02.02.2024 року м.Дніпро Справа № 904/807/23
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя: Верхогляд Т.А. (доповідач)
судді: Парусніков Ю.Б., Іванов О.Г..
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Вента. ЛТД" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 31.08.2023 року у справі № 904/807/23 (суддя Золотарьова Я.С.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Візус Фарм", м. Київ
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вента. ЛТД", м. Дніпро
про стягнення заборгованості у розмірі 110 283, 95 грн.,-
У лютому 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Візус Фарм" звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вента. ЛТД" 110 283,95 грн, з яких: 68 446,36 грн. - основний борг, 12 683,51 грн. - пеня, 4 262,61 грн. - 3% річних, 24 891,47 грн. - інфляційні втрати.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки товару від 24.03.2020 року № 2403/20 в частині своєчасності оплати товару.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 31.08.2023 року у справі № 904/807/23 позов задоволено частково.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вента. ЛТД" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Візус Фарм" основну заборгованість у розмірі 68 446, 36 грн, пеню у розмірі 12 683, 51 грн, інфляційні витрати у розмірі 24 453, 21 грн, 3% річних у розмірі 4 262, 61 грн, а також витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 12 000, 00 грн. та судовий збір у розмірі 2 678, 20 грн.
Судові витрати на професійну правничу допомогу у сумі 5 000,00 грн. залишено за позивачем.
Рішення мотивовано тим, що станом на час розгляду справи відповідачем не надано доказів сплати у повному розмірі заборгованості за отриманий згідно договору поставки від 24.03.2020 року №2403/20 товар, що є підставою для нарахування пені, річних та інфляційних втрат.
Одночасно суд зазначив, що позовні вимоги про стягнення пені у сумі 12 683, 51 грн. заявлені у межах встановленого договором строку позовної давності.
Крім того, з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, принципу співмірності та розумності судових витрат. суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 10 000, 00 грн. витрат на правничу допомогу, поклавши іншу частину витрат у розмірі 5000,00 грн. на позивача.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Вента. ЛТД" звернулося до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, з посиланням на нез"ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведення обставин, які суд визнав встановленими, а також посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить оскаржуване рішення скасувати у частині стягнення пені у розмірі 12 683,51 грн. та витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 12 000,00 грн.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт посилається на те, що:
- суд не надав юридичної оцінки тій обставині, що на аркуші протоколу розбіжностей за редакцією позивача щодо п.5.3 договору, в якому сторони досягли згоди збільшити строк позовної давності у частині спорів щодо стягнення пені, відсутній підпис відповідача, протокол поданий у непрошитому вигляді і на кожному його аркуші відсутні підписи сторін, а тому цей протокол, у силу приписів ст.78 ГПК України, є недостовірним доказом;
- позивач у відповіді на відзив не у повному обсязі цитує норми права, які стосуються поновлення строків;
- позивач повинен був довести причинний зв'язок між наявністю обставин непереборної сили та неможливістю вчасно подати позов, зокрема, він мав взяти індивідуальний висновок компетентного органу про наявність таких обставин, оскільки загальний лист ТПП від 28.02.2022 року не є належним доказом їх існування;
- при визначенні суми витрат на правову допомогу, що підлягає стягненню з відповідача, суд в оскаржуваному рішенні у мотивувальній частині зазначив про стягнення з відповідача 10 000,00грн, одночасно у резолютивній частині зазначає про стягнення 12 000,00 грн;
- на думку скаржника, з нього не підлягають стягненню витрати на адвоката у даній справі взагалі, оскільки суд не звернув увагу на те, що усі документи у справі підписані не Адвокатським бюро "Раков і Партнери", а адвокатом Пономаренко О.В., між тим, до позову не доданий договір Бюро з адвокатом Пономаренко О.В про залучення її у справу №904/807/23;
- подані адвокатом докази на підтвердження понесених адвокатських витрат не відповідають вимогам законодавства, оскільки у додатковій угоді не вказаний порядок обчислення гонорару, а в акті №1 приймання-передачі хоча і вказано з чого складається сума 15 000,00 грн, але механізм розрахунку, за переконанням скаржника, потрібно вказувати одразу при укладенні правочину;
- на думку апелянта, викладені обставини свідчать про недоведення обсягу та вартості наданих адвокатом послуг, а отже, суд мав можливість у силу своїх дискреційних повноважень відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення господарського суду - без змін.
