Справа № 204/12115/23
(2/199/623/24)
Іменем України
01.02.2024 року Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська
у складі головуючого судді - Авраменка А.М.,
при секретарі судового засідання - Хамула А.С.,
за участю представника позивача - Трофімової О.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпро в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Дніпровської міської ради, третя особа - приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Батова Людмила Григорівна, про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, -
15 серпня 2023 року до Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська звернувся позивач із вищевказаним позовом, в обґрунтування якого послався на те, що 10 вересня 2013 року по мерла мати позивача ОСОБА_2 , у зв'язку із чим відкрилась спадщина на належне останній майно, зокрема квартиру АДРЕСА_1 , яка спадкодавиця за життя заповіла позивачу. Позивач не подавав нотаріусу заяву про прийняття спадщини, оскільки вважав себе таким, що прийняв спадщину у відповідності до ст.1268 ч.3 ЦК України, так як матір на день своєї смерті проживала із позивачем за адресою АДРЕСА_2 , хоча і була зареєстрована за адресою вищевказаної квартири, що увійшла до її спадщини. Так, у 2007 році позивач перевіз матір з її квартири АДРЕСА_1 до своєї - за адресою АДРЕСА_2 , що було зумовлено необхідністю догляду за матір'ю через її похилий вік та її потребою у зв'язку із цим у сторонній допомозі. З цього часу і до моменту смерті матір позивача проживала разом із ним у його квартирі. Будучи єдиним спадкоємцем, позивач 25 січня 2023 року звернувся до задля оформлення спадщини після матері до приватного нотаріуса ДМНО Батової Л.Г., однак нотаріус відмовила позивачу у видачі свідоцтва про право на спадщину, мотивуючи відмову пропуском позивачем строку для прийняття спадщини. За таких обставин позивач звернувся до суду із даним позовом, в якому просив суд встановити факт постійного проживання із позивача зі спадкодавцем - його матір'ю на час відкриття спадщини за адресою проживання позивача - АДРЕСА_2 .
Ухвалою Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 10 жовтня 2023 року позовну заяву передано до Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська за підсудністю на підставі ст.30 ЦПК України.
08 листопада 2023 року позовна заява надійшла до Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська, де у відповідності та на підставі ст.ст.14, 33, 34 ЦПК України була розподілена та передана судді Авраменко А.М.
Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 09 листопада 2023 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі, яку вирішено розглядати в порядку загального позовного провадження з викликом сторін. Цією ж ухвалою задоволено клопотання позивача про витребування доказів - копії спадкової справи.
Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 18 грудня 2023 року, постановленою без виходу до нарадчої кімнати із занесенням до протоколу судового засідання, підготовче провадження закрито, а справу призначено до судового розгляду по суті.
Позивач в останнє судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, в ході розгляду справи свої позовні вимоги підтримав, наполягав на задоволенні позову в повному обсязі з викладених у позові підстав та обставин.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримала, наполягала на задоволенні позову свого довірителя в повному обсязі з викладених у позові підстав та обставин.
Відповідач в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, правом на подання відзиву не скористався. Натомість, від представника відповідача до суду надійшла заява, в якій представник просить суд проводити розгляд справи за його відсутності, ухвалити рішення у відповідності до вимог законодавства, повідомивши відповідача про результати розгляду справи.
Третя особа в судове засідання не з'явилась, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялась, подала суду заяву про розгляд справи за своєї відсутності.
За таких обставин, керуючись положеннями ст.ст.211, 223, 240, 280 ЦПК України, суд вважає за можливе провести судове засідання та здійснити розгляд справи по суті за наведеної явки учасників розгляду справи.
Вислухавши представника позивача, допитавши свідків та дослідивши матеріали цивільної справи, суд приходить до наступного висновку на підставі нижчевикладеного.
Судом встановлені наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.
В судовому засіданні встановлено, що позивач є сином ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батька у позивача немає, що підтверджується копією паспорту та копією свідоцтва про народження позивача.
Матері позивача за життя належала на праві власності квартира АДРЕСА_1 , яку ОСОБА_2 на випадок своєї смерті заповіла позивачу, що підтверджується копією свідоцтва про право власності на житло, копією заповіту, посвідченого 14 січня 1994 року державним нотаріусом Третьої дніпропетровської державної нотаріальної контори за реєстровим №3-132, копією інформаційної довідкою зі Спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори), копією довідки від 24 березня 2023 року №2761 КП «ДМБТІ» ДМР.
