01 лютого 2024 р. Справа № 520/21163/23
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Русанової В.Б.,
Суддів: Перцової Т.С. , Жигилія С.П. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23.10.2023 (головуючий суддя І інстанції: Бабаєв А.І.) по справі № 520/21163/23
за позовом Головного управління ДПС у Харківській області
до ОСОБА_1
про стягнення податкового боргу,
Головне управління ДПС у Харківській області (далі - позивач) звернулось до суду з позовом, в якому просило:
- стягнути до бюджету України з фізичної особи ОСОБА_1 суму податкового боргу в розмірі 64 103,18 гривень.
В обґрунтування позову зазначило, що відповідач має податковий борг у розмірі 64 103,18 грн., передбачені чинним законодавством заходи не призвели до погашення податкового боргу відповідачем, податковий борг у добровільному порядку не сплачений, у зв'язку з чим наявні правові підстави для його стягнення у судовому порядку.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 23.10.2023 позов задоволено.
Стягнуто з фізичної особи ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) до бюджету України суму податкового боргу в загальному розмірі 64 103,18 грн.
ОСОБА_1 (далі - відповідач), не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин справи, що призвело до неправомірного висновку, просив його скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, про не врахування судом першої інстанції не отримання відповідачем ні податкових повідомлень-рішень, ні податкової вимоги, а також не надання позивачем належних доказів направлення цих документів відповідачу, через що відсутні правові підстави вважати такі рішення врученими в розумінні ст.42 ПК України. За таких умов, визначені грошові зобов'язання не набули статусу узгоджених, та, як наслідок, стягнення податкового боргу в судовому порядку є передчасним.
Вказує, що суд першої інстанції не дослідив належним чином надані податковим органом докази в підтвердження вручення відповідачу податкових повідомлень-рішень від 15.05.2020, від 20.05.2021, від 16.03.2020, від 19.03.2021, не взяв до уваги, що останні не містять інформації, про те, які саме документи надсилалися в конвертах, на корінцях вказаних податкових повідомлень-рішень відсутні відмітки податкового органу про дату їх направлення платнику податків.
Поштовий чек, наданий на підтвердження направлення податкового повідомлення-рішення від 15.05.2020 не дає можливості встановити дату його направлення, а щодо рішень від 16.03.2020, від 19.03.2021, від 20.05.2021 такий документ взагалі відсутній.
Список згрупованих поштових відправлень № 4 також не є належним доказом направлення відповідачу податкових повідомлень-рішень, на підставі яких заявлений позов про стягнення податкового боргу, оскільки не містить інформації про номери та дати надісланих рішень, а також про дату їх направлення.
Крім того, зазначає, що податковий орган не дотримався процедури звернення до суду за стягненням податкового боргу, оскільки ним не складалась та не направлялась відповідачу податкова вимога на суму 64 103,18 грн, що виключає право здійснювати заходи щодо стягнення визначених сум грошового зобов'язання, у тому числі у судовому порядку, згідно ст. 59 ПК України.
Натомість, наявна в матеріалах справи податкова вимога від 29.01.2015, на думку апелянта, складена на іншу суму - 20 953,05 грн, а отже не стосується даної справи, жодних документів, з яких можна встановити на підставі чого виник цей податковий борг позивач не надав, при цьому, по зазначеному податковому боргу вийшов строк давності щодо його стягнення.
Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому, наполягаючи на законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.
Відповідно до ч. 1 ст. 308, п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглянута в межах доводів апеляційної скарги, в порядку письмового провадження.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, апеляційну скаргу, відзиву на неї, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено апеляційним судом, що ОСОБА_1 є платником податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, орендної плати та перебуває на обліку у ГУ ДПС у Харківській області.
За ОСОБА_1 обліковувався податковий борг в сумі 20 953,05 грн, за яким контролюючим органом винесено та направлено на його податкову адресу податкову вимогу від 29.01.2015 №49-25 (а.с. 33-34).
На час подання позову, в інтегрованій картці платника податків ОСОБА_1 обліковується податковий борг в сумі 64 103,18 грн, який виник, у зв'язку з несплатою в установлені строки грошових зобов'язань з орендної плати та податку нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2020, 2021 рр. згідно податкових повідомлень - рішень № 99750-5009-2011 від 15.05.2020, № 6735203-2407-2011 від 20.05.2021 ( на загальну суму 62 851,20 грн.), № 0015085-5005-2013 від 16.03.2020, № 0008234-0414-2013 від 19.03.2021( на загальну суму 1 251,98 грн.) (а.с. 36-42).