Позивач вважає, що суд першої інстанції розглянув заяву відповідача про застосування позовної давності та навів свої мотиви для її відхилення у мотивувальній частині оскаржуваного рішення, зокрема встановив, що у п.5.3 договору/ протоколу розбіжностей, сторони досягли згоди збільшити строк позовної давності у частині спорів щодо стягнення заборгованості та пені, а також якості поставленого товару до 5 років.
Також, позивач вказує на те, що договір з протоколом розбіжностей був підписаний, у тому числі, генеральним директором відповідача, зміст його був викладений у позові, а тому був відомий останньому. Проте заперечення проти такого підписання договору та протоколу розбіжностей з'явилося лише у відповіді на відзив.
За твердженням позивача, скаржником не надано доказів, які б ставили під сумнів достовірність протоколу розбіжностей, наданого позивачем, тому суд правильно не надав юридичної оцінки таким доводам відповідача.
Позивач вважає, що строки позовної давності позивачем не були пропущені не тільки на підставі п.5.3 договору / протоколу розбіжностей, але й в силу приписів вимог п.12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України. При цьому, твердження скаржника про неповне цитування позивачем відповідних норм не має значення для вирішення даного спору.
На думку позивача, необґрунтованими є посилання скаржника на положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби", які помилково ототожнюються ним з перебігом строку позовної давності.
Стосовно доводів скаржника про витрати на правову допомогу позивач зазначає, що наявність повноважень у адвоката Пономаренко О.В. представляти інтереси позивача підтверджені належними доказами. При цьому, зазначена особа не здійснює адвокатську діяльність індивідуально.
За приписами Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правничої допомоги; документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правничої допомоги може бути зокрема, ордер. Договір про залучення адвоката Пономаренко О.В. для ведення цієї справи не може існувати, оскільки на договірних засадах адвокат не залучалась до участі у цієї справі, а надані повноваження підтверджуються ордером, виданим керуючим АБ "Раков і партнери" як адвокату - працівнику Бюро.
Розмір витрат на правову допомогу також, на думку позивача, є підтвердженим належними доказами. При цьому, розбіжності задоволеної суми у мотивувальній частині та резолютивній частині оскаржуваного рішення є технічною опискою, яка може бути виправлена судом, проте вона не являється підставою для скасування обґрунтованого та правильного по суті рішення суду першої інстанції.
Крім того у відзиві зазначено, що позивач планує понести витрати на правову допомогу у суді апеляційної інстанції у розмірі 6 000,00 грн.
Також, 16.10.2023 року на адресу апеляційного суду від позивача надійшла заява про розподіл судових витрат у суді апеляційної інстанції, з детальним описом послуг, наданих адвокатом, в якій просить стягнути з відповідача на його користь 6 000,00 грн. витрат на правову допомогу, понесених у суді апеляційної інстанції.
На підтвердження понесення витрат позивачем надані копії додаткової угоди №2 від 11.10.2023 року, платіжного доручення №4589 від 12.10.2023 року на суму 6 000,00 грн., акту прийому -передачі №1 від 14.10.2023 року.
24.01.2024 року представником позивача подано заява про розгляд справи у розумні строки.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.09.2023 року для розгляду справи визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - доповідач: Верхогляд Т.А., судді: Парусніков Ю.Б., Іванов О.Г.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 09.10.2023 року, після надходження справи на запит, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Дослідивши докази, перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Оскільки предметом апеляційного оскарження у даному випадку є рішення суду у частині стягнення з відповідача пені та витрат на правову допомогу, які підлягали стягненню з відповідача, то відповідно до приписів ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції перевіряє законність та обґрунтованість рішення лише у цій частині.
Згідно ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
З матеріалів даної справи вбачається, що 24.03.2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Візус Фарм" (постачальником) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Вента. ЛТД" (покупецем) укладено договір №2403/20 поставки товару ( з урахуванням протоколу розбіжностей від 24.03.2020 року).
