01 лютого 2024 року справа №200/19049/21
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Гаврищук Т.Г., суддів: Блохіна А.А., Сіваченка І.В.,
за участю секретаря судового засідання Передерія Є.О.,
представника відповідача Тичиніна Я.Д.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Донецької обласної прокуратури на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 21 листопада 2023 року по справі №200/19049/21 (суддя І інстанції Давиденко Т.В.) за позовом ОСОБА_1 до Донецької обласної прокуратури про визнання протиправною бездіяльності, стягнення грошової компенсації за невикористані відпустки, -
Позивач звернувся до суду з позовом до Донецької обласної прокуратури про визнання протиправною бездіяльності щодо невиплати грошової компенсації за невикористані відпустки за 2015, 2016, 2017, 2018, 2019, 2020 роки, стягнення грошової компенсації за невикористані відпустки за 2015, 2016, 2017, 2018, 2019, 2020 роки.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 21 листопада 2023 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Донецької обласної прокуратури щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані відпустки за період з 2015 по 2020 роки (включно). Зобов'язано Донецьку обласну прокуратуру нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2020 роки (включно). В задоволенні іншої частини адміністративного позову - відмовлено.
Не погодившись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує на порушення судом першої інстанції норм матеріального права. Судом першої інстанції не враховано, що частина перша статті 83 КЗпП України та частина перша статті 24 Закону України «Про відпустки» передбачають, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-інваліда з дитинства підгрупи А І групи. Відповідно до пункту 23 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24 грудня 1999 року № 13, розглядаючи спори про виплату грошової компенсації за невикористану відпустку, необхідно виходити з того, що згідно зі статтею 83 КЗпП України вона може бути стягнена на вимогу працівника за всі дні невикористаної ним основної й додаткової щорічної відпустки та додаткової відпустки для працівників, які мають дітей (стаття 182-1 КЗпП України), тільки в разі звільнення його з роботи, а під час неї - лише за частину цих відпусток за умови, що тривалість наданих йому при цьому щорічної й додаткової відпусток становить не менше 24 календарних днів та що працівник не є особою віком до 18 років. Інші, крім зазначених, відпустки надаються лише за призначенням і грошовою компенсацією замінюватись не можуть. Отже, саме основна та додаткова щорічні відпустки а також додаткова відпустка працівника, який має дітей або повнолітню дитину-інваліда з дитинства підгрупи А І групи підлягають поділу на частини та грошовій компенсації. Виплата грошової компенсації за невикористані дні за іншими видами додаткових відпусток статтею 83 КЗпП України та статтею 24 Закону України «Про відпустки» не передбачена.
Судом не враховані правові висновки, викладені у постанові Верховного суду від 31 жовтня 2022 року у справі №241/2229/20.
Застосування судом першої інстанції правових висновків, викладених у постановах Верховного суду від 07.05.2020 у справі № 360/4127/19, від 14.04.2021 у справі № 620/1487/20 та від 31.05.2021 у справі № 200/13837/19-а, від 22.12.2021 року у справі № 640/21771/20, відповідач вважає безпідставним з огляду на те, що позивач не є військовослужбовцем органів прокуратури та працівником органів внутрішніх справ. Для працівників органів прокуратури таких додаткових гарантій законодавством не передбачено.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги позивача.
Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного.
Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, позивач з 07.04.2005 року по 04.05.2020 року працював в органах прокуратури України на різних посадах.
Рішенням міжвідомчої комісії з питань розляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій України від 15.01.2015 року № 2/ІІІ/І/1036 позивачеві наданий статус учасника бойових дій, про що рішенням комісії Державної служби України у справах ветеранів війни та учасників антитерористичної операції 15.06.2015 року видане посвідчення НОМЕР_1 .
09.12.2021 року позивач звернувся до Донецької обласної прокуратури з запитом щодо виплати компенсації за невикористані відпустки.
Листом Донецької обласної прокуратури від 14.12.2021 року № 07-1953вих-21 позивач був повідомлений про те, що за період з 15.01.2015 року по 04.05.2020 року додаткова відпустка не надавалась, оскільки не надходило заяви про її надання.
Наведені обставини сторонами не оспорюються.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Закон України від 14.10.2014 №1697-VІІ «Про прокуратуру» (далі - Закон №1697-VII; у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначає правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України.
