Справа №592/17414/23 Головуючий у суді 1-ї інстанції - Фоменко І. М.
Номер провадження 33/816/309/24 Суддя-доповідач Рунов В. Ю.
Категорія 173-2 КУпАП
Іменем України
22 січня 2024 року суддя Сумського апеляційного суду Рунов В. Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Суми справу про адміністративне правопорушення № 592/17414/23 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову судді Ковпаківського районного суду м. Суми від 17.11.2023, якою
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешканка АДРЕСА_1
визнана винуватою у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП,
учасників провадження в справі про адміністративне правопорушення:
особи, яка притягається до адміністративної відповідальності - ОСОБА_3 ,
захисника - адвоката Касатської Ю. А.,
установив:
У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати постанову судді та закрити провадження в справі через відсутність в її діях складу правопорушення, оскільки вона психологічного насильства відносно свого чоловіка не вчиняла, сварка виникла на побутовому підґрунті через поведінку чоловіка, який кричав та виражався нецензурною лайкою на неї та дітей, внаслідок чого відносно чоловіка було винесено два термінових заборонних приписи стосовно дітей, а суддя розглянув справу однобічно, не взявши до уваги її пояснення.
Постановою судді Ковпаківського районного суду м. Суми від 17.11.2023 ОСОБА_3 визнана винною у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, і на неї накладене стягнення у виді штрафу в розмірі 170 грн. Стягнуто судовий збір на користь держави в розмірі 536,80 грн.
Згідно постанови судді, 11.11.2023 о 12:40 ОСОБА_3 , перебуваючи за адресою: АДРЕСА_2 , вчинила домашнє насильство відносно свого чоловіка ОСОБА_5 , а саме: ображала, висловлювалась в його бік нецензурною лайкою, чинила психологічний тиск, чим могла завдати шкоди психічному здоров'ю потерпілого.
Вислухавши доводи ОСОБА_3 та її захисника Касатської Ю. А., які підтримали свою апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи і дослідивши доводи поданої апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що вказана вище апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно ч. 1 ст. 2 КУпАП, законодавство України про адміністративне правопорушення складається з цього Кодексу та інших законів України, а згідно положень ст. 9 Конституції України, ст. 19 ЗУ «Про міжнародні договори України» та ст. 17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» усталена судова практика ЄСПЛ є частиною національного законодавства та обов'язкова до застосування судами як джерело права.
Ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом; провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності; застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом (ч. 1-3 ст. 7 КУпАП), а завданнями провадження в справах є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом (ст. 245 КУпАП).
Адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено відповідальність (ч. 1 ст. 9 КУпАП). При цьому правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків (ст. 10 КУпАП).
Доказами в справі є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку суддя встановлює наявність чи відсутність правопорушення, винність особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, які установлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, свідків тощо (ч. 1 ст. 251 КУпАП), а обов'язок щодо їх (доказів) збирання покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених законом (ч. 2 ст. 251, ст. 255 КУпАП).
Порядок збору і процесуального закріплення доказів визначений законодавством України про адміністративні правопорушення, а тому як доказ протокол про адміністративне правопорушення може бути використаний у відповідній справі тільки в тому випадку, якщо він складений в порядку і з джерел, передбачених законом. При цьому у справі протокол є не тільки джерелом доказів, але й виступає ще й як юридичний документ - акт (процесуальна дія і процесуальне рішення компетентної особи, яка уповноважена його складати), який свідчить про порушення компетентною особою поліції справи про адміністративне правопорушення, тому є не тільки обов'язковим процесуальним документом, але і займає ключове положення серед інших джерел (доказів).
Відповідно ч. 2 ст. 283 КУпАП, постанова повинна містити, крім іншого: опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення.