Відповідно до п.1.1. договору постачальник зобов'язується поставляти і передавати у власність покупця товари (лікарські засоби, медичні вироби, товари, які мають право придбавати та продавати аптечні заклади та їх структурні підрозділи), передбачені договором та невід'ємними частинами до нього, а покупець зобов'язується приймати вищевказаний товар і вчасно оплачувати його на умовах, передбачених договором.
Згідно з п. 1.2. договору асортимент, кількість і ціна товару, що поставляється, визначаються в специфікаціях чи видаткових накладних, що визнаються сторонами специфікаціями, що складаються на кожну партію товару, що поставляється, і є невід'ємною частиною договору.
Вартість кожної партії товару є твердою і не підлягає зміні, якщо інше не передбачено цим договором чи додатковими угодами/додатковими договорами до нього (п.1.3 договору/протоколу розбіжностей).
Загальна ціна договору визначається сумою всіх товарів, отриманих за накладними протягом всього терміну дії договору, і орієнтовно складає 1 000 000 (один мільйон) гривень.
За умовами п. 3.1. договору поставка товару покупцю здійснюється окремими партіями транспортом постачальника, після складання заявки та узгодження її сторонами по телефону, факсу, або в іншій формі. Після узгодження заявки, накладні, що містять інформацію про серію товару і терміни його придатності, пересилаються покупцеві за адресою: priemka@ventaltd.com.ua в придатному форматі (ТХТ, 1С, ЕХЕL). Строк поставки партії товару складає 3 (три) робочих дні з моменту узгодження сторонами заявки, якщо інший строк окремо не буде обумовлений сторонами при узгодженні заявки.
У п. 3.5. договору/протоколу розбіжностей сторони визначили, що право власності на товар переходить до покупця з моменту підписання видаткових накладних. Ризик випадкової загибелі чи псування товару, що поставляється переходить від постачальника до покупця разом з переходом права власності на товар.
Згідно з п. 4.2. договору/ протоколу розбіжностей оплата товару виконується покупцем в строк не пізніше 90 календарних днів з моменту отримання товару, за виключенням випадків, коли інший строк оплати партії товару зазначений у відповідній специфікації чи видатковій накладній, що визначається сторонами специфікацією.
Пункт 4.3. договору встановлює, що розрахунок за поставлений товар вважається здійсненим покупцем після надходження в повному обсязі коштів на поточний рахунок постачальника.
У п. 5.3. договору/протоколу розбіжностей, сторони досягли згоди збільшити строк позовної давності у частині спорів щодо стягнення заборгованості та пені, а також якості поставленого товару (повернення товару та/або відшкодування збитків та/або сплата штрафних санкцій) до 5 років: досягнення зазначеної згоди підтверджується фактом підписання цього договору.
04.09.2021 року між сторонами узгоджено та підписано додаткову угоду №1 до договору поставки, якою доповнено договір розділом 1А.
На виконання умов договору, відповідно до видаткової накладної № 23 від 12.02.2021 року постачальник передав покупцю товар на загальну суму 73 958, 40 грн, який поставив покупцю 16.02.2021 року.
Згідно п. 4.2 договору /протоколу розбіжностей, оплата за вказаною видатковою накладною повинна була бути проведена відповідачем не пізніше 17.05.2021 року. Такий строк скаржником порушено.
Судом встановлено, що за період з 04.07.2021 року по 18.11.2021 року покупець поступово сплатив 73 273, 60 грн. по видатковій накладній № 23 від 12.02.2021 року, що підтверджується наданими до справи платіжними дорученнями (т.1 а.с.64-98). Станом на час звернення позивача до суду заборгованості покупця перед постачальником по видатковій накладній № 23 від 12.02.2021 року склала 684,80 грн.
Крім того, за видатковою накладною № 92 від 23.04.2021 року постачальник передав покупцю товар на загальну суму 50 692, 32 грн., який поставив покупцю 26.04.2021 року відповідно до товарно-транспортної накладної № 92 від 26.04.2021 року (т.1, а.с.128-129). За цією видатковою накладною відповідач мав здійснити оплату не пізніше 25.07.2021 року, як то погоджено сторонами умовами договору.
Станом на час подання позову заборгованість відповідача за видатковою накладною № 92 від 23.04.2021 року складала 50 692,32 грн.
