Справа № 404/8962/21
Номер провадження 2/404/2418/21
31 січня 2024 року Кіровський районний суд м. Кіровограда в складі:
головуючого судді Іванової Н.Ю.
при секретарі Коцюбі Т.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницькому за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Кропивницької міської ради, ОСОБА_2 про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю
У листопаді 2021 року до Кіровського районного суду м. Кіровограда звернулась ОСОБА_1 з позовом до Кропивницької міської ради про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю, просила суд визнати за нею право власності за набувальною давністю на домоволодіння АДРЕСА_1 .
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є рідною дочкою ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Починаючи з серпня 2008 року вона фактично без прописки проживала разом з батьком в його будинку по АДРЕСА_1 , оскільки батько хворів та потребував догляду.
Після смерті батька вона успадкувала все його майно (предмети домашнього вжитку) без звернення до нотаріуса, оскільки достовірно знала, що були відсутні будь які особи, які могли б претендувати на спадщину, що відкрилась після смерті її батька.
Будинок, в якому вони проживали належав її батьку на праві приватної власності, згідно до договору купівлі-продажу, укладеного ним 23 січня 1987 року з ОСОБА_4 .
Вважає, що починаючи з серпня 2008 року по теперішній час, тобто 13 років 3 місяці і 12 днів на час звернення до суду, вона постійно проживає у вказаному будинку, сплачує всі комунальні платежі на підставі укладених з батьком договорів та вважає за необхідне юридично оформити своє право на вказаний будинок.
Ухвалою судді від 23 грудня 2021 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.
14 січня 2022 року від представника Кропивницької міської ради до суду надійшов відзив на позовну заяву, відповідно якого вказано, що позивач була обізнана, що буде власником будинку і інших претендентів на спадщину не буде. Вона вселилась в будинок на законних підставах, але не була зареєстрована в ньому з серпня 2008 року де і мешкає до теперішнього часу більше ніж 13 років. Вказуючи, що батько її помер, позивач не надає жодної інформації та доказів про наявність у нього спадкоємців, чи була відкрита спадкова справа та чи будь хто із спадкоємців подав заяву про прийняття спадщини або вступив у фактичне управління спадковим майно. Після смерті батька не звернулась до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини. Таким чином, позивач не набула в установленому ЦК України права власності на житловий будинок, а отже і право власності за набувальною давністю на неї не може бути порушене. Вона не є добросовісним та без титульним набувачем житлового будинку, оскільки відкритість і безперервність користування цим майном не є достатніми підставами для набуття права власності на нього за правилами ст. 344 ЦК.
Ухвалою суду від 16 червня 2022 року залучено по справі в якості відповідача ОСОБА_2 .
Ухвалою суду від 22 серпня 2023 року закрито підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду по суті в судовому засіданні.
У судовому засіданні позивач та її представник, адвокат Хилько Ю.І. позовні вимоги підтримали повністю та просили позов задовольнити з підстав зазначених у ньому.
Представник Кропивницької міської ради Люненко І.А. у судовому засіданні заперечив проти позовних вимоги, просив у задоволенні позову відмовити.
У судове засідання відповідач ОСОБА_2 не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, відзиву на позовну заяву не подав, жодних заяв чи клопотань на адресу суду не направив, причини неявки суду не повідомив.
Виходячи з приписів ч. 1 ст. 223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.
Суд, заслухавши пояснення учасників судового засідання, дослідивши матеріали справи, дійшов до наступних висновків.
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданим Міським відділом по реєстрації смертей Головного управління юстиції у Кіровоградській області.
Після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина на належне йому майно.
Позивач ОСОБА_1 є рідною дочкою померлого ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про її народження та Витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб щодо підтвердження дошлюбного прізвища.
Відповідно до договору від 23 січня 1987 року, ОСОБА_3 належав на праві власності житловий будинок з надвірними будівлями, в АДРЕСА_1 .
Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Статтею 1217 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Згідно з ч. 2.ст. 1220 ЦК України часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (ч. 3 ст. 46 цього Кодексу).
Таким чином часом відкриття спадщини після смерті ОСОБА_3 є день його смерті, тобто ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідно до ч. 1 ст. 1222 ЦК України спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.
Згідно з ч. 1 ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
Згідно з ч. 1 ст. 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.
Із матеріалів спадкової справи № 418/2009, встановлено, що із заявою про прийняття спадщини до Другої кіровоградської державної нотаріальної контори 13 квітня 2009 року звернувся відповідач ОСОБА_2 . Зазначав, що на день смерті його брата залишилось спадкове майно, яке складається з житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями, що знаходиться в АДРЕСА_1 . Крім нього є спадкоємець за законом: дочка спадкодавця - ОСОБА_5 .
