Справа №760/1676/19
2/760/5829/23
20 грудня 2023 року Солом'янський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді - Кушнір С.І.,
секретар судового засідання - Федоренко Д.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа: Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна страхова компанія «ОРАНТА» про стягнення матеріальної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, -
встановив:
18 січня 2019 року позивачі звернулися до суду з позовом до ОСОБА_3 , третя особа: Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна страхова компанія «ОРАНТА» про стягнення матеріальної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, у якому просили:
стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування збитків (майнової шкоди) 41559,76 грн.; витрати на проведення оцінки у розмірі 1700,00 грн.; витрати на юридичні послуги 8000,00 грн.;
стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 витрати на експерті послуги у розмірі 6800,00 грн.
судові витрати покласти на відповідачку.
Позовні вимоги обґрунтовано наступними обставинами.
20 квітня 2016 року о 13 год. 30 хв. у м. Києві на перехресті вул. Народного Ополчення та вул. Ф. Ернста відбулася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля Honda, днз НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_3 , та автомобілю Daewoo Matiz, днз НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 , належного ОСОБА_1 на праві приватної власності. Внаслідок ДТП транспортні засоби зазнали ушкоджень.
Співробітники УПП у м. Києві за наслідками ДТП склали два протоколи про адміністративне правопорушення:
серії АП 2 №328836 від 20 квітня 2016 року щодо відповідачки ОСОБА_3 ;
серії НОМЕР_3 від 20 квітня 2016 року щодо позивача ОСОБА_2 .
Постановами Солом'янського районного суду м. Києва у справі №760/7735/16-п, від 06 лютого 2017 року провадження по справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_2 за ст. 124 КУпАП закрито у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення. ОСОБА_3 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.
Не погоджуючись із вказаними постановами, відповідачка оскаржила їх в апеляційному порядку. Постановами Апеляційного суду м. Києва від 04 травня 2018 року та від 16 травня 2018 року апеляційні скарги ОСОБА_3 залишено без задоволення.
На час вчинення ДТП цивільно-правова відповідальність відповідачки була застрахована в ПАТ «НАСК «ОРАНТА» за полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АІ/8174758.
Про настання страхового випадку ОСОБА_2 повідомив ПАТ «НАСК «ОРАНТА» у передбачені законом строки, однак за відсутності такої, що набрала законної сили постанови суду про визнання особи винуватою у вчиненні ДТП, заяву на виплату страхового відшкодування не подавав.
Отримавши постанови Апеляційного суду м. Києва у справі №760/7735/16-п, ОСОБА_2 25 травня 2018 року звернувся до страховика відповідача із заявою про виплату страхового відшкодування, за результатами розгляду якої йому відмовлено у виплаті страхового відшкодування у зв'язку з пропуском річного строку звернення, визначеного пп. 37.1.4 п. 37.1 ст. 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Вважає, що відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можлива за умови, що згідно з цим договором або Законом у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37).
Згідно зі Звітом про оцінку вартості матеріального збитку, заподіяного власнику колісного транспортного засобу №669/11-18, ринкова вартість транспортного засобу становить 68499,59 грн., а вартість відновлюваного ремонту складає 77886,65 грн.
Оскільки вартість ремонту належного ОСОБА_1 автомобіля перевищує його ринкову вартість, транспортний засіб вважається фізично знищеним, а відшкодуванню підлягає різниця між вартістю транспортного засобу до та після дорожньо-транспортної пригоди, а також витрати на евакуацію транспортного засобу з місця ДТП.
Відповідно до Звіту про оцінку вартості колісного транспортного засобу з урахуванням аварійних пошкоджень №669/11-18/1, ринкова вартість автомобіля Daewoo Matiz, днз НОМЕР_2 , після ДТП складає 26939,83 грн.
Таким чином, вартість завданого ОСОБА_1 матеріального збитку складає 41559,76 грн. та має бути стягнута з відповідачки.
