79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
22.01.2024 Справа № 914/587/23
Господарський суд Львівської області у складі судді Зоряни Горецької, за участю секретаря судового засідання Марти Пришляк, розглянув у відкритому судовому засіданні справу
за позовом: Фермерського господарства "Рисовський", с. Зубра, Пустомитівського району Львівської області,
до відповідача 1: Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, м. Львів,
до відповідача 2: Пустомитівського відділу державної виконавчої служби у Львівському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, м. Пустомити Львівської області,
до віповідача 3: Головного управління державної казначейської служби України у Львівській області, м. Львів,
про стягнення 2 733 600,00 грн моральної шкоди,
представники сторін:
від позивача: ОСОБА_1.;
від відповідача-1: Роман Н.О.;
від відповідача-2: Горбатюк М.Б.;
від відповідача-3: Стегнюк А.В.;
В провадженні Господарського суду Львівської області перебуває справа за позовом Фермерського господарства «Рисовський» до Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, Пустомитівського відділу державної виконавчої служби у Львівському районі Львівської області, Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про стягнення стягнення 1 125 600 грн моральної шкоди.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 13.06.2023 справу прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Вирішено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 10.07.2023. Рух справи відображено у відповідних ухвалах суду. В ході розгляду справи позивач збільшив позовні вимоги.
11.12.2023 закрито підготовче провадження по справі та призначено до судового розгляду по суті.
В судове засідання 22.01.2024 сторони забезпечили явку уповноважених представників сторін.
Враховуючи, що зібраних в матеріалах справи доказів достатньо для з'ясування обставин справи та прийняття рішення судом 22.01.2024 проголошено вступну та резолютивну частини рішення по справі.
Позиція позивача
Позивач просить стягнути з відповідачів моральну шкоду в розмірі 2 733 600,00 грн у зв'язку з невиконанням наказу по справі №5/79 від 13.10.1994.
Протиправна бездіяльність державного виконавця підтверджується відповідними ухвалами Господарського суду Львівської області.
Моральна шкода фермерського господарства складається з моральної шкоди юридичній особі і моральної шкоди особистим немайновим правам одноосібного власника.
Позиція відповідача 1
Відповідач 1 стверджує, що позивачем належним чином не доведений факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, наявності причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням та вини відповідачів в її заподіянні, а також не надано доказів, з чого позивач виходив при оцінці заподіяної йому шкоди, тобто звернення до суду з позовом є передчасним.
Позиція відповідача 2
Позиція відповідача 2 в повній мірі відповідає позиції відповідача 1.
Позиція відповідача 3
Головне управління Казначейства виступає органом, який здійснює виконання судових рішень про стягнення коштів з рахунків боржників відкритих у відповідному органі казначейства.
Відсутні правові підстави для відшкодування моральної шкоди.
Рішенням Арбітражного суду Львівської області від 13.10.1994 року зобов'язано Зубрянську сільську раду (Головне управління Держгеокадастру у Львівській області) до 13.11.1994 виділити Фермерському господарству «Рисовський» 4га землі із ділянки 17га, яку додатково відведено Зубрянській сільській раді в запас з заготівельного господарства «Львівське».
На виконання вказаного рішення 13.10.1994 видано наказ. Дублікат якого видано Господарським судом Львівської області відповідно до ухвали суду від 17.12.2010.
Скористатися гарантованим правом на землю позивач не зміг, оскільки Головне управління Держгеокадастру у Львівській області протягом тривалого часу відмовляється виконати наказ суду і вимоги державного виконавця щодо виконання наказу суду №5/79 від 13.10.1994, а саме видати документ про право постійного користування і провести державну реєстрацію відведеної земельної ділянки в натурі по проекту землеустрою та видати витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку.
Ухвалою від 20.09.2011 суд визнав постанову ВДВС Пустомитівського районного управління юстиції Львівської області від 14.04.2011 про закінчення виконавчого провадження у справі 5/79 незаконною, а відповідні дії державного виконавця неправомірними.
