вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"31" січня 2024 р. Справа№ 910/8676/23
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Агрикової О.В.
суддів: Козир Т.П.
Мальченко А.О.
Секретар судового засідання: Мельничук О.С.,
За участю представників сторін
від позивача - не з'явились,
від відповідача - Бонка Р.М.,
розглядаючи у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу
Державної податкової служби України
на рішення Господарського суду міста Києва від 20.10.2023
у справі № 910/8676/23 (суддя Борисенко І.І.)
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Укр газ ресурс"
до Державної податкової служби України
про стягнення 88 725,61 грн, -
У 2023 році Товариство з обмеженою відповідальністю "Укр газ ресурс" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Державної податкової служби України про стягнення 88 725,61 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач в порушення умов договору не в повному обсязі розрахувався за спожиту електричну енергію.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.10.2023 позовні вимоги задоволено повністю. Присуджено до стягнення з Державної податкової служби України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Укр газ ресурс" 78 838 грн. 51 коп. - суму основного боргу, 7 127 грн. 87 коп. - пені, 855 грн. 34 коп. - 3 % річних, 1 903 грн. 89 коп. - інфляційних втрат, судовий збір у розмірі 2 684 грн. 00 коп. та 10 000 грн. 00 коп. витрати на правничу допомогу.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що з урахуванням часткової оплати за спожиту електричну енергію за грудень 2022 рік, на час розгляду справи у відповідача існує прострочена основна заборгованість перед позивачем за спожиту електричну енергію за грудень 2022 року у розмірі 78 838,51 грн. Також місцевий господарський суд перевірив наданий до позовної заяви розрахунок пені, 3% річних та інфляційних втрат та дійшов висновку про їх арифметичну правильність з урахуванням заявленого періоду.
Не погодившись із прийнятим рішенням, Державна податкова служба України звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 20.10.2023 року та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права. Зокрема скаржник вважає, що ГУ ДПС у Закарпатській області розглядало претензію позивача протягом встановленого Господарським кодексом України строку, а саме місяць з дня отримання, тобто з 08.05.2023 року по 08.06.2023 року і відповідь на претензію за № 4487/5/07-16-05-01 від 07.06.2023 року надіслана ГУ ДПС у Закарпатській області поштою заявнику/позивачу. Крім того скаржник зазначає, що для розрахунку за спожиту електроенергію протягом січня-лютого 2022 за час перебування на постачальнику останньої надії, що сталось не з вини ГУ ДПС у Закарпатській області, було підписано додаткову угоду №1 від 07.11.2022 року з ТОВ "Укр газ ресурс" на зменшення суми договору, яка відповідала сумі, яку потрібно було оплатити постачальнику останньої надії. Отже, згідно виставлених ТОВ "Укр газ ресурс" рахунків та актів надання послуг ГУ ДПС у Закарпатській області на кінець 2022 року, повністю виконало свої юридичні та фінансові зобов'язання, що підтверджено фінансовим документами на суму договору 2 143 841, 87 грн. В той же час, на початку 2023 року ТОВ "Укр газ ресурс" надіслано новий рахунок та акт прийому передачі електричної енергії за грудень місяць 2022 року, на суму 317 618, 10 грн., без врахування здійсненої оплати 27.12.2022 року, що підтверджено платіжним дорученням № 2305, що перевищує суму договору на 78 898, 51 грн. Отже ГУ ДПС у Закарпатській області було здійснено розрахунки за електроенергію поставлену позивачем у 2021 році постачальником в повному обсязі, тим самим скаржник вважає, що його заборгованість була відсутня, тим самим відсутня відповідальність яка була визначена Договором № 14 та відповідно відсутність у позивача будь-яких правових підстав передбаченої законодавством для задоволення позовних вимог зі стягнення заявленої суми тим паче за надання правової допомоги. Щодо витрат на правову допомогу скаржник зазначає, що відповідного аргументу виходячи з мотиваційної частини рішення суду також не зрозумілим є обґрунтування яким чином місцевий господарський суд призначив 10 000 грн. компенсації витрат оскільки за позовною заявою витрати на правову допомогу оцінені в 16 000 грн. Отже, можна зрозуміти на недоведеність правової допомоги навіть звернувши увагу на строк (підписаних актів прийому передачі робіт та підписаних договорів) який зазначений в поданих доказах до позовної заяви, які також зазначені в тексті ухваленого рішення.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.11.2023 року сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Агрикова О.В., судді Козир Т.П., Мальченко А.О.
