01 лютого 2024 року справа №360/875/23
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Сіваченка І.В., суддів: Блохіна А.А., Гаврищук Т.Г., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Луганській області на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2023 року (повне судове рішення складено 29 вересня 2023 року у м. Дніпро) у справі № 360/875/23 (суддя в І інстанції К.О. Пляшкова) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Луганській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
Представник позивача Єрьоміна Вікторія Анатоліївна, яка діє в інтересах ОСОБА_1 , звернулась до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Луганській області (далі - ГУНП в Луганській області) з такими вимогами:
визнати протиправною бездіяльність відповідача відносно позивача стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні;
зобов'язати відповідача виплатити позивачу його середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку за період з 01 вересня 2022 року по 27 липня 2023 року відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100).
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач проходив службу у відповідача та відповідно до витягу з наказу від 01 вересня 2022 року № 331 о/с звільнений зі служби в поліції.
Позивачу не нараховано та не виплачено грошову компенсацію за невикористані календарні дні щорічної основної та додаткової оплачуваної відпусток за 2015 рік - 4 доби основної оплачуваної відпустки, за 2020 рік у кількості 15 діб додаткової оплачуваної відпустки, за 2021 рік у кількості 30 днів основної відпуски та 15 днів - додаткової відпустки.
На розрахунковий рахунок позивача 27 липня 2023 року нараховано компенсація за невикористану відпустку на виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду від 21 лютого 2023 року по справі № 360/2123/22 у розмірі 43 153,84 грн.
Вказані обставини свідчать, що позивачу несвоєчасно виплачено компенсацію за невикористані дні відпустки, тому позивач має право на стягнення з відповідача суми середнього заробітку за час затримки виплати грошового забезпечення відповідно до статті 117 КЗпП України.
Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2023 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ГУНП в Луганській області на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27 вересня 2022 року по 26 березня 2023 року включно в сумі 17 601,77 грн.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Не погодившись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення місцевого суду, прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що затримка остаточного розрахунку з позивачем при звільненні відбулась в наслідок неоднозначного правового регулювання питання щодо виплати компенсації при звільненні за дні невикористаної поліцейським відпустки як учасникам бойових дій, а тому вина відповідача, відсутня.
З приводу зобов'язання ГУНП в Луганській області виплатити ОСОБА_1 його середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку за період з 01.09.2022 року по 27.07.2023 відповідно до Порядку № 100 звертає увагу на фактичну відсутність вини відповідача та на саму поведінку позивача щодо реалізації свого права на отримання вищевказаних виплат.
Згідно відомостей які містяться у Єдиному державному реєстрі судових рішень позивач з позовною заявою про стягнення компенсації за дні невикористаної відпустки згідно ухвали суду від 23.12.2022 по справі № 360/2123/22 звернувся лише 21.12.2022. В свою чергу, як зазначалося вище, ОСОБА_1 згідно наказу від 01.09.2022 № 331о/с звільнений із поліції з 26.09.2022, тобто майже через три місяці після звільнення.
Таким чином, апелянт вважає, що позивач навмисно збільшував строк вирішення спору щодо виплати компенсації за дні невикористаних відпусток при звільненні, що в свою чергу фактично збільшувало остаточний розрахунок при звільненні з позивачем.
Апеляційний розгляд здійснено в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі, залишити без задоволення, з наступних підстав.
Судами першої та апеляційної інстанції встановлено таке.
ОСОБА_1 в період з 20 серпня 1996 року по 06 листопада 2015 року проходив службу в органах внутрішніх справ, з 07 листопада 2015 року по 26 вересня 2022 року - в ГУНП в Луганській області, що підтверджено записами в трудовій книжці позивача серії НОМЕР_1 та довідкою про проходження служби від 14 серпня 2023 року.
Згідно із копією витягу з наказу ГУНП в Луганській області від 01 вересня 2022 року № 331 о/с «По особовому складу» майора поліції ОСОБА_1 , старшого інспектора сектору контролю за обігом зброї Сєвєродонецького районного управління поліції ГУНП в Луганській області, звільнено зі служби в поліції за пунктом 7 (за власним бажанням) частини першої статті 77 Закону України «Про національну поліцію» з 26 вересня 2022 року, з виплатою одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби в поліції, з виплатою компенсації за невикористану у році звільнення відпустку у кількості 30 діб та з виплатою компенсації за 20 днів невикористаної додаткової відпустки, як батьку, який має двох дітей віком до 15 років за 2021, 2022 роки, встановивши відсоток премії за вересень 2022 року 27,892 %.
