Справа № 145/1089/23
Провадження №11-кп/801/132/2024
Категорія: крим.
Головуючий у суді 1-ї інстанції: ОСОБА_1
Доповідач: ОСОБА_2
29 січня 2024 року м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі:
головуючого - судді ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
секретаря судового засідання ОСОБА_5
за участю учасників судового провадження:
прокурора ОСОБА_6 ,
обвинуваченої ОСОБА_7
захисника ОСОБА_8
потерпілого ОСОБА_9
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, відомості про які внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12023020000000449 від 04.06.2023,
за апеляційною скаргою прокурора відділу Вінницької обласної прокуратури ОСОБА_6 на вирок Тиврівського районного суду Вінницької області від 18 жовтня 2023 року, яким:
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженку смт. Тиврів Тиврівського району Вінницької області, громадянку України, зареєстровану за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючу за адресою: АДРЕСА_2 , працюючу у Вінницькому кооперативному інституті, (на даний час перебуває у відпустці по догляду за дитиною до 3-х років), раніше несудимої,
-визнано винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України.
Зміст судового рішення та встановлені судом першої інстанції обставини.
Вироком Тиврівського районного суду Вінницької області від 18 жовтня 2023 року ОСОБА_7 визнано винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, і призначено покарання - 5 (п'ять) років позбавлення волі без позбавлення права керувати транспортними засобами.
На підставі ст.75 КК України ОСОБА_7 звільнено від відбування покарання, якщо протягом іспитового строку терміном 2 (два) роки вона не вчинить нового кримінального правопорушення.
На підставі п.п.1, 2 ч.1 ст.76 КК України покладено на ОСОБА_7 обов'язки:
- періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;
- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.
Скасовано арешт, накладений ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 06.06.2023 на автомобіль «RENAULT Kangoo», д.н.з. НОМЕР_1 , який відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 , належить ОСОБА_10 , на свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_2 та водійське посвідчення НОМЕР_3 на ім'я ОСОБА_7 .
Речові докази: автомобіль «RENAULT Kangoo», д.н.з. НОМЕР_1 , поміщений на спеціальний майданчик для утримання транспортних засобів ВП №2 ВРУП ГУНП у Вінницькій області, свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_2 , вирішено повернути потерпілому ОСОБА_11 ; водійське посвідчення НОМЕР_3 , повернути власнику ОСОБА_7 .
Стягнуто з ОСОБА_7 на користь держави 4063 (чотири тисячі шістдесят три) гривні 00 копійок за проведення судової експертизи технічного стану транспортного засобу, судової транспортно-трасологічної експертизи та судової автотехнічної експертизи.
Згідно вироку, судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_7 близько 10 години 45 хвилин 04.06.2023, керуючи технічно справним автомобілем «RENAULT Kangoo», державний номерний знак НОМЕР_1 , рухаючись ділянкою автодороги Т-02-12 сполученням «Вінниця-Шпиків-Комаргород» (35 км+160 м) у напрямку с. Жахнівка Вінницького району Вінницької області, поблизу с. Онитківці Вінницького району Вінницької області, не врахувала дорожню обстановку, а саме: наявність заокруглення дороги ліворуч, не обрала безпечної швидкості, яка б дозволяла їй постійно контролювати рух транспортного засобу та безпечно керувати ним, внаслідок чого не впоралася з керуванням та допустила виїзд автомобіля за межі проїзної частини праворуч з подальшим його перекиданням.
Внаслідок даної дорожньо-транспортної пригоди пасажир автомобіля «RENAULT Kangoo» ОСОБА_10 від отриманих тілесних ушкоджень загинула на місці пригоди.
Відповідно до висновку судово-медичної експертизи № 450 від 23.06.2023 ОСОБА_10 отримала тілесні ушкодження у вигляді сполучної травми тіла: закрита тупа травма грудної клітки (множинні переломи ребер з обох сторін, гемоторакс справа 1000 мл, зліва 2000 мл, розрив дуги аорти, гемоперикард 300 мл); закрита хребетно-спинномозкова травма (перелом між 12 грудним та 1 поперековим хребцем з ушкодженням спинного мозку); закрита тупа травма живота (множинні розриви печінки, гемоперитонеум 500 мл); синці обличчя, кінцівок.
Виявлена при судово-медичній експертизі трупа ОСОБА_10 сполучна травма тіла виникла від дії тупого твердого предмету (предметів), належить до тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпеки для життя в момент спричинення, по давності утворення може відповідати строку ДТП - 04.06.2023.
