Справа №:1-773/2009
Провадження №: 1-в/755/626/23
"26" січня 2024 р. Дніпровський районний суд м. Києва (далі - Суд) у складі головуючого судді ОСОБА_1 , за участю секретаря судових засідань ОСОБА_2 та його сторін: прокурор ОСОБА_3 , заявник ОСОБА_4 , представник заявника ОСОБА_5 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві клопотання ОСОБА_4 про скасування арешту з майна, установив:
І. Історія питання
Вироком Дніпровського районного суду міста Києва від 03 липня 2009 року у справі № 1-773/09 у т.ч. ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнано винним у вчиненні злочинів передбачених ч. 2 ст. 309, ч. 3 ст. 313, ч. 1 ст. 321 КК України та із застосуванням ст. 70, 71 того ж Кодексу, визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 6 місяців з конфіскацією всього належного йому майна.
20 жовтня 2009 року цим місцевим судом видано виконавчий лист № 1-773 щодо конфіскації майна засудженого.
Надалі, у ході здійснення виконання вироку в частині конфіскації 08 липня 2010 року ВДВС Дніпровського РУЮ у місті Києві накладено арешт на невизначене майно, все нерухоме майно ОСОБА_6
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 помер.
16 листопада 2012 року ВП закінчено через смерть боржника у відповідності до п. 3 ч .1 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції від 21.04.1999 №606-XIV).
Також, відповідно до вимог наказу Міністерства юстиції України «Про затвердження Порядку роботи з документами в органах державної виконавчої служби» від 25 грудня 2008 року № 2274/5, виконавче провадження НОМЕР_2 знищено, у зв'язку із закінченням терміну зберігання.
ІІ. Суть клопотання
24 жовтня 2022 року ОСОБА_4 звернулася до суду, у порядку ст. 537, 539 КПК, з клопотанням про скасування арешту з майна, накладеного відділом ДВС Дніпровського РУЮ у м. Києві на підставі виконавчого листа № 1-773 від 20 жовтня 2009 року, виданого Дніпровським районним судом м. Києва на виконання вироку від 03 липня 2009 року в частині конфіскації всього майна ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Звернення умотивоване тим, що державним нотаріусом Першої Київської державної нотаріальної контори ОСОБА_7 18 серпня 2022 року відмовлено ОСОБА_4 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на частку квартири АДРЕСА_1 після померлого 07 грудня 2010 року її сина ОСОБА_6 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 .
У якості обґрунтування відмови у видачі вказаного свідоцтва державний нотаріус вказала наявність арешту всього нерухомого майна, яке належить померлому ОСОБА_6 від 08 липня 2010 року.
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є матір'ю померлого ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Окрім того, ОСОБА_4 , згідно договору міни від 31 травня 1997 року, належить частка квартири АДРЕСА_1 , в якій вона зареєстрована з 22 липня 1997 року.
Згідно з інформаційною довідкою КП КМР «Київське міське бюро технічної інвентаризації» №47073 від 28 листопада 2017 року, яка міститься в матеріалах спадкової справи №1269/2017 квартира АДРЕСА_1 зареєстрована на праві власності за ОСОБА_6 та ОСОБА_4 на підставі договору міни від 31 травня 1997 року.
За таких обставин, у відповідності до вимог ст.1261 Цивільного кодексу України ОСОБА_4 є спадкоємицею першої черги спадкоємців за законом, а оскільки вона не заявляла про відмову від спадщини, відповідно до ч. 3 ст. 1268 ЦК України повинна вважатись такою, що прийняла спадщину.
Однак, оскільки виконавче провадження НОМЕР_2, розпочате на підставі виконавчого листа №1-773 від 20 жовтня 2009 року про конфіскацію майна ОСОБА_6 , закінчене постановою від 16 листопада 2012 року старшого державного виконавця у відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції від 21.04.1999 №606-XIV) 16 листопада 2012 року через смерть боржника вирок Дніпровського районного суду м.Києва від 03 липня 2009 року в частині додаткового покарання у вигляді конфіскації майна ОСОБА_6 до теперішнього часу не виконано.
Також, згідно з інформацією №307674727 від 18 серпня 2022 року з Державного реєстру речових прав з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна до теперішнього часу зареєстроване обтяження «арешт нерухомого майна № 10353994 від 12 жовтня 2010 року на все нерухоме майно ОСОБА_6 , АДРЕСА_2 ».
Нині, вказаний арешт унеможливлює прийняття спадщини, а тому заявниця, покликаючись на положення ст. 537, 539 КПК, норми Закону України «Про виконавче провадження» просить скасувати такий арешт, зокрема, враховуючи положення ст. 80 КК щодо давності виконання вироків у 10 років, котрі уже минули.