Ухвалою від 26.03.2014 суд визнав постанову державного виконавця від 05.12.2013 про закінчення виконавчого провадження у справі № 5/79 недійсною.
Ухвалою від 23.09.2015 суд визнав бездіяльність відділу примусового виконання управління державної виконавчої служби Головного територіального управління у Львівській області незаконною та зобов'язав вчинити всіх необхідних дій щодо примусового виконання дублікату наказу від 13.10.1994 у справі № 5/79.
Ухвалою від 14.04.2016 суд визнав бездіяльність державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління у Львівській області протиправною, незаконною та зобов'язав вчинити дії щодо примусового виконання дублікату наказу від 13.10.1994 у справі № 5/79.
Ухвалою від 01.06.2022 суд визнав неправомірною бездіяльність державного виконавця Пустомитівського районного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) та зобов'язати вчинити дії щодо примусового виконання дублікату наказу від 13.10.1994 у справі № 5/79.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 09.04.2013 у справі № 5/79 замінено боржника у виконавчому провадженні - Пустомитівську районну державну адміністрацію її правонаступником - Головним управлінням Держземагенства у Львівській області.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 17.08.2016 у справі № 5/79 боржника Головне управління Держземагенства у Львівській області замінено на його правонаступника Головне управління Держгеокадастру у Львівській області у виконавчому провадженні щодо примусового виконання наказу суд від 13.10.1994 р. у справі № 5/79.
31.12.2020 суд замінив боржника Головне управління Держгеокадастру у Львівській області на його правонаступника Солонківську сільську раду Пустомитівського району Львівської області у виконавчому провадженні з примусового виконання дублікату наказу № 5/79, виданого 13.10.1994 Господарським судом Львівської області
По заяві ОСОБА_1 Європейський суд з прав людини по заяві №29979/04 від 20.10.2011 у справі «Рисовський проти України» в зв'язку з невиконанням наказу Господарського суду Львівської області №5/79 від 13.10.1994 констатував порушення статті 6 пункту 1, статті 13 Протоколу Першого статті 1 Європейської Конвенції про права людини, позивач зазначає, що всупереч цьому відповідач все одно не розслідує вчинений злочин Головним управлінням Держгеокадастру у Львівській області.
Позивач, покликаючись на положення статті 56 Конституції України, статей 16, 22, 23, 1167, 1166, 1173, 1174 Цивільного кодексу України, Конвенцію про захист прав людини і основних свобод, з врахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просить стягнути з відповідачів моральну шкоду в розмірі однієї мінімальної заробітної плати за кожен місяць (6700 грн) в сумі 2 733 600,00 грн.
Згідно статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Згідно частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Статтею 56 Конституції України визначено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади органів місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень.
Згідно частин 1-4 статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
З аналізу положень статей 11, 23 Цивільного кодексу України слідує, що за загальним правилом підставою виникнення зобов'язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов'язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди.
Статтями 1173, 1174 Цивільного кодексу України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Статті 1173, 1174 Цивільного кодексу України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов'язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов'язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов'язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 Цивільного кодексу України. Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
Приписами частин 1, 2 статті 1167 Цивільного кодексу України визначено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.
Згідно з п. п. 3, 5 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 № 4 під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги, зазначає, що ухвалами по справі №5/79 підтверджується протиправна бездіяльність приватних виконавців, яка завдає позивачу моральної шкоди та полягає в глибоких переживаннях в зв'язку з позбавленням реалізації своїх прав та життєвих планів, порушенні нормальних життєвих зв'язків, що вимагають додаткових зусиль для організації свого життя, невиправданих затрачених матеріальних ресурсів, порушення і втручання у право власності, вчинення дій на заниження престижу та довіри до діяльності позивача та інших його немайнових прав, шкодить діловій репутації.
Відповідно до статті 1 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі 1 цієї Конвенції.
За змістом зазначеної статті поряд із негативним зобов'язанням, невиконання Україною якого позивач не оскаржив, держава має позитивні зобов'язання гарантувати ефективне використання визначених Конвенцією прав кожному, хто перебуває під її юрисдикцією. Порушення кожного з цих зобов'язань є самостійною підставою відповідальності держави.
