Справа № 560/15769/23
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Шевчук О.П.
Суддя-доповідач - Смілянець Е. С.
30 січня 2024 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Смілянця Е. С.
суддів: Полотнянка Ю.П. Драчук Т. О. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
у вересні 2023 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області щодо:
- визнання протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області щодо неврахування ОСОБА_1 заробітної плати з 23.06.2014 по 19.05.2015 та стажу і заробітної плати з 24.02.2005 по 31.03.2007, з 01.07.2007 по 30.06.2008, з 01.09.2008 по 30.04.2009, з 01.06.2009 по 31.07.2012, з 25.04.2013 по 06.06.2013, з 17.06.2013 по 25.12.2013 та з 04.04.2017 по 30.03.2018 роки при призначенні пенсії;
- зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області зробити перерахунок пенсії ОСОБА_1 з врахуванням заробітної плати з 23.06.2014 по 19.05.2015 та стажу і заробітної плати з 24.02.2005 по 31.03.2007, з 01.07.2007 по 30.06.2008, з 01.09.2008 по 30.04.2009, з 01.06.2009 по 31.07.2012, з 25.04.2013 по 06.06.2013, з 17.06.2013 по 25.12.2013 та з 04.04.2017 по 30.03.2018 роки починаючи з моменту призначення пенсії, а саме з 17 червня 2020 року та провести виплату з урахуванням проведених виплат.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2023 року адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області щодо неврахування ОСОБА_1 заробітної плати з 23.06.2014 по 19.05.2015 та стажу і заробітної плати з 24.02.2005 по 31.03.2007, з 01.07.2007 по 30.06.2008, з 01.09.2008 по 30.04.2009, з 01.06.2009 по 31.07.2012, з 25.04.2013 по 06.06.2013, з 17.06.2013 по 25.12.2013 та з 04.04.2017 по 30.03.2018 роки при призначенні пенсії.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області повторно розглянути заяву про призначення пенсії ОСОБА_1 з врахуванням заробітної плати з 23.06.2014 по 19.05.2015 та стажу і заробітної плати з 24.02.2005 по 31.03.2007, з 01.07.2007 по 30.06.2008, з 01.09.2008 по 30.04.2009, з 01.06.2009 по 31.07.2012, з 25.04.2013 по 06.06.2013, з 17.06.2013 по 25.12.2013 та з 04.04.2017 по 30.03.2018 та враховуючи висновки суду наданих у цьому судовому рішенні. В задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Судове рішення мотивоване тим, що Статтею 5 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року (яка була чинною в періоди роботи позивача), яка підписана Україною 13.03.1992 року, передбачається, що ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав-учасниць Угоди.
Судом також враховано, що Україна вжила заходів щодо денонсації Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 лише в листопаді 2022, і вказана угода припинила свою дію для України 19 червня 2023 року. Тобто в періоди роботи позивача з 24.02.2005 по 31.03.2007, з 01.07.2007 по 30.06.2008, з 01.09.2008 по 30.04.2009, з 01.06.2009 по 31.07.2012, з 25.04.2013 по 06.06.2013, з 17.06.2013 по 25.12.2013 та з 04.04.2017 по 30.03.2018 роки на території російської федерації Україна не вводила заборон на працевлаштування (в спірному випадку за сферою роботи позивача) її громадян на території російської федерації, а також визнавала для пенсійного забезпечення в Україні трудовий стаж та заробіток за вказані періоди роботи, здобуті на території російської федерації.
Угодою визначено стаж, який підлягає безумовному врахуванню при призначенні пенсії, а відтак і заробіток за відповідний період підлягає включенню при обчисленні пенсії.
Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити.
Аргументами на підтвердження вимог апеляційної скарги зазначає, що оскільки з 01.01.2023 російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року. В зв'язку з чим, починаючи з 01.01.2023 р. пенсії громадянам, які проживали чи працювали на території російської федерації, призначаються на умовах, визначених Законом України від 9 липня 2003 року №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». При цьому до страхового стажу зараховуються періоди роботи на території РРСФР по 31.12.1991 р. включно.
Позивач правом подання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що в силу вимог ч.4 ст.304 КАС України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Згідно з положеннями ч. 3 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Виходячи з приписів ст.ст. 311, 263 КАС України, вищезазначена апеляційна скарга розглядається в порядку письмового провадження.
Надаючи правову оцінку таким висновкам суду першої інстанції колегія суддів виходить з наступного.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що позивач звернувся до відповідача з заявою про призначення пенсії за віком згідно Закону №1058-IV.