14.11.2023 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів від Державної податкової служби України, відповідача у справі, надійшли докази сплати судового збору у встановленому порядку і розмірі.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.11.2023 року відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги Державної податкової служби України на рішення Господарського суду міста Києва від 20.10.2023 року та витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/8676/23.
27.11.2023 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів з Господарського суду міста Києва надійшли матеріали справи №910/8676/23.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.12.2023 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державної податкової служби України на рішення Господарського суду міста Києва від 20.10.2023 року у справі №910/8676/23 та призначено розгляд справи на 31.01.2024 року.
В судовому засіданні 31.01.2024 року представник відповідача надав усні пояснення по справ, відповів на запитання суду, просив задовольнити апеляційну скаргу. Представник позивача в судове засідання не з'явився, про дату та час судового засідання повідомлений належним чином.
Згідно з п. 11, ст. 270 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.
Відповідно до п. 12, ст. 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Враховуючи те, що наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи, та зважаючи на обмежений процесуальний строк розгляду апеляційної скарги, судова колегія визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу у відсутності представника позивача.
Статтями 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Північний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, 04.01.2022 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Укр газ ресурс" (позивачем) та Державною податковою службою України в особі заступника начальника Головного управління ДПС у Закарпатській області (філія ДПС) (відповідачем) був укладений договір про постачання електричної енергії споживачу № 1. (а.с. 14-19).
Відповідно до п. 1.1 договору предметом цього договору є продаж електричної енергії згідно з кодом ДК 021:2015 - 09310000-5 Споживачу (відповідачу) для забезпечення потреб електроустановок Споживача, а Споживач оплачує Постачальнику вартість використаної електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього Договору та за результатами проведеної процедури закупівлі.
Згідно з п. 2.2. договору обов'язковою умовою для постачання електричної енергії Споживачу є наявність у Сторін укладених в установленому порядку з оператором системи розподілу (далі-ОСР) договорів про надання послуг з розподілу, на підставі якого Споживач набуває право отримувати послугу з розподілу електричної енергії , а Постачальник отримує доступ до мереж та можливість продажу електричної енергії на території діяльності ОСР.
Пунктом 2.3. договору передбачено, що вартість електричної енергії за цим Договором визначається як сума очікуваної вартості цього Договору та становить 2 829 715,72грню з урахуванням ПДВ 471 619,29 грн. Загальна сума Договору становить 2 829 715,72грню з урахуванням ПДВ 471 619,29 грн.
Згідно з п. 3.1 договору початком постачання електричної енергії Споживачу є перший квартал 2022 року.
В пункті 5.4. договору сторони визначили, що розрахунковим періодом за договором є календарний місяць.
Відповідно до п.13.1 договору цей договір набуває чинності з дня його підписання та діє до 31.12.2022 року, а в частині розрахунків Договір діє до повного виконання взятих зобов'язань Споживачем.
Судом першої інстанції також встановлено, що у відповідності до умов Договору та умов Додаткової угоди №1 від 07.11.2022 року до Договору планове споживання Відповідача електричної енергії у 2022 році становив 713 255,00 квт/год. (зворот а.с. 78).
В матеріалах справи наявні проміжний Акт №УГР00005350-П від 27.12.2022 року, яким сторони зафіксували постачання електричної енергії лише в частині розрахункового періоду, а саме за період з 01.12.2022 року по 22.12.2022 року та рахунок №5561 від 27.12.2022 року виставлений позивачем за період з 01.12.2022 року по 22.12.2022 року на суму 238 779, 59 грн. (а.с. 71).