Стосовно права, гарантованого статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, такі позитивні обов'язки згідно з практикою ЄСПЛ можуть передбачати певні заходи, необхідні для захисту права власності, а саме: у матеріальному аспекті держава має забезпечити у своїй правовій системі юридичні гарантії реалізації права власності (превентивні обов'язки) та засоби правового захисту, за допомогою яких потерпілий від втручання у це право може його захистити, зокрема, вимагаючи відшкодування збитків за будь-яку втрату (компенсаційні обов'язки) (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2012 року у справі «Котов проти Росії» (Kotov v. Russia), заява № 54522/00, § 113); у процесуальному аспекті, хоча стаття 1 Першого протоколу до Конвенції не встановлює чітких процедурних вимог, існування позитивних обов'язків процесуального характеру відповідно до цього положення визнані ЄСПЛ як у справах, що стосуються державних органів, так і у спорах між приватними особами (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «Котов проти Росії», § 114).
Оскільки Конвенція покликана захищати права, які є практичними й ефективними, порушення державою будь-якого з конвенційних обов'язків може зумовлювати необхідність присудження за це компенсації. Така компенсація може мати різні форми та встановлюватися, зокрема, залежно від виду порушення (наприклад, вирішення проблеми відповідальності держави за порушення права заявників на доступ до їхнього майна: рішення ЄСПЛ від 29 червня 2004 року щодо суті та від 13 липня 2006 року щодо справедливої сатисфакції у справі «Доган та інші проти Туреччини» (Dogan and Others v. Turkey), заява № 8803-8811/02 й інші; рішення ЄСПЛ від 16 червня 2015 року щодо суті у справі «Чірагов та інші проти Вірменії» (Chiragov and Others v. Armenia), заява № 13216/05, § 188-201; рішення ЄСПЛ від 16 червня 2015 року щодо суті у справі «Саргсян проти Азербайджану» (Sargsyan v. Azerbaijan), заява № 40167/06, § 152-242).
Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження (стаття 13 Конвенції).
Засоби юридичного захисту, які вимагаються за статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці; використанню засобів захисту не повинні невиправдано та необґрунтовано перешкоджати дії чи бездіяльність органів влади держави-відповідача.
Згідно з частиною першою статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Ефективність національного засобу правового захисту за змістом статті 13 Конвенції не залежить від упевненості в сприятливому результаті провадження. Ефективність має оцінюватися за можливістю виправлення порушення права, гарантованого Конвенцією, через поєднання наявних засобів правового захисту.
Розумність тривалості провадження повинна визначатись у контексті відповідних обставин справи та з огляду на критерії, передбачені прецедентною практикою ЄСПЛ, зокрема складність справи, поведінку заявника, а також органів влади, пов'язаних зі справою (див. mutatis mutandis $ 67 рішення ЄСПЛ від 25 березня 1999 року у справі «Пелісьє і Сассі проти Франції» (Pelissier and Sassi v France); $ 35 рішення ЄСПЛ від 27 червня 1997 року у справі «Філіс проти Греції» (№ 2, Philis v. Greece), заява № 19773/92). Стаття 13 Конвенції не вимагає надання спеціального засобу правового захисту від надмірної тривалості провадження; достатніми можуть бути загальні конституційні та судові позови.
Відповідно до пункту другого статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Європейський суд з прав людини у пункті 40 рішення по справі «Горнсбі проти Греції» від 19.03.1997 зазначає, що відповідно до усталеного прецедентного права, пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, ця стаття проголошує «право на суд», одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду (див. рішення у справі «Філіс проти Греції» (Philis v. Greece) (N 1) від 27 серпня 1991 року, серія А, N 209, с. 20, п. 59). Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін.
Стосовно обов'язковості судових рішень зазначено також у пілотному рішенні ЄСПЛ у справі «Юрій Михайлович Іванов проти України» від 15.10.2009.
