25 січня 2024 року
м. Київ
справа № 2605/10559/12
провадження № 61-17334ск23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Сакари Н. Ю.
розглянув касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Фещенка Ігоря Станіславовича на ухвалу Оболонського районного суду міста Києва від 22 червня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 листопада 2023 року у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії державного виконавця, заінтересовані особи: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб з питань безпосереднього виведення акціонерного товариства «Родовід Банк» з ринку, Оболонський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ),
У травні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду зі скаргою та просила зобов'язати відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ) (далі - Оболонський ВДВС у м. Києві ЦМУ МЮ (м. Київ)) винести постанову про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_1, на підставі пункту 4 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження», відкритому за виконавчим листом від 10 грудня 2012 року № 2/2605/4003/12; зобов'язати ВДВС у м. Києві ЦМУ МЮ (м. Київ) скасувати арешт майна та інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, що необхідні, у зв'язку з закінченням виконавчого провадження.
Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 22 червня 2023 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 22 листопада 2023 року, у задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено.
У листопаді 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Фещенко І. С. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить зазначені судові рішення скасувати.
Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 20 грудня 2023 року касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвокат Фещенка І. С. залишено без руху для усунення недоліків. Зазначено строк виконання ухвали та попереджено про наслідки її невиконання.
На усунення недоліків, що зазначені в ухвалі Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 20 грудня 2023 року заявник направив до суду запитувані матеріали.
Перевіривши доводи касаційної скарги колегія суддів дійшла наступних висновків.
Доводи касаційної скарги та зміст оскаржених судових рішень не дають підстав для висновку, що судами попередніх інстанцій було допущено порушення норм процесуального права, які передбачені статтею 411 ЦПК України як підстави для скасування судового рішення.
Частиною першою статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним й обґрунтованим.
Відповідно до абзацу 2 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною четвертою статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним й не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Частиною шостою статті 394 ЦПК України визначено, що ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.
Оскільки правильне застосування норми права є очевидним й не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення, тому колегія суддів вважає, що касаційна скарга є необґрунтованою та у відкритті касаційного провадження слід відмовити з наступних підстав.
Предметом оскарження у цій справі, як вбачається зі змісту касаційної скарги, є судові рішення судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні скарги.
Згідно зі статтею 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби можуть бути оскаржені стягувачем та іншими учасниками виконавчого провадження (крім боржника) до начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, або до керівника відповідного органу державної виконавчої служби вищого рівня чи до суду.
Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу порушено їх права чи свободи.
Положеннями частини другої, третьої статті 451 ЦПК України визначено, що у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, у межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову у задоволенні скарги.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що на примусовому виконанні у Оболонському ВДВС у м. Києві ЦМУ МЮ (м. Київ) перебуває виконавче провадження № НОМЕР_1, відкритому за виконавчим листом від 10 грудня 2012 року № 2/2605/4003/12 про стягнення солідарно з ОСОБА_1 на користь публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» (далі - ПАТ «Родовід Банк») кредитної заборгованості за договором від 23 січня 2008 року № 33/МІ-004.08.1 у розмірі 14 463, 88 долари США, що еквівалентно сумі, станом на дату ухвалення заочного рішення Оболонського районного суду міста Києва від 01 жовтня 2012 року, за офіційним курсом Національного банку України (далі - НБУ), суму у розмірі 115 609 грн 79 коп.
Заявник, як довід касаційної скарги зазначає, що, у зв'язку з прийняття НБУ рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника ПАТ «Родовід Банк», виконавче провадження № НОМЕР_1 на підставі пункту 4 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» підлягає закінченню.
Верховний Суд вважає правильним висновки судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність правових підстав для задоволення скарги й визнання неправомірними бездіяльність державного виконавця.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі прийняття Національним банком України (далі - НБУ) рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника.
Вищевказана норма прямо вказує, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі прийняття НБУ рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника. При цьому, як встановлено судом апеляційної інстанції, ПАТ «Родовід Банк» перебуває у цій справі у статусі стягувача у виконавчому провадженні № НОМЕР_1.