Згідно з видатковою накладною № 166 від 09.07.2021 року постачальник передав покупцю товар на загальну суму 149 601, 60 грн, який поставив покупцю 13.07.2021 року відповідно до товарно-транспортної накладної № Р166 від 13.07.2021 року (т.1, а.с. 135-136).
Враховуючи, що за період з 25.11.2021 року по 17.01.2022 року покупець частково сплатив заборгованість за ВН №166 на суму 132 532,36 грн., заборгованість відповідача перед позивачем за видатковою накладною №166 склала 17 069, 24 грн.
Також, матеріали справи свідчать про те, що між ТОВ "Вента. ЛТД" та ТОВ "Візус Фарм" були складені та підписані Акти звірки взаєморозрахунків станом: за січень - липень 2021 року та за період з 01.07.2021 року по 31.12.2021 року (т.1, а.с. 164-167).
Відповідно до Акту звіряння взаємних розрахунків за період з 01.07.2021 року по 31.12.2021 року, підписаного в програмі М.Е.Dос, кінцеве сальдо станом на 31.12.2021 року складає 68 946, 36 грн.
Водночас, відповідно до платіжного доручення № 140842 від 17.01.2022 року відповідач перерахував на рахунок позивача 500 грн. з призначенням платежу: "сплата по накл.№ 166 - 500 грн. у т.ч. ПДВ 20% 83.33 грн. від 09.07.21 за товар".
18.01.2022 року у зв'язку з неоплатою відповідачем у повному обсязі поставленого за договором поставки №2403/20 товару, позивач направив відповідачу лист, відповідно до якого просив останнього сплатити заборгованість по кожній накладній на загальну суму 68 446,36 грн.
За порушення строків виконання відповідачем зобов'язання в частині повної оплати поставленого за договором товару, позивачем нараховані 12 683,51 грн. пені, 4 262,61 грн. - 3% річних та 24 891,47 грн. інфляційних втрат.
Колегія суддів зауважує, що рішення позивач оскаржує в частині стягнення пені, не заперечуючи при цьому факт порушення ним зобов'язання, наявність підстав для стягнення пені та правильність її нарахування. Зазначає лише на порушення строків позовної давності при вирішенні судом вказаного питання.
На думку колегії суддів суд першої інстанції надав належну оцінку правовідносинам сторін та наявним у справі доказам і порушень норм матеріального чи процесуального права при вирішенні судом питань, про які вказує апелянт, колегія суддів не вбачає.
Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання не допускається. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Згідно з ч. 1 ст. 530 названого Кодексу якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За приписами ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
При цьому пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Згідно з ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Статтею 629 Цивільного кодексу України унормовано, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Щодо досліджуваної справи, то з урахуванням положень наведених норм та вищезазначених фактичних обставин справи, а саме: порушення відповідачем зобов'язань за договором поставки № 2403/20 від 24.03.2020 року в частині повної та своєчасної оплати поставленого за цим договором товару, що не заперечується останнім, та ненадання відповідачем належних і допустимих доказів, які б спростували таке порушення, господарським судом зроблено правильний висновок про наявність підстав для нарахування відповідачу пені у сумі 12 683,51 грн., враховуючи, що розрахунок пені, наведений позивачем, був перевірений судом, є обґрунтованим, арифметично правильними та таким, що відповідає вимогам чинного законодавства України та умовам договору.
Одночасно колегія суддів погоджується з відмовою у задоволенні заяви відповідача про застосування строків позовної давності в 1 рік до вимоги про стягнення пені на вказану вище суму.
Так, відповідно до ст.256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Частиною 1 ст. 258 Цивільного кодексу України встановлено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Одночасно, за приписами ч. 1 ст. 259 Цивільного кодексу України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін.
У даному випадку, як правильно встановлено місцевим господарським судом, згідно з п. 5.3 договору, з урахуванням протоколу розбіжностей, сторони досягли згоди збільшити строк позовної давності у частині спорів щодо стягнення заборгованості та пені, а також якості поставленого товару (повернення товару та/або відшкодування збитків та/або сплата штрафних санкцій) до 5 років. Досягнення зазначеної згоди підтверджується фактом підписання цього договору.
