Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"01" лютого 2024 р.м. ХарківСправа № 922/4775/23
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Жельне С.Ч.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" акціонерного товариства "Українська залізниця" , м.Київ
до Фізичної особи-підприємця Чубук Олександра Володимировича, м.Харків
про стягнення коштів 14 034, 24 грн.
без виклику учасників справи
Акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" Акціонерного товариства "Українська залізниця" звернулось до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця Чубук Олександра Володимировича про стягнення заборгованості за договором № БМЕСД-3-9/СУМ від 26.05.2020 р. про відшкодування витрат балансоутримувача у розмірі 14 034,24., з якої: основний борг - 11 286,48 грн., пеня - 1 172,45 грн., штраф - 470,25 грн., 3 % річних за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання - 287,26 грн.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 20.11.2023 позовну заяву залишено без руху; надано позивачу десятиденний строк на усунення недоліків позовної заяви.
01.12.2023 позивачем разом з заявою (вх.№32940) усунено недоліки, які були зазначені в ухвалі суду від 20.11.2023.
Ухвалою суду від 04.12.2023 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, відповідачу визначено строк для подання відзиву на позов - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали для подання заперечень на відповідь на відзив (якщо така буде подана) - протягом 5 днів з дня отримання відповіді на відзив, позивачу визначено строк для подання відповіді на відзив протягом 5 днів з дня його отримання.
25.12.2023 через систему "Електронний суд" відповідачем подано відзив на позовну заяву (вх.№35398), в якому вказує на те, що в період з 23 березня по 7 вересня 2022 року орендовані відповідачем приміщення використовувались представниками Харківської обласної військової адміністрації для отримання гуманітарної допомоги, що підтверджується Актом про вилучення приміщень для використання військовими б/н від 09.09.2022 року, підписаним з боку АТ «Укрзалізниця» начальником залізничної станції «Харків-Балашовський» Виробничого підрозділу «Харківська дирекція залізничних перевезень» Регіональної Філії «Південна залізниця» ОСОБА_1. З огляду на вказане, відповідач вважає, що орендна плата має бути зменшена на час, коли він не міг користуватися орендованим майном, а саме - на суму 5195,22 грн., а також мають бути перераховані штрафні санкції, інфляційні втрати та 3% річних.
Також у відзиві відповідачем заявлено клопотання про поновлення строків на подання відзиву до суду, з посиланням на те, що з початку збройної агресії РФ проти України він не мешкає за адресою реєстрації, не отримував копій позовної заяви з додатками, проте як свою правову позицію по справі міг сформувати тільки після ознайомлення з матеріалами справи його представника 13.12.2023.
Розглянувши вказане клопотання, суд вважає за можливе його задовольнити, виходячи з наступного.
Відповідно до ст.118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Згідно з ч.1 ст.119 Господарського процесуального кодексу України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Здійснюючи правосуддя, суд забезпечує захист гарантованих Конституцією України та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.
Гарантуючи судовий захист з боку держави, Конституція України, водночас, визнає право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань і це конституційне право не може бути скасоване або обмежене (ч.5 ст.55 Конституції України).
Суд створює такі умови, за яких кожному учаснику судового процесу гарантується рівність у реалізації наданих процесуальних прав та у виконанні процесуальних обов'язків, визначених процесуальним законом (ч.2 ст.9 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Враховуючи викладене та з метою повного, всебічного та об'єктивного розгляду справи суд вважає за можливе поновити строк для подання відзиву на позовну заяву.
29.12.2023 позивачем через систему "Електронний суд" подано відповідь на відзив (вх.№35935), в якій наполягає на позовних вимогах, вказує, що за період з 2022-2023 р. нежитлові приміщення, передані в оренду ФО-П ЧубукО.В., на потреби військових підрозділів позивачем, як балансоутримувачем не надавались; представники військової адміністрації з вказаними запитами до позивача не звертались; керівних вказівок від адміністрації АТ «Укрзалізниці» щодо надання додаткових повноважень або делегування повноважень начальнику залізничної станції Харків-Балашовський в частині оформлення документів на передачу майна до ВСП на потреби військових не надходило;наданий відповідачем акт про вилучення приміщень для використання військовими б/н від 09.09.2022 не відповідає формі та змісту, визначеним Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану» та Постановою КМУ від 31.10.2012.
