31 січня 2024 року м. Дніпросправа № 340/4849/23
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Юрко І.В., суддів: Білак С.В., Ясенової Т.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2023 року в адміністративній справі №340/4849/23 (головуючий суддя першої інстанції Кармазина Т.М.) за позовом ОСОБА_1 до Кропивницького районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач 30.06.2023 року звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом до Кропивницького районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Кропивницького районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки (ЄДРПОУ 26621024) щодо неприйняття рішення за результатами розгляду його рапорту про звільнення з військової служби у запас на підставі абзацу 3 підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», через такі сімейні обставини - виховання ним батьком - військовослужбовцем, який не перебуває у шлюбі, двох дітей: доньки - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та сина - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які проживають з ним, без матері;
- зобов'язати відповідача розглянути його від 21 травня 2023 року про звільнення з військової служби на підставі абзацу 3 підпункту «г» пункту 2 частини 4статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та прийняти рішення відповідно до вимог чинного законодавства;
- зобов'язати відповідача прийняти рішення про його звільнення з військової служби у запас за сімейними обставинами на підставі абзацу 3 підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» через такі сімейні обставини - виховання ним батьком - військовослужбовцем, який не перебуває у шлюбі, двох дітей: доньки - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та сина - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які проживають з ним, без матері та виключити його із списків особового складу Кропивницького районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2023 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі з підстав, зазначених в позові.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що рішення суду першої інстанції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, судом неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи. Скаржник вказує, що мати двох неповнолітніх дітей, яких самостійно виховує позивач, проживає в іншій місцевості, має нову сім'ю, а тому місцем проживання дітей визначено саме місце проживання батька (позивача). Вважає, що відповідачу надані всі необхідні документи для прийняття рішення про звільнення позивача з військової служби.
Відповідач відзив на апеляційну скаргу не подав, що не перешкоджає розгляду справи по суті.
Суд апеляційної інстанції розглянув справу відповідно до приписів статті 311 КАС України в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до частин першої та другої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, встановила наступне.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , є батьком двох неповнолітніх дітей - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.10-12, 15-16).
26.02.2022 року позивач призваний на військову службу під час мобілізації до роти охорони Кропивницького районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки та по теперішній час проходить військову службу у Кропивницькому районному територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки, що підтверджується військовим квитком, виданим Кропивницьким РТЦК та СП військовим комісаріатом Кіровоградської області від 06.04.2022 року (а.с.13-14).
Позивач з травня 2012 року перебував у шлюбі з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , з якою від шлюбу має двох дітей: доньку - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та сина - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (а.с. 15-16).
Рішенням Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 30.01.2023 розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 (а.с.17).
Судом першої інстанції встановлено, що 08.12.2022 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено письмовий договір щодо здійснення батьківських прав та визначення місця проживання дитини, посвідчений приватним нотаріусом Кропивницького міського нотаріального округу Мамченко А.А., зареєстрований в реєстрі за №668 (а.с.18).
Згідно із п. 1.3 даного договору діти постійно проживають разом із батьком.
Відповідно до п. 3.2.1 мати зобов'язана брати участь у вихованні та духовному розвитку дітей, незалежно від стосунків з батьком (а.с.18зв.).
Згідно із п.4.1 4.2.1 договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення і діє до часу настання повноліття дітей. Батьки зобов'язуються переглянути умови цього договору протягом 1 (одного) місяця з моменту досягнення дитиною десятирічного віку - місце проживання дитини буде визначено з урахуванням бажання самої дитини (а.с.18зв.).
22.05.2023 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 вдруге укладено письмовий договір на тих самих умовах щодо здійснення батьківських прав та визначення місця проживання дитини, посвідчений приватним нотаріусом Кропивницького міського нотаріального округу Мамченко А.А., зареєстрований в реєстрі за № 541 (а.с.19).
03.03.2023 року ОСОБА_1 звернувся із рапортом до командира Кропивницького РТЦК та СП про звільнення його з військової служби у зв'язку із сімейними обставинами на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», у зв'язку з наявністю у нього на утриманні та вихованні двох малолітніх дітей (а.с.61зв.).
