Справа № 545/393/24
Провадження № 3/545/271/24
02 лютого 2024 рокум. Полтава
суддя Полтавського районного суду Полтавської області Харабадзе К.Ш., розглянувши адміністративний матеріал стосовно:
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, пенсіонера, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1
про притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 173-2 КУпАП,
У відношенні ОСОБА_1 поліцейською СРПП ВП № 2 Полтавського РУП в Полтавській області Воловод А.Ю. було складено протокол серії ВАД № 314410 від 25.01.2024 про адміністративне правопорушення, в якому зазначено, що повторно протягом року, 25.01.2024 о 17 год. 00 хв. за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 вчинив стосовно своєї дружини ОСОБА_2 домашнє насильство психологічного, фізичного та економічного характеру, за що передбачена відповідальність за ч. 2 ст. 173-2 КУпАП.
ОСОБА_1 у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся своєчасно та належним чином. Дата, час та місце проведення судового засідання була зазначена в протоколі про адміністративне правопорушення, який був отриманий 25.01.2024. ОСОБА_1 в протоколі розписався про те, що його повідомлено про те, що розгляд адміністративної справи відбудеться 02.02.2024 о 10:00 год. в Полтавському районному суді Полтавської області.
Разом з тим, незважаючи на належне повідомлення про розгляд справи ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився, причину неявки суду не повідомив, не з'явився в судове засідання без поважних причин, будь-яких заяв та клопотань не надавав, до суду за інформацією щодо стану розгляду справи про притягнення його до адміністративної відповідальності не звертався.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У своїй практиці Європейський суд неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у 6 § 1 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання, шляхом застосування національного законодавства. Суд приймає рішення щодо дотримання вимог Конвенції, переконавшись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати ст. 6 § 1, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою. Як наголошує у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватись належними їй процесуальними правам та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
У своєму рішенні у справі «Калашников проти Росії» Європейський суд з прав людини зазначив, що розумність тривалості провадження визначається залежно від конкретних обставин справи, враховуючи критерії, визначені у прецедентній практиці ,зокрема, складність справи, поведінка заявника та поведінка компетентних органів влади.
З аналізу зазначених норм Конвенції та практики Європейського суду з прав людини вбачається, що питання про порушення ст. 17 Конвенції, яка закріплює один із основоположних принципів Конвенції - принцип неприпустимості зловживання правами, може поставати лише у сукупності з іншою статтею Конвенції, положення якої у конкретному випадку дають підстави для висновку про зловживання особою наданим їй правом.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 3 квітня 2008 року у справі «Пономарьова проти України» зазначено, що сторони мають вживати заходи, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження. Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини у справі "Каракуця проти України" Європейський суд прийшов до висновку про те, що права скаржників на справедливий розгляд справи не були порушені у зв'язку з тим, що вони не проявляли належної зацікавленості у результатах розгляду їх справи протягом тривалого строку, не звертаючись до суду за інформацією щодо стану розгляду їх скарги, незважаючи на те, що суд не повідомив їх про винесене рішення, що й унеможливило їх звернення зі скаргою у встановлені законом строки. Неналежна зацікавленість у розгляді справи може бути підставою для процесуальних наслідків.
Крім того, в рішенні Європейського суду з прав людини від 07.07.1989 року у справі «Юніон Аліментаріа проти Іспанії» зазначено, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Аналіз викладених вище обставин, неявки особи, яка притягується до адміністративної відповідальності в судове засідання , про що її було повідомлено про розгляд відносно неї даної справи, дає підстави стверджувати про неналежне здійснення своїх процесуальних прав і виконання процесуальних обов'язків, що виразилися у відсутності інтересу до поданого до суду відносно нього протоколу про адміністративне правопорушення, та свідчить про умисне уникнення від явки до суду та затягування судового розгляду даної справи з метою уникнення відповідальності.
Приймаючи до уваги вищевикладене, враховуючи вказані рішення ЄСПЛ та вимоги ст. 268 КУпАП, зважаючи на те, що судом вичерпано усі можливі засоби для належного повідомлення притягуваного про дату, час і місце розгляду справи, з метою недопущення необґрунтованого порушення строків розгляду справи про адміністративне правопорушення, встановлених ст. 277 КУпАП, а також строків накладення адміністративного стягнення, передбачених ст. 38 КУпАП, суд визнає причини неявки притягуваного у судові засідання неповажними та вважає за можливе провести розгляд справи за його відсутності.
Дослідивши наявні матеріали справи про адміністративне правопорушення та оцінивши наявні докази, доходжу до такого.
Згідно з вимогами ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчинені, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції, законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством /ст. 1 КУпАП/.
Відповідно до ст. 2 КУпАП, законодавство України про адміністративні правопорушення складається з цього Кодексу та інших законів України. Закони України про адміністративні правопорушення до включення їх у встановленому порядку до цього Кодексу застосовуються безпосередньо.
Положення ст. 7 КУпАП передбачають, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Статтею 23 КУпАП передбачено, що адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.
Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 вчинив відносно своєї дружини ОСОБА_1 домашнє насильство психологічного, фізичного та економічного характеру, за що передбачена відповідальність за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.
Частиною 2 статті 173-2 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за вчинення домашнього насильства, насильства за ознакою статі, тобто умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров'ю потерпілого, а так само невиконання термінового заборонного припису особою, стосовно якої він винесений, або неповідомлення уповноваженим підрозділам органів Національної поліції України про місце свого тимчасового перебування в разі його винесення, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за одне з порушень, передбачених частиною першою цієї статті.
П. 3 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» від 07.12.2017 визначено, що домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Згідно з п.14 ст. 1 вищевказаного Закону психологічне насильство - форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи.
Як вбачається з протоколу прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення та іншу подію від 25.01.2024 ОСОБА_2 , 25.01.2024 близько 17:00 год. за місцем проживання її чоловік ОСОБА_1 вчинив стосовно неї психологічне, фізичне та економічне насильство.
З наданих письмових пояснень ОСОБА_2 вбачається, що її чоловік вчиняє до неї систематичне насильство моральне, економічне та фінансове насильство. 25.01.2024 її чоловік вимкнув опалення та на даний час в будинку прохолодно, змушує її жити в хлоді. Також наніс їй удар по ягодицям, приховав її довідку з лікарні, виражається нецензурною лайкою, погрожує фізичною розправою.
З наданих письмових пояснень ОСОБА_1 вбачається, що 25.01.2024 його дружина ОСОБА_2 звинувачує його в тому, що в будинку холодно та в тому, що він змушує її жити в холоді, але в його кімнаті також холодно. Він не застосовував до неї фізичного та будь-якого іншого насильства. ОСОБА_2 страждає на психологічне насильство.
Згідно форми оцінки ризиків вчинення домашнього насильства від 25.01.2024 поліцейським уповноваженого підрозділу визначено рішень небезпеки - низький.
Згідно постанови Полтавського районного суду Полтавської області від 19.01.2023 ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 173-2 КУпАП та накладено адміністративне стягнення.
До протоколу про адміністративне стягнення додано диск з відеозаписом спілкування працівниками поліції разом з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .
Інших письмових матеріалів до протоколів не надано.
Так, об'єктивна сторона ст.173-2 КУпАП полягає в умисному вчиненні будь-яких дій фізичного, психологічного чи економічного характеру, внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров'ю потерпілого. Психологічне насильство в сім'ї насильство, пов'язане з дією одного члена сім'ї на психіку іншого члена сім'ї шляхом словесних образ або погроз, переслідування, залякування, якими навмисно спричиняється емоційна невпевненість, нездатність захистити себе та може завдаватися або завдається шкода психічному здоров'ю. Суб'єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини у формі умислу.
Отже, обставини правопорушення повинні бути викладені в протоколі конкретно, з належним формулюванням складу адміністративного правопорушення у відповідності до змісту диспозиції статті (частини статті) КУпАП, що передбачає відповідальність за його вчинення.
Зібрані матеріали у справі про адміністративне правопорушення ґрунтуються лише на заяві дружини ОСОБА_1 - ОСОБА_2 . При цьому особою, яка склала протокол, не вказано і не виявлено жодного свідку конфлікту, не надано суду жодного доказу, на підтвердження того, що обставини, про які вказано в протоколі, дійсно мали місце, що ОСОБА_1 дійсно вчинив правопорушення, про яке зазначається.
Частиною 2 ст. 251 КУпАП передбачено, що обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Стандарт доведення вини «поза розумним сумнівом» означає, що при доведенні винуватості особи не повинно залишатися жодного «розумного сумніву» в цьому, тоді як наявність такого «розумного сумніву» у винуватості особи є підставою для його виправдання. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.
Стаття 62 Конституції України вказує, що ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Ст. 251 КУпАП передбачено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи
На підставі задекларованого принципу, що міститься у ст. 7 КУпАП України, кожній особі щодо якої вирішується питання про притягнення до адміністративної відповідальності гарантовано, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом, а провадження в справі про адміністративне правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
При розгляді справи про адміністративне правопорушення необхідно належно з'ясовувати питання: чи було вчинене таке правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Із врахуванням положень і тлумачень ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод суд не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення, оскільки таким чином, неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя.
За таких обставин, суддя доходить висновку, що наданими суду доказами не підтверджено наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 173-2 КУпАП, що згідно з п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП є підставою для закриття справи про адміністративне правопорушення.
Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП суддя,
Провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 173-2 КУпАП, згідно протоколів про адміністративне правопорушення серії ВАД № 314410 від 25.01.2024, закрити, у зв'язку з відсутністю в діях останнього складу адміністративного правопорушення.
На постанову суду може бути подана скарга в Полтавський апеляційний суд через Полтавський районний суд Полтавської області протягом десяти днів з дня винесення постанови.
Суддя Карина ХАРАБАДЗЕ