Виходячи з вищевикладеного, суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій та не вбачає у діях Оболонського ВДВС у м. Києві ЦМУ МЮ (м. Київ) неправомірної бездіяльності, а тому скарга ОСОБА_1 повинна бути залишена без задоволення.
Відповідно до статті 124 Конституції України, статті 18 ЦПК України судові рішення, які набрали законної сили, обов'язкові для виконання для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян.
Виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави.
Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).
Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Статтею 5 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що примусове виконання рішень в Україні покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим законом випадках на приватних виконавців.
Згідно з частиною другою статті 17 Закону України «Про виконавче провадження» виданий судом виконавчий лист є документом, на підставі якого державна виконавча служба здійснює примусове виконання. У статті 11 зазначеного Закону визначено, що державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно й у повному обсязі вчиняти виконавчі дії. У зв'язку з цим на нього покладається обов'язок здійснювати заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного у документі на примусове виконання рішення, у спосіб та у порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.
Відповідно до частини першої, другої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Також Законом України «Про виконавче провадження» визначено порядок виконання рішення, згідно з яким державний виконавець здійснює перевірку виконання боржником цього рішення. У разі виконання рішення боржником виконавець складає акт та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
Отже, з оскаржуваних судових рішень вбачається, що посилання ОСОБА_1 на відсутність у неї заборгованості перед банком є необґрунтованими та не підтверджені жодним наявним у справі доказом.
Вказано, що мотивуючи відсутність заборгованості перед ПАТ «Родовід Банк», ОСОБА_1 посилається, зокрема, на лист Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 12 квітня 2023 року № 056-60-56. Натомість, зі змісту зазначеного листа вбачається, що в Єдиній оперативно-інформаційній системі Фонду зберігається інформація щодо кредитів та рахунків, відкритих у неплатоспроможних банках, починаючи з дати запровадження тимчасової адміністрації банку. Тобто, Фонд має інформацію щодо наявних заборгованостей перед банком лише з 19 грудня 2017 року. При цьому, виконавчий лист № 2/2605/4003/12 щодо стягнення з ОСОБА_1 заборгованості виданий Оболонським районним судом міста Києва 10 грудня 2012 року, тобто, до початку процедури ліквідації цього банку.
Таким чином судове рішення у цій справі не виконано, а ВДВС здійснює усі заходи, необхідні для своєчасного виконання рішення, у спосіб та у порядку передбаченому Законом України «Про виконавче провадження».
У рішенні у справі «Шмалько проти України» від 20 липня 2004 року визначено, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини право на суд, захищення статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (рішення у справі «Горнсбі проти Греції» від 19 березня 1997 року).
Відтак, розглядаючи скаргу, суди першої та апеляційної інстанцій правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази й надали їм належну оцінку, крім того, правильно встановили обставини справи, як наслідок ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення.
Інші доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував, не дають підстав вважати, що судами порушено норми процесуального права чи неправильно застосовані норми матеріального права.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Забезпечуючи єдність судової практики, Верховний Суд має стежити за тим, щоб не була вихолощена сама суть доступу до правосуддя. Завданням Верховного Суду є вироблення правової традиції, згідно з якою безмотивне, неаргументоване відступлення від свого ж правового висновку є неможливим; це забезпечить стабільність судової практики, авторитет Верховного Суду, отже й судової влади в цілому.
Отже, постановлені судові рішення, їх зміст та мотивування, а також доводи касаційної скарги, які по суті стосуються лише переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції, свідчать про відсутність підстав вважати, що розгляд цієї справи в суді касаційної інстанції має значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки неправильного застосування норм права не встановлено.
Оскільки правильне застосування норми права є очевидним й не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, тому колегія суддів вважає, що касаційна скарга є необґрунтованою та у відкритті касаційного провадження слід відмовити.
Керуючись частиною четвертою, шостою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Фещенка Ігоря Станіславовича на ухвалу Оболонського районного суду міста Києва від 22 червня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 листопада 2023 року у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії державного виконавця, заінтересовані особи: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб з питань безпосереднього виведення акціонерного товариства «Родовід Банк» з ринку, Оболонський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ) відмовити.
Копію ухвали разом з доданими до скарги матеріалами направити заявникові.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: О. М. Осіян
О. В. Білоконь
Н. Ю. Сакара