01 лютого 2024 року справа №200/4391/23
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Сіваченка І.В., суддів: Блохіна А.А., Гаврищук Т.Г., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2023 року (повне судове рішення складено 13 жовтня 2023 року) у справі № 200/4391/23 (суддя в І інстанції Чучко В.М.) за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
У серпні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 про:
- визнання протиправними дій в частині порушення строку виплати грошової компенсації за неотримане речове майно;
- зобов'язання виплатити грошове відшкодування в розмірі середнього заробітку за період затримки у виплаті грошової компенсації за неотримане речове майно з 05.08.2022 по 20.07.2023 та стягнути з відповідача дане відшкодування.
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивача виключено із списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 та усіх видів забезпечення з 05.08.2023. Проте, відповідачем не проведено своєчасно розрахунок при звільненні, а саме не виплачено компенсацію за неотримане речове майно. Оскільки відповідачем на день виключення зі списків особового складу не проведено повного розрахунку при звільненні з військової служби, позивач набув право на виплату середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2023 року позов задоволено.
Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в частині компенсації за неотримане речове майно), яку вирахувати шляхом множення середньоденного заробітку на число календарних днів за період з 06.08.2022 по 05.02.2023 тривалістю 184 календарні дні.
Не погодившись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення місцевого суду, прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції не враховано, що позивач звертаючись з вимогою про виплату середнього грошового забезпечення за період починаючи з 05.08.2022 по 20.07.2023, не врахував те, що чинна редакція статті статтею 117 КЗпП України передбачає можливість виплати середнього заробітку не більш як за шість місяців.
На думку апелянта суд першої інстанції фактично примушує власним рішенням військову частину НОМЕР_1 порушити вимоги статті 117 КЗпП України та виплатити на користь позивача середній заробіток за період, який значно перевищує встановлений шестимісячний строк.
Окрім зазначеного судом першої інстанції не було враховано та не вірно тлумачено положення п. 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджено Указом Президента України від 10 грудня 2008 року 1153/2008.
Так, наведений пункт Положення містить норму, яка зазначає, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
При цьому, позивачем до військової частини НОМЕР_1 жодних заяв та рапортів щодо не виключення його зі списків особового складу до повного розрахунку не надавав.
У відзиві на апеляційну скаргу позивачем висловлено згоду з рішенням місцевого суду та прохання залишити апеляційну скаргу без задоволення.
Апеляційний розгляд здійснено в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі, залишити без задоволення, з таких підстав.
Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , учасник бойових дій, проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 04.08.2022 № 435 старшого сержанта ОСОБА_1 , штаб-сержанта 3 категорії відділення логістики військової частини НОМЕР_1 , звільненого з військової служби у запас наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 03 серпня 2022 року №177-РС за підпунктом 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (через такі сімейні обставини або інші поважні (один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років)), Закону України №2169-ІХ від 01.04.2022 «Про внесення змін до деяких законів України щодо звільнення від військової служби деяких категорій громадян», вважати таким, що справи та посаду здав та вибув для зарахування на військовий облік до Олександрівського об'єднаного міського територіального центру комплектування та соціальної підтримки Кіровоградської області. З 05 серпня 2022 року виключено зі списків особового складу частини та знято з усіх видів забезпечення.
02.08.2022 позивач подав рапорт про виплату грошової компенсації за неотримане речове майно.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 02.12.2022 №674 старшому сержанту ОСОБА_1 , у зв'язку зі звільненням з військової служби, виплатити компенсацію за неотримане речове майно в сумі 20136,82 грн.
Грошова компенсація за неотримане речове майно виплачена позивачу в сумі 25 166,65 грн. лише 20.07.2023, що підтверджено банківською випискою.
Вважаючи бездіяльність відповідача щодо невиплати середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку протиправною, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, апеляційний суд виходить з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 2 ст. 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII зі змінами та доповненнями (далі - Закон № 2232-XII) закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Спеціальним законом, який, відповідно до Конституції України, визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі, є Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» № 2011-XII від 20.12.1991 р. зі змінами та доповненнями (далі - Закон № 2011-XII).
Відповідно до ст. 1 Закону № 2011-XIІ соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно зі ст. 1-2 Закону № 2011-XII військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України (стаття 2 Закону № 2011-XII).