ІІІ. Позиції сторін
У ході судового розгляду прокурор Дніпровської окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_3 , заявник ОСОБА_4 , представник заявника ОСОБА_5 , підтримали вказане клопотання заявника з наведених у ньому мотивів.
ІV. Правове регулювання питання
Кримінальний процесуальний кодекс України
Стаття 537. Питання, які вирішуються судом під час виконання вироків
1. Під час виконання вироків суд, […], має право вирішувати такі питання:
1) про відстрочку виконання вироку; 2) про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання; 3) про заміну невідбутої частини покарання або покарання у виді довічного позбавлення волі більш м'яким; 4) про звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років; 5) про направлення для відбування покарання жінок, звільнених від відбування покарання внаслідок їх вагітності або наявності дітей віком до трьох років; 6) про звільнення від покарання за хворобою; 7) про застосування до засуджених примусового лікування та його припинення; 7-1) про застосування до засуджених примусового годування; 8) про направлення звільненого від покарання з випробуванням для відбування покарання, призначеного вироком; 9) про звільнення від призначеного покарання з випробовуванням після закінчення іспитового строку; 10) про заміну покарання відповідно до частини п'ятої статті 53, частини третьої статті 57, частини першої статті 58, частини першої статті 62 Кримінального кодексу України; 11) про застосування покарання за наявності кількох вироків; 12) про тимчасове залишення засудженого у слідчому ізоляторі або переведення засудженого з арештного дому, виправного центру, дисциплінарного батальйону або колонії до слідчого ізолятора для проведення відповідних процесуальних дій під час досудового розслідування кримінальних правопорушень, вчинених іншою особою або цією самою особою, за які вона не була засуджена, чи у зв'язку з розглядом справи в суді; 13) про звільнення від покарання і пом'якшення покарання у випадках, передбачених частинами 2 і 3 статті 74 Кримінального кодексу України; 13-1) про оскарження інших рішень, дій чи бездіяльності адміністрації установи виконання покарань; 13-2) про застосування заходу стягнення до осіб, позбавлених волі, у виді переведення засудженого до приміщення камерного типу (одиночної камери); 13-3) про зміну обов'язків, покладених на засудженого, звільненого від відбування покарання з випробуванням; 13-4) про звільнення від відбування покарання у зв'язку з прийняттям рішення про передачу особи для обміну як військовополоненого; 14) інші питання про всякого роду сумніви і протиріччя, що виникають при виконанні вироку.
V. Мотиви суду
Суд заслухавши доводи сторін та проаналізувавши матеріали судового провадження, враховуючи характер питань, котрі постали у справі зауважує наступне:
(і) щодо меж розгляду питання
Згідно ч. 1, 3 ст. 26 КПК сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом. Слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом.
У клопотанні заявник просить лише скасувати арешт, питання припинення виконання вироку у порядку ст. 80 КК не порушується.
Згідно ухвали КАС від 05 грудня 2023 року у справі № 1-773/2009 скасовано ухвалу слідчого судді Дніпровського районного суду м. Києва ОСОБА_8 від 06 грудня 2022 року, якою відмовлено у задоволенні клопотання вказаного у п. ІІ цієї ухвали про скасування арешту майна та призначено новий розгляд у суді першої інстанції, відповідно до мотивувальної частини вказаного судового рішення суду апеляційної інстанції, у порядку ст. 537, 539 КПК України.
Отже, в силу вказаного та положень ч. 1, 3 ст. 26 КПК суд розглядає лише можливість скасування арешту, у порядку, п. 14 ч. 1 ст. 537 КПК, котрий накладено не у кримінальній справі, а у межах ВП під час виконання вироку в частині реалізації покарання у виді конфіскації майна, однак не було скасовано після закінчення ВП на виконання вимог ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції від 21.04.1999 №606-XIV);
(іі) правова історія арешту майна
Оскаржуваний арешт не накладався у кримінальній справі № 1-773/2009.
Арешт накладено ВДВС у порядку Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції від 21.04.1999 №606-XIV) у межах ВП стороною якого не є заявниця.
Вказаний Закон передбачав право виконавця щодо накладення арешту в його частині 2 статті 11, частині 2 статті 57. Адже, державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (ч. 1 ст. 11 Закону), а, відповідно до ч. 1 ст. 57 Закону, арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.
Згідно ч. 2 ст. 50 Закону в наведеній редакції у разі закінчення виконавчого провадження якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження […], державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника.
За заявою боржника державний виконавець видає йому додаткові копії постанови, зазначеної в частині другій цієї статті, для їх пред'явлення до органів, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження, для зняття арешту, накладеного на майно (ч. 3 ст. 50 Закону в наведеній редакції).
Відповідно до ч. 1 ст. 60 Закону особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.