Також слід зазначити, що у п. 60 рішення Європейського суду з прав людини від 20.10.2011 справа «Рисовський проти України» вказано, що одноосібний власник товариства може вважати себе потерпілим від втручання в його особисті права за статтею 1 Першого протоколу в результаті дій, спрямованих проти його товариства (див., серед інших джерел, ухвали щодо прийнятності у справах «Анкаркрона проти Швеції» (Ankarcrona v. Sweden), заява № 35178/97, від 27 червня 2000 року, «Носов проти Росії» (Nosovv. Russia), заява № 30877/02, від 20 жовтня 2005 року, а також зазначене вище рішення у справі «Гумбатов проти Азербайджану» (Humbatov v. Azerbaijan), п. 21). У нещодавній справі «Хамідов проти Росії» (Khamidov v. Russia) (заява № 72118/01, п. 125, ECHR 2007-XII (витяги)).
Європейський суд з прав людини у справі «Рисовський проти України» констатував порушення статті 6 пункту 1, статті 13 Протоколу Першого статті 1 Європейської конвенції про права людини.
Відтак суд вважає, що висновки про тісний зв'язок між інтересом заявника щодо діяльності фермерського господарства, як фізичної особи та як власника фермерського господарства стосуються і цієї справи.
При цьому суд виходить з презумпції, що порушення прав людини з боку суб'єктів владних повноважень прямо суперечить конституційним гарантіям (статті 3, 19 Конституція України) і безумовно викликає негативні емоції.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції позивач може претендувати на компенсацію за шкоду, спричинену протиправною бездіяльністю виконавців, якщо доведе факт бездіяльності, що тим самим йому було завдано матеріальної чи моральної шкоди та обґрунтує її розмір.
Наведена мотивація господарського суду узгоджується з позицією Верховного Суду у справі № 201/7621/17 від 04.11.2020.
Юридична особа має немайнові права, які визначені статтею 94 Цивільного кодексу України
Згідно частини 1 статті 94 Цивільного кодексу України юридична особа має право на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати. Особисті немайнові права юридичної особи захищаються відповідно до глави 3 цього Кодексу.
У випадку коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, то суд має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати громадян, що діють на час розгляду справи (правовий висновок Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №468/901/17-ц).
Чинне цивільне законодавство не регламентує методику нарахування розміру моральної шкоди, а тому відповідно до частини 1 статті 8 Цивільного кодексу України (аналогія закону) до спірних правовідносин застосовуються положення частини третьої статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», як до подібних за змістом правовідносин, що виникають при обчисленні моральної шкоди завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду.
Позивач правомірно покликається на застосування розміру мінімальної заробітної плати на час розгляду справи, який становить 6700,00 грн. відповідно до статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік».
Водночас, як вбачається з розрахунку позовних вимог, позивач просить стягнути моральну шкоду завдану юридичній особі, згідно статті 94 Цивільного кодексу України, та моральну шкоду завдану особистим немайновим правам одноосібному власнику від втручання в особисті немайнові права за статтею 1 Протоколу 1 Конвенції.
Однак позивачем у справі є юридична особа - Фермерське господарство «Рисовський», а не фізична особа ОСОБА_1 , відтак суд дійшов висновку про задоволення позову в частині стягнення 269 592,15 моральної шкоди завданої саме юридичній особі.
ОСОБА_1 , як фізична особа, має право звернутись до відповідача з окремим позовом про стягнення моральної шкоди.
Задовольняючи позов частково суд виходить з наступного.