Вказані податкові повідомлення-рішення направлені на податкову адресу відповідача рекомендованим повідомленням та отримані ним особисто (а.с. 7, 9, 23, 25), в судовому порядку не оскаржувались, є чинними, отже зобов'язання за ними набули статусу узгоджених.
Відповідач у добровільному порядку не погасив вищевказаний податковий борг, що слугувало підставою для звернення з даною позовною заявою до суду.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що несплачена відповідачем сума узгодженого податкового зобов'язання є податковим боргом, що підлягає стягненню у судовому порядку.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Податковий кодекс України (далі - ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Підпунктом 16.1.4 п. 16.1 ст. 16 ПК України визначено, що платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та в розмірах, передбачених податковим законодавством.
Виконанням податкового обов'язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов'язань у встановлений податковим законодавством строк (п.38.1 ст.38 ПК України).
Згідно з пп. 14.1.175 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий борг - сума грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгодженого платником податків або узгодженого в порядку оскарження, але не сплаченого у встановлений вказаним Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.
Відтак, статусу податкового боргу набуває лише узгоджена сума грошового (податкового) зобов'язання, не сплачена платником податків у визначений строк.
Відповідно до пп. 41.1.1 пп. 41.1, 41.5 ст. 41 ПК України контролюючими органами є податкові органи (центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, його територіальні органи) - щодо дотримання законодавства з питань оподаткування (крім випадків, визначених підпунктом 41.1.2 цього пункту), законодавства з питань сплати єдиного внеску, а також щодо дотримання іншого законодавства, контроль за виконанням якого покладено на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, чи його територіальні органи.
Повноваження і функції контролюючих органів визначаються цим Кодексом, Митним кодексом України та законами України.
Згідно п. 57.3 ст. 57 ПК України у разі визначення грошового зобов'язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму грошового зобов'язання протягом 10 робочих днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.
Відповідно до п. 58.3 ст. 58 ПК України податкове повідомлення-рішення надсилається (вручається) платнику податків у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу.
За правилами п. 87.11 ст. 87 ПК України орган стягнення звертається до суду з позовом про стягнення суми податкового боргу платника податку - фізичної особи. Стягнення податкового боргу за рішенням суду здійснюється державною виконавчою службою відповідно до закону про виконавче провадження.
Наведені положення законодавства дають підстави для висновку, що юридичним фактом, з настанням якого законодавець пов'язує реалізацію права контролюючого органу на примусове стягнення податкового боргу, у тому числі шляхом звернення до суду, є дотримання таких умов: надіслання платнику податкової вимоги рекомендованим листом з повідомленням про вручення чи вручення її особисто платнику або його законному чи уповноваженому представникові; сплив строку у 60 календарних днів з дня надіслання (вручення) такому платнику податкової вимоги.
Саме такий правовий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 22.06.2023 у справі № 380/783/21.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що сума податкового боргу ОСОБА_1 з орендної плати з фізичних осіб, податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачені фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості складає 64 103,18 грн., що підтверджується розрахунком суми заборгованості, наданого ГУ ДПС у Харківській області. (а.с. 6).
Зазначений борг виник внаслідок несплати суми податкових зобов'язань, визначених згідно податкових повідомлень-рішень № 99750-5009-2011 від 15.05.2020, № 6735203-2407-2011 від 20.05.2021, № 0015085-5005-2013 від 16.03.2020, № 0008234-0414-2013 від 19.03.2021.
Доказів оскарження податкових повідомлень-рішень та податкової вимоги матеріали справи не містять, та про ці обставини не зазначає відповідач, отже ППР набули статусу узгоджених та підлягали сплаті.
Доводи апелянта, щодо не отримання ним вищенаведених податкових повідомлень - рішень є необґрунтованими з наступних підстав.
Згідно п. 42.2 ст. 42 ПК України документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику).
Відповідно до абз. 6 п. 42.4 ст. 42 ПК України у разі якщо пошта не може вручити платнику податків документ через відсутність за місцезнаходженням посадових осіб платника податків, їх відмову прийняти документ, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, документ вважається врученим платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення.