Дослідженням довідки ГУНП в Луганській області щодо загального розміру належних при звільненні виплат від 15 серпня 2023 року № 267/111/22-2023 ОСОБА_1 нараховано до виплати 175295,92 грн, у тому числі: посадовий оклад - 2166,67 грн, оклад за спеціальним військовим званням - 1733,33 грн, надбавку за стаж служби - 1950,00 грн, надбавку за спеціальні умови проходження служби - 2632,50 грн, премію - 2365,94 грн, додаткову винагороду (Постанова 168) - 60000,00 грн, індексацію - 2221,79 грн, одноразову грошову допомогу при звільненні - 81363,30 грн, компенсацію за невикористану відпустку - 20862,39 грн.
Позивач 21 грудня 2022 року звернувся до Луганського окружного адміністративного суду з позовом до ГУНП в Луганській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 21 лютого 2023 року у справі № 360/2123/22 позов ОСОБА_1 до ГУНП в Луганській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії задоволено;
визнано протиправною бездіяльність ГУНП в Луганській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні відпусток: за 2015 рік у кількості 4 доби щорічної чергової оплачуваної відпустки, за 2020 рік у кількості 15 діб додаткової оплачуваної відпустки, за 2021 рік у кількості 30 діб щорічної чергової оплачуваної відпустки та у кількості 15 діб додаткової оплачуваної відпустки, та додаткової оплачуваної відпустки, як учаснику бойових дій за 2015, 2017, 2020, 2022 роки;
зобов'язано ГУНП в Луганській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015, 2017, 2020, 2022 роки в кількості 56 днів, за 04 доби щорічної основної відпустки за 2015 рік, за 15 діб додаткової оплачуваної відпустки за 2020 рік, за 30 діб щорічної основної відпустки та 15 діб додаткової оплачуваної відпустки за 2021 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби в поліції.
Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 20 червня 2023 року апеляційну скаргу ГУНП в Луганській області задоволено частково; рішення Луганського окружного адміністративного суду від 21 лютого 2023 року у справі № 360/2123/22 змінено, виключивши в резолютивній частині: в абзаці другому слова «за 2020 рік у кількості 15 діб додаткової оплачуваної відпустки»; в абзаці третьому слова «за 15 діб додаткової оплачуваної відпустки за 2020 рік»; в іншій частині рішення Луганського окружного адміністративного суду від 21 лютого 2023 року у справі № 360/2123/22 залишено без змін.
Дослідженням копії довідки ГУНП в Луганській області від 21 червня 2023 року № 249/111/22-2023 встановлено, що ОСОБА_1 нараховано компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки УБД за 2015, 2017, 2020, 2022 роки, 4 доби щорічної основної відпустки за 2015 рік, 30 основної та 15 діб додаткової відпустки за 2021 рік (всього 105 діб) з розрахунку грошового забезпечення на день звільнення - 26 вересня 2022 року у загальному розмірі 43 811,00 грн, до виплати - 43 153,84 грн.
Листом від 22 червня 2023 року № 1415/111/22/05-2023 ГУНП в Луганській області звернулося до Національної поліції України за виділенням коштів для здійснення розрахунків з колишніми працівниками поліції за КЕКВ 2800 «Інші видатки» у сумі 64,3 тис. грн згідно із довідкою про потребу в коштах для виконання судових рішень, зокрема за рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 21 лютого 2023 року у справі № 360/2123/22 для виплати ОСОБА_1 .
Представником позивача 27 червня 2023 року подано до ГУНП в Луганській області заяву від 26 червня 2023 року про виконання рішення суду від 21 лютого 2023 року у справі № 360/2123/22, в якій визначено реквізити карткового рахунку позивача, на який слід здійснити відповідне зарахування. Про результати розгляду звернення повідомлено листом ГУНП в Луганській області від 27 липня 2023 року № 597/111/22-2023.
