01 лютого 2024 р. Справа № 520/18055/23
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Подобайло З.Г.,
Суддів: Бартош Н.С. , Присяжнюк О.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14.11.2023, головуючий суддя І інстанції: Бадюков Ю.В., м. Харків, повний текст складено 14.11.23 по справі № 520/18055/23
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області , Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії
ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, в якому, з урахуванням уточнень, просить суд: визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області та рішення управління від 10.05.2023 року за №205150006928 щодо відмови ОСОБА_1 у перерахунку пенсії зі зміною періоду 60 місяців до 01.07.2000 року, та скасувати рішення від 10.05.2023 року за № 205150006928; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області перерахувати пенсію ОСОБА_1 , з урахуванням довідки, виданої Державною бюджетною установою Тюменської області «Державний архів соціально-політичної історії Тюменської області за №С-2334 від 14.09.2022 року з 08.05.2023 року, тобто з дня звернення до територіального органу ПФУ; стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області судовий збір в розмірі 1073,60 грн.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 14.11.2023 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 10.05.2023 року за №205150006928 щодо відмови ОСОБА_1 у перерахунку пенсії зі зміною періоду 60 місяців до 01.07.2000 року. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області перерахувати пенсію ОСОБА_1 , з урахуванням довідки, виданої Державною бюджетною установою Тюменської області «Державний архів соціально-політичної історії Тюменської області» за №С-2334 від 14.09.2022 року з 08.05.2023 року, тобто з дня звернення до територіального органу ПФУ. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Стягнуто на користь ОСОБА_1 судові витрати в загальному розмірі 536,80 грн. (п'ятсот тридцять шість гривень 80 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14.11.2023 року та прийняти постанову, якою відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на те, що 08.05.2023 року ОСОБА_1 у встановленому законом порядку звернувся із заявою про перерахунок пенсії (зміну періоду врахованої заробітної плати за 60 календарних місяців страхового стажу підряд по 30 червня 2000 року), та додав архівну довідку, видану Державною бюджетною установою Тюменської області «Державний архів соціально-політичної історії Тюменської області» від 14.09.2022 року №С-2334 (російська федерація). Зазначає, що 10.05.2023 року за результатами розгляду заяви позивача відповідачем прийнято правомірне рішення про відмову в перерахунку пенсії №205150006928 у зв'язку з відсутністю підстав для врахування довідки про заробітну плату, виданої установою, яка знаходиться в російській федерації. Вказує, що 11.06.2022 року російська федерація вийшла з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року в односторонньому порядку - підписано закон про її денонсацію. Зауважує, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 року №1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення» ухвалено рішення про вихід України із зазначеної Угоди. Наголошує, що органи Фонду позбавлені можливості провести зустрічну перевірку законності видачі довідки про заробітну плату, наданої позивачем разом із заявою про перерахунок пенсії. Звертає увагу, що Пенсійний фонд України має виключну компетенцію в питаннях призначення/перерахунку пенсії. За позицією відповідача, відсутність можливості у встановленому законом порядку провести перевірку довідки про заробітну плату позбавляє Головне управління правових підстав для перерахунку пенсії позивача зі зміною періоду 60 календарних місяців до 01.07.2000 року.
ОСОБА_1 подав до суду відзив на апеляційну скаргу відповідача, вважає доводи та обґрунтування апеляційної скарги помилковими та безпідставними, рішення суду першої інстанції вважає законним та обґрунтованим, просить суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14.11.2023 року без змін.
Відповідно до п.п. 1, 3 ч.1 ст.311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю; подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Оскільки оскаржуване рішення суду першої інстанції було розглянуто в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи і сторонами не заявлялись клопотання про розгляд справи за їх участі, колегія суддів вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Учасникам по даній справі було направлено судом апеляційної інстанції та отримано останніми копії ухвал Другого апеляційного адміністративного суду про відкриття апеляційного провадження та про призначення даної справи до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження, у т.ч. копію апеляційної скарги, що підтверджується наявними в матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення та довідками про доставку електронного листа.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Харківській області та отримує пенсію за віком.
Позивач неодноразово звертався до Головних управлінь із заявами про призначення/перерахунок його пенсії.
08.02.2023 року позивач звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України з метою зміни періоду 60 місяців до 01.07.2000 року та подав відповідачу відповідну архівну довідку.
Заяву розглянуто за принципом екстериторіальності, за результатами якої було прийняте рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, яким позивача повідомлено про відмову у перерахунку пенсії та не враховано його доходи за періоди праці з грудня 1993 року по серпень 1998 року, що видана Державною бюджетною установою Тюменської області «Державний архів соціально-політичної історії Тюменської області» за №С-2334 від 14.09.2022 року, оскільки довідка про заробітну плату підлягає зустрічній перевірці законності її видачі. Відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» в Україні введено воєнний стан, на період якого з держаною-агресором розірвано дипломатичні відносини (листування зупинено).