Також в матеріалах справи наявні акт прийому-передачі електричної енергії №5125 від 31.12.2022 року та рахунок на оплату №5125 від 31.12.2022 року зі змісту яких вбачається, що позивач поставив в період з 01.12.2022 по 31.12.2022 року на об'єкти відповідача було поставлено електричну енергію обсягом 61 705 квт/год на загальну суму 317 618,10грн. з ПДВ. (а.с. 25).
Матеріали справи не містять доказів того, що відповідач повернув позивачу його екземпляр Акта прийому-передачі електричної енергії №5125 від 31.12.2022 року або надав свої заперечення щодо змісту даного акта.
Однак, відповідно до платіжної інструкції №2305 від 27.12.2022 року відповідач перерахував на рахунки позивача 238 779, 59 грн. в якості часткової оплати спожитої електричної енергії в грудні 2022 року. В призначенні платежу зазначено: «за електор.енергію, зг.дог.№1 від 04.01.22, рах.№5561 та проміж.акт №УГР00005350-П від 27.12.22». (зворот а.с. 70).
Крім цього, в матеріалах справи міститься Реєстр ПрАТ "Закарпаттяобленерго" №33-12-22 від 31.12.2022 року оператора системи розподілу щодо фактичних (звітних) обсягів купівлі електричної енергії постачальником ТОВ "Укр Газ Ресурс" який підтвердив передачу відповідачу позивачем електричної енергії в грудні 2022 року в обсязі 61 705 кВт/ год. (а.с. 26-27).
В подальшому, позивач звернувся до відповідача з претензією №141-Ю1 від 02.05.2023 року щодо оплати наявної заборгованості. Доказів надання відповіді відповідачем на вказану претензію матеріали справи не містять. (а.с. 28).
Отже, спір у даній справі на думку позивача виник у зв'язку з тим, що ним добросовісно та в повному обсязі виконано умови договору в частині постачання відповідачу електричної енергії, однак відповідач взяті на себе зобов'язання за договором в частині здійснення розрахунків за спожиту енергію по договору за грудень 2022 року не виконав належним чином, у зв'язку із чим у нього виникла заборгованість за договором, яка станом на час звернення до суду становила 78 838,51 грн.
Колегія суддів дослідивши матеріали справи, погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог виходячи з наступного.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
В силу положень статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до частини 1 статті 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.
Окремим видом договору енергопостачання є договір про постачання електричної енергії споживачу. Особливості постачання електричної енергії споживачам та вимоги до договору постачання електричної енергії встановлюються Законом України "Про ринок електричної енергії".
За умовами пункту 1 частини 3 статті 58 Закону України "Про ринок електричної енергії" споживач зобов'язаний сплачувати за електричну енергію та надані йому послуги відповідно до укладених договорів.
Згідно з частиною 1 статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із статтею 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).
Умовою виконання зобов'язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.
Відносини, пов'язані з виробництвом, передачею, розподілом, купівлею-продажем, постачанням електричної енергії для забезпечення надійного та безпечного постачання електричної енергії споживачам з урахуванням інтересів споживачів, розвитку ринкових відносин, мінімізації витрат на постачання електричної енергії та мінімізації негативного впливу на навколишнє природне середовище визначає Закон України "Про ринок електричної енергії".
Згідно з п.14 ч.1 ст.4 Закону України "Про ринок електричної енергії" учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах. Для забезпечення функціонування ринку електричної енергії укладаються такі види договорів, зокрема, договір про постачання електричної енергії споживачу.
Відповідно до ч.1-2 ст.56 Закону України "Про ринок електричної енергії" постачання електричної енергії споживачам здійснюється електропостачальниками, які отримали відповідну ліцензію, за договором постачання електричної енергії споживачу. Договір постачання електричної енергії споживачу укладається між електропостачальником та споживачем та передбачає постачання всього обсягу фактичного споживання електричної енергії споживачем у певний період часу одним електропостачальником. Постачання електричної енергії споживачам здійснюється за вільними цінами.