Позивачу компенсацію за невикористані дні відпустки у розмірі 43 153,84 грн, нараховану на виконання рішення суду від 21 лютого 2023 року у справі № 360/2123/22, перераховано на картковий рахунок 27 липня 2023 року, що підтверджено випискою з рахунку ГУНП в Луганській області за 24 липня 2023 року та платіжною інструкцією від 24 липня 2023 року № 1673, копії яких наявні в матеріалах справи.
Згідно із довідкою ГУНП в Луганській області від 15 серпня 2023 року № 266/111/22-2023 про розмір грошового забезпечення за два повні календарні останні місяці, що передували звільненню ОСОБА_1 , позивачу нараховано грошове забезпечення:
за 31 день липня 2022 року у розмірі 15 080,97 грн, у тому числі: посадовий оклад - 2500,00 грн, оклад за спеціальним званням - 2000,00 грн, надбавку за стаж служби - 2250,00 грн, надбавку за специфічні умови проходження служби - 3037,50 грн, премію - 3018,47 грн, індексацію - 2275,00 грн;
за 31 день серпня 2022 року - 15081,03 грн, у тому числі: посадовий оклад - 2500,00 грн, оклад за спеціальним званням - 2000,00 грн, надбавку за стаж служби - 2250,00 грн, надбавку за специфічні умови проходження служби - 3037,50 грн, премію - 2729,93 грн, індексацію - 2563,60 грн;
загальна сума доходу - 30 162,00 грн;
середньоденна заробітна плата - 486,48 грн;
середньомісячна заробітна плата - 15081,00 грн.
Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, апеляційний суд виходить з такого.
Спершу слід зазначити, що рішення місцевого суду оскаржено лише відповідачем. Відповідно до частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Таким чином, оскільки судове рішення позивачем не оскаржене, апеляційному перегляду підлягає рішення місцевого суду лише в частині, в якій задоволені позовні вимоги. В іншій частині судове рішення апеляційному перегляду не підлягає і має бути залишено без змін.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон України від 02.07.2015 № 580-VIII «Про Національну поліцію» (далі - Закон № 580-VIII).
Згідно із частинами другою та третьою статті 77 Закону № 580-VIII днем звільнення зі служби в поліції вважається день видання наказу про звільнення або дата, зазначена в наказі про звільнення.
День звільнення вважається останнім днем служби.
Відповідно до частин першої та другої статті 94 Закону № 580-VIII поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання.
Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.
Згідно з пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 11.11.2015 № 988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції» грошове забезпечення поліцейських складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 № 260 затверджено Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання (далі - Порядок № 260).
Згідно з пунктом 3 розділу І Порядку № 260 грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання.
До складу грошового забезпечення входять: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4) премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Абзацом першим пункту 7 розділу І Порядку № 260 визначено, що грошове забезпечення поліцейським виплачується за місцем проходження служби виключно в межах асигнувань, затверджених кошторисом органу поліції на грошове забезпечення.
Відповідно до пункту 11 розділу І Порядку № 260 грошове забезпечення, виплачене поліцейському несвоєчасно або в меншому розмірі, ніж належало, виплачується за весь період, протягом якого поліцейський мав на нього право, але не більше ніж за три роки, що передували зверненню за одержанням грошового забезпечення.
Виплата одноразових додаткових видів грошового забезпечення здійснюється, якщо звернення про їх отримання надійшли до закінчення трьох років з дня виникнення права на їх отримання.
Згідно із пунктом 13 розділу І Порядку № 260 виплата грошового забезпечення поліцейським та здобувачам ЗВО здійснюється щомісяця з 25 числа по останній день місяця за поточний місяць. Виплата грошового забезпечення поліцейським поліції охорони здійснюється щомісяця до 07 числа за минулий місяць.
Пунктом 15 розділу І Порядку № 260 при прийнятті на службу до Національної поліції грошове забезпечення поліцейським нараховується з дня призначення на посаду. У разі звільнення зі служби грошове забезпечення поліцейським виплачується по день їх звільнення зі служби в поліції включно.
Абзацами сьомим та восьмим пункту 8 розділу ІІІ Порядку № 260 визначено, що за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства.
Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства, на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення.