До вказаного рапорту додано: письмовий договір від 08.12.2022 року укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 щодо здійснення батьківських прав та визначення місця проживання дитини, посвідчений приватним нотаріусом Кропивницького міського нотаріального округу Мамченко А.А., зареєстрований в реєстрі за №668; рішення Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 30.01.2023 року про розірвання шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 ; часткову копію паспорту позивача; витяг з реєстру територіальної громади; довідку про склад сім'ї позивача, видана виконавчим комітетом Первозванівської сільської ради Кропивницького району Кіровоградської області від 07.12.2022 року №776 (а.с. 66); копії свідоцтв про народження дітей; витяги з реєстру територіальних громад стосовно дітей та ОСОБА_3 ; довідку про склад сім'ї ОСОБА_3 ..
20.03.2023 року начальником Кропивницького РТЦК та СП за результатами розгляду рапорту позивача від 03.03.2023 року надано письмову відповідь №1/1997 про відмову у його звільнені, з огляду на те, що в поданих позивачем документах до рапорту відсутні документи які б підтверджували самостійне виховання дітей віком до 18 років. В поданому договорі між батьками щодо здійснення батьківських прав та визначення місця проживання дитини в пункті 3,2. вказано що мати зобов'язується брати участь у вихованні та духовному розвитку дітей» незалежно від стосунків з батьком, що розцінюється як спільне виховання дітей віком до 18 років. Додатково роз'яснено, що в разі наявності інших підтверджуючих документів щодо самостійного виховання дітей віком до 18 років, позивач може повторно подати рапорт на звільнення з військової служби (а.с.60-61).
Позивач повторно звернувся із рапортом від 21.05.2023 року до командира Кропивницького РТЦК та СП про звільнення його з військової служби у зв'язку із сімейними обставинами на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», у зв'язку з наявністю у нього на утриманні та вихованні двох малолітніх дітей (а.с.23, 72).
Позивач отримав копію письмової відповіді від 25.05.2023 року №1/4140 щодо відмови у його звільненні зі служби, яка мотивована тим, що відсутні документи, які б підтверджували, що ОСОБА_3 позбавлена обов'язку та права на виховання дітей, а тому підстави для звільнення позивача з військової служби під час мобілізації відсутні (а.с.24-25, 70-71).
Вважаючи, що відповідачем допущено бездіяльність стосовно розгляду його рапорту та не звільнення з військової служби, позивач оскаржив таку бездіяльність до суду.
Відмовляючи в задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив із того, що розірвання шлюбу між батьками, проживання батьків окремо, визначення місця проживання дітей із батьком, не можуть розцінюватися як самостійне виховання батьком дітей та бути підставою для звільнення особи відповідно до абз.12 пп. «г» п.2 ч.4 ст.26 Закону №2232-XII. Суд першої інстанції визнав позовні вимоги безпідставними та необґрунтованими.
Апеляційний суд, переглядаючи рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, зазначає про таке.
Відповідно до частин першої та другої статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 65 Конституції України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався указами Президента України та діє станом на день прийняття цієї постанови.
Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.
Частиною першою статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі по тексту - Закон №2232) закріплено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, посади в яких комплектуються військовослужбовцями (частина друга статті 1 Закону №2232).
Відповідно до частини сьомої статті 1 Закону №2232 виконання військового обов'язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об'єднані районні), міські (районні у містах, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).
За приписами частини третьої статті 1 Закону №2232 військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Положеннями частини другої статті 2 Закону №2232 визначено, що проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України.
Згідно з частиною шостою статті 2 Закону №2232 видами військової служби є, зокрема,
- військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Абзацом 13 частини першої статті 1 Закону України «Про оборону України» визначено, що особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Відповідно до частини першої статті 39 Закону №2232 призов резервістів та військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». На військову службу під час мобілізації призиваються резервісти та військовозобов'язані, які перебувають у запасі і не заброньовані в установленому порядку на період мобілізації.
Як зазначалося вище, позивач 26.02.2022 року призваний на військову службу під час мобілізації.
Вважаючи, що має підстави для звільнення з військової служби, позивач 03.03.2023 року подав рапорт про звільнення з військової служби за сімейними обставинами у зв'язку з тим, що самостійно виховує двох неповнолітніх дітей та діти знаходяться на повному його утриманні.
При цьому, згідно позовних вимог позивач вважає, що його звільнення з військової служби у запас повинно відбутись на підставі абзацу 3 підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону №2232.