Будь-яких інших заяв, клопотань або заперечень від учасників справи не надходило.
За таких обставин, справа підлягає вирішенню за наявними матеріалами відповідно до ч.9 ст.165 та ч.2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.
26.03.2020 року між Акціонерним товариством «Укрзалізниця» в особі Філії «Центр будівельномонтажних робіт на експлуатації будівель і споруд» (надалі - Позивач, Балансоутримувач) та Фізичною особою-підприємцем Чубук Олександром Володимировичем (надалі -Відповідач, Орендар), був укладений договір № БМЕСД-3-9/СУМ на відшкодування витрат балансоутримувача на утримання нерухомого майна (надалі - Договір), орендованого за договором оренди нерухомого майна від 25.03.2020 р. № БМЕС-01/33-ВУМ (надалі -Договір оренди).
За умовами цього Договору балансоутримувач забезпечує утримання та обслуговування вищевказаного об'єкта нерухомого Майна - частини нежитлового приміщення будівлі пакгаузу 1-6,7-8, літ. М/1-1 - складське та підсобне приміщення №13/2, 14 загальною площею - 221,30 кв.м., що розташоване в м. Харкові та знаходиться за адресою: вул.. Плеханівська, № 114, літ М/1-1, а Орендар бере участь у відшкодуванні витрат Балансоутримувача по обслуговуванню та утриманню майна та прибудинкової території.
Розмір витрат Балансоутримувача по обслуговуванню та утриманню майна, що підлягає відшкодуванню Орендарем, визначається пропорційно до площі майна, яким Орендар користується відповідно до основаного договору оренди, від загальної площі об'єкта нерухомості, в якому розташоване майно (п.п. 1.1, 1.2. Договору).
Відповідно до п.п. 2.1., 2.2. Відшкодування Орендарем витрат Орендодавця на утримання та обслуговування Майна, що включає, крім іншого, податок на майно (земельний податок та податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки), а також здійснені Орендодавцем витрати по наданню комунальних послуг.
Договір діє до моменту закінчення строку дії вищевказаного Договору оренди (до 20.03.2023 р.), але не раніше дня повернення Майна за Актом приймання-передачі у відповідності до його умов (п. 3.1. Договору).
Відповідно до п.2.2. Договору розмір щомісячного відшкодування визначається на підставі Розрахунку (Додаток 1 до цього Договору), що є невід'ємною частиною Договору.
Розмір витрат Балансоутримувача по наданню комунальних послуг має динамічний характер та визначається на підставі показників лічильників води, тепла та електричної енергії (за відсутності лічильників визначається розрахунковим шляхом згідно методики (правил) встановлених уповноваженим органом) та об'єму фактично спожитих послуг.
Відповідно до п. 2.3. Договору, Орендар не пізніше 20 числа місяця, наступного за звітним вносить плату по відшкодуванню витрат балансоутримувача згідно рахунку, виставленого ним.
Як свідчать матеріали справи, 26.03.2020 між сторонами на виконання умов договору оренди нерухомого майна від 25.03.2020 р. № БМЕС-01/33-ВУМ складено та підписано акт приймання-передачі нерухомогоі майна загальною площею 221,30 кв. м., а саме: частину нежитлового приміщення будівлі пакгаузу 1-6, 7-8 літ. М/1-1 - складське та подсобне приміщення № 13/2, 14, що розташоване в м. Харкові та знаходиться за адресою: вул. Плеханівська № 114, літ. М/1-1.
Таким чином, з моменту підписання цього акту між сторонами виникли орендні правовідносини.