Суд зазначає, що вказані вище правові норми є нормами спеціального законодавства і підлягають застосуванню при визначенні структури, порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейських та у випадку виникнення спорів з цього приводу.
Непоширення на поліцейських норм Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) стосується тільки норм, якими врегульована оплата праці (виплата грошового забезпечення) вказаних осіб та спорів щодо цього забезпечення, таких як: спорів щодо розміру посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії, одноразових додаткових видів грошового забезпечення, порядку їх нарахування та виплати.
Однак, питання щодо дати проведення остаточного розрахунку з поліцейськими при звільненні із служби в поліції, відповідальності за затримку розрахунку при звільненні поліцейських із служби в поліції, зокрема, за затримку виплати грошової компенсації за невикористані дні відпустки, - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. В той же час такі питання врегульовані КЗпП України.
За правилами частини шостої статті 7 КАС України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права). Аналогія закону та аналогія права не застосовується для визначення підстав, меж повноважень та способу дій органів державної влади та місцевого самоврядування.
За таких обставин суд відхиляє як безпідставні твердження представника відповідача про непоширення на спірні правовідносини норм КЗпП України.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Цією ж статтею передбачено, що право особи на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно зі статтею 1 Конвенції Міжнародної організації праці від 01 липня 1949 року № 95 «Про захист заробітної плати», ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, незалежно від назви оплати праці і методу її обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.
Статтею 12 Конвенції установлено, що коли минає термін трудового договору, остаточний розрахунок заробітної плати, належної працівнику, має бути проведено відповідно до національного законодавства, колективного договору чи рішення арбітражного органу, або - коли немає такого законодавства, угоди чи рішення - в розумний термін з урахуванням умов контракту.
Враховуючи, що перебування особи на публічній службі є однією із форм реалізації закріпленого у статті 43 Конституції України права на працю (постанова Верховного Суду України від 06 листопада 2013 року у справі № 21-389а13), суд вважає за необхідне застосувати до даних правовідносин норми КЗпП України.
Згідно із частиною першою статті 47 КЗпП України (в редакції, чинній на час звільнення позивача із служби в поліції) власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Аналіз вищевказаних норм дає підстави для висновку, що обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України.
При цьому, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата з надбавками, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Конституційний Суд України в рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз'яснив, що згідно зі статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Разом з цим, починаючи з 19 липня 2022 року відбулися зміни у трудовому законодавстві України, відповідно до яких у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Аналіз наведених положень свідчить про те, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
Судами враховано правову позицію, висловлену Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року в справі № 821/1083/17, відповідно до якої під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Також у постанові Великої Палати Верховного Суду зазначено, що якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). У цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, в тому числі й після прийняття судового рішення.
Оскільки рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 21 лютого 2023 року та постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 20 червня 2023 року у справі № 360/2123/22 встановлено право позивача на отримання компенсації за 105 днів невикористаної щорічної основної та додаткової відпусток, суд погоджується з твердженнями представника позивача, що відповідач мав виплатити ОСОБА_1 таку компенсацію при звільненні зі служби в поліції у строк, визначений у статті 116 КЗпП України.
Також, зважаючи на вище наведені положення КЗпП України та правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, суд дійшов висновку, що стаття 117 КЗпП України розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати належних працівникові при звільненні сум, у тому числі й компенсації за невикористані дні відпустки. Тому твердження представника відповідача щодо відсутності вини ГУНП в Луганській області в несвоєчасній виплаті позивачу компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій через неоднозначне правове регулювання спірних правовідносин, що виключає визначену статтею 117 КЗпП України відповідальність, суд відхиляє як безпідставні.
Оскільки суду не надано доказів, що позивач був відсутній на службі в день його звільнення, то суд дійшов висновку, що компенсація за невикористані дні відпустки мала бути виплачена позивачу в день звільнення із служби в поліції - 26 вересня 2022 року.
Однак за матеріалами справи така компенсація виплачена позивачу тільки 27 липня 2023 року, тобто вже після його звільнення зі служби в поліції та на виконання рішення суду.
Відповідно за цей період затримки, але не більш як за шість місяців, до відповідача має бути застосована відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України.
Згідно з підпунктом «л» пункту 1 Порядку № 100 цей Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати.