Відповідно до абзацу 3 підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232 звільнення пов'язано у зв'язку з вихованням дитини, хворої на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, дитини, яка отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, що підтверджується документом, виданим лікарсько-консультативною комісією закладу охорони здоров'я в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я, але якій не встановлено інвалідність.
Відтак, посилання позивача на вказану нору є помилковим.
Відповідно до абзацу 12 підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232 (в редакції на час спірних правовідносин) передбачено, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: під час воєнного стану: через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): військовослужбовці, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років.
Підтвердженням цієї підстави для звільнення є доведення, що батько/мати не здійснює виховання дитини (дітей) за певними обставинами.
Такими обставинами на думку колегії суддів є:
- позбавлення батьківських прав мати/батька за рішенням суду,
- відібрання дитини у матері/батька без позбавлення батьківських прав за рішенням суду,
- смерть матері/батька,
- визнання безвісно зниклим/ою або визнання загиблим/загиблою батька/матері за рішенням суду,
- для одинокої матері - внесення інформацію про батька відповідно до ст 135 Сімейного кодексу,
- рішення суду про встановлення факту самостійного виховання (самоусунення матері від виховання).
Добровільна відмова від батьківських прав від дитини чинним законодавством не передбачена.
Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження наявності підстав для звільнення з військової служби на підставі вказаної норми позивачем до рапорту додано: письмовий договір від 22.05.2023 року, укладений між позивачем та ОСОБА_3 щодо здійснення батьківських прав та визначення місця проживання дитини, посвідчений приватним нотаріусом; рішення Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 30.01.2023 року про розірвання шлюбу між позивачем та ОСОБА_3 ; часткову копію військового квитка позивача, часткову копію паспорта позивача; витяг з реєстру територіальної громади стосовно позивача; довідку про склад сім'ї позивача; копії свідоцтв про народження дітей; витяги з реєстру територіальних громад стосовно дітей; та ОСОБА_3 ; довідку про склад сім'ї видану ОСОБА_3 (а.с.72зв.-73, 73зв., 74, 74зв.-75, 76, 78, 78 зв., 79, 79зв, 80, 80зв., 81)
Крім того, позивачем додатково надано до суду першої інстанції на підтвердження самостійного виховання двох дітей віком до 18 років, наступні документи: педагогічна характеристика Бережинського закладу дошкільної освіти (ясла-садок) загального типу «Колосок» Первозванівської сільської ради Кропивницького району Кіровоградської області на ОСОБА_2 , від 20.06.2023 року; характеристика Бережинського ліцею «Лідер» Первозванівської сільської ради Кропивницького району Кіровоградської області на ОСОБА_2 ; акт обстеження уповноваженої особи Первозванівської сільської ради Кропивницького району Кіровоградської області від 23.06.2023 року № 779; пояснення ОСОБА_4 , проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 , пояснення ОСОБА_5 , АДРЕСА_2 ; пояснення ОСОБА_6 , АДРЕСА_2 . (а.с.32-37)
Позивач вважає, що вказані ним обставини та надані документи підтверджують право останнього на звільнення з військової служби під час воєнного стану через сімейні обставини - самостійне виховання двох дітей віком до 18 років.
З цього приводу колегія суддів зазначає наступне.
Законом України «Про охорону дитинства» від 26.04.2001 року №2402-ІІІ визначено, батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Згідно з частиною 1 статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» визначено, що виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Частинами 1,2 ст.15 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів.
Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.141 Сімейного кодексу України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.
Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
Відповідно до ч.ч.1-3 ст.157 Сімейного кодексу України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою цієї статті.
Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.
Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
Разом з тим, згідно п.2 ч.1 ст.164 Сімейного кодексу України ухилення батьків від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти є підставою для позбавлення батьківських прав.
Тобто, факт відсутності участі батька або матері у вихованні дітей може бути підтверджений рішенням суду під час вирішення питання щодо позбавлення особи батьківських прав.
Позивачем не заперечується, що мати його двох неповнолітніх дітей - ОСОБА_3 , підтримує зв'язок з дітьми, бачиться та спілкується з ними, проте позивач вважає, що оскільки ОСОБА_3 не має можливості постійно та належним чином доглядати та виховувати їх дітей, так як проживає в іншій місцевості та має іншу сім'ю, позивач самостійно виховує двох неповнолітніх дітей, оскільки вони проживають з ним на постійній основі та знаходяться на повному його утриманні.
