримання під вартою буде достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним покладених на нього обов'язків.
З урахуванням вищевикладеного, з метою забезпечення виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов'язків, контролю за місцем перебування підозрюваного, а також запобігання спробам переховуватись від органів досудового розслідування та суду, незаконного впливу на свідків з метою схилення до надання неправдивих показань у цьому кримінальному проваджені або іншим чином вплинути на них.
Прокурор в судовому засіданні клопотання підтримав та просив задоволити.
Захисник ОСОБА_5 в судовому засіданні заперечила проти обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки вказані слідчим ризики є надумані, доказів ухилення впливу на свідків, іншого впливу не надано. Підозра не обґрунтован. Просила суд обрати альтернативний запобіжний захід, не пов'язаний з триманням під вартою.
Підозрюваний підтримав захисника та просив врахувати, що за першим викликом з'явився до прокурора, не ухилявся та не буде ухилятись від слідства, також не перешкоджав та не буде перешкоджати розслідуванню будь-яким чином.
Заслухавши учасників судового розгляду, вивчивши зміст та мотиви клопотання і додані до нього матеріали, слідчий суддя приходить до наступного.
Відповідно до ч.1 ст. 177 КПК України передбачено, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті (ч. 2 ст. 177 КПК України).
Розглядаючи питання про застосування запобіжного заходу, суд, відповідно до ст. 178 КПК України, крім наявності вищезазначених обставин, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Відповідно до ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден з більш м'яких запобіжних заходів не може запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу.
Під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний установити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор (п. 2 ч. 1 ст. 194 КПК).
Обґрунтованість підозри у вчиненні кримінального правопорушення підтверджується матеріалами кримінального провадження - повідомленням про виявлення ознак вчинення кримінального правопорушення від 22.09.2023 року; протоколами допиту свідків від 10.10.2023 року, протоколом допиту свідка від 09.10.2023 року; висновком службового розслідування з метою з'ясування причин та обставин викладених в рапорту № 2.4/33437/23-Ви від 29.09.2023 року; службовою карткою ОСОБА_4 . повідомленням про підозру від 31.01.2024 року.
Перевіряючи обґрунтованість підозри, слідчий суддя виходить з практики Європейського суду з прав людини, а саме: рішення «Нечипорук і Йонкало проти України», п. 175; «Cebotari v. Moldova», п. 48; «Fox, Campbell and Hartley v. the UK», n. 32, яка вказує на те, що слова «обґрунтована підозра» означають наявність фактів чи інформації, котрі могли би переконати стороннього об'єктивного спостерігача, що особа, можливо, вчинила злочин, та в даному випадку вважає, що дані, які вказують на обґрунтовану підозру, та навіть в сторонньої людини не можуть викликати розумних сумнівів, містяться в долучених в обґрунтування клопотання матеріалах.
При цьому слід зауважити, що слідчий суддя на етапі досудового розслідування не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема, оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинною у вчиненні злочину, та за якою нормою кримінального кодексу ця особа підлягає відповідальності.
Сторона обвинувачення в обґрунтування клопотання посилалась на наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України.
Із системного аналізу змісту ч. 2 ст. 177 і п. 2 ч. 1 ст. 194 КПК убачається, що при вирішенні питання про застосування запобіжного заходу - щодо встановлення наявності заявлених стороною обвинувачення ризиків слідчий суддя керується стандартом переконання «достатні підстави».
Так, існування кожного, вказаного у ч. 1 ст. 177 КПК ризику, має підтверджуватися фактами, наявність яких має бути переконливо продемонстрована (п. п. 85, 86 рішення ЄСПЛ від 30.01.2018 у справі «Макаренко проти України» /Makarenkov. Ukraine, заява №622/11).
Суд вважає обґрунтованими доводи слідчого щодо існування ризиків переховуватись від слідства та суду, незаконного впливу на свідків.
Про існування таких ризиків свідчить суворість можливого покарання у випадку визнання підозрюваного винним у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, який на даний час обґрунтовано підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення проти встановленого порядку несення військової служби (військові кримінальні правопорушення), за вчинення якого може бути призначене покарання у виді реального позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років, що саме по собі може бути підставою та мотивом змінити місце проживання з метою переховування від слідства та незаконного впливу на свідків.
Також при визначенні наявності ризику впливу на свідків слід враховувати встановлену КПК процедуру отримання показань від осіб, які є свідками у кримінальному провадженні, а саме: спочатку на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акта до суду на стадії судового розгляду - усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (ч. ч. 1, 2 ст. 23, ст. 224 КПК).
Отже наявність обґрунтованої підозри та наявність ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, надають підстави для обрання запобіжного заходу.
