Справа №949/2462/23
24 січня 2024 року Дубровицький районний суд Рівненської області у складі:
головуючого - судді Отупор К.М.,
при секретарі судового засідання Катюха К.В.,
за участю:
представника позивача - Скабука Ю.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дубровиця в порядку спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департамента патрульної поліції, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача - інспектор батальйону патрульної поліції в м. Бориспіль УПП у Київській області Департаменту патрульної поліції Пилипенко Вадим Сергійович про визнання протиправною та скасування постанови,
Позивач ОСОБА_1 , через свого представника - адвоката Скабука Ю.М., звернувся в суд з позовом до відповідача Департамента патрульної поліції про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення.
Позовна заява мотивована тим, що 20 листопада 2023 року інспектором батальйону патрульної поліції в м. Бориспіль Управління патрульної поліції у Київській області Департаменту патрульної поліції Пилипенком Вадимом Сергійовичем винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії БАД №028197 про притягнення ОСОБА_1 , як фізичної особи, до адміністративної відповідальності за частиною 3 статті 140 Кодексу України про адміністративні правопорушення, та накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 510 грн. Як зазначено у постанові, 20 листопада 2023 року о 11:45 год., в Бориспільському районі а/д М-03 Київ-Харків-Довжанський, ОСОБА_1 проводив роботи по водовідведенню в смузі відведення автомобільної дороги, місце виконання робіт не огороджене жодним технічним засобом інформації дорожнього руху на 33 км + 820 м, чим порушив вимоги ДСТУ 8749:2017. Позивач та його представник вважають, вказану постанову неправомірною та необґрунтованою. Так, інспектор патрульної поліції при винесенні постанови не забезпечив відображення інформації про те, які саме нормативи, конкретні пункти нормативних актів, були порушені позивачем. При винесенні оскаржуваної постанови інспектор патрульної поліції дійшов до помилкового висновку про те, що саме позивачем не було облаштовано місце проведення робіт відповідними засобами регулювання дорожнього руху, оскільки незрозуміло на підставі чого та яких документів працівник суб'єкта владних повноважень дійшов до висновку про те, що саме позивачем не було здійснено вказаних заходів. Також, в оскаржуваній постанові не зазначено в чому саме проявилася небезпека чи перешкода для руху, загроза чи матеріальні збитки. Інспектором патрульної поліції не доведено, що в діях позивача наявний склад адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 140 Кодексу України про адміністративні правопорушення, а також те, що дорожні роботи проводилися безпосередньо ним на дорозі чи вулиці, та що саме позивачем було створено перешкоди для руху автомобільного транспорту. На думку позивача та його представника, такий підхід порушує принцип правової визначеності, коли особа, яка притягується до адміністративної відповідальності, має знати які саме нормативні положення порушені внаслідок її дій або бездіяльності.
У позові також зазначено, що ТОВ "Старий Бориспіль" здійснює будівництво автозаправного комплексу та АГЗП по вул. Горбатюка, 1 в м. Бориспіль, Київська область у відповідності до дозволу виданого Державною інспекцією архітектури та містобудування України №ІУ013210329790 (витяг з Реєстру будівельної діяльності Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва від 03 жовтня 2023 року). За змістом вказаного дозволу №ІУ013210329790 вбачається, що: проектна документація затверджена директором ТОВ "Старий Бориспіль" ОСОБА_2 ; генеральний підрядник - ПП "Компанія "Надежда" (особа яка безпосередньо здійснює роботи); авторський нагляд за будівництвом здійснює ОСОБА_3 ; технічний нагляд за будівництвом здійснює ОСОБА_4 ; відповідальний за виконання робіт (виконроб) ОСОБА_5 . Тобто, ОСОБА_1 , не є відповідальною особою за здійснення будь-яких робіт, чи будівництва вцілому, не здійснює нагляд чи контроль за виконанням робіт, не є посадовою особою забудовника (ТОВ "Старий Бориспіль"). Проте, інспектор патрульної поліції при винесенні оскаржуваної постанови не пересвідчився у встановленому порядку хто саме з працівників ТОВ "Старий Бориспіль" займався огородженням місця проведення робіт засобами регулювання дорожнього руху. На ОСОБА_1 складено постанову як на фізичну особу, проте, позивач не є посадовою особою ТОВ "Старий Бориспіль". Як зазначено у позовній заяві, відповідно до приписів частини 3 статті 140 Кодексу України про адміністративні правопорушення, не можуть бути суб'єктами адміністративного правопорушення працівники підприємства, які не є посадовими особами. З огляду на зазначені обставини, позивач і звернувся до суду із вказаними позовними вимогами.
