01 лютого 2024 року справа №200/3096/23
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Гаврищук Т.Г., суддів: Блохіна А.А., Сіваченка І.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 13 вересня 2023 р. у справі № 200/3096/23 (головуючий І інстанції Смагар С.В.) за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,-
Представник позивача Дяченко Олексій Володимирович, який діє в інтересах ОСОБА_1 , звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 з вимогами:
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 30.01.2020 року по 28.09.2020 року, грошової допомоги на оздоровлення за 2020 рік, грошової компенсації за 56 невикористаних календарних діб додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2017 - 2020 роки без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020 року;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 з 30.01.2020 року по 28.09.2020 року, грошової допомоги на оздоровлення за 2020 рік, грошової компенсації за 56 невикористаних календарних діб додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2017 - 2020 роки з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020 року, на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 13 вересня 2023 року позов задоволено частково. Визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 30.01.2020 року по 28.09.2020 року, грошової допомоги на оздоровлення за 2020 рік, грошової компенсації за 56 невикористаних календарних діб додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2017 - 2020 роки без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020 року. Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 30.01.2020 року по 28.09.2020 року, грошової допомоги на оздоровлення за 2020 рік, грошової компенсації за 56 невикористаних календарних діб додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2017 - 2020 роки з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінет Міністрів Україні «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 №704, та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум. В іншій частині позовних вимог у задоволенні відмовлено.
Не погодившись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення місцевого суду та винести нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що позивачем був пропущений як спеціальний - місячний строк звернення до суду з даним позовом, встановлений ч. 5 ст.122 КАС України, так і загальний - шестимісячний строк звернення до адміністративного суду з позовом, передбачений ч.2 ст.122 КАС України та тримісячний строк встановлений ст.233 КЗпП України.
Після набрання законної сили судовим рішенням у справі №826/6453/18 зміст п.4 постанови №704 суперечить приписам п.3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №1774, а тому цей пункт не може бути застосований при обчисленні грошового забезпечення військовослужбовців.
Застосування розрахункової величини для визначення розмірів посадових окладів та окладів за спеціальним (військовим) званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, саме розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року, є безпідставними, оскільки, Постанова КМУ №704 не містить норми права в такій редакції.
Згідно з Постановою №704 (в редакції Постанови №103) розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01 січня 2018 року.
Відповідно до ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) справу розглянуто в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції заслухав доповідь судді-доповідача, вивчив доводи апеляційної скарги, перевірив їх за матеріалами справи і дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 19 жовтня 2017 року по 28 вересня 2020 року проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , що підтверджується військовим квитком серії НОМЕР_2 та Витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 28 вересня 2020 року № 206.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 28 вересня 2020 року № 206 ОСОБА_1 , звільненого наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 07 вересня 2020 року № 20-РС з військової служби у запас за підпунктом «а» пункту 2 частини п'ятої (у зв'язку із закінченням строку контракту) статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», 28 вересня 2020 року виключено зі списків особового складу частини, всіх видів забезпечення та направлено до зарахування на військовий облік до Маріупольського ОМВК Донецької області.
Зазначеним Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 28 вересня 2020 року № 206 визначено виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткових відпусток як учаснику бойових дій за 2017 - 2020 р. по 14 днів за рік (за 56 днів).
Як стверджує позивач, при звільненні з військової служби йому було виплачено грошову допомогу на оздоровлення за 2020 рік та грошову компенсацію за 56 невикористаних календарних діб додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2017 - 2020 роки.
Позивачем також наданий суду особовий рахунок військовослужбовця, в якому зазначені складові грошового забезпечення та їх розмір, нараховані позивачу за спірний період.
Проте, слід зазначити що відповідачем не заперечується факт нарахування та виплати позивачу зазначених вище допомоги на оздоровлення за 2020 рік та грошової компенсації за 56 невикористаних календарних діб додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2017 - 2020 роки при звільненні.
Спірним питанням є неправомірне обчислення відповідачем у період з 30 січня 2020 року по 28 вересня 2020 року посадового окладу та окладу за військовим званням позивача, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.
Згідно із частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини п'ятої статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Згідно із частиною другою статті 9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон № 2011-XII) до складу грошового забезпечення, окрім іншого, входять посадовий оклад та оклад за військовим званням.
Частиною четвертою статті 9 Закону № 2011-XII передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
30.08.2017 Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову № 704, яка передбачала з 01.03.2018 збільшення розмірів посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців.
Пунктом 4 Постанови № 704 (в первинній редакції) передбачалось, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
21.02.2018 Кабінет Міністрів України прийняв Постанову № 103 “Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб” (далі - Постанова №103).
Пунктом 6 Постанови № 103, внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України, що додаються. Так, до Постанови №704 були внесені зміни, внаслідок яких пункт 4 Постанови № 704 викладено у новій редакції, а саме: “ 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14”.
При цьому, зміни до додатків 1, 12, 13 і 14 не вносилися.
Таким чином, на момент виникнення спірних правовідносин пункт 4 Постанови № 704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник, як "розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018".
Проте, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови № 103, яким були внесені зміни до пункту 4 Постанови № 704.
