Справа № 235/5966/20
Провадження № 1-кп/204/238/24
30 січня 2024 року Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська у складі колегії суддів:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції кримінальне провадження № 12020050410001111, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 29.05.2020, за обвинуваченням:
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Терпіння Мелітопольського району Запорізької області, громадянина України, не працюючого, не одруженого, утриманців не маючого, відносно якого 10.12.2014 року Мелітопольським міськрайонним судом Запорізької області за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 187, ч. 4 ст. 187 КК України застосовані примусові заходи медичного характеру у вигляді госпіталізації до психіатричної лікарні з посиленим наглядом, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п. 7 ч. 2 ст. 115 КК України,
Красногвардійським районним судом м. Дніпропетровська здійснюється судовий розгляд вищевказаного кримінального провадження.
Прокурор подав до суду клопотання про продовження ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Клопотання прокурора обґрунтовано наявністю ризиків, передбачених п. 1,3 ч. 1 ст. 177 КПК України, які обумовлені тим, що ОСОБА_7 обґрунтовано обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, передбаченого п. 7 ч. 2 ст. 115 КК України. Вчинивши кримінальне правопорушення, ОСОБА_7 з місця злочину втік, що свідчить про його наміри переховатися від суду з метою уникнути кримінальної відповідальності за вчинений злочин. Крім того, ОСОБА_7 свою провину у його вчиненні не визнав та не розкаявся, не співпрацював із слідством, відмовлявся від участі в проведенні слідчих дій, що також свідчить про його намір уникнути кримінальної відповідальності та відповідно у разі застосування запобіжного заходу не пов'язаного з позбавленням волі, він зможе скористатись цією можливістю для переховування від суду. Також, беручи до уваги, що на території держави проходять бойові дії, у зв'язку з військової агресією Російської Федерації, а також те, що селище Терпіння Мелітопольського району Запорізької області, де мешкав ОСОБА_7 до затримання на даний час окуповано, у нього буде реальна можливість виїхати на тимчасово окуповану територію та таким чином уникнути кримінальної відповідальності.
Крім того, ОСОБА_7 раніше вже вчиняв суспільно-небезпечні діяння, стійких соціальних зв'язків не має, до затримання не був офіційно не працевлаштований, стабільного джерела доходу не мав, злочин вчинив у стані алкогольного сп'яніння. Свідки у кримінальному провадженні, які були очевидцями вказаної події, і які не допитані в суді, є знайомими обвинуваченого ОСОБА_7 , та перебувають з ним у товариських стосунках, отже у випадку застосування до ОСОБА_7 запобіжного заходу не пов'язаного з триманням під вартою, він буде мати можливість незаконно впливати на цих свідків, та схилити їх до надання вигідних йому показань з метою спотворення реальних обставин злочину та уникнення таким чином кримінальної відповідальності. Крім того, з показань свідків убачається, що на їх адресу з боку ОСОБА_7 висловлювалися погрози фізичної розправи, у випадку якщо вони будуть співпрацювати зі слідством. З огляду на викладене, задля забезпечення дієвого виконання кримінального провадження доцільно продовжити застосований запобіжний захід, оскільки жоден з більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти зазначеним ризикам.
У судовому засіданні прокурор підтримала вищезазначене клопотання та просила його задовольнити.
Захисник ОСОБА_6 у судовому засіданні заперечував проти продовження обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки ризики наведені прокурором є формальними, на існування вказаних ризиків доказів не надано. У зв'язку з зазначеним захисник обвинуваченого просив суд змінити ОСОБА_9 запобіжний захід з тримання під вартою на домашній арешт.
Обвинувачений в судовому засіданні підтримав думку захисника.
Вислухавши учасників процесу, суд доходить наступних висновків.
Запобіжні заходи (домашній арешт та тримання під вартою), які обмежують гарантоване частиною першою статті 29 Конституції України право людини на свободу та особисту недоторканність, можуть бути застосовані лише за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставі та в порядку, встановлених законом. Така позиція узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, який у рішенні від 15 грудня 2016 року у справі «Ігнатов проти України» вказав, що судовий контроль на новій процесуальній стадії при продовженні дії запобіжних заходів, пов'язаних з обмеженням права особи на свободу та особисту недоторканність, має відбуватися з обґрунтуванням підстав такого продовження. При цьому, висновки слідчого судді щодо будь-яких обставин, які стосувалися суті підозри, обвинувачення та були взяті до уваги при обґрунтуванні запобіжного заходу, обраного під час досудового розслідування, для суду на стадії судового провадження не є преюдиційними.
Згідно із ст. 8 КПК України кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до ч.1 ст.331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Відповідно до ч.3 ст.331 КПК України за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та надсилається уповноваженій службовій особі до місця ув'язнення.
Відповідно до п 4 ч. 2 ст. 183 КПК України, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років.
Відповідно до ст. 194 КПК України суд під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу встановити чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні. За таких умов суду належить дослідити кожен із зазначених вище критеріїв окремо.