Відповідно абзаців першого-п'ятого пункту 2 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки. Обчислення середньої заробітної плати для виплати компенсації за невикористані відпустки, на які працівник набув право до 31 грудня 2023 р., проводиться виходячи з виплат, нарахованих у 2023 році. Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації чи у фізичної особи - підприємця або фізичної особи, які в межах трудових відносин використовують працю найманих працівників, менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку, матеріальна (грошова) допомога. Якщо працівника прийнято (оформлено) на роботу не з першого числа місяця, проте дата прийняття на роботу є першим робочим днем місяця, то цей місяць враховується до розрахункового періоду як повний місяць. У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.
Відповідно до абзаців першого-третього пункту 3 Порядку № 100 при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку. Суми нарахованої заробітної плати, крім премій (в тому числі за місяць) та інших заохочувальних виплат за підсумками роботи за певний період, враховуються у тому місяці, за який вони нараховані, та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт. Премії (в тому числі за місяць) та інші заохочувальні виплати за підсумками роботи за певний період під час обчислення середньої заробітної плати враховуються в заробіток періоду, який відповідає кількості місяців, за які вони нараховані, починаючи з місяця, в якому вони нараховані. Для цього до заробітку відповідних місяців розрахункового періоду додається частина, яка визначається діленням суми премії або іншої заохочувальної виплати за підсумками роботи за певний період на кількість відпрацьованих робочих днів періоду, за який вони нараховані, та множенням на кількість відпрацьованих робочих днів відповідного місяця, що припадає на розрахунковий період. Якщо період, за який нараховано премію чи іншу заохочувальну виплату, працівником відпрацьовано частково, під час обчислення середньої заробітної плати враховується сума у розмірі не більше фактично нарахованої суми премії чи іншої заохочувальної виплати.
Відповідно до пункту 5 Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період (абзац перший пункту 8 Порядку № 100).
При цьому, спеціальним нормативно-правовим актом, що регулює обчислення середньоденного розміру грошового забезпечення є Порядок № 260, абзацом восьмим пункту 8 розділу ІІІ якого, серед іншого, визначено, що одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів.
З системного аналізу вищенаведених норм Порядку № 100 та Порядку № 260 можна дійти висновку, що згідно з чинним законодавством нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, поліцейським проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням. Середньоденне грошове забезпечення обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню, та визначається діленням грошового забезпечення за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число календарних днів за цей період. Нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, поліцейським здійснюється з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); премії.
Відповідно до довідки ГУНП в Луганській області від 15 серпня 2023 року № 266/111/22-2023 ОСОБА_1 у липні 2022 року нараховано грошове забезпечення в сумі 15 080,97 грн за 31 день; у серпні 2022 року - 15 081,03 грн за 31 день, середньоденна заробітна плата - 486,48 грн; середньомісячна заробітна плата - 15 081,00 грн.
Слід зауважити, що день звільнення позивача зі служби в поліції відповідно до частини третьої статті 77 Закону № 580-VIII вважається останнім днем служби.
Отже період нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, з урахуванням положень статті 117 КЗпП України в редакції, яка діє з 19 липня 2022 року (6 місяців), складає з 27 вересня 2022 року по 26 березня 2023 року включно та становить 181 календарний день.
Середньоденне грошове забезпечення позивача складає 486,48 грн ((15080,97 грн + 15081,03 грн) : 62 календарних дні = 486,48 грн).
Відповідно середнє грошове забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, в арифметичному обчисленні складає 88052,88 грн (середньоденне грошове забезпечення 486,48 грн х 181 календарний день).
Зважаючи на вище наведені обставини, місцевий суд дійшов правильного висновку про неправильність визначеного представником позивача у позовній заяві періоду затримки розрахунку при звільненні позивача, а також про безпідставність вимоги щодо нарахування середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, а не за шість місяців, як це визначено в статті 117 КЗпП України.
Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). За приписами частини другої статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоби виключити ризик свавілля.
Європейський суд з прав людини трактує поняття «якість закону» таким чином, а саме - національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (рішення ЄСПЛ у справах «C.G. та інші проти Болгарії» («C. G. and Others v. Bulgaria», заява № 1365/07, 24 April 2008, § 39), «Олександр Волков проти України» («Oleksandr Volkov v. Ukraine», заява № 21722/11, § 170).