Поряд із цим за Договором № БМЕСД-3-9/СУМ від 26.03.2020 Відповідач взяв на себе грошові зобов'язання із відшкодування витрат на утримання орендованого Майна.
Враховуючи те, що орендоване майно Відповідачем не було повернуто Позивачу, Відповідачеві були виставлені рахунки на відшкодування витрат на утримання Орендованого майна на загальну суму 11 286,48 грн., а саме:
№874-644 від 30.06.2022 за березень 2022 на суму 940,54 грн.;
№874-683 від 30.06.2022 за квітень 2022 на суму 940,54 грн.;
№874-722 від 30.06.2022 за травень 2022 на суму 940,54 грн.;
№874-759 від 30.06.2022 за червень 2022 на суму 940,54 грн.;
№874-856 від 31.07.2022 за липень 2022 на суму 940,54 грн.;
№874-953 від 31.08.2022 за серпень 2022 на суму 940,54 грн.;
№874-1242 від 30.09.2022 за вересень 2022 на суму 940,54 грн.;
№874-1307 від 31.10.2022 за жовтень 2022 на суму 940,54 грн.;
№874-1603 від 30.11.2022 за листопад 2022 на суму 940,54 грн.;
№874-1807 від 31.12.2022 за грудень 2022 на суму 940,54 грн.;
№874-235 від 28.02.2023 за лютий 2023 на суму 940,54 грн.;
№874-428 від 31.03.2023 за березень 2023 на суму 940,54 грн.
Позивач зазначає, що вищевказані рахунки не були оплачені відповідачем внаслідок чого заборгованість відповідача за Договором № БМЕСД-3-9/СУМ від 26.03.2020 складає 11 286,48 грн.
Однак, відповідачем факт існування заборгованості за договором у період з 23.03.2022 по 07.09.2022 заперечується, оскільки у вказаний період він був позбавлений можливості використовувати орендоване майно.
На підтвердження зазначеного факту відповідачем надано акт про вилучення приміщень для використання військовими б/н від 09.09.2022, відповідно до якого приміщення які є предметом оренди за договором № БМЕС-01/33-ВУМ від 25.03.2020, були вилучені у відповідача для використання представниками Харківської військової адміністрації в період з 23.03.2022 по 07.09.2022 для отримання гуманітарної допомоги.
В акті також зазначено, що у зв'язку з цим, у вищезазначений період з 23.03.2022 по 07.09.2022 відповідач не міг використовувати приміщення для цілей, визначених, зокрема, договором № БМЕС-01/33-ВУМ від 25.03.2020.
З урахуванням викладеного, відповідач вважає, що заборгованість за договором № БМЕСД-3-9/СУМ від 26.03.2020 має бути зменшена на час коли він не міг користуватися орендованим майном, а саме, на суму 5195,22грн.
Разом з тим, позивач обставин щодо відсутності у відповідача заборгованості у період з 23.03.2022 по 07.09.2022 не визнає, вважає що при передачі майна до військової адміністрації не дотримано вимог Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану» Також позивач стверджує, що ним не надавались повноваження ОСОБА_1 на підписання наведеного акту від 09.09.2022, а від відповідача пропозицій щодо перегляду розміру орендної плати у зв'язку з обставинами, не передбаченими договором, не надходило.
Як свідчать матеріали справи, з метою досудового врегулювання спору позивач звернувся до відповідача з претензією №24 від 24.05.2023 , в якій вимагав погашення існуючої заборгованості.
Однак, вказана вимога залишена відповідачем без задоволення.
Наведені обставини, в свою чергу, стали підставами для звернення позивача до суду з позовом у даній справі, в якому позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь 11 286,48 грн основного боргу.
Також в зв'язку з простроченням відповідачем взятих на себе зобов'язань, позивачем на підставі умов договору та відповідних вимог чинного законодавства також нараховано до стягнення з відповідача 470,25 грн штрафу, 1 172,45 грн пені, 817,80 грн. інфляційних збитків та 287,26 грн 3% річних за прострочення оплати щомісячного відшкодування витрат на утримання та обслуговування майна.