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з протиправності рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 10.05.2023 року №205150006928. У зв'язку з чим, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для скасування спірного рішення та зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області перерахувати пенсію позивачу, з урахуванням довідки, виданої Державною бюджетною установою Тюменської області «Державний архів соціально-політичної історії Тюменської області» за №С-2334 від 14.09.2022 року з 08.05.2023 року, тобто з дня звернення до територіального органу ПФУ.
Відмовляючи у задоволенні решти позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що розгляд заяви та винесення рішення за заявою позивача від 08.05.2023 року здійснювалось саме ГУ ПФУ в Донецькій області, яке було визначено за принципом екстериторіальності відповідно до п.4.2 Порядку, тому саме Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зобов'язане перерахувати пенсію позивачу з урахуванням архівної довідки.
Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Зі змісту апеляційної скарги вбачається, що рішення суду першої інстанції оскаржується в частині задоволених позовних вимог, отже, в межах розгляду цієї справи надається правова оцінка рішенню суду першої інстанції в оскаржуваній відповідачем частині.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в оскаржуваній частині, з огляду на наступне.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписами п.6 ч.1 ст.92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі по тексту - Закон №1058-IV).
Згідно з ч.1 ст.44 Закону №1058-IV призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом.
Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи.
Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії визначається правлінням Пенсійного фонду за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення.
Відповідно до ч.ч. 4, 5 ст.45 Закону №1058-IV перерахунок призначеної пенсії, крім випадків, передбачених частиною першою статті 35, частиною другою статті 38, частиною третьою статті 42 і частиною п'ятою статті 48 цього Закону, провадиться в такі строки: у разі виникнення права на підвищення пенсії - з першого числа місяця, в якому пенсіонер звернувся за перерахунком пенсії, якщо відповідну заяву з усіма необхідними документами подано ним до 15 числа включно, і з першого числа наступного місяця, якщо заяву з усіма необхідними документами подано ним після 15 числа; у разі настання обставин, які тягнуть за собою зменшення пенсії, - з першого числа місяця, в якому настали ці обставини, якщо вони мали місце до 15 числа включно, і з першого числа наступного місяця, якщо вони мали місце після 15 числа.
Документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії. Цей строк може бути продовжено за рішенням керівника територіального органу Пенсійного фонду України на строк проведення додаткової перевірки достовірності відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умов їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством, для визначення права на пенсію, але не більше ніж на 15 днів.
Таким чином, перерахунок пенсії може здійснюватися за заявою пенсіонера та поданими до неї документами. За результатами розгляду такої заяви з доданими до неї документами орган, що призначає пенсію або здійснює її перерахунок, не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про перерахунок або про відмову в перерахунку пенсії, про що повідомляє заявника.
Частиною 1 ст.40 Закону №1058-IV передбачено, що для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за весь період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року. За бажанням пенсіонера та за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами або в разі, якщо страховий стаж починаючи з 1 липня 2000 року становить менше 60 місяців, для обчислення пенсії також враховується заробітна плата (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд по 30 червня 2000 року незалежно від перерв.
Для визначення розміру пенсії за віком відповідно до частини другої статті 27 цього Закону заробітна плата для обчислення частини пенсії за період страхового стажу до набрання чинності цим Законом визначається на умовах і в порядку, передбачених законодавством, що діяло раніше, а для обчислення частини пенсії за період страхового стажу після набрання чинності цим Законом - на умовах, передбачених абзацом першим цієї частини.
Заробітна плата (дохід) за період страхового стажу до 1 липня 2000 року враховується для обчислення пенсії на підставі документів про нараховану заробітну плату (дохід), виданих у порядку, встановленому законодавством, за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами, а за період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року - за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку.
Також, згідно з п.2.10 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року №22-1 (далі по тексту - Порядок №22-1), довідка про заробітну плату (дохід) особи видається на підставі особових рахунків, платіжних відомостей та інших документів про нараховану та сплачену заробітну плату підприємством, установою чи організацією, де працював померлий годувальник або особа, яка звертається за пенсією. Якщо такі підприємства, установи, організації ліквідовані або припинили своє існування з інших причин, то довідки про заробітну плату видаються правонаступником цих підприємств, установ чи організацій або архівними установами.
Форму і зміст довідки про заробітну плату для обчислення пенсії наведено в додатку 5 до Порядку №22-1.
Так, довідка про заробітну плату для обчислення пенсії містить відомості щодо: сум заробітної плати з розшифруванням; сплати страхових внесків та первинних документів, на підставі яких видана довідка.