Згідно із абз. 3 п. 58.3 ст. 58 ПК України у разі коли пошта не може вручити платнику податків податкове повідомлення-рішення або податкові вимоги, або рішення про результати розгляду скарги через відсутність за місцезнаходженням посадових осіб, їх відмову прийняти податкове повідомлення-рішення або податкову вимогу, або рішення про результати розгляду скарги, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, податкове повідомлення-рішення або податкова вимога, або рішення про результати розгляду скарги вважаються врученими платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причин невручення.
Аналіз податкового законодавства свідчить про те, що податкове повідомлення-рішення повинно бути надіслано за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням.
Додаткових вимог до надсилання рішень податкового органу (зокрема, зазначення в рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення реквізитів документа, що надсилається) податкове законодавство не містить.
Пунктом 8 Правил надання послуг поштового зв'язку затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 5 березня 2009 року № 270 (далі - Правила № 270) передбачено, що оператори поштового зв'язку надають послуги з пересилання внутрішніх та міжнародних поштових відправлень, поштових переказів, зокрема, до внутрішніх поштових відправлень належать: листи - прості, рекомендовані, з оголошеною цінністю.
Згідно п. 11 Правил № 270 поштові відправлення залежно від технології приймання, обробки, перевезення, доставки/ вручення поділяються на такі категорії: прості, рекомендовані, без оголошеної цінності, з оголошеною цінністю.
Відповідно до п. 19 Правил № 270 внутрішні поштові відправлення з оголошеною цінністю можуть прийматися для пересилання з описом вкладення та/або з післяплатою.
Колегія суддів зазначає, що Правила № 270 не встановлюють вимог до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення в частині зазначення реквізитів документа, що надсилається.
При цьому, Правилами визначено окремі категорії поштових відправлень: рекомендовані листи та листи з оголошеною цінністю; з описом вкладення можуть бути лише листи з оголошеною цінністю; до інших видів листів опис вкладення не передбачений.
Такі висновки сформовані Верховним Судом в постанові від 20 жовтня 2020 року у справі №140/30/20.
Щодо податкових повідомлень-рішень № 6735203-2407-2011 від 20.05.2021, № 0008234-0414-2013 від 19.03.2021.
Судом встановлено, що вищенаведені податкові повідомлення - рішення надіслані рекомендованими листами на зареєстровану адресу місця проживання ОСОБА_1 : АДРЕСА_1 та отримані ним особисто 22.07.2021 та 03.04.2021 відповідно, про що свідчать його підписи на рекомендованих повідомленнях про вручення поштового відправлення (а.с. 9, 25).
Колегія суддів враховує, що у зазначених вище рекомендованих повідомленнях про вручення поштового відправлення у графі «найменування адресата» міститься інформація про опис вкладення, в яких зазначено номери податкових повідомлень-рішень, по яким заявлено вимогу про стягнення боргу .
Таким чином, позивачем доведено належними доказами направлення та вручення відповідачу податкових повідомлень - рішень від 20.05.2021 та від 19.03.2021 .
Щодо податкового повідомлення - рішення № 99750-5009-2011 від 15.05.2020.
Судом встановлено, що це рішення податкового органу 16.07.2020 надіслано рекомендованим листом № 6220301860040 з повідомленням про вручення та вручено платнику податків 17.07.2020, що підтверджується копією рекомендованого повідомлення з відповідними відмітками (а.с. 7).
Колегія суддів зазначає, що рекомендоване повідомлення не містить відомостей про документ, який надсилався .
Проте, на підтвердження надсилання ОСОБА_1 у поштовому конверті саме податкового повідомлення - рішення від 15.05.2020 податковий орган надав копію фіскального чеку від 16.07.2020 та список згрупованих поштових відправлень № 4 "Орендна плата за землю з повідомленням" (а.с. 7, 22).
Як вбачається зі списку згрупованих поштових відправлень № 4, ним направлені податкові повідомлення-рішення з орендної плати фізичним особам, зокрема, під номером 10 - ОСОБА_1 .
Вказані обставини свідчать про належне направлення та вручення відповідачу податкового повідомлення - рішення № 99750-5009-2011 від 15.05.2020.