Згідно із ч. 1 ст. 9-1 Закону № 2011-XII речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.
Як передбачено приписами пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008, особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням.
Порядок здійснення всіх видів матеріального забезпечення військовослужбовців, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних навчальних закладів, та виплати грошової компенсації вартості за речове майно, що не отримано такими військовослужбовцями, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
На виконання вищевказаної статті постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 № 178 затверджений Порядок виплати військовослужбовцям грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (далі - Порядок № 178), пунктами 2, 3 якого визначено, що виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця; переведення військовослужбовця до інших утворених відповідно до законів України військових формувань, Держспецзв'язку, правоохоронних органів спеціального призначення і державних органів спеціального призначення з правоохоронними функціями для подальшого проходження військової служби з виключенням із списків особового складу військової частини.
Відповідно до п. п. 4, 5 Порядку № 178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації, а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації. Довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв'язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.
Із вищенаведених законодавчих приписів убачається, що у разі звільнення військовослужбовця з військової служби у нього виникає право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, яке реалізується шляхом подання військовослужбовцем відповідної заяви (рапорту) за місцем військової служби. Застосовування в пункті 3 Порядку виплати військовослужбовцям грошової компенсації вартості за неотримане речове майно словосполучення "у разі звільнення з військової служби", а не, наприклад, "при звільненні з військової служби", дозволяє дійти висновку, що право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно не залежить від факту закінчення проходження військової служби (виключення військовослужбовця зі списків особового складу).
Таким чином, військовослужбовці після звільнення їх з військової служби зберігають право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно.
Разом з тим, за правилами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Суд вважає, що речове забезпечення не має характеру винагороди за виконану працю, а спрямоване насамперед на задоволення потреб військовослужбовців під час несення ними військової служби. Отже, речове майно не можна ототожнювати із заробітною платою (грошовим забезпеченням) військовослужбовця.
Разом з тим, слід акцентувати увагу на тому, що стаття 116 КЗпП оперує поняттям "всі суми, що належать працівнику", а стаття 117 цього Кодексу передбачає санкцію за невиплату відповідних сум при звільненні.
Окрім того, чинне законодавство передбачає обов'язок виплатити військовослужбовцю, який звільняється зі служби, грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно на день виключення зі списків особового складу військової частини.
Отже, компенсація вартості за неотримане речове майно належить до складу належних звільненому працівникові сум у розумінні статті 116 КЗпП України.
Статтею 117 КЗпП України передбачена відповідальність у разі невиплати згаданої компенсації на день виключення особи зі списків особового складу військової частини.
Разом з тим, судами враховано, що статтею 117 КЗпП України, в редакції чинній на час фактичного розрахунку, встановленні обмеження щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - не більше ніж за шість місяців.
Виключенням із цього правила є надання військовослужбовцем на те відповідної згоди, передбаченої пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджено Указом Президента України від 10 грудня 2008 року 1153/2008.
Слід зазначити, що п. 242 Положення містить норму, яка зазначає, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Підсумовуючи викладене, суд зазначає, що застосування передбаченої ст.117 КЗпП України відповідальності за затримку розрахунку при звільненні здійснюється у разі невиплати компенсації вартості за неотримане речове майно на день виключення зі списків особового складу військової частини, але за умови подання військовослужбовцем рапорту під час проходження служби (при звільненні).
Так, відповідно до матеріалів справи судами встановлено, що згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 04.08.2022 № 435 старшого сержанта ОСОБА_1 , штаб-сержанта 3 категорії відділення логістики військової частини НОМЕР_1 , звільненого з військової служби у запас наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 03 серпня 2022 року №177-РС за підпунктом 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (через такі сімейні обставини або інші поважні (один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років)), Закону України № 2169-ІХ від 01.04.2022 «Про внесення змін до деяких законів України щодо звільнення від військової служби деяких категорій громадян», з 05 серпня 2022 року виключено зі списків особового складу частини та знято з усіх видів забезпечення.
02.08.2022 позивач подав рапорт про виплату грошової компенсації за неотримане речове майно.
Згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 02.12.2022 №674 старшому сержанту ОСОБА_1 , у зв'язку зі звільненням з військової служби, виплачено компенсацію за неотримане речове майно в сумі 20 136,82 грн.
