Справа № 296/4639/23
2/296/358/24
(ЗАОЧНЕ)
"30" січня 2024 р. м.Житомир
Корольовський районний суд м. Житомира у складі:
головуючого судді Адамовича О.Й.,
за участю секретаря судового засідання Світко Т.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі цивільну справу за позовом Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-
Акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" звернулося до суду з позовом в якому просить стягнути із ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором про надання банківським послуг №б/н від 01.09.2016 року в сумі 426184,49 грн. та витрати по оплаті судового збору у розмірі 6392,77 грн.
Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ "ПриватБанк" з метою отримання банківських послуг у зв'язку із чим підписав заяву № б/н від 01.09.2016 року. При підписанні анкети-заяви відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з "Умовами та правилами надання банківських послуг", "Тарифами", які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним та Банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. Відповідно до укладеного договору ОСОБА_1 отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Відповідач взяті на себе зобов'язання виконував неналежним чином, внаслідок чого станом на 04.04.2023 року існує заборгованість перед банком, яка становить 426184,49 грн. та складається з: 379290,25 грн. заборгованість за кредитом; 46894,24 грн. заборгованість за відсотками за користування кредитом. Судові витрати у розмірі 6392,77 грн.
Ухвалою від 01.06.2023 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання (а.с. 132).
Ухвалою від 24.10.2023 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду (а.с.154).
Представник позивача у судове засідання не з'явився, згідно поданих клопотань просив розгляд справи проводити без участі представника позивача та задовольнити позовну заяву у повному обсязі (а.с.137,152,161,177,180). У прохальній частині позовної заяви представник позивача не заперечує проти розгляду справи за відсутності представника банку та ухвалення заочного рішення суду (а.с.6 зворотній бік).
Відповідач відзив на позов до суду не надав, копія ухвали про відкриття провадження від 01.06.2023 разом з судовою повісткою про виклик та копією позовної заяви з додатками судом направлялися за зареєстрованим місцем проживання відповідача за адресою: АДРЕСА_1 , які повернуті до суду із зазначенням причин невручення "адресат відсутній за вказаною адресою" (а.с. 133,135,145,146,167,168,169,170).
У постанові Верховного Суду від 11.06.2021 у справі №2-6236/11 наведено позицію, що у разі якщо судове рішення про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернено поштою у зв'язку з посиланням, зокрема на відсутність (вибуття) адресата, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.
Також в матеріалах справи міститься рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, згідно якого відповідачу ОСОБА_1 особисто вручено судову повістку про виклик та копію позовної заяви з додатками (а.с.151).
Крім того, відповідача повідомлено через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке оприлюднено 24.07.2023 року, 21.09.2023 року, 08.11.2023 року, 21.11.2023 року (а.с. 141,142,143,149,150,157,158,165,166).
У судове засідання 18.07.2023, 24.10.2023, 21.11.2023 року та 30.01.2024 відповідач не з'явився.
Таким чином відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи.
Згідно ч.1 ст.174 ЦПК України при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом, що є правом учасників справи.
Відповідно до ч.8 ст.178 ЦПК України у разі ненадання учасником розгляду заяви по суті справи у встановлений судом або законом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно ст.280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення у справі на підставі наявних у ній доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Враховуючи, що в матеріалах справи зібрано достатньо доказів про взаємовідносини сторін, відповідно до ст.ст.211, 280 ЦПК України суд вважає за можливе провести розгляд справи за відсутності сторін.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази у їх сукупності, суд дійшов до наступних висновків.
Судом встановлено, що 01 вересня 2016 року між АТ КБ "Приватбанк" та ОСОБА_1 укладено кредитний договір б/н, згідно з умовами якого ОСОБА_1 отримала кредит, шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку, у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок (а.с.19).
Для користування кредитним картковим рахунком ОСОБА_1 отримав кредитні картки (а.с.18).
У подальшому розмір кредитного ліміту збільшувався та зменшувався, що підтверджується Довідкою про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки (а.с.17).
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, вказав, що відповідач станом на 04.04.2023 року має заборгованість - 426184,49 грн., яка складається з: 379290,25 грн. заборгованість за кредитом; 46894,24 грн. заборгованість по процентам за користування кредитом.
У анкеті-заяві зазначено, що відповідач згідний з тим, що дана заява разом із Умовами і правилами надання банківських послуг і тарифами, правилами користування, основними умовами обслуговування і кредитування, розміщеними в рекламному буклеті, складають між ним і банком договір про надання банківських послуг.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ "Приватбанк").
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом частин 1, 2 статті 1056-1 ЦК України, процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором . Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Частиною першою статті 1050 ЦК України передбачено, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
У заяві позичальника від 01 вересня 2016 року процентна ставка не зазначена.