Згідно з п. 3.1.1. Постанови НКРЕКП від 14.03.2018 року № 312 "Про затвердження Правил роздрібного ринку електричної енергії" постачання (продаж) електричної енергії споживачу здійснюється за договором про постачання електричної енергії споживачу обраним споживачем електропостачальником, який отримав відповідну ліцензію, за вільними цінами, крім постачання електричної енергії постачальником універсальної послуги або постачальником "останньої надії". Ціни (тарифи) на послуги постачальника універсальних послуг, постачальника "останньої надії" визначаються у встановленому законодавством порядку.
Частинами 1 - 6 ст.56 Закону України "Про ринок електричної енергії" визначено, що постачання електричної енергії споживачам здійснюється електропостачальниками, які отримали відповідну ліцензію, за договором постачання електричної енергії споживачу.
Договір постачання електричної енергії споживачу укладається між електропостачальником та споживачем та передбачає постачання всього обсягу фактичного споживання електричної енергії споживачем у певний період часу одним електропостачальником. Постачання електричної енергії споживачам здійснюється за вільними цінами.
За умовами п. 4.3. Правил роздрібного ринку електричної енергії дані, необхідні для формування платіжних документів, у тому числі щодо обсягів електричної енергії, надаються учасникам роздрібного ринку адміністратором комерційного обліку в порядку, встановленому Кодексом комерційного обліку. На підставі отриманих даних відповідно до умов договору (обраної споживачем комерційної пропозиції) сторони складають акти прийому-передачі проданих товарів та/або наданих послуг.
Водночас відповідно до п. 4.12 Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених Постановою НКРЕКП №312 від 14.03.2018р. розрахунки між споживачем та електропостачальником здійснюються згідно з даними, отриманими від адміністратора комерційного обліку в порядку, передбаченому Кодексом комерційного обліку, про обсяги поставленої електричної енергії. Плата за спожиту протягом розрахункового періоду електричну енергію вноситься не пізніше 20 числа наступного місяця, якщо договором не встановлено іншого терміну.
Споживач зобов'язаний сплачувати за електричну енергію та надані йому послуги відповідно до укладених договорів (п.1 ч.3 ст.58 Закону України "Про ринок електричної енергії").
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем в період з 01.12.2022 року по 31.12.2022 року на об'єкти відповідача було поставлено електричну енергію обсягом 61 705 квт/год на загальну суму 317 618,10грн. з ПДВ., що зокрема підтверджується Актом прийому-передачі електричної енергії №5125 від 31.12.2022 року та Рахунком на оплату №5125 від 31.12.2022 року. (а.с. 25).
Крім цього, як вже було зазначено вище в матеріалах справи міститься Реєстр ПрАТ "Закарпаттяобленерго" №33-12-22 від 31.12.2022 року оператора системи розподілу щодо фактичних (звітних) обсягів купівлі електричної енергії постачальником ТОВ "Укр Газ Ресурс" який підтвердив передачу відповідачу позивачем електричної енергії в грудні 2022 року в обсязі 61 705 кВт/ год.
В той же час, в матеріалах справи наявна платіжна інструкція №2305 від 27.12.2022 року відповідно до якої відповідач перерахував на рахунки позивача 238 779,59 грн. в якості часткової оплати спожитої електричної енергії в грудні 2022 року.
Таким чином залишилась не оплаченою поставлена електрична енергія на суму 78 838,51 грн.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що з урахуванням часткової оплати за спожиту електричну енергію за грудень 2022 рік, на час розгляду справи у відповідача існує прострочена основна заборгованість перед позивачем за спожиту електричну енергію за грудень 2022 року у розмірі 78 838,51 грн.