Надаючи правову кваліфікацію відносинам, що стали предметом спору, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За умовами ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Такі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 25.11.2021 у справі № 910/15963/20 та аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.
Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до положень ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Частиною першою статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч. 1 ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з ст. 632 ЦК України, ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається. Якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.
Матеріалами справи підтверджується факт передачі позивачем відповідачу приміщень в оренду відповідно до умов укладеного між сторонами договору оренди нерухомого майна № БМЕС-01/33-ВУМ від 25.03.2020.
Отримавши приміщення в оренду відповідач відповідно до умов Договору № БМЕСД-3-9/СУМ від 26.03.2020 зобов'язаний був не пізніше 20 числа місяця, наступного за звітним вносити плату по відшкодуванню витрат балансоутримувача згідно рахунку, виставленого ним.
В даному випадку, як стверджує позивач, в зв'язку з несплатою рахунків №874-644 від 30.06.2022 за березень 2022 на суму 940,54 грн.; №874-683 від 30.06.2022 за квітень 2022 на суму 940,54 грн.; №874-722 від 30.06.2022 за травень 2022 на суму 940,54 грн.; №874-759 від 30.06.2022 за червень 2022 на суму 940,54 грн.; №874-856 від 31.07.2022 за липень 2022 на суму 940,54 грн; №874-953 від 31.08.2022 за серпень 2022 на суму 940,54 грн.; №874-1242 від 30.09.2022 за вересень 2022 на суму 940,54 грн.; №874-1307 від 31.10.2022 за жовтень 2022 на суму 940,54 грн.; №874-1603 від 30.11.2022 за листопад 2022 на суму 940,54 грн.; №874-1807 від 31.12.2022 за грудень 2022 на суму 940,54 грн.; №874-235 від 28.02.2023 за лютий 2023 на суму 940,54 грн.; №874-428 від 31.03.2023 за березень 2023 на суму 940,54 грн., відповідач має заборгованість по відшкодуванню витрат за договором № БМЕСД-3-9/СУМ від 26.03.2020 в загальній сумі 11 286,48 грн.
Відповідач факт несплати зазначених рахунків не заперечує.
Згідно з частиною шостою статті 762 ЦК України наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.
Зазначена норма чинного законодавства регулює дії сторін у випадку, коли орендар позбавлений можливості використовувати передане в оренду майно через обставини, за які він не відповідає, а саме звільняє його від обов'язку вносити орендну плату за весь час, протягом якого орендоване майно не могло бути використане через такі обставини.
Підставою звільнення від зобов'язання сплачувати орендну плату ця норма визначає об'єктивну неможливість використовувати передане в оренду майно через обставини, за які орендар не відповідає.
Для застосування частини шостої статті 762 ЦК України та звільнення наймача від плати за користування орендованим майном (орендної плати) визначальною умовою є наявність обставин, за які орендар не відповідає. Обставини, які свідчать про те, що майно не використовувалося або не могло бути використане наймачем і він не відповідає за це, мають бути доведені. Подібні правові висновки викладені у пункті 31.4 постанови Верховного Суду від 27.08.2019 у справі № 914/2264/17.
В даному випадку, в зв'язку з збройною агресією Російської федерації проти України та початком воєнних дій, Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України № 2102-IX від 24.02.2022 р. «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
В подальшому, на законодавчому рівні воєнний стан неодноразово продовжувався, і станом на дату винесення даного судового рішення запроваджений в Україні воєнний стан триває.
Згідно з Актом про вилучення приміщень для використання військовими б/н від 09.09.2022, приміщення які є предметом оренди за договором № БМЕС-01/33-ВУМ від 25.03.2020, були вилучені у відповідача для використання представниками Харківської військової адміністрації в період з 23.03.2022 по 07.09.2022 для отримання гуманітарної допомоги. В даному акті також зазначено, що у зв'язку з цим, у вищезазначений період з 23.03.2022 по 07.09.2022 відповідач не міг використовувати приміщення для цілей, визначених зокрема договором № БМЕС-01/33-ВУМ від 25.03.2020.