Крім того, на проведення оцінки транспортного засобу ОСОБА_1 витратив 1700,00 грн., які також просить стягнути з відповідачки.
У зв'язку з тим, що ОСОБА_3 оскаржувала постанови у справі №760/7735/16-п, позивач ОСОБА_2 клопотав про проведення судово-автотехнічної експертизи, за яку сплатив 6800,00 грн. вважає, що вказані витрати мають бути стягнені з відповідача.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, 18.01.2019 року зазначену цивільну справу передано в провадження судді Солом'янського районного суду м. Києва Кушнір С.І.
Ухвалою суду від 25 січня 2019 року відкрито позовне провадження в цивільній справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
23 грудня 2019 року представник відповідачки подав відзив на позовну заяву, у якому просив відмовити у задоволенні позову з наступних підстав. Після настання 20 квітня 2016 року ДТП позивач вже звернувся до страховика відповідача із заявою про виплату йому страхового відшкодування. Через те, що закон вимагає для отримання страхового відшкодування звернення потерпілого чи іншої особи, яка має право на отримання відшкодування, до страхової компанії, а статус потерпілого у даній ДТП позивач набув виключно після набрання чинності постановою Апеляційного суду м. Києва, до 06 лютого 2017 року вважався особою винною у вчиненні адміністративного правопорушення, що підтверджується адміністративним протоколом.
Вказав, що у системному зв'язку ст. ст. 36, п.п. 37.1.4 п. 37.1 ст. 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» щодо неподання заяви про страхове відшкодування впродовж установлених цим пунктом строків як підстави для відмови у відшкодуванні стосуються випадків, коли впродовж цих строків потерпілий взагалі не здійснював волевиявлення, спрямованого на одержання компенсації - взагалі не звертався ані до страховика, ані до суду.
В даному випадку, протягом 1-річного строку позивач звернувся до страхової компанії, яка безпідставно відмовила у виплаті та не надала належної консультації позивачу, хоча відповідачка свої зобов'язання за договором страхування виконала належним чином.
Вважає, що ОСОБА_3 є неналежним відповідачем у цій справі, оскільки ПАТ «НАСК «ОРАНТА» мала виконати зобов'язання за завдану нею шкоду, а лист відмова страховика суперечить засадам страхування.
02 січня 2020 року позивачі подали спільну відповідь на відзив на позовну заяву, у якій просили позовні вимоги задовольнити. Заперечили проти доводів відповідачки з підстав, викладених у позові.
Позивачі у судове засідання не з'явилися, про розгляд справи повідомлялися у встановленому законом порядку. подали заяви про розгляд справи без їх участі, позовні вимоги підтримали та наполягали на їх задоволенні.
Відповідачка у судове засідання не з'явилася, про розгляд справи повідомлялася належним чином. Будь-яких заяв/ клопотань про відкладення або неможливості розгляду справи без її участі не подала.
Представник третьої особи в судове засідання не з'явився, про розгляд справи повідомлялася належним чином. Будь-яких клопотань, письмових пояснень щодо заявлених позовних вимог до суду не надійшло.
За правилами ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Виходячи з цього, враховуючи наявний в матеріалах справи відзив відповідача, суд вважає за можливе ухвалити рішення у справі на підставі наявних доказів.
Вивчивши матеріали справи, судом встановлені наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з вимогами п. п. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.
Частиною 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
З матеріалів справи судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 з 04 вересня 2007 року є власником автомобіля DAEWOO Matiz, днз НОМЕР_2 , що підтверджено свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_4 .
Постановою Солом'янського районного суду м. Києва від 06 лютого 2017 року у справі №760/7735/16-ц (провадження 3-6/17), залишеною без змін постановою Апеляційного суду м. Києва від 04 травня 2018 року, провадження по справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_2 , за ст. 124 КУпАП закрито у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення.