Смерть ОСОБА_10 настала від сполучної травми тіла. Між сполучною травмою тіла та смертю ОСОБА_10 є причинний зв'язок.
Відповідно до висновку судової автотехнічної експертизи № СЕ-19/102-23/10692-ІТ від 13.06.2023 в даній дорожній обстановці дії водія автомобіля «RENAULT Kangoo», д.н.з. НОМЕР_1 , ОСОБА_7 з технічної точки зору регламентувались вимогами п. 12.1 Правил дорожнього руху. В даній дорожній обстановці водій автомобіля «RENAULT Kangoo», д.н.з. НОМЕР_1 , ОСОБА_7 з технічної точки зору, мала технічну можливість запобігти ДТП шляхом виконання вимог п. 12.1 Правил дорожнього руху. В даній дорожній обстановці в діях водія «RENAULT Kangoo», д.н.з. НОМЕР_1 , ОСОБА_7 , вбачається невідповідність вимогам п. 12.1 Правил дорожнього руху, які з технічної точки зору перебувають в причинному зв'язку з наслідками даної дорожньо- транспортної пригоди.
Таким чином, водій ОСОБА_7 порушила вимоги пункту 12.1 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306 (зі змінами та доповненнями), згідно яких: «Під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху водій повинен враховувати дорожню обстановку, а також особливості вантажу, що перевозиться, і стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним».
Порушення ОСОБА_7 вимог п.12.1 Правил дорожнього руху знаходиться у причинному зв'язку з виникненням події даної дорожньо-транспортної пригоди та її наслідками - настанням смерті ОСОБА_10 .
Такі дії обвинуваченої ОСОБА_7 судом першої інстанції кваліфіковані за ч.2 ст.286 КК України, як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинили смерть потерпілого.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, що її подала.
В апеляційній скарзі прокурор, не оспорюючи кваліфікацію дій обвинуваченої та доведеність її винуватості, просить вирок щодо ОСОБА_7 скасувати через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та з підстав невідповідності призначеного судом покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого через м'якість. Ухвалити новий вирок, яким засудити ОСОБА_7 за ч.2 ст.286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на 3 роки. На підставі ст.75 КК України звільнити ОСОБА_7 від відбування основного покарання з випробовуванням з іспитовим строком 2 роки, поклавши на неї обов'язки, передбачені п.п.1,2 ч. 1 ст. 76 КК України.
В доводах апеляційної скарги прокурор посилається на те, що при призначенні покарання ОСОБА_7 судом першої інстанції не враховано те, що обвинувачена вчинила кримінальне правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України відноситься до категорії тяжких, не взято до уваги те, що основним безпосереднім об'єктом даного кримінального правопорушення є безпека руху та експлуатація транспорту, і лише додатковим обов'язковим об'єктом є життя та здоров'я особи. Однак, оскаржуваний вирок не містить переконливого обґрунтування недоцільності застосування додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, оскільки зважаючи на те, що у Вінницькій області де проживає обвинувачена, а також сусідніх областях не ведуться активні бойові дії, враховуючи наявність стабільного, регулярного транспортного сполучення, а також те, що ОСОБА_7 має власне житло у м. Вінниці, де наявні широкі можливості щодо лікування та діагностики стану здоров'я дітей, прокурор вважає що аргументи суду не є такими, що свідчать про виключну необхідність для обвинуваченої мати право керування транспортними засобами.
Також сторона обвинувачення звернула увагу суду на те, що наявність в обвинуваченої можливості надалі керувати транспортними засобами ставитиме під загрозу в тому числі життя і здоров'я її дітей, оскільки протиправні дії ОСОБА_7 стали причиною дорожньо-транспортної пригоди та призвели до загибелі пасажира якого вона перевозила. Тому відмова від застосування додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами не зможе забезпечити реалізацію цілей покарання та негативно вплине на сприйняття суспільством необхідності дотримуватися ПДР та запобіганню вчиненню нових злочинів як ОСОБА_7 , так і іншими водіями.
Що стосується позиції потерпілого ОСОБА_7 , який є чоловіком загиблої ОСОБА_10 та батьком обвинуваченої стосовно призначення покарання, то прокурор зазначає, що у справах цієї категорії ця позиція не є обов'язковою для суду, однак вона ураховується в сукупності з обставинами, передбаченими ст. 65 КК України і не має над ними пріоритету.
Таким чином, покарання призначене судом ОСОБА_7 за ч.2 ст.286 КК України не відповідає вимогам ст.ст. 50, 65 КК України та є явно несправедливим у розумінні ст.414 КПК України внаслідок його м'якості.