Отже, доводи апеляційної скарги про сплив строку позовної давності для нарахування пені не знайшли підтвердження під час апеляційного перегляду даної справи.
Твердження скаржника про те, що протокол розбіжностей до договору поставки №2403/30 є недостовірним доказом, мають декларативний характер, оскільки є недоведеними. Будь-які докази, які б ставили під сумнів достовірність протоколу розбіжностей, наявного у справі, скаржником не надано.
При цьому, без підтвердження належними доказами, доводи скаржника зводяться до його незгоди з наданою судом оцінкою відповідному доказу. Між тим, сама лише така незгода не вказує на те, що оцінка була проведена судом з порушенням певного стандарту доказування.
Щодо правничої допомоги колегія суддів зазначає наступне:
02.02.2023 року адвокатським бюро "Раков і партнери" та ТОВ "Візус Фарм" укладено договір про надання правової допомоги, відповідно до п.п.1.1, 1.2 якого виконавець зобов'язався здійснювати захист, представництво інтересів замовника та надавати інші види правової допомоги замовнику на умовах і в порядку, що визначені цим договором, законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" та іншим чинним законодавством, а замовник зобов'язався оплатити надання правничої допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання цього договору. Зміст та вартість послуг, обумовлених даним договором, визначаються сторонами у додатковій угоді до даного договору, яка є його невід'ємною частиною.
Відповідно до п.5.1 договору вартість та об'єм послуг визначається у додаткових угодах, які є невід'ємною частиною даного договору.
За умовами п.п.6.1, 6.2 договору здавання послуг виконавця та приймання їх результатів замовником оформлюється актом приймання - передачі наданих послуг. Акт приймання-предачі наданих послуг підписується сторонами протягом 3 днів з дня отримання.
У п.8.1 договору сторони погодили, що цей договір набуває чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31.12.2024 року.
02.02.2023 року між адвокатським бюро "Раков і партнери" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Візус Фарм" укладено додаткову угоду № 1 до договору про надання правової допомоги, з якої вбачається, що сторони домовились про визначення обсягу послуг по основному договору у наступному переліку: представництво інтересів замовника у господарському суді Дніпропетровської області по господарській справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Візус Фарм" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вента. лтд" про стягнення грошових коштів, як заборгованість по договору поставки товару № 2403/20 від 24.03.2020 року (по BH № 23 від 12.02.2021 року, BH № 92 від 23.04.2021року, BН № 166 від 09.07.2021року).
Вартість послуг, обумовлених у п. 1 та п. 2 цієї додаткової угоди, складає 15 000 грн. Спосіб оплати: передоплата, на розрахунковий рахунок виконавця.
Отже, викладене свідчить про те, що сторони визначили фіксований спосіб оплати за надані адвокатом послуги.
Таким чином, доводи скаржника про не визначення сторонами механізму розрахунку спростовуються вищевикладеним.
Також, на підтвердження наданих адвокатом послуг позивачем додано до матеріалів справи акти прийому - передачі наданих послуг № 1 та № 2, згідно з якими позивач надав такі послуги: ознайомлення з документами наданими замовником: договір поставки товару № 2403/20 від 24.03.2020 року та додані до нього протокол розбіжностей, додаткові угоди, видаткові накладні, товарно-транспорті накладні, платіжні доручення, акти звіряння, претензії про оплату боргу. Визначення об?єму доказової бази, необхідної для подачі позову в суд; моніторинг чинного законодавства та судової практики у подібних справах, визначення подальшої правової позиції у справі; здійснення розрахунків, у тому числі, щодо нарахування інфляційних втрат, 3% річних; складання позовної заяви про стягнення заборгованості та складання заяви про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження; ознайомлення з відзивом на позовну заяву та заявою про застосування спеціально давності один рік стосовно вимоги позивача про стягнення пені в сумі 12 683,51 грн.; моніторинг законодавства та судової практики з приводу витрат на правову допомогу та застосування спеціальної позовної давності. Перевірка розрахунків відповідача наведених у відзиві на позов та здійснення контрозрахунку; написання відповіді на відзив; направлення відповіді на відзив відповідачу та суду засобами попового зв'язку.