Вказаний акт підписано представником відповідача та Начальником залізничної станції «Харків-Балашовський» Виробничого підрозділу «Харківська дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Південна залізниця» АТ «Укрзалізниця» ОСОБА_1, а також скріплено печаткою, яка містить порядковий номер.
Таким чином, зазначеним актом засвідчено, що у період з 23.03.2022 по 07.09.2022 відповідач не міг використовувати приміщення для цілей, визначених зокрема договором № БМЕС-01/33-ВУМ від 25.03.2020, тобто орендоване майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.
За таких обставин, є підстави для застосування до спірних правовідносин положень частини шостої статті 762 ЦК України та звільнення відповідача від сплати витрат на утримання нерухомого майна за договором № БМЕСД-3-9/СУМ від 26.03.2020 у період з 23.03.2022 по 07.09.2022 протягом якого орендоване майно за основним договором БМЕС-01/33-ВУМ від 25.03.2020 не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.
Суд зазначає, що для застосування до спірних правовідносин частини 6 статті 762 ЦК України достатнім є встановлення саме факту неможливості використання орендарем майна через обставини, за які він не відповідає (що в даному випадку підтверджується актом про вилучення приміщень для використання військовими б/н від 09.09.2022), тоді як питання правомірності або неправомірності передачі майна до Харківської військової адміністрації не є предметом розгляду суду в межах даної справи.
Також суд критично ставиться до посилань позивача на відсутність у Начальника залізничної станції «Харків-Балашовський» Виробничого підрозділу «Харківська дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Південна залізниця» АТ «Укрзалізниця» ОСОБА_1 повноважень на підписання акту б/н від 09.09.2022 від імені позивача, оскільки при підписанні акту зазначена особа діяла як Начальник залізничної станції «Харків-Балашовський» Виробничого підрозділу «Харківська дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Південна залізниця» АТ «Укрзалізниця», та в межах своєї компетенції прийняла участь у встановленні обставин, зазначених в акті про вилучення приміщень для використання військовими б/н від 09.09.2022.
Тобто, відсутність у зазначеної особи повноважень на представництво інтересів позивача будь-яким чином не спростовують обставин, встановлених у зазначеному вище акті.
До того ж вказаний акт підписала особа, яка входить до керівництва виробничого підрозділу АТ «Укрзалізниця», тоді як позивач у даній справі також є філією АТ «Укрзалізниця».
Таким чином, за період з 23.03.2022 по 07.09.2022 не підлягає суми відшкодування витрат за договором № БМЕСД-3-9/СУМ від 26.03.2020 у розмірі 5195,22 грн.
При цьому, оскільки відповідач не надав суду доказів сплати решти нарахованої позивачем до стягнення основного боргу за вказаним договором, суд за наслідками розгляду справи приходить до висновку про задоволення позову в цій частині та стягнення з відповідача на користь позивача 6091,26 грн. В іншій частині позову про стягнення основного боргу слід відмовити з огляду на вказані вище обставини.
Щодо позову в частині стягнення інфляційних та річних, суд зазначає наступне.
Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Аналіз статті 625 ЦК України вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.
В цьому випадку відповідач вважається таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання оскільки не виконав його в строк, встановлений умовами договору.
Разом з тим, оскільки в цьому випадку не підлягають оплаті відповідачем витрати Орендодавця на утримання та обслуговування майна за період з 23.03.2022 по 07.09.2022, відповідно і правові підстави для нарахування та стягнення інфляційних та 3 % річних за її прострочення також відсутні.
Зазначене, з урахуванням вимог ст. 625 ЦК України, надає позивачу право на нарахування інфляційних та 3 % річних за весь час прострочення на решту суми простроченої оплати.
Перевіривши складений позивачем розрахунок інфляційних та 3% річних в вищенаведеній частині, суд приходить до висновку про задоволення позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача 178,97 грн. інфляційних та 122,49 грн. 3% річних.