Позиції учасників судового провадження.
В судовому засіданні прокурор ОСОБА_6 підтримала подану прокурором апеляційну скаргу та наполягала на її задоволенні, посилаючись на викладені у ній доводи.
Обвинувачена ОСОБА_7 та її захисник ОСОБА_8 просили залишити апеляційну скаргу прокурора без задоволення, а оскаржуваний вирок - без змін, як законний та обґрунтований. У поданих до матеріалів судового провадження запереченнях на апеляційну скаргу захисник звернув увагу суду на те, що на даний час сину обвинуваченої ОСОБА_12 2019 р.н. встановлюється група інвалідності, ОСОБА_7 проживає в селищі, і використання нею транспорту в інтересах своєї сім'ї в умовах воєнного стану, є необхідним засобом для пересування. Переконливих доводів про необхідність призначення обвинуваченій додаткового покарання у виді позбавлення права керувати ТЗ в апеляційній скарзі прокурора не наведено.
Потерпілий ОСОБА_9 в судовому засіданні просив залишити апеляційну скаргу прокурора без задоволення, а оскаржуваний вирок відносно ОСОБА_13 без змін, пояснив, що обвинувачена є його рідною донькою, претензій у нього до неї не має. Враховуючи те, що донька розлучена, виховує та утримує двох дітей сама, а також наявність важкого захворювання в молодшого сина, у неї є необхідність у використанні транспортного засобу в інтересах сім'ї, а тому просив не позбавляти її права керування автомобілем.
Мотиви суду
Заслухавши доповідь судді, виступи учасників судового провадження, вивчивши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги в її межах, апеляційний суд дійшов до наступного висновку.
Відповідно до ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та вмотивованим, тобто ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК України; ухвалене на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до вимог ст.94 КПК України; з наведенням належних і достатніх мотивів та підстав його ухвалення.
Відповідно до ст.373 КПК України обвинувальний вирок не може ґрунтуватись на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення.
Згідно вимог ч.1 ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Як убачається з оскаржуваного вироку, суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини кримінального провадження, вірно кваліфікував дії обвинуваченої і дійшов обґрунтованого висновку про доведеність вини ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України. Даний висновок суду в апеляційній скарзі не заперечується та не оскаржується, а тому перевірці в апеляційній інстанції не підлягає.
Так, згідно зі ст.65 КК України, суд призначає покарання у межах, установлених у санкції статті Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання, яке має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення ним нових злочинів.
В силу вимог ст.50 КК України, покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
Суд призначає покарання у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу, відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Разом з цим, відповідно до роз'яснень, що містяться у п.20, п.21 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року №14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» у кожному випадку призначення покарання за частинами 1 та 2 ст. 286 КК України необхідно обговорювати питання про доцільність застосування до винного додаткового покарання - позбавлення права керувати транспортними засобами.
При призначенні покарання за відповідною частиною ст.286 КК України суди мають враховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, вину інших причетних до нього осіб (пішоходів, водіїв транспортних засобів, працівників, відповідальних за технічний стан і правильну експлуатацію останніх, тощо), а також обставини, які пом'якшують і обтяжують покарання, та особу винного.
Санкція частини другої статті 286 КК України надає можливість суду як призначити додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, так і не застосовувати таке покарання до особи.
Вказане положення закону України про кримінальну відповідальність носить альтернативний характер, відтак питання про доцільність призначення додаткового покарання вирішується з урахуванням обставин конкретної справи, даних про особу винного та інших обставин, які суд при вирішенні такого питання визнає необхідними для постановлення законного, справедливого та достатнього покарання.
На переконання колегії суддів апеляційного суду, суд першої інстанції при призначенні ОСОБА_7 основного покарання і вирішення питання щодо доцільності призначення додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами врахував характер та ступінь тяжкості вчиненого нею злочину, особу обвинуваченої, наявність обставин, що пом'якшують покарання, та відсутність обставин, що обтяжують покарання.
Зокрема, судом було враховано, що ОСОБА_7 раніше несудима, не перебуває на обліку у лікарів психіатра та нарколога, позитивно характеризується за місцем проживання, розлучена, має на утриманні двох малолітніх дітей: сина ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та сина ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , перебуває у відпустці по догляду за дитиною до трьохрічного віку), позицію потерпілого ОСОБА_9 , який просив його дочку ОСОБА_7 суворо не карати та, враховуючи сімейні обставини, не позбавляти її права керування транспортними засобами, обставини, що пом'якшують покарання, до яких суд відніс визнання винуватості за вчинене суспільно небезпечне діяння, щире каяття, запевнення в подальшому не вчиняти кримінальні правопорушення.