Відповідно до платіжної інструкції № 3319 від 03.02.2023 року ТОВ "Візус Фарм" сплатив на рахунок адвокатського бюро "Раков і партнери" 15 000 грн.
Представництво інтересів позивача у суді першої інстанції здійснювалося адвокатом Пономаренко О.В., що підтверджується ордером АІ №1346627 від 06.02.2023 року, виданим адвокату адвокатським бюро "Раков і партнери" (т.1, а.с.23).
Згідно з п.12 ч.3 ст.2 Господарського процесуального кодексу України однією із основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Частинами 1, 2 ст.124 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.
Згідно з ст.126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до п.1 ч.4, ч.8 ст.129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позву на відповідача.
Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Згідно з ч.5 ст.129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін. Такі критерії оцінки поданих заявником доказів суд застосовує з урахуванням особливостей кожної справи та виходячи з принципів верховенства права та пропорційності, приписів статей 123 - 130 Господарського процесуального кодексу України.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 року у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10.12.2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23.01.2014 року у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26.02.2015 року у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.
Також слід враховувати, що відповідно до ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" №5076-VI від 05.07.2012 року адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Статтею 1 цього Закону визначено, що договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Крім того, у ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
З урахуванням вищезазначених вимог закону, при визначені розміру правничої допомоги суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Крім того, з аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі: фіксованого розміру, погодинної оплати.
Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною першою статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" №5076-VI від 05.07.2012 року як "форма винагороди адвоката", але в розумінні Цивільного кодексу України становить ціну такого договору.
Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" №5076-VI від 05.07.2012 року, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.
Одночасно, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Отже, свобода сторін у визначенні розміру на професійну правничу допомогу не є абсолютною та безумовною.
При цьому вирішуючи питання розподілу судових витрат за надання правової допомоги, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи розумність цих витрат.
Стосовно даної справи, то апеляційний господарський суд погоджується з висновками суду першої інстанції щодо часткового задоволення заяви позивача про відшкодування понесених ним витрат на правничу допомогу.
Отже, з урахуванням обставин, викладених у заяві позивача про компенсацію судових витрат на професійну правничу допомогу, наданих ним документів в їх сукупності, загальних засад цивільного законодавства щодо справедливості, добросовісності та розумності, принципу співмірності судових витрат заява позивача правомірно задоволена судом першої інстанції у частині стягнення з відповідача витрат на таку допомогу у сумі 10 000,00 грн. Обґрунтування цього є належними та вказані в мотивувальній частині оскаржуваного рішення.
Твердження скаржника про те, що у силу своїх дискреційних повноважень суд мав відмовити позивачу у задоволенні заяви про відшкодування витрат на правову допомогу, а також про те, що відсутність договору, укладеного між Бюро та адвокатом Пономаренко О.В про залучення її у справу №904/807/23 свідчить про відсутність у цієї особи належних повноважень, ґрунтуються на власному помилковому тлумаченні скаржником норм права та спростовується вищевикладеним.
Що стосується доводів апелянта про розбіжність у розмірі витрат на правову допомогу в мотивувальній та резолютивній частинах рішення, то колегія суддів вбачає, що у даному випадку йдеться про допущену судом описку, яка може бути виправлена шляхом постановлення ухвали про виправлення описки за відповідною заявою сторони або за ініціативою суду (ст. 243 Господарського процесуального кодексу України). При цьому, з урахуванням обставин даної справи, заявлення позивачем витрат на правову допомогу у загальному розмірі 15 000,00 грн. та враховуючи висновки суду про часткове задоволення заяви позивача і покладення на нього 5 000,00 грн. таких витрат, відшкодуванню за рахунок відповідача підлягають витрати на правову допомогу саме в розмірі 10 000,00 грн.
У цьому зв'язку суд зазначає, що вказана описка не впливає на правильність висновків суду.
Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.
У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
З огляду на викладене інші доводи апеляційної скарги не впливають на юридичну оцінку обставин справи, здійснену господарським судом у відповідності до норм чинного законодавства.
За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За загальним правилом, доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що у даному в випадку скаржником зроблено не було.