З положень частин 4, 5, 6 ст. 82 Закону слідує, що
- рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені […] іншими учасниками виконавчого провадження […], - до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом ;
- рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб) можуть бути оскаржені до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом ;
- рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби можуть бути оскаржені до керівництва органів державної виконавчої служби, якщо їх оскарження передбачено цим Законом;
(ііі) про інші питання всякого роду сумніви і протиріччя при виконанні вироку
Враховуючи характер виниклої проблеми заявника та положення ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції від 21.04.1999 №606-XIV) йдеться про невиконання ВДВС обов'язку скасувати арешт у разі закінчення ВП, тобто має місце бездіяльність вказаного органу.
Наведена бездіяльність жодним чином не пов'язана з вироком,а витікає з невиконання ВДВС норм Закону.
Відповідно ця бездіяльність мала б оскаржуватися у порядку ст. 82 вказаного Закону.
Положення п. 14 ч. 1 ст. 537 КПК не наділяють суд можливістю здійснювати ревізію рішень, дій чи бездіяльності ВДВС.
Однак, згідно п. 2 Розділу XIII Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII від 02 червня 2016 року визнано таким, що втратив чинність з дня набрання чинності цим Законом Закон України"Про виконавче провадження" (Відомості Верховної Ради України, 1999 р., № 24, ст. 207 із наступними змінами), крім статті 4, яка втрачає чинність через три місяці з дня набрання чинності цим Законом.
Пункт 10 Розділу XIII Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII від 02 червня 2016 року передбачає, що скарги на рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, подані в установленому законом порядку до набрання чинності цим Законом, розглядаються у строки та порядку, що діяли до набрання чинності цим Законом.
Таким чином, оскільки скаргу не було подано на бездіяльність виконавця до набрання чинності Законом № 1404-VIII від 02 червня 2016 року, то нині слід керуватися саме ним.
Даний Закон передбачає у ч. 1 ст. 74, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Такий порядок передбачає подання скарги, котра має відповідати ч. 4 ст. 74 Закону № 1404-VIII.
Однак, ст. 537 КПК не передбачає можливість розгляду скарг на дії виконавця з числа визначених ч. 1 ст. 74 Закону № 1404-VIII.
Щодо суду, до якого таку скаргу слід направляти, то у постанові від 27 березня 2019 року у справі № 824/297/18-а Велика Палата Верховного Суду вказала, що
- відповідно до ч. 1 ст. 74 Закону України від 02.06.2016 N 1404-VIII "Про виконавче провадження" рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом;
- згідно із ч. 3, 4 ст. 535 КПК України у разі якщо судове рішення або його частина підлягає виконанню органами державної виконавчої служби, приватним виконавцем, суд видає виконавчий лист, який звертається до виконання в порядку, передбаченому законом про виконавче провадження. Органи, особи, які виконують судове рішення, повідомляють суд, який постановив судове рішення, про його виконання;
- положеннями КПК України не встановлено порядок оскарження рішень, дій або бездіяльності органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб щодо виконання судового рішення у кримінальному провадженні;
- ч. 1 ст. 287 КАС України встановлено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
- аналіз наведених правових положень дають підстави для висновку, що спір з приводу оскарження дій (бездіяльності) державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби щодо примусового виконання виконавчого листа, виданого судом у кримінальній справі, підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки КПК України не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб.
У пунктах 31 - 39 постанови ВП ВС від 27 листопада 2019 року в справі №804/4188/17 вказується, що
- відповідно до частини першої статті 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
- примусовому виконанню відповідно до вказаного Закону підлягають ухвали, постанови судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом (пункт 2 частини першої статті 3 Закону № 1404-VIII).
- згідно із частиною першою статті 74 Закону № 1404-VIII рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом;
- при виконанні судових рішень учасники справи мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду;
- на підставі частин третьої та четвертої статті 535 Кримінального процесуального кодексу України у разі якщо судове рішення або його частина підлягає виконанню органами державної виконавчої служби, приватним виконавцем, суд видає виконавчий лист, який звертається до виконання в порядку, передбаченому законом про виконавче провадження;
- положеннями КПК України не встановлено порядок оскарження рішень, дій або бездіяльності органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб щодо виконання судового рішення у кримінальному провадженні;
- частиною першою статті 181 КАС України (у редакції, чинній на час звернення позивача до суду) передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб;
- аналогічна норма закріплена і в частині першій статті 287 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року);
- аналіз наведених правових положень у сукупності з обставинами цієї справи дають підстави для висновку, що спір з приводу оскарження дій (бездіяльності) державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби щодо примусового виконання виконавчого документа, виданого судом у кримінальній справі, підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки КПК України не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб.