Обґрунтованість судового рішення означає відповідність висновків судді у постанові фактичним обставинам, які підлягають доказуванню у справі, і винесення обґрунтованої постанови є результатом пізнання суддею цих обставин, які в обов'язковому порядку повинні бути підтверджені доказами (ч. 1 ст. 251 і ст. 280 КУпАП). При цьому суддя при розгляді справи зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність тощо, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи (ст. 280 КУпАП). Обґрунтовувати свої висновки суддя може лише на тих доказах, які він безпосередньо досліджував у судовому засіданні у порядку, передбаченому ст. 279 КУпАП.
Як неодноразово вказував ЄСПЛ, «право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони» (п. 29-30 рішення від 09.12.1994 у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain); інші рішення ЄСПЛ у справах «Ван де Гурк проти Нідерландів» (Van de Hurk v. the Netherlands); «Гарсія Руїс проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain); «Кузнєцов та інші проти Росії» (Kuznetsov and Others v. Russia).
Вартою уваги в контексті вмотивованості постанови судді є правова позиція, викладена в окремих рішеннях ЄСПЛ, зокрема у рішенні № 19997/02 від 15.02.2007 в справі «Болдя проти Румунії» (Boldea v. Romania), згідно якої «суд першої інстанції не здійснив розгляд усіх складових елементів правопорушення і зовсім не аналізував надані докази, що йому б надало можливість, у разі необхідності, ухвалити вмотивоване рішення, чого йому в справі не вдалося зробити».
Згідно протоколу про адміністративне правопорушення серія ВАД № 035400, 11.11.2023 о 12:40 ОСОБА_3 в АДРЕСА_2 , вчинила домашнє насильство відносно свого чоловіка ОСОБА_5 , тобто ображала, висловлювалась в його бік словами нецензурної лайки, чинила психологічний тиск, чим могла завдати шкоди психічному здоров'ю потерпілого.
Відповідальність за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП настає за вчинення домашнього насильства, тобто умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров'ю потерпілого, а так само невиконання термінового заборонного припису особою, стосовно якої він винесений, або неповідомлення уповноваженим підрозділам органів НП України про місце свого тимчасового перебування в разі його винесення.
Домашнє насильство згідно ЗУ «Про запобігання та протидію домашньому насильству» - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Психологічне насильство - форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи.
Суб'єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини у формі умислу.
Таким чином, під домашнє насильство, зокрема психологічного характеру, яке утворює склад правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, підпадають лише такі діяння, якими цілеспрямовано та навмисно спричиняється емоційна невпевненість, страх або іншим чином завдається шкода психічному здоров'ю іншого члена сім'ї.
В обґрунтування свого рішення про доведеність вини ОСОБА_3 у вчиненні правопорушення суддя суду першої інстанції послалась на протокол серії ВАД № 035400 від 11.11.2023 (а. с. 1), матеріали ЖЄО Сумського РУП за фактом звернення ОСОБА_5 (а. с. 2), протокол прийняття заяви про кримінальне правопорушення та іншу подію (а. с. 3), письмові поясненнями ОСОБА_5 та ОСОБА_3 (а. с. 4-5), копію термінового заборонного припису відносно ОСОБА_3 (а. с. 6), заповнену форму оцінки ризиків вчинення домашнього насильства (а. с. 7), зобов'язання ОСОБА_3 про явку до суду для розгляду протоколу про адміністративне правопорушення (а. с. 8). При цьому ані ОСОБА_3 , ані потерпілий ОСОБА_5 в судове засідання до суду першої інстанції не з'явились.
Будучи допитаною, ОСОБА_3 в ході апеляційного розгляду свою вину не визнала та пояснила, що вона проживає разом з чоловіком та двома неповнолітніми дітьми за адресою: АДРЕСА_2 . Зранку 11.11.2023 ОСОБА_5 разом з дітьми зібрався їхати до своїх батьків у село. Він пішов до магазину, а вона з дітьми залишились вдома. Коли ОСОБА_5 повернувся додому, діти ще не були зібрані, на що він розлютився та почав кричати на них та на її, виражався нецензурними словами, а сина ОСОБА_6 сильно схопив за руку від чого залишились синці. Вона у відповідь на таку поведінку чоловіка почала протестувати, захищати дітей та підвищувати на чоловіка голос.