Рішенням №222330001987 ОСОБА_1 з 17.06.2020 призначено пенсію за віком згідно Закону № 1058-IV. При цьому заробітну плату позивача за період роботи в російській федерації з 23.06.2014 по 19.05.2015 враховано в нульовому значенні, а період роботи в російській федерації з 24.02.2005 по 31.03.2007, з 01.07.2007 по 30.06.2008, з 01.09.2008 по 30.04.2009, з 01.06.2009 по 31.07.2012, з 25.04.2013 по 06.06.2013, з 17.06.2013 по 25.12.2013 та з 04.04.2017 по 30.03.2018 не зараховано до страхового стажу, а заробітну плату за вказаний період також враховано в нульовому значенні через відсутність підтвердження отриманої заробітної плати первинними документами.
Згідно поданих документів та даних персоніфікованого обліку страховий стаж ОСОБА_1 становить 29 років 11 місяців 5 днів, з них на території російської федерації до страхового стажу зараховано період роботи ОСОБА_1 з 23.06.2014 по 19.05.2016 (0 років 10 місяців 27 днів).
До страхового стажу не враховано періоди роботи з 24.02.2005 по 31.03.2007, з 01.07.2007 по 30.06.2008, з 01.09.2008 по 30.04.2009, з 01.06.2009 по 31.07.2012, з 25.04.2013 по 06.06.2013, з 17.06.2013 по 25.12.2013 та з 04.04.2017 по 30.03.2018 в ТОВ «Корпорація «Електоросевкавмонтаж», російська федерація, оскільки відсутня сплата страхових внесків до Пенсійного фонду російської федерації.
При цьому заробітну плату позивача за період роботи в російській федерації з 23.06.2014 по 19.05.2015, з 24.02.2005 по 31.03.2007, з 01.07.2007 по 30.06.2008, з 01.09.2008 по 30.04.2009, з 01.06.2009 по 31.07.2012, з 25.04.2013 по 06.06.2013, з 17.06.2013 по 25.12.2013 враховано в нульовому значенні через відсутність підтвердження отриманої заробітної плати первинними документами.
Не погоджуючись із такими діями відповідача, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що оскільки позивач не оскаржує рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог у задоволенні яких було відмовлено, тому, з огляду на положення ст. 308 КАС України, оскаржуване судове рішення в цій частині не є предметом апеляційного перегляду.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги відповідача, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до пункту 6 статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначені Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон 1058-IV).
Статтею 1 Закону №1058-IV передбачено, що пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 8 Закону №1058-IV, право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Статтею 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII) передбачено, що пенсійне забезпечення громадян України, що проживають за її межами, провадиться на основі договорів (угод) з іншими державами.
У тих випадках, коли договорами (угодами) між Україною та іншими державами передбачено інші правила, ніж ті, що містяться у цьому Законі, то застосовуються правила, встановлені цими договорами (угодами).
Згідно статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Відповідно до частин 1, 2 статті 4 Закону № 1058-IV законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається в тому числі і із міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Як встановлено судом з матеріалів справи, до страхового стажу позивача не зараховано його періоди роботи у Російській Федерації.
Стосовно не зарахування до страхового стажу період роботи в Російській Федерації з 23.06.2014 по 19.05.2015, з 24.02.2005 по 31.03.2007, з 01.07.2007 по 30.06.2008, з 01.09.2008 по 30.04.2009, з 01.06.2009 по 31.07.2012, з 25.04.2013 по 06.06.2013, з 17.06.2013 по 25.12.2013 через відсутність підтвердження отриманої заробітної плати первинними документами та відсутністю сплати страхових внесків до Пенсійного фонду Російської Федерації , суд вказує наступне.
В матеріалах пенсійної справи наявні докази того, що у вказані періоди позивач був працевлаштованим та отримував заробітну плату на підприємствах, розташованих у Російській Федерації. Вказане підтверджується відповідними записами у трудовій книжці серії НОМЕР_1 .
Також позивачем до заяв про призначення пенсії, про перерахунок пенсії було долучено відповідні довідки про заробітну плату, отримані ним за вказані періоди.
Відтак враховуючи вказане вище, відповідачем при обчисленні пенсії отримана позивачем заробітна плата повинна бути врахована відповідно до наступного.
Виходячи зі змісту доводів апеляційної скарги відповідача, цей період не зарахований до страхового стажу у зв'язку з виходом України з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення.
Суд вказує, що відомості щодо трудової діяльності позивача в спірний період на території Російської Федерації містяться в трудовій книжці позивача серії НОМЕР_1 , у свою чергу, колегія суддів враховує, що Головне управління ПФУ у Хмельницькій області не ставить під сумнів достовірність записів, внесених до трудової книжки позивача. Наявні відповідні записи у трудовій книжці щодо спірних періодів роботи, та ці записи є належними та допустимими доказами підтвердження його трудового стажу.