В судовому засіданні представник позивача - адвокат Скабук Ю.М. позов підтримав та просив суд його задовольнити.
01 січня 2024 року до суду надійшов відзив на адміністративний позов, в якому представник відповідача просить у задоволенні позову відмовити.
В обґрунтування відзиву зазначено, що 20 листопада 2023 року під час несення служби, інспектором батальйону патрульної поліції в м. Бориспіль Управління патрульної поліції у Київській області Департаменту патрульної поліції Пилипенком В.С. було виявлено адміністративне правопорушення. Так, було виявлено, що ОСОБА_1 проводив роботи по водовідведенню в смузі відведення автомобільної дороги, місце виконання робіт не огороджене жодним технічним засобом інформації дорожнього руху на 33 км + 820 м, чим порушив вимоги ДСТУ 8749:2017. На запитання інспектора поліції, чи є на місці відповідальні особа, ОСОБА_1 повідомив, що така особа відсутня. За таких обставин, будь яких інших осіб, які б були відповідальні за роботи по водовідведенню в смузі відведення автомобільної дороги М-03 33 км + 820 м, були відсутні. Саме як на громадянина, а не як посадову, ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності.
Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали адміністративної справи, оцінивши докази, які в ній містяться, у сукупності, суд доходить до висновку про наявність підстав для задоволення позову.
Відповідно до статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частиною 1 статіі 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Як передбачено частинами 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Згідно зі статтею 62 Конституції України, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачяться на її користь.
Судом встановлено, що оскаржуваною постановою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною 3 статті 140 Кодексу України про адміністративні правопорушення за те, що він, 20 листопада 2023 року о 11:45 год., в Бориспільському районі а/д М-03 Київ-Харків-Довжанський, проводив роботи по водовідведенню в смузі відведення автомобільної дороги, місце виконання робіт не огороджене жодним технічним засобом інформації дорожнього руху на 33 км + 820 м, чим порушив вимоги ДСТУ 8749:2017.
Частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно з статтею 7 Кодексу України про адміністративні правопорушення, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.
Статтею 245 Кодексу України про адміністративні правопорушення встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Стаття 280 Кодексу України про адміністративні правопорушення закріплює обов'язок посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з'ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні.
Відповідно до статті 251 Кодексу України про адміністративні правопорушення, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Відповідно до частини 1, частини 2 статті 283 Кодексу України про адміністративні правопорушення, постанова у справі по адміністративне правопорушення повинна містити: найменування органу (прізвище, ім'я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім'я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акту, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення.
Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
При цьому, сама постанова про адміністративне правопорушення не може розцінюватись як беззаперечний доказ вчинення правопорушення, оскільки саме по собі описання суб'єктом владних повноважень адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення. Така постанова по своїй правовій природі є рішенням суб'єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення.
Частиною 3 статті 140 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачено адміністративну відповідальність за порушення нормативів щодо обладнання на автомобільних дорогах, вулицях, залізничних переїздах місць: провадження робіт, залишення дорожніх машин, будівельних матеріалів, конструкцій тощо, а так само неусунення після закінчення робіт перешкод і неприведення автомобільної дороги, вулиці, залізничного переїзду в стан, що гарантує безперешкодний і безпечний рух транспортних засобів та пішходів.
Згідно диспозиції частини 3 статті 140 Кодексу України про адміністративні правопорушення, суб'єктом даного правопорушення є службові особи відповідних суб'єктів господарювання, які зобов'язані дотримуватись відповідного порядку погодження під час здійснення своєї господарської діяльності.
Крім того, частина 3 статті 140 Кодексу України про адміністративні правопорушення є бланкетною нормою права, а тому при викладенні обставин правопорушення, посадовою особою суб'єкта владних повноважень має бути зазначено конкретний пункт, статтю, частину статті відповідного нормативного акту, порушення якого інкриміноване особі.