Звертаючись з апеляційною скаргою, скаржник не спростував наведених висновків місцевого господарського суду та не довів неправильного застосування ним норм матеріального і процесуального права як необхідної передумови для скасування прийнятого у справі судового рішення.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
За приписами ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
З урахуванням викладеного, колегія суддів не вбачає правових підстав для задоволення апеляційної скарги. Рішення місцевого господарського суду у даній справі слід залишити без змін.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на скаржника.
Щодо заяви позивача про відшкодування витрат на правову допомогу, понесених ним у суді апеляційної інстанції, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на наступне:
Як зазначено вище, під час розгляду Центральним апеляційним господарським судом апеляційної скарги відповідача на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 31.08.2023 року у справі № 904/807/23, при поданні відзиву на скаргу, ТОВ "Візус Фарм", у тому числі, заявило про те, що позивач очікує понести судові витрати, у вигляді витрат на правову допомогу у суді апеляційної інстанції у розмірі 6 000,00 грн.
Одночасно, позивачем подано заяву про розподіл судових витрат та детальний опис наданих послуг, в якій просить стягнути з ТОВ "Вента. ЛТД" 6 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу, які понесені у суді апеляційної інстанції.
На підтвердження понесення позивачем витрат та їх розміру товариством до заяви надані копії: додаткової угоди №2 від 11.10.2023 року; платіжної інструкції №4589 від 12.10.2023 року, акту приймання-передачі послуг №1 від 14.10.2023 року, підписаного сторонами та скріпленого їх печатками.
Відповідно до п.п. 1, 2 додаткової угоди сторони домовились про визначення обсягу послуг по основному договору у наступному переліку: представництво інтересів замовника у Центральному апеляційному господарському суді по господарській справі за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Вента. ЛТД" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 31.08.2023 року у справі №904/807/23 про стягнення 110 283,95грн., перелік послуг включає в себе здійснення всіх необхідних дій, що направлені на відстоювання правової позиції замовника в суді: ознайомлення з апеляційною скаргою, складання відповіді на апеляційну скаргу та заяви про розподіл судових витрат.
У п.3 додаткової угоди сторони визначили, що вартість послуг, обумовлених у п.п.1. 2 даної додаткової угоди, складає 6 000,00 грн.
Згідно з актом приймання-передачі послуг ці послуги складаються з: ознайомлення з апеляційною скаргою по справі; складання відзиву на апеляційну скаргу; складання заяви про розподіл судових витрат; формування відзиву на апеляційну скаргу згідно кількості учасників справи та направлення його засобами поштового зв'язку відповідачу.
Вартість послуг по додатковій угоді №2 від 11.10.2023 року склала 6 000,00 грн.
Представництво інтересів ТОВ "Візус Фарм" у суді апеляційної інстанції здійснювала адвокат Пономаренко О.В., яка діяла на підставі ордеру АІ №1476355 від 13.10.2023 року, виданого адвокатським бюро "Раков і партнери" та договору про надання правової допомоги від 02.02.2023 року.
Проаналізувавши опис робіт, наведений у вказаному вище акті, апеляційний суд вважає, що відображена у ньому інформація про характер наданих адвокатом послуг відповідає документам і інформації, що містяться у матеріалах даної справи.
З огляду на викладене, враховуючи надані заявником документи в їх сукупності, а також з огляду на загальні засади цивільного законодавства щодо справедливості, добросовісності і розумності, принцип співмірності та реальності судових витрат, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення заяви позивача та відшкодування на його користь за рахунок відповідача витрат на професійну правничу допомогу у сумі 6 000,00грн., понесених у суді апеляційної інстанції.
Керуючись ст.ст.269, 275, 276, 282 - 284 Господарського процесуального кодексу України, суд,-
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Вента. ЛТД" залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 31.08.2023 року у справі № 904/807/23 залишити без змін.
Судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вента. ЛТД" (вул. Селянський узвіз, 3-А, Дніпро, 49005; ідентифікаційний код - 21947206) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Візус Фарм" (вул. Будіндустрії, буд.5 Б, Київ 13, 01013; ідентифікаційний код - 43495344) витрати на професійну правничу допомогу, понесені у суді апеляційної інстанції, у розмірі 6 000,00 грн.
Видачу наказу доручити господарському суду Дніпропетровської області.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя Т.А. Верхогляд
Суддя Ю.Б. Парусніков
Суддя О.Г.Іванов