Вказаною постановою були скасовані зміни, у тому числі до пункт 4 Постанови № 704, та відновлено його попередню редакцію (станом на 30.07.2018), згідно якої розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Таким чином, з дня набрання законної сили рішенням у справі №826/6453/18 діє редакція пункту 4 Постанови № 704, яка була чинною до зазначених змін.
При цьому порядок дій, який повинні вчинити, зокрема, відповідач, у зв'язку із втратою чинності положеннями пункту 6 Постанови № 103 та змін до пункту 4 Постанови № 704, не змінився.
Наведена позиція відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у рішенні від 17.12.2019 за результатами розгляду зразкової адміністративної справи № 160/8324/19.
Отже, з 30.01.2020 - з наступного дня з дати набрання чинності судовим рішенням у справі № 826/6453/18 виникли підстави для визначення розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Разом з цим, слід зазначити, що з 30.01.2020 знов почало діяти правило двох розрахункових величин обчислення окладу за посадою та окладу за військовим званням, а саме: 1) розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року; 2) 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року.
Проте, згідно з пунктом 3 розділу ІІ Закону України від 06.12.2016 №1774-VІІІ “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України” мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 01.01.2017.
Аналогічні правові висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.12.2019 по справі № 240/4946/18, постанові Верховного Суду від 18.02.2021 у справі №200/3775/20-а, постанові Верховного Суду від 11.02.2021 у справі № 200/3757/20-а.
Статтею 7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” передбачено, що станом на 01.01.2020 прожитковий мінімум на одну працездатну особу складає - 2102,00 грн.
Конституційний Суд України у своїх рішеннях неодноразово наголошував на тому, що принцип юридичної визначеності вимагає ясності й однозначності правової норми та забезпечення того, що ситуації й правовідносини залишалися передбачуваними. Громадяни мають бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано, тобто набуте право не може бути скасоване, звужене (праві позиції Конституційного Суду України в таких рішеннях: від 22.09.2005 №5-рп/2005, від 29.06.2010 №17-рп/2010, від 22.12.2010 №23-рп/2010, від 11.11.2011 №10-рп/2011).
У рішенні Європейського Суду з прав людини по справі "Стіл та інші проти Сполученого Королівства" від 23.09.1998 Європейський Суд наголосив, що національне право має відповідати поняттю "законність", визначеному Конвенцією, яка вимагає, щоб усе право - писане чи неписане - було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, у разі потреби - з належною консультацією, передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, які може спричинити така дія.
У рішенні Європейського Суду з прав людини по справі “Олссон проти Швеції” від 02.03.1988 року Європейський суд з прав людини прийшов до висновку, що яка-небудь норма не може вважатися “законом”, якщо вона не сформульована з достатньою точністю так, щоб громадянин самостійно або, якщо знадобиться, з професійною допомогою міг передбачити з часткою ймовірності, яка може вважатися розумною в даних обставинах, наслідки, які може спричинити за собою конкретну дію... Фраза "передбачено законом" не просто відсилає до внутрішнього права, але має на увазі і якість закону, вимагаючи, щоб останній відповідав принципом верховенства права. Таким чином, мається на увазі, що у внутрішньому праві повинні існувати певні заходи захисту проти свавільного втручання публічних властей у здійснення прав, охоронюваних inter alia п.1 ст.8.
Щодо неоднозначного трактування норм законодавства України Європейський суд з прав людини висловився у рішенні ЄСПЛ від 14.10.2010 у справі “Щокін проти України”, зазначивши про пріоритет застосування найбільш сприятливого для особи тлумаченням норм права.
Отже, враховуючи вищевикладене, суд дійшов правильного висновку, що у період з 30.01.2020 року по 28.09.2020 року грошове забезпечення позивача має обчислюватися із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2020 відповідно до Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік.
Обчислення відповідачем та виплата позивачу у заниженому розмірі з 30.01.2020 року грошового забезпечення без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", станом на 01.01.2020 року, - є протиправними.
При цьому, згідно пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Відповідно до статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтувалося на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позовні вимоги, пред'явлені до відповідача слід задовольнити.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків місцевого суду.
Щодо доводів апелянта про пропуск строку звернення до суду з цим позовом.
Приписами частин третьої і п'ятої статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Разом з тим, частиною першою статті 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Вирішуючи питання про те, якою нормою закону слід керуватися при розгляді цієї справи, суд, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, наголошує, що положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
“Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)”.
Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Аналогічний правовий висновок викладений у рішенні Верховного Суду від 06 квітня 2023 року у справі № 260/3564/22, від 19 січня 2023 року у справі № 460/17052/21 та від 25 квітня 2023 року в справі № 380/15245/22.
Разом з тим, суд наголошує, що відповідно до пункту першого глави XIX “Прикінцеві положення” КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 23 грудня 2022 року №1423 “Про внесення змін до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25 березня 2020 року № 338 і постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 р. № 1236” дію карантину через COVID-19 продовжено до 30 червня 2023 року.
Отже, запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статями 291, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 13 вересня 2023 р. у справі №200/3096/23 - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 13 вересня 2023 р. у справі №200/3096/23 - залишити без змін.
Повний текст постанови складений 01 лютого 2024 року.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати прийняття та відповідно до ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України може бути оскаржена до Верхового Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Т.Г. Гаврищук
Судді: А.А. Блохін
І.В. Сіваченко