В іншій частині позову про стягнення інфляційних та річних слід відмовити в зв'язку з безпідставністю їх нарахування до стягнення.
Щодо позову в частині стягнення штрафу та пені, суд зазначає наступне.
Стаття 216 ГК України передбачає відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим кодексом, іншими законами і договором.
Згідно з п. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Відповідно до ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
За змістом ст. ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Згідно з ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Згідно з п. 6.2. Договору у разі несвоєчасної оплати рахунків Балансоутримувача Орендар сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несвоєчасної суми наданих послуг за кожен день прострочення, а також можливі збитки, завдані Балансоутримувачу несплатою виставлених ним рахунків
Як вже зазначалося, відповідач вважається таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання оскільки не виконав його в строк, встановлений умовами договору.
Зазначене надає позивачу право на нарахування пені за час прострочення на решту простроченої суми з урахуванням обмежень щодо строку її нарахування та розміру, визначеними Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та ч. 6 ст. 232 ГК України.
Як свідчить здійснений позивачем розрахунок, за прострочення оплати рахунків №874-1307 від 31.10.2022 за жовтень 2022 на суму 940,54 грн.;№874-1603 від 30.11.2022 за листопад 2022 на суму 940,54 грн.; №874-1807 від 31.12.2022 за грудень 2022 на суму 940,54 грн.; №874-235 від 28.02.2023 за лютий 2023 на суму 940,54 грн.; №874-428 від 31.03.2023 за березень 2023 на суму 940,54 грн. кожного з щомісячних платежів нараховано пеню за період 22.11.2022 по 20.04.2023 у розмірі 1 172,45 грн.
Перевіривши складений позивачем розрахунок пені за неоплачені відповідачем рахунки за жовтень 2022 - березень 2023 року , суд приходить до висновку, що вказане нарахування не суперечить вимогам чинного законодавства України та умовам договору, а тому позовні вимоги в частині стягнення пені у розмірі 1 172,45 грн є обґрунтованими та такими, що нараховані правомірно.
Також відповідно до п. 6.3. Договору, у разі виникнення у Орендаря заборгованості по відшкодуванню витрат Балансоутримувача на утримання та обслуговування Майна та витрат по наданню комунальних послуг у розмірі 50 % та більше від сум, виставлених по рахунках за три місяці, Орендар сплачує штраф у розмірі 10 % від суми заборгованості.
Відповідно до розрахунку штраф у розмірі 470,25 грн. нарахований за виставлені та неоплачені відповідачем рахунки жовтень 2022 - березень 2023 року.
Отже в цьому випадку, заборгованість відповідача перед позивачем становить загалом більше, ніж за три місяці.
Зазначене в свою чергу також надає позивачу право на нарахування штрафу у розмірі 10% від суми заборгованості.
Перевіривши розрахунок позивача в частині стягнення штрафу, суд приходить до висновку, що позовні вимоги у вказаній сумі також підлягають задоволенню.
З урахуванням вимог ст. 123, 126, 129 ГПК України, за наслідками розгляду справи з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 1536,75 грн судового збору, що є пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. 74, 76-80, 123, 126, 129, 232-233, 237-238, 244 ГПК України, господарський суд
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Фізичної особи-підприємця Чубук Олександра Володимировича (адреса: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" акціонерного товариства "Українська залізниця" (адреса: 03035, м. Київ, вул. Гетьмана Петра Скоропадського, буд. 61; код ЄДРПОУ: 41149437) основний борг 6091 грн. 26 коп., пеню 1 172 грн. 45 коп., штраф 470 грн. 25 коп., інфляційні збитки 178 грн. 97 коп., 3% річних 122 грн. 49 коп. та витрати по сплаті судового збору 1 536 грн. 75 коп.
В іншій частині позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга відповідно дост. 256 Господарського процесуального кодексу Українина рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду.
Повне рішення складено "01" лютого 2024 р.
Суддя С.Ч. Жельне