Ухвалою від 20.09.2011 у справі №5/79 суд задовольнив скаргу Фермерського господарства «Рисовський» та визнав постанову ВДВС Пустомитівського районного управління юстиції Львівської області від 14.04.2011 про закінчення виконавчого провадження у справі 5/79 незаконною, а відповідні дії державного виконавця неправомірними. 27.09.2011 судом виправлено описку в ухвалі від 20.09.2011 в частині дати постанови про закінчення виконавчого провадження замість 14.04.2011 вірним вважати 15.04.2011. В ухвалі від 14.12.2011 встановлено, що постанову про відновлення виконавчого провадження винесено державним виконавцем Відділу Державної виконавчої служби Пустомитівського районного управління юстиції Львівської області 05.12.2011. Даною постановою відновлено виконавче провадження з виконання наказу Господарського суду Львівської області № 5/79 від 13.10.1994 про зобов'язання Зубрянської сільської ради народних депутатів до 13 листопада 1994 року виділити фермерському господарству «Рисовський» 4 га землі із ділянки 17 га землі, яку додатково відведено Зубрянській сільській раді в запас земель з заготхудобовідгодівельного господарства «Львівське». З наведеного, суд робить висновок, що 15.04.2011 відбулось порушення виконавцем прав позивача шляхом винесення постанови про закінчення виконавчого провадження. Припинення такого порушення відбулось 05.12.2011 шляхом відновлення виконавчого провадження. За період з 15.04.2011 до 04.12.2011 з розрахунку мінімальної заробітної плати на час розгляду справи, яка становить 6700,00 грн позивач зазнав моральних страждань на загальну суму 51 337,85 грн з яких:
- з 15.04.2011 до 30.04.2011 за формулою 16 (дні неправомірної бездіяльності в квітні 2011) : 30 (загальна кількість днів в квітні 2011) * 6 700,00 грн = 3 573,33 грн;
- з травня 2011 по листопад 2011 за формулою 7 (місяці неправомірної бездіяльності) * 6 700,00 грн = 46 900,00 грн;
- з 01.12.2011 по 04.12.2011 за формулою 4 (дні неправомірної бездіяльності в грудні 2011) : 31 (загальна кількість днів в грудні 2011) * 6 700,00 грн = 864,52 грн.
Ухвалою від 26.03.2014 суд частково задовольнив уточнену скаргу Фермерського господарства «Рисовський» та визнав постанову державного виконавця від 05.12.2013 про закінчення виконавчого провадження у справі № 5/79 недійсною. Ухвалою від 14.04.2016 встановлено, що 22.07.2014 винесено постанову про відновлення виконавчого провадження та призначення спеціаліста для участі у виконавчому провадженні. Протиправна бездіяльність виконавця тривала з 05.12.2013 до 21.07.2014. За вказаний період з розрахунку мінімальної заробітної плати на час розгляду справи, яка становить 6 700,00 грн позивач зазнав моральних страждань на загальну суму 50 574,19 грн з яких:
- з 05.12.2013 до 31.12.2013 за формулою 27 (дні неправомірної бездіяльності в грудні 2013) : 31 (загальна кількість днів в грудні 2013) * 6 700,00 грн = 5 835,48 грн;
- з січня 2014 по червень 2014 за формулою 6 (місяці неправомірної бездіяльності) * 6 700,00 грн = 40 200,00 грн;
- з 01.07.2014 по 21.07.2014 за формулою 21 (дні неправомірної бездіяльності в липні 2014) : 31 (загальна кількість днів в липні 2014) * 6 700,00 грн = 4 538,71 грн.
Ухвалою від 23.09.2015 суд задовольнив скаргу Фермерського господарства «Рисовський» та визнав бездіяльність відділу примусового виконання управління державної виконавчої служби Головного територіального управління у Львівській області незаконною та зобов'язав вчинити всіх необхідних дій щодо примусового виконання дублікату наказу від 13.10.1994 у справі № 5/79. З даної ухвали вбачається, що у зв'язку із зверненням державного виконавця до господарського суду з заявою по зміну (встановлення) способу та порядку виконання рішення суду в даній справі державним виконавцем зупинено виконавче провадження. Ухвалою від 01.04.2015 припинено провадження у справі № 5/79 в частині розгляд заяви (клопотання) державного виконавця ВПВР УДВС Головного територіального управління юстиції у Львівській області про зміну (встановлення) способу та порядку виконання рішення суду у справі. Постановою державного виконавця відділу примусового виконання управління державної виконавчої служби ГТУЮ у Львівській області від 22.09.2015 виконавче провадження з примусового виконання наказу від 13.10.1994 у справі № 5/79 поновлено. Вказане свідчить про безпідставне не поновлення виконавчого провадження протягом більше п'яти місяців, що у свою чергу призвело до затягування строків примусового виконання рішення суду у даній справі. За період з 01.04.2015 по 21.09.2015 моральна шкода позивача становить 38 190,00 грн з яких:
- з квітня 2015 по серпень 2015 за формулою 5 (місяці неправомірної бездіяльності) * 6 700,00 грн = 33 500,00 грн;
- 01.09.2015 по 21.09.2015 за формулою 21 (дні неправомірної бездіяльності в вересні 2015) : 30 (загальна кількість днів в вересні 2015) * 6 700,00 грн = 4 690,00 грн.