Щодо податкового повідомлення - рішення № 0015085-5005-2013 від 16.03.2020, судом встановлено, що вона направлено відповідачу на його зареєстровану адресу проживання рекомендованим листом № 6130116361743 з повідомленням про вручення та вручено платнику податків 16.07.2020 (а.с. 23).
Колегія суддів враховує відсутність відміток у рекомендованому повідомленні про направлення відповідачу саме рішення податкового органу, проте зазначає, що вказані обставини підтверджуються списком згрупованих поштових відправлень № 463 від 13.07.2020, в якому під номером 137 зазначений відповідач, отже вказані обставини в сукупності свідчать про вчинення податковим органом дій щодо направлення ППР на адресу позивача.
Доводи апелянта щодо відсутності інформації у документах про поштові вкладення спростовуються матеріалами справи.
Щодо відсутності відміток податкового органу на корінцях податкових повідомлень-рішень про дату їх направлення платнику податків, не надання фіскальних чеків на підтвердження дати їх направлення, колегія суддів вважає такими, що не спростовують направлення їх позивачем, факту отримання ОСОБА_1 таких рішень та не сплати в установлені строки грошових зобов'язань.
З урахуванням наведеного, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позивачем дотримано приписи п. 58.3 ст. 58 ПК України, податкові повідомлення - рішення вручені ОСОБА_1 , не оскаржені ним, є чинними.
Отже, грошові зобов'язання, які виникли за вищенаведеними податковими повідомленнями - рішеннями є узгодженими, проте несплаченими відповідачем у добровільному порядку.
Щодо доводів апелянта про порушення позивачем процедури звернення до суду з вимогами про стягнення податкового боргу.
Так, стягненню несплачених у зазначені вище строки грошових зобов'язань передує певна процедура, визначена ПК України.
Положеннями статті 59 ПК України встановлено, що у разі коли у платника податків виник податковий борг, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.
У разі, якщо після направлення (вручення) податкової вимоги сума податкового боргу змінилася, але податковий борг не був погашений в повному обсязі, податкова вимога додатково не надсилається.
Зміст вказаних правових норм свідчить, що законодавець встановлює певні процедури, яких має дотриматись контролюючий орган до звернення до суду з позовом про стягнення суми податкового боргу - направлення платнику податків податкового повідомлення-рішення (у випадку донарахування податкового зобов'язання контролюючим органом), узгодження суми податкового зобов'язання; направлення податкових вимог.
При цьому, момент узгодження суми податкового зобов'язання законодавець пов'язує або з подачею податкової декларації, або з отриманням платником податків податкового повідомлення-рішення про визначення суми податкового зобов'язання, за винятком випадків оскарження такого податкового повідомлення-рішення.
Аналіз норм законодавства, що регламентує процедуру, яка передує виникненню у податкового органу права на стягнення сум податкового боргу, дає підстави стверджувати про відсутність обов'язку контролюючого органу направляти платнику податків нову податкову вимогу у випадку збільшення суми податкового боргу.
Порядок надсилання (вручення) контролюючими органами податкових вимог платникам податків регулюється Порядком направлення контролюючими органами податкових вимог платникам податків, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 30 червня 2017 року №610.
Пунктом 7 розділу IV зазначеного Порядку встановлено, що податкова вимога вважається належним чином врученою платнику податків (крім фізичних осіб), якщо вона надіслана за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручена платнику податків або його законному чи уповноваженому представникові.
Податкова вимога вважається надісланою (врученою) фізичній особі, якщо її вручено їй особисто чи її представникові, надіслано на адресу за місцем проживання або останнього відомого місцезнаходження фізичної особи з повідомленням про вручення або у порядку, визначеному абзацом третім пункту 6 цього розділу.
У разі якщо пошта не може вручити платнику податків податкову вимогу через відсутність за місцезнаходженням посадових осіб платника податків, їх відмову прийняти документ, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, така податкова вимога вважається врученою платнику податків у день, вказаний поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення.
Як встановлено судом першої інстанції, у зв'язку з наявністю у ОСОБА_1 податкового боргу, контролюючим органом сформовано податкову вимогу від 29.01.2015 № 49-25, направлено її за зареєстрованим місцем проживання відповідача - АДРЕСА_1 , проте конверт повернувся з відміткою «за закінченням терміну зберігання» (а.с. 34).