Також судом було враховано, що відповідно до досудової доповіді щодо обвинуваченої у кримінальному провадженні, складеної Тиврівським районним відділом філії ДУ "Центр пробації" у Вінницькій області, ризик вчинення повторного кримінального правопорушення обвинуваченому оцінюється як низький, ризик небезпеки для суспільства, у тому числі для окремих осіб, оцінюється як низький. Орган пробації вважав, що виправлення ОСОБА_7 без позбавлення або обмеження волі можливе та не становить високої небезпеки для суспільства; виконання покарання у громаді можливе за умови здійснення нагляду та застосування соціально-виховних заходів, що необхідні для виправлення та запобігання вчиненню повторних кримінальних правопорушень.
Окрім цього, судом також було враховано, що ОСОБА_7 розлучена, перебуває у декретній відпустці по догляду за дитиною до досягнення трьохрічного віку, сама проживає з малолітніми дітьми: сином ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та сином ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , які часто хворіють, що стверджується довідками Тиврівської АЗПСМ №297, №298 від 25.04.2023. Крім того, є необхідність постійно проходити із сином ОСОБА_12 , 2019 р.н., лікування, діагностику, а також реабілітацію у відповідних центрах, яких немає за місцем проживання, що стверджується довідкою Тиврівської АЗПСМ від 08.08.2023, консультативним висновком лікувально-діагностичного центру неврології та епілептології "Епі.NET" від 11.02.2023, у зв'язку з чим для надання можливості ОСОБА_7 забезпечувати належні умови для її малолітніх дітей, в тому числі для швидкого перевезення їх до медичних закладів для лікування та обстеження власним транспортним засобом у будь-який час, а не громадським транспортом, що на даний час у зв'язку із військовими діями в Україні є небезпечним для життя і здоров'я дітей, а тому суд вважав за доцільне не застосовувати щодо неї додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами. Обставин, які обтяжують відповідальність обвинуваченої, в судовому засіданні встановлено не було.
З пояснень наданих обвинуваченою ОСОБА_7 в суді першої інстанції встановлено, що дійсно 04.06.2023, близько 10-45 год., вона із мамою ОСОБА_10 їхали у напрямку с. Жахнівка Вінницького району Вінницької області на проводи . Вона була за кермом, пристебнута паском безпеки, а мама не пристебнулася. Вона не врахувала дорожню обстановку, вважала, що заокруглення дороги ліворуч буде далі, тому не обрала безпечної швидкості, не впоралася з керуванням автомобіля та виїхала за межі проїзної частини праворуч. Автомобіль перекинувся. У вчиненому розкаялася, просила не призначати їй покарання у виді позбавлення прав керування транспортними засобами, оскільки вона розлучена, сама проживає з малолітніми дітьми. Син ОСОБА_15 хворіє, тому необхідно постійно проходити лікування, діагностику, а також реабілітацію у відповідних центрах, яких немає за місцем проживання.
Суд вважав такі показання обвинуваченої достовірними, правдивими, належними та допустимими, оскільки вони не спростовувалися, а навпаки підтверджувалися іншими доказами.
Також як було встановлено судом першої інстанції, потерпілий ОСОБА_9 просив його дочку ОСОБА_7 суворо не карати, та враховуючи сімейні обставини, не позбавляти її права керування транспортними засобами, у зв'язку з чим, знайшли своє відображення в ході апеляційного розгляду висновки місцевого суду про те, що позбавлення ОСОБА_7 права керувати транспортними засобами поставить її сім'ю в скрутне становище.
Аналізуючи наведені обставини, на думку апеляційного суду поведінка обвинуваченої ОСОБА_7 як в апеляційному суді, так і в суді першої інстанції свідчить про її дійсне щире каяття, оскільки вона критично оцінює свої протиправні дії, засуджує свою поведінку, висловила жаль з приводу вчиненого, претензій в потерпілого матеріального та морального характеру відсутні.
Вищенаведені обставини в їх сукупності дають колегії суддів підстави зробити висновок про те, що позбавлення ОСОБА_13 права керувати транспортними засобами, враховуючи зазначені дані про її особу та конкретні обставини провадження і тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, не буде справедливим та необхідним покаранням в такому випадку.