Доказів, які б свідчили про недостовірність таких записів, відповідач суду не надав.
Частиною першою статті 4 Закону № 1058-IV передбачено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України "Про недержавне пенсійне забезпечення", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.
Згідно зі статтею 17 Закону України «Про міжнародні договори України» від 29 червня 2004 року № 1906-IV укладені й належним чином ратифіковані міжнародні договори України є невід'ємною частиною національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, укладання якого відбулось у формі закону, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору України.
13 березня 1992 року в місті Москва підписано Азербайджаном, Російською Федерацією, Білоруссю, Таджикистаном, Вірменією, Туркменістаном, Казахстаном, Узбекистаном, Киргизстаном, Україною та Молдовою Угоду про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, яка базується на територіальному принципі.
Статтею 1 Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року (далі Угода від 13 березня 1992 року) визначено, що пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.
Статтею 5 Угоди від 13 березня 1992 року встановлено, що вона розповсюджує свою дію на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені чи будуть установлені законодавством держави-учасниць угод.
Згідно зі статтею 6 Угоди від 13 березня 1992 року призначення пенсій громадянам держав-учасниць Угоди здійснюється за місцем проживання. Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільговій основі і за вислугу років, громадянам держав-учасниць Угоди враховується трудовий стаж, отриманий на території будь-якої із цих країн, а також на територіях колишнього СССР за час до вступу в силу даної Угоди (пункти 1, 2 статті 6).
Обчислення пенсій проводиться з заробітку (доходу) за періоди роботи, що зараховуються до трудового стажу. У разі, якщо в державах-учасницях Угоди введена національна валюта, розмір заробітку (доходу) визначається виходячи з офіційно встановленого курсу на момент призначення пенсії (пункт 3 статті 6 вказаної Угоди).
Крім того, відповідно до положень Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн, від 14 січня 1993 року (далі Угода від 14 січня 1993 року), а саме статті 6, працівники Сторони виїзду, які працюють на території Сторони працевлаштування, користуються правами та виконують обов'язки, що встановлені трудовим законодавством Сторони працевлаштування (включаючи питання трудових відносин, колективних договорів, оплати праці, режиму робочого часу та часу відпочинку, охорони та умов праці та інші). Трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність. Сторонами визнаються дипломи, свідоцтво та інші документи державного зразка про рівень освіти і кваліфікації, які видані відповідними компетентними органами Сторін, без легалізації.
Статтею 7 Угоди від 14 січня 1993 року встановлено, що питання пенсійного забезпечення регулюються Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року та двосторонніми угодами в цій галузі.
Відповідно до частини третьої статті 6 Угоди про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудящих-мігрантів від 15 квітня 1994 року, ратифікованої Законом України № 290/95-ВР від 11 липня 1995 року, працівники користуються правами і виконують обов'язки, встановлені трудовим законодавством сторони працевлаштування.
Рішенням Економічного Суду Співдружності Незалежних Держав N 01-1/2-07 від 26 березня 2008 року визначено, що норма пункту 3 статті 6 Угоди від 13 березня 1992 року встановлює правило, згідно з яким розмір пенсії визначається із заробітку (доходу) за періоди роботи, що зараховуються до трудового стажу, і застосовується при первинному призначенні пенсії в державах-учасницях Угоди. Конкретні періоди роботи для визначення середнього заробітку (доходу) при призначенні пенсії передбачаються пенсійним законодавством кожної держави-учасниці цієї Угоди.
Отже, наведенні положення Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, гарантуючи захист прав громадян у сфері пенсійного забезпечення, стосуються призначення пенсії та передбачають, що пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають. Стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються лише при призначенні пенсії.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 14 листопада 2019 року у справі №676/6166/16-а, від 16 квітня 2020 року у справі №555/2250/16-а від 17 червня 2020 року у справі №646/1911/17, від 21 лютого 2020 року у справі № 291/99/17 та від 06 липня 2020 року у справі № 345/9/17.
Згідно з частиною першою статті 40 Закону № 1058-IV для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за весь період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року. За бажанням пенсіонера та за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами або в разі, якщо страховий стаж починаючи з 1 липня 2000 року становить менше 60 місяців, для обчислення пенсії також враховується заробітна плата (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд по 30 червня 2000 року незалежно від перерв.