Доводи скаржника, що ним здійснено оплату за спожиту електроенергію за договором за грудень відповідно до платіжного доручення №2305 від 27.12.2022 року в повному обсязі на підставі проміжного Акту №УГР00005350-П від 27.12.2022 року колегія суддів не приймає, оскільки, як вірно встановлено судом першої інстанції зазначений акт містить дані стосовно обсягів спожитої електричної енергії за період з 01.12.2022 року по 22.12.2022 року, а не за весь грудень місяць. Разом з цим, позивач здійснював постачання електричної енергії на об'єкти відповідача з 01.12.2022 року по 31.12.2021 року в загальному обсязі 61 705 кВт/ год на суму 317 618, 10 грн.
Також колегія суддів відхиляє посилання скаржника на те, що він розглядав претензію позивача протягом встановленого Господарським кодексом України строку, а саме місяць з дня отримання, тобто з 08.05.2023 року по 08.06.2023 року і відповідь на претензію за № 4487/5/07-16-05-01 від 07.06.2023 року надіслана ГУ ДПС у Закарпатській області поштою заявнику/позивачу оскільки матеріали справи не містять відповіді на претензію за № 4487/5/07-16-05-01 від 07.06.2023 року.
За змістом ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Як вже встановлено вище, позивачем доведено суду факт порушення з боку відповідача своїх зобов'язань щодо здійснення повної оплати вартості отриманої електричної енергії, тоді як строк виконання відповідачем зобов'язання з оплати настав.
Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України та положень договору, враховуючи, що позивач має право вільно обирати незаборонений законом спосіб захисту прав і свобод, у тому числі й судовий, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором про постачання електричної енергії споживачу №1 від 04.01.2022 року.
Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача пені у розмірі 7 127, 87 грн. за період з 21.01.2023 року по 01.06.2023 року, 1 903,89 грн. - інфляційних втрат за період лютий-квітень 2023 року та 855,34 грн. 3 % річних за період з 21.01.2023 року по 01.06.2023 року колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з ст. 610, 611, 612 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до 549 Цивільного кодексу України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частиною 1 ст. 230 Господарського кодексу України встановлено, що у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання, він зобов'язаний сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, пеня, штраф).
Пунктом 5.7 договору встановлено, що у разі порушення споживачем строків оплати за цим договором, постачальник має право вимагати сплату пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення, що діяла у період за який сплачується пеня.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).
Також Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19), аналізуючи правову природу правовідносин, які виникають на підставі положень статті 625 Цивільного кодексу України зробила висновок про те, що зобов'язання зі сплати інфляційних втрат та трьох процентів річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю. Відповідно й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги (пункт 43 постанови), а поєднання цих вимог в одній справі не є обов'язковим.
Здійснивши перевірку розрахунку суми пені, інфляційних втрат та 3% річних, колегія суддів дійшла висновку, що позивачем нарахування здійснено вірно.
З огляду на викладене місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку щодо задоволення позовних вимог в цій частині.
Щодо стягнення витрат на правову допомогу колегія суддів зазначає наступне.
За приписами пункту 3 частини 1 статті 244 Господарського процесуального кодексу України, суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з положеннями частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, у відповідності з вимогами частини 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З матеріалів справи слідує, що у позовній заяві позивачем було заявлено про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 17 500, 00 грн.
Статтею 16 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Згідно з частиною 1 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами (частина 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Правовий аналіз вищезазначених норм процесуального законодавства свідчить, що витрати на професійну правничу допомогу підлягають розподілу між сторонами та у випадку, зокрема, задоволення позову, покладаються на відповідача.
Відповідно до абзацу 2 частини 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження факту понесення витрат на правничу допомогу адвоката позивачем до суду надано: свідоцтва про право заняття адвокатською діяльністю, виданого адвокату Невструєву Леоніду Борисовичу № 4409/10 від 23.12.2010 року (зворот а.с. 35); договір про надання правничої допомоги № 13/5 від 20.05.2019 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Укр газ ресурс" та адвокатом Невструєвим Леонідом Борисовичем (зворот а.с. 32-33), додаткової угоди №13/23 до Договору від № 13/5 від 20.05.2019 року (а.с. 34); акта про приймання-передачі наданих послуг від 01.06.2023 року №1/13/23 (а.с. 35); детальний опис наданої професійної правничої допомоги (зворот а.с. 34).