Згідно з роз'ясненнями Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в п. 17 листа №511-550/0/4-13від 04.04.2013, розумність тримання під вартою не може оцінюватись абстрактно. Вона має оцінюватись в кожному окремому випадку в залежності від особливостей конкретної справи та причин, про які йдеться у рішеннях національних судів.
Тримання під вартою може бути виправдано тільки за наявності конкретного суспільного інтересу, який, не зважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості (п. 79 рішення ЄСПЛ у справі «Харченко проти України» від 10.02.2011).
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи. При розгляді питання про доцільність тримання особи під вартою судовий орган повинен брати до у ваги фактори, які можуть мати відношення до справи: характер (обставини) і тяжкість передбачуваного злочину; обґрунтованість доказів того, що саме ця особа вчинила злочин; покарання, яке, можливо, буде призначено в результаті засудження; характер, минуле, особисті та соціальні обставини життя особи, його зв'язки з суспільством.
Судом встановлено, що інкримінований обвинуваченому злочин, відповідно до ст.12 КК України відноситься до категорії особливо тяжкого, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від 7 до 15 років або довічне позбавлення волі. Такий злочин має, дуже високий ступінь суспільної небезпеки, тому на думку суду вже ця обставина спонукає людину до вчинення дій, спрямованих на ухилення від кримінальної відповідальності, що кореспондується з позицією ЄСПЛ.
Крім того, судом враховано, що ОСОБА_7 не працює, отже не має стабільного джерела доходу для забезпечення рівня свого життя, не одружений та не має утриманців, таким чином характеризується відсутністю соціальних зв'язків. Обвинувачений зареєстрований та фактично проживає в Мелітопольському районі Запорізької області, поблизу та на території якого на цей час відбуваються бойові дії, а агресія, яку здійснює Російська Федерація відносно України, може привести до тимчасової окупації територій. Наведене у своїй сукупності може призвести до ухилення ОСОБА_7 від кримінальної відповідальності. Таким чином, обвинувачений може переховуватися від суду під час воєнного стану в Україні, у тому числі й на території Російської Федерації.
Оскільки судове провадження у кримінальній справі ще не завершено, перебуваючи на свободі та під загрозою можливого застосування тяжкого покарання, у разі визнання винуватим у вчиненні злочину, ОСОБА_7 може впливати на свідків, які ще не допитані в судовому засіданні.
Таким чином, характер та фактичні обставини інкримінованого обвинуваченому кримінального правопорушення свідчать про підвищену суспільну небезпеку, а застосований запобіжний захід у виді тримання під вартою, з урахуванням його тривалості, не виходить за межі розумного строку та кореспондується з характером суспільного інтересу, тобто визначеними КПК України конкретними підставами та метою запобіжного заходу.
Отже, суд дійшов висновку, що на теперішній час ризики, які були підставою для застосування та продовження запобіжного заходу ОСОБА_7 , передбачені п.п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, наявні на час розгляду справи судом, що підтверджується матеріалами кримінального провадження.
Беручи до уваги доведеність обґрунтованості підозри, ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, а також серйозність обвинувачення та тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання його винним у вчиненні злочину, суд вважає, що наявні підстави для продовження строку дії обраного ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Застосування щодо ОСОБА_7 більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, буде недостатнім для забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків та для запобігання реалізації ним встановлених ризиків. Ця позиція суду обґрунтовується сукупністю усіх без винятку обставин, наведених у цій ухвалі та з урахуванням відомостей про особу обвинуваченого.
Доводи захисника про недоведеність ризиків, а отже і відсутність підстав щодо продовження обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд вважає необґрунтованими, будь-яких об'єктивних даних, які б безумовно свідчили про те, що ризики, які раніше слугували підставою для обрання обвинуваченому запобіжного заходу у виді тримання під вартою, продовження строку його дії, стороною захисту не наведено, відтак клопотання сторони захисту про зміну обвинуваченому запобіжного заходу на домашній арешт задоволенню не підлягає.
Частиною 4 ст. 183 КПК України передбачено, що суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні, зокрема, щодо злочину, який спричинив загибель людини .
За викладених обставин, з метою забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, забезпечення виконання ним належної процесуальної поведінки в умовах воєнного стану, суд вбачає підстави не визначати розмір застави у цьому кримінальному провадженні.
На підставі викладеного, керуючись статтями 110, 176-178, 183, 193-194, 197, 314-317, 331, 369- 372, 376, 392-393 КПК України, суд,-
Клопотання прокурора про продовження обвинуваченому ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою - задовольнити.
Продовжити обвинуваченому ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою в Державній установі «Дніпровська установа виконання покарань (№ 4)» до 29 березня 2024 року включно, без визначення розміру застави.
У задоволенні клопотання сторони захисту про зміну запобіжного заходу на домашній арешт - відмовити.
Копію ухвали вручити учасникам кримінального провадження та направити до Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань (№ 4)» для виконання.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Повний текст ухвали складено 31.01.2024 року.
Головуючий суддя ОСОБА_1
Суддя ОСОБА_2
Суддя ОСОБА_3