Проте, оскаржувана ОСОБА_1 постанова вказаним вимогам не відповідає, вона містить лише загальну фразу про те, що позивач порушив вимоги ДСТУ 8749:2017.
Пунктом 1.5 Правил дорожнього руху передбачено, що дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров'ю громадян, завдавати матеріальних збитків.
Проте, постанова не містить інформації, що ОСОБА_1 вчинено дії, або допущено бездіяльність, які створили небезпеку чи перешкоду для руху, загрожували життю або здоров'ю громадян, завдавали матеріальних збитків.
Крім того, як було встановлено в судовому засідання, ОСОБА_1 є робітником ТОВ "Старий Бориспіль", однак він не є відповідальною особою за здійснення будь-яких робіт, чи будівництва вцілому, не здійснює нагляд чи контроль за виконанням робіт, не є посадовою особою забудовника.
Суд погоджується із твердженням позивача про те, що постанова винесена щодо неналежного суб'єкта адміністративного правопорушення.
Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 22 жовтня 2010 року № 23-рп/2010 зазначив (пункт 4), що Конституція України визначає основні права і свободи людини і громадянина та гарантії їх дотримання і захисту, зокрема: юридична відповідальність особи має індивідуальний характер; обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях; усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Конституційний Суд України на підставі наведеного дійшов висновку, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні.
З урахуванням цього, при вирішенні даної справи суд виходить з принципу презумпції невинуватості особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відтак, саме відповідач несе тягар доказування правомірності своїх дій та рішень, і саме відповідач не надав жодних доказів законності й обґрунтованості постанови. Доданий до відзиву диск з відеозаписом дій інспектора поліції щодо фіксації події, викладеної в протоколі, наведених вище висновків суду не спростовують.
Отже, оцінюючи в сукупності матеріали справи, суд доходить до висновку про те, що оскаржувана постанова винесена щодо особи, яка не є суб'єктом інкримінованого адміністративного правопорушення, її не можна визнати законною та обґрунтованою, а тому постанова підлягає скасуванню.
Відповідно до пункту 3 частини 3 статті 286 Кодексу адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд, як адміністративний, має право скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.
В даному випадку справа підлягає закриттю на підставі пункту 1 статті 247 Кодексу адміністративного судочинства України, тобто за відсутністю складу адміністративного правопорушення.
За звернення до суду з позовом позивачем сплачено судовий збір у розмірі 536,80 грн., що підтверджується квитанцією від 27 листопада 2023 року, отже, понесені позивачем витрати зі сплати судового збору підлягають стягненню з відповідача.
У відповідності до приписів частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню позивачеві, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи вищенаведене керуючись статтями 241, 242, 243, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії БАД №028197 від 20 листопада 2023 року, винесену інспектором батальйону патрульної поліції в м. Бориспіль Управління патрульної поліції у Київській області Департаменту патрульної поліції Пилипенком Вадимом Сергійовичем відносно ОСОБА_1 за адміністративне правопорушення, передбачене частиною 3 статті 140 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Справу про адміністративне правопорушення про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною 3 статті 140 Кодексу України про адміністративні правопорушення - закрити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 , 536,80 грн. (п'ятсот тридцять шість гривень 80 коп.) сплаченого судового збору за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень Департаменту патрульної поліції.
Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного рішення суду.
Відповідно до пункту 15.5 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на подання апеляційної скарги з клопотанням про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.
Відомості про учасників справи згідно пункту 4 частини 5 статті 246 Кодексу адміністративного судочинства України:
Позивач: ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , житель АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Відповідач: Департамент патрульної поліції (м. Київ, вул. Федора Ернста, 3, код ЄДРПОУ 40108646).
Третя особа: інспектор батальйону патрульної поліції в м. Бориспіль УПП у Київській області Департаменту патрульної поліції Пилипенко Вадим Сергійович (м. Бориспіль, вул. Олега Кошового, 4, Київська область).
Повний текст рішення складено 29 січня 2024 року.
Суддя: підпис.
Виготовлено з автоматизованої системи документообігу суду.
Суддя Дубровицького
районного суду Отупор К.М.