Згідно змісту додаткової угоди розмір погодинної оплати ставки адвоката з надання будь-яких видів правничої допомоги становить 2 500 грн. за одну годину.
Відповідно до детального опису наданої професійної правничої допомоги вбачається, що до нього включено ознайомлення адвоката із документами щодо несплати Державною податковою службою України заборгованості за поставлену електричну енергію, підготовка і направлення претензії №141-Ю1 від 02.05.2023 року та підготовка позовної заяви.
За приписами частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який водночас повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України.
Частинами 5, 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі недотримання, на її думку, вимог стосовно співмірності витрат зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.
Відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Таким чином, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19.
Крім того у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі №905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (п. 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (аналогічна правова позиція викладена Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі № 916/2102/17, від 25.06.2019 у справі № 909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі № 922/928/18, від 30.07.2019 у справі №911/739/15 та від 01.08.2019 у справі № 915/237/18).
Таким чином, вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.
Такі докази, відповідно до частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
При цьому згідно зі статтею 74 Господарського процесуального кодексу України сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Подані на підтвердження таких витрат докази мають окремо та у сукупності відповідати вимогам статей 75-79 Господарського процесуального кодексу України.
Колегія суддів, враховуючи принципи співмірності розміру витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи, обсягом та змістом наданих адвокатських послуг і виконаних робіт, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), вважає, що місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що з метою дотримання критерію розумності, співмірності між обсягом роботи, проведеної адвокатом та заявленими витратами, здійсненими на оплату адвокатських послуг, розмір судових витрат на професійну правничу допомогу становить 10 000,00 грн.
Щодо доводів скаржника стосовно дат підписаних актів прийому передачі робіт та підписаних договорів, а саме те, що додаткова угода №13/23 складена 22.04.2023 року, а акт №1/13/23 про приймання передачу наданих послуг складений 01.06.2023 року, в той час, як позовна заява подана до суду першої інстанції 02.06.2023 року колегія суддів зазначає наступне.
Як вже було зазначено вище, до акту №1/13/23 від 01.06.2023 року позивачем включено адвокатську роботу, яка саме передувала поданню позовної заяви, тобто адвокатом було здійснено підготовку для подачі позовної заяви та відповідно її подачу до суду. Інших робіт до вказаного акту, які могли б бути виконані вже після подання позовної заяви включено не було.
Також не зрозумілими є доводи скаржника, що місцевий господарський суд зменшивши суму адвокатських витрат до 10 000, 00 грн. вийшов за рамки процесуального права, оскільки суду надано таке право про, що детально викладено колегією суддів вище.
Отже, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов'язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.
Інших належних доказів на підтвердження своїх доводів та заперечень викладених в поданій апеляційній скарзі, скаржником не було надано суду апеляційної інстанції.
Колегія суддів також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод. (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03, від 28.10.2010).
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
У справі, що розглядається, колегія суддів доходить висновку, що судом першої інстанції було надано скаржнику вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків місцевого господарського суду.
Відповідно до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищезазначене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду першої інстанції відповідає чинному законодавству та матеріалам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається.
Згідно із ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.
Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-
1. Апеляційну скаргу Державної податкової служби України на рішення Господарського суду міста Києва від 20.10.2023 року у справі №910/8676/23 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 20.10.2023 року у справі № 910/8676/23 залишити без змін.
3. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/8676/23.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.
Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та в строк передбаченими ст.ст. 287-289 ГПК України.
Повний текст постанови складено 31.01.2024 року.
Головуючий суддя О.В. Агрикова
Судді Т.П. Козир
А.О. Мальченко