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності. Проте такий період не може бути більшим за 6 місяців.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року в справі № 761/9584/15-ц.
Аналогічний правовий висновок сформований в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року в справі 821/1083/17.
Верховним Судом у постанові від 30 листопада 2020 року по справі № 480/3105/19 вказано, що при визначенні суми, яка підлягає стягненню за затримку розрахунку при звільненні, слід обраховувати суму стягнення пропорційно розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять 100 відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.
Зазначена правова позиція підтримана Верховним Судом у постанові від 22 липня 2021 року в справі № 200/5764/20-а та постанові від 11 серпня 2021 року в справі № 640/9375/20.
До спірних правовідносин необхідно застосувати саме таку правову позицію Верховного Суду, як пізніше висловлену у часі у порівнянні з тією, на яку посилається представник відповідача.
Для визначення розміру середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні у цій справі суд застосовує порядок розрахунку середнього заробітку, передбачений Порядком № 100, з врахуванням вищенаведених правових позицій Верховного Суду, зокрема, викладеної у постанові від 30 листопада 2020 року в справі № 480/3105/19.
У цій справі загальний розмір виплат, належних позивачу на день звільнення зі служби в поліції складає 219 106,92 грн, у тому числі: 175 295,92 грн (розмір належних позивачу при звільненні виплат, підтверджений довідкою від 15 серпня 2023 року № 267/111/22-2023) та 43 811,00 грн (нарахована на виконання рішення суду компенсація за невикористані дні відпустки, підтверджена довідкою від 21 червня 2023 року № 249/111/22-2023).
Відповідно розмір невиплаченої позивачу у день звільнення із служби в поліції суми компенсації за невикористані дні відпустки 43 811,00 грн (виплачена 27 липня 2023 року) по відношенню до всіх належних при звільненні виплат у розмірі 219 106,92 грн становить 19,99 %.
Отже, виходячи з принципу пропорційності, сума належного позивачу середнього грошового забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, має складати 17601,77 грн (88052,88 грн (середнє грошове забезпечення за затримку розрахунку при звільненні) х 19,99 % (розмір невиплаченої позивачу у день звільнення компенсації за невикористані дні відпустки)).
З урахуванням принципу справедливості та співмірності, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що середнє грошове забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, має бути виплачено позивачу у розмірі 17 601,77 грн, з урахуванням пропорційності.
Що стосується обраного представником позивача способу захисту порушених прав позивача.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до статті 238 КЗпП України при розгляді трудових спорів у питаннях про грошові вимоги, крім вимог про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи (стаття 235), орган, який розглядає спір, має право винести рішення про виплату працівникові належних сум без обмеження будь-яким строком.
Пунктом 10 частини другої статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Зважаючи на обставини справи, суд встановив, що відповідачем порушено право позивача на отримання всіх належних йому при звільненні із служби в поліції сум, законодавчо визначеною гарантією від такого порушення є стягнення середнього грошового забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Відповідно, окружний суд дійшов обґрунтованого висновку, що ефективним способом захисту порушених прав позивача є стягнення з відповідача середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27 вересня 2022 року по 26 березня 2023 року включно в сумі 17 601,77 грн.
Відповідно до пункту 171.1 статті 171 Податкового кодексу України особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку.
Податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу (підпункт 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 Податкового кодексу України).
Оскільки справляння і сплата податку з доходів громадян є відповідно обов'язком роботодавця, а не працівника, то сума середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні визначена судом без утримання такого податку та інших обов'язкових платежів, які повинен утримати та сплатити за працівника роботодавець.
За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.1994, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.
Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов'язаний оцінити, виконуючи свої зобов'язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
За встановлених обставин, місцевий суд дійшов правильного висновку, що позовні вимоги є частково обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків місцевого суду.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статями 291, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Луганській області - залишити без задоволення.
Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2023 року у справі № 360/875/23 - залишити без змін.
Повне судове рішення - 01 лютого 2024 року.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому статтею 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Колегія суддів І. В. Сіваченко
А. А. Блохін
Т. Г. Гаврищук