Постановою Солом'янського районного суду м. Києва від 06 лютого 2017 року у справі №760/7735/16-ц (провадження 3-7/17), залишеною без змін постановою Апеляційного суду м. Києва від 16 травня 2018 року, визнано ОСОБА_3 винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП. Закрито провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_4 за ст. 124 КУпАП, у зв'язку із закінченням строків накладення адміністративного стягнення.
Судами встановлено, що ОСОБА_3 20 квітня 2016 року о 13 год. 30 хв. у м. Києві на перехресті вул. Народного Ополчення та вул. Ернста, керуючи автомобілем Honda CR V, днз НОМЕР_1 , повертаючи ліворуч, при зеленому сигналі основного світлофору, не надала дорогу транспортному засобу, що рухався у зустрічному напрямку прямо та зіткнувся з автомобілем Daewoo Matiz, днз НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 , чим порушила вимоги п.16.6 ПДР України. Внаслідок цього транспортні засоби отримали механічні ушкодження.
Постановою Пленуму Верховного Суду України за №14 від 18 жовтня 2009 року «Про судове рішення» (з наступними змінами) передбачено, що відповідно до принципу безпосередності судового розгляду рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в тому судовому засіданні, в якому ухвалюється рішення.
Згідно з положеннями ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом, а отже, виходячи з даних правил, постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, якою встановлена вина притягнутої до адміністративної відповідальності особи, є обов'язковою для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено постанову, з питань щодо того, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.
Таким чином, вина ОСОБА_5 встановлена та в порядку ст. 82 ЦПК України доказуванню не підлягає.
Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Пунктом 1 ч. 1 ст. 1188 ЦК України визначено, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.
Згідно з частинами першою, другою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної особи або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкода завдана не з її вини.
За даними МТСБ України станом на 20 квітня 2016 року цивільно-правова відповідальність власника автомобіля Daewoo Matiz, днз НОМЕР_2 , була застрахована в ПАТ «НАСК «ОРАНТА» за полісом №АІ8174758.
Відповідно до ст. 999 ЦК України законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування). До відноси, що випливають із обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.
До сфери обов'язкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Метою здійснення обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (ст. 3) визначає забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, а також захист майнових інтересів страхувальників. Об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (ст. 5 Закону).
Таким чином, відповідно до наведених положень чинного законодавства, у випадку укладення між страховою організацією та юридичними або фізичними особами договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності наземних транспортних засобів, особою, відповідальною за завдані збитки у межах, передбачених договором, є страховик (страхова організація).
Згідно зі ст. 6 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
Відповідно до статті 9 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страхова сума - це грошова сума, у межах якої страховик зобов'язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування.
За ст. 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 988 ЦК України страховик зобов'язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений в договорі.
Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, завдану внаслідок ДТП майну третьої особи.
25 травня 2018 року ОСОБА_2 подав до ПАТ «НАСК «ОРАНТА» Заяву про виплату страхового відшкодування у зв'язку з ДТП, яка сталася 20 квітня 2016 року.