Ухвалою від 14.04.2016 суд задовольнив скаргу Фермерського господарства «Рисовський» та визнав бездіяльність державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління у Львівській області протиправною, незаконною та зобов'язав вчинити дії щодо примусового виконання дублікату наказу від 13.10.1994 у справі № 5/79. З даної ухвали вбачається, що державний виконавець не оскаржував відмову Головного управління Держземагенства у Львівській області від 11.11.2015 про виконання наказу арбітражного суду Львівської області у справі № 5/79 від 13.10.1994 та не вжив жодних заходів, визначених Законом України «Про виконавче провадження», направлених на недопустимість боржника не виконувати судове рішення, яке набрало законної сили та є обов'язковим для виконання, зокрема і боржником. Ухвалою Господарського суду Львівської області від 17.08.2016 у справі №5/79 замінено боржника Головне управління Держземагентства у Львівській області на його правонаступника Головне управління Держгеокадастру у Львівській області. 30.09.2016 винесено постанову про накладення штрафу на боржника Головне управління Держгеокадастру у Львівській області з одночасною вимогою від 30.09.2016 у строк до семі дів з дати отримання вимоги виконати рішення по справі №5/79 та надати інформацію про вжиті заходи. Вказані факти позивач не спростував та не заперечив. За наведених обставин в період з 11.11.2015 до 29.09.2016 моральна шкода позивача становить 71 243,34 грн з яких:
- з 11.11.2015 до 30.11.2015 за формулою 20 (дні неправомірної бездіяльності в листопаді 2015) : 30 (загальна кількість днів в листопаді 2015) * 6 700,00 грн = 4 466,67 грн;
- з грудня 2015 по серпень 2016 за формулою 9 (місяці неправомірної бездіяльності) * 6 700,00 грн = 60 300,00 грн;
- з 01.09.2016 до 29.09.2016 за формулою 29 (дні неправомірної бездіяльності в вересні 2016) : 30 (загальна кількість днів в вересні 2016) * 6 700,00 грн = 6 476,67 грн.
Ухвалою від 01.06.2022 судом частково задоволено скаргу Фермерського господарства «Рисовський» від 29.10.2021 на дії (бездіяльність) державного виконавця у справі №5/79 та визнав неправомірною бездіяльність державного виконавця Пустомитівського районного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) і зобов'язав вчинити дії щодо примусового виконання дублікату наказу від 13.10.1994 у справі № 5/79. Вказаною ухвалою встановлено наступне. Постановою державного виконавця Пустомитівського районного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) від 22.02.2022 прийнято виконавче провадження № 36443777 з примусового виконання наказу від 13.10.1994 у справі № 5/79 про зобов'язання виділити Фермерському господарству "Рисовський" 4 га землі із ділянки 17 га землі, яку додатково відведено Зубрянській сільській раді в запас земель із заготхудобовідгодівельного господарства «Львівське». Державним виконавцем Пустомитівського районного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) 25.02.2021 адресовано Солонківській сільській раді Пустомитівського району Львівської області вимогу виконавця №4897, якою вимагає надати підтвердження виконання вищевказаного виконавчого документа або інформацію про обставини, що перешкоджають або унеможливлюють виконання виконавчого документа. Враховуючи строки виконання рішень, встановлені ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» та вимогу державного виконавця, датовану 25.02.2021, боржник за виконавчим провадженням № 36443777 мав виконати вимогу державного виконавця протягом 10 робочих днів - до 12.03.2022 (включно). Однак, з огляду на матеріали виконавчого провадження № 36443777, державний виконавець в порушення приписів ч. 1 ст. 63 Закону України «Про виконавче провадження» не здійснив перевірку виконання рішення боржником.