Постановою Кабінету Міністрів України від 29 листопада 2022 року № 1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення» постановлено вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 р. у м. Москві.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позивачем подано усі документи для підтвердження стажу її роботи на території іншої держави - російської федерації, при цьому такий стаж підлягає визнанню на території України відповідно до вищевказаних міжнародних договорів.
Водночас, суд апеляційної інстанції відхиляє посилання скаржника на обставину припинення участі російської федерації в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.92, оскільки така не стосується періодів трудової діяльності позивача, що мали місце в період дії вказаної Угоди.
Варто зауважити що, якщо договором не передбачається інше або якщо учасники не погодились про інше, припинення договору відповідно до його положень або відповідно до Конвенції звільняє учасників договору від усякого зобов'язання виконувати договір у майбутньому та не впливає на права, зобов'язання або юридичне становище учасників, які виникли в результаті виконання договору до його припинення, відповідно до частини 1 статті 70 Віденської конвенції про право міжнародних договорів.
При цьому, відповідно до ч.2 ст.13 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
З питання неможливості зарахування страхового стажу через відсутність відомостей про сплату страхових внесків роботодавцем позивача, суд зазначає, що обов'язок зі сплати страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків покладено на страхувальника, та вказані внески підлягають сплаті незалежно від його фінансового стану.
Особа не повинна відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для не зарахування пенсійним органом до страхового стажу особи при призначенні пенсії періоду її роботи, відносно яких відсутні відомості про сплату страхових внесків.
Відповідно, відсутність даних про сплату страхових внесків для нарахування пенсії позивачу за спірний період не є підставою для позбавлення позивача права на призначення йому пенсії.
Суд першої інстанції обґрунтовано звернув увагу, що відсутність у відповідачів можливості здійснити перевірку відомостей на підприємстві, яке знаходиться на території Російської Федерації, не може бути підставою для відмови позивачу у реалізації його права на пенсійне забезпечення з урахуванням страхового стажу, набутого в іншій державі.
Соціальний захист державою осіб, які мають право на забезпечення у випадку повної, часткової, тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, охоплює комплекс заходів, які здійснює держава в межах її соціально-економічних можливостей.
Позивач як громадянин України за умови підтвердження трудового стажу наділений правом на відповідний соціальний захист з боку держави, яка в особі своїх органів не може відмовляти у його наданні з формальних (надуманих) підстав, що узгоджується із правовою позицією, викладеною Верховним Судом у постановах від 28 серпня 2018 року у справі № 175/4336/16-а, від 25 вересня 2018 року у справі № 242/65/17 та від 27 лютого 2019 року у справі № 423/3544/16-а.
Судова колегія зауважує, що згідно зі статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року №1788-XII, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Тому, відмова у зарахуванні до страхового стажу позивача періодів її роботи у російській федерації з підстави, такої як не підтвердження сплати страхових внесків роботодавцем чи через відсутність підтвердження отриманої заробітної плати первинними документами є протиправною, оскільки покладає на пенсіонера надмірний індивідуальний тягар за ймовірні порушення роботодавцем, а не працівником вимог законодавства. Будь- яких доказів, які б свідчили про несплату страхових внесків до пенсійних органів рф з вини позивача суду не подано.
Крім цього, позивач не повинен відповідати за ймовірне неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків, оскільки за правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постановах від 17.07.2019 у справі №144/669/17, від 20.03.2019 у справі №688/947/17 та від 01.03.2021 у справі №423/757/17, несплата страхувальником страхових внесків (або відсутність інформації про таку сплату в системі персоніфікованого обліку) не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу при перерахунку (обрахунку) пенсії позивача періодів її роботи на такому підприємстві.
Отже, колегія суддів дійшла висновку, що посилання відповідача на постанову Кабінету Міністрів України №1328 від 29.11.2022 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення» є необґрунтованими, оскільки позивач набув трудовий стаж, звернулася за призначенням пенсії з документами, які були отриманні останньою до введення воєнного стану в Україні у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України.
Поряд з цим суд першої інстанції слушно звернув увагу, що первинні документи не можуть піддаватися сумніву та позбавляти особу права на отримання пенсії, тільки з тих міркувань, що Україною у зв'язку з військовою агресією російської федерації припинено співробітництво та обмін поштою з країною-агресором та неможливістю надати запит на звірку достовірності щодо страхового стажу.
Решта доводів та заперечень учасників справи, висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відображено принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).
Підсумовуючи викладене, суд погоджує висновок суду першої інстанції про протиправність не зарахування до страхового стажу позивача спірних періодів роботи.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2023 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з моменту прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.
Головуючий Смілянець Е. С.
Судді Полотнянко Ю.П. Драчук Т. О.