10 вересня 2013 року матір позивача ОСОБА_2 , яка була зареєстрована за адресою АДРЕСА_3 , померла, внаслідок чого відкрилась спадщина на належне останній спадкове майно, а єдиним спадкоємцем її як за законом, так і за заповітом є позивач. Викладене підтверджується копією свідоцтва про смерть, копією листа від 20 березня 2023 року №14/5-3040 відділу формування та ведення реєстру територіальної громади Управління у сфері державної реєстрації Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, копією матеріалів спадкової справи.
25 січня 2023 року позивач звернувся до приватного нотаріуса ДМНО Батової Л.Г. із заявою про відкриття спадкової справи та видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом, у відповідь на що приватним нотаріусом в той же день своєю постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії відмовлено позивачу у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті матері. Відмова мотивована пропуском позивачем встановленого законом шестимісячного строку для подання заяви про прийняття спадщини. Викладені обставини підтверджуються копіями матеріалів спадкової справи.
В той же час, судом в ході розгляду справи встановлено, що позивач навесні 2007 року з метою забезпечення належного догляду своєї матері внаслідок її похилого віку перевіз останню - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з місця проживання, де вона була зареєстрована, до свого (позивача) місця проживання за адресою АДРЕСА_2 , де позивач став проживати зі своєю матір'ю до часу смерті останньої ІНФОРМАЦІЯ_2 . Викладені обставини підтверджуються копією акту фактичного проживання від 17 березня 2023 року, а також показами допитаних в судовому засіданні свідків ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , які є відповідно головою ОСББ «Донецьке шосе 15» та сусідами позивача за місцем його спільного мешкання з матір'ю до часу її смерті.
Правовідносини, які виникли між сторонами, врегульовані нормами Конституції України, ЦК України, Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженим Наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року №296/5 (далі - Порядок).
Так, відповідно до ст.124 Конституції України, ст.ст.15, 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір.
Згідно ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
За змістом положень ст.41 Конституції України, ст.ст.179, 181, 316, 317, 319, 321, 328 ЦК України правом власності є право особи на річ (нерухоме майно, різновидами якого є житловий будинок), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном, які він здійснює на власний розсуд. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом, та на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
За змістом норм ст.ст.1216-1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Відповідно до ст.ст.1220, 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у ст.ст.1261-1265 ЦК України (спадкування за законом). Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини, яким є день смерті спадкодавця (час відкриття спадщини).
За змістом ст.ст.1233, 1235, 1236, 1247, 1248 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин. Заповідач має право охопити заповітом права та обов'язки, які йому належать на момент складення заповіту, а також ті права та обов'язки, які можуть йому належати у майбутньому. Заповідач має право скласти заповіт щодо усієї спадщини або її частини.
Згідно ст.1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених ст.1259 ЦК України.
Нормою ст.1261 ЦК України визначено, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
За змістом норм ст.ст.1268-1270, 1272 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст.1270 ЦК України (шість місяців з часу відкриття спадщини), він не заявив про відмову від неї. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини. Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Якщо спадкоємець протягом строку, встановленого ст.1270 ЦК України, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.
Нормою ст.29 ЦК України передбачено, що місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.
Підпунктом 3.20 п.3 глави 10 розділу ІІ Порядку передбачено, що у разі відсутності у паспорті спадкоємця відмітки про реєстрацію його місця проживання доказом постійного проживання із спадкодавцем може бути: довідка органу реєстрації місця проживання про те, що місце проживання спадкоємця на день смерті спадкодавця було зареєстровано за однією адресою зі спадкодавцем.
Разом з тим, за змістом норм ст.ст.2, 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин - смерті спадкодавця) місце проживання - адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком понад шість місяців на рік. Реєстрація - внесення інформації до Єдиного державного демографічного реєстру про місце проживання або місце перебування особи із зазначенням адреси, за якою з особою може вестися офіційне листування або вручення офіційної кореспонденції. Реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
За змістом положень ст.ст.1296, 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину. Спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є майно та/або майнові права, які обтяжені, та/або нерухоме майно та інше майно, щодо якого здійснюється державна реєстрація, зобов'язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах - до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на таке майно.
Положеннями ст.41 Конституції України, ст.321 ЦК України, ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні, крім випадків та у порядку, встановленому законом. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
За змістом ст.ст.12, 13, 76, 81, 89 ЦПК України суд розглядає справи в межах вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених ЦПК України випадках. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх позовних вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Доказування не можу ґрунтуватись на припущеннях. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Оцінюючи дослідженні в судовому засіданні докази в їх сукупності та взаємозв'язку, суд вважає їх належними, допустимими, достовірними та достатніми для прийняття рішення у справі по суті.
Аналізуючи встановлені судом на підставі таких доказів фактичні обставини в контексті викладених норм законодавства, суд приходить до висновку про обґрунтованість та доведеність заявлених позовних вимог, а отже і про можливість задоволення позову, мотиви для чого є наступними.