Пізніше, 31.05.2021 державним виконавцем винесено постанову про накладення штрафу в зв'язку з встановленням невиконання рішення суду та зобов'язано боржника виконати рішення протягом десяти робочих днів та попереджено про кримінальну відповідальність за умисне невиконання рішення. Беручи до уваги встановлені у постанові від 31.05.2021 у межах виконавчого провадження № 36443777 державним виконавцем строки добровільного виконання рішення та враховуючи наведені положення закону, державний виконавець зобов'язаний повторно перевірити виконання рішення боржником 15.06.2021. Державним виконавцем лише 21.09.2021 надіслано боржнику вимогу державного виконавця про надання підтвердження виконання рішення суду або інформацію про обставини, що перешкоджають або унеможливлюють виконання виконавчого документа, та аж через декілька місяців 21.12.2021 винесено постанову у межах виконавчого провадження № 36443777 про накладення штрафу у зв'язку з тим, що боржником самостійно не виконано рішення суду.
Державним виконавцем Пустомитівського районного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) у межах виконавчого провадження з примусового виконання дублікату наказу Господарського суду Львівської області у справі № 5/79 від 13.10.1994, скеровано у відділ поліції № 3 Львівського РУП № 2 ГУ НП у Львівській області повідомлення про вчинення кримінального правопорушення від 23.12.2021 № В-8/48778, у якому зазначено, що дії керівника Солонківської сільської ради Львівського району Львівської області Дубневича Б.В. можна розцінювати як умисне невиконання рішення суду, яке набрало законної сили, що містить ознаки злочину, передбачені ст. 382 КК України. Пустомитівським районним відділом державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) 11.04.2022 та 09.05.2022 надіслано відділу поліції № 3 Львівського РУП № 2 ГУ НП у Львівській області листи-запити про надання інформації щодо ходу досудового розслідування. Відповідно до ч. 3 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, у тому числі, проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну; здійснювати інші повноваження, передбачені цим Законом. Вказана стаття закону не встановлює для виконавця чітких строків в межах яких останній повинен цікавитись ходом кримінального провадження. Одночасно суд звертає увагу, що повідомлення про вчинення керівником боржника правопорушення передбаченого ст. 382 КК України від 23.12.2021 зареєстроване в ІТС ІП НП ВП №3 ЛРУП №2 ГУНП у Львівській області за №ЄО429 та 18.01.2022 за вих. №613/43/05/01 передано у ПОГ СВГ ЛРУП №2 ГУНП у Львівській області. Крім того, в межах справи №914/586/23 з Головного управління Національної поліції у Львівській області на користь Фермерського господарства «Рисовський» стягнуто 154 000,00 грн моральної шкоди за період з 01.07.2021 по 01.06.2023. В цій частині позивачем не доведено завдання виконавцем моральної шкоди, за наведених фактів суд не може провести дійсний розрахунок, оскільки законодавство не вимагає від виконавця отримувати інформацію щодо кримінального провадження в межах певного строку, а за бездіяльність в частині затягування досудового розслідування в кримінальному провадженні моральну шкоду стягнуто в межах справи №914/586/23.