Отже, з наведеного правового регулювання слідує, що заробітна плата (дохід) за період страхового стажу до 1 липня 2000 року враховується для обчислення пенсії за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами, зокрема особовими рахунками, платіжними відомостями та іншими документами про нараховану та сплачену заробітну плату підприємством, установою чи організацією, де працювала особа, яка звертається за пенсією. Довідка про заробітну плату для обчислення пенсії повинна містити відомості щодо: сум заробітної плати з розшифруванням; сплати страхових внесків та первинних документів, на підставі яких видана довідка.
Такий висновок суду узгоджується із правовим висновком Верховного Суду, викладеним в постановах від 31.08.2022 року у справі №280/8521/20 та від 17.05.2023 року у справі №400/2297/19, які в силу ч.5 ст.242 КАС України є обов'язковими для врахування при розгляді даної справи.
Як встановлено судом, довідка про заробітну плату від 14.09.2023 року №С-2334, видана Державною бюджетною установою Тюменської області «Державний архів соціально-політичної історії Тюменської області» (російська федерація) на ім'я ОСОБА_1 , містить відомості про отриману ним заробітну плату у Виробничо-будівельній фірмі «Промстройкомплектмонтаж» за період з грудня 1993 року по квітень 1994 та з травня 1995 по вересня 1998 року.
Відтак, заробітна плата (дохід) позивача, отримана у Виробничо-будівельній фірмі «Промстройкомплектмонтаж» за період страхового стажу до 1 липня 2000 року, може бути врахована для обчислення пенсії лише за умови підтвердження довідки про заробітну плату від 14.09.2023 року №С-2334 первинними документами.
Надана до Управління разом із заявою довідка містить підписи та печатки архівної установи, яка її видала.
Крім того, що у трудовій книжці ОСОБА_1 серія НОМЕР_1 від 04.01.1985 року за період з грудня 1993 року по квітень 1994 та з травня 1995 по вересня 1998 року містяться відповідні записи про роботу позивача у Виробничо-будівельній фірмі «Промстройкомплектмонтаж».
Вказані записи виконано без перекреслень, виправлень, у чіткій послідовності та відповідності до дати, завірені підписом та печаткою роботодавця.
Доказів визнання недостовірними записів у трудовій книжці щодо даних періодів роботи відповідачем суду не надано.
В оскаржуваному рішенні Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 10.05.2023 року за №205150006928 щодо відмови ОСОБА_1 у перерахунку пенсії зі зміною періоду 60 місяців до 01.07.2000 року зазначено, що довідка про заробітну плату підлягає зустрічній перевірці законності її видачі. Вказано, що відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» в Україні введено воєнний стан, на період якого з держаною-агресором розірвано дипломатичні відносини (листування зупинено).
Суд зазначає, що згідно з ч.1 ст.9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Відповідно до ч.2 ст.4 Закону №1058-IV якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
У відповідності до ст.19 Закону України «Про міжнародні договори України» чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства.
Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.
Статтею 1 Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року закріплено принцип територіальності, згідно з яким пенсійне забезпечення громадян держав-учасників здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.
Колегія суддів звертає увагу, що на час спірних правовідносин Україна була членом вказаної Угоди (постановою Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 року №1328 Кабінет Міністрів України постановив вийти з цієї Угоди).
Відповідно до абз. 2, 3 ст.6 Угоди між Урядом України і урядом російської федерації "Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і росії, які працюють за межами кордонів своїх країн" від 14.01.1993 року (яка діяла на час спірних правовідносин) трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.
З урахуванням наведеного вище, стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні.
Зазначене вище також узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 22.10.2020 року у справі №348/1137/14-а та від 09.09.2020 року у справі №348/2071/16-а.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 року №1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення» (далі по тексту - Постанова №1328), Україна вийшла з вищезазначеної Угоди. Вказана постанова набрала чинності 02.12.2022 року. Отже, до набрання чинності Постановою №1328, Україна як держава-учасниця Угоди виконує зобов'язання, взяті згідно із Угодою.
Суд зазначає, що відповідно до ч.1 ст.70 Віденської конвенції про право міжнародних договорів, якщо договором не передбачається інше або якщо учасники не погодились про інше, припинення договору відповідно до його положень або відповідно до Конвенції звільняє учасників договору від усякого зобов'язання виконувати договір у майбутньому та не впливає на права, зобов'язання або юридичне становище учасників, які виникли в результаті виконання договору до його припинення.
При цьому, відповідно до ч.2 ст.13 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
Крім того, в рішенні Конституційного Суду України від 07.10.2009 року №25-рп/2009 чітко зазначено, що конституційне право на соціальний захист не може бути поставлене в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення.
Суд звертає увагу на те, що відповідно до ч.3 ст.23 Загальної декларації прав людини, п.4 ч.1 Європейської соціальної хартії та ст.46 Конституції України, працівники у старості мають право на пенсію, що є основним джерелом існування, яка має забезпечувати достатній життєвий рівень.