Як вказувалося вище, позивач крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 01 вересня 2016 року, посилався на Витяг з Тарифів банку та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг, як невід'ємні частини договору, а також на підписаний особисто позичальником паспорт споживчого кредиту.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання ОСОБА_1 кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, їх розмір та порядок нарахування. Видача Банком наказу про затвердження редакції Умов та правил надання банківських послуг, що додані до позовної заяви, що, як посилається представник позивача, підтверджує надання до позовної заяви саме тієї редакції, що була чинна на момент підписання заяви позичальника, не спростовує попередніх висновків суду, адже це одностороння дія АТ КБ "ПриватБанк", спрямована на захист інтересів кредитора, а не позичальника-споживача.
Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, наданий банком Витяг з Умов не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Витяг з Умов та правил надання банківських послуг, який міститься в матеріалах даної справи не містить підпису відповідача, тому його не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 01 вересня 2016 року шляхом підписання заяви-анкети.
Щодо посилання позивачем на підписаний відповідачем паспорт споживчого кредиту, як на підставу обґрунтованості заявлених вимог, слід вказати наступне.
Згідно із частиною другою статті 9 Закону України "Про споживче кредитування" до укладення договору про споживчий кредит кредитодавець надає споживачу інформацію, необхідну для порівняння різних пропозицій кредитодавця з метою прийняття ним обґрунтованого рішення про укладення відповідного договору, в тому числі з урахуванням обрання певного типу кредиту. Зазначена інформація безоплатно надається кредитодавцем споживачу за спеціальною формою (паспорт споживчого кредиту), встановленою у Додатку 1 до цього Закону, у письмовій формі (у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг", а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про електронну комерцію") із зазначенням дати надання такої інформації та терміну її актуальності. У такому разі кредитодавець визнається таким, що виконав вимоги щодо надання споживачу інформації до укладення договору про споживчий кредит згідно з частиною третьою цієї статті.
Підписана відповідачем анкета-заява не містить умов про те, що паспорт споживчого кредиту є складовою договору банківського обслуговування.
Крім того, суд звертає увагу на те, що наданий позивачем до позовної заяви паспорт споживчого кредиту, який підписаний відповідачем, містить зауваження про те, що інформація зазначена в ньому зберігає чинність та є актуальною лише до 22.06.2019 року. Більш того, зі змісту цього паспорту вбачається, що умови договору про споживчий кредит можуть відрізнятися від інформації, наведеної в ньому, та будуть залежати від проведеної кредитодавцем оцінки кредитоспроможності споживача з урахуванням, зокрема, наданої ним інформації про майновий та сімейний стан, розмір доходів тощо.
Також, у розділі 4 вказаного паспорту зазначено, що наведені у ньому обчислення реальної річної процентної ставки та орієнтовної загальної вартості кредиту для споживача є репрезентативними та базуються на обраних споживачем умовах кредитування і на припущенні, що договір про споживчий кредит залишатиметься дійсним протягом погодженого строку, а кредитодавець і споживач виконають свої обов'язки на умовах та у строки, визначені у договорі. Реальна річна процентна ставка обчислена на основі припущення, що процентна ставка та інші платежі за послуги кредитодавця залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит.
Отже підписання паспорта споживчого кредиту, який містить узагальнену інформацію про умови кредитування щодо різних типів кредитних продуктів є передумовою укладення кредитного договору з позичальником, оскільки передбачає проведення оцінки кредитодавцем кредитоспроможності споживача і цей документ не є складовою укладеного договору.
Таким чином, суд вважає, що банк на виконання умов Закону України "Про споживче кредитування" ознайомив відповідача, як споживача, з інформацією, необхідною для порівняння різних пропозицій кредитодавця з метою прийняття ним обґрунтованого рішення про укладення відповідного договору, вказавши при цьому, що умови договору про споживчий кредит можуть відрізнятися від інформації, наведеної в цьому паспорті споживчого кредиту.
Відтак, оскільки анкета-заява, яка підписана відповідачем, не містить посилання на конкретні умови кредитування, нарахування відсотків та порядок повернення кредиту, а тому саме по собі підписання відповідачем паспорта споживчого кредиту, який не є складовою частиною укладеного договору, без підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу умови та правила банківських послуг не підтверджує узгодження сторонами умов кредитування.
В оцінці поведінки та способу ведення справ банком судом враховується те, що він є професійним учасником ринку надання банківських послуг, у зв'язку з чим до нього висуваються певні вимоги щодо дотримання правил та процедур, які є традиційними у цій сфері, до обачності та розсудливості у веденні справ тощо. Відповідно, вимоги до рівня та розумності ведення справ банком є вищими, ніж до споживача - фізичної особи, яка зазвичай є слабшою стороною у цивільних відносинах з такою кредитною установою. З врахуванням наведеного всі сумніви та розумні припущення мають тлумачитися судом саме на користь такої слабшої сторони, яка не є фактично рівною у спірних правовідносинах.
Разом з цим, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України.
Відповідно до частини четвертої статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів.
Згідно з частиною першою статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.
Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII" Про захист прав споживачів" (далі - Закон №1023-XII).
Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XII споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН "Керівні принципи для захисту інтересів споживачів", прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.
Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно- правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
Пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19) викладено правову позицію про те, що Умови та Правила надання банківських послуг ПАТ КБ "ПриватБанк", з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана позичальником. Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) приєднується до тих умов, з якими він безпосередньо ознайомлений. Роздруківка із сайту позивача не може виступати належним доказом, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони, яка може вносити відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування.
Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 АТ КБ "Приватбанк" дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.
Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з'ясування змісту кредитного договору.
Також суд зауважує, що безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір від 01 вересня 2016 року у вигляді заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту (користування ним).
Таким чином, позивачем не доведено позовні вимоги в частині нарахування та стягнення 46894,24 грн. заборгованості за відсотками.
Однак враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ "Приватбанк" не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за тілом кредиту.
Разом з тим, суд не погоджується щодо заявленої до стягнення суми боргу по тілу кредиту виходячи з наступного.
Так, банком було надано розрахунок, згідно якого заборгованість за вказаним кредитним договором станом на 04.04.2023 року становить 426184,49 грн. і включає в себе заборгованість за тілом кредита - 379290,25 грн.
Проте, з розрахунку за період з 14.08.2019 по 20.12.2021 (а.с. 8-16) вбачається, що вказана заборгованість по тілу кредиту окрім безпосередньо витрачених відповідачем сум позики (стовпчик №3 розрахунку), формувалася також шляхом погашення за рахунок кредитних коштів (стовпчик №4 розрахунку) нарахованих банком щомісячних відсотків, що призводило до збільшення заборгованості по тілу кредиту на таку суму відсотків, що відповідно збільшувало базу нарахування самих відсотків та інших платежів в подальшому.
Суд бере до уваги виписку по рахунку, яка має статус первинного документа, з якої вбачається, що банком самостійно здійснювалося списання нарахованих відсотків, без зазначення цього права в договорі (а.с.95-125).
Незважаючи на те, що відповідачем проводилось погашення боргу, в т.ч. нарахованих відсотків та тіла кредиту, суд не вбачає підстав для зарахування сплачених коштів в рахунок погашення тіла кредиту, оскільки такий спосіб не відповідає правовій позиції Верховного Суду викладеній в постанові від 04.12.2019 року (справа №357/4626/17) про те, що сплачені відповідачем кошти можуть вважатися такими, що сплачені на погашення тіла кредиту, лише за умови наявності доказів, які б свідчили про обґрунтованість зарахування таких сум за заявою сторони саме на погашення тіла кредиту, чи на наявність таких узгоджених сторонами умов укладеного кредитного договору, оскільки зарахування зустрічних вимог згідно частини другої статті 601 ЦК України може здійснюватись лише за заявою однієї із сторін.
Разом з тим, оскільки в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 року у справі № 342/180/17 вказується про необґрунтованість нарахування відсотків у разі відсутності умов договору щодо цього, зважаючи на недоведеність існування погоджених між сторонами умов договору про можливість стягнення сум нарахованих відсотків самим банком за рахунок тіла кредиту, суд вважає, що позивачем необґрунтовано включено до тіла кредиту 329270,56 грн., які сформовані за період з 14.08.2019 по 20.12.2021, а тому в цій частині слід відмовити за недоведеністю обґрунтованості позовних вимог.
З огляду на вищевикладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, зокрема з відповідача на користь позивача слід стягнути заборгованість за тілом кредиту в розмірі 50019,69 грн.: (379290,25 грн. (тіло кредиту) - 329270,56 грн. (сума безпідставно нарахованих та включених до тіла кредиту відсотків) = 50019,69 грн.).
При цьому суд зазначає, що ним не здійснюється зарахування сплачених коштів на погашення боргу, в т.ч. на нараховані проценти, які були сплачені відповідачем самостійно.
В задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.
На підставі ч.1 ст. 141 ЦПК України з відповідача підлягають стягненню на користь позивача судові витрати у вигляді сплаченого судового збору пропорційно до задоволених позовних вимог у розмірі 750,29 грн.
На підставі наведеного та керуючись статтями 4, 12, 76, 77, 78, 80, 81 141, 247, 258, 259, 264, 265, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд,
Позов задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором № б/н від 01.09.2016 року станом на 04.04.2023 року у розмірі 50019 (п'ятдесят тисяч дев'ятнадцять) грн. 69 коп.
В задоволенні решти позову відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" 750 (сімсот п'ятдесят) грн. 29 коп. витрат зі сплати судового збору, понесених при зверненні до суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Житомирського апеляційного суду через Корольовський районний суд м.Житомира протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Позивач: Акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк", місце знаходження: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1-д, код ЄДРПОУ 14360570, рах. № НОМЕР_1 , МФО 305299, адреса для листування: 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 50.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .
Головуючий суддя О. Й. Адамович
Дата складання повного тексту рішення: 31.01.2024.