Листом від 24 вересня 2018 року ПАТ «НАСК «ОРАНТА» відмовило ОСОБА_2 у виплаті страхового відшкодування у зв'язку з пропуском річного строку звернення, визначеного пп. 37.1.4 п. 37.1 ст. 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Так, відповідно до підпункту 37.1.4 статті 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров'ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі №147/66/17 зазначено, що підпункт 37.1.4 статті 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначає наслідком пропуску потерпілою особою річного строку подання заяви до страховика про страхове відшкодування, право страховика на відмову у виплаті регламентних виплат. Разом з тим, ані Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», ані ЦК України, ані будь-який інший закон не передбачає в цьому випадку припинення взагалі права потерпілою особи на отримання відшкодування або на задоволення позову як, наприклад, передбачено ЦК України при пропуску позовної давності. Водночас ЦК України передбачається також поновлення, зупинення, переривання позовної давності (статті 263-264, стаття 267 ЦК України). Сплив строку, протягом якого потерпіла особа може реалізувати своє суб'єктивне право (у цьому випадку протягом одного року) за рахунок страховика (страхової компанії), призводить до неможливості отримання страхового відшкодування від особи, що застрахувала відповідальність винної в ДТП особи в позасудовому порядку. Однак законодавством не передбачено в цьому випадку припинення взагалі права на відшкодування шкоди, ані у повному обсязі, ані в обсязі страхового відшкодування. Тоді як згідно із частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявила сторона у спорі, є підставою для відмови в позові. Крім того, немає підстав вважати, що річний строк звернення з заявою про виплату страхового відшкодування є спеціальним строком позовної давності, передбаченим статтею 258 ЦК України, оскільки це суперечить змісту зазначеної норми, яка не передбачає встановлення спеціальної позовної давності в інших випадках, ніж випадки, передбачені в цій норми. З огляду на те, що пропуск річного строку звернення із заявою до страховика (страхової компанії) не зазначений у законодавстві (стаття 12 ЦК України) як підстава для припинення матеріального права, цей строк не може бути розцінений як преклюзивний і такий, що припиняє існуюче право на отримання відшкодування шкоди в розмірі регламентних виплат взагалі. Аналізуючи норми законодавства стосовно добросовісної поведінки всіх учасників правовідносин (стаття 13 ЦПК України) та принципу повного відшкодування шкоди (стаття 1166 ЦК України), Велика Палата Верховного Суду з огляду на відсутність норми закону, що передбачає припинення в цьому випадку цивільного права на відшкодування, та з урахуванням загального права особи на захист права в суді (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), дійшла висновку, що при добросовісній поведінці потерпілої особи та доведеності, що річний строк пропущено через незалежні від потерпілої особи причини, особа може отримати таке відшкодування, пред'явивши вимогу до страховика (страхової компанії) в судовому порядку протягом строку позовної давності.
У справі, що розглядається, позивач ОСОБА_6 пред'явив до ОСОБА_3 вимогу про стягнення усієї суми майнової шкоди, завданої ушкодженням транспортного засобу, що не відповідає меті інституту страхування, про що зазначено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі №755/18006/15-ц та від 03 жовтня 2018 року у справі №760/15471/15-ц з урахуванням постанови від 14 грудня 2021 року у справі №147/66/17.
Таким чином Велика Палата Верховного Суду послідовно наголошувала, що основний тягар відшкодування шкоди, спричиненої за наслідками ДТП, повинен нести страховик та саме він є належним відповідачем у справах за позовами про відшкодування шкоди в межах страхової суми.
Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, вказала на неправомірність дій страховика щодо відмови у виплаті страхового відшкодування, а підстав для покладення відповідальності на неї немає.
Відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.
Стягнення збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності, для застосування якої потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками і вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.
При цьому такі витрати мають бути необхідними для відновлення порушеного права та перебувати у безпосередньому причинно-наслідковому зв'язку з порушенням.
Відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» шкода, заподіяна в результаті дорожньо-транспортної пригоди майну потерпілого, це шкода, пов'язана: з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу; з пошкодженням чи фізичним знищенням доріг, дорожніх споруд, технічних засобів регулювання руху; з пошкодженням чи фізичним знищенням майна потерпілого; з проведенням робіт, які необхідні для врятування потерпілих у результаті дорожньо-транспортної пригоди; з пошкодженням транспортного засобу, використаного для доставки потерпілого до відповідного закладу охорони здоров'я, чи забрудненням салону цього транспортного засобу; з евакуацією транспортних засобів з місця дорожньо-транспортної пригоди.