В матеріалах спадкової справи відсутня заява будь-яких інших осіб про прийняття спадщини.
Отже, із досліджених судом відомостей матеріалів спадкової справи вбачається, що відповідач ОСОБА_2 є єдиним спадкоємцем після смерті ОСОБА_3 . Також із відомостей спадкової справи встановлено, що останній належним чином не оформив своє право власності на успадковане майно. Так, свідоцтво про право на спадщину він не отримав.
Відповідно до змісту позовних вимог підставою позову позивач зазначає про те, що вона протягом більше 13 років доглядала за будинком, сплачувала комунальні послуги.
Відповідно до частини другої статті 328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
У статті 344 ЦК України передбачено, що особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється законом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації. Особа, яка заявляє про давність володіння, може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є. Якщо особа заволоділа майном на підставі договору з його власником, який після закінчення строку договору не пред'явив вимоги про його повернення, вона набуває право власності за набувальною давністю на нерухоме майно через п'ятнадцять, а на рухоме майно - через п'ять років з часу спливу позовної давності. Втрата не з своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності у разі повернення майна протягом одного року або пред'явлення протягом цього строку позову про його витребування. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.
Отже, набувальна давність - це спосіб набуття права власності на нерухомість, який не базується на попередній власності та відносинах правонаступництва, а виникає із сукупності певних обставин, а саме: майно може бути об'єктом набувальної давності; добросовісність володіння; відкритість володіння; давність володіння та його безперервність; відсутність інших осіб, які претендують на це майно; відсутність титулу (підстави) у позивача для володіння майном та набуття права власності. Позивачем у справах про набуття права власності за набувальною давністю є володілець чужого майна.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року в справі № 910/17274/17 зроблено висновок, що «умовами набуття права власності за набувальною давністю на підставі статті 344 ЦК України є: наявність суб'єкта, здатного набути у власність певний об'єкт; законність об'єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна (нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери) право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду. Набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності. За змістом частини першої статті 344 Цивільного кодексу України добросовісність особи має існувати саме на момент заволодіння нею чужим майном, що є однією з умов набуття права власності на таке майно за набувальною давністю. Після заволодіння чужим майном подальше володіння особою таким майном має бути безтитульним, тобто таким фактичним володінням, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Володіння майном на підставі певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього. Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник. Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном».
Відповідно до частини другої статті 416 ЦПК України та частини першої статті 417 ЦПК України висновок Великої Палати Верховного Суду про те, як саме повинна застосовуватися норма матеріального права, є обов'язковими для застосування судами.
Як встановлено судом із матеріалів спадкової справи, відповідач ОСОБА_2 прийняв спадщину після смерті брата, але не оформив спадкових прав, свідоцтво про право на спадщину не отримав.
Позивач із заявою про прийняття спадщини до нотаріальної контори не зверталася та на моменті смерті батька не була зареєстрована за однією з ним адресою, а тому не вважається такою, яка фактично прийняла спадщину.
Відповідно до положень ч. 5 ст. 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
Строк, впродовж якого спадкоємець зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно, законом не встановлений, однак відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (стаття 1296 ЦК України).
Отже, із вищевикладеного можливо зробити висновок про те, що не отримання відповідачем свідоцтва про право на спадщину після смерті брата не позбавляє останнього права на спадщину.
Таким чином, оскільки позивачем не доведено, зокрема, безтитульність (власник майна відсутній) та добросовісність (власник майна невідомий), як складові елементи володіння чужим майном, а тому відсутні законні підстави для визнання за нею права власності на будинок за набувальною давністю.
Реалізація принципу змагальності сторін у цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.
Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (стаття 77 ЦПК України).
Статтею 78 ЦПК України передбачено, що суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
На підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову позивача.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч. 2 ст. 141 ЦПК України).
Оскільки суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог позивача, судові витрати повинні бути покладені на позивача.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (справа «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року).
На підставі викладеного вище, керуючись статтями 2,12,13,81,82,89,141,258,259,263-265,266,354 ЦПК України, суд
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Кропивницької міської ради, ОСОБА_2 про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено до Кропивницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відомості про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 , ІПН- НОМЕР_2 .
Відповідач: Кропивницька міська рада, місцезнаходження: м. Кропивницький, вул. Велика Перспективна, 41.
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , місце проживання: АДРЕСА_2 , ІПН - НОМЕР_3 .
Повний текст судового рішення складено 02.02.2024 року.
Суддя Кіровського Н. Ю. Іванова
районного суду
м.Кіровограда