Колегія суддів вважає, що з огляду на ступінь необережної форми вини дій обвинуваченої, її поведінку після вчинення злочину, а саме те, що після дорожньо-транспортної пригоди вона критично оцінила свою протиправну поведінку, що виразилося у визнанні нею своєї вини, відношенні до потерпілого, а також те, що обвинувачена ОСОБА_7 розлучена, перебуває у декретній відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трьох років, сама проживає з малолітніми дітьми: сином ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та сином ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , які часто хворіють, що стверджується довідками Тиврівської АЗПСМ №297, №298 від 25.04.2023. Крім того, наявна необхідність постійно проходити із сином ОСОБА_12 , 2019 р.н., лікування, діагностику, а також реабілітацію у відповідних центрах, яких немає за місцем проживання, що стверджується довідкою Тиврівської АЗПСМ від 08.08.2023, консультативним висновком лікувально-діагностичного центру неврології та епілептології "Епі.NET" від 11.02.2023, у зв'язку з чим позбавлення її права керування транспортним засобом поставить її сім'ю у скрутне становище, таким чином є правильними обґрунтовані висновки суду першої інстанції про необхідність призначення обвинуваченій ОСОБА_13 покарання у виді позбавлення волі без позбавлення права керувати транспортними засобами.
Твердження прокурора про те, що позиція потерпілого у справах цієї категорії стосовно призначення покарання є необов'язковою для суду, не є достатньою підставою для обов'язкового застосування щодо ОСОБА_7 додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, оскільки суд призначає таке покарання, виходячи з мотивів його доцільності.
Також апеляційний суд критично оцінює доводи апеляційної скарги прокурора щодо безперешкодної можливості переміщення обвинуваченої ОСОБА_7 громадським транспортом по Вінницькій області та сусідніх областях з метою лікування та реабілітації важкохворої дитини, 2019 р.н., а також наявність в останньої житла в м. Вінниці, де є широкі можливості щодо лікування та діагностики стану здоров'я дітей, оскільки, вказане є суб'єктивною думкою прокурора.
Відповідно до положення ст.2 ЗУ «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» за № 1382-IV від 11.12.2003 із змінами, громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені законом.
Як уже було встановлено судом першої інстанції, що також знайшло своє відображення в апеляційному суді, про що зазначено вище, обвинувачена ОСОБА_7 хоч і зареєстрована в м. Вінниці, проте для створення більш сприятливих умов для проживання малолітніх дітей, сина ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та сина ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , які часто хворіють, що стверджується довідками Тиврівської АЗПСМ №297, №298 від 25.04.2023, довідкою Тиврівської АЗПСМ від 08.08.2023 та консультативним висновком лікувально-діагностичного центру неврології та епілептології "Епі.NET" від 11.02.2023, визначила місце їх проживання в смт. Тиврів Вінницького району Вінницької області. Обмеження встановлені законом у даному випадку відсутні.
За таких обставин апеляційна скарга прокурора не містить достатнього обґрунтування на підтвердження того, що призначене ОСОБА_7 покарання є явно несправедливим через його м'якість, оскільки незастосування додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, яке в даному випадку має альтернативний характер, не може свідчити про його явну несправедливість.
Судом першої інстанції проаналізовано поведінку обвинуваченої після вчинення злочину, її щире каяття, наслідки суспільно-небезпечного діяння, обставини кримінального провадження в їх сукупності, відсутність будь-яких намірів уникнути кримінальної відповідальності, відтак доводи апеляційної скарги прокурора щодо необхідності застосування додаткового покарання не підлягають до задоволення.
Підстав вважати явно несправедливим призначене обвинуваченій покарання через м'якість, колегія суддів не вбачає переконливих доводів, які би спростовували висновки суду першої інстанції в частині призначеного ОСОБА_7 покарання, прокурор в апеляційній скарзі не навів.
У зв'язку з цим колегія суддів апеляційного суду переконана, що доводи апеляційної скарги прокурора щодо м'якості призначеного ОСОБА_7 покарання не знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому на думку колегії суддів, у даному випадку саме такий вид та розмір покарання щодо неї буде пропорційним, тобто необхідним, справедливим та достатнім для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів.
Колегія суддів апеляційного суду при цьому також враховує і практику рішень Європейського суду з прав людини. Так, в справі “Скополла проти Італії” від 17.09.2009 року, суд зазначив, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним.
З урахуванням наведеного апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу прокурора залишити без задоволення, а вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_7 - без змін.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 409, 418, 419, 424, 426, 532 КПК України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу прокурора - залишити без задоволення.
Вирок Тиврівського районного суду Вінницької області від 18 жовтня 2023 року щодо ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 286 КК України - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції.
Судді
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4