У зв'язку з цим, колегія суддів доходить висновку, що неможливість позивача та органу пенсійного фонду підтвердити під час дії в Україні воєнного стану відомості, що зазначені в довідці про заробітну плату первинними документами, на підставі яких вона видана, не може бути підставою для відмови у здійсненні перерахунку пенсії.
При цьому, суд також враховує, що в оскаржуваному рішенні відсутнє посилання на невідповідність довідок про заробітну плату вимогам чинного законодавства та судом встановлено, що ці довідки містять відомості щодо: сум заробітної плати з розшифруванням; відрахування внесків до пенсійного органу російської федерації та підставу видачі: особові рахунки, а також підписи відповідальних осіб та печатку архівної установи.
За таких підстав, суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 10.05.2023 року №205150006928 щодо відмови ОСОБА_1 у перерахунку пенсії зі зміною періоду 60 місяців до 01.07.2000 року, є протиправним та підлягає скасуванню.
Стосовно посилання в апеляційній скарзі на те, що єдиною і обов'язковою умовою для перерахунку пенсії з урахуванням заробітної плати за спірний період є підтвердження нарахування такої заробітної плати первинними документами, то колегія суддів, не заперечуючи того, що обов'язковим для обчислення пенсії з урахуванням заробітної плати за період роботи до 1 липня 2000 року є підтвердження нарахування такої заробітної плати відповідними первинними документами, звертає увагу, що в даному випадку перевірка достовірності виданих документів покладається саме на пенсійний орган, у т.ч. шляхом направлення звернень (запитів) до відповідних установ, організацій, підприємств. При цьому неможливість пенсійного органу направлення відповідних звернень (запитів) з метою перевірки наданих заявником документів, а також сумніви щодо обґрунтованості їх видачі, не можуть слугувати підставою для відмови у врахуванні заробітної плати при призначенні (перерахунку) пенсії фізичній особі.
З огляду на наведені вище висновки, доводи апеляційної скарги про те, що позивачем первинні документи разом з заявою про перерахунок пенсії не надавались, довідки про заробітну плату не є первинними документами в розумінні Закону, а тому останні не враховано при обчисленні пенсії, а також доводи апеляційної скарги про те, що неможливість проведення Головним управлінням перевірки первинних документів та відсутність доступу до таких документів не пов'язана з волею відповідача, є безпідставними та такими, що не узгоджуються з наведеним вже вище, а надані позивачем документи повинні були бути враховані відповідачем.
Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Отже, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок (тягар) доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій, законність прийнятих рішень.
Відповідачем жодних належних доказів на підтвердження правомірності власних дій (рішення), які є предметом оскарження, надано не було.
Спосіб захисту має враховувати суть порушення, допущеного суб'єктом владних повноважень - відповідачем, а тому суд має обрати спосіб захисту права, який би гарантував дотримання і захист прав, свобод, інтересів від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Так, відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).
Відповідно до ст.13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі «Chahal проти Об'єднаного королівства» (заява №22414/93) зазначив, що ст.13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, її суть зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органу розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист (параграф 145).
Засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (параграф 75 рішення Європейського суду з прав людини від 05 квітня 2005 у справі «Афанасьєв проти України»).
З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що ефективним та належним способом відновлення порушеного права позивача буде визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 10.05.2023 року №205150006928 щодо відмови ОСОБА_1 у перерахунку пенсії зі зміною періоду 60 місяців до 01.07.2000 року, та зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області перерахувати пенсію ОСОБА_1 , з урахуванням довідки, виданої Державною бюджетною установою Тюменської області «Державний архів соціально-політичної історії Тюменської області» за №С-2334 від 14.09.2022 року з 08.05.2023 року, тобто з дня звернення до територіального органу ПФУ.
При цьому, колегія суддів не приймає до уваги доводи апеляційної скарги відповідача про втручання суду у його дискреційні повноваження, оскільки у разі скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 10.05.2023 року №205150006928 щодо відмови ОСОБА_1 у перерахунку пенсії зі зміною періоду 60 місяців до 01.07.2000 року, відповідач зобов'язаний до вчинення конкретних дій щодо перерахунку пенсії позивача на підставі архівної довідки.
Таким чином, переглянувши рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідача, колегія суддів дійшла висновку, що при прийнятті рішення, суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального права.
Наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.
Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).
Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.
Доводи апеляційної скарги не містять належних та обґрунтованих міркувань, які б спростовували висновки суду першої інстанції. В апеляційній скарзі також не наведено інших міркувань, які б не були предметом перевірки судом першої інстанції та щодо яких не наведено мотивів відхилення наведених аргументів.
Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийняте на підставі з'ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.
Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14.11.2023 по справі № 520/18055/23 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло
Судді(підпис) (підпис) Н.С. Бартош О.В. Присяжнюк