Грошова компенсація за неотримане речове майно виплачена позивачу в сумі 25 166,65 грн лише 20.07.2023
Отже, позивач під час проходження служби подав рапорт про виплату компенсації за неотримане речове майно. Несвоєчасна виплата відбулася з незалежних від позивача причин.
Враховуючи викладене, суд вважає, що у відповідача наявна відповідальність за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
При цьому судом апеляційної інстанції застосовано висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 30 листопада 2020 року в справі № 480/3105/19 в аналогічних правовідносинах.
Так, в цій постанові (пункти 54-56) Верховний Суд зазначив, що компенсація вартості за неотримане речове майно належить до складу належних звільненому працівникові сум у розумінні статті 116 КЗпП України. Таким чином, застосування передбаченої статтею 117 КЗпП України відповідальності здійснюється у разі невиплати згаданої компенсації на день виключення особи зі списків особового складу військової частини. Виключенням із цього правила є надання військовослужбовцем на те відповідної згоди, передбаченої пунктом 242 Положення №1153/2008. Указані висновки корелюються з позицією Великої Палати Верховного Суду, наведеною в постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, згідно з якою під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
При цьому відповідачем не надано доказів існування виключення, визначеного у вказаній постанові: надання військовослужбовцем згоди, передбаченої пунктом 242 Положення №1153/2008.
Разом з цим, зміни у ст.116 та 117 КЗпП України, внесені Законом України від 01.07.2022 № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», підкреслюють намір законодавця не допустити випадків, за яких порушення прав працівника на своєчасний розрахунок при звільненні триває впродовж значного періоду часу. З урахуванням цих змін працівник повинен бути зацікавленим у швидкому ініціюванні та вирішенні спору, оскільки зволікання з тих чи інших причин у зверненні до суду не даватиме підстави в подальшому претендувати на виплату суми середнього заробітку за весь період, впродовж якого триває порушення його права на своєчасне отримання грошового забезпечення.
Отже, з огляду на приписи ст. 117 КЗпП України, період виплати коштів за час затримки розрахунку при звільненні обмежений шістьма місяцями, у зв'язку з чим компенсація розраховується за період з 06.08.2022 по 05.02.2023 тривалістю 184 календарні дні.
Разом з тим, згідно зі ст. 27 Закону України «Про оплату праці», порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Обчислення середнього заробітку працівників здійснюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100, з наступними змінами та доповненнями (далі - Порядок № 100).
Згідно з абз.1 п. 2 розділу ІІ Порядку № 100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
Абзацом 3 п.2 розділу ІІ Порядку № 100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Відповідно до п. 8 розділу IV Порядку № 100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам визначений Наказом Міністерства оборони України №260 від 07.06.2018 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам».
Згідно з п.7 розділу І цього Порядку, середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.
Як встановлено вище, строк затримки розрахунку складає з 06.08.2022 по 05.02.2023 тривалістю 184 календарні дні, а середньоденну заробітну плату слід розраховувати шляхом ділення заробітної плати позивача за фактично відпрацьовані протягом червня та липня 2022 року календарні дні на число календарних днів за цей період.
Разом з тим, зважаючи, що на виконання ухвали місцевого суду від 18.08.2023, від 15.09.2023 відповідачем не надано витребуваних доказів, а саме довідки про грошове забезпечення позивача за червень, липень 2022 року та довідки про виплачені позивачу суми при звільненні, з метою захисту порушених прав позивача, місцевий суд дійшов правильного висновку, що слід зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в частині компенсації за неотримане речове майно), яку вирахувати шляхом множення середньоденного заробітку на число календарних днів за період з 06.08.2022 по 05.02.2023 тривалістю 184 календарні дні.
Відповідно до ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Доказів, які б доводили необґрунтованість заявленого позову, відповідач суду не надав, а отже місцевий суд дійшов правильного висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків місцевого суду.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статями 291, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2023 року у справі № 200/4391/23 - залишити без змін.
Повне судове рішення - 01 лютого 2024 року.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому статтею 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Колегія суддів І. В. Сіваченко
А. А. Блохін
Т. Г. Гаврищук