Так, вирішуючи позовні вимоги про встановлення факту постійного проживання позивача зі спадкодавцем, суд виходить з того, що за змістом норм чинного процесуального законодавства (ст.ст.293, 315 ЦПК України), якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв'язку із чим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутися в суд із заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини. Якщо ж між сторонами правовідносин із встановлення такого факту вбачається спір про право, питання про його встановлення вирішується в порядку позовного провадження. Схожі за змістом роз'яснення надано у п.23 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» №7 від 30 травня 2008 року.
Справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов'язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців і спору між ними. Якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження. Зокрема, у такому порядку суди повинні розглядати заяви про встановлення родинних відносин із спадкодавцем, проживання з ним однією сім'єю, постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, прийняття спадщини, яка відкрилася до 01 січня 2004 року тощо. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 04 березня 2021 року по справі №521/19930/19.
Юридичні факти можуть бути встановлені лише для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника. Якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв'язку із чим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутися в суд із заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не про встановлення факту прийняття спадщини. До таких висновків дійшов Верховний Суду у постанові від 12 листопада 2020 року по справі №750/12880/19.
При вирішенні судом позовних вимог про встановлення факту постійного проживання позивача зі спадкодавцем необхідно враховувати, що відсутність реєстрації місця проживання позивача за місцем проживання спадкодавця не може бути доказом того, що він не проживав зі спадкодавцем, оскільки сама по собі відсутність такої реєстрації згідно зі ст.2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» не є абсолютним підтвердженням обставин про те, що спадкоємець не проживав зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, якщо обставини, встановлені ч.3 ст.1268 ЦК України, підтверджуються іншими належними і допустимими доказами, які були надані позивачем, та оцінені судом. Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 04 липня 2018 року по справі №404/2163/16-ц, від 10 січня 2019 року по справі №484/747/17, від 01 липня 2020 року по справі №222/1109/17, від 21 жовтня 2020 року по справі №643/16216/17, від 21 липня 2021 року по справі №706/874/18, від 07 червня 2022 року по справі №175/4514/20, від 07 червня 2023 року по справі №227/5018/21.
Стосовно обставин спірних правовідносин сторін, то судом в ході розгляду справи з пояснень допитаних свідків, копії акту фактичного проживання та інших матеріалів справи у їх сукупності достеменно встановлено, що хоча позивач та його мати-спадкодавиця були зареєстрованими за різними адресами проживання, однак позивач через похилий вік матері та наявність у неї у зв'язку із цим потреби в сторонньому догляді та допомозі з весни 2007 року перевіз її на постійне місце проживання до своєї квартири, де мешкав разом з матір'ю з цього часу до самої смерті спадкодавиці. За таких обставин позовна вимога про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем є обґрунтованою та доведеною, а отже підлягає задоволенню. Встановлюючи факт постійного проживання позивача зі спадкодавцем, суд враховує, що визначені пп.3.20 п.3 глави 10 розділу ІІ Порядку документи є вичерпним переліком доказів, на підставі яких здійснюється підтвердження факту постійного проживання із спадкодавцем, лише для нотаріусів, а не для суду, оскільки суд при розгляді і вирішенні справ використовує ширше коло джерел та засобів доказування, що вбачається зі змісту ст.ст.76, 89 ЦПК України.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.41, 124 Конституції України, ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року, ст.ст.11, 15, 16, 29, 179, 181, 316, 317, 319, 321, 328, 1216-1218, 1220, 1223, 1233, 1235, 1236, 1247, 1248, 1258, 1261, 1268-1270, 1272, 1296, 1297 ЦК України, пп.3.20 п.3 глави 10 розділу ІІ Порядку, ст.ст.2, 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», ст.ст.2, 5, 12, 13, 76-81, 89, 95, 133, 141, 223, 258, 259, 263-265, 268, 352, 354, 355 ЦПК України, суд -
Позовну заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса місця проживання: АДРЕСА_4 ) до Дніпровської міської ради (ЄДРПОУ 26510514; адреса місцезнаходження: 49000, м. Дніпро, пр. Дмитра Яворницького, 75), третя особа - приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Батова Людмила Григорівна (адреса місцезнаходження: 49000, м. Дніпро, вул. М. Грушевського, буд.15, кв.19, 25), про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини - задовольнити.
Встановити факт постійного проживання спадкоємця ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , разом зі спадкодавцем - його матір'ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 у віці 87 років, в квартирі АДРЕСА_5 на час відкриття спадщини ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повне рішення суду складено 02 лютого 2024 року.
Суддя А.М. Авраменко