Справа № 236/233/22
Провадження № 2/202/668/2024
26 січня 2024 року м. Дніпро
Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська у складі судді Михальченко А.О.,
секретар судового засідання Пономаренко О.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 236/233/22
за позовом
ОСОБА_1
до
Лиманської міської ради
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору
Комунальне підприємство «Бюро технічної інвентаризації» м. Слов'янська
про припинення права власності, -
19.01.2022 ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом, який мотивував тим, що є власником земельної ділянки та домоволодіння, яке на ній розташоване, за адресою: АДРЕСА_1 .
Вказаний будинок він побудував у 1991 році на місці наданої йому земельної ділянки.
Земельна ділянка приватизована ним у 1996 році.
В жовтні 2021 він звернувся до КП «БТІ» м. Слов'янська з питанням виготовлення технічної документації та з довідки від 18.10.2021 дізнався, що за адресою належної йому земельної ділянки зареєстроване право власності ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , відповідно до свідоцтва про право власності від 25.07.1961 року, виданого Кіровською селищною радою, на будинок АДРЕСА_1 .
Після чого він отримав висновок про реєстрацію та дізнався, що домоволодіння 25.07.1961 року дійсно зареєстроване за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та було придбане ними у 1920 році. У 1943 році ОСОБА_3 загинув на фронті.
Однак зазначив, що на момент надання йому, ОСОБА_1 , дозволу на будівництво житлового будинку, земельна ділянка була вільна від якихось будівель та споруд.
Отже, посилаючись на ст.346 ЦК України, просив суд припинити право власності ОСОБА_2 та ОСОБА_4 на нерухоме майно, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , яке зареєстроване по частки за кожним, у зв'язку зі знищенням майна.
13.09.2023 справа надійшла до Індустріального районного суду м. Дніпропетровська у зв'язку з зупиненням роботи Краснолиманського міського суду Донецької області.
20.09.2023 справа прийнята до розгляду. По справі призначене підготовче судове засідання. Відповідачу визначено строк для подання відзиву на позов.
Відповідач своїм правом не скористався, відзив на позов не подав.
Повідомлений належним чином про час та місце судового розгляду справи позивач у судове засідання не з'явився, але надіслав на адресу суду заяву про розгляд справи без його участі. Позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.
Відповідач у судове засідання не з'явився. Про час та місце судового розгляду повідомлений через підсистему «Електронний суд». Надав суду заяву про розгляд справи без його участі. Проти задоволення позову не заперечував.
Третя особа у судове засідання не з'явилася. Будь-яких заяв не надала. Про час та місце судового розгляду повідомлена належним чином судовою повісткою.
Відповідно до ч. 1 ст. 223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -
Рішенням виконавчого комітету Кіровської селищної ради народних депутатів №12/120 від 06.12.1989 року про відведення земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку ОСОБА_1 відведена земельна ділянка для будівництва індивідуального житлового будинку в АДРЕСА_1 , площею 1 200 кв. м.
20.12.1989 державним нотаріусом Краснолиманської державної нотаріальної контори посвідчено договір про надання у безстрокове користування земельної ділянки для будівництва житлового будинку на праві приватної власності між виконавчим комітетом Краснолиманської районного ради народних депутатів та ОСОБА_1 .
Згідно вказаного договору ОСОБА_1 надана у користування земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 , площею 1 200 кв. м., для будівництва цегляного п'яти кімнатного будинку, загальною площею 92,6 кв. м.
Відповідно до акту виносу в натурі меж земельної ділянки та розбивки будівель встановлені межі земельної ділянки.
З технічного паспорту об'єкта - АДРЕСА_1 , судом встановлено, що в 1991 році на земельній ділянці ОСОБА_5 побудував житловий будинок, прибудову, літню кухню, гараж, 2 сараї, вбиральню, душ, колодязь, огорожу.
29.05.1996 ОСОБА_1 видано державний акт ДН89 на право приватної власності на землю, а саме на земельну ділянку, розташовану на території АДРЕСА_1 , площею 0,45 гектарів. Підстава видачі державного акту - рішення виконкому Кіровської селищної Ради народних депутатів від 27.03.1996.
28.07.1996 ОСОБА_1 отримав дозвіл на будівництво господарських будівель на вказаній ділянці.
Отже, судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , а також домоволодіння, яке на ній розташоване.
Крім того, з зазначених документів, судом встановлено, що як на момент відведення земельної ділянки ОСОБА_1 у 1989 році, так і на момент її приватизації ОСОБА_5 у 1996 році земельна ділянка була вільна від будь-яких споруд 1920 року будівництва.
Однак, з довідки КП «БТІ» м. Слов'янська випливає, що 25.07.1961 за адресою: АДРЕСА_1 зареєстроване право власності за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 по частки за кожним на підставі свідоцтва про право власності від 25.07.1961, виданого Кіровською селищною радою.
З висновку про реєстрацію домоволодіння від 05.07.1961 випливає, що будинок на який було зареєстроване право власності ОСОБА_2 та ОСОБА_3 придбано ними у 1920 році. Крім того, з вказаного висновку також випливає, що у 1943 році ОСОБА_3 загинув на фронті.
Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені в частині другій статті 16 ЦК України.
Згідно з частинами першою, другою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Таким чином, позивач у цій справі довів наявність факту припинення права власності ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на домоволодіння 1920 року будівництва у зв'язку з його фактичним знищенням, а також довів порушення своїх прав на розпорядження земельною ділянкою приватної власності.
Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Відповідно до частини першої статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Згідно з частиною першою статті 317 цього кодексу власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Частинами першою та другою статті 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Статтею 321 ЦК України закріплено конституційний принцип непорушності права власності, передбачений статтею 41 Конституції України. Він означає, що право власності є недоторканим, власник може бути позбавлений або обмежений у його здійсненні лише відповідно і в порядку, встановлених законом.
Статтею 346 ЦК України передбачені підстави припинення права власності на майно, яке припиняється, зокрема, у разі знищення майна.
Згідно зі статтею 349 ЦК України право власності на майно припиняється в разі його знищення.
Документами, які підтверджують знищення майна, можуть бути матеріали технічної інвентаризації, що засвідчують факт знищення майна, довідки органів внутрішніх справ України, акт про пожежу, офіційні висновки інших установ або організацій, які відповідно до законодавства уповноважені засвідчувати факт знищення майна тощо.
Для державної реєстрації припинення права власності на закінчений будівництвом об'єкт чи об'єкт незавершеного будівництва у зв'язку з його знищенням подаються: 1) заява власника закінченого будівництвом об'єкта чи об'єкта незавершеного будівництва, справжність підпису на якій засвідчується відповідно до Закону України «Про нотаріат»; 2) документ, що посвідчує право власності на закінчений будівництвом об'єкт чи об'єкт незавершеного будівництва (крім випадків, коли право власності на такий об'єкт вже зареєстровано в Державному реєстрі прав або коли такий документ відсутній у зв'язку із втратою, пошкодженням чи псуванням).
Державна реєстрація права власності на закінчений будівництвом об'єкт чи об'єкт незавершеного будівництва у зв'язку з його знищенням проводиться за наявності відомостей про факт знищення, отриманих державним реєстратором з Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва (пункт 75 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127).
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання та підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Тобто, державна реєстрація не є способом набуття чи припинення права власності. Вона виступає лише засобом підтвердження фактів набуття чи припинення прав власності на нерухоме майно або інших речових прав.
Запис в реєстрі не являється документом, який встановлює факт знищення майна, а вноситься державним реєстратором на підставі поданих йому документів, які свідчать про знищення майна, за заявою власника майна.
Суд у даному конкретному випадку проаналізував документи, надані в обґрунтування факту знищення майна, та встановив достатність доказів повного знищення об'єкту нерухомості, який 25.07.1961 був зареєстрований за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та придбаний ними у 1920 році.
Також судом встановлено, що ОСОБА_3 загинув у 1943 році на фронті.
Крім того, матеріалами справи підтверджується фізичне існування інших об'єктів нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 , які побудовані позивачем ОСОБА_1 у 1991 році.
Результат аналізу зазначених норм дає підстави для висновку про те, що умовами для припинення права власності на знищене нерухоме майно згідно зі статтею 349 ЦК України, є наявність встановленого факту знищення майна.
Такого висновку щодо застосування норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, дійшов Верховний Суд у постанові від 17 січня 2019 року справа № 588/249/20 (провадження № 61-16377св20).
Ураховуючи наведене, суд доходить висновку про задоволення позовних вимог, оскільки матеріали справи містять належні та допустимі докази на підтвердження факту повного знищення будинку, який 25.07.1961 був зареєстрований за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та придбаний ними у 1920 році.
Крім того слід зазначити, що необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність, доведена належними доказами, певного суб'єктивного права (інтересу) у позивача та порушення (невизнання або оспорювання) цього права (інтересу) з боку відповідача.
Тобто законодавець пов'язує факт звернення до суду з наявністю вже порушених прав та інтересів позивача.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18).
У даній справі суд вважає, що позивач довів факт порушення його прав через неможливість розпоряджатися земельною ділянкою, яка належить йому на праві власності, та за адресою якою зареєстроване право власності інших осіб на неіснуючий об'єкт нерухомого майна, а також обраний позивачем спосіб захисту є ефективним, таким, що відповідає змісту права чи інтересу, за захистом якого він звернувся до суду, характеру його порушення, невизнання або оспорення.
Керуючись ст. ст. 2, 10, 13, 141, 264, 265 ЦПК України, суд -
Позов задовольнити.
Припинити право власності ОСОБА_2 на частку об'єкту нерухомого майна (будинку 1920 року будівництва) за адресою: АДРЕСА_1 , яке зареєстроване 25 липня 1961 року.
Припинити право власності ОСОБА_3 на частку об'єкту нерухомого майна (будинку 1920 року будівництва) за адресою: АДРЕСА_1 , яке зареєстроване 25 липня 1961 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення складено суддею 26.01.2024
Суддя А. О. Михальченко