На підставі ухвали Господарського суду Львівської області від 11.06.2022 суд встановив наступні періоди неправомірної бездіяльності виконавця:
- з 13.03.2021 по 30.05.2021;
- з 16.06.2021 по 20.12.2021;
Моральна шкода позивача за вказані періоди становить 58 246,77 грн з яких:
- з 13.03.2021 до 30.03.202021 за формулою 18 (дні неправомірної бездіяльності в березні 2021) : 31 (загальна кількість днів в березні 2021) * 6 700,00 грн = 3 890,32 грн;
- квітень 2021 за формулою 1 (місяць неправомірної бездіяльності) * 6 700,00 грн = 6 700,00 грн;
- з 01.05.2021 по 30.05.2021 за формулою 30 (дні неправомірної бездіяльності в травні 2021) : 31 (загальна кількість днів в травні 2021) * 6 700,00 грн = 6 483,87 грн;
- з 16.06.2021 по 30.06.2021 за формулою 15 (дні неправомірної бездіяльності в червні 2021) : 30 (загальна кількість днів в червні 2021) * 6 700,00 грн = 3 350,00 грн;
- з липня по листопад 2021 за формулою 5 (місяці неправомірної бездіяльності) * 6 700,00 грн = 33 500,00 грн;
з 01.12.2021 по 20.12.2021 за формулою 20 (дні неправомірної бездіяльності в грудні 2021) : 31 (загальна кількість днів в грудні 2021) * 6 700,00 грн = 4 322,58 грн.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до обґрунтованого висновку про стягнення з Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції 109 433,34 грн моральної шкоди, а з Пустомитівського відділу державної виконавчої служби у Львівському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції 160 158,81 грн моральної шкоди.
Одночасно суд звертає увагу, що протиправна поведінка виконавців встановлена виключно наведеними вище ухвалами по справі №5/79. В решті, виконавці вчиняли усіх необхідних дії з приводу виконання дублікату наказу по справі №5/79, однак виконання вказаного наказу не лежить лише в площині повноважень виконавчої служби. Позивачем не доведено іншими доказами, крім перелічених вище ухвал протиправну бездіяльність виконавців.
В частині позовних вимог до Головного управління державної казначейської служби України у Львівській області, то з матеріалів справи не вбачається порушення вказаним органом прав позивача, крім того відповідач 3 виступає органом, який здійснює виконання судових рішень про стягнення коштів з рахунків боржників відкритих у відповідному органі казначейства. Враховуючи викладене в частині позовних вимог до Головного управління державної казначейської служби України у Львівській області слід відмовити.
В силу положень статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» завданням суду є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, прав і свобод, тоді як особливо вузьке тлумачення процесуальних норм суперечить цим завданням.
Пунктами 1, 3 частини 1 статті 129 Конституції України одними з основних засад судочинства визначені рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до вимог частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту статті 77 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Згідно статті 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
У відповідності до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Стандарт доказування «вірогідності доказів» на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. Вказане узгоджується з правовою позицією викладеною у постанові Верховного суду у справі № 904/2357/20 від 21.08.2020.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до п. 13 ч. 2 ст. 3 Закону України «Про судовий збір», судовий збір не справляється за подання позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно - розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду.
Враховуючи, що предметом даного спору є стягнення моральної шкоди, завданої позивачу бездіяльністю органів державної влади, в межах наданих повноважень, отже, за такий позов судовий збір не оплачується.
Керуючись ст.ст. 2, 10, 12, 13, 20, 73, 74, 76, 79, 129, 165, 178, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів, пл. Шашкевича, 1, 79000, ЄДРПОУ 43316386) на користь Фермерського господарства «Рисовський» (81135, Львівська область, Пустомитівський район, село Зубра, ідентифікаційний код юридичної особи 19324981) 109 433,34 грн моральної шкоди.
3. Стягнути з Пустомитівського відділу державної виконавчої служби у Львівському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (Львівська область, Львівський р-н, м. Пустомити, вул. І. Кандиби, 3, ЄДРПОУ 34986930) на користь Фермерського господарства «Рисовський» (81135, Львівська область, Пустомитівський район, село Зубра, ідентифікаційний код юридичної особи 19324981) 160 158,81 грн моральної шкоди.
4. В решті позовних вимог відмовити.
Накази видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України, та може бути оскаржено в порядку та строки, визначені ст. 256, 257 ГПК України.
Суддя Горецька З.В.