Статтею 4 Закону №1697-VII установлено, що організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до статті 82 Закону №1697-VII прокурору надається щорічна оплачувана відпустка тривалістю 30 календарних днів з виплатою допомоги для оздоровлення в розмірі, що не перевищує середньомісячної заробітної плати прокурора. Прокурору, який має стаж роботи в органах прокуратури понад 10 років, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю 15 календарних днів. Прокурору надаються додаткові та інші відпустки, передбачені законом.
Закон України “Про відпустки” від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР (далі - Закон №504/96-ВР) встановлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров'я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.
Частиною 1 статті 4 Закону№ 504/96-ВР встановлюються такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Згідно статті 16-2 Закону № 504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, особам, реабілітованим відповідно до Закону України “Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років”, із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Право на одержання учасниками бойових дій додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік передбачено також пунктом 12 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон №3551).
Згідно ст. 5 Закону №3551 учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.
За змістом п. 19 ч. 1 ст. 6 Закону №3551 учасниками бойових дій визнаються військовослужбовці (резервісти, військовозобов'язані) Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, військовослужбовці військових прокуратур, особи рядового та начальницького складу підрозділів оперативного забезпечення зон проведення антитерористичної операції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, поліцейські, особи рядового, начальницького складу, військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій, Державної пенітенціарної служби України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів.
Як встановлено вище, позивачеві наданий статус учасника бойових дій, про що рішенням комісії Державної служби України у справах ветеранів війни та учасників антитерористичної операції 15.06.2015 року видане посвідчення НОМЕР_1 .
Відповідно до частини 1 статті 24 Закону № 504/96-ВР у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
За приписами статті 4 Закону № 504/96-ВР до щорічних відпусток належать додаткові відпустки, передбачені законодавством, зокрема додаткова відпустка учасникам бойових дій із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік. В разі невикористання такої відпустки особою, яка має право на таку відпустку, їй повинна виплачуватися грошова компенсація .
Як встановлено судом та не заперечується відповідачем, грошова компенсація за невикористані дні додаткової відпустки, на яку позивач мав право як учасник бойових дій, за період з 2015 по 2020 роки не нарахована та не виплачена відповідачем.
Відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивач при звільненні мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним у 2015-2020 роках додаткову відпустку як учасник бойових дій, передбачену пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ, у зв'язку з чим правомірно задоволено позов в цій частині.
Аналогічна правова позиція була викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 22 грудня 2021 року у справі № 640/21771/20.
Колегія суддів звертає увагу, що у п.29 Верховний суд зазначив, що аналогічна правова норма міститься у частині першої статті 24 Закону України «Про відпустки», якою встановлено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація, зокрема, за всі не використані ним дні щорічної відпустки.
Колегія суддів також вважає, що судом першої інстанції правомірно враховані висновки Європейського суду з прав людини, висловлені у рішенні від 30 квітня 2013 року справі «Тимошенко проти України» (заява № 49872/11), щодо принципу юридичної визначеності, який означає, що застосування національного законодавства має бути передбачуваним тією мірою, щоб воно відповідало стандарту «законності», передбаченому Конвенцією - стандарту, що вимагає, щоб усе законодавство було сформульовано з достатньою точністю для того, щоб надати особі можливість - за потреби, за відповідної консультації - передбачати тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути за собою її дія (параграф 264).
Висновки, викладені Верховним судом у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 жовтня 2022 року у справі №241/2229/20 не є релевантними до обставин в справі, що розглядається, а тому колегією суддів не прийнято до уваги.
За приписами пункту 1 частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Оскільки судом першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги правильно встановлені обставини справи, судове рішення є обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.
Апеляційний суд дійшов висновку про те, що підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні, а тому відхиляє апеляційну скаргу і залишає судове рішення без змін.
Керуючись статтями 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Донецької обласної прокуратури на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 21 листопада 2023 року по справі №200/19049/21 - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 21 листопада 2023 року по справі №200/19049/21 - залишити без змін.
Постанова у повному обсязі складена у нарадчій кімнаті 01 лютого 2024 року.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з 01 лютого 2024 року та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя: Т.Г. Гаврищук
Судді: А.А. Блохін
І.В. Сіваченко