Аналогічна правова позиція викладена і у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 757/61236/16-ц, де судом касаційної інстанції зауважується, що
- Розділ VIII КПК України передбачає порядок виконання судових рішень, зокрема згідно з частиною першою статті 533 цього Кодексу вирок або ухвала суду, які набрали законної сили, обов'язкові для осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні, а також для усіх фізичних та юридичних осіб, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх службових осіб, і підлягають виконанню на всій території України;
- у разі якщо судове рішення або його частина підлягає виконанню органами державної виконавчої служби, приватним виконавцем, суд видає виконавчий лист, який звертається до виконання в порядку, передбаченому законом про виконавче провадження (частина третя статті 535 КПК України);
- частиною другою статті 534 КПК України передбачено, що судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, підлягає безумовному виконанню.
- не є тотожним право фізичної чи юридичної особи на оскарження дій державного виконавця щодо виконання судового рішення із нормами частини п'ятої статті 534 КПК України, за умовами якої процесуальні питання, пов'язані з виконанням судових рішень у кримінальному провадженні (наприклад, подання скарг на бездіяльність слідчого, прокурора; оскарження ухвал про накладення арешту на майно), вирішує суддя суду першої інстанції одноособово, якщо інше не передбачено цим Кодексом;
- положеннями КПК України (Розділом VIII) не встановлено порядок оскарження рішення, дій або бездіяльності органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб щодо виконання судового рішення у кримінальному провадженні;
- відтак це урегульовано у статті 181 КАС України та статті 74 Закону № 1404-VIII.
В постанові від 22 січня 2020 року в справі № 823/564/17 Велика Палата Верховного Суду вказала, що
- частиною першою статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом;
- КПК передбачає можливість виконання судових рішень органами ДВС, однак не встановлює порядок оскарження дій, рішень чи бездіяльності державного виконавця при виконанні рішень, прийнятих у кримінальному провадженні.
- статтею 181 КАС (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Аналогічна норма закріплена у частині першій статті 287 КАС у чинній редакції.
- таким чином, з урахуванням того, що КПК не передбачений порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності ДВС у кримінальному провадженні, учасники виконавчого провадження можуть оскаржити такі рішення, дії чи бездіяльність у порядку адміністративного судочинства.
Отже, на переконання суду в цій справі, спір за скаргою на бездіяльність державного виконавця державної виконавчої служби щодо вказаного виконавчого листа, виданого у кримінальній справі, підлягає розгляду в порядку визначеному ВП ВС у справах № 824/297/18-а, №804/4188/17, № 757/61236/16-ц, № 823/564/17.
Щодо того чи є дійсними у справі обставини визначені п. 14 ч. 1 ст. 537 КПК, то Суд враховує, що у п. 57 постанови ВП ВС від 15 травня 2019 року в справі № 372/2904/17-ц вказується, що судом кримінальної юрисдикції повинні розглядатися скарги на законність і обґрунтованість арешту майна, розв'язання яких потребує перевірки наявності підстав і дотримання процедури, встановлених кримінальним процесуальним законом, тобто вирішення по суті питань, які безпосередньо стосуються порядку здійснення кримінального провадження.
Відповідно, оскільки в цій справі арешт не накладався у порядку КПК, то відсутня можливість забезпечення перевірки законності дій виконавця щодо арешту у порядку КПК України, адже судом кримінальної юрисдикції повинні розглядатися лише скарги на законність і обґрунтованість арешту майна, розв'язання яких потребує перевірки наявності підстав і дотримання процедури, встановлених кримінальним процесуальним законом, тобто вирішення по суті питань, які безпосередньо стосуються порядку здійснення кримінального провадження.
VІ. Висновок
Ураховуючи наведене, на переконання суду, у провадженні відсутні (не є встановленими) ті питання, котрі суд, в силу ч. 3 ст. 26 КПК України, мав би змогу врегулювати у порядку п. 14 ч. 1 ст. 537 вказаного Кодексу.
Таким чином відсутні передумови для задоволення клопотання заявника щодо скасування арешту з майна, накладеного відділом ДВС Дніпровського РУЮ у м. Києві на підставі виконавчого листа № 1-773 від 20 жовтня 2009 року, виданого Дніпровським районним судом м. Києва на виконання вироку від 03 липня 2009 року в частині конфіскації всього майна ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
З цих підстав та керуючись статтями 369-372, 376, 537, 539 Кримінального процесуального кодексу України, Суд постановив:
відмовити у задоволенні клопотання ОСОБА_4 про скасування арешту з майна, накладеного відділом ДВС Дніпровського РУЮ у м. Києві на підставі виконавчого листа № 1-773 від 20 жовтня 2009 року, виданого Дніпровським районним судом м. Києва на виконання вироку від 03 липня 2009 року в частині конфіскації всього майна ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом 7 днів з дня її оголошення.
Визначити час проголошення повного тексту ухвали - 17:30 год. 31 січня 2024 року.
С у д д я ОСОБА_1