Розглядаючи заявлене клопотання, суд, відповідно до ст. 178 КПК України, крім наявності вищезазначених обставин, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Статтею 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка, відповідно до вимог ч.1ст.9 Конституції України, ратифікована Законом від 17.07.1997 року «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2,4,7 та 11 Конвенції», і є частиною національного законодавства України, встановлено, що кожна людина має право на свободу і особисту недоторканість. Нікого не може бути позбавлено свободи, інакше ніж відповідно до процедури, встановленої законом, зокрема, у випадку законного арешту або затримання особи, здійсненого з метою її присутності перед компетентним судовим органом на підставі обґрунтованої підозри у вчиненні злочину або якщо обґрунтовано визнається за необхідне запобігти вчиненню нею злочину або її втечі після його вчинення.
Заслухавши учасників судового розгляду, оцінивши в сукупності обставини відповідно до ст. ст.177, 178 КПК, суд приходить до висновку, що на даному етапі досудового розслідування продовжують існувати ризики переховування підозрюваного від слідства та суду, перешкоджання досудовому розслідуванню шляхом незаконного впливу на свідків та виходячи з вказаних міркувань такі ризики є реальним та існуючими, враховуючи також ступінь стійкості соціальних зв'язків підозрюваного, суд приходить до висновку, що клопотання підлягає до задоволення, так як наявні реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи та виправдовує тривалість тримання підозрюваного під вартою, при цьому менш суворий запобіжний захід за законом не може бути застосований суд відповідно до приписів норми ч.8 ст.176 КПК України, яка не визнана неконституційною і тому має застосовуватись судом.
Вирішуючи дане питання, суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини з приводу того, що серйозність пред'явленого обвинувачення і ризик втечі може бути аргументом при обранні запобіжного заходу і суспільний інтерес в даному конкретному випадку полягає у забезпеченні розслідування злочину у сфері службової діяльності, і який, незважаючи на презумпцію невинуватості обвинувачених, превалює над принципом поваги до свободи особистості, про що зазначено у п.79 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Харченко проти України» від 10.02.2011.
Відповідно до ч. 3 ст. 183 КПК України слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов'язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
Відповідно до ч. 5 ст. 182 КПК України розмір застави щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину, від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, яка станом на 01 січня 2024 року становить 3028 гривні.
При обранні альтернативного запобіжного заходу у виді застави, вважається за доцільне, з урахуванням вищевказаних обставин кримінального провадження, визначити підозрюваному заставу у розмірі 20 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 60560 грн. Саме такий розмір застави буде достатнім стимулюючим засобом запобігання порушенню процесуальних обов'язків підозрюваним. При цьому, розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків та не може бути завідомо непомірним для нього, що узгоджується з роз'ясненнями викладеними у листі ВССУ 04.04.2013 № 511-550/0/4-13, а саме: «Слідчому судді необхідно враховувати майновий стан підозрюваного, обвинуваченого та не допускати встановлення такого розміру застави як альтернативи триманню під вартою, що є завідомо непомірним для цієї особи та призводить до неможливості виконання застави.»
З огляду на викладене, клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою підлягає до задоволення.
Керуючись вимогами ст. ст. 132, 176 - 178, 183, 184, 194, 196, 206, 309, 372 КПК України, -
Клопотання задовольнити.
Застосувати щодо підозрюваного ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце народження м. Суми, адреса проживання: АДРЕСА_2 ,запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 діб з 01 лютого 2024 року по 31 березня 2024 року включно із можливістю внесення застави в розмірі 20 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 60560 грн.
У разі внесення застави покласти на підозрюваного ОСОБА_4 строком на 2 місяці процесуальні обов'язки, передбачені ст. 194 КПК України, а саме:
1) прибувати до суду, прокурора чи слідчого за кожною вимогою;
2) повідомляти слідчого, прокурора та суд про зміну свого місця проживання та роботи;
3) утримуватися від спілкування із свідками у цьому кримінальному провадженні сторони обвинувачення, за винятком участі у слідчих та процесуальних діях;
4) здати на зберігання до уповноважених органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України.
Ухвала про застосування запобіжного заходу припиняє свою дію після закінчення строку дії ухвали про обрання запобіжного заходу, ухвалення виправдувального вироку чи закриття кримінального провадження або винесення ухвали про скасування запобіжного заходу в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку протягом п'яти днів з моменту її оголошення, а підозрюваному, який перебуває під вартою, в той же строк, з моменту вручення копії ухвали.
Слідчий суддя: ОСОБА_1
Повний текст ухвали проголошений 02 лютого 2024 року