Колегія суддів вказує, що жодна норма податкового законодавства не зобов'язує податковий орган повторно надсилати податкову вимогу у випадку її повернення чи здійснювати заходи для з'ясування причин невручення податкової вимоги.
При вирішенні спорів щодо стягнення боргу, зокрема якщо предметом спору є факт надсилання податкової вимоги, необхідно враховувати, що, обов'язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб'єктом владних повноважень покладається на суб'єкта владних повноважень.
У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що податковим органом надіслано податкову вимогу в порядку встановленому законом, платник податків має спростовувати ці доводи, проте відповідачем доводи позивача не спростовані.
Враховуючи зазначене вище правове регулювання, колегія суддів визнає, що податкову вимогу надіслано в порядку встановленому ПК України.
Окрім того, колегія суддів звертає увагу на тому, що добросовісний платник податків зобов'язаний забезпечити отримання ним кореспонденції за адресою місцезнаходження, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. У разі невиконання цього обов'язку платник не вправі посилатись на неотримання ним документів як на обставину, що звільняє його від настання у зв'язку з цим негативних для такого платника наслідків.
Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 20.10.2020 у справі № 140/30/20.
Доказів оскарження вказаної вимоги відповідачем судом не встановлено, отже вимога є чинною, недійсною не визнавалась.
Судом встановлено, що з дати винесення податкової вимоги, податковий борг відповідачем не погашався та не переривався, що підтверджується листом ГУ ДПС у Харківській області від 28.06.2023 та інтегрованою карткою платника податків (а.с. 35).
Таким чином, податковим органом підтверджено обставини безперервності податкового боргу у відповідача впродовж періоду часу з виникнення податкового боргу, стосовно суми якого була направлена податкова вимога, до звернення до суду з даним позовом.
Доводи апеляційної скарги що податкова вимога від 2015 р. складена на іншу суму, ніж сума позову, не має відношення її до цієї справи, а нова, на заявлену до стягнення суму, не складалась, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки у податкового органу відсутній обов'язок складати нову вимогу з огляду на безперервність податкового боргу та його збільшення.
Доводи скаржника щодо закінчення строку давності по стягненню сум, визначених податковою вимогою від 29.01.2015 та не надання позивачем жодних документів, з яких можна встановити на підставі чого виник податковий борг за нею, колегія суддів відхиляє, оскільки ГУ ДПС у Харківській області не заявлені позовні вимоги щодо стягнення з відповідача податкового боргу за цією вимогою.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо дотримання позивачем процедури, яка передує зверненню до суду з позовом про стягнення суми податкового боргу.
Згідно з пунктом 41.4 статті 41 ПК України органами стягнення є виключно контролюючі органи, визначені підпунктом 41.1.1 цього пункту, уповноважені здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску у межах повноважень, а також державні виконавці в межах своїх повноважень. Стягнення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску за виконавчими написами нотаріусів не дозволяється.
Контролюючі органи, визначені підпунктом 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 цього Кодексу, мають право: звертатися до суду щодо стягнення коштів платника податків, який має податковий борг, з рахунків у банках, інших фінансових установах, небанківських надавачах платіжних послуг, електронних гаманців в емітентах електронних грошей, що обслуговують такого платника податків, на суму податкового боргу або його частини (пп. 20.1.34 п. 20.1. ст. 20 ПК України).
Відповідно до пункту 95.1 статті 95 ПК України контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.
За приписами пункту 95.3 статті 95 ПК України стягнення коштів з рахунків/електронних гаманців платника податків у банках, небанківських надавачах платіжних послуг/емітентах електронних грошей, обслуговуючих такого платника податків, та з рахунків платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, відкритих у центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання контролюючим органам, у розмірі суми податкового боргу або його частини.
Доказів погашення суми боргу матеріали справи не містять та відповідачем не надано ані до суду першої, ані до суду апеляційної інстанції.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог Головного управління ДПС в Харківській області.
Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги спростовані наведеними вище обставинами та нормативно - правовим обґрунтуванням, у зв'язку з чим підстав для скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.
Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23.10.2023 по справі № 520/21163/23 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя В.Б. Русанова
Судді Т.С. Перцова С.П. Жигилій