За статтею 30 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» транспортний засіб вважається фізично знищеним, якщо його ремонт є технічно неможливим чи економічно необґрунтованим. Ремонт вважається економічно необґрунтованим, якщо передбачені згідно з звітом (актом) чи висновком про оцінку, виконаним оцінювачем або експертом відповідно до законодавства, витрати на відновлювальний ремонт транспортного засобу перевищують вартість транспортного засобу до дорожньо-транспортної пригоди. Якщо транспортний засіб вважається знищеним, його власнику відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після дорожньо-транспортної пригоди, а також витрати на евакуацію транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди.
Зі звіту №669/11-18 щодо вартості матеріального збитку, заподіяного власнику транспортного засобу Daewoo Matiz, днз НОМЕР_2 , складеного 15 листопада 2018 року ТОВ «Клевер Експерт», встановлено, що витрати на відновлювальний ремонт автомобіля (77886,65 грн.) перевищують вартість транспортного засобу до дорожньо-транспортної пригоди (68499,59 грн.).
Таким чином, ремонт пошкодженого транспортного засобу, належного позивачу, у розумінні ст. 30 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» є економічно необґрунтованим та вважається фізично знищеним.
Зі звіту №669/11-18/1 про оцінку вартості колісного транспортного засобу з урахуванням аварійного пошкодження, складеного 15 листопада 2018 року ТОВ «Клевер Експерт», встановлено, що ринкова вартість пошкодженого автомобіля з урахуванням аварійних пошкоджень, становить 26939,83 грн.
Розмір спричиненої шкоди в результаті ДТП, яка мала місце 20 квітня 2016 року позивач розрахував наступним чином: 68499,59 грн. (ринкова вартість автомобіля на момент пошкодження при ДТП) - 26939,83 (ринкова вартість автомобіля у пошкодженому стані після ДТП) = 41559,76 грн.
Відповідно до частини третьої статті 988 ЦК України страхова виплата за договором майнового страхування і страхування відповідальності (страхове відшкодування) не може перевищувати розміру реальних збитків. Інші збитки вважаються застрахованими, якщо це встановлено договором.
За положеннями статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Вказана норма у главі 82 ЦК України визначає особливості розподілу повної відповідальності (стаття 1166 ЦК України) між особою, яка заподіяла шкоду та її страховиком. Стаття 1194 ЦК України, встановивши межі відповідальності особи, яка заподіяла шкоду та застрахувала свою цивільну відповідальність у розмірі, що перевищує страхове відшкодування, тим самим покладає решту відповідальності на страховика.
З огляду на вказане, стаття 1194 ЦК України застосовується до будь-яких правовідносин, в яких бере участь особа, яка заподіяла шкоду та застрахувала свою цивільну відповідальність.
Як право потерпілого на відшкодування заподіяної шкоди так і кореспондуючий обов'язок страховика (страхової компанії) здійснити його відшкодування виникає на підставі настання страхового випадку - ДТП.
При цьому зазначений закон встановлює як підстави відшкодування шкоди і відмови страховика у такому відшкодуванні, так і процедури, за якими така шкода відшкодовується.
Отже, відшкодування шкоди власником транспортного засобу або винуватцем дорожньо-транспортної пригоди, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, якщо у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування, або розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.
Виходячи з наведеного, внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди виникають цивільні права й обов'язки, пов'язані з її відшкодуванням. Зокрема, потерпілий набуває право отримати відшкодування шкоди, а обов'язок виплатити відповідне відшкодування за Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» виникає у страховика особи, яка застрахувала цивільну відповідальність та в особи, яка застрахувала цивільну відповідальність, якщо розмір завданої нею шкоди перевищує розмір страхового відшкодування, зокрема на суму франшизи, чи якщо страховик за Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не має обов'язку здійснити страхове відшкодування (регламентну виплату).
Тобто внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди (настання страхового випадку) винуватець ДТП не звільняється від обов'язку відшкодувати завдану шкоду, але цей обов'язок розподіляється між ним і страховиком.