Натомість, наданим до матеріалів справи договорами від 08.12.2022 року та від 22.05.2023 року, укладеними між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 про здійснення батьківських прав та визначення місця проживання дітей, посвідчений приватним нотаріусом Кропивницького міського нотаріального округу Мамченко А.А., зареєстрований в реєстрі за №668, підтверджується, зокрема, зобов'язання мати дітей брати участь в їх вихованні та духовному розвитку, незалежно від стосунків з батьком. Договором передбачено порядок здійснення батьківських прав обома батьками, а також піклування про здоров'є дітей, забезпечення достатнього рівня освіти, спільного дозвілля, святкування дней народження дітей, т.і. (а.с.18, 19).
Згідно довідки з місця проживання ОСОБА_3 (дошлюбне прізвище - ОСОБА_7 ) остання зареєстрована за адресою АДРЕСА_3 , де проживає разом зі своїми батьками та братом, що спростовує посилання позивача про те, що ОСОБА_3 має нову сім'ю (а.с.11, 31).
Вказана довідка, як і інші надані позивачем документи судом апеляційної інстанції до уваги не приймаються, оскільки не свідчать про самостійне виховання позивачем дітей віком до 18 років.
В постанові від 13.06.2018 року за результатами розгляду справи №822/2446/17 Верховним Судом викладено позицію про те, що розірвання шлюбу та встановлення місця проживання дитини з позивачем, що передбачає обов'язок батька щодо утримання та виховання дитини, не доводять факт відсутності участі матері у вихованні дитини. Проаналізувавши норми Сімейного кодексу України, Верховний Суд дійшов висновку, що лише рішення суду щодо позбавлення особи батьківських прав є підтвердженням факту самостійного виховання дитини одним з батьків. Правовий статус поняття «одинокого батька» не врегульований законодавством, однак Верховний Суд вбачає можливим застосовування аналогії поняття «одинокої матері», тлумачення якого є у п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду від 06.11.1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів». Таким чином для набуття статусу «одинокий батько», необхідні дві умови: не перебування у шлюбі; виховання та утримання дитини самим батьком, тобто без участі іншого з подружжя у житті дитини.
Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
На думку апеляційного суду, законодавець, визначаючи підставою звільнення з військової служби під час воєнного стану - самостійне виховання дитини віком до 18 років, мав на увазі ситуацію, коли батько є єдиним опікуном у дитини.
Колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції стосовно того, що проживання батьків окремо, розірвання шлюбу, визначення місця проживання дітей з одним із батьків не впливає на обсяг прав та обов'язків батьків щодо виховання дітей, а також не звільняє того з батьків, хто проживає окремо від батьківського обов'язку і не позбавляє права брати участь у вихованні дітей.
Таким чином, розірвання шлюбу між батьками, проживання батьків окремо, визначення місця проживання дітей із батьком, не є належними обставинами, які підтверджують самостійне виховання батьком дітей та не може бути підставою для звільнення особи відповідно до абз.12 пп. «г» п.2 ч.4 ст.26 Закону №2232, як правильно зазначив суд першої інстанції.
Посилання скаржника на те, що його колишня дружина ОСОБА_3 планує виїхати до іншої країни на постійне місце проживання, колегія суддів до уваги не приймає, оскільки припущення та плани на майбутнє не можуть бути доказами беззаперечного вчинення такої дії (виїзд до іншої країни на ПМП).
Позивачем ані суду першої, ані суду апеляційної інстанції не надано доказів позбавлення мати дітей - ОСОБА_3 батьківських прав, проживання останньої в іншої місцевості, за кордоном, та в матеріалах справи такі докази відсутні.
Враховуючи викладені вище обставини в їх сукупності, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду відсутні.
Оскільки дана справа розглянута судом апеляційної інстанції у відповідності до вимог частини 1 статті 310 Кодексу адміністративного судочинства України за правилами спрощеного провадження та не відноситься до справ, передбачених частиною 4 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись статтями 12, 77, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2023 року в адміністративній справі №340/4849/23 залишити без задоволення.
Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2023 року в адміністративній справі №340/4849/23 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена в касаційному порядку, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Головуючий - суддя І.В. Юрко
суддя С.В. Білак
суддя Т.І. Ясенова