Згідно термінових заборонних приписів від 11.11.2023 відносно ОСОБА_5 , постраждалими особами є син і донька кривдника - ОСОБА_7 та ОСОБА_7 .
Що стосується письмових пояснень ОСОБА_5 , то апеляційний суд не може прийняти їх до уваги, оскільки вони не відповідають фактичним обставинам справи та наявним доказам. При цьому сам по собі факт сварки між подружжям не може свідчити про домашнє насильство.
Решту зібраних доказів необхідно вважати недостатніми для прийняття законного, обґрунтованого та вмотивованого судового рішення щодо притягнення ОСОБА_3 до відповідальності, оскільки вони є похідними і ґрунтуються виключно на поясненнях ОСОБА_5 , які як зазначалось вище, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду.
Ретельно дослідивши та перевіривши в ході апеляційного розгляду усі наявні в справі докази, апеляційний суд приходить переконання про відсутність в діях ОСОБА_3 складу правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, за обставин, викладених як у протоколі, так і у постанові судді, оскільки належних, достовірних і допустимих доказів, яких було б достатньо для визнання її винуватою у вчиненні правопорушення в судовому засіданні не встановлено.
Всі можливості для усунення сумнівів вичерпані, а сукупність зібраних і проаналізованих у справі доказів не дозволяє спростувати у категоричній формі правову позицію ОСОБА_3 на свій захист та ухвалити законне і справедливе рішення про притягнення її до адміністративної відповідальності, так як будь-яких доказів щодо неправомірних дій ОСОБА_3 , що могли завдати шкоди психічному здоров'ю її чоловіку ОСОБА_5 , під час апеляційного розгляду не установлено, а сам по собі факт певної конфліктної ситуації ще не свідчить про наявність у діях ОСОБА_3 складу правопорушення.
Необхідно зазначити, що відповідно ст. 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Норми Конституції є нормами прямої дії, а згідно ч. 2 ст. 62 Основного Закону усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачяться виключно на її користь, тобто суд може притягнути особу до адміністративної відповідальності лише на тих доказах, які спростовують усі розумні сумніви щодо вини особи. Докази, що викликають такі сумніви, суд має вмотивовано відхилити у своїй постанові.
Зазначене узгоджується і з судовою практикою ЄСПЛ, згідно якої «доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість особи доведено поза розумним сумнівом» (п. 43 рішення від 14.02.2008 у справі «Кобець проти України» (Kobets v. Ukraine), з відсиланням на п. 282 рішення у справі «Авшар проти Туреччини» (Avsar v. Turkey).
Згідно вказаної позиції ЄСПЛ «розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду усіх належних та допустимих відомостей, визнаних доказами, або з відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення».
Таким чином, постанову судді суду першої інстанції про визнання ОСОБА_3 винною не можна вважати законною, обґрунтованою та належним чином вмотивованою, тому вона підлягає скасуванню через неправильне застосування суддею суду першої інстанції норми матеріального права та порушення норм процесуального права, а провадження у справі - закриттю на підставі п. 1 ст. 247 і п. 3 ч. 1 ст. 284 КУпАП у зв'язку з відсутністю в діях ОСОБА_3 складу правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.
Керуючись ст. 294 КУпАП,
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Постанову судді Ковпаківського районного суду м. Суми від 17.11.2023 відносно ОСОБА_8 скасувати через неправильне застосування суддею суду першої інстанції норми матеріального права та порушення норм процесуального права, а провадження у справі на підставі п. 1 ст. 247 і п. 3 ч. 1 ст. 284 КУпАП закрити через відсутність складу правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.
Постанова набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя В. Ю. Рунов