Згідно вимог ст. ст. 76, 77, 79, 80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Згідно з положеннями статті 11 ЦК України заподіяння внаслідок ДТП шкоди зумовлює виникнення правовідносин, у яких право потерпілого на отримання відшкодування завданої шкоди кореспондується з обов'язком винуватця відшкодувати таку шкоду, а за наявності у винуватця договору (полісу) ОСЦПВВНТЗ, яким застраховано його цивільно-правову відповідальність за завдання шкоди майну третіх осіб внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу, такий обов'язок покладається також і на страховика у визначених законодавством межах його відповідальності, адже між винуватцем та його страховиком у такому випадку існують договірні відносини, в яких останній узяв на себе зобов'язання відшкодувати у визначених межах за винуватця завдану потерпілому шкоду з настанням обумовлених страхових випадків.
Встановивши, що позивач ОСОБА_6 не реалізував право отримати страхове відшкодування від ПАТ «НАСК «ОРАНТА», пред'явивши вимогу до страховика (страхової компанії) в судовому порядку протягом строку позовної давності (згідно висновків Великої Палати Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2021 року у справі №147/66/17), та не надав доказів на підтвердження того, що визначена за полісом №АІ8174758 сума страхового відшкодування є меншою ніж 41559,76 грн., суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_6 про стягнення матеріальної шкоди до ОСОБА_3 як страхувальника, не підлягають задоволенню, як такі, що заявлені до неналежного відповідача.
Відповідно до ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 142 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються:
1) у разі задоволення позову - на відповідача;
2) у разі відмови в позові - на позивача;
3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки за результатами судового розгляду суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , судові витрати позивача зі сплати судового збору, на професійну правничу допомогу та проведення експертизи, стягненню з ОСОБА_3 не підлягають.
Щодо позовних вимог ОСОБА_2 про стягнення з ОСОБА_3 витрат на експерті послуги у розмірі 6800,00 грн. суд виходить з наступного.
За висновками Великої Палати Верховного Суду у постанові від 22 листопада 2023 року у справі №712/4126/22 (провадження №14-123цс23) відшкодування витрат за проведення експертизи не обмежується випадком її призначення та проведення після відкриття провадження у справі. Відтак сторона, на користь якої ухвалено рішення, має право на відшкодування витрат за експертизу, проведену до подання позову, якщо такі витрати пов'язані з розглядом справи, зокрема якщо судом враховано відповідний висновок експерта як доказ (п. 148).
Питання щодо відшкодування витрат потерпілим, свідкам, експертам і перекладачам при розгляді справ про адміністративне правопорушення врегульовано статтею 275 КУпАП, згідно якої потерпілим, свідкам, експертам і перекладачам відшкодовуються у встановленому порядку витрати, що їх вони зазнали у зв'язку з явкою в орган (до посадової особи), в провадженні якого перебуває справа про адміністративне правопорушення. За особами, яких викликають як потерпілих, свідків, експертів і перекладачів, зберігається у встановленому порядку середній заробіток за місцем роботи за час їх відсутності у зв'язку з явкою в орган (до посадової особи), в провадженні якого перебуває справа про адміністративне правопорушення.
Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що КУпАП врегульовано питання щодо відшкодування витрат учасникам справ про адміністративне правопорушення.
Оскільки позовні вимоги ОСОБА_2 є похідними від позовних вимог ОСОБА_7 , а витрати на експертні послуги у розмірі 6800,00 грн. понесено у справі №760/7735/16-п, у цій справі вони розподілу не підлягають.
На підставі викладеного, керуючись Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», ст. ст. 16, 22, 22, 998, 1166, 1167, 1172, 1187, 1192-1194 ЦК України, ст. ст. 3, 4, 10, 12, 13, 76-82, 89, 133-142, 223, 259, 263-265, 268, 274-279, 352, 354 ЦПК України, суд, -
Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа: Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна страхова компанія «ОРАНТА» про стягнення матеріальної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя С.І. Кушнір